<<
>>

§ 1. Правосуб'єктність органів судової влади

Згідно зі ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне відновлення у правах компетентними національ­ними судами у випадку порушення її основних прав, наданих Консти­туцією чи законом.

Таке положення практично відтворене в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд неза­лежним і безстороннім судом (ст. 6).

Стаття 124 Конституції України закріпила, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Це по­ложення свідчить про розширення судової юрисдикції і необхідність теоретичної розробки елементів правового положення судових органів у цивільному судочинстві.

У цьому зв'язку слід зазначити, що правосуб'єктність як інститут цивільного процесуального права закріплює правове становище його суб'єктів. В. В. Комаров відзначає, що абстрактної, єдиної для всіх процесуальної правосуб'єктності не існує, а існує правосуб'єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків та ін. Правосуб'єктність є специфічною особливістю суб'єктів цивільного процесуального права, що робить їх носіями прав і обов'язків, надає можливість всту­пати в цивільні процесуальні правовідносини .

Особливістю прояву правосуб'єктності судових органів є те, що її зміст відрізняється від змісту правосуб'єктності сторін, третіх осіб, свідка, екс­перта, перекладача і складається з юрисдикції і комплексу повноважень, якими зазначені суб'єкти наділені за законом. Категорії право- та дієздат­ності до органів судової влади не застосовуються, оскільки правоздатність і дієздатність — це тільки можливість (здатність) мати права й обов'язки і власно або через своїх представників здійснювати їх, тоді як судові ор­гани володіють не можливістю їх мати, а самими правами й обов'язками і щодо них правильніше говорити про компетенцію як про комплекс пов­новажень, якими ці суб'єкти наділені за законом .

Правосуб'єктність судових органів є строго визначеною залежно від виду судового органу і його функцій. Кожен судовий орган, чи то місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанцій, наділяється властивими тільки йому юрисдикцією і комплексом повноважень. Компетенція судових органів є строго індивідуальною і цілеспрямова­ною, оскільки одні з них наділяються повноваженнями на розгляд цивільних справ по суті, другі — на перевірку судових рішень, що не набрали законної сили, треті — на перевірку судових рішень, що на­брали законної сили.

Оскільки ч. 2 ст. 124 Конституції пов'язує сферу судової влади з юрисдикцією судів, на теоретичному рівні необхідно детальніше до­сліджувати інститут юрисдикції як елемент правового стану суду. Саме юрисдикція конституційно визначає сферу діяльності органів судової влади і належить до дуже складних, неоднозначно розглянутих понять, що потребують ретельного аналізу.

Істотною ознакою юрисдикційної діяльності є те, що вона здійсню­ється у зв'язку зі здійсненням правоохоронної функції. Юрисдикційна

1 Комаров, В. В. Цивільні процесуальні правовідносини та їх суб'єкти [Текст]: навч.

посіб. / В. В. Комаров, П. І. Радченко. - К. : УМК ВО, 1991. - С. 15.

2

Див.: Сергун, А. К. Процессуальная правоспособность и правосубъектность (в литературе и в ГПК) [Текст] / А. К. Сергун // Вопросы науки советского процессуаль­ного гражданского права : Тр. ВЮЗИ. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1975. - С. 75.

діяльність суду в цивільному судочинстві характеризується, на нашу думку, тільки правоохоронною функцією, оскільки правосуддя має місце там, де здійснюються юрисдикційні повноваження, тобто коли суди розглядають спори про право. Головне призначення судової влади полягає саме у здійсненні правосуддя.

Розгляд правосуб'єктності органів судової влади неможливий без характеристики повноважень, що держава надала зазначеним органам для здійснення покладених на них функцій. Повноваження являють со­бою нерозривну єдність визначених прав і обов'язків.

Вони визначають юридичне положення судді, його взаємини з усіма іншими учасниками процесу, а їхнє здійснення має своїм безпосереднім результатом рух справи — виникнення, розвиток і завершення виробництва.

По своїй суті повноваження можуть бути предметними і функціо­нальними. Предметними є такі повноваження органу судової влади, які визначають межі юрисдикції названого суб'єкта правовідносин. Функціональні повноваження — це різного роду дії зазначеного судо­вого органу в процесі відправлення правосуддя, пов'язані з вирішаль­ними діями суду по керівництву процесом.

Слід зазначити, що чинне законодавство закріплює предметні й функціональні повноваження як за місцевим судом, так і за судами апеляційної і касаційної інстанцій, а також за Верховним Судом Укра­їни з урахуванням існуючих особливостей розгляду цивільних справ у тій чи іншій ланці судової системи.

Предметні повноваження місцевого суду складають юрисдикція і підсудність цивільних справ. Функціональні повноваження пов'язані з вирішальними діями суду по керівництву процесом. Основне коло питань щодо юрисдикції і підсудності цивільних справ було розгляну­то на сторінках даного підручника, тому в рамках цього параграфу уявляється можливим приділити увагу не розглянутим раніше питан­ням предметних повноважень.

При визначенні меж юрисдикції неможливо не зупинитися на пи­танні щодо розмежування юрисдикції Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду Укра­їни в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Кон­ституції України при здійсненні правосуддя» відзначив, що суди за­гальної юрисдикції не вправі, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виняткової компетенції Конституційного Суду. Разом з тим суд загальної юрисдикції має пра-

во на підставі ст. 144 Конституції визнати неконституційними чи та­кими, що не відповідають законам України, рішення органів місцево­го самоврядування, а також на підставі ст.

124 Конституції — акти органів державної виконавчої влади: міністерств, інших центральних відомств, органів місцевого самоврядування і т. д. Звернення до Кон­ституційного Суду в такому випадку не потрібне. При розгляді ж ци­вільної справи у випадку невизначеності в питанні про те, чи відпо­відає Конституції застосований закон чи закон, що підлягає застосу­ванню по конкретній справі, суд, за клопотанням учасників процесу чи за власного ініціативою, зупиняє розгляд справи і звертається з мо­тивованою ухвалою до Верховного Суду України, який, відповідно до ст. 150 Конституції, може порушити перед Конституційним судом питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно- правових актів.

Наступним видом предметних повноважень суду першої інстанції в цивільному процесі є підсудність цивільних справ.

Законодавство України про судоустрій і статус суддів закріпило принцип двоінстанційности судової системи, який включає розгляд цивільних справ місцевим судом та судом апеляційної інстанції. Пере­гляд рішень указаних судових органів Верховним Судом України є ви­ключним і тому не включається до звичайної двоінстанційної системи судів цивільної юрисдикції. У зв'язку з цим здається, що жодні інші суди, крім місцевих, не повинні здійснювати розгляд справи як суди першої інстанції, оскільки в противному випадку навряд чи можна говорити про те, що кожен громадянин вправі в такому разі викорис­товувати всі передбачені способи оскарження (ст. 129 Конституції). Така точка зору підтримується і самими суддями, а також науковцями, які пропонують розв'язати проблему підсудності шляхом передачі всіх справ на розгляд місцевих судів по першій інстанції .

Наступним видом повноважень суду першої інстанції є функціональ­ні. Функціональні повноваження суду першої інстанції необхідно роз­глядати щодо таких стадій цивільного процесу в першій інстанції, як відкриття провадження по справі; підготовка справи до судового роз­гляду; судовий розгляд, оскільки функціональні повноваження стосу-

Див.: Кривенко, В.

В. До питання про судоустрій України [Текст] / В. В. Кривенко, А. Г. Ярема // Вісн. Верхов. Суду України. - 1998. - № 2 (8). - С. 11; Сібільова, Н. В. Принципи побудови судової системи України [Текст] / Н. В. Сібільова // Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи : матеріали наук.-практ. конф., 25 черв. 1997 р. - К.; X. : Право, 1998. - С. 205-206.

216

ються дій зазначеного судового органу в процесі відправлення право­суддя і пов'язані з вирішальними діями суду з керівництва процесом.

У стадії відкриття провадження по справі функціональні повно­важення суду першої інстанції полягають насамперед у відкритті про­вадження у справі чи у відмові у відкритті провадження у справі. Питання щодо цього вирішує суддя залежно від того, чи володіє заці­кавлена особа правом звертання до суду і чи здійснюється це право в порядку, передбаченому законом.

Необхідно враховувати особливості таких дій суду, як відкриття провадження у справі, відмова у відкритті провадження у справі, за­лишення заяви без руху та повернення заяви. При відкритті проваджен­ня у справі настають матеріально-правові і процесуально-правові на­слідки відкриття провадження у цивільній справі. При відмові у від­критті провадження повторне звернення до суду не допускається, якщо судова ухвала набрала законної сили. У випадку залишення заяви без руху повторне звернення до суду допускається за умови, якщо особа, яка подала заяву, виправить недоліки в наданий судом термін. У проти­лежному випадку суд повертає заяву.

До відкриття провадження у справі безпосередньо примикає пов'язана з ним стадія провадження у справі до судового розгляду. Функціональні повноваження суду першої інстанції в цій стадії перед­бачені у відповідному розділі ЦПК, що регламентує дії судді з підготов­ки справи до судового розгляду. Зазначені дії судді з підготовки справи не мають вичерпного характеру. Крім зазначених у законодавстві дій, судця повинен виконати ряд інших умов, за допомогою яких підвищу­ється ефективність провадження у справі до судового розгляду.

Функціональні повноваження суду першої інстанції у стадії судо­вого розгляду полягають у тому, що суд безпосередньо досліджує й оцінює зібрані у справі докази, встановлює обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, застосовує норми матеріального права і вирішує справу, підтверджуючи наявність чи відсутність прав і обов'язків сторін.

Під час характеристики предметних повноважень суду апеляційної інстанції як елементу правового положення зазначеного судового ор­гану необхідно враховувати, що під ними слід розуміти такі повнова­ження зазначеного судового органу, які пов'язані з об'єктом перегляду. Об'єктом апеляційного перегляду є рішення, ухвали суду першої ін­станції, що не набрали законної сили. Функціональні повноваження суду апеляційної інстанції — це повноваження, пов'язані з вирішенням питання про юридичну долю рішення (ухвали) місцевого суду. їх до­цільно класифікувати на такі групи: 1) по керівництву й організації процесом; 2) зі збору, дослідження й оцінки доказів і встановлення істини у справі; 3) вирішальні повноваження, пов'язані з визначенням юридичної долі рішення (ухвали) суду першої інстанції.

Говорячи про правовий стан суду касаційної інстанції, необхідно мати на увазі, що його елементами також є предметні і функціональні повноваження. Поняття предметних повноважень суду касаційної ін­станції ідентичне поняттю названих повноважень суду апеляційної інстанції з тією лише особливістю, що на відміну від апеляційного перегляду об'єктом тут є судові акти місцевих і апеляційних судів, що набрали законної сили.

Функціональні повноваження зазначеного судового органу доціль­но класифікувати на дві підгрупи, перша з яких складається з повно­важень, що спрямовані на керівництво процесом; друга ж — у специ­фічних повноваженнях, пов'язаних із вирішенням питання щодо юри­дичної долі судового акта, який перевіряється.

Специфічні предметні і функціональні повноваження має Верхов­ний Суд України. Так, предметними повноваженнями найвищого судового органу держави є перегляд судових рішень у цивільних спра­вах виключно з підстав і в порядку, встановленому ЦПК. Функціональ­ні повноваження Верховного Суду України полягають у: а) задоволен­ні заяви про перегляд повністю чи частково; б) у відмові в задоволен­ні вищевказаного документа.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 1. Правосуб'єктність органів судової влади:

  1. 1. Державна влада як інститут конституційного права
  2. 3. Конституційні загальні засади закріплення, організації та здійснення державної влади в Україні
  3. § 1. Загальна характеристика відповідальності керівників органів виконавчої влади
  4. § 1. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів
  5. ЗМІСТ
  6. Стаття 48. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
  7. Сторони як суб’єкти позовного провадження
  8. § 1. Правосуб'єктність органів судової влади
  9. § 6. Відвід судді та працівників апарату судів
  10. § 1 . Поняття представництва в суді
  11. 2. Правовий режим земельних ділянок державних сільськогосподарських підприємств та організацій
  12. Конституція України (28 червня 1996 р.)
  13. Відносини відповідальності за порушення встановленого порядку і правил (адміністративно-деліктні відносини)
  14. § 2. Склад правовідносин
  15. Суб’єкти цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  16. Адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій в Україні та його характеристика
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -