Висвітлення та належний судовий процес у справі Шеппарда

Наступний крок було зроблено, коли доктор Сем Шеппард (Sam Sheppard) заявив Верховному Суду, що його було позбавлено належного процесу через упереджене висвітлення перебігу суду над ним за вбивство його дружини у 1954 році.

„Фундаментальна помилка суду справляє ще гірше враження через визнання ним своєї неспроможності контролювати громадський резонанс навколо справи. На самому початку провадження суддя оголосив, що ні він сам, ні будь-хто інший не здатен обмежити позначені упередженістю повідомлення новин. І він багато разів повторював цю думку. Оскільки суддя вважав своєю ціллю новинні ЗМІ, він так і не розглянув можливості вжиття інших засобів, що їх часто використовують для зменшення потоку позначених упередженістю матеріалів і захисту журі від зовнішнього впливу. Ми робимо висновок, що ці процедури були б достатніми, щоб гарантувати Шеппарду справедливий суд, а тому не розглядаємо ні те, які санкції можна було застосувати до непокірної преси, ні звинувачення в упередженості, які нині лунають на адресу судді штату, який вів процес.

Карнавальної атмосфери, в якій проходив суд, можна було легко уникнути, оскільки зал суду та інші приміщення в будинку суду перебувають під контролем суду. Як ми підкреслювали в рішенні у справі Estes, присутність преси на судових засіданнях слід обмежити, коли стає очевидним, що в противному разі звинувачений зазнає упередженості або опиниться в невигідному становищі. Беручи до уваги сильний досудовий резонанс, суддя повинен був встановити більш строгі правила щодо використання репортерами залу суду, про що його просив адвокат Шеппарда. Кількість репортерів у самому залі суду можна було обмежити при першій ознаці того, що їхня присутність порушить хід процесу.

По-друге, суд повинен був ізолювати свідків. Всі газети та радіостанції вочевидь безперешкодно брали інтерв'ю у майбутніх свідків і в багатьох випадках розголошували зміст їхніх свідчень. Типовим прикладом є публікація численних заяв Сьюзен Хейз (Susan Hayes), перш ніж вона з'явилася в суді, щодо її любовного зв'язку з Шеппардом. Хоча свідки не допускалися до залу суду під час засідань, вони могли прочитати у пресі наведені там дослівно свідчення інших. Це зробило встановлене суддею правило повністю неефективним.

По-третє, суд повинен був докласти певних зусиль, щоб взяти під контроль витік новин, інформації та пліток, що їх поширювали серед представників преси офіцери поліції, свідки та адвокати обох сторін. Значна частина розголошеної таким чином інформації була неточною, що породжувало безпідставні чутки та сум'яття. Те, що суддя усвідомлював свою відповідальність в цьому відношенні, видно з його попередження Стіву Шеппарду (Steve Sheppard), братові звинуваченого, котрий вочевидь робив публічні заяви, намагаючись дискредитувати свідчення свідків звинувачення. У присутності журі суддя зробив таку заяву:

„А тепер суд хоче сказати дещо. Те, що йому сказали - він зовсім нічого не читав про це, проте був поінформований, що доктор Стів Шеппард, якому було надано привілей залишатися в залі суду під час процесу, намагається проводити розгляд справи в газетах і робить доволі неприємні коментарі з приводу свідчень свідків звинувачення.

Тож доктор Стів Шеппард має знати, що коли він бажає використовувати газети для розгляду цієї справи, поки ми розглядаємо її тут, йому буде заборонено залишатися в залі суду під час наступних судових засідань, якщо він зостається свідком у цій справі.

Суд розуміє, що не може позбавити Стіва Шеппарда права на свободу слова, проте він може позбавити його... привілею перебувати в залі суду, якщо він бажає користатися таким методом впродовж решти судового процесу”.

Адвокат захисту негайно звернув увагу суду на неймовірний галас у пресі Клівленда, яка „повністю перекрутила свідчення” у справі. За таких обставин суддя повинен був принаймні зажадати від газет, щоб ті перевіряли точність своїх повідомлень. І очевидно, що суддя мав спробувати зменшити серйозність цієї проблеми ще й шляхом накладення заборони на заяви для преси з боку адвокатів, свідків, а особливо коронера та офіцерів поліції. Прокурор раз по раз надавав ЗМІ доказову інформацію, яку так і не було запропоновано на суді. Значна частина „доказів”, поширюваних у такий спосіб, була вочевидь неприпустимою. Неприйняття таких доказів судом втрачає сенс, якщо новинні ЗМІ знайомлять з ними громадськість. Наприклад, повідомлення про відмову Шеппарда пройти тестування на детекторі брехні надійшло безпосередньо від офіцерів поліції та коронера.

Свідку звинувачення приписали повідомлення про те, нібито дружина Шеппарда називала його схожим на „Джекіла-Хайда”. Такого роду свідчень на суді ніхто не давав. Ще одне повідомлення, в якому стверджувалося, що,,на підході сенсаційний свідок”, який дасть свідчення про,, бурхливий темперамент” Шеппарда, також могло надійти тільки з боку звинувачення. Далі, газети наводили детальний опис доказів, знайдених поліцією, проте не долучених до справи.

Те, що значна частина провокуючих упередженість новин ішла від звинувачення, так само як і від захисту, робить бездіяльність судді ще прикрішою. Ефективний контроль над цими джерелами - хай і в межах повноважень суду - напевне дав би змогу запобігти поширенню неточної інформації, чуток та звинувачень, які спричинили значну частину підбурювального галасу - принаймні після того як Шеппарду було висунуто обвинувачення.

Конкретніше кажучи, ніщо не заважало суду, який розглядав справу, накласти заборону на позасудові заяви кожного з адвокатів, сторін, свідків або судових посадовців, з чиїх вуст лунали провокуючі упередженість повідомлення, зокрема про відмову Шеппарда бути допитаним або пройти тестування на детекторі, про будь-які заяви Шеппарда посадовцям, про особи майбутніх свідків або їхні можливі свідчення, про переконаність у вині або невинності та інші подібні заяви щодо обставин справи.

Зі справ, які до нас надходять, ми бачимо, що необ'єктивні та упереджені інформаційні коментарі щодо перебігу судових процесів стають дедалі частішими. Положення про належний процес вимагає, щоб справа звинуваченого розглядалася неупередженими присяжними, вільними від зовнішніх впливів. З огляду на повсюдний характер сучасних комунікацій і складність ліквідації впливу пройнятого упередженістю громадського резонансу на свідомість присяжних, суди першої інстанції повинні вжити рішучих заходів з метою гарантувати, що рівновагу ніколи не буде порушено на шкоду звинуваченому. Апеляційні ж суди мають обов'язок здійснювати незалежну оцінку обставин. Звичайно, ніщо не забороняє пресі повідомляти про події, що відбуваються в залі суду. Проте там, де існує реальна ймовірність того, що упереджені новини, обнародувані в досудовий період, унеможливлять справедливий суд, суддя повинен відкласти розгляд справи до того часу, коли загроза зменшиться, або перенести його до іншого графства, в якому резонанс навколо справи не настільки значний.

Оскільки суддя штату, який вів процес, не виконав свого обов'язку захистити Шеппарда від природно провокуючого упередженість резонансу, яким пройнялась уся громада, і тримати під контролем руйнівні впливи в залі суду, ми повинні скасувати рішення про відхилення клопотання про видачу наказу habeas corpus. Справа повертається на дослідування до окружного суду, разом з інструкцією видати наказ та ордер на звільнення Шеппарда з-під варти принаймні до тих пір, поки штат через розумний строк знову не висуне йому звинувачень”.

З цитованої думки видно, що Верховний Суд визнав, що головною вадою ведення справи була неспроможність судді, який вів процес, тримати ситуацію в залі суду під належним контролем. Крім того нездатність держслужбовців та адвокатів обох сторін провадження діяти відповідно до своїх проголошених кодексів етичної поведінки призвела до того, що журі, яке слухало справу Шеппарда, стало упередженим проти нього.

„Зі справ, які до нас надходять, ми бачимо, що необ'єктивні та упереджені інформаційні коментарі щодо перебігу судових процесів стають дедалі частішими”.

Проте, на думку Суду, відповідальність лежить безпосередньо на суддях, адвокатах та держслужбовцях, адже на всіх них покладено обов'язок не допустити виникнення карнавальної атмосфери.

3 огляду на вищезазначене, має сенс переказати наведений Верховним Судом стислий виклад ситуації, про яку йдеться в думці Суду.

4 липня 1954 року Мерілін Шеппард (Marilyn Sheppard), вагітна дружина доктора Шеппарда, була забита до смерті дрючком у їхньому домі в передмісті Клівленда. За словами доктора Шеппарда, він спав на кушетці, коли рано вранці почув крик своєї дружини. Далі доктор Шеппард розповів про зіткнення з „фігурою” невідомого біля ліжка своєї дружини і про свою подальшу боротьбу з цією „фігурою”, яка вдарила його по потилиці, після чого він знепритомнів. Він сказав, що, опритомнівши, переслідував „фігуру” від дверей до берега озера перед його будинком. Він вступив у боротьбу з „фігурою” і, одержавши ще один удар, знову втратив свідомість. Прийшовши до тями, він повернувся до будинку і повідомив про те, що сталося, мера селища. Доктора Шеппарда забрали до ближньої клініки, що належала його сім'ї, де лікарі зайнялися його ранами.

Після викладу розповіді доктора Шеппарда про смерть його дружини в думці Верховного Суду сказано про висвітлення справи з першого дня суду і до кінця.

У редакційних статтях на перших сторінках газет стверджувалося, що комусь,,вбивство сходить з рук”, і запитувалося, „Чому не проводиться дізнання? Проведіть його негайно, докторе Гербер”. Доктор Гербер (Gerber), коронер, призначив дізнання того ж дня. Його можна було чути в прямій трансляції по всій гімназії, в якій воно відбувалося; мікрофони було встановлено біля лави коронера та місця для свідків. Хоча адвокати Шеппарда і були присутні на дізнанні, що тривало впродовж трьох днів, проте їм не дозволили взяти участь у ньому, і фактично, коли головний адвокат спробував добитися долучення до справи певних документів, коронер віддав розпорядження, щоб його силою вивели з кімнати, що публіка вітала вигуками схвалення. Газети вказували на суперечності в заявах Шеппарда, розповідали про докази, які не фігурували на процесі, робили акцент на позашлюбних зв'язках Шеппарда і вимагали арештувати його.

Після того як 30 липня його арештували, висвітлення справи не стало спокійнішим. Суд звертає увагу на повідомлення про буцімто знайдені докази, яких насправді ніколи не існувало, на карикатури на Шеппарда, що висміювали його небажання допомагати слідству, і на фотографію, яку було ретушовано таким чином, щоб переконати читачів газети, що саме Шеппард був убивцею.

У наступному розділі рішення Верховного Суду описані умови в залі суду під час розгляду справи. Це була невелика кімната, розміром 26 на 48 футів; репортери сиділи по один бік бар'єру одразу позаду відповідача і на відстані трьох футів від лави присяжних. Поруч із будинком суду було встановлено телевізійні та кінокамери, а фотографи та телевізійний персонал, разом з усією своєю апаратурою, заповнили коридори біля судового залу. Така ситуація тривала впродовж усіх дев'яти тижнів процесу.

Всі присяжні крім одного під час відбору засвідчили, що читали про справу або чули передачі про неї. Щонайменше семеро з 12 присяжних передплачували одну або кілька клівлендських газет.

У рішенні вказано на низку подій, які трапилися під час суду і посилили упередженість щодо справи Шеппарда; далі Суд робить висновок, що вся ця діяльність новинних ЗМІ становила втручання в хід самого процесу.

Однак Суд повторює свою давнішню позицію щодо свободи слова:

„Відповідальна преса завжди вважалася помічницею в справі ефективного здійснення правосуддя, особливо в сфері кримінального судочинства. Цю її функцію засвідчує вражаючий послужний список, що охоплює кілька століть. Преса не просто публікує інформацію про суди, але й запобігає судовим помилкам, роблячи поліцію, прокурорів та судові процедури об'єктом прискіпливої уваги та критики з боку широкої громадськості. А тому цей суд не бажає запровадження жодних прямих обмежень традиційної свободи новинних ЗМІ, оскільки „(т)е, що відбувається в залі суду, є громадською власністю”.

Важливо те, що, попри непоміркованість поведінки новинних ЗМІ, яку визнали навіть самі ЗМІ і щодо якої Суд висловлює жаль, у рішенні зазначається, що в кінцевому підсумку відповідальність за те, що така ситуація стала можливою, лежить безпосередньо на судді, який вів процес.

Хоча Суд веде мову про обов'язок судді тримати під контролем ситуацію в залі суду та навколо нього під час судового процесу, однак у думці не йдеться про обмеження тих прав, що їх з давніх часів має преса в силу Першої поправки. Немає й пропозиції про притягнення представників преси до відповідальності за неповагу до суду або про застосування інших санкцій проти преси.

Суть рішення в справі Шеппарда викладена простими словами наприкінці ухвали, коли Суд говорить, що ліки в даній ситуації полягають не в обмеженнях діяльності преси, а в захисті звинуваченого за допомогою запобіжних процесуальних засобів, які не повинні бути недоступними жодному відповідачеві. Суд заявив:

„Звичайно, ніщо не забороняє пресі повідомляти про події, що відбуваються в залі суду. Проте там, де існує реальна ймовірність того, що упереджені новини, обнародувані в досудовий період, унеможливлять справедливий суд, суддя повинен відкласти розгляд справи до того часу, коли загроза зменшиться, або перенести його до іншого графства, в якому резонанс навколо справи не настільки значний. Крім того суддя мав обговорити з адвокатами sua sponte питання про ізоляцію присяжних. Якщо громадський резонанс під час провадження загрожує об'єктивності суду, слід призначити повторний розгляд справи. Однак ми повинні пам'ятати, що скасування - лише паліатив; ліками тут мають бути коригувальні заходи, які унеможливлять упередженість на самому початку”.

Існує одинадцять запобіжних процесуальних засобів, що покликані захистити суд над звинуваченою особою від зовнішніх впливів. Деякі з цих засобів можна застосувати у досудовий період, деякі - під час суду, а ще деякі - після його закінчення. Цими засобами є перенесення розгляду справи до іншого регіону, заміна контингенту потенційних присяжних, відкладення розгляду, роз'єднання провадження, процедура відбору присяжних (voir dire), спеціальні журі (blue ribbon juries), ізоляція журі, інструктування, повторний суд, апеляція та наказ habeas corpus.

Якщо Верховний Суд вважає, що існуючих запобіжних засобів було б досить для того, щоб справитися з впливом безпрецедентного інтересу громадськості до справи Шеппарда, то важко уявити ситуацію, за якої ті ж самі процедурні засоби виявилися б недостатніми для захисту будь-якого відповідача.