Основні поняття й інститути системи судоустрою

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди України утворюють систему судоустрою. Саме місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди утворюють єдину систему судоустрою^[107].

До судових органів відноситься і Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в України^[108].

Формування системи судоустрою й регулювання її діяльності базуються на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення котрих і їх характер обумовлюють той чи інший її вигляд. Для опанування знаннями щодо механізмів побудови системи судоустрою, слід чітко уявляти, якими термінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понять належать: система судоустрою; суд; склад суду, судові інстанції; гілка (підсистема) судоустрою; рівень (ланка) судоустрою.

Виходячи з цього ми можемо дати визначення системи судоустрою України. Так, система судоустрою України - це сукупність усіх судів, що існують та функціонують в Україні, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності, з урахуванням адміністративно-територіальної побудови нашої держави (територіальності), спеціалізації, та як правило інстанційності, наділених повноваженнями здійснювати судову владу.

Судова реформа ще в 2010 р. запровадила принцип суцільної спеціалізації системи судоустрою України, який передбачає її поділ на організаційно відокремлення підсистеми, уповноважені розглядати різні категорії справ залежно від предмета матеріально-правового регулювання. Відокремлені судові підсистеми складають суди із розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Поняття «суд» є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Воно має декілька значень, тому що його зміст зумовлено тим, що застосовується це поняття в тій чи іншій галузі права (законодавства) чи на побутовому рівні.

Так, у загальній теорії права й у конституційному праві термін «суд» являє собою здебільшого узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням з реалізації однієї з гілок державної влади - судової. У цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без уточнення, який саме цей суд, де він розташований, яка його компетенція тощо.

У другому значенні суд - це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну юрисдикцію (місцевий - апеляційний - Верховний Суд).

У третьому значенні термін «суд» ідентичний процесуальному поняттю «судове засідання», тобто процесуальній формі здійснення правосуддя в судових стадіях і судових провадженнях[109].

Четверте його значення тісно пов'язане з особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного складу. І суддя, що постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів чи у складі суддів і присяжних - усі вони діють як суд[110].

Указані значення поняття «суд» не вичерпують усього різноманіття змісту цього терміну, але дозволяють при вивченні навчальної дисципліни «Судові та правоохоронні органи України» розглянути основні ознаки названої категорії та її функціональне призначення в законодавстві про судоустрій.

Склад суду. Суд є установою, в якій можуть працювати від декількох суддів до понад сто. Поряд із суддями в суді працює апарат суду, який складають державні службовці, діяльність яких націлена на організаційне забезпечення роботи цієї установи. Вони є працівниками суду і ніколи не охоплюються поняттям «склад суду» в будь-якому значенні. Вищі суди, порівняно з місцевими судами, наділені більшим обсягом повноважень, що потребує утворення певних структурних підрозділів, на які покладено виконання окремих повноважень. Ці, а також деякі інші чинники вплинули на те, що і в законодавстві, і в теорії судоустрою словосполучення «склад суду» набуло декілька значень.

У першому значенні це поняття становить посадовий склад суддів того чи іншого суду. Наприклад, місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких обирається голова суду та, у передбачених законом випадках, заступник або заступники голови суду (ч. 4 ст. 21 Закону України «Про

судоустрій і статус суддів»). До складу апеляційного суду входять судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, мають досвід роботи суддею не менше п’яти років або має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років, мають досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років тощо (ч. 1 ст. 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). До складу апеляційного суду входить і заступник голови апеляційного суду, який здійснює адміністративні повноваження, визначені головою суду (ст. 30 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже, поняття «суд» - це певна судова установа, а «склад суду» - посадовий склад цієї судової установи. У вказаному значенні словосполучення застосовується також у ч.ч. 3-5 ст. 31 «Види і склад вищих спеціалізованих судів» і ст. 36 і ч. 2 ст. 37 «Склад Верховного Суду» названого Закону.

