Висновки до третього розділу
Більша частина фактів, що мають юридичне значення, перелік яких закріплено ст. 256 ЦПК України, є фактами, безпосередньо чи опосередковано пов’язаними із сімейними правовідносинами.
Незважаючи на наявність значної кількості спільних ознак у контексті встановлення фактів, що мають юридичне значення, у певних випадках слід розмежовувати встановлення факту родинних відносин і встановлення факту сімейних відносин.
Встановлення факту перебування особи на утриманні зачасти необхідно для реалізації вразливими категоріями населення (інвалідами, особами похилого віку, дітьми та ін.) права на пільги, компенсації, відшкодування, призначення пенсії, пов’язаних із втратою годувальника або припиненням надання утримання.
Судова практика у сфері встановлення факту перебування на утриманні зосереджена на встановленні досліджуваного факту у зв’язку із смертю годувальника. Однак існують й інші підстави для звернення до суду для встановлення факту перебування на утриманні в порядку окремого провадження, зокрема, у зв’язку із оголошенням годувальника безвісно відсутнім, у зв’язку із додатковими витратами на лікування батька, матері тощо.
При встановленні факту проживання однією сім’єю перевірці підлягають обставини сімейного, цивільного, житлового та іншого характеру: спільність проживання; час проживання однією сім’єю; взаємність прав та обов’язків чоловіка та жінки; перебування чоловіка та жінки; стосовно яких встановлюється факт проживання однією сім’єю, у іншому шлюбі; наявність спільного побуту тощо.
Суди, приймаючи рішення у справах про встановлення факту розірвання шлюбу, народження та смерті на тимчасово окупованій території, не завжди належно обґрунтовують свою позицію, в основу якої можуть бути покладені документи, видані не територіальними органами Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень в сфері державної реєстрації актів цивільного стану.
Практика Європейського Суду з прав людини з аналогічних питань не є однозначною. При аналізі здійснення влади defacto, вказується як на законність окремих правових рішень і дій у подібних ситуаціях, виходячи з інтересів жителів відповідних територій, так і на необхідність «не сприяти чи будь-яким чином допомагати незаконному сепаратистському утворенню»
Процедурні питання, пов’язані із розглядом справ про встановлення фактів народження і смерті на тимчасово окупованій території, не повинні бути надмірно деталізованими у нормах ЦПК України, щоб не переобтяжувати їх, ризики, у тому числі майнового характеру, можуть бути мінімізовані узагальненнями судової практики відповідної категорії справ та її роз’ясненнями, як результат правозастосування.
І правовстановлюючий документ, і документ, який посвідчує право власності можна визначити, як матеріальний носій, що містить інформацію про право, яке виникло з підстав, визначених законодавством. Нараз спостерігається відсутність у законодавстві єдності термінології при позначенні такого документу.
Спостерігається тенденція відступлення від сталого підходу до збереження інформації на матеріальних носіях у бік її відображення в електронному вигляді, що матиме безпосередній вплив і на розгляд відповідної категорії справ у порядку окремого провадження.
Розгляд справ у порядку окремого провадження про встановлення факту належності правовстановлюючих документів не зводиться до встановлення факту належності правовстановлюючих документів на майно, може йтися і про належність особі інших документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв’язку з пораненням.
Аналіз судової практики показує, що мають місце звернення до суду в порядку окремого провадження для вирішення питань, пов’язаних з виправленням помилок в актах цивільного стану, попри адміністративний характер таких правовідносин.
Попри широку судову практику здійснення розгляду справ про встановлення факту походження особи (національності особи) сама можливість встановлення відповідного факту у порядку окремого провадження заперечується.
Законодавством про реєстрацію актів цивільного стану не передбачено реєстрацію відомостей про національність особи ні при реєстрації народження особи, ні в інших випадках. Тому в адміністративному порядку шляхом звернення до органів реєстрації актів цивільного стану внести відомості про національність особи не вбачається за можливе, немає правового сенсу і в оскарженні відповідної відмови. У разі, коли відомості про національність особи були внесені у відповідності до чинного на той момент законодавства і особа, якої ці відомості стосуються, має право вимагати внесення змін до запису в акті цивільного стану, а у разі отримання відмови – право оскаржити незаконні дії у суді в порядку адміністративного судочинства.
Віднесення себе особою до тієї чи іншої національності є правом, гарантованим законодавством України, що у повній мірі відповідає і міжнародним актам. Наявність мети встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи, зумовлює можливість його встановлення в порядку окремого провадження.
Законодавець висунув вимогу про обов’язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Норми ЦК України не відтворюють положення ЦК УРСР про фактичне прийняття спадщини, але відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України сам факт постійного проживання разом із спадкодавцем і віднесення до числа спадкоємців є достатнім для виникнення юридичних наслідків у формі прийняття спадщини. У разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину звернення до суду можливе: у разі відсутності спору про право – в порядку окремого провадження, при наявності спору – у порядку позовного провадження.
Рішення про встановлення факту прийняття спадщини, як випливає із ч. 2 ст.259 ЦПК України, є підставою для видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину. У разі, якщо судом було встановлено наявність спору про право, заява має бути залишена без розгляду і заявник може звернутись до суду з відповідним позовом, наприклад, про визнання права власності на спадкове майно.