Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Сучасний стан правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС

Надзвичайно важливим з точки зору реалізації соціальних прав та інтересів учасників правовідносин, які виникають, змінюються чи

припиняються у зв’язку із матеріальним забезпеченням, виконанням завдань та обов’язків у цій сфері, є їх урегульованість правовими нормами.

Звідси актуальним є дослідження проблемних питань правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС, серед яких: надзвичайно велика кількість правових актів у цій сфері, як законодавчого, так і підзаконного рівня, нормативного та індивідуального характеру; невиконання приписів деяких нормативних актів, зокрема і законодавчих, які регулюють правовідносини із матеріального забезпечення працівників ОВС; досить часте внесення змін та доповнень до нормативних актів у цій сфері, що ускладнює їх правозастосовну практику; неузгодження деяких положень нормативних актів, які регулюють правовідносини із матеріального забезпечення працівників ОВС; невірне тлумачення правозастосовними органами деяких положень цих нормативно- правових актів, особливо відомчих на місцях, що призводить до численних порушень (невиплати усіх нормативно передбачених надбавок, заниження розміру пенсій, скасування законодавчо передбачених пільг, невиплати компенсацій тощо).

Як правило, правове регулювання у теорії права визначається як „результативний, нормативно-організаційний вплив, який здійснюється на суспільні відносини за допомогою системи правових засобів (юридичних норм,

правовідносин, індивідуальних приписів) з метою їх впорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб” [57, с.145]. Аналіз

загальнотеоретичних підходів вчених щодо з’ясування сутності категорії „правове регулювання” спонукає зробити висновок про те, що своєрідність правового регулювання полягає в тому, що воно, по-перше, відповідно до своєї соціальної природи є таким різновидом соціального регулювання, який має цілеспрямований, організований, результативний характер. По-друге, здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, що реально виражають саму матерію права як нормативного інституційного утворення - регулятора.

Як і будь-яке інше суспільно корисне явище, правове регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС має свою специфічну мету та завдання. Так, на нашу думку, мета досліджуваного різновиду правового регулювання полягає в урегулюванні правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються під час матеріального забезпечення працівників ОВС. Завданням цього різновиду правового регулювання є, з одного боку, чітке закріплення компетенції владних суб’єктів (органів, посадових осіб), тобто тих, які готують та приймають рішення з питань матеріального забезпечення працівників ОВС, що дає змогу повно та ефективно виконувати покладені на них завдання та функції. З другого - забезпечення прав органів і працівників ОВС у сфері матеріального забезпечення.

Необхідність правової регламентації відносин із матеріального забезпечення працівників ОВС підкреслюється усіма дослідниками даної проблематики [30; 58-63]. Щоб розкрити специфіку правового регулювання певної групи (виду) відносин, у нашому випадку тих, які виникають, змінюються та припиняються під час матеріального забезпечення працівників ОВС, необхідно визначитись із сферою та межами правового регулювання з предметом та методом їх правового регулювання.

Так, сфера правового регулювання вказує на те, якою галуззю права регулюється певний вид суспільних відносин. Слід зазначити, що правове регулювання соціальних відносин є предметом не лише трудового права та права соціального забезпечення [48; 63-72], а й цивільного, адміністративного, фінансового, податкового, господарського права тощо.

Що стосується меж правового регулювання, то під ними в теорії права розуміються засоби владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини [36-44]. Отже, межі правового регулювання встановлюють рамки поширення права на певну групу суспільних відносин, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини, тобто їх завданням є розмежування правового впливу від неправового.

З’ясування поняття предмета і методу правового регулювання є основою характеристики будь-якої галузі права, включаючи й трудове право та право соціального забезпечення. Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права, тобто це умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають спільні якості. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло (сукупність) суспільних відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права. Так, предмет правового регулювання будь-якої правової галузі становлять правові відносини, що регулюються цією галуззю. Виходячи з цього, ми поділяємо думку В.І. Прокопенка про те, що „предметом трудового права України є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності” [73, с.20]. Норми трудового права регулюють порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру винагороди за працю, правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.

Ми також погоджуємося із думкою І.М. Сіроти, який зазначає, що „відособленим „суверенним” предметом галузі права соціального забезпечення є відносини щодо соціального забезпечення. Усі вони якісно однорідні, оскільки виникають із приводу надання громадянам різних видів соціальних виплат і послуг, передбачених законодавством. Ці відносини до певного моменту розвивалися у рамках традиційних галузей права - трудового, адміністративного, фінансового. Але під впливом великого законодавчого матеріалу, який закріпив особливості соціального забезпечення, вони досягли такої високої зрілості, що відділились від „материнських” галузей права й утворили компактний предмет галузі права соціального забезпечення” [71, с.10]. Слід зазначити, що самостійність права соціального забезпечення як окремої галузі права, що регулює відносини між особою та державою шляхом встановлення взаємних прав і обов’язків у сфері соціального забезпечення населення, визнана у багатьох державах світу [74-76].

Таким чином, відносини із матеріального забезпечення працівників ОВС складають предмет як трудового права, так і права соціального забезпечення, а деякі з них регулюються нормами адміністративного, фінансового та господарчого права. До відносин, які складають предмет правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС, ми відносимо ті, які виникають, змінюються чи припиняються з питань їх грошового, пенсійного, житлового, медичного і санаторно-курортного забезпечення, забезпечення майном, надання їм пільг і компенсацій, їх соціального страхування.

Крім предмета правового регулювання, ознакою його диференціації юридична наука визнає метод правового регулювання суспільних відносин. На відміну від предмета, що окреслює коло суспільних відносин, метод дозволяє повніше схарактеризувати природу цих відносин, виявити їх відмінні юридичні ознаки і тим самим точніше визначити межі правового регулювання. У науковій літературі метод правового регулювання визначається як: 1) сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини [36, с.242]; 2) спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків [73, с.20].

