<<
>>

Поняття матеріального забезпечення працівників ОВС

Закріплення у ст. 1 Конституції України положення, що Україна є соціальною державою, а людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції) [1], актуалізує питання про матеріальне забезпечення різних категорій громадян України, зокрема і працівників ОВС.

В іншій статті Основного Закону зазначено, що „громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом” (ст. 46) [1]. Відразу ж хочемо висловити свої міркування щодо використаних у цій статті таких категорій, як „соціальний захист” та „соціальне забезпечення”. Так, із змісту цієї статті випливає, що соціальний захист є поняттям, більш ширшим за змістом, ніж соціальне забезпечення, із чим важко погодитись. Захист у буквальному його розумінні означає „обороняти, охороняти когось, щось, відстоювати, боронити” [2, с.215], тобто захист у цілому і соціальний зокрема є наслідком якихось негативних для особи наслідків (скоєння протиправного проступку відносно неї, повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття тощо). У свою чергу, поняття «забезпечення» у тлумачних словниках визначено як „надання достатніх для життя матеріальних засобів, необхідних для діяльності, функціонування чого-небудь; гарантування чогось” [2, с.202]. З наведеного можна зробити висновок, що забезпечення є ширшою за змістом категорією і охоплює собою захист, іншими словами, перед тим як щось (когось) захищати, потрібно спочатку забезпечити його функціонування шляхом застосування правових, економічних та інших засобів. Звідси, вважаємо за доцільне ст. 46 Конституції України викласти у такій редакції: „Громадяни мають право на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законом, а також на соціальний захист цих та інших, на їх думку, порушених соціальних прав”.

Слід зазначити, що в Основному законі України передбачено спеціальну норму з досліджуваних питань, в якій зазначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст. 17). Відповідну заміну терміна „соціальний захист” на „соціальне забезпечення” необхідно здійснити і в цій статті Основного закону. Оскільки держава не захищає громадян, які перебувають на службі, а також членів їхніх сімей, а забезпечує їх військову чи правоохоронну діяльність. Захищати за допомогою створеної нею системи органів (суд, прокуратура та ін.) вона повинна тоді, коли права цієї категорії порушуються, або їм щось загрожує.

Приділення законодавцем більшої уваги соціальному забезпеченню працівників органів внутрішніх справ обумовлено в першу чергу тим, що до цієї категорії громадян встановлено підвищенні вимоги стосовно їх здоров’я, освіти, моральності тощо, передбачено певні обмеження та заборони під час їх службової діяльності (наприклад, займатися підприємницькою діяльністю, бути членами політичних партій та ін.), їх службова діяльність здебільшого пов’язана з роботою у вихідні та святкові дні, у понаднормовий час, професійним ризиком для життя і здоров’я.

З огляду на це, сьогодні у галузі соціальної роботи у службах та підрозділах органів внутрішніх справ стоїть складне завдання - посилити роботу щодо розробки і впровадження у життя різноаспектних заходів соціального забезпечення персоналу ОВС, нейтралізувати або принаймні мінімізувати дію руйнівних сил соціальної напруги у міліцейських колективах.

На нашу думку, до основних напрямків підвищення ефективності соціального забезпечення працівників ОВС слід віднести: достатньо високе, регулярно виплачуване грошове забезпечення, розміри якого мають підвищуватися з ростом кваліфікації, збільшенням стажу службово-трудової діяльності; збільшення більш ніж у п’ять разів посадових окладів та окладів за звання, що дозволить, з одного боку, вирівняти розмір грошового забезпечення працівників ОВС незалежно від місця служби, з другого - мінімізувати вплив керівників на його розмір; створення нормальних умов служби (забезпечення приміщеннями, транспортом, паливно-мастильними матеріалами, телефонами, оргтехнікою тощо); підвищення розмірів пенсійного забезпечення та якості медичного забезпечення, у тому числі й санаторно-курортного; посилення усіх видів контролю (загальнодержавного, внутрішньовідомчого, громадського, судового) за використанням матеріальних цінностей в ОВС.

Матеріальне забезпечення працівників органів внутрішніх справ як різновид їх соціально-правового забезпечення є важливим чинником ефективної професійної діяльності персоналу органів, підрозділів та служб ОВС. В іншому випадку, недостатнє матеріальне забезпечення працівників органів внутрішніх справ негативно впливає на виконання ними службово- трудових завдань і обов’язків, що у свою чергу призводить, з одного боку, до зниження ефективності діяльності підрозділів ОВС, з другого - до різного роду зловживань під час реалізації наданих повноважень, про що неодноразово наголошувалося у засобах масової інформації, відомчих нормативних актах [36] тощо. Крім того, скорочення останнім часом бюджетних видатків, призупинення надання деяких пільг, компенсацій і гарантій призвели до погіршення матеріального становища працівників органів внутрішніх справ, що спричинило звільнення з ОВС значної кількості кваліфікованих працівників. Для прикладу, кількість тих, хто залишив у 2005 р. міліцейські лави, на 7,5% перевищила кількість новоприбулих. Майже удвічі більше, ніж 2004 р., залишило службу фахівців з вищою юридичною освітою [7, с.5]. Така ж тенденція спостерігається і у 2006 р. [8, с.4].

Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік [9] для Міністерства внутрішніх справ України передбачалось 2893,3 млн грн., що забезпечувало потребу на 29,5%. Соціальна складова бюджету міністерства дорівнювала 86%. Забезпеченість фонду оплати праці становила 78% від потреби (передбачено та профінансовано 2370,5 млн грн.), що не дозволило у повному обсязі виплачувати працівникам міліції ті види грошового утримання, які зумовлені професійним ризиком і виконанням особливо важливих завдань. На придбання продуктів харчування було заплановано та витрачено 86 млн грн. загального та 23,5 млн грн. спеціального фонду, що забезпечило потребу на 30%. На медикаменти витрачено 13,7 млн грн., у тому числі 11,7 млн грн. коштів загального фонду бюджету, що дозволило забезпечити потребу на 43,8%. Видатки на утримання автотранспорту загальним фондом бюджету передбачались на суму 8,9 млн грн. (лише 0,7% від потреби), що вимагало залучення значного ресурсу спеціального фонду. Протягом останніх років видатки на оплату послуг зв’язку передбачалися у розмірі, що лише на половину забезпечує потребу підрозділів внутрішніх справ.

2005 рік не став винятком, тож цифра становила 37,3 млн грн., з яких 18,5 млн грн. - кошти спеціального фонду. Це дозволило частково забезпечити поточні розрахунки за отримані послуги. Видатки на обмундирування склали 40,3 млн грн., а саме: за загальним фондом - 24,4 млн грн., за спеціальним фондом - 15,9 млн грн. Через недостатнє фінансування середній рівень забезпеченості особового складу органів внутрішніх справ по Україні становив 30% від норм належності. На оплату комунальних послуг та енергоносіїв передбачалося 100,6 млн грн. або 73,6% від потреби, що за умови запровадження жорсткого режиму економії та залучення коштів спеціального фонду дозволило у повному обсязі провести поточні розрахунки та погасити кредиторську заборгованість минулих років на 9,2 млн грн. Невирішеним залишається також питання щодо забезпечення працівників міліції та військовослужбовців житлом. Дебіторська заборгованість міністерства станом на 1 січня 2006 р. становила 278,2 млн грн., що на 21 млн грн. менше, ніж на 1 січня 2005 р. Кредиторська заборгованість МВС України станом на 1 січня 2006 р. становила 169,5 млн грн., що на 25,3 млн. грн. менше, ніж на 1 січня 2005 р. Заборгованість по оплаті праці працівників та грошовому утриманню військовослужбовців у порівнянні з початком 2005 р. зменшилась на 1,7 млн грн. і становила 12,6 млн грн. Це заборгованість по вихідній допомозі, яка утворилась у зв’язку з необхідністю проводити розрахунки із значною кількістю звільнених. Заборгованість з оплати комунальних послуг та енергоносіїв зменшилась на 9,2 млн грн. і становила 10,8 млн грн., за послуги зв’язку - зросла на 5,8 млн грн. і становила 53,8 млн грн., а за продукти харчування - зменшилась на 5,3 млн грн. і становила 8 млн грн., за оплату ж м’якого інвентарю та обмундирування вона зменшилась на 1,5 млн грн. і становила 6 млн грн. Високий рівень заборгованості за комунальні послуги пояснюється недофінансуванням органів та підрозділів внутрішніх справ [10, с.2].

