§ 3. Ознаки судової влади

Організація судових та правоохоронних органів

Найважливішою ознакою судової влади є виключність, її наявність, поперше, свідчить про те, що ніякий інший орган державної влади та управління не має права брати на себе компетенцію судової влади.

Подруге, винесення рішення з конкретної справи є прерогативою суду, і це положення підкреслює виключність судових рішень. Держава тільки суду довіряє право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установленому законом порядку застосовувати цивільноправові санкції з цивільної справи; визнавати особу винною у вчиненні злочину; призначати кримінальне покарання з кримінальної справи. Рішення суду з конкретної справи є обов'язковими до виконання всіма посадовими особами.

По третє, виключне правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативноправовими актами України. Формування системи органів судової влади, порядок їх організації та діяльності належать до відання законодавчої влади. Виключаючи можливість створення надзвичайних судів, Конституція України допускає певну диференціацію судових органів для розгляду різних категорій справ, тобто закріплює можливість спеціалізації судів. Вони будуть відрізнятися своєю предметною підсудністю та процесуальною формою судочинства.

Почетверте, виключність судової влади характеризується й особливим порядком формування суддів як носіїв судової влади, притягнення їх до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов'язки при відправленні правосуддя та позасудової діяльності специфічні, чітко відображені у чинному законодавстві.

Ця ознака охоплює також виключність правового становища особи у сфері відправлення правосуддя.

Розділ II. Судова влада

2 0602

ходячи з положень Конституції України, визнати особу винною та застосувати до неї заходи кримінального покарання може лише суд. Цьому передує ретельне дослідження судом обставин справи, при якому враховуються як пом'якшуючі, так і обтяжуючі вину обставини, і тим самим підкреслюється виключність правового становища особи підсудного.

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом поділу влади. Кожна гілка влади — законодавча, виконавча та судова — самостійно виконує притаманні лише їй функції, перебуваючи одна щодо іншої у непідлеглому становищі. Судова влада покликана захищати права і свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконавчої влади Конституції України. Рішення, що виносяться органами судової влади, внаслідок цієї ознаки не потребують будьякого затвердження іншими гілками влади.

Повнота судової влади розглядається у декількох вимірах. Критерії повноти судової влади — це насамперед межі поширення її компетенції, тобто обсягу, остаточність рішень, що приймаються судовою владою, їх обов'язковість.

У межах, визначених Конституцією, чинними законами України, роль арбітра у вирішенні спорів про право, всіх конфліктів, що виникають у суспільстві, належить тільки судовій владі. У цьому разі судова влада поширюється на коло відносин, що виникають між різними суб'єктами (як між громадянами, так і між громадянами і державою). З усіх цих спорів судові органи приймають рішення. Рішення та інші акти органів судової влади, що набрали чинності, є обов'язковими для всіх без винятку органів державної влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Невиконання вимог суддів, актів, постановлених органами судової влади, що набрали чинності, призводить до встановленої законом відповідальності.

Підзаконність судової влади виявляється у відповідності закону судових структур і судових процедур.

Організація судових та правоохоронних органів і

судові органи і судді діють на підставі закону, підкоряються тільки Конституції та законам України. З іншого боку, носії судової влади — судді — не мають права відступати в своїй діяльності від вимог закону.

Законодавчою підставою функціонування судової влади є Конституція України, закони України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про органи суддівського самоврядування», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію та дисциплінарну відповідальність судців судів України», «Про арбітражний суд» та ін.

У цих нормативних актах встановлюються компетенція, порядок створення, структура та основні функції, а також матеріальнотехнічне і організаційне забезпечення судів. Деякі з них (наприклад, Закон «Про статус суддів») докладно регламентують статус носіїв судової влади, вимоги, що ставляться до них, містять гарантії незалежності суддів. Інші закони (КПК, цивільний процесуальний, арбітражний процесуальний кодекси) регулюють процедурні аспекти діяльності відповідних судів.

Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпечується сукупністю актів національного законодавства про судоустрій і судочинство, їх єдиним застосуванням судами на всій території України, фінансуванням судів з державного бюджету, єдиним статусом суддів.

Структура незалежності судової влади має два рівні — зовнішній та внутрішній. Зовнішній рівень у свою чергу диференціюється на політичну і соціальноекономічну незалежність. Рівень політичної незалежності обумовлений суспільцр^палгтчгіим становищем, в якому відбувається діяльиість>су^ Пр» цаому важливо зазиачщи, що реальна незалежність суду абсолютно Іишйечае будьякий вплив політичних партій, громадських рухів та їх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності та політичного плюралізму. Зазначений рівень незалежності закріплений в ст. 11 Закону «Про статус суддів», яка приписує, що всі державні органи, установи, організації, органи місцевого та регіо

Розділ II.

пального самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів та не посягати на неї.

Забезпечення прогресивних перетворень юстиції потребує і соціальноекономічної незалежності судової влади. Цей рівень незалежності гарантується особливим порядком фінансування суддів, їх матеріальним та побутовим забезпеченням, соціальним захистом.

Внутрішній рівень незалежності судової влади гарантується, поперше, діяльністю власне суду по здійсненню правосуддя; подруге, статутними гарантіями незалежності судців. Процедура здійснення правосуддя має бути захищена від будьякого втручання. Необхідні також належні умови для дійсно незалежного розгляду справ.

Правозабезпечуючими гарантіями режиму незалежного правосуддя є насамперед Закон «Про статус суддів», чинне цивільне процесуальне, кримінальнопроцесуальне та інше законодавство, які передбачають відповідальність за втручання в діяльність суду, таємницю наради суддів та заборону вимагати її розголошення. Судді, крім цього, не зобов'язані давати будьякі пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в провадженні, я також подавати їх будькому для ознайомлення інакше як у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом (ст. 12 Закону «Про статус суддів»).

Норми цивільного процесуального, кримінальнопроцесуального, арбітражного процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, тією чи іншою мірою є гарантіями незалежності суддів. Ці норми забезпечують рух справи у визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, передбачають процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, які дозволяють суддям розглядати та вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будьяких впливів.

Що стосується судоустрійних аспектів незалежності судової влади, то Конституція України закріпила принципи

Організація судових та правоохоронних органів

формування судової системи та визначила порядок і строки призначення та обрання суддів.

Функції судової влади — правосудця і контроль. Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті всі правові конфлікти. Таким чином, сутність правосуддя — це діяльність органів судової влади щодо розгляду правових конфліктів. Потреба в здійсненні функції правосуддя обумовлена насамперед наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити встановлений правопорядок від будьяких посягань. Ці посягання можуть мати різну ступінь небезпеки. Держава визначає коло особливо важливих соціальних цінностей: життя, здоров'я, державна безпека, власність тощо, посягання на які має призвести до застосування заходів кримінального покарання тільки органами судової влади.

Отже, сутність правосуддя з кримінальних справ полягає у розгляді в судових засіданнях таких справ і застосуванні встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або у виправданні невинних. Вину обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину може бути встановлено лише вироком суду, який набрав чинності.

Зважаючи на серйозність обмеження особистої свободи громадян, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, законодавець надає право вирішення цих питань тільки суду.

Необхідність прояву судової влади виникає і при вирішенні питань щодо відбування кримінального покарання (наприклад, дострокове та умовнодострокове звільнення від відбування покарання та ін.).

Особливого значення держава надає охороні майнових, особистих та інших прав громадян, визначаючи для цього органи судової влади і наділяючи їх відповідною компетенцією по розгляду цивільних справ. Таким чином, змістом правосуддя у цивільних справах буде розгляд і виріРозділ II. Судова влада

шення по суті спорів, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та держави.

Функція правосуддя поширюється також на випадки, коли слід офіційно посвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи або фактичні шлюбні відносини тощо.

Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби та ін.

Нарешті, юрисдикції органів судової влади підлягають скарги на неправомірні дії посадових осіб, які обмежують права громадян.

Правосуддя відрізняється від функцій інших органів влади своєю специфікою.

Для з'ясування сутності правосуддя та його характерних рис необхідно розкрити зміст таких понять, як посягання, юридична справа, юрисдикція.

Порушення правових норм у формі їх недодержання або невиконання може мати різний характер, різну міру небезпеки. Всі ці порушення охоплюються поняттям «посягання». Найбільш небезпечним посяганням є злочин, тобто суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Інші порушення правових норм поділяються на цивільні (заподіяння шкоди особі, майну громадянина або організації, невиконання покладених законом або взятих за договором обов'язків тощо) та адміністративні (дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху та ін.).

Відповідно до видів посягань виникає юридична справа, тобто конкретний життєвий випадок, до якого відповідним органом застосовується закон1. У випадку порушення законів про охорону навколишнього природного середовища — це органи екологічного і санітарно

1 Див.: Алексеев С. С. Государство и право. — М., 1994. — С. 148.

Організація судових та правоохоронних органів

епідеміологічного контролю; у випадку недодержання фінансового законодавства — органи податкової служби. Коли ж порушуються права та інтереси підприємств, установ, організацій — суб'єктів господарської діяльності, які охороняє закон, — це арбітражний суд.

Таким чином, юрисдикція — це діяльність компетентних органів, уповноважених на розгляд юридичних справ та винесення щодо них юридична обоє 'язкових рішень1.

Кількість цих органів достатньо велика. Так, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення правом притягнення громадян і юридичних осіб до адміністративної відповідальності (адміністративна справа) наділені понад 40 органів і посадових осіб, у тому числі й суд.

Найбільш значущою юрисдикційною діяльністю є правосуддя. Воно відрізняється від інших видів юрисдикції такими характерними рисами.

1Як функція однієї з гілок державної влади правосуддя є єдиним видом юрисдикційної діяльності, який здійснюється від імені держави. Ні прокуратура, ні міліція, ніякі інші юрисдикційні органи не виносять своїх рішень від імені держави.

2. Правосуддя здійснюється лише судом. Будьякий юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, застосовує відповідні норми закону до конкретної події, дії, особи, правовідносин. Ця діяльність може бути зовнішньо схожа на правосуддя. Однак оскільки вона здійснюється не судом, то й не можебути визнана правосуддям.

3. Правосуддя реалізується; з додержанням детально регламентованих законом порядку і правил судового розгляду, що містять у с:обі певнта^слідовніетв судовш дій, реалізацію прав учасників щйдаесу, та кладених на них обов'язків.

. гям

«процесуальна ферма». І стотнІІЙ відхід вій процесуальної форми є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до чинного законодавства правосуддя в Україні здійснюється в формі судочинства з цивільних, господар

1 Див.: Алексеев С. С. Государство и право. — С. 148.

Розділ II. Судова влада

ських, адміністративних та кримінальних справ. Отже, право І судця — це функція реалізації судової влади, яка здійснюється • судом шляхом розгляду та вирішення у судовому засіданні з додержанням передбаченої законом процесуальної форми на засадах демократичних принципів цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справ і застосування на цій основі до осіб, що порушили закон, норм матеріального права.

Функція контролю. Судова влада не повинна зводитися лише до правосуддя, їй властиві й інші соціальне значущі функції. Так, призначення функції контролю — здійснення конституційного і судового контролю за законністю та обгрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб.

Конституційний Суд України як орган судової влади покликаний вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК Конституції України.

Реалізуючи ці повноваження, Конституційний Суд виступає органом контролю за додержанням конституційної законності у державі.

Свої повноваження Конституційний Суд реалізує шляхом конституційного судочинства.

Суди загальної юрисдикції, розглядаючи скарги на неправомірні дії посадових осіб, що обмежують права громадян, тим самим контролюють органи виконавчої влади (ст. 248і Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК). Крім того, судовому контролю підлягають і правові акти, видані органами виконавчої влади, законність яких оспорюється (це положення випливає із змісту ст. 24815 ЦПК).

Особливе значення надається судовому контролю за законністю у сфері кримінального судочинства. Зацікавлені у справі особи можуть оскаржити в суд постанову про відмову в порушенні справи (ст. 236' КПК), санкцію прокурора на арешт (ст. 2363 КПК), постанову про припинення справи (ст. 2365 КПК України). Перевіряючи по суті ці 1 скарги, суддя, таким чином, перевіряє додержання вимог

Організація судових та правоохоронних органів

закону в ході провадження у справі, відновлює в разі необхідності порушені права особи.

Суд як орган судової влади. Судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Розгляд цивільних і кримінальних справ у судах може здійснюватися колегіальне та одноособове. У суді першої інстанції вирішення справ здійснюється суддею одноособово або у складі трьох судців чи двох суддів і трьох народних засідателів. Перегляд справ у судових колегіях обласних судів, Київського та Севастопольського міських судів у касаційному порядку, а в судових колегіях Верховного Суду України в касаційному порядку і порядку нагляду здійснюється у складі трьох суддів.

Суд може діяти як суд першої, другої (касаційної) або наглядової інстанції. Він завжди відіграє провідну роль у процесі, вирішує всі питання самостійно, незалежно ні від кого, за внутрішнім переконанням суддів.

Суди в своїй діяльності не пов'язані з висновками органів попереднього розслідування, вищих судових інстанцій.

Відносини між різними ланками судової системи будуються виключно на підставі принципу незалежності суддів та підкорення їх лише закону. В разі незгоди з висновками чи рішеннями суду першої інстанції суди касаційної або наглядової інстанції мають право у межах наданої їм компетенції скасувати або змінити це рішення.

Суди загальної юрисдикції здійснюють судову владу шляхом вирішення кримінальних і цивільних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Правосуддя в господарських відносинах відповідно до ст. 1 Закону «Про арбітражний суд» здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.

Єдиним органом конституційної юрисдикції є Конституційний Суд України, який здійснює судову владу в формі конституційного судочинства.

Розділ If. Судова влада

Наведені положення підтверджують, що суд є єдиним органом судової влади. Суд — орган держави, що охороняє від будьяких посягань на її економічні та політичні основи, права та інтереси громадян шляхом здійснення правосуддя, застосування заходів державного примусу до осіб, що порушують встановлений порядок.

За своєю природою суд є державною установою, а його діяльність є частиною державної діяльності. На владний характер суду вказує те, що, поперше, суд є органом судової влади — специфічної гілки державної влади; подруге, рішення суду з конкретної справи набувають сили закону і забезпечуються силою державного примусу. Як органу судової влади йому притаманна низка особливостей. Насамперед це зміст його діяльності, яка відрізняється від діяльності інших державних органів тим, що лише суду притаманні функції правосуддя і судового контролю, а також порядком створення, участю в його діяльності представників народу. Специфікою судових органів як органів судової влади є й те, що рішення, які виносить суд у конкретних справах, можуть бути змінені або скасовані лише за скаргами чи касаційними поданнями уповноважених на те осіб вищим судом та за конкретними підставами, передбаченими законом. Після закінчення строку на оскарження і принесення касаційного подання судові рішення набувають законної сили і є обов'язковими до

виконання.

Суд здійснює свої функції у передбаченій законом процесуальній формі, яка чітко визначає правила веден ня судочинства, зобов'язує суддів забезпечувати права учасників процесу. Порушення вимог процедури веде до несприятливих наслідків скасування постановлених рішень. •••••••.

І ще одна важливаобставина. Коли справа підсудна конкретному суду, то суддя зобов'язаний прийняти її до розгляду. Кожен громадянин має право звернутися до суду, якщо порушуються його права і законні інтереси. Це право одержало визнання у міжнародних угодах, які стосуються і України. Так, ст. 6і Європейської конвенції щодо Організація судових та правоохоронних органів

захисту прав людини і основних свобод зазначає: «Будьяка особа має право на те, щоб її справа була розглянута справедливо, публічно і в розумні строки незалежним та неупередженим судом, заснованим згідно з законом, який правомочний вирішувати або спір відносно її прав та обов'язків у цивільному процесі, або обгрунтованість висунутого проти неї обвинувачення у кримінальному процесі».

Контрольні запитання

1. У чому полягає природа судової влади?

2. Які ознаки властиві судовій владі?

3. Назвіть характерні риси правосудця.

4. В яких формах здійснюється правосуддя?

Розділ II. Судова влада

Розділ III

ПРИНЦИПИ ПРАВОСУДДЯ

Всі сторони організації та діяльності суду регулюються нормами права. Але серед цих норм слід відрізняти такі, що визначають не окремі деталі устрою суду та його діяльності, а найбільш загальні і важливі, які внаслідок цього набувають значення принципів правосуддя.

Принципами правосуддя називаються норми найбільш загального керівного значення, що визначають природу і сутність правосуддя, структуру його основних інститутів і спрямовані на вирішення завдань, які стоять перед правосуддям. Принципи діють в межах єдиної цілісної взаємопов'язаної та взаємозалежної системи, тому порушення одного будьякого принципу тягне за собою порушення й інших.

Як єдина система принципи правосуддя поділяються на дві підсистеми: функціональну (судочинну) і організаційну (судоустрійну). Принципи судоустрою та судочинства хоча й пов'язані між собою, але утворюють разом з тим самостійні галузеві системи, кожна з яких регулює свій предмет, своє коло суспільних відносин. Судочинні принципи стосуються відносин, які виникають при судовому розгляді цивільних, кримінальних, господарських та інших справ; судоустрійні ж принципи звернені до відносин, які виникають не з приводу розгляду і вирішення конкретної справи, а з приводу організації судової системи, структури її органів, статусу судді, тобто у зв'язку з організаційними відносинами. В курсі «Організація судових та правоохоронних органів» вивчаються переважно принципи організаційні, тобто судоустрійні. Судочинні ж принципи є предметом вивчення в курсах кримінального і цивільного процесів.

Система принципів правосуддя не залишається незмінною. Підкоряючись загальним закономірностям розвитку держави, деякі принципи набувають нового змісту, а також з'являються нові.

Організація судових та правоохоронних органів

Прийняття Конституції України, розробка і прийняття законів «Про судоустрій», КПК, ЦПК істотно впливають і впливатимуть на вдосконалення змісту та системи принципів правосуддя.

До складу чинної системи принципів належать такі:

здійснення правосуддя виключно судом;

право громадян на судовий захист;

незалежність суддів і народних засідателів та підкорення їх лише закону;

державна мова судочинства;

відкритий розгляд справ у всіх судах;

здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом;

змагальність, рівноправність сторін;

презумпція невинності.

забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист;

Чітке додержання всієї системи принципів забезпечує повний, всебічний, об'єктивний розгляд кримінальних, цивільних, господарських та інших справ і тим самим вирішення завдань правосудця.

Здійснення правосуддя виключно судом. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Це принципове положення, закріплене в ч. 1 ст. 124 Конституції і ст. 1 Закону «Про судоустрій», означає, що ніякий інший орган, крім суду, не наділений функцією здійснення правосуддя. Навіть якщо діяльність того чи іншого органу в зовнішньому прояві імітуватиме процедуру здійснення правосуддя, визнати її правосуддям не можна, оскільки її не виконав суд. Конституція України, гарантуючи здійснення правосуддя виключно судом, зазначає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Створення особливих та надзвичайних судів не допускається.

Необхідність переліку судів, що діють в Україні, обумовлена негативним досвідом 3040х — початку 50х років, коли не судові органи, а різні «двійки», «трійки», «особливі наради» та «особливі судові присутності» вирішуваРозділ ПІ. Принципи правосуддя

ли питання про винність осіб і застосування до них заходів покарання.

Принцип здійснення правосуддя виключно судом закріплений не тільки в ст. 124 Конституції. Деталізуючи його стосовно здійснення правосуддя з кримінальних справ, Конституція передбачає, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62).

Вимога про те, щоб правосуддя здійснювалося виключно судом, має важливе значення, оскільки акти правосуддя, тобто рішення, ухвали, вироки, постанови, не можуть бути скасовані або змінені ніяким іншим органом, а тільки вищим судом і за наявності передбачених законом підстав. Крім того, вони підлягають обов'язковому виконанню всіма органами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Право громадян на судовий захист. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цей принцип нормативне закріплений в ст. 55 Конституції України, а також у ст. 6 Закону «Про судоустрій України», ст. 4, розділах 31,31А, 31Б ЦПК, ст.ст. 27,236і,

2363, 2365 КПК.

Судову владу як одну з основних структур правової дер жави не можна зводити лише до розгляду конкретних справ,... передбачених нормами цивільного або кримінального пра ' І;ва. Вксіцщсй^, ;, ду характеризує штШки правоеудда (у трайй*Ц^*^У>до чинного законодавства (наприклад, розділ 31А ЦПК, ст. ст. 236і, 2363, 2365 КПК), нові окремі закони надавали громадянам можливість звертатися до суду за захистом від неправомірних дій органів державного управління та посадових осіб (наприклад, ст. 13 Закону «Про державну контрольноревізійну службу в Україні», ст. 22 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 22 Закону «Про організаційноправові основи боротьби з організованою злочинністю», ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів», ст. 104 Закону «Про пенсійне забезпечення» та ін.). Але загальна, тобто принципова, норма з'явилась лише у новій Конституції України. Можливість особистого звернення до суду залежить від наявності у особи, що звертається, цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. Істотною гарантією захисту цього права є положення про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсною (ч. 2 ст. 4 ЦПК). Суттєвою гарантією захисту прав і законних інтересш громадян є також розширення контрольних функцій суду відносно основних рішень, що приймаються в досудових стадіях кримінального судочинства. Такі рішення прокурора, як відмова у порушенні кримінальної справи, припинення кримінальної справи, а також санкція прокурора на арешт, можуть бути оскаржені до суду (ст.ст. 99, 99і, ПО, 236і, 2866 КПК).

Значення розглядуваного принципу полягає в тому, що:

1) всі неправомірні дії або рішення громадяни мають право оскаржити до суду;

Розділ Пі. Принципи правосуддя

2) громадяни мають право захищатися у судовому порядку від будьяких посягань;

3) інший, несудовий порядок захисту прав має бути додатково застережений у законі.

Незалежність судців і народних засідателів і підкорення їх лише закону. Суд є носієм судової влади, який здійснює правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. «Судці при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» (ст. 127 Конституції України). Крім Конституції, цей принцип нормативно закріплений також у ст. 7 Закону «Про судоустрій України», ст.ст. 1, З Закону «Про статус суддів», ст. 18 КПК, ст. 8 ЦПК, п. 2 ст. 4 Закону «Про арбітражний суд», ст. 4 Закону «Про Конституційний Суд України».

Принцип незалежності судових органів надає їм право та вимагає від них забезпечення справедливого проведення судового розгляду та дотримання прав сторін (п. 2, 6 Основних принципів незалежності судових органів, прийнятих VII Конгресом ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками 5 вересня 1985 р. у Мілані).

Незалежність судців і народних засідателів при здійсненні їх процесуальної діяльності і, зокрема, при розгляді та вирішенні конкретної кримінальної справи означає: а) незалежність від впливу і думки різних органів державної влади і управління, посадових осіб, громадських організацій, партій та рухів, засобів масової інформації, окремих громадян; б) незалежність від вищих судів; в) незалежність від висновків слідчих органів і прокурора, а також від висновків і думки учасників розпорядчого або судового засідання; г) незалежність у самому суді, зокрема, народних засідателів — від суддів, судців — від головуючого, тобто можливість кожного із суддів і народних засідателів брати участь у дослідженні доказів, обговоренні та прийнятті рішень за своїм переконанням, їх непідзвітність будькому.

Судця не зобов'язаний давати будьякі пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його Організація судових та правоохоронних органів

провадженні, а також давати їх будькому для ознайомлення не інакше як у випадках та порядку, передбачених законом (ч. 2 ст. 1 Закону «Про статус суддів»).

Закон «Про статус судців» (ст. ст. 11, 12) передбачає гарантії незалежності суддів. Існують такі види гарантій: 1) процесуальні; 2) правові; 3) організаційні; 4) матеріальні.

Процесуальні гарантії:

передбачена законом процедура здійснення правосудця;

таємниця прийняття судового рішення та заборона її розголошення.

Ці гарантії закріплені у процесуальному законодавстві (КПК, ЦПК, Арбітражний процесуальний кодекс України (далі — АПК).

Правові гарантії'.

заборона під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосудця;

відповідальність за неповагу до судці чи суду;

недоторканність судців.

Недоторканність суддів, зокрема, передбачає особливий порядок притягнення суддів до кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності (ст. 13 Закону «Про статус судців»). За суддею, який знаходиться у відставці, зберігаються такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку (п. 2 ст. 43 цього ж Закону). Закріплені ці гарантії і у кримінальному та адміністративному законодавстві (ст. ст. 176', 1762, 1763 Кримінального кодексу України (далі — КК), ст. 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП).

Організаційні гарантії'.

встановлений законом порядок формування суддівського корпусу, зупинення повноважень судців та звільнення їх з посади. Нині існує поєднання виборності суддів і народних засідателів та призначення суддів. Так, народні засідателі обираються (ст. ст. 55, 56 Закону «Про судоустрій України»), як і судді всіх загальних судів, за винятком суддів, що вперше призначаються на посаду Президентом України;

Розділ III. Принципи правосуддя

право судді на відставку (ст. 43 цього ж Закону);

існування системи органів суддівського самоврядування. Відповідно до ст. 1 Закону «Про органи суддівського самоврядування» ця діяльність є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів та суддів України,

Матеріальні гарантії: *

створення необхідних організаційнотехнічних та інформаційних умов для діяльності судів;

матеріальне і соціальне забезпечення суддів відповідно до їх статусу.

Державна мова судочинства. Судочинство в Україні здійснюється державною (українською) мовою. Це означає, що весь хід судового розгляду здійснюється державною мовою. Суд, учасники процесу розмовляють українською мовою, всі судові документи (протокол судового засідання, рішення, вироки, постанови) оформлюються українською мовою. Між тим зміст цього принципу має за мету також урахування прав осіб, які не володіють мовою судочинства, і забезпечення цих прав. У місцях компактного проживання громадян іншої національності судочинство може здійснюватися також рідною мовою більшості населення даної місцевості, а у місцях компактного проживання декількох груп національностей, жодна з яких не складає більшості населення даної місцевості, судочинство поряд з державною може здійснюватися мо j вою, прийнятною для населення даної місцевості (ст. 13 Закону «Про судоустрій України», ст. 18 Закону «Про мови в Україні», ст. 19 КПК, ст. 9 ЦПК, ст. З АПК).

При розгляді в судах справ особам, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи та участь в судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати в суді рідною мовою; 3) слідчі та судові документи вручаються особам, що беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому — у будьякому випадку в письмовому перекладі на рідну або іншу мову, якою він володіє.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про практику застосовування суОрганізація судових та правоохоронних органів j

дами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» роз'яснюється, що особою, яка не володіє мовою провадження судочинства, визнається особа, яка «не розуміє або погано розуміє таку мову та не може вільно розмовляти нею». Відкритий розгляд справ у всіх судах. Розгляд справ у всіх судах України є відкритим. Слухання справи у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону «Про судоустрій України», ч. 2 ст. 18 Закону «Про Конституційний Суд України», ст. 10 ЦПК, ст. 20 КПК, ст. 72 АПК).

Відкритий розгляд означає такий встановлений процесуальним законом порядок розгляду справ у судах, при якому судові засідання проводяться відкрито з наданням реальної та рівної можливості громадянам, які цікавляться тією чи іншою справою, бути присутніми в залі судового засідання, стежити за ходом судового розгляду, конспектувати, стенографувати те, що відбувається, записувати на магнітофон (кіно, фото та відеозйомка здійснюються тільки за згодою суду). Обмеження принципу відкритого розгляду (гласності правосуддя) можуть бути тільки легальні, тобто передбачені відповідним законом. Для кожного виду правосуддя існують спеціальні підстави для таких обмежень. Але одна підстава є загальною для всіх видів правосуддя — закрите судове засідання проводиться тоді, коли це необхідно для забезпечення охорони державної таємниці.

Отже, закрите судове засідання допускається законом у таких випадках:

1) у конституційному судочинстві — коди це еупере

. 2ст, 18 Закону "

г, • • "V"»" •.' • •

2) » арбітражному судочинстві — з метою охорони: а) державної таємниці; б) комерційної таємниці та в) за наявності обґрунтованого заперечення однієї або обох сторін (ст. 72 АПК);

3) з цивільних справ — з метою: а) охорони державної таємниці; б) запобігання розголошенню відомостей про

Розділ III, Принципи правосуддя

інтимні сторони життя осіб, що беруть участь у справі; в) забезпечення таємниці усиновлення (ст. 10 ЦПК);

4) з кримінальних справ: а) з метою нерозголошення державної таємниці; б) при розгляді справ про злочини осіб, що не досягли шістнадцятирічного віку; в) у справах про статеві злочини; г) з інших справ з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, що беруть участь у справі (ст. 20 КПК); ґ) коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки підсудних, потерпілих, свідків, інших осіб, що беруть участь у справі, а також членів їх сімей або близьких родичів (п. 1 ст. 7 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві»). Під державною таємницею розуміється вид таємної інформації, яка охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду життєво важливим інтересам України та які визначені в установленому законом порядку як державна таємниця і підлягають охороні з боку держави (ст. 1 Закону «Про державну таємницю»).

Особи, молодші шістнадцяти років, допускаються у зал суду лише у випадках, коли вони є підсудними, потерпілими або свідками (ч. 4 ст. 271 КПК). Закон передбачає'.це обмеження з метою захисту підлітків від можливого j несприятливого впливу на них судового процесу, оскіль '• ки вони через недостатню соціальну зрілість можуть неправильно сприйняти обставини розгляду справи і те, що відбувається у суді.

Закрите судове засідання допускається лише за вмо тивованою ухвалою суду, де зазначається, чи все судов засідання буде закритим або тільки його частина (напри клад, допит окремих свідків, оголошення документа, екс пертного висновку тощо). При цьому вироки, ухвали т постанови завжди оголошуються публічно.

Слухання справи у закритому судовому засіданні п водиться з додержанням всіх правил судочинства.

Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян пер законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на зас

дах рівності громадян перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24 Конституції України, ст. 5 Закону «Про судоустрій України», ст. 6 ЦПК, ст. 16 КПК, ст. 71 КпАП).

Специфіка цього принципу в арбітражному судочинстві відображена у ст. 7 АПК: «Правосуддя у господарських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та незалежно від організаційної форми, форми власності майна, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин».

Рівність громадян перед судом означає, що в Україні немає судів, які б формувалися за будьякими наведеними вище відмінними ознаками (стать, національність тощо). Отже, громадяни не мають жодних переваг і не підлягають ніяким обмеженням, не передбаченим законом. Усі цивільні та більшість кримінальних справ розглядаються районними (міськими) судами. Підсудність справ вищим судам, як правило, є предметною, а не персональною, вона визначається тяжкістю злочинів або виключною важливістю справи. Наявність системи військових судів також не суперечить цьому принципу, оскільки вони застосовують ті ж матеріальні та процесуальні закони, що і загальні суди, але тільки стосовно військовослужбовців. Слід мати на у вазі, що дислокація військових формувань, яка визначає систему військових судів, не збігається з адміністративнотериторіальним поділом України. Це і обумовлює необхідність військових судів.

Рівність громадян перед законом означає, що громадяни при здійсненні правосуддя наділені рівними процесуальними правами і до них застосовуються однакові норми матеріального права. Громадяни є рівними у своїх процесуальних правах, які визначаються лише їх процесуальним статусом: позивач, відповідач, підсудний, потерпілий тощо.

Однак закон, ураховуючи, що громадяни фактично не є рівними (оскільки вони можуть бути неповнолітніми, з

Розділ НІ. Принципи правосуддя

фізичними чи психічними вадами або бути особами, які не можуть оплатити послуги адвоката, тощо), містить у собі механізми, які дозволяють таким громадянам стати процесуальне рівними, тобто повністю реалізувати свої права. Так, особі, яка не володіє мовою судочинства, надається перекладач, неповнолітньому обвинуваченому обов'язково надається захисник. Не завжди однаковий для всіх категорій громадян порядок обмеження їх прав і свобод. Деякі особи з огляду на їх громадський статус потребують додержання певної (додаткової) процедури.

Так, суддя може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом лише за згодою Верховної Ради України. При цьому кримінальна справа стосовно судді розглядається у першій інстанції обласним і прирівняним до нього судом.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами АРК, області, міст Києва та Севастополя.

У названих категорій осіб є й низка інших гарантій, які захищають їх при здійсненні професійної діяльності від незаконного впливу.

Змагальність, рівноправність сторін. Принцип змагальності характеризує таку організацію процесу, коли функції обвинувачення та захисту, підтримання позову та заперечення проти нього відокремлені від судової діяльності, виконуються суб'єктами, які користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб'єктом, який здійснює керівництво судовим засіданням та вирішує цю справу.

За своєю сутністю принцип змагальності передбачає рівні можливості та умови для виконання функції обвинувачення і захисту, підтримання позову і відповіді на нього.Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які має право] застосувати обвинувач для доведення обвинувачення, можи застосовувати і захист для його спростування; все, що маєі право робити позивач для підтримання позову, може робиJ ти і відповідач для його заперечення.

Організація судових та правоохоронних органіі,

Дія принципу змагальності у сфері цивільного судочинства була загальновизнаною, оскільки сама природа спору про право цивільне неможлива без рівності прав сторін в оспорюванні свого інтересу. Це знайшло закріплення у назві ст. 15 ЦП К «З'ясування судом обставин справи на засадах змагальності» та в її змісті: «Розгляд і вирішення цивільних справ у судах супроводиться на засадах змагальності. Суд зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'ясняти особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки та сприяти у здійсненні їх прав».

Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при здійсненні правосуддя з кримінальних справ визнавалася не всіма. Каменем спотикання був статус прокурора, який виступав у суді як представник влади, що вповноважила його виражати державний інтерес — підтримувати обвинувачення від імені держави. Між тим процесуальна рівність, хоча і прирівнює прокурора до інших учасників судового розгляду, зовсім не свідчить про однаковість завдань і обов'язків, які він виконує. Завдання і обов'язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі. Процесуальна рівність відображує лише рівне право обвинувачення і захисту відстоювати свої інтереси або представляти інтереси інших осіб перед судом. Про це йдеться у ст. 261 КПК «Рівність прав учасників судового розгляду»: «Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та йпредставники в судовому розгляді користуються ріврнлш правами щодо подання доказі»; уч»*рв дослідженні дс*казів і заявляння клопотань*.

Таким чином, змагальність вимагає, щоб суб'єкти обвинувачення і захисту, позивач і відповідач мали однакові можливості переконати суд у своїй правоті. Але змагальність також означає, що суд не пов'язаний думкою учасників з жодного питання і у своїх висновках від них Розділ ПІ. Принципи правосуддя

не залежить. Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, він активно керує змаганням, вживає всіх передбачених законом заходів щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи, виносить рішення на підставі внутрішнього переконання і з огляду на закон.

Презумпція невинності. Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Презумпція невинності вперше була проголошена на початку Французької буржуазної революції у Декларації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 p., де було зазначено, що «всіляка надмірна суворість до суду є необгрунтованою». До середини XIX ст. ця ідея вже стала принципом процесу, відповідно до якого особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено судом.

Зміст розглядуваного принципу полягає, зокрема, yj тому, що особа вважається винною не тоді, коли віднос' но неї винесено обвинувачення, а тоді, коли її винність доведено в установленому законом порядку вироком суду. Закон забороняє домагатися свідчень обвинуваченого або інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних засобів.

Згідно з презумпцією невинності закон, суспільство, держава вважають обвинуваченого (підсудного) невинним доти, доки особи, які висувають обвинувачення (особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор), не доведуть, що обвинувачений (підсудний) дійсно винний, і зі цими висновками не погодиться суд у своєму вироку. Твердження слідчого і прокурора про винність обвинувачеОрганізація судових та правоохоронних органів

ного (підсудного) — це їх думка, висновок, правильність якого ще потрібно довести суду, і лише обвинувальний вирок суду, винесений в установленому законом порядку, означає позитивне вирішення питання про винність, тобто визнання обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину.

Відповідно до принципу презумпції невинності на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов'язок доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов'язок покладається на органи, що висунули обвинувачення (особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора), але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Всі обставини, що наводяться ним на свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом (ч. 1 ст. 22 КПК).

Презумпція невинності має такі правила: 1) обов'язок доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (особу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора); 2) будьякий неусунений сумнів у невинності тлумачиться на користь обвинуваченого; 3) недоведена винність у юридичному розумінні дорівнює доведеній невинності.

З позиції вимоги презумпції невинності обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, що в ході судового розгляду вина підсудного у вчиненні злочину доведена повністю. Всі сумніви, не усунені судом, тлумачаться на користь підсудного.

Принцип презумпції невинності тісно пов'язаний з принципом забезпечення обвинуваченому права на захист. Обвинувачений наділений широкими правами для захисту від пред'явленого обвинувачення, органи ж держави: слідчий, прокурор, суд — зобов'язані забезпечити ці права саме тому, що до постановляння вироку обвинувачений вважається невинним.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист. Підозрюваний, обвинувачений під

Розділ III. Принципи правосуддя

судний має право на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції України, ст.ст. 21, 22, 4346, 48 КПК).

Цей принцип означає, що на органи (посадові особи) — слідчого, прокурора, дізнавача, суд — покладено обов'язок реалізувати право обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист» увага судів звертається на те, що забезпечення права на захист є важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинуватих.

У змісті розглядуваного принципу можна виділити окремі блоки. Так, закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) при їх умілому використанні самостійно захищатися від пред'явленого обвинувачення. Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він обвинувачується; 2) давати пояснення по суті пред'явленого обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень і відповідей на питання; 3) подавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) мати захисника та побачення з ним наодинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма матеріалами справи; 7) заявляти відводи; 8) подавати скарги на дії та рішення особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на останнє слово (ч. 2, 3 ст. 43 КПК).

Другий блок складається з того, що на органи, які висунули обвинувачення, а також суд покладається обоСяфк: 1.) до першого допиту обвину^иченого (підозрюванправ та інтересів громадян і юридичних осіб незалежним і компетентним судом; г) гарантувати реалізацію прав громадян і юридичних осіб на оскарження судового рішення в поєднанні з його стабільністю як одного із чинників юридичне визначеного стану.

Традиційна система загальних судів, яка діяла протягом багатьох десятиріч, не могла вирішити ці значною мірою нові і не властиві їй завдання. Було визнано за доцільне створення ще двох самостійних гілок судової системи: Конституційного Суду та арбітражних судів. Кон

Організація судових та правоохоронних органів

ституція України передбачає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Одночасно у побудову системи загальних судів були закладені принципи територіальності і спеціалізації. Таку систему загальних судів буде відображено у новому Законі України «Про судоустрій».

Таким чином, поки що судова система України складається з трьох гілок:

Конституційного Суду;

загальних судів (або судів загальної юрисдикції);

арбітражних судів.

Для неї є характерним, що кожна гілка судової системи автономна, тобто на кожну з них у межах реалізації судової влади покладено вирішення певних, властивих лише їй питань.

Так, Конституційний Суд України є незалежним органом у системі судової влади, покликаним забезпечувати відповідність законів та інших правових актів Конституції України і давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Загальні суди мають своїм завданням охорону від усяких посягань конституційного ладу, гарантованих Конституцією України соціальноекономічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Арбітражні суди покликані захищати права та інтереси учасників господарських правовідносин, що охороняються законом, сприяти зміцненню законності в цій сфері.

Одночасно майже всі суди, які входять до судової системи України, організовуються та діють на основі єдиних принципів.

Гілки судової системи (крім Конституційного Суду) складаються з окремих судових установ, кожна з яких, залежно від місця в цій системі, наділена певними повноваженнями.

Будова судової системи базується на принципах: а) простоти; б) доступності; в) ієрархічності, ступінчастості; г) єдності.

Розділ IV. Судова система

Судові системи загальних і арбітражних судів побудовано з урахуванням адміністративнотериторіального устрою України. В кожній області, АРК, містах Києві та Севастополі є відповідні арбітражні та загальні суди. Загальні суди функціонують в кожному районі (місті) і районі в місті. Простота системи, таким чином, забезпечує доступність судів для населення, оскільки районний (міський) суд, який розглядає переважну більшість кримінальних і цивільних Йірав, відповідно до Закону «Про судоустрій України» створюється в кожному районі (місті), районі в місті незалежно від чисельності населення, що проживає в ньому, та кількості судових справ. Основна кількість справ по спорах, що випливають із господарських відносин, розглядається арбітражними судами АРК, областей, міст Києва та Севастополя.

Одним із найважливіших прав громадян і юридичних осіб є право на оскарження судового рішення. Реалізація цього права здебільшого гарантується принципами ступінчастості та ієрархічності.

Над кожним судом, відповідно до адміністративнотериторіального поділу, створюється вищий суд. Стосовно районних (міських) судів вищими є Верховний суд АРК, суди областей, міст Києва та Севастополя. Стосовно арбітражного суду АРК і арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя вищим є Вищий арбітражний суд України. Повноваження вищого суду відрізняються від повноважень нижчого і одне з цих повноважень — перевірка законності і обґрунтованості рішень нижчого суду. Наступним важливим принципом побудови судової системи загальних і арбітражних су$вє їх єдність. Єдність • системи загальних судів походить, понерше, э єдності їх ; завдань, принципів організаціїї'адіяяьйості, закріплених в Конституції України і Законі «Йрч> судоустрійУкраїни». ; Подруге, всі загальні суди України у своїй діяльності ! керуються одними й тими ж нормами матеріального і процесуального права, зокрема, кримінального, кримінальнопроцесуального, цивільного, цивільного процесуального, трудового, сімейного. Потретє, існуюча правова Організація судових та правоохоронних органів

система, що ґрунтується на письмовому, кодифікованому законодавстві, вимагає однакового розуміння і застосування законів. Суди, які є самостійними і незалежними органами судової влади у діяльності щодо здійснення правосуддя, іреалізуючи принцип рівності громадян перед законом і судом, повинні бути одноманітними в судовій практиці. Тому необхідне єдине керівництво як у межах системи загальних судів, так і в системі арбітражних судів. Для досягнення цієї мети вищий судовий нагляд і контроль за всіма загальними судами України здійснює Верховний Суд України. Аналогічні функції покладено і на Вищий арбітражний суд України. Забезпечення однакового розуміння і застосування законів, орієнтування судової практики здійснюється цими судами як через розгляд і вирішення конкретних справ, так і наданням керівних роз'яснень з питань застосування чинного законодавства.

Для характеристики діючої судової системи необхідно усвідомити зміст таких понять: судові інстанції, ланки судової системи, склад суду.

Поняття «судова інстанція» пов'язане з характером конкретної діяльності суду щодо здійснення правосуддя, тобто це поняття судочинне. Процесуальне законодавство налічує три види судових інстанцій: а) перша інстанція, яка розглядає справу по суті; б) друга (касаційна) інстанція, яка перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили; в) наглядова інстанція, яка перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, що набрали законної сили.

Судова система складається з окремих судів, кожен з яких є або судом першої інстанції, або ще й одночасно судом другої (касаційної) та наглядової інстанції.

Необхідність у вищій судовій інстанції обумовлена, як уже зазначалося, правом зацікавленої особи, що брала участь у розгляді справи, подати на винесене рішення скаргу, а прокурору — подання.

Судом першої інстанції є суд, який розглядає та вирішує справи по суті, тобто в кримінальній справі — питання про винність чи невинність підсудного, в цивільній Розділ IV. Судова система

справі — питання про те, чи порушив відповідач прийняті на себе за договором або покладені на нього законом зобов'язання. Суд першої інстанції проводить судовий розгляд гласно, усно та безпосередньо; вислуховує показання та пояснення учасників процесу, оглядає речові докази, оголошує документи, виконує інші процесуальні дії. Після розгляду кримінальної справи суд установлює винність чи невинність підсудного, притягає винного до кримінальної відповідальності, призначає кримінальне покарання. За результатами розгляду кримінальної справи по суті суд першої інстанції виносить вирок.

По цивільній справі суд першої інстанції задовольняє позови або відмовляє в їх задоволенні. За результатами розгляду цивільної справи по суті суд першої інстанції виносить рішення.

Судами першої інстанції є всі суди України.

Закон передбачає строк, протягом якого учасники процесу, що не згодні з рішенням або вироком суду, мають право подати скаргу. Так, касаційні скарга і подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані протягом семи діб з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою, — протягом такого ж строку з моменту вручення йому копії вироку (ст. 350 КПК).

Касаційні скарга і подання на рішення районних та обласних судів можуть бути подані протягом десяти днів з наступного дня після оголошення рішення суду (ст. 291 ЦПК). Непринесення скарги або подання у зазначені строки означає, що після їх закінчення рішення і вироки набирають законної сили та звертаються до виконання. У разі подання касаційної скарги або касаційного подання момент, коли вирок або рішення наберуть законної сили, відкладається до розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, судом другої (касаційної) інстанції є вищий суд, який перевіряє за касаційними скаргами учасників процесу або за касаційним поданням прокурора законність і обґрунтованість винесеного вироку або рішення, які не набрали законної сили.

Організація судових та правоохоронних органів!^

Судами другої інстанції є Верховний Суд України, Верховний суд АРК, обласні суди, суди міст Києва та Севастополя. Друга інстанція: а) залишає вирок або рішення без зміни; б) вносить зміни у визначених законом випадках; в) повертає справу для нового розгляду по суті до суду першої інстанції. За результатами розгляду справи у другій (касаційній) інстанції суд виносить ухвалу. Ухвали суду касаційної інстанції набирають законної сили негайно після їх оголошення. Таким чином, якщо вирок або рішення оскаржено чи на них принесено касаційне подання прокурора, але судом другої інстанції вони визнані законними і обґрунтованими (чи без усяких змін, чи із внесенням деяких змін), то такий вирок або рішення набирають законної сили негайно, разом з касаційною ухвалою. Коли вирок або рішення, що набрали законної сили, виявляться незаконними або необгрунтованими, то вони підлягають опротестуванню відповідними вищими прокурорами та їх заступниками або головами вищих судів та їх заступниками в порядку нагляду до відповідного вищого суду. Суд, який здійснює правосуддя у формі розгляду справ за протестами на вироки і рішення судів першої інстанції, що набрали законної сили, іменується судом наглядової інстанції. Якщо ці вироки і рішення перевірялися в касаційній інстанції, то одночасно суд наглядової інстанції проводить перевірку законності і обґрунтованості ухвал цієї інстанції. За результатами перевірки вироків, рішень та ухвал у порядку нагляду вищий суд також виносить ухвалу, а якщо справа розглядалася президією суду або Пленумом Верховного Суду України — постанову.

Судами наглядової інстанції є Верховний Суд України, Верховний суд АРК, обласні суди, суди міст Києва та Севастополя.

Конституція України передбачає введення нової форми перегляду рішень і вироків суду першої інстанції — апеляційної. Апеляція означає новий розгляд справи вищим судом по суті з винесенням нового вироку чи рішення.

Поряд із судочинним поняттям «судова інстанція» теорія судоустрою знає поняття «ланка судової системи», Розділ IV. Судова система

З 0602

яке пов'язане з обсягом повноважень, покладених на ту чи іншу судову установу.

Суди, що мають однакові повноваження і структуру, однакові функції, у більшості випадків діють у межах однакових адміністративнотериторіальних одиниць, називаються ланкою судової системи. Наприклад, усі районні (міські) суди системи загальних судів мають однакові повноваження. Однакові повноваження також і у Верховного суду АРК, обласних судів, судів міст Києва та Севастополя.

Відмінність у повноваженнях судових установ дає підстави називати одні суди стосовно інших вищестоящими, або вищими ланками судової системи. Як видно із схем на рис. 1,2, система загальних судів є триланковою, а система арбітражних судів — дволанковою.

Всі районні (міські) суди, а також військові суди гарнізонів становлять першу ланку судової системи загальних судів. Верховний суд АРК, обласні суди, суди міст Києва та Севастополя, військові суди регіонів та ВійськовоМорських Сил України складають другу ланку судової системи. Третьою ланкою є Верховний Суд України (рис. 1).

СХЕМА судової системи загальних судів

Верховний Суд України

Третя ланка (nepTua, друга, третя інстанції) Друга ланка Верхов (перша, А друга, третя і п станції)

:Іий суд Обла РК с;

СІ 111 Й

д

Суди міст Києва та Севастополя

Війсь per ВіГ Морс У

кові суди іонів та ськовоьких Сил грати

І

Перша ланка Райо (перша (міськ інстанція)

' ^

ІІІІий Райо ий) суд (місь сі

г МІНИ

кий) fu

Райо {місь су

г '

ший Міжо кий) д

'

власний Війс суд га

ькові суди жізонів

Рис

/

Організація судових та правоохоронних органів

У системі арбітражних судів першу (нижчу) ланку судової системи складають арбітражний суд АРК, обласні арбітражні суди, арбітражні суди міст Києва та Севастополя. Другою ланкою в системі цих судів є Вищий арбітражний суд України (рис. 2).

СХЕМА судової системи арбітражних судів

Вищий арбітражний суд України

Арбітражний суд міст Києва та Севастополя

Арбітражний суд АРК

Арбітражний суд області

Рис. 2

Поняття «ланка судової системи» відіграє важливу роль у розмежуванні компетенції судових органів.

Закон «Про судоустрій України» містить поняття «склад суду», яке має три значення: перше — посадовий склад суддів того чи іншого суду, наприклад, районний (міський) суд функціонує у складі голови суду, його заступника і суддів; друге — структура, внутрішня організація суду, наприклад, Верховний суд АРК, областей, Київський та Севастопольський міські суди діють у складі: а) президії суду; б) судової колегії з цивільних справ; в) судової колегії з кримінальних справ. Верховний Суд України діє у складі: а) Пленуму Верховного Суду; б) судової колегії з цивільних справ; в) судової колегії з кримінальних справ; г) військової колегії. Для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду створюється Президія Верховного Суду. Третє значення поняття «склад суду» означає зазначений у законі кількісний склад суддів, уповноважених на розгляд конкретної судової справи. Підсудність справ може бути одноособовою або колегіальною. Колегіальність проявляється у таких формах: а) три судді; б) два судці і три народні засідателі; в) не менше трьох суддів (йдеться про випадки перегляду рішень, вироків, ухвал вищими судовими інстанціями).

Всі цивільні справи у суді першої інстанції розглядаються суддями одноособово. Колегіальний, тобто у складі Розділ IV. Судова система

трьох суддів, розгляд цивільної справи по суті можливий лише після скасування вищим судом рішення, винесеного одноособове суддею, але у випадках, визначених законом (див. ст. 124і ЦПК).

При розгляді кримінальних справ по першій інстанції склад суду залежить від виду і розміру покарання, передбаченого КК за злочини, у вчиненні яких обвинувачується підсудний.

За загальним правилом, кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособове суддею, який діє від імені суду.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються у суді першої інстанції колегіальне судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

І, нарешті, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного ув'язнення, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (ст. 17 КПК).

Перегляд же справ у касаційному і наглядовому порядку завжди здійснюється колегіальне професійними суддями.

Так, розгляд справ у судових колегіях Верховного суду АРК, обласних судів, Київського та Севастопольського міських судів у касаційному порядку і в судових колегіях Верховного Суду України у касаційному порядку і в порядку нагляду здійснюється у складі трьох суддів.

Президії Верховного суду АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, які здійснюють перегляд справ у порядку нагляду, розглядають справи при наявності більшості членів президії.

Пленум Верховного Суду України розглядає справи при наявності не менше двох третин свого складу.

Склад суду при розгляді господарських спорів у арбітражних судах відрізняється від традиційних видів і форм розгляду судових справ (див. ст.ст. 70, 94, 96 АПК)

Організація судових та правоохоронних органів

(вони докладно вивчаються у відповідних навчальних дисциплінах).

Контрольні запитання

1. З яких гілок складається судова система України?

2. Що таке ланка судової системи? Скільки ланок у судовій системі загальних і арбітражних судів?

3. Які суди є судами першої, другої чи третьої інстанції?

4. Яке значення має поняття «склад суду»?