Форми реалізації судової влади та її функції

Форми реалізації судової влади. Реалізація судової влади завжди здійснюється у певній формі - передбаченій законом процедурі судочинства. Ця процедура чітко встановлює, що має здійснюватися в суді при підготовці до розгляду та судовому розгляді справ.

Установлені для органів законодавчої й виконавчої гілок влади процедури (регламенти) не містять тієї точності та всебічності, що характерні для порядку розгляду й вирішення справ у судах.

Варто ще раз нагадати, що слід розуміти під поняттям «правосуддя», «судова влада» та розглянемо ще однин термін «судочинство». Під правосуддям розуміється діяльність суддів по розгляду і вирішення судових справ. На відміну від правосуддя, судова влада - це право судових органів, яким вони наділені за законом, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; правовий статус судів, як органів державної влади. А ось, термін «судочинство», включає в себе діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права й обов’язки, вступають у процесуальні відносини із судом. Нескладно помітити, що за своїм змістом «судочинство» достатньо близьке поняттю «правосуддя». Відмінність полягає в тому, що правосуддя - це діяльність лише судових органів щодо реалізації судової влади, а судочинство, зокрема й цивільне, кримінальне, адміністративне та господарське - це провадження, що включає в себе діяльність суду та інших суб’єктів. Так, наприклад, потерпілий, підсудний, свідок можуть брати участь у проведенні слідчих (розшукових) дій; будь-який громадянин чи юридична особа вправі звернутися до суду із заявою (позовом) про відшкодування заподіяної їм матеріальної шкоди.

Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад здійснюється незалежними та безсторонніми судами у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Одразу ж слід наголосити, що судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та

кримінального судочинства, а правосуддя здійснюється лише у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Тепер, більш докладно розглянемо форми судочинства у яких

здійснюється судова влада.

Конституційне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються юридичні справи, що мають конституційне значення. А тому, саме шляхом конституційного судочинства визнається неконституційність нормативних актів, прийнятих у державі, чим забезпечується юридичний захист Основного Закону країни.

Конституційне судочинство - це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані із забезпеченням дотримання Конституції України державними органами й у прийнятті щодо них рішень, що тягнуть за собою правові наслідки.

Конституційне судочинство покликане забезпечувати верховенство Основного Закону як підґрунтя національної правової системи, охорону конституційних прав і свобод, дотримання принципу поділу влади в усіх його аспектах. Необхідним, основоположним елементом конституційного

судочинства є здійснювана судовим органом перевірка нормативних актів з огляду на їх відповідність Конституції України. Саме це становить сутність конституційного судочинства.

В Україні конституційне судочинство здійснюється Конституційним Судом України відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» від 17 липня 2017 р.^[100].

особливою юрисдикцією - конституційною. Процедура судочинства в Конституційному Суді України й у загальних, господарських та

адміністративних судах заснована на таких засадах судочинства, як

незалежність, колегіальність, гласність, змагальність і рівноправність сторін.

Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімейних та деяких інших правовідносин. Такий порядок регламентований Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України)^[101].

ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 32 Конституції України «кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».

Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин. Змістом правосуддя в господарських справах, є розгляд справ, що виникають з господарських правовідносин, а також інших справ, віднесених процесуальним законом до їх юрисдикції (ч.

Господарське судочинство вершиться господарськими судами, що входять до системи судоустрою передбаченому в Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Його процедура регламентована Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України)^[102].

Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади у процесі якої вирішуються юридично значущі справи, що виникають у сфері управлінських правовідносин за наявності публічного інтересу. У Кодексі адміністративного судочинства України передбачено, що при реалізації судової влади в адміністративному судочинстві має бути забезпечено своєчасний, усебічний, повний та об’єктивний розгляд обставин справи й вирішення відповідно до закону. Предметом судового розгляду є скарга на дії (бездіяльність) посадових чи службових осіб, державних органів. Публічний інтерес є об’єктом конфліктів, що виникають у царині управлінсько- адміністративних правовідносин.

Адміністративне судочинство вершиться адміністративними судами, що входять до системи загальних судів, відповідно до процедури, визначеної Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАСУ)^[103].

Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої розглядаються й вирішуються справи про кримінальні правопорушення. Зміст кримінального судочинства полягає в розгляді в судових засіданнях кримінальних справ і застосуванні встановлених законом видів покарання до осіб, які винні у вчиненні кримінального правопорушення або у виправданні невинних.

Кримінальне судочинство вершиться так званими загальними судами в межах процедури, визначеної Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України)^[104].

Функції судової влади. За лексичним значенням термін «функція» означає «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль». Поняття «функція» використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким-небудь органом чи особою. Разом із тим цим поняттям оперують для позначення зовнішнього прояву властивостей якого-небудь предмета у певній системі відносин.

У сучасному суспільстві судова влада вирішує юридично значущі справи, що мають правові наслідки. Зміст цієї функції полягає в тому, що виключно судові органи й судді як носії судової влади мають повноваження щодо юридичної оцінки правовідносин, що виникають у сфері застосування норми права. Суд (судді) компетентний дійти висновку про наявність порушених норм права, дати правову оцінку такому порушенню, визначити коло осіб, винних у цьому, та призначити їм міру відповідальності за таке порушення і, нарешті, окреслити заходи щодо поновлення порушеного права. Протягом такої діяльності суд (судді) судить про право, тобто здійснює правосуддя. Таким чином, правосуддя становить зміст судової діяльності щодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки.

Порушення правових норм у формі їх недотримання або невиконання може мати різний характер, різну міру небезпеки. Усі ці порушення охоплюються поняттям «посягання».

Інші порушення правових норм поділяються на цивільні (заподіяння шкоди особі, майну громадянина або організації, невиконання покладених законом або взятих за договором обов’язків тощо) та адміністративні (дрібне хуліганство, порушення ПДР та ін.).

Відповідно до видів посягань виникає юридична справа, тобто конкретний життєвий випадок, до якого відповідним органом застосовується закон. У випадку порушення законів про охорону навколишнього природного середовища - це органи екологічного й санітарно-епідеміологічного контролю, при недотриманні фінансового законодавства - органи Державної фіскальної служби України, у разі порушення прав та інтересів підприємств, установ, організацій як суб’єктів господарської діяльності, яких охороняє закон,- це господарський суд. Повноваження відповідних органів із розгляду юридичних справ із винесенням щодо них юридично обов’язкових рішень називається юрисдикцією. Кількість цих органів достатньо велика. Так, за Кодексом України про адміністративні правопорушення правом притягнення громадян та юридичних осіб до адміністративної відповідальності наділені понад тридцять органів та їх посадових осіб, у тому числі й суд.

Юрисдикція суду відрізняється від інших її видів такими характерними рисами:

1) судова діяльність - це єдиний вид юрисдикційної діяльності, що здійснюється від імені держави. Ні прокуратура, ні поліція, ніякі інші юрисдикційні органи не виносять своїх рішень від імені України;

2) судова діяльність здійснюється лише судом. Будь-який інший юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, теж застосовує відповідні норми закону до певної події, дії (бездіяльності), особи, правовідносин. Ця діяльність може бути зовнішньо схожа на судову, але за юридичною силою рішень, які виносяться судом, останній є найвищим юрисдикційним органом;

3) процедура судового провадження має детальну регламентацію в законі, що містить відповідну послідовність судових дій, реалізацію прав учасників процесу й дотримання покладених на них обов’язків. Усе це охоплюється поняттям «процесуальна форма». Істотні відхилення від процесуальної форми є підставою для скасування судового рішення.

У межах функції судової влади щодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки, суди (судді) виконують такі види діяльності (функції судової влади).

1. Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їхніх прав і законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим чи іншим законодавством.

Можна вирізняти три групи правових конфліктів, які належать до юрисдикції суду. Це конфлікти:

а) матеріально-правові, вирішення яких згідно із законом є виключною компетенцією суду (наприклад, визнання особи винуватою у вчиненні злочину; застосування до особи заходів, що обмежують її конституційні права та свободи; застосування до особи заходів примусового лікування тощо);

б) процесуальні, що виникають під час судового розгляду справи (наприклад, апеляційне або касаційне оскарження судового рішення, відвід судді за мотивом його заінтересованості у справі та ін.);

в) процесуально-правові, що не мають передбаченого в законі шляху вирішення (наприклад, у випадку конфлікту закону і міжнародного договору, принципів цивільного, господарського чи адміністративного судочинства тощо). За наявності прогалин у законодавстві особливого значення набуває суддівська правосвідомість і нормотворчість.

Усі конфлікти, що належать до юрисдикції судової влади, мають конкретний, індивідуалізований характер. Завжди відомі сторони конфлікту, час, місце й обставини його виникнення, оскільки це є необхідною передумовою звернення до суду.

Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту є неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, які:

а) порушують передбачені законом права цих осіб, б) перешкоджають вільному використанню закріплених прав, в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки, г) безпідставно притягують особу до відповідальності.

Наведені питання стають предметом судового розгляду. Вирішення таких правових конфліктів відбувається в судовому засіданні в порядку, закріпленому процесуальним законодавством. Фактично це є однією з основних функцій судової влади - функція правосуддя. Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті усі правові конфлікти. У юридичній літературі зазначається, що суди здійснюють розв’язання правових конфліктів у порядку кримінального процесуального, цивільного процесуального та інших видів судочинства^[106].

Правосуддя як особливий вид державної діяльності характеризується рядом рис (ознак), які відрізняють його від інших видів державної діяльності.

Перш за все, здійснювати правосуддя вправі і зобов’язані лише спеціально створені для цієї мети органи - суди, які за важливістю виконуваних функцій і за способом формування поставлені в особливі умови.

Друге, правосуддя здійснюється в особливій, передбаченій законом процесуальній формі (цивільній процесуальній, кримінальній процесуальній, господарській процесуальній), основне призначення якої - забезпечення встановлення істини в конкретній справі і прийняття законного та обґрунтованого в ній рішення.

Третє, правосуддя як особлива форма державної діяльності має і особливий зміст. Суть правосуддя полягає у вирішенні спорів (конфліктів) про право, які виникають у суспільстві між окремими його членами чи їх колективними формуваннями, а також у правовій оцінці поведінки фізичних осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень та у призначенні покарання винним у їх вчиненні. Саме роль своєрідного експерта з питань права, наділеного повноваженнями виносити від імені держави остаточні рішення, які є обов’язковими для виконання всіх, кого б вони не стосувалися, надає правосуддю особливий суспільний авторитет.

Четверте, рішення суду, як акт правосуддя в конкретній справі, після вступу його в законну силу набуває силу закону в даній справі і є обов’язковим для виконання всіма, кого воно стосується.

І нарешті, рішення і вироки суду ухвалюються іменем України.

Таким чином, зазначимо, що правосуддя - це здійснювана судом державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ при неухильному дотриманні вимог закону, що забезпечують законність, обґрунтованість, справедливість і загальнообов’язковість судових рішень.

В загальних рисах правосуддям можна назвати діяльність органів судової влади по розгляду правових конфліктів. Тому потреба у здійсненні функції правосуддя обумовлена перш за все наявністю конфліктів у суспільстві і прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений

правопорядок. Суди це роблять у порядку цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

За результатами розгляду справи суд може визнати дію (бездіяльність) або рішення однієї зі сторін спору незаконним і зобов’язати задовольнити вимоги іншої сторони (припинити незаконну дію (бездіяльність), скасувати незаконне рішення тощо), а також учинити дії щодо поновлення порушеного права. Суд визначає вид і міру відповідальності винної сторони, а також розмір компенсації шкоди, спричиненої незаконними діями (бездіяльністю) або рішенням, правам і законним інтересам постраждалої сторони. У разі визнання дії (бездіяльності) або рішення, що є предметом судового розгляду, законним суд відмовляє стороні в задоволенні її скарги.

2. Судовій владі притаманний такий вид діяльності як контроль. По суті - функція судового контролю. Йдеться про контроль за законністю і обґрунтованістю рішень і дій державних органів службових та посадових осіб. Цей контроль здійснюють Конституційний Суд України, а також загальні, господарські та адміністративні суди.

Розгляд справ щодо відповідності Конституції України рішень (актів), що приймаються вищими органами державної влади, здійснюється

Конституційним Судом України (закони, інші правові акти Верховної Ради України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим). Цей орган судової влади покликаний забезпечувати їх відповідність Конституції України. Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 7 Закону «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності в державі. У випадку невідповідності законів та інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції і законам України або належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам та угодам він визнає їх недійсними з моменту введення їх у дію.

Усі інші правові конфлікти, що не входять до компетенції Конституційного Суду України, розглядаються судами загальної юрисдикції.

Стаття 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Місцеві загальні суди як адміністративні суди, зокрема, розглядаючи скарги з приводу рішень чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, які порушують права громадян, тим самим контролюють органи виконавчої влади (п. 1 ч. 1 ст. 20, ст. 286 КАСУ). Крім того, судовому контролю підлягають нормативно- правові акти, прийняті органами виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами владних повноважень (ст. 264 КАСУ).

Особливе значення надається судовому контролю за законністю у сфері кримінального судочинства. Заінтересовані у справі особи можуть оскаржити до місцевого суду (розглядаються слідчим суддею) рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування, наприклад: 1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК України строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним предствником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуютьсч під час досудового розслідування; 2) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 3) рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником тощо (ст. 303 КПК України); ухвали слідчого судді в апеляційному порядку під час досудового розслідування: 1) відмову у наданні дозволу на затримання; 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні; 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; 5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні; 5¹) застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу) (ст. 309 КПК України) та інші рішення. Розглядаючи по суті зазначені скарги, суддя тим самим перевіряє додержання вимог закону в ході кримінального провадження, відновлює в разі необхідності порушені права особи.

3. Суди (судді), як суб’єкти судової влади вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу і провадження окремих слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.

У межах цієї діяльності судді розглядають і вирішують питання стосовно надання органам досудового слідства при розслідуванні кримінальних проваджень дозволу на провадження таких процесуальних і слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій:

а) застосування до різних суб’єктів кримінального провадження (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, а також інших осіб) заходів забезпечення кримінального провадження (судовий виклик (гл. 11 ст. 134 КПК України), привід (ст. 140 КПК України), накладення грошового стягнення (гл. 12 КПК України), тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (гл. 13 КПК України), відсторонення від посади (гл. 14 КПК України), тимчасовий доступ до речей і документів (гл. 15 КПК України), арешт майна (гл. 17 КПК України), а також запобіжні заходи як особливий вид заходів забезпечення кримінального провадження - особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України), особиста порука (ст. 180 КПК України), домашній арешт (ст. 181 КПК України), застава (ст. 182 КПК України), тримання під вартою (ст. 183 КПК України), тимчасовий арешт (ст. 583 КПК України), (ст. 584 КПК України) тощо.

б) проведення слідчих (розшукових) дій таких як: обшуку в житлі чи іншому володінні особи (ст. 234 - 236 КПК України; проведення огляду житла чи іншого володіння особи (ст. 237 КПК України); слідчий експеримент, що проводиться у житлі чи іншому володінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК України), примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи (ч. 3 ст. 242 КПК України) та ін.

в) проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме: аудіо-, відео контроль особи (ст. 260 КПК України); накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України); огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України) тощо.

Закон передбачає, що у виняткових випадках, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановления ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому випадку прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 КПК України, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України (ч. 3 ст. 233 КПК України).

4. Суди офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав фізичних та юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодавством.

5. Виключною компетенцією суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодо обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язано з учиненням правопорушення. Зокрема, йдеться про компетенцію суду стосовно визнання у випадках, визначених законом, особи недієздатною або обмежено дієздатною. Так, тільки суд може визнати особу недієздатною через психічне захворювання, коли вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

До компетенції суду також належить обмеження дієздатності громадянина, який унаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами ставить свою сім’ю у скрутне матеріальне становище.

За судовим рішенням примусово поміщається в стаціонарний медичний заклад особа, хвороба якої є загрозою для оточуючих, або особа, яка страждає на тяжке психічне захворювання.

6. Діяльність суду завжди пов’язана з правозастосовною діяльністю, у процесі якої судді тлумачать правову норму. Але слід відокремити напрям судової діяльності, який безпосередньо полягає у трактуванні норми права. За результатами такої діяльності суд робить висновок про правовий зміст норми й відповідність її Конституції України. Правотлумачні функції судової влади.

Таким чином, визначення функцій судової влади сприяє розкриттю її ролі та значення в суспільстві, державі в цілому. Основною функцією судової влади є вирішення юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки. Рішення, що приймаються судом у межах здійснюваної функції, обов’язкові для всіх державних органів, організацій та установ усіх форм власності, фізичних та юридичних осіб. Інакше вступає в дію механізм державного примусу, який забезпечує виконання рішення суду.

Становлення функцій судової влади здійснювалось одночасно зі становленням теорії судової влади, сприйняттям й розумінням її природи та ознак. Не є винятком, що з розвитком державності й інституту судової влади, зокрема, остання може наділятися й іншими функціями.

2.3.