<<
>>

1.1. Поняття судової влади, її суть та функції

Формування громадянського суспільства і правової держави висуває ряд завдань і проблем, які необхідно вирішувати при здійсненні судово-правової реформи. Все наполегливіше провадиться думка про те, що основне завдання цієї реформи полягає в тому, щоб піднести соціальний престиж суду, зробити його надійним гарантом особи, забезпечити справедливе розв’язання конфліктних ситуацій, поставити суд у таке становище, при якому він був би недосяжним для сторонніх втручань, незалежним і підкорявся одному лише закону.

Разом з тим це далеко не єдине і основне завдання судово-правової реформи, тому що її основним завданням є створення судової влади, а це не є ідентичним реформуванню суду, як органу правосуддя, та у цьому аспекті і судової системи в цілому. Шлях до незалежного суду пролягає через формування судової влади, яка має ряд відгалужень, проте складає єдине ціле як одна із трьох гілок влади.

Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада натовпу або вулиці, місцева влада, влада тьми і т.д. - настільки широкий діапазон ужитку слова “влада”. Тому загальне визначення влади теж є дуже широким.

У ньому нерідко вбачають насамперед здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою якихось засобів: авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуси і т.п.

Наприклад, В. Даль писав, що влада - це “право, сила, воля над чимось, свобода дії і розпорядження, керування...” [46]25.

На відміну від узагальненого поняття, на нашу думку більш вузьким є поняття державної влади. Відмінність полягає у персоніфікації. У ньому вже є присутнім визначений суб’єкт – народ і (або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, яким народ делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято вважати можливість і спроможність народу і (або) держави в особі її відповідних органів впливати на поведінку людей і в цілому на процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою переконання або примусу.

Погляди на владу, що існували в радянській науці, ґрунтувалися лише на вчені класиків марксизму-ленінізму, які трактували її однобічно, як “організоване насильство одного класу для придушення іншого” [121]26.

Класове розуміння влади механічно переносилося і на суди. “Нам потрібна держава, нам потрібний примус. Органом пролетарської держави, яка здійснює такий примус, повинні бути радянські суди”, – писав В.І. Ленін [109]27.

Цитуючи і коментуючи основоположників наукового комунізму, апологети радянської правової доктрини не тільки не змогли вийти із таких спотворених уявлень і понять про публічну владу, а й ігнорували концептуальне положення про те, що влада не зводиться до здійснення примусу.

Хоча багато років вони оперували такими термінами і виразами, як суд, органи правосуддя, судові органи, органи юстиції, судова система і т.п. Але з правового лексикону зникло словосполучення “судова влада”. Лише в середині 80-х років з’явилася можливість звернутися до початкових питань формування “третьої” влади.

Сучасні українські дослідники‚ автори підручника “Конституційне право України” за редакцією В.Ф. Погорілка‚ стверджують‚ що “…влада взагалі і держава зокрема за своєю родовою сутністю є воля‚ вольова сила‚ а за видовою ознакою – правова сила (воля)” [163]28.

Інші науковці – К.Ф. Гуценко і М.А. Ковальов – у загальне визначення поняття влади включали “здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність‚ поведінку людей за допомогою таких засобів‚ як авторитет‚ вольовий вплав‚ правові веління‚ примус і т.н.” [45]29

Що ж до поняття судової влади то слід зауважити, що це одна з гілок державної влади.

Головним суб’єктом, що її здійснює є суд з властивими тільки йому можливостями і правовими засобами впливу на поведінку людей, а через це – і на процеси, що відбуваються в суспільстві.

З врахуванням цього судову владу можна було б визначити як реалізовані займаючими особливе становище в державному апараті органами (судами) властиві їм засоби впливу на поведінку людей і соціальні процеси.

З цього визначення випливає, що поняття судової влади включає принаймні два компоненти:

по-перше, така влада може реалізуватися тільки спеціально створюваними державними установами – судами;

по-друге, у цих органів повинні бути свої, властиві тільки їм правові засоби і можливості впливу на поведінку осіб і соціальні процеси в суспільстві.

Ми вважаємо, що буде помилкою отожнення судової влади лише з судом як державним органом. Ще більшою помилкою є отожнення судової влади посадовими особами, що працюють у судах, зокрема суддями. Владою слід вважати не орган або посадову особу, а те, що вони можуть і в змозі зробити. По суті, це повноваження, функція, але не її виконавець.

Більшість конституцій країн світу містять розділи (глави) про судову владу, так гл. 7 Конституції Російської Федерації так і називається : “Судебная власть” [201]30.