У другому значенні словосполучення «склад суду» характеризує наявність певної внутрішньої структурованості судової установи і тому застосовується для визначення конкретних структурних підрозділів. Так, у ст. 26 «Види і склад апеляційних судів» зазначеного Закону в п. 5 визначено, що «У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ». Це ж значення розглянутого поняття застосовується у ч. 4 ст. 31 «Види і склад вищих спеціалізованих судів» цього ж Закону.

Третє значення поняття «склад суду» становить кількісний і якісний склад суддів, уповноважених законом для розгляду і вирішення конкретної судової справи (ч.

Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий у 2012 р. з подальшими змінами та доповненнями, установив нові правила визначення складу суду для розгляду кримінальних проваджень. Так, відповідно до ст. 31 КПК України:

1. Кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється суддею одноособово, крім випадків, передбачених частинами другою, третьою та дванадцятою цієї статті.

2. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого.

Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.

3. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних.

4. Кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох суддів, крім випадків, передбачених частиною дванадцятою цієї статті, при цьому кількість суддів має бути непарною.

5. Кримінальне провадження в касаційному порядку здійснюється колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Кримінальне провадження у Вищому антикорупційному суді здійснюється:

1) в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох суддів, хоча б один з яких має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, крім випадків, коли жодний такий суддя у цьому суді не може брати участь у розгляді справи з передбачених законом підстав;

2) в апеляційному порядку - колегіально судом у складі трьох суддів, хоча б один з яких має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, крім випадків, коли жодний такий суддя у цьому суді не може брати участь у розгляді справи з передбачених законом підстав.

Кримінальне провадження у Вищому антикорупційному суді під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею одноособово, а в разі оскарження його ухвал в апеляційному порядку - колегіально судом у складі не менше трьох суддів.

Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

У разі якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

За процесуальним законодавством при прийнятті рішень у вищих інстанціях перед початком судового засідання справу вивчає суддя-доповідач. Він ухвалює рішення про прийняття справи до розгляду, здійснює підготовчі дії до апеляційного розгляду справи. Рішення про призначення справи до розгляду приймається колегіально. На засіданні суду суддя-доповідач коротко доповідає зміст оскаржуваного рішення й вимоги скаржників. Після доводів його і прокурора колегія суддів приймає рішення у справі, яке пізніше оформлюється відповідним процесуальним документом.

Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю їх голосів. Головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування й підписання рішення чи ухвали. Суддя, який не згоден із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення. Незгоду із винесеним судовим рішенням у письмовій формі може висловити і присяжний, який входить до складу судової колегії, що розглядає особливо тяжкі кримінальні справи.

Такий порядок прийняття рішень застосовується в апеляційній і касаційній інстанціях, а також у Конституційному Суді України. Варто зауважити, що судді останнього досить часто користуються своїм правом на висловлення окремої думки у справі.

Судові інстанції - це процесуальне поняття, яке визначає побудову системи судоустрою «по вертикалі». Потреба утворення декількох рівнів судових установ, кожна з яких є вищою над іншою, виникла історично у зв’язку з необхідністю убезпечити суспільство від судових помилок. У зв’язку з цим в усіх міжнародно-правових актах закріплено право особи на перегляд рішення суду як невід’ємне право, що одночасно служить гарантією забезпечення інших прав людини. Міжнародні стандарти не встановлюють вимог до сутності, назв, видів судових інстанцій з перегляду рішень нижчих судів, ці особливості зумовлюються історичними традиціями і досвідом певної держави.

Конституція України закріпила серед засад судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129). За загальним

правилом усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній, кожна з яких має свої особливості. Назви цих інстанцій відображають сутність трьох процесуальних функцій, якими наділені суди: розгляд справ по суті, апеляційний і касаційний перегляд рішень.

Судом першої інстанції є суд, уповноважений первісно розглянути й вирішити кримінальні, цивільні, господарські й адміністративні справи, справи про адміністративні правопорушення та інші справи, віднесені до юрисдикції цих судів. Ці суди розглядають справу по суті, установлюючи обґрунтованість, необґрунтованість або часткову обґрунтованість позову (спір про цивільне право чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах), винуватість чи невинуватість особи (при обвинуваченні її у вчиненні кримінального правопорушення). При цьому до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім показанням, а також документам і речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких установлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Суд оцінює надані ними докази на підставі всебічного аналізу обставин справи, процесуального законодавства та внутрішнього переконання. При цьому суддя має залишатися неупередженим до сторін, не надаючи жодній із них будь-яких переваг, щоб забезпечити реальну змагальність у залі судового засідання. Судовий процес завершується відповідним актом правосуддя: вироком у кримінальних справах, рішенням у цивільних і господарських справах і постановою у справах адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції - це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскарження. Метою звернення до апеляції є перегляд справи, тобто повторний її розгляд. У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, указаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу tаnтum devolutum guantum appellatum: скільки скарги - стільки й рішення. Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє правильність рішення першої інстанції стосовно особи, яка подала скаргу, і лише щодо тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

Поряд із правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція України надає право учасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку, тобто в державі запроваджено двохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін. За загальним правилом касаційний порядок перегляду здійснюється стосовно рішень, що набрали законної сили, тобто які вже виконані чи виконуються, і лише щодо законності судового рішення. Перевірка обґрунтованості судового рішення (оцінка відповідності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді.

Отже судом касаційної інстанції є суд який здійснює перегляд судових рішень, що набрали законної сили, тобто які вже виконані чи виконуються, і лише щодо законності судового рішення.

Судові рішення можуть бути оскарженні в касаційному порядку учасниками процесу (засудженим, його захисником, законним представником, потерпілим або його законним представником чи представником, цивільним позивачем, відповідачем, прокурором, представником юридичної особи тощо) шляхом подання касаційної скарги. Процесуальне законодавство розвивається у визначеному в Основному Законі напрямі. По-перше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. По-друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. По-третє, звернення до суду касаційної інстанції можливе лише після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої - апеляційної інстанції. Судом касаційної інстанції в Україні у системі судоустрою є Верховний Суд. У складі Верховного Суду діють:

1) Велика Палата Верховного Суду;

2) Касаційний адміністративний суд;

3) Касаційний господарський суд;

4) Касаційний кримінальний суд;

5) Касаційний цивільний суд.

У кожному касаційному суді утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ з урахуванням спеціалізації суддів.

Під судовою інстанцією розуміється судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при відправленні правосуддя^[111]. Отже, судова інстанція це суд чи його структурний підрозділ (наприклад, судова палата з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, або судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду), які виконують ту чи іншу судову функцію, пов’язану вирішенням конкретних судових справ (прийняття рішення по суті справи, з перегляду справи з метою перевірки законності та обґрунтованості прийнятого по ній рішення нижчестоящими судами).

Тобто, саме судова інстанція, визначає повноваження окремо взятого суду при розгляді конкретної справи, позначає самостійну стадію, через яку проходить конкретна справа в різних судах. Основне призначення інстанції - забезпечення законності й обґрунтованості прийнятих рішень, неухильне дотримання і створення можливостей захисту прав людини; усунення порушення закону, що допускаються, відновлення справедливості.

Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень з розгляду справи і прийняття судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення у справі. Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судова установа наділяється декількома інстанційними повноваженнями (наприклад, Верховний Суд здійснює розгляд низки категорій справ як суд першої інстанції, другої та касаційної). Правилом є те, що одна й та ж скарга не може послідовно проходити всі інстанції в одному й тому ж суді і розглядатися одним і тим самим складом суду. У зв’язку з чим, як вже зазначалося у складі Верховного Суду діють Велика Палата та інші суди з розгляду окремих категорій справ (цивільних, кримінальних, господарських, а також адміністративних справ). Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів, інакше, це порушило б міжнародно-правові вимоги, підтверджені багатьма рішеннями Європейського суду з прав людини стосовно забезпечення відправлення правосуддя незалежним і неупередженим судом.

Як бачимо, такі засади, як необхідність забезпечення кожному розгляду його справи в суді по суті (у першій інстанції), реалізації права особи на апеляційне і касаційне оскарження рішень (окрім випадків, установлених законом) і заборона розгляду справи в одній судовій установі у двох інстанціях, є важливими критеріями побудови системи судоустрою, а саме визначення кількості її рівнів (ланок).

Поняття «ланка системи судоустрою» визначається засадами побудови системи судоустрою, воно застосовується для відокремлення в системі судоустрою групи судових установ, які мають ідентичний процесуальний статус, тобто виконують однакові процесуальні функції. Зміст поняття «ланка системи судоустрою» визначається колом повноважень, наданих тій чи іншій судовій установі, і обсягом обов’язків, які вона виконує^[112].

У юридичних літературних джерелах, можна зустріти і інші визначення ланки судової системи. Ланка системи судоустрою - це суд або сукупність однотипних судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження і у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним статусом.

Суди, що утворюють певну ланку системи судоустрою, мають однакову предметну юрисдикцію, аналогічну структуру, виконують єдині функції і діють у межах рівних територіальних одиниць. Так, основну, нижню ланку в системі судоустрою утворюють місцеві суди, основна процесуальна функція яких - розгляд і вирішення справи по суті. Другою ланкою є апеляційні суди, які здійснюють апеляційний перегляд справ, третю утворює вищі спеціалізовані суди, які здійснюють правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції у справах та в порядку, визначених процесуальним законом. Верховний Суд є найвищою - четвертою ланкою у системі судоустрою України. Цей суд у визначеному законом порядку забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Також, Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судоустрою, у літературі застосовують також поняття «гілка системи судоустрою» (підсистема судоустрою). На відміну від поняття «ланка», яке покликане бути елементом систематизації такого складного й різноманітного утворення, як система судоустрою (судова система) «по горизонталі», поняттям «гілка системи судоустрою» оперують для відокремлення певних її підсистем «по вертикалі», констатуючи певну їх автономність у межах єдиної системи судоустрою: гілка загальних, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.

Система судоустрою визначена в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно із Законом система судоустрою складається з чотирьох відокремлених підсистем (гілок) - загальних, господарських і

адміністративних, вищих спеціалізованих судів.

Таким чином, у системі судоустрою України реалізований принцип суцільної спеціалізації судів.

Сукупність відповідних судів складає один із рівнів системи судоустрою, в якому суди відрізняються процесуальними повноваженнями. Наприклад вищими судовими органами місцевих загальних судів є відповідні апеляційні суди. Найвищим судовим органом у системі судоустрою України є Верховний Суд. На відміну від інших ієрархічних систем державних органів (прокуратури, органів виконавчої влади), суди нижчих рівнів не є адміністративно підлеглими судам вищих рівнів завдяки дії принципу незалежності суддів. Така побудова системи судоустрою пов’язана із потребою інстанційного руху справи.

Судами першого рівня є місцеві суди, які розглядають справу по суті.

Другий рівень системи судоустрою складають апеляційні суди, які діють як суди апеляційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суди першої інстанції. На третьому рівні системи судоустрою виступає Верховний Суд, який є найвищим судовим органом у системі судоустрою України. Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку встановленому процесуальним законом.

На особливому рівні у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди: 1) Вищий суд України з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд, як суди першої та другої (апеляційної) інстанції з розгляду окремих категорій справ.

Порядок утворення судів. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 19) визначено порядок утворення і ліквідації судів, який поширюється на всі суди, окрім Конституційного Суду України назва і наявність якого закріплені в розділі XII Конституцією України.

У процедурі утворення судів беруть участь у різних формах усі гілки державної влади - виконавча, законодавча й судова.

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом. Проект закону про утворення, реорганізацію чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Підставами для утворення, реорганізації чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів.

Кількість суддів у суді (крім Верховного Суду) визначає Вища рада правосуддя з урахуванням консультативного висновку Державної судової адміністрації України, судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів.

До складу Верховного Суду входять судді, кількість яких визначає Вища рада правосуддя з урахуванням консультативного висновку Пленуму Верховного Суду. Максимальна кількість суддів Верховного Суду не може перевищувати двохсот суддів.

Суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом.

2.3.2.