5.2. Особливості діяльності Верховного Суду США під головуванням Джона Маршалла (1801–1835)

Період поширення і зміцнення правового впливу Верховного Суду США розпочалося за часів головування Дж.Маршалла в 1801–1835 роках. У цей час політична партія федералістів й адміністрація Президента Дж.Адамса почали втрачати свої політичні позиції.

Рішення у «Мербюрі проти Медисона» викликало обурливу реакцію членів Республіканської партії в Конгресі. У зв’язку з цим, вони мали намір обмежити повноваження федеральних судів, але, на нашу думку, й також обмежити принцип незалежності суддів. Так, у березні 1804 р. федерального суддю Дж.Пікерінга усунули з поста в порядку імпічменту. Згодом, Палата представників порушила процедуру імпічменту проти судді Верховного Суду США С.Чейза, але Сенат відмовився затверджувати обвинувачення. На думку професора А.О.Мішина, у випадку усунення С.Чейза наступну процедуру імпічменту порушили би проти Дж.Маршалла [57, с.98].

Професор О.Ю.Саломатін стверджує, що Верховний Суд під головуванням Дж.Маршалла до закінчення строку повноважень Т.Джефферсона (в 1809 р.) не провокував відкритих політичних зіткнень [101, с.103], однак автор допустився помилки, з огляду на рішення в справі «США проти Бера» 1807 р. [180]. Намір відомого політика А.Бера (він убив А.Гамільтона на дуелі й ледь не отримав перемогу на президентських виборах над Т.Джефферсоном) створити незалежну від США державу, об’єднавши західні території та іспанські володіння на прибережжі нижньої течії р. Міссісіпі, викликало занепокоєння Т.Джефферсона. Ці дії могли призвести до війни США з Англією та Францією, тому щодо А.Бера висунули звинувачення в державній зраді. Проте Головний суддя Дж.Маршалл кваліфікував таку спробу Т.Джефферсона як намагання усунути політичного конкурента. Верховний Суд зобов’язав Т.Джефферсона подати йому письмові докази та показання, що було принизливим для Президента й змусило відмовитися від обвинувачення. Цим рішенням Верховний Суд уперше підтвердив конституційне право підсудного збирати докази своє невинуватості та повторно – право судів визначати конституційність правових актів виконавчої влади [14, c.100–102].

У лютому 1810 р. Верховний Суд у справі «Флетчер проти Пека», вирішивши спір, який виник внаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки (15 тис. акрів, ціна 3 тис. доларів) на березі р. Міссісіпі ще 1803 р., визнав неконституційність закону штату Джорджия 1795 р. Згідно із законом, ця земельна ділянка не могла бути продана, оскільки повинна була використовуватися власником «для захисту з боку кордону». Однак Суд вказав, що будь-який закон легіслатури штатів є неконституційним, якщо порушує зобов’язання за договорами» [152]. Цим рішенням Верховний Суд підтвердив верховенство федеральних законів.

Від 1812 р. Верховний Суд США розпочав впливати на розвиток доктрини федерального кримінального права. Тоді Суд визнав за особою право не бути притягнутою до відповідальності за вчинення федерального злочину, якщо такий не визначений як злочин у федеральному законі; ввів заборону судам створювати прецеденти, на підставі яких особа притягувалася до кримінальної відповідальності, та підтвердив право судів тлумачити законодавство, з метою заповнення прогалин, виправлення інших недоліків й уточнення процесуальних норм [99, c.57].

20 березня 1816 р. у рішенні в справі «Мартін проти Гантерс Лессі» (автор – суддя Дж.Сторі (1812–1845) Верховний Суд повторно вказав на право федеральних судів переглядати конституції та закони штатів щодо їхньої відповідності Конституції США [164]. У відповідь на рішення представники віргінського осередку Республіканської партії заявили про відмову його виконувати, тому Суд рішенням в іншій справі на їхню користь стягнув зі штату Кентуккі значну грошову суму [57, с.118].

Верховний Суд 1819 р. у рішенні в справі «Коледж м. Дартмуз проти Вудворда» підтвердив непорушність договору, навіть укладеного органами колоніальної влади [101, с.106]. Цього ж року в зв’язку з іншою справою – «Мак-Куллоч проти Меріленду», – постало питання про конституційність діяльності Національного банку США та законність накладення місцевими органами влади штату Меріленду на його філію податку. Верховний Суд виніс рішення на користь філії та позивача – її касира Мак-Куллоча. Хоча за штатом було визнано право накладати податки, але «суверенітет штату поширюється тільки на все те, що існує з його санкції, а не на структури, створені Конгресом США». Це рішення спричинило незадоволення штатів і невеликих банків. Т.Джефферсон у листі до супротивника Дж.Адамса наголосив, що розмежування повноважень між федерацією та штатами не належить до компетенції Верховного Суду США; «у його рідній Віргінії філія повинна погодитися з правилами, встановленими її легіслатурою, але якщо ні, ми закриємо її та долучимося до інших штатів, які заперечують право Конгресу створювати банки...» [164; 101, с.103–104]. Саме тоді й виникла ідея прийняття поправки до Конституції, яка забороняла б діяльність філій Національного банку у випадку відмови ними сплачувати місцеві податки, але лише 5 з 14 штатів підтримали її [57, с.109–110].

Однак Т.Джефферсон був не єдиним критиком рішень Верховного Суду. Деякі конгресмени в 20-х роках ХІХ ст. неодноразово пропонували змінити його склад і звузити юрисдикцію. Аргументи про необхідність дотримання прав штатів підтримували губернатори, законодавці й судді штатів, але їх не підтримав Конгрес.

Проте Верховний Суд США був змушений змінити ставлення до окремих штатів (наприклад, справа «Гіббонс проти Оджена» 1824 р.). Суд штату Нью-Йорк вирішив спір на користь Оджена – власника ліцензії, виданої пароплавною компанією Фултона, а не Гіббонса, який отримав дозвіл Конгресу США на право здійснювати прибережну торгівлю. За рішенням суду штату Нью-Йорк, усім пароплавам, зареєстрованим в інших штатах було заборонено перебувати у водах Нью-Йорку. Тоді Гіббонс звернувся до Верховного Суду США. Автор проекту рішення – Головний суддя Дж.Маршалл – керувався конституційним принципом про право Конгресу регулювати торгівлю: «Повноваження торгівлі з іноземними державами, між двома і більше штатами Конституція надала Конгресові; повноваження ці необмежені так, немовби уряд керував США». У рішенні зазначалося, що повноваження Конгресу поширювалися на відносини між штатами, незалежно від виду транспорту, що сприяло створенню єдиної транспортної мережі та розвиткові залізниці [101, с.105].

Майже на кожній сесії 1819–1827 рр. Верховний Суд визнавав неконституційними закони штатів, які регулювали правове становище боржників. Легіслатури окремих штатів вбачали в цьому обмеження власних законодавчих повноважень, порушення суверенітету і прав їхніх громадян. Вони пропонували Конгресові бути кінцевою інстанцією в справах про визнання конституційності їхніх законів і збільшити кількість суддів Верховного Суду. Однак пропозиції не було підтримано [57, с.113].

Професор Б.Швартз зазначив, що Дж.Маршалл тлумачив Конституцію США як «засіб для досягнення політичної та економічної стабільності». Дж.Маршалл був не лише Головним суддею, а й одним з найвідоміших американських правових мислителів початку ХІХ ст., який наголошував на вирішальному значенні Конституції США та ролі незалежного судді в державі [174, с.67].

Отже, Головний суддя Дж.Маршалл був керівником апарату Верховного Суду США, й особою, яка користувалася авторитетом серед інших суддів. На нашу думку, це пояснюється тим, що він був останнім Головним суддею федералістом, під головуванням якого Верховний Суд вступав у політико-правові відносини з федеральними органами виконавчої та законодавчої влади, де переважали представники Республіканської партії.

Роль Верховного Суду США у 1801–1835 рр. у формуванні конституційного ладу, як його гаранта, полягала в наступному: 1) 1803 р. підтверджено право судів тлумачити положення законів і застосовувати функцію конституційного контролю; 2) 1807 р. підтверджено право підсудного збирати докази своєї невинуватості, а з 1812 р. заборонено федеральним судам створювати прецеденти, на підставі яких особа притягувалася до кримінальної відповідальності; 3) у низці рішень, ухвалених в цей час, підтверджено юридичну перевагу федеральних законів над законами штатів.