У Конституції України про це йдеться‚ зокрема‚ у статті 6‚ яка проголошує здійснення державної влади на засадах поділу. Визнання цієї гілки влади самостійним предметом конституційного регулювання пояснюється тим‚ що судова влада є складовою частиною державної‚ однією з її різновидів‚ який покликаний здійснювати правосуддя.

Першим хто розмежував “три частини” влади будь-якої держави: законодавчу, виконавчу і судову був Аристотель. Він займаючись обґрунтуванням державного механізму для більш зручного вивчення існуючих державних інститутів і держави в цілому виділяє три частини державних органів [8]31.

Разом з тим, Аристотель говорить лише про поділ державних органів і розмежування в його працях проведено досить умовно, при цьому взаємозв’язок цих трьох державних органів не визначається.

Активним прихильником аналізованої концепції, що внесли помітний внесок у її розробку і популяризацію, цілком заслужено вважають відомого французького просвітителя, правознавця і філософа Ш. Монтеск’є. У своєму знаменитому творі “Про дух законів” (1748 р.) він писав: “Коли тій самій особі або тому самому складу посадових осіб надані разом законодавча і виконавча влади, тоді немає свободи, тому що можна побоюватися, що монарх або сенат будуть створювати тиранічні закони, щоб тиранічно виконувати їх. Немає також свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої і виконавчої. Якби вона була сполучена з виконавчою владою, суддя володів би достатньою силою, щоб зробитися

гнобителем. Усе було б загублено, якби та сама людина, або корпорація

високопоставлених осіб, або стан дворян, або, нарешті, весь народ здійснювали всі три види влади: “владу створювати закони, владу призводити їх у виконання і владу судити злочини і позову приватних осіб” [132]32.

Характерно, що прибічники концепції поділу влади часто посилаються на конституційний досвід США. Відомий конституціоналіст професор Ч. Райз у віснику “Програми сприяння парламентові України” пише: “Поділ влади є не зовсім точним терміном для опису американської конституційної моделі. Автори американської конституції насправді створили форму державного правління не з “поділом влади”, а радше з відокремленими один від одного владними інститутами – президентом, законодавчим органом і судом.” [175]33.

Носієм окремої гілки влади державної (судової) влади є лише суд. Під здійсненням судової влади розуміється діяльність кількох різних ланок‚ щаблів загальних і спеціальних судів‚ тобто судових установ першої інстанції‚ апеляційної та касаційної.

Тому не можна погодитися з думкою Г. Омельяненка‚ “судова влада є органом здійснення судового контролю‚ арбітром у розв’язанні правових конфліктів між громадянином і державою‚ між громадянами‚ юридичними особами шляхом судочинства у конституційних‚ цивільних‚ кримінальних‚ господарських та адміністративних справах” [139]34.

Ті ж К.Ф. Гуценко і М.А. Ковальов вважають‚ що “буде помилково зводити владу до суду як установи‚ державного органу… Владою треба вважати не орган чи посадову особу‚ а те‚ що вони можуть і спроможні зробити. По суті‚ це повноваження‚ функція‚ але не її виконавець” [45]35.

Інші науковці‚ зокрема Є.Б. Абросімова та Л.Д. Володимирова‚ стверджують‚ що судова влада “має конкретний (як правило‚ інцидентний) характер‚ реалізується через особливу процесуальну форму і належить не будь-якій окремій судовій установі (і в цьому відношенню термін “суд” є узагальненням)‚ а здійснюється суддями – чинними носіями судової влади” [1]36.

Таке розуміння узгоджується і з положеннями частини першої статті 1 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року: “Судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні‚ які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади” [69]37.

В наведеному положенні Закону “Про статус суддів” йдеться про суддів і представників народу як носіїв судової влади та про здійснення правосуддя – важливого‚ але не єдиного її прояву.

Проте, на нашу думку наведене визначення далеке від досконалості. Воно є прикладом досить поширеної помилки – зведення судової влади до якогось одного з видів судової діяльності. Нерідко про судову владу говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого помилка досить поширена і особливо серед юристів практиків.

Відтак іншим яскравим прикладом невірного тлумачення терміну “судова влада” є твердження наведене в навчальному посібнику “Судове право України”, авторами якого є Бойко В.Ф., Євдокимов В.О., Юлдашев О.Х. – “Під судовою владою, – говориться у Концепції судово-правової реформи в Україні, слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя.” [19]38.

Звичайно, як було вже доведено судову систему ототожнювати із судовою владою неможна.

Навіть в Конституції України, розділ який фактично складає правову основу судової влади, названо: “Правосуддя”, а не “Судова влада”, хоча “правосуддя” є лише однією із функцій судової влади.

Підтвердженням нашої думки є наведений вище приклад, що аналогічнй розділ, зокрема Глава 7 в Конституції Російської Федерації має саме назву: “Судебная власть”.

Згадані у вищенаведеному нами визначенні поняття судової влади “можливості і правові засоби” – це багатогранні повноваження, якими наділяються суди. Їхня реалізація в цілому і є реалізація судової влади.

Наступним питанням, необхідним для з’ясування, є питання про правову природу судової влади і які її основні джерела? Відомо що джерелом державної влади в демократичній країні є народ, а парламент як основний володар і носій суверенної влади народу, делегує судовій системі повноваження, що стосуються здійснення конституційного контролю і правосуддя. Таким чином судова влада набуває самостійності і незалежності в тому числі і від законодавчої влади.

Отже знову таки судова влада зводиться до надання спеціальним органам держави, судам, повноважень по вирішенню віднесених до їх компетенції питань, які виникають при застосуванні права, і реалізація цих повноважень шляхом конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного і господарського судочинства із дотриманням процесуальних форм, як гарантії законності і справедливості прийнятих судами рішень.

В.В. Лазарєв визначає судову владу як “специфічну незалежну гілку державної влади, здійснювану шляхом розгляду і розв’язання в судових засіданнях суперечок щодо права” [108]39.

Заслуговує уваги і таке визначення терміну “судова влада”:

«Судова влада – це діяльність усіх ланок судової системи, здійснювана притаманними їм і законодавчо закріпленими засобами, по забезпеченню впливу на поведінку людини і соціальні процеси.» [118]40.

Вказане визначення дане в коментарі до ст.1 Закону України “Про судоустрій України” під редакцією В.Т. Маляренка.

Тобто, з огляду на ці позиції виникає питання – судова влада це “надання повноважень судам” чи “діяльність судів по здійсненню наданих повноважень”? Зрозуміло, що без надання повноважень неможливо їх реалізувати і здійснювати.

Як вірно відзначають О.Безнасюк і X. Рустамов: “Судова влада – це не тільки правосуддя. Ця категорія обіймає всю судову систему, суддівський корпус, апарат судів, будівлі, в яких суди розташовуються, тощо. Як не парадоксально, стан і якість судової влади залежить не стільки від рівня правосуддя, але й від зазначених факторів, які на перший погляд здаються несуттєвими” [11]41.

На нашу думку найбільш оптимальним буде таке визначення судової влади –це специфічна гілка державної влади, яка реалізується уповноваженими на те органами, судами, її призначенням є вирішення всіх виникаючих в суспільстві правових конфліктів[]3 і її характерними ознаками є незалежність, самостійність, відокремленість, виключність та підзаконність.

Вона формується як правило найвищим законодавчим органом і президентом держави згідно процедури встановленої Конституцією і законами про судову владу, яка функціонує на демократичних принципах, охоплюючи різні суб’єкти, котрі мають повноваження для вирішення завдань і досягнення соціально значущих цілей, шляхом прийняття рішень, прирівняних за своїм значенням до закону.

В процесі формування вітчизняної самостійної і незалежної судової влади слід виділяти чотири основні етапи набуття цією владою самостійності під час утвердження державного суверенітету та незалежності України:

1. набуття судовою владою самостійного значення в механізмі новоствореної держави до прийняття Концепції судово-правової реформи (1991-1992р.р.);

2. розвиток судової системи до прийняття Конституції України (1992-1996р.;

3. розвиток судової системи у руслі реалізації чинної Конституції України до прийняття Закону України “Про судоустрій України” (1996-2002р.р.);

4. реформування судової системи на сучасних демократичних засадах;

Місце і роль судової влади в суспільстві важко недооцінювати і дуже хибним є твердження, що судова влада – це третя влада, так незалежна судова влада може існувати у суспільстві тільки за умови реального розподілу влади.

“Державна влада в нас одна. І судова гілка, як обидві інші, органічні та невід’ємні її складові. Тому зобов’язані діяти злагоджено й відповідально у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів, доповнюючи і підкріплюючи одна одну” [221]42, – наголошує Президент України Кучма Л.Д.

У нинішньому суспільстві все більше утверджується розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі. Згідно з Конституцією України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

При реформуванні слід по новому підійти до становлення судової влади взявши за основу такі демократичні принципи як формування судової влади лише законодавчо; єдність судової влади; управління системою судової влади лише вищими органами цієї ж влади; самостійність і незалежність; обмеження держави судовою владою при здійсненні конституційного контролю та правосуддя.

