ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Поява інституту прийомного виховання у світовій практиці опіки над дітьми стала наслідком багаторічної практики щодо піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних.

Система піклування про дітей, у більшості країн є децентралізованою і перебуває у віданні органів місцевого самоврядування. Якщо взяти, наприклад, англійську систему, то кожна одиниця самоврядування має власний підрозділ, який об'єднує освіту, охорону здоров'я, поліцію, соціальну службу та інші структури, які у разі потреби координують свої зусилля, спрямовані на вирішення проблем конкретної дитини. Колегіальне рішення щодо долі дитини приймається в присутності батьків, і робота з ними стає частиною роботи з дитиною. В разі прийняття рішення щодо передачі дитини на виховання в прийомну сім'ю, соціальні працівники повідомляють про нього всі сторони, які є учасниками процесу піклування.

У деяких країнах відповідно до поставлених завдань створюються заклади різних рівнів соціалізації. В інших - існує дуже обмежена кількість дитячих інституційних установ.

Досить поширеними в європейських країнах є притулки, які створенні для перебування в них дітей протягом короткого часу. Спостереження за дитиною перед її розміщенням в дитячі установи на тривалий термін проводиться в обсерваційних (короткотермінових) дитячих будинках або спеціальними службами у притулках. В ряді країн кількість видів інституційних закладів зведена до мінімуму, оскільки вважається, що будь-які переміщення для дитини шкідливі, і тому її одзразу влаштовують до закладу довгострокового перебування. Саме тому в більшості європейських країн найпоширенішими є інтернатні заклади з перебуванням дитини до закінчення терміну опіки.

В багатьох країнах розгалужена мережа так званих превентивних служб, які надають допомогу і батькам, і дітям у скрутній ситуації. Відрив дитини від сім'ї застосовується лише у виняткових випадках, оскільки вважається, що дитина, позбавлена батьківського опікування і переведена до системи державної опіки, має набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована у власній сім'ї, навіть неблагополучній.

Слід наголосити, що у багатьох країнах дитячі інституційні заклади розглядаються як місця активної терапії, де діти можуть перебувати впродовж як тривалого, так і короткого строку. Крім того існує незначна кількість дитячих інституційних закладів для дітей, створених за релігійними та етнічними ознаками, тобто для дітей, вилучених з їх субкультурного середовища. В багатьох країнах існують окремі інтернатні заклади для дітей за віком.

Найбільшого прогресу в утриманні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування цьому питанні досягнуто у Великобританії. За даними деяких досліджень, саме у Великобританії напрацьовано великий досвід організації встановлення опіки та піклування над дітьми шляхом створення прийомних сімей. Така практика в цій країні існує ще з 50-х років ХХ ст.

За англійським законодавством, прийомна сім'я - це сім'я або окрема людина, яка взяла на утримання та виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування. Ці сім'ї мають власних дітей і можуть взяти на виховання одну, дві або три дитини, але не більше. Місцеві органи влади виплачують прийомній сім'ї певну суму грошей на утримання дитини та за те, що вона піклується про дитину. Цієї суми достатньо для того, щоб покрити витрати на утримання дитини, але її не можна розглядати як заробітну плату.

В Англії створені та функціонують декілька видів прийомних сімей: короткострокові, довгострокові, сім'ї-спеціалісти.

Короткострокові прийомні сім'ї беруть на утримання дитину на короткий час: декілька тижнів або кілька місяців, доки рідна сім'я дитини не вирішить своїх проблем (хвороба, перебування в лікарні тощо) або доки дитину не направлять на утримання у дитячий будинок або в іншу сім'ю.

Довгострокова прийомна сім'я бере дитину на утримання з моменту виникнення необхідності вилучити дитину із неблагополучної родини до часу, коли дитина стає дорослою.

Прийомні сім'ї-спеціалісти, які беруть на утримання дітей, як правило, підліткового віку, які мають проблеми з поведінкою, або дітей з проблемами фізичного розвитку, дітей- інвалідів. Такі діти потребують більше часу на виховання і спеціальних знань. Сім'ї, що утримують проблемних дітей, отримують гроші також і за свою працю.

У випадку, коли дитині не можна знайти прийомної сім'ї (як правило це пов'язано з віком або з складною поведінкою дитини), її направляють в установу, що називається дитячим будинком. У звичайному дитячому будинку утримується, як правило, 6-20 дітей. Дитячі будинки створюються з урахуванням того, що діти довго не будуть затримуватися у них. Дітей направляють у рідну сім'ю, якщо вона готова їх прийняти, або у прийомну сім'ю, якщо вік дитини становить менше 14 років.

Система утримання у дитячому будинку розроблена таким чином, щоб дитина не залишалася у ньому більше часу, ніж це дійсно потрібно. Коли дитина потрапляє у дитячий будинок, то соціальний працівник розробляє персональний план, згідно з яким встановлюється, коли дитина повинна залишити дитячий будинок і коли може бути направлена в інше місце чи в прийомну сім'ю. Дитячі будинки розраховані на те, щоб утримувати дитину, коли вона переживає гострі кризи, наприклад, коли дитина втекла з дому, підліток полаявся або побився із батьком, коли батьки дитини загинули, і її не має кому доглядати.

Дитячі будинки виконують різні функції та мають різну спеціалізацію. Існують будинки, робота в яких спрямована на те, щоб підготувати дитину до переходу в прийомну сім'ю. Деякі дитячі будинки розраховані на дітей, які постраждали від певного (в т.ч. домашнього) насилля або пережили стрес і потребують терапії, щоб пристосуватися до подальшого життя.

Зарубіжне законодавство виділяє і інші форми (типи закладів) прийомного виховання. Йдеться, насамперед, про такий тип дитячих установ, як «будинки безпеки», куди лише за рішенням суду направляються неповнолітні, які неодноразово вчиняли правопорушення або схильні до бродяжництва, що становить певну небезпеку як для них особисто, так і для інших людей. Це заклади закритого типу, які діти не мають права залишати самовільно. Робота працівників такого закладу полягає в тому, щоб привести дитину у стан, який забезпечить можливість її переведення до звичайного дитячого будинку. До категорії закритих закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування слід віднести і так звані «колонії», в яких утримуються неповнолітні злочинці. Утримання дитини у такій установі розглядається уже не як піклування, а як покарання за злочин. Виділяють також «напівзалежні установи», де вихованці можуть перебувати з 16-річного віку і мають більше свободи, ніж вихованці дитячого будинку. Проте вони все ще перебувають під наглядом цієї установи.

За англійським законодавством, діти-інваліди обов'язково потрапляють під піклування держави.

Існують заклади для утримання дітей та підлітків, які страждають від серйозної затримки розумового розвитку або мають будь-яку розумову патологію. Такі діти проходять інтенсивний курс лікування. Подібні заклади часто бувають філіями лікарень, але вони не є лікарнями у повному розумінні. Атмосфера у таких будинках більш сімейна, колектив дітей та вихователів невеликий. Усі заклади створені місцевими відділами у справах соціальної роботи. Винятки становлять колонії, які перебувають у відомстві тюремної адміністрації. За дітьми, які знаходяться у лікарнях та лікувальних закладах, здійснює нагляд медична адміністрація, але ці діти отримують допомогу і від соціального працівника, в обов'язки якого входить піклування про них.

Є діти, які потребують піклування більш ретельного, ніж те, яке їм можуть надати у дитячому будинку, але яким також необхідно відвідувати школу та отримати освіту. Такі діти мають певні проблеми або вади розвитку, які не дають їм можливості відвідувати нормальну школу.

Пріоритет сімейного виховання успішно забезпечено і у деяких скандинавських країнах. Зокрема, у Швеції існування безпритульних чи покинутих дітей намагаються попередити заздалегідь шляхом розвиненої системи законодавства та розгалуженої мережі соціальних служб, які піклуються про дітей-сиріт: підшукують для них фостерні сім'ї, контролюють процес влаштування та утримання. Система соціального захисту осиротілих дітей у країні ґрунтується на законах «Про захист дітей» (1990 р.) та «Про соціальну допомогу», «Про соціальне обслуговування» (2001 р.). Більшість сімейних проблем у Швеції вирішуються на рівні соціального та психологічного втручання. Особлива увага в країні приділена питанням соціального обслуговування сімей з дітьми, які вирішуються на рівні муніципальної й обласної влади, тобто така система носить децентралізований характер. В кожному муніципалітеті, як вказують дослідники, створено комітети, які забезпечують економічну допомогу, допомогу в налагодженні сімейних відносин тощо. У Швеції добре розвинена система соціального патронату сімей. У 1982 р. тут була запроваджена національна програма «Контактна модель роботи з сім'ями», основною метою якої є підтримка сім'ї та запобігання вилучення дітей із біологічної родини.

У Франції теж набула поширення система фостерного виховання, яка поступово витісняє виховання інституційне. Практично аналогічна система влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування створена і у Німеччині. Такі заходи здійснюються органами на місцевому рівні - служби у справах молоді, які тісно співпрацюють із Сімейними судами. Влаштування дитини за межами родини розглядається як тимчасовий захід, необхідний для активної реабілітації кровних батьків.

Багаторічний досвід прийомного виховання мають і Сполучені Штати Америки. Крім державних органів, які покликані захищати права та інтереси дитини (і які створені в кожному штаті на рівні округу), цими питаннями займаються приватні некомерційні та комерційні організації.

Показовим є те, що в США влаштування дитини до прийомної сім'ї є можливим, як за рішенням суду (73,5 %), так і за добровільною згодою біологічних батьків (25,5 %).

Основними формами фостерної (замінюючої) сім'ї в США є: родинне влаштування (родичам надається фінансова допомога); термінове влаштування (надзвичайні обставини, загроза здоров'ю, життю дитини); професійні прийомні сім'ї (сім'ї, які пройшли професійне навчання і надають професійну допомогу); спеціалізовані прийомні сім'ї (пройшли спеціальне навчання і надають допомогу дітям, які потребують особливого догляду); прийомна сім'я - перепочинок для батьків (дитина перебуває від кількох годи до 2 тижнів); колискова опіка - для немовлят, які можуть бути усиновленими.

Деякий досвід функціонування інституту прийомного виховання має і Польща. На початку ХХІ ст. питання функціонування прийомної сім'ї, виховання й опіки визначало розпорядження Ради Міністрів від 29 вересня 2001 р. у справі прийомних сімей, яке стало виконавчим актом до закону про суспільну допомогу і регулювало такі питання: засади діяльності прийомних сімей; критерії вибору прийомних сімей і розміщення у них дітей; форми підготовки і навчання прийомних сімей, зміст підготовки і затвердження програм їхньої підготовки; підстави і критерії призначення грошової допомоги на часткове покриття коштів утримання дитини, розміщеної у прийомній сім'ї, і величини цієї допомоги; підстави призначення зарплати прийомній сім'ї; підстави і величина виплат біологічних батьків за перебування їхньої дитини у прийомній сім'ї та порядок і спосіб процедури у таких справах. Прийомна сім'я забезпечує дитині право знати про її походження, підтримувати емоційний контакт з біологічними батьками й іншими близькими родичами, а також повагу її гідності і захист від будь-якої форми насильства, створення умов для розвитку і виховання відповідно до її стану здоров'я і рівня розвитку.

В сучасних умовах розвитку Польщі питання опіки над дітьми у прийомній сім'ї регулює Закон «Про соціальну допомогу», прийнятий 12 березня 2004 р., порядок

перебування дітей у прийомних сім'ях - розпорядження Міністра соціальної політики від 18 жовтня 2004 р. у справі прийомних сімей. Це розпорядження також передбачає і регулює сферу співпраці районного центру допомоги сім'ї із прийомними сім'ями, порядок підготовки кандидатів для виконання функцій та обов'язків прийомних сімей, сферу співпраці центру допомоги із судовим органом, умови фінансування дитини, що розміщена у прийомній сім'ї, умови оплати професійних некровних із дитиною прийомних батьків, умови і розмір оплати біологічних родичів за перебування їхніх дітей у прийомних сім'ях. Упродовж останнього десятиліття опіка над дитиною у прийомній сім'ї змінювалася, що було зумовлено насамперед суспільною політикою держави. Це знайшло відображення в удосконалених і змінених правових актах. Багато дослідників і організаторів опікунських середовищ для безпритульних і осиротілих сімей підкреслювали позитивні виховні якості прийомної сім'ї. Однак жоден опікунський заклад не в змозі забезпечити дитині опіку, яку може надати прийомна сім'я, хоча, попри все, батьки, що не є біологічними, у багатьох випадках стають для дитини справжньою опорою забезпечення, розуміння і любові. Прийомній сім'ї, притаманні природність процесу виховання, емоційний контакт дитини з батьками- опікунами, індивідуальний підхід до дитини, налагодження стосунків між батьками і дітьми. Прийомна сім'я виконує аналогічні функції до тих, що їх забезпечує біологічна сім'я.

Сьогодні у Польщі прийомна сім'я є важливим соціальним інститутом становлення особистості дитини, позбавленої батьківського піклування, яка має переваги виховного потенціалу над іншими інституційними формами державної опіки.