Цьогорічним бюджетом заплановано суму в 3660,6 млн грн., що забезпечує об’єктивну потребу лише на 44,4%. Соціальна складова бюджету МВС при цьому дорівнює 85%, фонд оплати праці зріс на 559,5 млн грн. [7, с.5]. Але щоб виконати урядові рішення щодо підвищення заробітної плати та грошового забезпечення працівників ОВС, міністерству додатково необхідно 321,7 млн грн. та 663,1 млн грн. на виплату пенсій.

Крім наведених вище факторів, які негативно впливають на стан матеріального забезпечення ОВС у цілому і його персоналу зокрема необхідно назвати незаконні та нецільові витрати матеріальних цінностей керівниками окремих органів (підрозділів, служб) внутрішніх справ. Так, протягом 2005 р. відомчою контрольно-ревізійною службою МВС України проведено 1868 контрольних заходів, під час яких перевірено 1189 органів і підрозділів внутрішніх справ. У 820 підрозділах (69,0% перевірених) виявлені факти незаконних і нецільових витрат та недостач коштів і матеріальних цінностей на загальну суму 8145,8 тис. грн., що на 2484,3 тис. грн. ( 44,0 %) більше, ніж за 2004 р. У загальній сумі збитків незаконні витрати складають 5367,8 тис. грн.

(65,9%), нецільові витрати бюджетних коштів - 1522,2 тис. грн. (18,7%), недостачі - 1255,8 тис. грн. (15,4%). За матеріалами контрольних заходів до правоохоронних органів передано 14 справ, за якими загальна сума збитків становить 561,1 тис. грн. До дисциплінарної та матеріальної відповідальності притягнуто 790 осіб, з них 22 звільнено з посад. Ревізіями та перевірками виявлено незаконних виплат грошового утримання, заробітної плати, надбавок і доплат, премій, вихідної допомоги на загальну суму 1406,9 тис. грн. та витрат бюджетних коштів на придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 9237,8 тис. грн. Установлено завищення обсягів та вартості ремонтно- будівельних робіт в органах і підрозділах внутрішніх справ на суму 581,6 тис. грн. та надлишкове списання з балансів підрозділів матеріальних цінностей та пального на суму 480,2 тис. грн. Ревізіями виявлені численні випадки неоприбуткування за бухгалтерським обліком основних засобів, коштів і матеріальних цінностей, включаючи спонсорську допомогу. Загальна сума неоприбуткованих товарно-матеріальних цінностей, будівель і споруд склала більше 10,0 млн грн. [6].

Як видно із наведених вище даних, рівень соціального забезпечення ОВС у цілому та їх персоналу зокрема є неналежним. Зазначимо і те, що через велику кількість невирішених соціально-економічних, політичних проблем частина норм Закону України „Про міліцію” [11] та інших правових актів у частині матеріального забезпечення працівників органів внутрішніх справ не діє. Наприклад, з положень, закріплених у ст. 22 Закону України „Про міліцію” [11], реально діє тільки декілька. Хоч їх реалізація не у всьому залежить від керівників органів внутрішніх справ (і це зрозуміло), усе ж доволі частими є випадки відмови у виплаті компенсації працівникам органів внутрішніх справ за надурочну роботу чи за використання у службових цілях особистого транспорту [12, с.4-5]. Дотримуватися встановленого законом обмеження на тривалість робочого тижня не вдається через велику службову завантаженість, а деякі начальники свідомо йдуть на порушення цієї норми. Перебої у видачі грошового утримання - практично єдиного законного джерела існування працівників органів внутрішніх справ та їх сімей, як і невидача продовольчого пайка чи грошової компенсації замість нього, стали звичним явищем. Хоча саме оплата праці, система заходів заохочення й відповідальності, а також соціальне забезпечення в юридичній літературі визначаються як фактори, що безпосередньо впливають на ефективність службової діяльності працівників органів внутрішніх справ [13, с.14]. Не в повній мірі фінансуються соціальні програми в інтересах працівників органів внутрішніх справ. Незважаючи на те, що в різних рішеннях органів державної влади й місцевого самоврядування виявляється піклування про особовий склад органів та підрозділів системи МВС України, однак реальних змін на краще чекати поки що не доводиться і реальність свідчить про зворотне [14, с.3].

