Значення державної реєстрації юридичних фактів у сімейному праві

Процедура державної реєстрації юридично значущих обставин не є інститутом, специфічним тільки для сімейного права. Але ціла низка юридичних фактів у сімейному праві набуває здатності виступати підставою для настання відповідних юридичних наслідків тільки після проходження процедури державної реєстрації.

В цілому, під цивільним станом слід розуміти юридичний факт, який містить сукупність різноманітних характеристик індивідуума, закріплює їх і є елементом правопороджуючого складу щодо цивільно-правових, сімейних, інших правових наслідків як приватноправового, так і публічного характеру і врешті надає особі відповідний суспільно визнаний правовий статус.

Реалізація суб’єктивних прав, а також їхній захист від незаконного втручання повинні забезпечуватися з боку держави. Держава не лише вживає заходів щодо захисту порушеного права та відновлення становища, яке існувало до його порушення, через органи судової влади та правоохоронні органи, але й наділена можливостями та повноваженнями на превентивний, упереджувальний захист шляхом встановлення умов, при яких порушення права унеможливлюється певним порядок реалізації таких прав [579, с. 632].

Питання значення державної реєстрації юридичних фактів, зокрема у сімейному праві, у правовій доктрині залишається малодослідженим. Це підкреслює важливість розкриття значення вказаного інституту для виникнення і розвитку сімейно-правових відносин.

Інститут державної реєстрації справедливо пов’язують із наявністю публічного інтересу в сімейному праві. Так, зокрема, зауважується, що вимоги закону щодо державної реєстрації актів цивільного стану є одним із чинників, який характеризує наявність публічного інтересу в сімейному законодавстві. Реєстрація відповідних фактів органом державної реєстрації актів цивільного стану має велике значення, оскільки, по-перше, слугує захисту особистих немайнових та майнових прав осіб, визначенню цивільного статусу фізичної особи, спрощує встановлення родинних та сімейних зв’язків, може стати в нагоді при вирішенні питань про стягнення аліментів, спадкування, призначення пенсій, а також для врахування характеристики народонаселення. По-друге, слугує вихідними даними для обліку і дослідження соціально-демографічної, соціально-просторової структури населення держави [499, с. 435; 598; 612].

Правову основу державної реєстрації юридичних фактів у сімейному праві України складають: відповідні положення Сімейного кодексу України (глава 4 «Державна реєстрація шлюбу», ст. 53 — щодо реєстрації зміни прізвища, глава 11 — щодо реєстрації розірвання шлюбу, глава 12 — щодо засвідчення походження дитини шляхом державної реєстрації, ст. 144 — щодо обов’язку батьків зареєструвати народження дитини, ст.

Державній реєстрації відповідно до названих нормативних актів підлягають такі факти: народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, смерть. Відповідні відомості вносяться до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру.

Як передбачено ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Схожа думка звучить при законодавчому поясненні значення державної реєстрації шлюбу: згідно зі ст. 27 Сімейного кодексу України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану, які є документами органу державної реєстрації актів цивільного стану, що містять персональні відомості про особу та підтверджують факт проведення державної реєстрації відповідного акта цивільного стану.

На підставі викладеного можна назвати такі ознаки інституту державної реєстрації юридичних фактів у сімейному праві, який представляє собою офіційне визнання і підтвердження державою виникнення, обмеження, зміни або припинення відповідних юридично значущих обставин, що супроводжується внесенням відповідного запису до визначеного законом Державного реєстру — інформаційної системи відомостей, достовірність яких гарантує держава [312]:

1) процедуру державної реєстрації передбачено на законодавчому рівні;

2) державна реєстрація має правостворююче або правоприпиняюче значення, оскільки вона засвідчує факт виникнення або припинення юридично значущих для сімейних правовідносин обставини;

3) державна реєстрація має публічний характер [200, c. 147].

Державна реєстрація представляє собою процес, процедуру, що здійснюється відповідно до закону. Незважаючи на відсутність такого визначення в законі системне і логічне тлумачення норм Сімейного кодексу України і Закону про реєстрацію дозволяють зробити висновок, що законодавець регламентує державну реєстрацію саме як процес. Всі дії установ юстиції, а не тільки внесення запису до відповідного державного реєстру є елементами державної реєстрації як єдиного процесу.

З позицій системного підходу взаємопов’язані норми про державну реєстрацію юридичних фактів утворюють у системі сімейного права самостійний правовий інститут, що регулює сукупність відносин, які виникають у разі необхідності державного посвідчення юридично значущих подій і дій у сфері сімейно-правових відносин.

Інститут державної реєстрації юридичних фактів у сімейних правовідносинах має неоднозначну правову природу. Доказ тому — наявність спору про його приналежність до певної галузі права. Безсумнівним фактом є проникнення адміністративно-правових норм до сімейно-правової сфери, але це не означає кризу приватноправового методу регулювання, а швидше посилення елемента «координації» в ньому.

Особливості інституту державної реєстрації юридичних фактів у сімейному праві полягають в тому, що:

по-перше, шляхом вчинення державної реєстрації прав реалізується не тільки приватний, але й публічно-правовий інтерес в належному (стабільному) правопорядку; крім того, реєстрація юридичних фактів у сімейному праві дає можливість здійснювати статистичний облік цивільного стану населення країни, що має значення для вивчення демографічної структури суспільства і використання цих даних у державних планах розвитку сім’ї, приросту населення тощо;

по-друге, орган, який здійснює державну реєстрацію прав, є правозастосовним органом;

по-третє, орган, який здійснює державну реєстрацію прав, владно- розпорядчими повноваженнями щодо заявників не володіє, але, одночасно із цим, особливим юрисдикційним чином впливає на виникнення відповідних правових можливостей у сімейній приватноправовій сфері.

У свою чергу, не можна заперечувати і того, що інститут державної реєстрації юридичних фактів у сімейному праві обумовлений публічно- правовими елементами, оскільки:

а) здійснюється реєстраційна процедура при обов’язковій участі органу державної влади та за допомогою здійснення цим органом відповідної (специфічної) дії;

б) дії органу державної влади знаходять вираз у тому, що інформація про відповідні юридичні дії і події вноситься до державного реєстру або вчиняється відмова від внесення відповідних даних;

в) орган державної реєстрації у разі порушення з його боку законних вимог щодо порядку державної реєстрації відповідає у порядку адміністративного судочинства, тобто норми процесуального права відносять діяльність державного реєстратора до публічно-правової.

Наведені вище ознаки дозволяють дослідникам припустити адміністративний або комплексний характер інституту державної реєстрації юридичних фактів у сімейному праві. Такі вчені виходять із того, що державна реєстрація є процедурою, здійснюваною виконавчим органом держави з винесенням відповідного акта, а отже, зважаючи на це, вона має адміністративно-правовий характер.

Втім, така позиція, як нам видається, має неоднозначну теоретико- правову аргументацію. У цілому аргументи на її користь зводяться до наявності публічного елемента в тому чи іншому аспекті інституту реєстрації, що є певною формою проникнення права публічного в сферу права приватного. У той самий час, між учасниками реєстраційних правовідносин немає ієрархічного підпорядкування. Жоден із них не має владних повноважень щодо інших, тут відсутні функції контролю та управління. Крім того, державна реєстрація юридичних фактів у сімейно-правовій сфері слугує досягненню такого результату як виникнення, зміна або припинення сімейно- правових прав та обов’язків. Відповідно, інститут державної реєстрації виконує обслуговуючу роль для формування сімейних правовідносин [474, с. 300].

Отже, на наш погляд, йдеться про наявність дуалізму правового регулювання, де матеріальні відносини носять приватноправовий характер (укладення шлюбу, його розірвання, усиновлення дитини), а процедурні обумовлені адміністративно-правовим регулюванням. Держава зацікавлена в закріпленні і стабільності шлюбно-сімейних відносин шляхом встановлення контролю за їх виникненням та припиненням. Це обумовлено великою мірою тим, що держава бере під свій захист відповідні відносини.

Так, наприклад, реєстрація шлюбу розв’язує низку важливих державних і в цілому суспільно-значущих завдань. Під час такої реєстрації державні органи реєстрації актів цивільного стану перевіряють наявність встановлених законом умов для одруження (взаємна згода, досягнення шлюбного віку, відсутність заборон тощо). Ця перевірка є певною гарантією, що шлюб укладається з додержанням встановлених умов, необхідних для створення нормальної сім’ї. Разом із тим реєстрація шлюбу є й однією з умов його дійсності, безспірності, тобто одна з вимог, дотримання якої є необхідним, щоб шлюб породжував права та обов’язки подружжя.

З метою максимального та якісного задоволення потреб людини у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, створення ефективного механізму реалізації прав та інтересів громадян, впровадження у державі європейських стандартів, з метою апробації європейських стандартів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, забезпечення реалізації гарантованого державою права на шлюб, зокрема для учасників антитерористичної операції та внутрішньо переміщених осіб Мін'юст України видав наказ «Про реалізацію пілотного проекту щодо державної реєстрації шлюбу» від 22.07.2016 № 2247/5 [281], яким передбачено подання заяв про державну реєстрацію актів цивільного стану до органу державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця проживання особи. При цьому нареченим надається можливість виключно за бажанням, без зазначення поважної причини, обирати дату державної реєстрації шлюбу. Позбавлення керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану права визначати поважність причин для державної реєстрації шлюбу до спливу 1- місячного строку сприяє усуненню корупційних чинників. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1068-р «Про внесення змін до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 502» [445] розширено перелік міст, де запроваджено пілотний проект щодо державної реєстрації шлюбу, міста Вінниця, Дніпро, Луцьк, Миколаїв,Кам’янець-Подільськ, Рівне, Житомир та Харків включено до даного Переліку.

Завданням пілотного проекту щодо державної реєстрації шлюбу є підвищення ефективності надання адміністративних послуг шляхом скорочення строків розгляду заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, а також їх подачі в електронній формі. Крім того, передбачається розгляд заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану за документами, наявними у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, та інформацією у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян без пред’явлення суб’єктами звернення документів про державну реєстрацію актів цивільного стану. У зв’язку з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану у будь-якому відділі державної реєстрації актів цивільного стану за вибором громадянина незалежно від місця його проживання, пропонується запровадити подання відомостей про померлих на центральному рівні: Міністерство юстиції України — Центральна виборча комісія, Міністерство юстиції України — Пенсійний фонд України. Результати проведення пілотного проекту довели його ефективність та зацікавленість громадян в одержанні цієї послуги та підтверджують доцільність внесення змін до Сімейного кодексу України щодо лібералізації строків державної реєстрації шлюбу.

Таким чином, державна реєстрація юридичних фактів у сімейному праві виконує декілька функцій: 1) надає відповідним відносинам дисциплінуючого значення; 2) виконує контролюючу функцію; 3) пов’язує правову охорону відносин (статусів), що виникають на підставі юридичних фактів, які підлягають державній реєстрації, з визнанням їх дійсності.

Важливе значення чинне законодавство надає реєстрації юридичних фактів як доказу їх існування. Так, відповідно до ст. 37 Сімейного кодексу України здійснені в органах державної реєстрації актові записи до оспорення їх у суді є безспірним доказом посвідчених ними актів, тобто діє презумпція дійсності таких фактів. Це значить, ніхто не може відмовляти у визнанні відповідного юридичного факту (шлюбу, усиновлення, позбавлення батьківських прав тощо) і вимагати на підтвердження будь-які інші докази, якщо такий юридичний факт засвідчено актовим записом. Разом із тим потрібно провести розмежування між тими юридичними фактами, які мають юридичну силу лише за умови їх державної реєстрації, й тими, що підлягають обов’язковій державній реєстрації, але відсутність останньої не призводить до втрати ними свого юридичного значення.

До першої групи відносяться, зокрема, такі факти: шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна прізвища, позбавлення батьківства тощо. Це ті факти, з моментом державної реєстрації яких пов’язаний момент їх виникнення, і які за своєю вольовою ознакою в класифікації юридичних фактів відносяться до дій, а саме до юридичних актів. Без державної реєстрації вони вважаються неіснуючими. Установлені законом особисті і майнові права та обов’язки учасників сімейних відносин виникають лише за умови реєстрації відповідного юридичного факту в державних органах запису актів цивільного стану. Відповідно, єдиним доказом, на який можна посилатися на підтвердження їх існування, виступає відповідний запис у державному реєстрі. Так, якщо йдеться про шлюб і закон пов’язує можливість виникнення тих чи інших прав і обов’язків виключно із перебуванням осіб у шлюбі, факт їх спільного проживання без державної реєстрації шлюбу стати підставою для їх виникнення не зможе. Зокрема, судова практика України часто стикається з питанням, чи може встановлення в судовому порядку факту спільного проживання однією сім’єю надавати право на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника. У зв’язку із тим, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пов’язує виникнення такого права тільки з фактом перебування у шлюбі, суди доходять висновку, що відсутність державної реєстрації позбавляє права на призначення такої пенсії (ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2013 року у справі № К/9991/41025/11 [522], постанова Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2013 року у справі № К/800/18789/13 [327]).

Наведемо приклад. За загальним правилом, встановленим ст. 32 СК України, шлюб реєструється після спливу одно місяця з дня подання заяви про державну реєстрацію шлюбу. Такий строк встановлений для того, щоб працівники державного органу реєстрації актів цивільного стану мали можливість перевірити дані, які заявили наречені у заяві про реєстрацію шлюбу, з’ясувати, чи відсутні обставини, що роблять реєстрацію шлюбу неможливою. Крім того, загальний строк — один місяць — встановлюється, щоб перевірити серйозність намірів нареченого та нареченої зареєструвати шлюб. Саме з дня державної реєстрації шлюбу у них виникають шлюбні правовідносини.

Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» за погодженням з нареченими державний орган реєстрації актів цивільного стану призначає день і час державної реєстрації шлюбу. Протягом місячного строку будь-яка особа має можливість повідомити державний орган реєстрації актів цивільного стану про обставини, що є перешкодою до реєстрації шлюбу. Якщо є відомості про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти таку реєстрацію, але не більш як на три місяці (ч. 3 ст. 32 СК України).

Сімейним законодавством вперше встановлена можливість відкладення реєстрації шлюбу. Протягом цього строку особа, що повідомила про перешкоди до реєстрації шлюбу, повинна подати письмові докази на підтвердження цих фактів. Або реєстрація відбудеться на загальних підставах. Про відстрочку державної реєстрації шлюбу повідомляються наречені. Рішення про таке відкладення державної реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану може на прохання зацікавлених осіб або зі своєї ініціативи провести необхідну перевірку. За наявності передбачених законодавством перешкод для державної реєстрації шлюбу орган державної реєстрації актів цивільного стану відмовляє в його реєстрації і повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі. Якщо відомості про такі перешкоди не дістануть підтвердження, державна реєстрація шлюбу проводиться на загальних підставах (п. 10.2 третього розділу Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Сімейним законодавством також встановлені скорочені строки реєстрації шлюбу. Вперше сімейне законодавство дозволяє реєстрацію шлюбу саме в день подання заяви до органу реєстрації актів цивільного стану, або в будь-який інший день протягом одного місяця.

У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця (ч. 2 ст. 32 СК України).

Крім того, законодавство встановлює всього три підстави для скорочення строку -в день подання заяви, для реєстрації шлюбу: а) вагітність нареченої; б) народження нею дитини; в) якщо є безпосередня загроза для життя наречених.

За дозволом керівника державного органу реєстрації актів цивільного стану, за наявності поважної причини, шлюб може проводитися до закінчення зазначеного законом строку (один місяць) на підставі спільної заяви наречених та документів, що підтверджують наявність поважної причини. Наприклад, бойові дії, епідемії, стихійні лиха, наявність відомостей про можливість здійснення замаху на вбивство відносно нареченого або нареченої, термінове відрядження за кордон, переїзд на постійне місце проживання, необхідність у терміновому медичному обстеженні.

Якщо наречені не можуть з’явитися з поважної причини для проведення державної реєстрації шлюбу у встановлений день, строк такої реєстрації переноситься за їх письмовою заявою на інший день, про що робиться відповідна відмітка на заяві про державну реєстрацію шлюбу та в журналі обліку заяв про шлюб.

У такому разі строк перенесення державної реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року від дня подання відповідної заяви. (п. 11.2. третього розділу Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні) (абз. 2 ч. 7 ст. 14 ЗУ «Про акти цивільного стану»).

Державна реєстрація шлюбу проводиться тільки в присутності нареченої та нареченого. Якщо наречені не з’явилися для проведення державної реєстрації шлюбу і не повідомили про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність. (п. 12.2. третього розділу Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

При обчисленні строків слід керуватися правилами перебігу строків, встановленими Цивільним кодексом України: строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку; строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дій, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Друга група юридичних фактів — це, зокрема, такі факти як народження і смерть. Як зазначав свого часу проф. О.С.Іоффе, визнання юридичного значення за такими подіями як народження і смерть знаходить своє пояснення в тому, що право не може не реагувати на факт появи або зникнення суб’єкта, поведінка якого складає предмет його регулювання і відповідні інтереси якого отримують юридичний захист [188, c. 121].

Для них передбачено обов’язкову державну реєстрацію, але відсутність останньої не робить вказані факти неіснуючими. Ці юридичні факти мають статус подій — вони існують безвідносно до волі людини. Тому права і обов’язки батьків щодо дитини виникають з моменту її народження, а не з моменту державної реєстрації цього юридичного факту (у той самий час, слід розмежовувати юридичний факт народження від юридичного факту-стану спорідненості: спорідненість як явище біологічного порядку виникає з моменту народження, однак якщо біологічний батько не набуде шляхом процедури державної реєстрації такого свого статусу, взаємні юридичні права і обов’язки між ним і дитиною так і не виникнуть до моменту встановлення походження дитини) [584, с. 483-486]. Як зазначає О. В. Дзера, «юридичного значення кровне споріднення набуває лише у випадках, прямо передбачених законом. Так, встановлення родинних зв’язків між дитиною і батьками здійснюється шляхом вчинення про це запису в свідоцтво про народження дитини» [311, с. 69]. Так само і смерть здобуває характер правоприпиняючого юридичного факту з моменту свого настання, а не з моменту державної реєстрації. Крім того, наявність таких юридичних фактів може доводитися не тільки фактом державної реєстрації, але й іншими доказами, а основним негативним наслідком відсутності державної реєстрації у встановлені строки стає адміністративний штраф.