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозвільні, зобов’язальні, заборонні. Загальнопоширеними є два методи правового регулювання: 1) імперативний (владно-авторитарний, директивний) - суворо зобов’язальний, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації; 2) диспозитивний - автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб’єктів [36, с.243].

Для трудового права більш характерним є диспозитивний метод, який вказує на рівність сторін трудового правовідношення, а саме їх підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку. За допомогою закріплення у відповідних правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків у нормах трудового права закріплено три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, рекомендація, зобов’язання і заборона. У свою чергу, залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання: державно-нормативний і локальний. Так, державно-нормативний метод виражається у тому, що держава розробляє і приймає закони та інші види нормативних актів, спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці та заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом у межах наданих йому прав [73, с.22].

Що стосується методу правового регулювання права соціального забезпечення, то слід зазначити, що ця проблематика відноситься до числа недостатньо досліджених і найбільш дискусійних. Наприклад, як зазначає І.М. Сірота, „метод нормативного регулювання соціального забезпечення являє собою комбінацію імперативного і диспозитивного способу (прийому) регулювання [71, с.11]. Те саме, на нашу думку, стосується і матеріального забезпечення працівників ОВС. На практиці іноді важко відрізнити відносини із матеріального забезпечення, які, наприклад, регулюються адміністративним правом, трудовим правом чи правом соціального забезпечення. Тому рекомендуємо їх розмежовувати не за методом правового регулювання, а за предметом.

Будь-яке правове регулювання має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується у теорії права для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування. Під механізмом правового регулювання у теорії права розуміють систему правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини [44, с.150]. До елементів механізму правового регулювання як правило відносять: юридичні норми, правові акти, правові відносини, акти реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, акти застосування права [36-44].

У цьому підрозділі дисертації більш детально ми зупинимося на характеристиці саме системи правових актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС. Такі правові акти мають різну юридичну силу, приймаються різними органами, і, об’єднані у систему, створюють відповідне правове поле як для функціонування системи органів внутрішніх справ у цілому, так і правовідносин у сфері матеріального забезпечення зокрема. У широкому розумінні мова йде про Конституцію України, закони та інші законодавчі акти України, правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти МВС України та підпорядкованих йому підрозділів на місцях. Отже, у загальному вигляді всю нормативну базу, яка регулює матеріальне забезпечення працівників ОВС, можна умовно поділити на: 1) зовнішню, яка створюється за межами системи органів внутрішніх справ, але до створення якої працівники системи ОВС мають безпосередній стосунок, розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів; 2) внутрішню, тобто відомчу нормативну базу.

Правові акти, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, є надзвичайно різноманітними. Як було зазначено вище, деякі з них регулюють різні за характером суспільні відносини і тому одночасно виступають джерелами різних галузей права. Так, наприклад, Закон України „Про міліцію”, присвячений здебільшого регулюванню адміністративно-правових відносин, однак він містить цілий ряд норм, які є предметом правового регулювання трудового права та права соціального забезпечення (прийняття на службу та проходження служби в міліції (ст.ст. 17, 18), оплата праці працівників міліції (ст. 19), соціальний захист працівників міліції (ст. 22)) та ін. [11].

Тому доцільно провести їх класифікацію. Так, залежно від кількості суб’єктів, на яких поширюється дія правових актів (кому адресовані), їх можна поділити на дві великі групи: нормативні та індивідуальні. Нормативні акти спрямовані на впорядкування поведінки великої кількості працівників ОВС одночасно та розраховані на їх багаторазове застосування (як правило, це законодавчі акти). Наприклад, Закон України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України [50]. Індивідуальні правові акти розраховані на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу (наприклад, наказ про встановлення персональної надбавки працівникові ОВС).

За такою ознакою, як юридична сила, усі правові акти, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, можна поділити на дві великі групи: законодавчі та підзаконні. Звідси вважаємо не обґрунтованим тлумачення Конституційним Судом України похідного від терміна „закон” терміна „законодавство”, під яким він пропонує розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України [77]. Вважаємо, що саме таке широке тлумачення законодавства і призводить у подальшому до порушення принципу законності державними органами, оскільки з такого тлумачення не зовсім ясно, нормативний акт якого саме органу (державної особи) має найвищу юридичну силу: Верховної Ради, Президента чи Кабінету міністрів? На нашу думку, під термінами „законодавчий акт”, „законодавство” необхідно розуміти нормативний акт, який приймається, відповідно до ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто Верховною Радою України. Отже, законодавчі акти мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що всі інші правові акти (підзаконні) повинні бути похідними від законів і не суперечити їм. Підзаконні правові акти видаються відповідно до законів, на основі законів, на їх виконання, для конкретизації законодавчих положень або їх тлумачення. Підзаконні акти є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.

За такою ознакою, як безпосереднє чи опосередковане правове регулювання, усі нормативні акти, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, можна поділити на ті, які: 1) безпосередньо присвячені комплексному регулюванню правових відносин, пов’язаних із матеріальним забезпечення працівників ОВС (наприклад, Закони України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” [15], „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” [50]; підзаконні нормативні акти, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів „Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ” [21], „Про затвердження Порядку матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчого контингенту та персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях” [18] та багато інших, у тому числі відомчих нормативних актів МВС); 2) опосередковано, серед яких, у першу чергу, необхідно назвати такі: Конституція України [1], закони України „Про міліцію” [11], „Про оперативно-розшукову діяльність” [78] та ін. Регулюванню матеріального забезпечення працівників ОВС у цих та інших нормативних актах присвячено лише одну або декілька статей.