Принципи організації і функціонування судової влади мають виражати певні основоположні ідеї , що є характерними для неї. Цими ідеями є гуманізм і демократизм, роль і місце судової влади в державному механізмі, самостійність і незалежність, взаємовідносини із законодавчою та виконавчою владою. З нормативно-правової точки зору принципи мають юридичну форму і закріплені як правило в нормах закону.

Носіями судової влади є широке коло суб’єктів. Їх не можна визначати тільки як суддів або судових працівників, беручи за основний критерій місце роботи або професію. Ознаки суб’єкта судової влади є набагато складнішими і змістовнішими. Вони охоплюють його функціональні зв’язки з самою владою, процедурою формування, правовим статусом, підставами і порядком припинення повноважень та ін. Тобто суб’єктами судової влади можуть бути як органи та і службові особи.

Так до органів можна, наприклад віднести суди всіх рівнів, які складають судову систему. Поряд з цими суб’єктами є й службові особи, коло яких є досить широким, а правовий статус різним. Службові особи – це не лише судді, а й інші визначені законом суб’єкти , що входять до організаційно-правових структур судової влади, так наприклад помічник судді, секретар судового засідання і ін.

Безпосередньо участь в правосудді визначають функціональні та інші відносини суб’єкта з судовою владою, які слід назвати службово-професійними. Вони виконуються відповідно до повноважень наданих законодавцем, який формує систему судової влади.

Вітчизняна правова наука як правило виділяє дві основні функції судової влади – це правосуддя і контроль.

Правосуддя – це функція реалізації судової влади, яка здійснюється судом шляхом розгляду та вирішення в судовому засіданні з додержанням передбаченої законом процесуальної форми на засадах демократичних принципів цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справ і застосування на цій основі до осіб, що порушили закон, норм матеріального права. [123]43.

Тобто правосуддя, як функція судової влади здійснюється у формі судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції в складі колегії суддів, професійних суддів та народних засідателів, суддею одноособово чи судом присяжних.

До цього часу було загальновизнано, що функція правосуддя –основна функція судової влади.

“Функції судової влади – правосуддя та контроль. Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають всі правові конфлікти,” – наголошували Марочкін Н.В., Сибільова О.Б., та ін. в 1996 р.[123]44

Не змінилася така думка цих вчених і в 2000 році [123]45.

Однак ця традиційна концепція для судової влади на нашу думку є не зовсім прийнятною.

Молдован В.В. зауважує – “Судова влада реалізується через такі повноваження:

- здійснення правосуддя;

- конституційний контроль;

- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб;

- формування органів суддівського самоврядування;

- роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

- утворення державної судової адміністрації.” [14]46.

Однак і навіть цей детальний перелік функцій і повноважень судової влади не є вичерпним і остаточним, тому що з розвитком демократичного суспільства судова влада може бути наділена і іншими функціями.

Ми вважаємо за доцільне функції судової влади поділити по основних напрямах її діяльності:

1. Функція правосуддя.

2. Конституційний контроль.

3. Контрольна функція.

4. Дозвільна функція.

5. Організаційна функція.

6. Кадрова функція.

7. Інформаційно-статистична функція.

8. Роз’яснююча функція.

9. Функція обрання міри запобіжного заходу у вигляді арешту.

10. Функція звільнення від покарання і направлення для відбуття покарання.

11. Функція звернення до виконання рішень суду і контроль за його виконанням.

<< | >>
Источник: Попелюшко Василь Олександрович. Правові проблеми організації і функціонування місцевих загальних судів в Україні / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. 2004
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції:

  1. 1. Поняття виконавчої влади і система її органів
  2. Глава X Конституційні основи судової влади в Україні
  3. 1. Основи судової влади і судової системи та Ті принципи
  4. РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ ТА РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ ЗАГАЛЬНИХ СУДІВ, ЯК СУБ’ЄКТІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ
  5. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  6. §6. Характеристика органів законодавчої, виконавчої і судової влади.
  7. § 59. Поняття, структура, види правосвідомості. Функції правосвідомості.
  8. Розділ 12ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВА, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ12.1. Поняття і ознаки праваПитання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було відзначено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право — це політична справедливість, для учених середньовіччя — божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо — загальна воля, Р. Іє-ринга — захищений інтерес,
  9. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВА, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ
  10. 1. Поняття держави та її суті, різні підходи до даної проблеми.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -