Особливості державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС як одного з видів їх матеріального забезпечення

Окремим видом матеріального забезпечення працівників ОВС є їх державне обов’язкове особисте страхування, важливість якого обумовлюється тим, що їх службово-трудова діяльність безпосередньо пов’язана із підвищеним ризиком для життя та здоров’я, високим рівнем професійного травматизму і професійних захворювань, у зв’язку з чим держава бере на себе зобов’язання щодо підвищеного соціального захисту цієї категорії працівників.

Система державного особистого обов’язкового страхування осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України є складовою частиною системи страхування, котра була сформована у певних суспільних умовах для реалізації відповідних цілей. Так, свого часу порядок та умови страхування встановлювалися Радою Міністрів Української РСР, якою була прийнята відповідна Постанова від 30 грудня 1990 р. „О государственном обязательном личном страховании военнослужащих и военнообязанных, лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел” [169]. Вищезгаданою Постановою Ради Міністрів був визначений механізм здійснення страхування за рахунок коштів, що виділяються із союзного Державного бюджету для МВС СРСР. За ним відповідні страхові платежі, включаючи витрати органів державного страхування на його проведення (в розмірі 6% від суми платежу), перераховувались на спеціальний рахунок Правління державного страхування СРСР і виплачувались його органами в розмірах від 500 до 25000 карбованців залежно від страхового випадку. Правлінням установлювався також порядок проведення страхування.

Пізніше Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 „Про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ республіки” [170] страхування було запроваджено з 1 січня 1991 р. У подальшому згідно з постановами Кабінету Міністрів України порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ декілька разів змінювалися.

У зв’язку з цим протягом тривалого часу єдиним страховиком працівників ОВС була правонаступниця Укрдержстраху Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”. Для прикладу, російським законодавством Міністерству оборони і Міністерству внутрішніх справ надано право вибору страховиків при укладенні договорів обов’язкового страхування військовослужбовців і працівників ОВС [171]. Такий вибір здійснюється на конкурсній основі, що дозволяє МВС та іншим міністерствам обирати компанію, яка пропонує найбільш вигідні умови страхування працівників ОВС та працівників інших міністерств. В Україні Міністерство внутрішніх справ України та інші міністерства цього права довгий час були позбавлені. На нашу думку, саме цією причиною і обумовлене часткове невиконання „Орантою” своїх зобов’язань перед працівниками ОВС та їх спадкоємцями.

Ситуація змінилась у квітні 2005 р., коли у Постанові Кабінету Міністрів України „Питання державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ” від 2 квітня 2005 р. № 262 було зазначено, що „у Положенні про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 р.

Такою є коротка історія становлення правового забезпечення державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС.

На сьогодні державне обов’язкове особисте страхування працівників ОВС регулюється великою кількістю законодавчих і підзаконних нормативних актів, серед яких у першу чергу необхідно назвати Конституцію України [1], Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування [79]; закони України „Про страхування” [173], „Про міліцію” [11]; постанови Кабінету Міністрів „Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України” [149], „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” [174], „Про умови державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум” [106].

Перейдемо до безпосереднього аналізу цих нормативних актів. Так, у ст. 46 Конституції України зазначено, що „громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення .... Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними” [1].

Важливе місце серед законодавчих актів, які визначають загальні засади державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС, займають Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - Основи законодавства), які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні [79]. В Основах законодавства міститься поняття загальнообов’язкового державного соціального страхування як „системи прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом” (ст. 1), визначено види загальнообов’язкового державного соціального страхування (ст. 4); його принципи (ст. 5), врегульовано інші важливі питання загальнообов’язкового державного соціального страхування, одним із видів якого є державне обов’язкове особисте страхування працівників ОВС.

Закон України „Про страхування” регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян [173]. У ст. 5 цього Закону визначені форми страхування, а саме: 1) добровільне та 2) обов’язкове, і зазначено, що „обов’язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону.

Беручи до уваги, що відповідний Закон не прийнято, державне особисте обов’язкове страхування осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється згідно зі ст. 23 Закону України „Про міліцію”, у якій зазначено, „що працівник міліції підлягає обов’язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій” [11]. У ч.3 цієї статті зазначено, що у разі загибелі працівника міліції при виконанні службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він займав, і призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу. На нашу думку, беручи до уваги те, що службові обов’язки працівників міліції не обмежуються лише охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю, про що наглядно свідчить зміст його ст.ст.

Слід зазначити, що у Постанові Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627 крім слів „охорона громадського порядку та боротьба із злочинністю” використано термін „охорона громадської безпеки”, однак і він разом з першими термінами („охорона громадського порядку” та „боротьба із злочинністю”) не відбиває у повній мірі сутність правоохоронної діяльності працівників ОВС. Звідси, і у цьому нормативному акті пропонуємо слова „службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю” замінити на „службових обов’язків правоохоронного характеру”, тобто використовувати таке ж словосполучення, яким запропоновано доповнити ч.3 ст. 23 Закону України „Про міліцію”.

У ч.6 ст. 23 Закону України „Про міліцію” зазначено, що у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов’язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п’ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності [11].

Нижче проведемо суб’єктно-об’єктну характеристику державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС. Так, суб’єктами досліджуваного нами виду страхування є: 1) застраховані особи рядового та начальницького складу, на користь яких здійснюється цей вид страхування (в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи); 2) страхувальники; 3) страховики.

Що стосується осіб рядового та начальницького складу ОВС як застрахованих осіб, то ними, відповідно до п.1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, є особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством. Відносно інших осіб, які мають право на отримання допомоги у зв’язку із настанням страхового випадку, існує певне непорозуміння, що в першу чергу пов’язано з тим, що ця категорія осіб позначається різними термінами, як от: 1) „члени їх сімей та інші особи” (ст. 6 Основ законодавства) [79]; 2) „сім’я загиблого або його утриманці”, „діти працівника міліції” (ст. 23 Закону України „Про міліцію”) [11]; 3) „їхні спадкоємці” (п.2 Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України) [174].

На нашу думку, більш обґрунтованим є використання терміна „члени сім’ї застрахованого”, під якими згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п.6 ст. 12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, чч.4 і 5 ст. 22 Закону України „Про міліцію” та ч.6 ст. 22 Закону України „Про пожежну безпеку” від 3 червня 1999 р. необхідно розуміти: дружину (чоловіка); дітей незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні; батьків. Членами сім’ї працівника ОВС можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом із ним, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають із працівником міліції у безпосередніх родинних зв’язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники та ін.). Членом сім’ї, що перебуває на утриманні працівника ОВС, є та особа, що перебуває на повному його утриманні або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні;

в) інші особи, яких працівник ОВС зобов’язаний утримувати за законом;

г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім’ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника;

д) працездатні члени сім’ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім’ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку [175].

Страхувальником працівників ОВС є МВС як орган виконавчої влади, на який цей обов’язок покладений Законом України „Про міліцію” і якому для цього виділяються з державного бюджету кошти, необхідні для сплати страхових внесків. У системі МВС обов’язки щодо обов’язкового державного особистого страхування розподіляються таким чином: загальне керівництво покладається на Департамент фінансових ресурсів та економіки; відповідні фінансово-економічні підрозділи, зобов’язані здійснювати контроль за своєчасною виплатою страхових сум і надавати за підлеглістю разом із бухгалтерським звітом дані про рух страхових сум, а також звіт про оформлені документи на виплату страхових сум; кадрові апарати, зобов’язані здійснювати збір і оформлення необхідних документів для передачі їх страховикам, уповноваженим для здійснення цього виду страхування; військово-лікарські комісії, які визначають придатність працівників ОВС у разі отримання ними під час виконання службових обов’язків поранення (контузія, травма, каліцтво).

Страховиками є страхові компанії, уповноважені для здійснення цього виду страхування та їх цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Предметом державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС є страхові виплати.

Об’єктом державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання відповідного матеріального забезпечення. Таким страховим випадком є: 1) загибель (смерть); 2) поранення: а) тяжке поранення; б) легке поранення; 3) захворювання; 4) інвалідність.

Встановлення загибелі (смерті) застрахованої особи засвідчується відповідними документами (лікарським свідоцтвом про смерть (форма № 106/0- 95), фельдшерською довідкою про смерть (форма № 106-1/0-95), лікарським свідоцтвом про перинатальну смерть (форма № 106-2/0-95) [176]. Відповідне посилання на те, що причину смерті колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців установлюють медико- соціальні експертні комісії Міністерства охорони здоров’я України, міститься у п.1.89 Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України [177].

Встановлення інших страхових випадків потребує більш детального аналізу. Так, визначення ступеня тяжкості одержаного поранення провадиться військово-лікарськими комісіями. До тяжких відносяться поранення, які викликають виразні анатомічні зміни та значні функціональні порушення, що обумовлюють обмеження придатності або непридатність до військової служби. До них належать: проникаючі поранення черепа, у тому числі й без пошкодження мозку, відкриті та закриті переломи кісток та основи черепа, удари головного мозку середнього та важкого ступенів із здавленням та без здавлення головного мозку; відкриті й закриті пошкодження хребта та спинного мозку; проникаючі поранення глотки, гортані, трахеї; поранення грудної клітини, що проникають у плевральну порожнину; поранення живота, що проникають у черевну порожнину, у тому числі і без пошкодження внутрішніх органів, поранення органів заочеревного простору (нирок, підшлункової залози

тощо); множинні перелами кісток тазу; відмороження 3-4 ступенів; термічні та променеві опіки I ступеня з площею ураження більш як 40%; поранення і травми органів слуху із стійкою глухотою на обидва вуха тощо.

До легких віднесено поранення без виразних та стійких анатомічних змін із незначним порушенням функцій. До них належать: поранення, що не проникають у порожнину, та травми без пошкодження внутрішніх органів, суглобів, сухожиль, великих нервових стволів та магістральних кровоносних судин; травматична ампутація одного з пальців - 3-го, 4-го чи 5-го або ампутація усіх чи окремих пальців однієї стопи; відмороження 1-2 ступенів; закрита травма черепа із струсом головного мозку, закрита травма спинного мозку; удари та поранення м’яких тканин обличчя, які супроводжуються переламами зубів, закритими переломами кісток носа, частковим відривом вушної раковини, закриті перелами щелеп тощо.

Згідно з п.1.78.2 Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України поранення вважається таким, що пов’язане з виконанням службових обов’язків, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержано тим, хто пройшов медичний огляд (крім випадків протиправного діяння), у випадку їх фактичного виконання, а також: а) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; б) на території органу внутрішніх справ або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (учбового) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), якщо при цьому потерпілим не були порушені вимоги наказів, інструкцій та інших нормативно-правових актів; в) поза територією органів внутрішніх справ, якщо перебування там відповідало службовим обов’язкам особи рядового й начальницького складу і розпорядку дня або вона направлена туди за наказом керівництва; г) при виконанні державних або громадських обов’язків, якщо навіть ці обов’язки і не були пов’язані зі службою; д) при виконанні обов’язку з порятування людського життя, охорони державної, колективної власності і власності громадян, підтримання дисципліни та охорони правопорядку; е) в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами МВС; є) при опіках і обмороженнях, одержаних під час виконання службових обов’язків [177].

Іншим страховим випадком є захворювання, одержане при виконанні службових обов’язків правоохоронного характеру або під час проходження служби. У всіх випадках при медичному огляді осіб рядового й начальницького складу, коли їм встановлено діагноз, ВЛК визначає причинний зв’язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва). Постанова ВЛК про причинний зв’язок захворювання виноситься на підставі достовірних даних про обставини, за яких воно отримано. Постанови ВЛК про причинний зв’язок виносяться в таких формулюваннях: „захворювання, пов’язане з виконанням службових обов’язків”. Зазначена постанова виноситься також у разі захворювання: у зв’язку з виконанням функції донора; при інфікуванні під час виконання службових обов’язків в осередках особливо небезпечних інфекцій; „захворювання, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ”, якщо воно виникло в період проходження служби в органах внутрішніх справ або коли захворювання, яке виникло до служби, у період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. З таким самим формулюванням виносяться постанови при медичному огляді осіб рядового й начальницького складу за наслідками поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.

Постанова ВЛК про причинний зв’язок захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва) разом з іншими постановами записуються в акт медичного огляду, свідоцтво про хворобу чи довідку, книгу протоколів засідань ВЛК і картку амбулаторного хворого (медичну книжку) особи, яка проходить медичний огляд. Якщо в особи, що проходить медичний огляд, виявлено декілька захворювань чи поранень (травм, контузій, каліцтв) або їх наслідків, що виникли (отримані) за різних обставин, то постанова про причинний зв’язок виноситься ВЛК окремо залежно від обставин їх виникнення. У свідоцтві про хворобу осіб рядового й начальницького складу викладаються обставини отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) з обов’язковим зазначенням документів, на підставі яких зроблено запис, наводяться дані об’єктивного дослідження наслідків поранення (травми, контузії, каліцтва), а також, поряд з іншими виявленими захворюваннями, повністю вказується діагноз цих наслідків [177].

Одним із страхових випадків є інвалідність., що настала у період проходження служби (роботи), але не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов’язків. Відповідно до ст. 2 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі й захисті [178]. Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України. Так, відповідно до п.п.2-4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 [179], медико-соціальній експертизі підлягають особи, які втратили здоров’я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежує їх життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконання відповідних обов’язків тощо. Медико-соціальна експертиза виявляє компенсаторно- адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприятиме функціональній, психологічній, соціальній, професійній реабілітації та адаптації інваліда.

Залежно від ступеня втрати здоров’я інвалідність поділяється на три групи. Причинами інвалідності є: загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби, чи захворювання, пов’язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, чи захворювання, не пов’язане з перебуванням на фронті, а у спеціально передбачених законодавством випадках - захворювання, одержане при виконанні обов’язків військової служби [179].

Як було зазначено вище, процедура (порядок і умови) державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ України визначені Постановою Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627 [174]. Розглянемо їх більш детально. Так, відповідно до п.1 цієї Постанови, страхові платежі з державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, включаючи витрати страховиків, уповноважених для здійснення цього виду страхування на його проведення в розмірі 6% загальної суми цих платежів, перераховуються МВС України на спеціальний рахунок страховиків. Страхові платежі, не використані в поточному році на виплату страхових сум, підлягають зарахуванню в рахунок чергових платежів, а кошти, яких не вистачає, доплачуються МВС України. МВС України здійснює розрахунки із страховиками, уповноваженими для здійснення цього виду страхування за сплатою страхових платежів щомісячно до 25 числа централізовано з розрахунку 1/12 річної потреби. Розміри страхових платежів установлюються щорічно страховиками, уповноваженими для здійснення цього виду страхування за погодженням з Мінфіном під час формування державного бюджету на наступний рік [174].

Страховики, уповноважені для здійснення цього виду страхування, виплачують страхові суми:

а) особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (членам їх сім’ї) у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю: у разі одержання застрахованим тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва) - в розмірі чотиримісячного грошового утримання, у разі легкого поранення - в розмірі двомісячного грошового утримання за останньою посадою, яку він займав; у разі встановлення застрахованому інвалідності, що настала у період служби (роботи), але не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов’язків: інвалідові I групи - в розмірі п’ятирічного грошового утримання; інвалідові II групи - в розмірі чотирирічного грошового утримання; інвалідові III групи - в розмірі трирічного грошового утримання; у разі загибелі (смерті) застрахованого членам його сім’ї - в розмірі десятирічного грошового утримання загиблого (померлого) за останньою посадою, яку він займав. Виплата страхових сум здійснюється з розрахунку грошового утримання, передбаченого чинним законодавством за останньою посадою на день виплати страхової суми;

б) особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (членам їх сімей) у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби, - у розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488, а саме: а) у разі загибелі або смерті застрахованого членам його сім’ї у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті; б) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті [106].

Виплата страхових сум провадиться у семиденний строк з дня отримання страховиком, уповноваженим для здійснення цього виду страхування, усіх необхідних документів від застрахованого (у разі загибелі - від членів його сім’ї) та органів (підрозділів) внутрішніх справ. У разі відмови у виплаті страхових сум страховик письмово повідомляє про це застрахованого або членів його сім’ї і відповідні органи (підрозділи) внутрішніх справ із зазначенням причин відмови. Спори між застрахованим (членами його сім’ї) і страховиками щодо виплати страхових сум вирішуються в установленому законодавством порядку.

При настанні страхових подій виплата страхових сум провадиться страховиком за місцем проживання (реєстрації) застрахованого шляхом їх перерахування на особистий рахунок одержувача в установі банку, видачі чека банку або переказу грошей поштою за рахунок одержувача. Неповнолітньому одержувачу виплата страхової суми провадиться лише шляхом перерахування на його особистий рахунок в установі банку за місцем проживання з одночасним повідомленням про це відповідного органу опіки і піклування. Якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма, каліцтво) або захворювання застрахованого пов’язані із учиненням ним навмисних чи інших провинних дій, відповідні документи органами (підрозділами) внутрішніх справ не оформляються і страхові суми не виплачуються [174].

Щодо доцільності заміни таких слів, як „виконання службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю”, які використовуються у цьому Положенні на „виконання службових обов’язків правоохоронного характеру” вже йшлося вище. Однак, на жаль, цьому Положенню притаманні й інші недоліки, серед яких, у першу чергу, необхідно виділити диференційований характер страхової суми, який залежить від грошового утримання, у зв’язку з чим виходить, що життя і здоров’я офіцера оцінюється „дорожче”, ніж життя й здоров’я особи молодшого начальницького складу. Звідси пропонуємо як у Законі України „Про міліцію”, так і в Постанові Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627 передбачити норму, відповідно до якої розмір страхової суми повинен виплачуватися у кратному розмірі від встановленого мінімального прожиткового мінімуму в Україні, а не від грошового утримання незалежно від того, чи страховий випадок настав під час виконання службових обов’язків правоохоронного характеру, чи під час проходження служби, однак за умови, що в першому випадку (під час виконання службових обов’язків правоохоронного характеру) сума виплат буде значно більшою.

Підбиваючи підсумок, вважаємо доцільним до особливостей державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС віднести такі: по- перше, кошти на його фінансування надходять із відповідних бюджетів, а також на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій; по-друге, працівник ОВС вважається застрахованим незалежно від його бажання; по-третє, воно діє без обмеження строку і незалежно від сплати страхових внесків; по-четверте, специфічний характер страхових ризиків та страхових випадків; по-п’яте, за допомогою цього виду матеріального забезпечення держава надає додаткову матеріальну допомогу працівникам ОВС або членам їх сімей у випадках загибелі, поранення чи інвалідності; по-шосте, страховий період охоплює не лише час, протягом якого працівник ОВС виконує службово-трудові обов’язки, але й час, коли він перебуває поза службою (наприклад, коли на нього здійснюється напад з метою помсти за його попередні службові дії, які були пов’язані з припиненням правопорушення, затриманням чи викриттям правопорушника); по-сьоме, порядок та умови такого страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

2.4.