Перейдемо до безпосереднього розгляду правових актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, визначальне місце серед яких займає Конституція України. Такого широкого предмета правового регулювання (суспільні відносини, пов’язані із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів, суспільного устрою, основ правового статусу громадян, системи власності, соціально-економічних і політичних відносин тощо) не має жоден інший нормативний акт, крім Основного Закону. Як зазначає І.М. Сірота, Конституція України виділила основні характерні риси української держави, що відбилися в праві соціального забезпечення (преамбула); визначила основи економіки, політики, соціальної спрямованості нашої держави, що обумовили розвиток права соціального забезпечення (преамбула, ст.ст. 1, 3, 13, 15, 17, 22, 24); окреслила коло суспільних відносин із соціального захисту, що становлять предмет права соціального забезпечення (ст.ст. 3, 8, 13, 17, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 92); закріпила правовий статус громадян у сфері соціального забезпечення (ст.ст. 17, 24, 46, 49, 51, 52); сформулювала основні принципи правового регулювання відносин із соціального забезпечення (ст.ст. 8, 19, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 55); установила основні форми і види соціального забезпечення в Україні (ст.ст. 17, 24, 46, 49, 51, 52, 92) [71, с.40]. Слід зазначити, що в Основному Законі України передбачено спеціальну норму з досліджуваних питань, у якій зазначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст. 17) [1].

Оскільки норми Конституції України нерідко визначають лише межі правового регулювання в тих або інших сферах суспільних відносин, передбачають початкову регламентацію цих відносин, містять загальні засади для галузей права, завдання наступної правотворчості полягає у детальній регламентації суспільних відносин, встановленні конкретних прав і обов’язків суб’єктів права для більш повного втілення конституційних принципів у практику. Тому центральне місце в механізмі правового регулювання матеріального забезпечення працівників органів внутрішніх справ займають норми законів та інших законодавчих актів України. Усю систему законодавчих актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, доцільно поділити на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних ми відносимо: Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування [79], де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їхніх родин. У більш деталізованому вигляді норми державного соціального страхування представлені в інших законах України, серед яких: «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [80]; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» [81]; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [82]; «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [83]; «Про здійснення контролю за сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування» [84]; «Основи законодавства про охорону здоров’я» [85]; законодавчі акти у сфері пенсійного забезпечення, зокрема: «Про пенсійне забезпечення» [86]; «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49]; «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» [87]; «Про недержавне пенсійне забезпечення» [88]; «Про здійснення контролю за сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування» [89].

Серед загальних нормативних актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, необхідно назвати Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП) [90], який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. У КЗпП визначено загальні засади таких аспектів матеріального забезпечення працівників: оплата праці, пільги та компенсації, види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, пенсійне забезпечення тощо.

До спеціальних законодавчих актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС ми відносимо: «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [15]; «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» [50]; «Про міліцію» [11]; «Про оперативно-розшукову діяльність» [78]. Так, Закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” закріплює: основні права військовослужбовців, пов’язані з проходженням служби; основи матеріального забезпечення військовослужбовців; регулює такі питання, як службовий час і час відпочинку військовослужбовців, охорону їх здоров’я, питання забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями; визначає загальні засади пенсійного забезпечення, державного обов’язкового особистого страхування; порядок відшкодування заподіяної шкоди та інші питання [15]. Закон України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України [50].

У Законі України „Про міліцію” врегульовано такі питання матеріального забезпечення працівників ОВС, як оплата праці (ст. 19), користування пільгами, одержання житла та пільгове житлове будівництво, виплата грошової компенсації (ст. 22), державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва працівника міліції (ст. 23), фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції (ст. 24) [11].

У Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” зазначено, що працівникам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, надаються додаткові пільги в питаннях соціально-побутового та фінансового забезпечення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 12) [78].

До спеціальних законодавчих актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, ми відносимо Постанову Верховної Ради України „Про затвердження Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України” [17], у якій зазначено, що: 1) матеріально- технічне і військове забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю здійснюється централізовано за заявками Міністерства внутрішніх справ України; 2) грошове утримання працівників підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ включає: оклад за штатною посадою, що її займає працівник; оклад за спеціальне звання; відсоткові надбавки за особливі умови праці (служби), вислугу років; грошову компенсацію замість продовольчого пайка; 3) з метою забезпечення якісного добору і закріплення кадрів працівникам спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю встановлюються надбавки до посадових окладів у розмірі від 20 до 50 відсотків у межах затвердженого цим підрозділам фонду оплати праці; 4) працівникам підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, які досягли значних успіхів та виявили сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, за підсумками календарного року рішенням начальника може виплачуватися одноразова грошова винагорода в розмірі не менше двох посадових окладів; 5) стаж роботи працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби у вищезазначених підрозділах згідно з переліком посад, визначених міністром внутрішніх справ України; 6) працівники спеціальних підрозділів користуються пільгами першочергового отримання житла (квартир), встановлення квартирних телефонів, охоронної та пожежної сигналізації у квартирах, влаштування дітей до дошкільних закладів тощо. На нашу думку, цей пункт необхідно виключити, оскільки така ж сама норма міститься у ст. 22 Закону України „Про міліцію” і поширюється на всіх без винятку працівників міліції, у тому числі й на працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Те саме стосується п.4.2.2 цієї ж Постанови; 7) працівники підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і члени їх сімей забезпечуються санаторно-курортним лікуванням та відпочинком у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах та на турбазах Міністерства внутрішніх справ, а також, за домовленістю, в оздоровчо- лікувальних закладах Міністерства оборони, Служби безпеки, Міністерства охорони здоров’я та інших міністерств і відомств України. На нашу думку, цей пункт необхідно із Постанови виключити і включити його до змісту ст.22 Закону України „Про міліцію”, оскільки забезпечення санаторно-курортним лікуванням та відпочинком у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах та на турбазах Міністерства внутрішніх справ стосується усіх без винятку працівників ОВС.

Джерелами матеріального забезпечення працівників ОВС є міжнародні договори (угоди). Відповідно до Конституції України, міжнародні угоди є частиною національного законодавства України і застосовуються відповідно до норм, установлених для цього виду актів [1]. Так, наприклад, Україна підписала і ратифікувала Угоду між державами-учасниками Співдружності незалежних держав „Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців” [91].

Визначальне місце серед підзаконних нормативних актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, займають акти Президента та Уряду України. До правових актів Президента у цій сфері відносимо такі: «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» [92]; «Про додаткові заходи щодо посилення турботи про захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту, поліпшення військово-патріотичного виховання молоді» [93]; «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» [94]; «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» [95]; «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» [96]; «Про Єдину комп’ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю» [97]; «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби із злочинністю та зміцнення правопорядку в Україні» [98].

Так, Указом Президента України „Про додаткові заходи щодо посилення боротьби із злочинністю та зміцнення правопорядку в Україні” від 28 вересня 1992 р. № 150 було вказано забезпечувати, починаючи з 1993 р., пріоритетне виділення Міністерству внутрішніх справ України лімітів капітальних вкладень, матеріально-технічних ресурсів, коштів, у тому числі валютних, для закупівель імпортної спеціальної, криміналістичної техніки, засобів зв’язку, запасних частин і матеріалів, що не мають вітчизняних аналогів; вирішити до 1 листопада 1992 р. питання про створення передбаченого постановою Верховної Ради України спеціального фонду для додаткового фінансування правоохоронних органів; Місцевим державним адміністраціям розглянути у жовтні-листопаді 1992 р. стан забезпеченості соціального захисту працівників правоохоронних органів, надання їм житла, а також питання щодо виділення кредитів на житлове будівництво, погашення позики, і в разі потреби вжити відповідних заходів [98].

В Указі Президента України „Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” від 16 червня 1999 р. № 650 передбачалось ужити заходів щодо створення для дільничних інспекторів міліції належних умов роботи, забезпечення їх службовими приміщеннями, зв’язком, житлом, а тих, які працюють у сільській місцевості, — автомобільним транспортом [96].

В Указі Президента України „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 р. № 143 вказано надавати правоохоронним органам всебічну допомогу в матеріально- технічному та фінансовому забезпеченні заходів із профілактики і боротьби зі злочинністю [95].

Указом Президента України „Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” від 23 лютого 2002 р. № 173, з метою посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ було вказано: 1) установити військовослужбовцям щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) [92].

Серед актів Президента України значну частину займають ті, які визначають структуру та компетенцію органів управління у сфері матеріального забезпечення населення в цілому та працівників ОВС зокрема. Наприклад, у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138, серед функцій МВС передбачено і такі: забезпечення правового і соціального захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців та працівників внутрішніх військ, пенсіонерів із числа військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членів їхніх сімей, розроблення пропозицій з цих питань і внесення їх на розгляд відповідних органів; організація в установленому порядку матеріально-технічного забезпечення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій, що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контроль за правильним використання ними матеріально-технічних ресурсів і коштів; організація у системі МВС України роботи з питань фінансування, праці, заробітної плати, економічного прогнозування, бухгалтерського обліку і звітності, контрольно- ревізійної діяльності; внесення відповідним органам виконавчої влади пропозицій щодо будівництва об’єктів адміністративного, виробничого, соціально-побутового, військового призначення та житла для забезпечення діяльності його системи, здійснення контролю за таким будівництвом [99].

До підзаконних актів, що регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, необхідно віднести численні, прийняті на основі й у виконання законодавчих актів постанови або розпорядження Кабінету Міністрів України. Одні з них приймаються за дорученням Верховної Ради, Президента України, інші - без таких доручень, якщо вирішення певного питання не відноситься до виняткової компетенції Верховної Ради або Президента України. До нормативних актів Уряду, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, перш за все, необхідно віднести такі: «Про затвердження Порядку матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчого контингенту та персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях» [18]; «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо умов матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації» [19]; «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» [100]; «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців» [101]; «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади» [102]; «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» [103]; «Про Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей» [104]; «Про грошове забезпечення військовослужбовців» [105]; «Про Умови державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум» [106]; «Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов’язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН» [107]; «Про затвердження Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу» [108]; «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» [109]; «Про заходи щодо соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» [110]; «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції» [111]; «Питання інвестування житлового будівництва для військовослужбовців та членів їх сімей» [112]; «Питання використання коштів державного бюджету на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, органів і підрозділів цивільного захисту та службових осіб митних органів» [113]; «Про порядок надання військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ щорічної додаткової відпустки за особливий характер служби» [114]; «Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад» [115]; «Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі» [116].

Залежно від об’єкта правового впливу ці та інші нормативні акти Кабінету Міністрів України можна звести у певні групи, зокрема ті, що регулюють: 1) грошове забезпечення; 2) забезпечення майном; 3) умови та процедуру надання пільг та компенсацій; 4) соціальне страхування; 5) пенсійне забезпечення; 6) житлове забезпечення; 7) медичне та санаторно-курортне забезпечення працівників ОВС. Окремі нормативні акти Кабінету Міністрів України, які регулюють відповідні напрямки матеріального забезпечення працівників ОВС, будуть проаналізовані нами у розділі 2 дисертації.

Важливе місце серед нормативних актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, займають підзаконні акти Міністерства праці і соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства фінансів, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України, які мають важливе значення для правильного розуміння й однакового застосування законодавства щодо соціального забезпечення в цілому та матеріального зокрема. Переважна більшість таких актів мають роз’яснювальний, інформаційний та інструктивно-методичний характер, однак вони є обов’язковими для виконання тими органами, яким адресовані.

Серед відомчих нормативних актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, слід назвати: накази «Про затвердження порядку залучення працівників до несення служби понад встановлений

законодавством робочий час» [56]; «Про організацію матеріально-технічного забезпечення службової діяльності Державної служби охорони при МВС України» [22]; Положення про забезпечення речовим майном органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України [53]; Інструкцію про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров’я МВС України від 4 листопада 2003 р. № 1296 [117]; «Про підготовку питання щодо стану матеріально-технічного та фінансового забезпечення діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ, соціального захисту працівників до розгляду на нараді МВС України» [118]; Інструкцію про організацію реабілітаційного та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України від 4 листопада 2003 р. № 1296 [119]; «Про затвердження Інструкції про організацію роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України і членів їхніх сімей» [120].

Відомчі акти МВС можна класифікувати: 1) залежно від напрямку правового регулювання матеріального забезпечення (які регулюють грошове забезпечення; забезпечення майном; житлове забезпечення; медичне та санаторно-курортне забезпечення); 2) залежно від органів (підрозділів, служб), матеріальне забезпечення яких вони регулюють (ті, які поширюються на усі без винятку органи, підрозділи та служби системи ОВС; ті, які поширюються на деякі з них). Як приклад першого виду нормативних актів, які регулюють матеріальне забезпечення працівників ОВС, можна вказати на Положення про забезпечення речовим майном органів внутрішніх справ та

військовослужбовців внутрішніх військ МВС України [53], яке визначає порядок забезпечення речовим майном (обмундируванням, взуттям, білизною, спорядженням, тканинами для пошиття форменого одягу, знаками розрізнення, фурнітурою, знаменами, теплими речами, постовим одягом, наметами, спеціальним одягом та взуттям, спортивним майном, тканинами для

експлуатаційних потреб, обозним майном та спорядженням для службових тварин) практичних підрозділів ОВС, навчальних закладів, військових частин внутрішніх військ, а також особового складу, який має спеціальні звання міліції, перебуває на посадах рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ чи в кадрах Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України [53].

Деякі з нормативних актів МВС регулюють матеріальне забезпечення лише окремих структурних підрозділів ОВС. Так, Наказом МВС України „Про організацію матеріально-технічного забезпечення службової діяльності Державної служби охорони при МВС України” (далі - ДСО) було встановлено норми належності на засоби радіозв’язку для підрозділів ДСО при МВС України; норми належності засобів телефонного та документального зв’язку, оповіщення, телеогляду, звукопідсилення для підрозділів ДСО при МВС України; норми належності засобів мобільного зв’язку мережі загального користування для підрозділів ДСО при МВС України; перелік засобів матеріально-технічного забезпечення службової діяльності, що у централізованому порядку закуповуються Департаментом ДСО при МВС України за кошти підпорядкованих підрозділів охорони [22].

Підбиваючи підсумок розгляду питання про сучасний стан правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС, вважаємо за доцільне виділити такі його специфічні ознаки:

1. Має особливу мету та завдання. Так, на нашу думку, мета досліджуваного різновиду правового регулювання полягає в урегулюванні правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються під час матеріального забезпечення працівників ОВС. Завданням цього різновиду правового регулювання є, з одного боку, чітке закріплення компетенції владних суб’єктів (органів, посадових осіб), тобто тих, які готують і приймають рішення з питань матеріального забезпечення працівників ОВС, що дозволяє у повному обсязі та найбільш ефективно виконувати покладені на них завдання та функції. З другого - забезпечення прав органів та працівників ОВС у сфері матеріального забезпечення.

2. Має свій предмет і метод. До відносин, які складають предмет правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС, ми відносимо ті, які виникають, змінюються чи припиняються з питань їх грошового, пенсійного, житлового, медичного і санаторно-курортного забезпечення, забезпечення майном, надання їм пільг і компенсацій, їх соціального страхування. Метод правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС являє собою комбінацію імперативного і диспозитивного способів регулювання.

3. Основу правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС складають численні та різні за юридичною силою правові акти, які створюють відповідне правове поле як для функціонування системи органів внутрішніх справ у цілому, так і правовідносин у сфері матеріального забезпечення зокрема. Такі правові акти ми класифікували за такими критеріями: 1) залежно від суб’єкта прийняття: а) зовнішні, які приймаються за межами системи органів внутрішніх справ, але до створення якої працівники системи ОВС мають безпосередній стосунок, розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів; б) внутрішні, тобто відомчу нормативну базу; 2) залежно від кількості суб’єктів, на які поширюється дія правових актів (кому вони адресовані), їх можна поділити на дві великі групи: а) нормативні, спрямовані на впорядкування поведінки великої кількості працівників ОВС та розраховані на їх багаторазове застосування (як правило, це законодавчі акти); б) індивідуальні правові акти, розраховані на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу (наприклад, наказ про встановлення персональної надбавки працівникові ОВС); 3) за юридичною силою: а) законодавчі; б) підзаконні нормативні акти; 4) за змістом: а) які безпосередньо присвячені комплексному регулюванню правових відносин, пов’язаних із матеріальним забезпечення працівників ОВС; б) опосередковано регулюють, оскільки регулюванню матеріального забезпечення працівників ОВС у таких актах присвячено лише одну або декілька статей.

4. Недоліками правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС визнано такі: надзвичайно велика кількість правових актів у цій сфері, як законодавчого, так і подзаконного рівня, нормативного та індивідуального характеру; невиконання приписів деяких нормативних актів, зокрема і законодавчих, які регулюють правовідносини із матеріального забезпечення працівників ОВС; досить часте внесення змін і доповнень до нормативних актів у цій сфері, що ускладнює їх правозастосування; неузгодженість деяких положень нормативних актів, які регулюють правовідносини із матеріального забезпечення працівників ОВС; невірне тлумачення правозастосовними органами деяких положень цих нормативно- правових актів, особливо відомчих на місцях, що призводить до численних порушень (невиплати усіх нормативно передбачених надбавок, заниження розміру пенсій, скасування законодавчо передбачених пільг, невиплати компенсацій тощо).

На нашу думку, одним із ефективних заходів подолання зазначених вище недоліків правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС має стати систематизація нормативних актів у цій сфері, результатом якої на загальнодержавному рівні буде прийняття Основ законодавства із соціального забезпечення населення, в яких соціальному забезпеченню осіб, які проходять службу у воєнній організації та правоохоронних органах у цілому та їх матеріальному забезпеченню зокрема за усіма визначеними нами вище напрямками буде присвячено окремий розділ, на відомчому рівні - прийняття настанови із соціального забезпечення працівників ОВС, у якій їх матеріальному забезпеченню буде відведено належне місце.

Висновки до розділу 1

1. Приділення законодавцем значної уваги соціальному забезпеченню працівників органів внутрішніх справ, одним із видів якого є їх матеріальне забезпечення, обумовлене в першу чергу тим, що до цієї категорії громадян встановлено підвищенні вимоги щодо їх здоров’я, освіти, моральності тощо, передбачено певні обмеження та заборони під час їх службової діяльності (наприклад, займатися підприємницькою діяльністю, бути членами політичних партій та ін.), їх службова діяльність здебільшого пов’язана з роботою у вихідні та святкові дні, у понаднормовий час, професійним ризиком для життя і здоров’я. З огляду на це, сьогодні у галузі соціальної роботи у службах та підрозділах органів внутрішніх справ стоїть складне завдання - посилити роботу щодо розробки і впровадження в життя різноаспектних заходів соціального забезпечення персоналу ОВС, нейтралізувати або принаймні мінімізувати вплив руйнівних сил соціальної напруги у міліцейських колективах.

2. Беручи до уваги те, що категорія „матеріальне” застосовується до предметів (явищ, процесів), які мають місце в реальній дійсності, то й категорії „фінансове (грошове) забезпечення”, „технічне забезпечення”, „військове забезпечення” (постачання), матеріальним носієм яких є матеріальні речі (майно, гроші тощо) охоплюються матеріальним забезпеченням, тобто усі наведені вище категорії („матеріально-фінансове забезпечення”, „матеріально- технічне забезпечення”, „військове забезпечення” (постачання)) є лише частиною матеріального забезпечення, оскільки правовідносини щодо цих видів забезпечення є майновими, адже вони виникають у зв’язку із наданням працівникові ОВС певних матеріальних благ у вигляді майна, заробітної плати, житла, пенсій, пільг та компенсацій, пільгового лікування чи оздоровлення тощо. Отже, категорія «матеріальне забезпечення» є ширшою за змістом, ніж подібні до неї аналогічні терміни.

3. Матеріальне забезпечення працівників ОВС визначено як систему нормативно закріплених соціально-економічних заходів, що гарантують та забезпечують задоволення їх матеріальних потреб, виконання покладених на них завдань і обов’язків, реалізацію наданих їм прав та компенсують певні обмеження, які встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб.

4. До видів матеріального забезпечення працівників ОВС віднесено: грошове забезпечення; забезпечення майном (озброєння, боєприпаси, бойова та інша техніка, засоби зв’язку, криміналістична, оперативна та організаційна техніка, транспортні засоби, запасні частини, паливно-мастильні матеріали, хімічне, інженерне, автотехнічне майно, продовольство, майно продовольчої

служби, паперова продукція, речове, господарче, спортивне майно, спецодяг, меблі, казармений інвентар, наукові та навчальні посібники тощо); пільги та компенсації; державне обов’язкове особисте страхування; пенсійне

забезпечення; житлове забезпечення; медичне та санаторно-курортне забезпечення.

5. До ознак матеріального забезпечення працівників ОВС віднесено такі: 1) воно є одним із визначальних (головних) умов: підвищення престижу служби в органах внутрішніх справ; заінтересованості працівників ОВС у продуктивній та ефективній праці; запобігання проявам корупції та іншим службовим правопорушенням; 2) вивчається різними галузями права, серед яких провідне місце займають трудове право і право соціального забезпечення, фінансове, господарське та адміністративне право, що дає змогу зробити висновок про його міждисциплінарний характер. Те саме стосується і правового регулювання правовідносин, пов’язаних із матеріальним забезпечення працівників ОВС; 3) суб’єктами правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу матеріального забезпечення є, з одного боку, працівник ОВС (колектив працівників), з другого - держава, МВС та керівник будь-якого підрозділу, який має право розпоряджатися матеріальними засобами. Об’єктами досліджуваної нами групи правовідносин є поведінка учасників цих відносин, тобто суб’єктів (дії, утримання від дій), які можуть мати як зовнішній, так і внутрішньо- організаційний характер, здійснюються заради різноманітних правових інтересів. Правовідносини, які виникають, змінюються та припиняються з приводу матеріального забезпечення є майновими, оскільки їх предметом є надання працівникові ОВС певних матеріальних благ у вигляді майна, заробітної плати, житла, пенсій, пільг та компенсації, пільгового лікування чи оздоровлення. Змістом цих правовідносин є права і обов’язки їх сторін (суб’єктів), які передбачені правовими нормами, перебувають у тісному взаємозв’язку, тобто є взаємозалежними і забезпечуються державою. Під юридичними фактами в ракурсі нашого дослідження ми розуміємо життєві обставини, які обумовлюють виникнення, зміну чи припинення матеріального забезпечення працівників ОВС; 4) здійснюється як централізовано, так і у локальному порядку; 5) фінансовим підґрунтям (джерелом) матеріального забезпечення є відповідні надходження з державного бюджету (бюджету МВС), фінансовий кошторис окремо взятого підрозділу (служби) внутрішніх справ, кошти, які надходять із бюджетів органів місцевого самоврядування, а також кошти, які отримують органи внутрішніх справ від надання фізичним та юридичним особам платних послуг (кошти спеціального фонду); 6) як правило, здійснюється на підставі письмових договорів (трудових, про постачання окремих товарів, договорів про комплексне постачання, договорів купівлі- продажу, договорів про оренду майна, договорів про комісійний продаж матеріальних цінностей та ін.). Однак, це не виключає можливості винесення окремим керівником (начальником) усного розпорядження про використання того чи іншого майна (наприклад, зброї чи спеціальної техніки під час проведення спеціальних операцій); 7) безпосередньо здійснюється спеціально створеними у структурі органів внутрішніх справ підрозділами. Наприклад, на рівні МВС це: Департамент фінансових ресурсів та економіки; Управління капітального будівництва та інвестицій; Департамент ресурсного забезпечення; Департамент медичного забезпечення та реабілітації; Департамент роботи з персоналом. Відповідні підрозділи (або окремі працівники), які відповідають за матеріальне забезпечення персоналу ОВС, функціонують на місцевому рівні; 8) на рівень (стан) матеріального забезпечення працівників ОВС впливають такі чинники, як економічний, політичний, технічний, організаційний і правовий.

6. Принципи матеріального забезпечення працівників ОВС визначено як похідні від принципів соціально-правового забезпечення; керівні правила, основні положення і норми, які закріплені у правовій формі, визначають межі дозволеної та обов’язкової поведінки учасників правовідносин, які виникають, змінюються чи припиняються з метою задоволення матеріальних потреб працівників ОВС, за невиконання яких передбачено юридичну відповідальність.

7. До основних ознак принципів матеріального забезпечення працівників ОВС ми відносимо такі: 1) вони є основою соціальних гарантій, передбачених для працівників ОВС; 2) мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць; 3) є похідними від принципів соціально-правового забезпечення; 4) закріплені нормами права, додають йому логічності, послідовності, збалансованості; 5) поділяються на загальні та спеціальні; 6) до системи цих принципів може бути віднесено лише ті, які передбачають найбільш загальні й важливі сторони матеріального забезпечення працівників ОВС; 7) невиконання одного з принципів тягне за собою юридичну відповідальність.

8. Виокремлено дві групи принципів матеріального забезпечення працівників ОВС. Перша включає в себе принципи, які стосуються різних напрямків соціального забезпечення працівників ОВС, їх ми назвали загальними, тобто це ті правила поведінки, якими мають керуватися усі суб’єкти правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у сфері соціального забезпечення працівників ОВС. Отже, загальні принципи матеріального забезпечення працівників ОВС є похідними від основних принципів соціально-правового забезпечення, які забезпечують інтеграцію його окремих видів, взаємну їх погодженість і загальну спрямованість на реалізацію намічених загальних цілей та завдань. Особливість загальних принципів матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у тому, що вони є основними правилами (положеннями), спільними для усіх напрямків соціального забезпечення. До загальних принципів матеріального забезпечення працівників ОВС ми віднесли такі: законності, гідності, пріоритетності прав, свобод та законних інтересів працівників ОВС, рівності, гуманізму, гласності, правової впорядкованості, науковості, відповідальності, професійної компетентності, системності, плановості, підконтрольності та економічності. Другу групу принципів матеріального забезпечення працівників ОВС становлять спеціальні, до яких ми відносимо: заборону обмежень прав працівників ОВС та членів їх сімей у сфері матеріального забезпечення; захисту порушених прав у сфері матеріального забезпечення; забезпечення соціальної та професійної адаптації працівників ОВС, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату; гарантування дотримання встановлених норм робочого часу і часу відпочинку працівників ОВС; забезпечення безплатною кваліфікованою медичною допомогою та лікуванням у військово-медичних закладах; забезпечення працівників ОВС жилими приміщеннями на пільгових умовах; дотримання встановлених законодавством вимог щодо пенсійного забезпечення та державного обов’язкового особистого страхування. Особливість цієї групи принципів полягає в тому, що вони визначають керівні правила, основні положення і норми, відповідно до яких повинні здійснюватися окремі напрямки матеріального забезпечення працівників ОВС, слугують орієнтиром під час визначення завдань, функцій, прав, обов’язків та відповідальності учасників правовідносин у сфері матеріального забезпечення.