Таким чином, соціальне забезпечення працівників органів внутрішніх справ за сучасних умов розвитку українського суспільства має скоріше формальний характер, оскільки більшість положень нормативно-правових актів, що регулюють його умови, види та порядок, не мають практичного підтвердження, тобто є декларативними.

Розглянувши загальні проблемні питання соціального забезпечення працівників ОВС, одним із видів якого є їх матеріальне забезпечення, перейдемо до безпосереднього розгляду сутності останнього. Відразу ж зазначимо, що як у нормативно-правових актах [15-22], так і в науковій літературі [23-25] часто вживаними крім матеріального забезпечення є терміни „матеріально-фінансове забезпечення”, „матеріально-технічне забезпечення”, „військове забезпечення (постачання)”. Розглянемо ці терміни більш детально. Так, у Законі України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” термін „матеріально- фінансове забезпечення” використовується під час визначення одного з принципів здійснення цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави, а саме „взаємодії й відповідальності органів державної влади та органів військового управління і правоохоронних органів у межах, визначених законодавством, за здійснення оборонної політики

та політики у справі зміцнення законності й громадського порядку, за своєчасне і всебічне матеріально-фінансове забезпечення (виділено мною - М.С.) Збройних Сил України, інших складових частин Воєнної організації, правоохоронних органів держави для виконання покладених на них функцій” (ст.4) [26]. Крім законодавчих актів, термін „матеріально-фінансове

забезпечення” використовується у цілому ряді підзаконних нормативно- правових актів, у тому числі й відомчих актах системи МВС України.

Однак, більш розповсюдженим як у нормативно-правових актах, так і в науковій літературі є термін „матеріально-технічне забезпечення”. Наприклад, що стосується правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ, то це поняття використовується у назві таких загальнодержавних та відомчих нормативних актів, як: Положення про порядок комплектування, матеріально- технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 р. [17]; Порядок матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчого контингенту та персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 963 [18]; Про організацію матеріально-технічного забезпечення службової діяльності Державної служби охорони при МВС України: наказ МВС України від 25 листопада 2003 р. № 1428 [22] та ін. Але у жодному з наведених вище та інших нормативних актах, які використовують цей термін не подається його визначення. Що стосується наукової літератури, то в ній під матеріально-технічним забезпеченням як правило розуміють «сукупність суспільних відносин, урегульованих нормативними актами або договорами із забезпечення матеріально-технічними ресурсами, необхідними для своєчасного й безперебійного проведення циклу ... робіт з виробництва, переробки й реалізації ... продукції, а також для виконання економічних, соціальних та інших завдань із метою задоволення певних потреб ...» [25, с.56].

Слід зазначити, що у наукових дослідженнях, присвячених різним аспектам діяльності ОВС, матеріально-технічне забезпечення визначається як: 1) „система товарно-грошових і господарських відносин, які виникають між службами Міністерства внутрішніх справ, органами влади, підприємствами, організаціями, фізичними особами з одного боку, та органами внутрішніх справ та їх підрозділами з іншого, у процесі централізованого постачання матеріальних, технічних і військових ресурсів (сировина, паливо, обладнання, речове майно, зброя і боєприпаси, матеріали); виконання договорів купівлі- продажу (оптова торгівля), реалізації фондів, комісійного й роздрібного продажу продуктів і засобів виробництва; надання матеріально-технічної допомоги та фінансування їх діяльності” [23, с.291; 24, с.625]; 2) „організований державою та її органами процес обігу матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання) на найбільш раціональне їх перепровадження від виробників до споживачів МВС” [27, с.10].

