4.3. Види і зміст правотворчості Верховного Суду США

Основне призначення судової правотворчості, відповідно до соціологічної школи права – заповнення прогалин і тлумачення правових норм. Дослідник Р.Дворкін наголошує, що «суди повинні застосовувати законодавство, створене іншими інститутами, не створюючи нового права.

Професор А.Ф.Черданцев зазначив, що впродовж століть відбувалася поетапна еволюція розуміння судового тлумачення: 1) суворе дотримання в процесі тлумачення «букви закону» (Ш.Монтеск’є, Ч.Беккаріа та ін.); 2) визнання усіх способів тлумачення, але з урахуванням думки законодавця, який діяв у конкретний час; 3) поява теорії «об’єктивного тлумачення» з метою «пристосування права до життя»; 4) виникнення соціологічного напряму, руху «вільного права» й американського реалізму, які фактично прирівняли суддю до законодавця [134, с.213; 127, с.14–15].

Судове тлумачення – це правотворчість креативного (творчого) характеру, результат якої попередньо практично ніколи невизначений [134, с.218]. Конституція – це найвідкритіший «позитивний текст», який повинен бути роз’яснений у процесі правозастосування. Вона містить велику кількість приписів та оціночних понять, покликана забезпечувати баланс у суспільстві, тому конституційне тлумачення – це «мистецтво, яке відкриває зміст конституції» [134, с.220,222].

Професор П.М.Рабінович вдало виокремлює соціальне призначення будь-якого тлумачення права як забезпечення правильного, однозначного (уніфікованого) розуміння змісту юридичної норми всіма суб’єктами правозастосування [89, с.140–141].

Варто погодитися з думкою професора С.В.Шевчука, що конституція будь-якої держави відрізняється від інших законів політичним значенням і «відкритим текстом», оскільки містить велику кількість норм-принципів та оціночних понять (верховенство права, правова й соціальна держава, людська гідність, свобода, рівність, принцип обмеження волі держави правами та свободами людини) [134, с.239].

Професор К.Ф.Гуценко виокремлює правотворчість Верховного Суду США, яка здійснюється ним у процесі розгляду справ, і правотворчість, непов’язану з розглядом, коли Суд є автором відповідних нормативних актів. Положення згаданих актів регламентують: 1) порядок розгляду судових справ; 2) правила апеляційного перегляду; 3) правила доказування у судах; 4) проблеми судової етики; 5) порядок допуску адвокатів до участі в судових засіданнях, оплати їхньої праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності, створення та діяльність адвокатських об’єднань; 6) порядок витрачання грошових коштів, наданих для забезпечення діяльності судів та ін. [29, с.28–29].

У правотворчості Верховного Суду США, пов’язаній з розглядом справ, виокремлюється два напрями: класичний, згідно з яким відбувається заповнення прогалин у правовому регулюванні, та напрям широкого коректування й пристосування (через тлумачення) правових норм до мінливих умов часу, керівною в якому є ідея про те, що навіть закони можуть змінюватися судами.

Обґрунтовуючи існування другого напряму, на початку ХІХ ст. Президент Т.Джефферсон (1801–1809) писав: «Конституція – це воскова іграшка в руках суддів», а Головний суддя Дж.Маршалл (1801–1835) вважав її ідеалом, який повинен пристосовуватися до суспільних криз. Суддя Верховного Суду В.О.Дуглас (1939–1975) зазначив: «Конституції США встановлює радше принципи, ніж правила, призначені не лише для однієї епохи, а й наступних часів» [29, c.29–30].

Професор Г.А.Гаджиєв зауважив наявність майже в кожному рішенні Верховного Суду США інтерпретації юридичного терміна з посиланнями на тлумачні словники чи положення статті закону. Тому Верховний Суд є «тлумачником американо-англійської юридичної мови», оскільки він: 1) установлює недоліки та прогалини законодавця; 2) збагачує поняття й уточнює значення термінів, застосовуваних у нормативних актах [6, с.15].

Наприклад, у 1972–1973 рр. Верховний Суд 125 разів давав офіційне роз’яснення положень Конституції США. Цю діяльність здійснюють й інші федеральні суди та суди штатів, по-новому інтерпретуючи розуміння конституційних положень [29, c.29–30].

Якщо тлумачити конституційні положення дослівно, то лише Конгрес повинен приймати закони, які виконує Президент та уряд, а здійснювати судочинство може тільки суд. У ХІХ ст. цими засадами керувався Верховний Суд США, зазначаючи 1892 р. в одному з рішень: «Конгрес не може делегувати законодавчі повноваження Президентові, оскільки це суперечить принципові охорони єдності державної системи», але 1947 р., в іншому рішенні, зауважив: «Делегація повноважень Конгресом давно є визнаною практикою, щоб зусилля законодавчої влади не було марним» [29, c.31–32].

Професор А.Є.Д.Говард наголосив, що й на сучасному етапі в США виникає питання про те, чи слід тлумачити Конституцію як «живий» документ. Одні автори стверджують, що судді повинні шукати її «початкове значення», надане творцями, а інші – органічніше, сучасніше. Наприклад, щодо тлумачення VII поправки про заборону жорстоких і незвичайних покарань, Верховний Суд застосовував термін «еволюція стандартів», у 2004 р. визнавши неконституційним засудження до смертної кари неповнолітніх [18, с.7].

