<<
>>

1. Основи судової влади і судової системи та Ті принципи

Відповідно до статей 8 і 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина гарантуються і захищаються судом.

Роль і місце суду в системі органів державної влади визначається основним завданням — охорона і захист від імені держави прав і свобод від свавілля як з боку держави, її органів та посадових осіб, так і громадян.

Критерієм такої охорони і захисту є Конституція та Закон, від імені яких і на підставі яких суд ухвалює рішення про порушення або юридичну обгрунтованість (конституцій-ність, законність) актів, дій, відсутності або наявності порушення прав і свобод людини і громадянина.

Суд, діючи в межах визначеної законом правової процедури, за ініціативою заявника розглядає і вирішує кримінальні, цивільні, адміністративні та інші справи, питання щодо конституційності і законності актів і дій державних органів.

Судовій владі, на відміну від інших гілок державної влади, притаманні специфічні риси: вона має конкретний характер; не належить будь-якій судовій установі (оскільки термін "суди" є узагальненням), а здійснюється судами — носіями судової влади.

Судові системи, як правило, являють собою структуру які мають певну кількість рівнів автономії, розгалужену систему взаємозв'язків.

У країнах світу розрізняють судові системи з внутрішньою і зовнішньою спеціалізацією.

-444-

До першого виду належать судові органи, які розглядають справи, що стосуються всіх галузей права, тобто всередині кожної судової установи, як правило, виділяють самостійні органи (колегії, камери тощо) або одноособові суди, які спеціалізуються на розгляді справ одного профілю: кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових тощо. Можуть бути предметом розгляду і справи щодо конституційності певного акта або дії (Китай, В'єтнам, Угорщина).

У системах із зовнішньою спеціалізацією формуються кілька самостійних підсистем загальної (цивільні і кримінальні справи) адміністративної, військової, морської, соціальної, трудової, податкової, фінансової (Велика Британія, Німеччина, Франція), арбітражної або господарської (Росія, Молдова, Америка, Україна) юстиції.

Поряд із судами з внутрішньою і зовнішньою організацією, існують і адміністративні суди. Класичним прикладом системи таких судів вважається французька. До юрисдикції цих судів включається вирішення питань щодо відповідності закону актів і дій органів і посадових осіб — представників виконавчої влади.

Адміністративному судовому процесові притаманна низка особливостей порівняно з ординарним: підвищена реальність проведення закритих слухань, процес має в основному слідчий, не змагальний характер тощо. Проте на адміністративні суди поширюються вимоги так званого природного правосуддя — фундаментальні основи матеріального права і процесу, адже "ніхто не повинен бути суддею у власній справі", "ніхто не може бути засуджений, доки його не вислухав суд", "рішення має бути оскаржено до вищестоящого суду загальної компетенції" тощо1.

Більшість дослідників включає адміністративну юстицію до складу судової влади.

В Україні давно стояло питання щодо створення адміністративних судів. Саме вони особливо необхідні для розв'язання суперечливих питань у взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій як органів державної виконавчої

1 Докладніше див.: Арчер П. Английская судебная система. — М., 1958. — С. 257—261; Брзбан Г. Французское административное право. — М., 1988. — С. 367; ВедельЖ. Административное право Франции. — М„ 1973. — С. 34—35.

-445-

влади і органами місцевого самоврядування.

Такі суди відповідно до Закону України "Про судоустрій України" створено. Кожна з вищеназваних підсистем у свою чергу характеризується досить складною організаційною структурою. Так, у Німеччині існують п'ять практично автономних судових підсистем: суди загальної юрисдикції, включаючи федеральну судову палату Верховного Суду; вищі суди земель; адміністративні суди та вищі загальні адміністративні суди; фінансові суди (федеральні та загальні); трудові суди (федеральні та загальні); соціальні суди (федеральні та земельні). Координаційну функцію виконує об'єднаний сенат вищих судів1.

У ряді країн (Вірменія, Україна) передбачено утворення судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій, господарських тощо.

Особливе, але не безспірне місце серед спеціалізованих судів посідають конституційні суди. Одні країни відповідно до законодавства, включають ці органи до складу судової влади (Росія, Грузія та ін.), хоч і наділяють їх певною самостійністю, інші виділяють їх у самостійну галузь (Італія, Іспанія, Молдова та ін.). Особливе становище займають конституційні ради у Франції, Казахстані.

Незалежно від виду спеціалізації судові системи, як правило, мають жорстку ієрархічну ("вертикальну") організаційну структуру, яка обумовлена, по-перше, вимогами судового процесу (можливість оскарження рішень нижчих судів), а, по-друге, — формою державного устрою держави. Кількість судових ланок або інстанцій звичайно визначається від двох до чотирьох.

Дволанкові судові системи характерні для держав з простим адміністративно-територіальним поділом (Литва, Латвія, Естонія, Молдова). Суд першої інстанції розглядає основну масу справ, а Верховний суд виступає як суд другої інстанції, який розглядає касаційні або апеляційні скарги і протести, а також виступає першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ.

У більшості країн історично склалися такі дві основні форми судового процесу другої інстанції — апеляційна і касаційна (США, Франція, Індія).

Див.: Сравнительное конституционное право. — С. 645.

-446-

Значно частіше трапляються три- і чотириланкові судові системи (районний, міський, окружний суди) як суди першої інстанції. Обласні суди розглядають основну масу справ і водночас виступають як суди другої інстанції (апеляційної і касаційної). Триланкова система існує у Болгарії, Угорщині, Казахстані, Вірменії та Польщі.

Нарешті, чотириланкова система існує у Франції, Італії, Латвії та інших країнах.

Свої особливості має устрій судових систем у федеративних державах, який відрізняється своєю складністю. Найбільш поширені дві моделі — централізована, або німецька, і децентралізована, або дуалістична, американська.

Межі судових округів і кордони адміністративно-територіальних одиниць у більшості країн не збігаються (США, Велика Британія, Італія), що дає змогу реалізувати принцип незалежності судової влади, оскільки звільняє суддів від впливу як центральних, так і місцевих органів виконавчої влади.

Організація і діяльність суддів, як правило, є предметом не лише власного законодавчого регулювання, а й перш за все конституційного. Це пояснюється тим, що особлива увага приділяється питанням організації і діяльності судової влади саме в конституціях тих країн, які визнали теорію розподілу державної влади основним принципом побудови демократичної, правової держави. В цьому разі суд виступає як основний гарант додержання прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з одного боку, а з другого, — як самостійна гілка державної влади, що відіграє важливу роль у системі стримувань і противаг трьох гілок державної влади.

Так, Конституція України проголошує як основне і соціальне завдання та функцію суду — захист невід'ємних прав людини і громадянина (ч. З ст. 8, частини 1, 4 ст. 55 та ч. 1 ст. 124).

На відміну від законодавчої і виконавчої гілок державної влади, статус і зміст яких визначається досить змістовно у відповідних розділах Конституції, статус судової влади, як правило, розкривається, в першу чергу, шляхом формування принципів і підстав їх здійснення.- Зміст цих принципів перш за все стосується організації і діяльності судової влади і є різний у відповідних країнах. Проте у більшості з них, вони, як правило, включаються у текст конституції, незважаючи

-447-

на те, що можуть бути різними за змістом та обсягом. Незважаючи на це, можна виділити найважливіші принципи, які дістали правове закріплення у більшості конституцій сучасних демократичних країн світу.

До них, зокрема, належать такі: проголошення незалежності судової влади (суду, суддів) і створення відповідних конституційних гарантій їх незалежності (ч. 1 ст. 126); здійснення правосуддя лише судами і суддями (ч. 1 ст. 124); наявність конституційної заборони на створення надзвичайних або особливих судів (ч. 5 ст. 125); публічність (гласність, відкритість, доступність) судових слухань (п. 7 ч. 4 ст. 129); мотивованість судових дій, виключні рішення; визначення змісту судової дієздатності та правового статусу суду (залежно від форми держави) — (ст. 124); закріплення судових гарантій прав і свобод особи (ч. 2 ст. 59, статті 61, 62 та 63); визначення статусу конкретних носіїв судової влади — суддів (статті 126—128 Конституції).

Основи судової влади, судової системи та їх принципи мають свої особливості й деталізацію у Конституції та законах України.

<< | >>
Источник: О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер. - 536 с.. 2003

Еще по теме 1. Основи судової влади і судової системи та Ті принципи:

  1. 1. Державна влада як інститут конституційного права
  2. 3. Конституційні загальні засади закріплення, організації та здійснення державної влади в Україні
  3. 1. Основи судової влади і судової системи та Ті принципи
  4. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  5. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  6. 15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
  7. 2. Юридична природа і призначення адміністративної юстиції як провідної форми судового захисту прав громадян у державному управлінні
  8. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  9. § 1. Форми захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів та судова влада
  10. § 2. Принципи медіаційної процедури
  11. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
  12. Формування правової системи
  13. Судово-прокурорські органи. Адвокатура та нотаріат
  14. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  15. § 5. Єдність, з’єднання і поділ влади
  16. Правові основи і гарантій інформаційного забезпечення діяльності недержавних громадських організацій в Україні
  17. 2.1 Принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України
  18. 3.3 Зарубіжний досвід організаціино-правових засад діяльності керівника системи органів прокуратури.
  19. Принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -