§ 1. Поділ влади — передумова виникнення і становлення судової влади
Аналізуючи античні політикоправові погляди (Аристотель, Полібій) з проблем класифікації різних органів держави, можна зробити висновок, що вже тоді зароджувалась ідея поділу влади та її невід'ємна частина — концепція судової влади.
Черговий етап у розвитку теорії поділу влади, визначенні ролі та місця судової влади пов'язаний з іменем Джона Локка, який розглядав проблеми державної влади, становлення політичного суспільства та держави в трактатах «Про громадянське правління».
З огляду на ідеї попередників один з найвідоміших французьких істориків та філософів Шарль Луї Монтеск'е логічно завершив створення теорії поділу влади. Він виділив три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову, підкреслюючи, що йдеться про три частини єдиної влади, яка з метою більш досконалого державного устрою поділена між окремими структурами. Монтеск'є докладно охарактеризував галузь діяльності кожної з них.
На його думку, третя гілка влади покликана карати за злочини і вирішувати спори приватних осіб. Цю владу він називав судовою. Проблемам організації і функціонування судової влади Монтеск'є приділяв особливу увагу. Суд
Розділ II. Судова влада
здійснює тільки функцію відправлення правосуддя. Монтеск'є детально зупиняється на найважливіших ознаках судової влади, до яких належать виборність суддів, колегіальність, стабільність судової практики тощо.
Визначаючи суд як незалежну владу, Монтеск'є докладно вивчає це державноправове явище, вказує на ті необхідні ознаки, без яких неможлива його справжня самостійність.Розроблена Монтеск'є концепція поділу влади, що діє на основі права та взаємного стримування її гілок з метою найбільш повного забезпечення прав і свобод людини, стала ядром класичної теорії поділу влади. Його вчення справило певний вплив на досвід конституціоналізму західних країн. Багато з яких конституцій до органів державної влади відносять лише основні центральні органи держави. Законодавча влада реалізується парламентом, виконавча — президентом та урядом, судова — судами, які очолює вища судова інстанція.
В історії української державності проблема конституційного закріплення судової влади вирішується вже на початку XVIII ст. Так, у 1710 р. створюються правовий уклад та «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізького Війська» Пилипа Орлика, де відображені основні положення судової влади.
Ідея створення в Україні справедливого суду згадується і в ПІ Універсалі Української Центральної Ради від 7 листопада 1917 р.
Конституція Української Народної Республіки від 29 квітня 1918р. фактично закріплює принцип поділу влади, згідно з яким судова влада в рамках цивільного, кримінального та адміністративного законодавства здійснюється виключно судовими установами. Крім ознаки виключності, Конституція проголосила й інші ознаки (наприклад, повнота, підзаконність та ін.) судової влади.
У радянський період ні в Конституції УСРР 1919 p., ні в Конституції УРСР 1937р. принцип поділу влади не знайшов свого втілення. Так само про судову владу як таку мова не йшла. І, нарешті, Конституція УРСР 1978 р. також не закріпила поділ влади.
Організація судових та правоохоронних органів
8 червня 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України було підписано Конституційний договір «Про загальні засади організації і функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», де вперше судовій владі присвячено низку принципових положень. Так, у ст. З цього договору вказувалося, що державна влада в Україні будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В розділі 5 договору особливо підкреслювалося, що судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди складають судову систему України (ст. 36). Конституція України від 28 червня 1996 p., закріпивши принцип поділу влади, виділила судову владу як самостійно існуючу (ст. 6). Таким чином, в конституційне законодавство України було введено поняття «судова влада».