На нашу думку, Верховний Суд США фактично завжди застосовував принцип «еволюції стандартів», оскільки пристосовував розуміння конституційних положень до вимог часу. Внаслідок правотворчості Верховного Суду формувалася система федерального загального права США, тобто створювалися судові прецеденти, що містяться в його рішеннях. За висновками же доцента Н.В.Пильгун, норми загального права США зберігали «спосіб мислення і теорію джерел англійського права», ґрунтуючись «на пуританській етиці і релігійній моралі» [87, с.157]. Отже, фактично Н.В.Пильгун заперечує існування принципу «еволюції стандартів» в рішеннях Верховного Суду. Однак, на нашу думку, якщо б загальне право США ґрунтувалось тільки на «пуританській етиці і релігійній моралі», у США не застосовувалася би смертна кара, заборонялись би одностатеві відносини та використання контрацептивів.

У деяких законах штатів закріплюються обов’язкові правила судового тлумачення для їхніх судів, наприклад, Модельний закон Колорадо «Про юридичну техніку, розробку та прийняття законів».

Професор Л.А.Луць виокремлює особливості правотлумачення положень Конституції України 1996 р., що, в свою чергу, наштовхнуло нас на виокремлення характерних ознак тлумачення конституційних положень у США.

Стосовно тлумачення Конституції України 1996 р: 1) його здійснює тільки Конституційний Суд України; 2) його метою є встановлення дійсного змісту конституційних нормативно-правових приписів; 4) Закон «Про Конституційний Суд України» визначає коло суб’єктів права на конституційне подання (Президент України, не менше 45 народних депутатів, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та на конституційне звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України (громадяни України, іноземці, апатриди, юридичні особи); 5) у справах з питань офіційного тлумачення Конституції України Конституційний Суд дає висновки; 6) тлумачення нормативно-правових приписів Конституції України здійснює Конституційний Суд України у випадку присутності не менше ніж 12 із 18 суддів; 7) висновок Конституційного Суду вважається наданим, якщо за нього проголосувало не менше 10 суддів; 11) тлумачення Конституційного Суду є офіційним, обов’язковим для всіх суб’єктів на всій території України й остаточним; 12) правила-роз’яснення, що містяться в актах тлумачення Конституційного Суду невід’ємні від норм Конституції України [67, с.321].

Аналіз положень Конституції України 1996 р. та Конституції США 1787 р., а також юридичної літератури дає змогу стверджувати, що основна відмінність офіційного тлумачення конституційних норм, здійснюваного в Україні та США полягає в наступному.

Свого часу професор Г.Г.Бойченко визнала проголошення Верховним Судом США неконституційності нормативних актів як «норму права», а судовий прецедент – одним із основних джерел конституційного права США [12, с.29]. На думку українського дослідника М.Д.Катеринчука, застосування судового прецеденту в США дало змогу оперативно реагувати на будь-які соціальні зміни [54, с.12].

Як зауважила професор Л.А.Луць, судовим прецедентом є рішення суду в конкретній справі, що містить юридичну норму і обов’язкове під час розгляду всіх наступних аналогічних справ, а правила прецеденту в США діють на підставі принципу «stare decises»: «дотримуйся прецеденту і не розглядай вже вирішеного питання» [68, с.130]. Професор В.О.Котюк вважав судовий прецедент формою права, конкретним рішенням суду, якому надається нормативний характер і воно стає загальнообов’язковим у всіх аналогічних справах [60, с.37].

Англійське й американське право за природою є судовим. Воно створюється суддями, але суддя, на відміну від законодавця, не створює рішень загального характеру, а залишається суб’єктом правозастосовчої діяльності, основна роль якого – здійснення правосуддя [68, с.140–141].

Верховний Суд США «незв’язаний» власними судовими рішеннями, може, через певний час, розтлумачити конституційну норму інакше, ніж раніше. Наприклад, розглянемо його тлумачення конституційної заборони проведення несанкціонованих обшуків. У США вважається обшуком фізичне втручанням в певну «конституційно-охоронювану сферу» життя особи.

Отже, на прикладі рішень Верховного Суду 1928 і 1967 рр. простежується його право бути незв’язаним власними рішеннями і пристосовувати власне розуміння положень Конституції США та поправок до неї згідно із рівнем розвитку суспільно-політичних і правових відносин.

Таким чином, судова правотворчість Верховного Суду США поділяється на два види: 1) правотворчість щодо тлумачення конституційних норм і заповнення прогалин у правовому регулюванні; та 2) правотворчість, пов’язана зі створенням окремих нормативних актів – регламентів його діяльності, спеціальних меморандумів для службовців. На відміну від судів Англії (хоча сьогодні в цьому питанні вони схиляються до практики США) Верховний Суд США ніколи не був «зв’язаний» власними рішеннями, а судовий прецедент США вважався більш гнучким, аніж у Англії.