Необхідно зазначити і те, що переважна більшість науковців системи ОВС військове забезпечення (постачання) розглядають як частину матеріально- технічного забезпечення, із чим ми також погоджуємося. Так, наприклад, В.М. Плішкін вказує на те, що у сфері матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ значну специфіку має військове постачання, під яким він розуміє „забезпечення органів внутрішніх справ майном особливого призначення за встановленими нормами, табелями і штатами, а саме: зброї, боєприпасів, амуніції, спорядження, військової та спеціальної техніки, продовольства, резервних запасів [24, с.626-627]. Як видно з наведеного, ключовим у категорії „військове забезпечення” (постачання) є термін „військове майно”, який, до речі, на відміну від першого отримав нормативне визначення. Так, у Положенні про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, під військовим майном розуміється „державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти” [16].

Що стосується терміна „матеріальне забезпечення”, то він, як і інші вище проаналізовані (більш чи менш близькі до нього семантично, але, на нашу думку, не синонімічні) терміни, також широко використовується як у загальнодержавних, так і відомчих нормативних актах. Наприклад, у Постанові Кабінету Міністрів „Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ” зазначається, що „за відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань”. В іншій Постанові Уряду, якою затверджено Положення „Про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації” йдеться про те, що „за працівниками, направленими за кордон на навчання, зберігається місце роботи, служби (посада), місце навчання та середня заробітна плата (грошове забезпечення, стипендія) [19]. З наведеного можна зробити висновок, що у цьому нормативному акті фінансове (грошове) забезпечення розглядається як частина матеріального, із чим ми цілком погоджуємося.

Необхідно зазначити і те, що в деяких нормативно-правових актах робиться спроба визначити поняття матеріального забезпечення. Так, наприклад, у Положенні про Цивільну оборону України, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 1994 р. № 299, під матеріальним забезпеченням цивільної оборони розуміється „комплекс організаційних, інженерно-технічних, правових та інших заходів, спрямованих на безперервне постачання органів управління і сил цивільної оборони, а також населення, що потерпіло внаслідок надзвичайних ситуацій” [20]. На нашу думку, таке визначення є досить розпливчастим. Більше того, у ньому не відображено структуру (систему) матеріального забезпечення, оскільки йдеться про „безперервне постачання...”, але чого саме - не зовсім зрозуміло.

Аналіз нормативних актів та наукових досліджень, у яких

використовуються такі терміни, як „матеріально-фінансове забезпечення”, „матеріально-технічне забезпечення”, „військове забезпечення” (постачання), дозволив зробити такі попередні висновки. По-перше, як у нормативно- правових актах, так і в науковій літературі відсутня єдина та загальноприйнята думка щодо сутності наведених вище категорій та їх співвідношення. Так, наприклад, в одних нормативних актах, зокрема, у їх назві, водночас використовуються декілька термінів, а саме: „матеріально-технічне забезпечення”, „військове забезпечення”, „фінансове забезпечення”, „соціально-побутове забезпечення” , що дозволяє дійти висновку про їх розмежування суб’єктом правотворчості. Це стосується таких нормативних актів, як: Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України [17]; Порядку матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчого контингенту та персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях [18]; Порядку і норм грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ [21]. В інших нормативних актах, наприклад, у Законі України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей [15], Постанові Кабінету Міністрів України „Про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації” [19] використовується термін „матеріальне забезпечення”, який охоплює собою усі інші, зокрема, „матеріально-технічне забезпечення” „військове забезпечення”, „фінансове забезпечення”, „соціально-побутове забезпечення”.