9. До ознак правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС на сучасному етапі віднесено такі: 1) має особливу мету та завдання. Так, мета досліджуваного різновиду правового регулювання полягає в урегулюванні правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються під час матеріального забезпечення працівників ОВС. Завданням цього різновиду правового регулювання є, з одного боку, чітке закріплення компетенції владних суб’єктів (органів, посадових осіб), тобто тих, які готують та приймають рішення з питань матеріального забезпечення працівників ОВС, що дає змогу повно та ефективно виконувати покладені на них завдання та функції. З другого - забезпечення прав органів та працівників ОВС у сфері матеріального забезпечення; 2) має свій предмет і метод. До відносин, які складають предмет правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС, ми відносимо ті, які виникають, змінюються чи припиняються з питань їх грошового, пенсійного, житлового, медичного і санаторно-курортного забезпечення, забезпечення майном, надання їм пільг і компенсацій, їх соціального страхування. Метод правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС являє собою комбінацію імперативного і диспозитивного способів регулювання; 3) основу правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС становлять численні та різні за юридичною силою правові акти, які створюють відповідне правове поле як для функціонування системи органів внутрішніх справ у цілому, так і правовідносин у сфері матеріального забезпечення зокрема. Такі правові акти ми класифікували за такими критеріями: 1) залежно від суб’єкта прийняття: а) зовнішні, які приймаються за межами системи органів внутрішніх справ, але до створення якої працівники системи органів внутрішніх справ мають безпосередній стосунок, розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів; б) внутрішні, тобто відомчу нормативну базу; 2) залежно від кількості суб’єктів, на яких поширюється дія правових актів (кому вони адресовані): а) нормативні, спрямовані на впорядкування поведінки великої кількості працівників ОВС та розраховані на їх багаторазове застосування (як правило, це законодавчі акти); б) індивідуальні правові акти, розраховані на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу (наприклад, наказ про встановлення персональної надбавки працівникові ОВС); 3) за юридичною силою: а) законодавчі; б) підзаконні нормативні акти; 4) за змістом: а) які безпосередньо присвячені комплексному регулюванню правових відносин, пов’язаних із матеріальним забезпечення працівників ОВС; б) опосередковано регулюють, оскільки регулюванню матеріального забезпечення працівників ОВС у таких актах присвячено лише одну або декілька статей; 4) недоліками правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС визнано такі: надзвичайно велику кількість правових актів у цій сфері, як законодавчого, так і підзаконного рівня, нормативного та індивідуального характеру; невиконання приписів деяких нормативних актів, зокрема і законодавчих, які регулюють правовідносини з матеріального забезпечення працівників ОВС; досить часте внесення змін та доповнень до нормативних актів у цій сфері, що ускладнює правозастосування; неузгодження деяких положень нормативних актів, які регулюють правовідносини із матеріального забезпечення працівників ОВС; невірне тлумачення правозастосовними органами деяких положень цих нормативно-правових актів, особливо відомчих на місцях, що призводить до численних порушень (невиплати усіх нормативно передбачених надбавок, заниження розміру пенсій, скасування законодавчо передбачених пільг, невиплати компенсацій тощо).

10. У розділі подано пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з досліджуваних питань, а саме: 1) ст. 46 Конституції України викласти у такій редакції: „Громадяни мають право на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законом, а також на соціальний захист цих та інших, на їх думку, порушених соціальних прав”. Відповідну заміну терміну „соціальний захист” на „соціальне забезпечення” необхідно здійснити і в інших статтях Основного Закону; 2) ст. 1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” викласти у такій редакції: „Правовими засадами соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей є Конституція України, цей Закон та інші законодавчі акти України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також нормативно-правові акти центральних та місцевих органів влади і місцевого самоврядування”; 3) Закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” необхідно доповнити такими: а) загальними і галузевими принципами, як: законність, гласність, рівність, професійна компетентність, економічність, науковість, системність, плановість, підконтрольність; б) спеціальними принципами, а саме: заборона обмежень соціальних прав військовослужбовців та членів їх сімей; забезпечення соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату військовослужбовців; матеріального забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі; гарантування дотримання встановлених норм робочого часу і часу відпочинку військовослужбовців; забезпечення безоплатною кваліфікованою медичною допомогою та лікуванням у військово-медичних закладах; забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах і в порядку, встановлених законодавством; дотримання законодавчо встановлених пільг та порядку надання передбачених компенсацій; дотримання встановлених законодавством вимог щодо пенсійного забезпечення та державного обов’язкового особистого страхування; обов’язковості відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди внаслідок порушення соціальних прав; забезпечення соціальних гарантії прав членів сімей військовослужбовців; 4) ст. 8 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” доповнити такими підставами звільнення, як „досягнення граничного віку проходження служби”, „перехід у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації)”, „через службову невідповідність”, „за систематичне порушення дисципліни”, „вчинення вчинку, несумісного з перебуванням на службі”; 5) п.4.2.1 Постанови Верховної Ради України „Про затвердження Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України” необхідно виключити, оскільки така само норма міститься у ст. 22 Закону України „Про міліцію” і поширюється на всіх без винятку працівників міліції, у тому числі й на працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Те саме стосується п.4.2.2 цієї ж Постанови. Крім того, п.4.2.9 цієї ж Постанови необхідно виключити і включити його до змісту ст. 22 Закону України „Про міліцію”, оскільки забезпечення санаторно-курортним лікуванням та відпочинком у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах та на турбазах Міністерства внутрішніх справ стосується усіх без винятку працівників ОВС.

11. Обґрунтовано необхідність проведення систематизації нормативних актів у сфері соціального забезпечення, результатом якої на загальнодержавному рівні буде прийняття Основ законодавства із соціального забезпечення населення, у яких соціальному забезпеченню осіб, які проходять службу у воєнній організації та правоохоронних органах у цілому та їх матеріальному забезпеченню зокрема за усіма визначеними нами напрямками буде присвячено окремий розділ, на відомчому рівні - прийняття настанови із соціального забезпечення працівників ОВС, у якій їх матеріальному забезпеченню буде відведено належне місце.

<< | >>
Источник: БІДЮКОВА МАРИНА СЕРГІЇВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ - 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме Сучасний стан правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС:

  1. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  2. 2.2. Легітимація діяльності суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  3. 2.3. Майнова та фінансова основи діяльності суб’єктів, що надають послуги у сфері освіти
  4. 3.1. Загально-правові ознаки послуг, що надаються у сфері освіти, та правова регламентація основних освітніх послуг
  5. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  6. «ДРУГА» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Директорії)
  7. 2.1. Теоретико–правові засади діяльності міліції, інших правоохоронних органів по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх.
  8. Інформаційні системи підрозділів Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України
  9. Аналітично-пошукові можливості сучасних інформаційних систем та використання результатів аналізу в кримінальному провадженні
  10. 2.2. Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  11. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  12. 3.2. Удосконалення правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  13. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  14. 3.3. Підзаконне нормативно-правове регулювання оперативно- розшукової діяльності
  15. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  16. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  17. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -