Хто вправі оскаржити в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій? Чи справі оскаржити судове рішення, що набрало законної сили, не учасники процесу та який їхпроцесуальний статус? Наведіть приклади.
Відповідно до ст. 324 ЦПК правом касаційного оскарження наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Статтею 26 ЦПК визначено осіб, які беруть участь у справі. Це: сторони, треті особи та їх представники у справах позовного провадження; заявники, заінтересовані особи та їх представники у справах наказного та окремого провадження; а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК). При цьому прокурор має право касаційного оскарження незалежно від того, чи пред'являв він позов до суду першої інстанції, чи оскаржував судове рішення в апеляційному порядку.
Ні в одну із цих груп не входять державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, а також учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Згідно зі ст. 10 Закону України „Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі. До осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, належать поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.
Роздґлом VII ЦПК врегульовано процедуру судового контролю за виконанням судового рішення і така справа називається судово-виконавчою справою. За змістом цього розділу особи, які оскаржують рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, набувають процесуального статусу заявників, а суб'єкти оскарження - набувають статусу заінтересованих осіб. У зв'язку з цим вони також мають право касаційного оскарження у випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК.
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, то всі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ст.
37 ЦПК). Тому право касаційного оскарження судових рішень в межах встановлених ст. 294 ЦПК строків належить також правонаступникам сторін або третіх осіб.У разі смерті сторони або третьої особи після подачі касаційної скарги питання про правонаступництво вирішує суд касаційної інстанції.
Права касаційного оскарження не мають інші учасники процесу, перелічені в ст. 47 ЦПК: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, переклад, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.
Особи, які не брали участі у справі, мають право касаційного оскарження у разі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.
Окремої правової норми, яка б передбачала їх процесуальні права та обов'язки, а також процесуальний статус у процесі ЦПК не містить. Зазначена прогалина в процесуальному законодавстві повинна бути усунена, а до цього часу роз'яснення щодо зазначених питань містяться в правових позиціях Верховного Суду України.
Системний аналіз процесуальних норм вказує на те, якщо суд ухвалив рішення безпосередньо про права, свободичи обов'язки зазначених осіб, то вони являються особами, матеріально заінтересованими у вирішенні справи в касаційній інстанції, тобто вони мають процесуальний законний інтерес. Вони виступають в суді касаційної інстанції від свого імені і на захист своїх прав. Таким чином, особи, які не були притягнуті до участі у справі в суді першої інстанції, по суті являються особами, які беруть участь у справі, і мають ті ж процесуальні права та обов'язки.
Наведемо приклади із судової практики.
У 2000 р. Щ. звернувся в суд з позовом до 3., посилаючись нате, що він проживає в будинку № 44повул.... вс. Золочів. 31998 р. користується водопостачанням, яке надавало йому Золочівське виробниче управління ЖКГ. Водопровідні труби прокладені через колишню адміністративну будівлю, а з 1998 р. у цьому будинку мешкає відповідач з сім'єю. 25.12.1997 р. він уклав з Золочівським виробничим управлінням ЖКГ договір про надання комунальних послуг, в тому числі й водопостачання.
Проте 26.10.2000 р. 3. перекрив подачу води в його квартиру.Посилаючись на те, що 3. порушує його права на водопостачання, позивач просив суд поновити його права та зобов'язати 3. відкрити доступ води в його квартиру.
Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 9.11.2001 р. позов задоволено частково. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31.01.2002 р. вказане рішення скасовано, а справа направлена на новий розгляд в суд першої інстанції.
Верховний Суд України своєю ухвалою від 18.12.2003 р. скасував ухвалу апеляційного суду і залишив без змін рішення суду першої інстанції, зазначивши наступне.
Скасбвуючи рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляді, апеляційний суд зазначив, що районний суд в порушення п. 4 ст. 307 ЦПК 1963 р. (п. 4 ст. 311 ЦПК 2004 р.) не вирішив питання про притягненнядо участі в справі в якості другого відповідача управління житлово-комунального господарства.
Між тим, зазначена норма передбачає можливість скасування рішення, якщо ним вирішено питання про права чи обов'язки особи, не притягнутої до участі в справі. Зо-лочівсьске ВУЖКГ до участі в справі не притягувалось і рішення щодо нього не приймалось.
Позивач заявив конкретні вимоги до особи, яка порушила його права. Районний суд, розглянувши ці вимоги та встановивши відповідні факти і правовідносини, ухвалив обґрунтоване рішення. Тому в апеляційного суду не було підстав для скасування зазначеного рішення (Ухвала ВСУвід 18.12.2003 р. у справі № 6-11195кс02).
В наступній цивільній справі встановлено, що особа, не притягнута до участі у справі, має право касаційного оскарження.
У суд з позовом звернувся П. до ЗАТ національного лабораторно-дослідного центру "Тех-ін-Кар" (далі - ЗАТ НЛДЦ) про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна і визнання права власності на вказане майно.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2005 р. позовні вимоги П. задоволено.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.
Харкова від 20.05.2005 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30.06.2005 р., в прийнятті апеляційної скарги ПП "АБ-ФІН Україна" на вказане рішення районного суду відмовлено з тих підстав, що скаржник не брав участі в розгляді справи в суді першої інстанції (за правилами ЦПК 1963 р. питання про прийняття апеляційної скарги вирішував суд першої інстанції -Д.Л.).Верховний Суд України, скасовуючи постановлені ухвали і направляючи справу до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, в своїй ухвалі від 7.12.2005 р. зазначив наступне.
Відмовляючи ГШ "АБ-ФІН Україна" у прийнятті апеляційної скарги на рішення суду від 30.03.2005 р., суди виходили з того, що скаржник не був стороною в справі, а тому немає права оскарження рішення в апеляційному порядку, так як стосовно його прав та обов'язків рішення не ухвалювалось.
Проте з матеріалів справи вбачалось, що у господарському суді Харківської області розглядався спір між TOB НВП "Силтек", ЗАТ НЛДЦ і ПП "АБ-ФІН Україна" про визнання договору недійсним, витребування майна та визнання права власності на нерухоме майно, відносно якого ухвалене рішення Дзержинським районним судом м. Харкова.
Після ухвалення рішення місцевим судом ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2005 р. апеляційне провадження в указаній господарській справі зупинено до вирішення пов'язаної з нею даної цивільної справи.
Оскільки місцевий суд при вирішенні позовних вимог П. до ЗАТ НЛДЦ стосовно проданого згідно з договором нерухомого майна не притягнув ПП "АБ-ФІН Україна" до участі в справі, що позбавило його можливості оскаржити рішення суду, яким зачіпались його інтереси, в апеляційному порядку, то висновки судів про відсутність у нього права на таке оскарження є необгрунтованим (Ухвала ВСУ від 7.12.2005 р. у справі № 6 21385кс05).