По-друге, беручи до уваги те, що категорія „матеріальне” застосовується до предметів (явищ, процесів), які мають місце в реальній дійсності [2; 28; 29], то й категорії „фінансове (грошове) забезпечення”, „технічне забезпечення”, „військове забезпечення” (постачання), матеріальним носієм яких є матеріальні речі (майно, гроші тощо) охоплюються матеріальним забезпеченням, тобто усі проаналізовані нами вище категорії (матеріально-фінансове забезпечення”, „матеріально-технічне забезпечення”, „військове забезпечення” (постачання)) є лише частиною матеріального забезпечення, оскільки правовідносини щодо цих видів забезпечення є майновими, адже вони виникають у зв’язку із наданням працівникові ОВС певних матеріальних благ у вигляді майна, заробітної плати, житла, пенсій, пільг та компенсації, пільгового лікування чи оздоровлення тощо. Отже, категорія «матеріальне забезпечення» є ширшою за змістом, ніж подібні до неї за семантикою такі терміни, як „фінансове (грошове) забезпечення”, „технічне забезпечення”, „військове забезпечення” (постачання). Обґрунтованість такої думки підтверджує і те, що у Законі України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” міститься окрема стаття, яка називається „Матеріальне забезпечення військовослужбовців”, у якій йдеться про такі види цього забезпечення, як: грошове; забезпечення речовим майном та продовольчими пайками; пільги та компенсації [15]. Зокрема, у ч.1 цієї статті зазначено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них [15]. А у частині шостій цієї ж статті зазначено, що за офіцерами, прикомандированими для роботи в органах державного управління, на підприємствах, в установах, організаціях і вищих навчальних закладах, зберігаються усі види матеріального забезпечення, гарантії та пільги за рахунок бюджету Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань [15].

По-третє, проблемним, як у законодавстві, так і в підзаконних нормативних актах є визначення елементного складу системи матеріального забезпечення. Так, наприклад, Законом України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до структурних елементів матеріального забезпечення віднесено: грошове забезпечення; забезпечення речовим майном та продовольчими пайками; пільги та компенсації [15]. А Постановою Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо умов матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації” - лише грошове забезпечення [19]. Постановою Верховної Ради України „Про затвердження Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України” до елементів матеріального забезпечення віднесено: майно (озброєння, боєприпаси, спеціальні засоби, автотранспорт, запасні частини, паливно-мастильні матеріали, криміналістична і спеціальна техніка, речове та інше майно); грошове забезпечення; соціально- побутове забезпечення; житлове забезпечення; державне страхування; пільги та компенсації; санаторно-курортне забезпечення [17].

Немає єдності у визначенні елементного складу матеріального забезпечення і серед науковців, що, на нашу думку, насамперед пов’язано із неоднаковим розумінням суміжних із ним категорій, про що йшлося вище. Так,

О.Я. Лапка до елементів матеріального забезпечення працівників ОВС включає: грошове утримання, грошові доплати та компенсації; допомоги і премії; продовольче забезпечення, забезпечення речовим майном [30, с. 105-106].

На нашу думку, до видів матеріального забезпечення працівників ОВС необхідно віднести: грошове забезпечення; забезпечення майном (озброєння, боєприпаси, бойова та інша техніка, засоби зв’язку, криміналістична, оперативна та організаційна техніка, транспортні засоби, запасні частини, паливно-мастильні матеріали, хімічне, інженерне, автотехнічне майно, продовольство, майно продовольчої служби, паперова продукція, речове, господарче, спортивне майно, спецодяг, меблі, казармений інвентар, наукові та навчальні посібники тощо); пільги та компенсації; соціальне страхування; пенсійне забезпечення; житлове забезпечення; медичне та санаторно-курортне забезпечення.

Для визначення поняття „матеріальне забезпечення працівників ОВС” потрібно навести основні його ознаки, до яких відносимо такі:

1. Воно є однією з визначальних (головних) умов: підвищення престижу служби в органах внутрішніх справ; заінтересованості працівників ОВС у продуктивній та ефективній праці; запобігання проявам корупції та іншим службовим правопорушенням. Так, за результатами проведеного нами шляхом анкетування соціологічного опитування 215 працівників ОВС (з яких 115 особи, яким присвоєно спеціальні звання, тобто, які є атестованими, інші 100 - вільнонаймані працівники) виявлено, що 92% з опитаних респондентів належний стан матеріального забезпечення визначили як одну з найважливіших умов ефективної службової діяльності.

2. Матеріальне забезпечення працівників ОВС вивчається різними галузями права, серед яких провідне місце займають: трудове право і право соціального забезпечення, фінансове, господарське та адміністративне право, що дозволяє зробити висновок про його міждисциплінарний характер. Те ж саме стосується і правового регулювання правовідносин, пов’язаних із матеріальним забезпеченням працівників ОВС.

3. Структура правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у сфері матеріального забезпечення, складається з таких елементів: суб’єктів; об’єктів; змісту; юридичних фактів. Вважаємо, що саме ці елементи структури правовідносин дозволяють найповніше розкрити специфіку досліджуваного явища, зумовлену тими суттєвими ознаками, які дають можливість вирізнити ці правові зв’язки з усього різноманіття відносин, що складаються під час матеріального забезпечення. Так, суб’єктами правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються з питань матеріального забезпечення є, з одного боку, працівник ОВС (колектив працівників), з другого - держава, МВС та керівник будь-якого підрозділу, який має право розпоряджатися матеріальними засобами. Що стосується об’єкта, то слід відзначити, що досліджувані нами правовідносини виражаються у правомірній поведінці їх учасників (тобто суб’єктів, що діють або утримуються від дій) і можуть мати як зовнішньо-, так і внутрішньоорганізаційний характер, здійснюються заради різноманітних матеріально-правових інтересів. Саме поведінка суб’єктів і виступає об’єктом цих правовідносин. Ця група правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у сфері матеріального забезпечення, повинна бути віднесена до майнових правовідносин, оскільки їх предметом є надання працівникові ОВС певних матеріальних благ у вигляді майна, заробітної плати, житла, пенсій, пільг та компенсації, пільгового лікування чи оздоровлення. Змістом цих правовідносин є права і обов’язки їх сторін (суб’єктів), які передбачені правовими нормами, перебувають у тісному взаємозв’язку, тобто є взаємозалежними і забезпечуються державою. Під юридичними фактами в ракурсі нашого дослідження ми розуміємо життєві обставини, які обумовлюють виникнення, зміну чи припинення матеріального забезпечення працівників ОВС.

4. Матеріальне забезпечення здійснюється як централізовано, так і у локальному порядку. Наприклад, за даними О.М. Бандурки, тільки близько 30% усіх обсягів постачання майна в ОВС здійснюється централізовано і планово через державне замовлення шляхом розподілу. Усе інше постачання організується безпосередньо шляхом укладання договорів між суб’єктами постачання і органами внутрішніх справ [23, с.292].

5. Фінансовим підґрунтям (джерелом) матеріального забезпечення є відповідні надходження з державного бюджету (бюджету МВС), фінансовий кошторис окремо взятого підрозділу (служби) внутрішніх справ, кошти, які надходять із бюджетів органів місцевого самоврядування, а також кошти, які отримують органи внутрішніх справ від надання фізичним та юридичним особам платних послуг (кошти спеціального фонду) [31-34].

6. Як правило, матеріальне забезпечення здійснюється на підставі письмових договорів (трудових, про постачання окремих товарів, договорів про комплексне постачання, договорів купівлі-продажу, договорів про оренду майна, договорів про комісійний продаж матеріальних цінностей та ін.). Однак це не виключає можливості винесення окремим керівником (начальником) усного розпорядження про використання того чи іншого майна (наприклад, зброї чи спеціальної техніки під час проведення спеціальних операцій).

7. Видами матеріального забезпечення є: грошове забезпечення; забезпечення майном (озброєння, боєприпаси, бойова та інша техніка, засоби зв’язку, криміналістична, оперативна та організаційна техніка, транспортні засоби, запасні частини, паливно-мастильні матеріали, хімічне, інженерне, автотехнічне майно, продовольство, майно продовольчої служби, паперова продукція, речове, господарче, спортивне майно, спецодяг, паливо, меблі, казармений інвентар, наукові та навчальні посібники тощо); пільги та компенсації; соціальне страхування; пенсійне забезпечення; житлове забезпечення; медичне та санаторно-курортне забезпечення.

8. Безпосередньо здійснюється (реалізується) спеціально створеними у структурі органів внутрішніх справ підрозділами. Наприклад, на рівні МВС це: Департамент фінансових ресурсів та економіки; Управління капітального будівництва та інвестицій; Департамент ресурсного забезпечення; Департамент медичного забезпечення та реабілітації; Департамент роботи з персоналом. Відповідні підрозділи (або окремі працівники), які відповідають за матеріальне забезпечення персоналу ОВС функціонують на місцевому рівні. Так, ці підрозділи органів внутрішніх справ нараховують та видають заробітну плату, здійснюють експлуатацію й ремонт адміністративних приміщень та інженерно- технічного обладнання, забезпечують службові приміщення меблями, інвентарем, побутовою технікою, засобами зв’язку, організують придбання товарів канцелярського призначення, ремонт обчислювальної й друкарської техніки, забезпечують працівників ОВС належним рухомим та нерухомим майном, службовим спорядженням, харчуванням, продовольчим постачанням, організують медичне та санаторно-курортне забезпечення, організують торгівельне і побутове обслуговування персоналу ОВС, виконують інші функції у сфері матеріального забезпечення.

10. На рівень (стан) матеріального забезпечення працівників ОВС впливають такі чинники, як економічний, політичний, технічний, організаційний і правовий. Усі вони взаємопов’язані і взаємозумовлені. Так, усі вони впливають на розмір бюджетного фінансування системи ОВС. Наприклад, економічний чинник залежить від обсягу надходжень до державного бюджету. Політичний - від політичної ваги керівника МВС, рівня довіри населення (державних і громадських інституцій) до органів внутрішніх справ. Технічний - від науково-технічного прогресу, вміння акумулювати позитивний зарубіжний досвід, технічного оснащення правоохоронної діяльності. Організаційний - від вміння керівників правильно розпоряджатися матеріальними цінностями, знайти „спільну мову” з органами місцевого самоврядування (виділення службових приміщень, транспорту, додаткових джерел фінансування тощо). Правовий чинник дозволяє забезпечити впорядкування шляхом прийняття відповідних нормативних актів численних і різноманітних зв’язків (приміром, горизонтальних і вертикальних), які виникають під час матеріального забезпечення працівників ОВС, зокрема, він дає можливість налагодити систему матеріального забезпечення в ОВС; врегулювати відносини, які виникають у процесі матеріального забезпечення; стимулювати розвиток матеріально-технічної бази ОВС; передбачити відповідальність за порушення правових норм у сфері матеріального забезпечення.

Беручи до уваги наведені вище ознаки, вважаємо за доцільне матеріальне забезпечення працівників ОВС визначити як систему нормативно-закріплених соціально-економічних заходів, що гарантують та забезпечують задоволення їх матеріальних потреб, виконання покладених на них завдань та обов’язків, реалізацію наданих їм прав та компенсують певні обмеження, встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб.

1.2.

<< | >>
Источник: БІДЮКОВА МАРИНА СЕРГІЇВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ - 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття матеріального забезпечення працівників ОВС:

  1. 1.1. Поняття освіти, навчальних закладів та надання послуг у сфері освіти
  2. Позов як матеріально-правова вимога у позовному провадженні
  3. 1.1. ПОНЯТТЯ ГЕОЛОГІЧНОГО ПРАВА
  4. 2.1. Теоретико–правові засади діяльності міліції, інших правоохоронних органів по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх.
  5. 2.1. Об’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  6. 2.2. Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  7. 2.3. Медичний працівник як суб’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи
  8. 2.4. Суб’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  9. Поняття та юридична характеристика договору надання медичної послуги (допомоги)
  10. Поняття та види охоронних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. Захист прав пацієнтів та лікарів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -