<<
>>

Зарубіжний досвід здійснення контролю за нотаріальною діяльністю та шляхи його впровадження в національну правову систему

Логічним продовженням аналізу організаційно-правового механізму державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні є проведення порівняльно-правового дослідження особливостей його організації в зарубіжних країнах.

Відразу ж зауважимо, що в більшості розвинених демократичних країн інститут нотаріату займає одне із провідних місць в системі правових інститутів, а відтак, його належному нормативно-правовому регулюванню приділяється особлива увага. Україна, стратегічним напрямом розвитку якої є курс на інтеграцію в Європейське Співтовариство та повноцінне входження в європейську правову систему, має вживати усіх можливих заходів щодо поглиблення міжнародного співробітництва, уніфікації національного законодавства з міжнародним, у тому числі в сфері здійснення нотаріальної діяльності. Розвиток вітчизняного інституту нотаріату не може відбуватися ізольовано і має відповідати загальним тенденціям розвитку державного регулювання європейської нотаріальної системи. Кінцевою метою даного процесу має стати не лише повноцінне входження України до міжнародної нотаріальної спільноти, зміцнення системи охорони та захисту прав громадян нотаріусами, підвищення престижу нотаріальної професії, але й удосконалення організаційного механізму реалізації державного контролю у сфері здійснення нотаріальної діяльності.

Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду нормативно-правового регулювання та практичної реалізації функції державного контролю за нотаріальною діяльністю є необхідною умовою правової інтеграції як процесу об’єднання та взаємного пристосування національної та європейської правових систем з метою їх гармонізації та уніфікації. Крім того, вивчення позитивних та негативних аспектів реалізації контрольних механізмів в інших країнах є актуальним і важливим в умовах побудови в Україні власної моделі нотаріату та втілення в ній базових принципів латинського нотаріату.

Аналізуючи концептуальні засади організації нотаріальної діяльності в зарубіжних країнах науковці, як правило, виділяють два типи нотаріальних систем: англосаксонський (common law) та латинський (civil law) [44, с. 43; 76, с. 162; 79, с. 128; 120, с. 117; 137, с. 29; 376, с. 62]. В основу віднесення нотаріальної системи окремо взятої країни до одного із вищезазначених типів лежить, декілька критеріїв: це і метод їх правового врегулювання, і роль нотаріату у забезпеченні прав громадян. Водночас, однією із принципових відмінностей є специфіка організаційно-правового механізму здійснення державного контролю за нотаріальною діяльністю, що має особливе значення в аспекті даного дослідження.

Варто зауважити, що виокремлення лише двох типів нотаріальних систем - англо-американської та латинської, не зважаючи на значну популярність, підтримують далеко не всі правники. Так, наприклад, І.А. Гамаль у своєму дослідженні наголошує на існуванні трьох моделей нотаріату сучасного типу [59, с. 412], водночас, розкриває лише дві з них. Дехто говорить про існування так званого «перехідного» типу, до якого відносяться країни, що взяли курс на формування латинської системи нотаріату, однак ще не впровадили всі принципи його організації (наприклад, Україна) [79, с. 152]. На нашу думку, виділяти країни «перехідного» типу в окрему систему недоцільно, оскільки їх аналіз поза межами системи латинського нотаріату неможливий.

Нижче, пропонуємо більш детально зупинитись на досліджені англосаксонського та латинського типів нотаріальних систем, основну увагу при цьому приділивши специфіці реалізації механізму контролю за нотаріальною діяльністю.

Англосаксонський тип. До першого типу нотаріальних систем відносяться нотаріальні системи таких країн, як США, Великобританія, Австралія, Кіпр, Індія, Сінгапур, Малайзія, Канада та ніші. Деякі науковці в межах даного типу окремо виділяють ще кілька підтипів. Так, наприклад, В.М. Черниш наголошує на існуванні англо-американського та радянського (державного) підтипів [376, с. 63], а Г.Ю. Гулєвська окремо виділяє країни, в яких дана система співіснує паралельно з іншими юридичними системами (Аргентина, Бахрейн, Бруней, провінція Квебек (Канада), Єгипет, Куба, Ізраїль, Данія, Фінляндія тощо) [79, с. 128].

Характерною рисою нотаріальних систем англосаксонського типу є суміщення діяльності нотаріуса з діяльністю адвоката. Інколи функції нотаріусів виконують особи, що навіть не мають юридичної освіти [59, с. 3].

Відтак, говорити про наявність жорсткої системи контролю за допуском до професії нотаріуса в даних країнах не можна.

Компетенція нотаріуса є порівняно незначною і зводиться, як правило, до посвідчення документів, підтвердження автентичності підписів та вірності перекладу, складання довіреностей та документів для використання за кордоном [21, с. 129; 44, с. 4; 319, с. 14]. При цьому навіть посвідчений нотаріусом документ не має повної доказової сили та потребує перевірки фактів, викладених в угоді. Він з легкістю може бути спростований показаннями свідків. Таким чином, нотаріальне посвідчення будь-яких угод базується на презумпції судового розгляду, що є основною причиною виникнення правових спорів, кількість яких варіюється в межах 25-30% від укладених угод у порівнянні з 5% в країнах латинського типу [117, с. 20].

Отже, в країнах англосаксонського типу нотаріальних систем роль нотаріусів у забезпеченні правомірності та врівноваженості цивільно-правових угод та в досудовому вирішенні правових конфліктів є незначною. Відповідно, не достатньо розвиненою є і функція державного контролю за нотаріальною діяльністю, хоча повністю заперечувати її існування не варто. З метою обґрунтування такого висновку, нижче пропонуємо більш детально зупинитись на характеристиці адміністративно-правового механізму контролю за нотаріальною діяльністю в деяких країнах англосаксонського типу.

США. В більшості штатів США, так само як і в інших країнах англосаксонського типу, професія «нотаріуса» не має нічого схожого з аналогічною професією в країнах латинського типу, хоча для її позначення використовується синонімічно тотожний термін «notary public». Функції нотаріусів тут виконують професійні юристи - адвокати, що не здійснюють публічних функцій, а є представниками конкретної сторони. Як правило, окрім нотаріальної їм дозволяється займатись іншою діяльністю. Водночас, в деяких штатах (наприклад в Пенсільванії) нотаріусу забороняється обіймати будь-які посади та отримувати заробітну плату в органах законодавчої, виконавчої, судової влади, за винятком місцевих органів управління, мирового суду та конгресу [44, с. 45]. Окрім професійних нотаріусів, нотаріальні дії мають право вчиняти й інші особи. По-перше, це судді, офіцери військових формувань, в тому числі іноземних, військові прокурори тощо. Повноваження зазначених осіб на вчинення нотаріальних дій визначена законом і не потребує додаткового підтвердження. По-друге, це особи, які для вчинення нотаріальних дій повинні отримати спеціальний дозвіл (наприклад, начальники тюрем).

Американські нотаріуси не засвідчують правильність фактів, викладених в документі, а лише посвідчують підписи на них. Тому, такі «нотаріально- посвідчені» документи не мають доказової сили ані в судах, ані в державних органах. Така нерозвиненість системи нотаріату, з одного боку, обумовлює величезне навантаження на суди, а з іншого - мінімізує втручання держави в систему нотаріату [166].

Контроль за допуском до професії нотаріуса в США теж має спрощений характер, хоча останнім часом науковці відмічають поступове розширення меж контрольних повноважень держави в цій сфері. Так, загальні вимоги до кандидатів у нотаріуси визначаються Модельним законом США «Про нотаріат» [43, с. 132]. Серед іншого, вони повинні мати громадянство США, досягнути певного віку (18 років, а в деяких штатах - 19), постійно проживати на території відповідного штату, вільно володіти англійською мовою, сплатити збір, скласти присягу та укласти з банківською установою договір гарантії. Ще одним важливим контрольним механізмом є проведення перевірки кандидата на притягнення до кримінальної відповідальності [54, с. 33].

Законодавством деяких штатів встановлені додаткові вимоги до нотаріусів: професійне навчання та складання письмового іспиту на визначення професійного рівня (Каліфорнія, Вайомінг, Аляска Мен); обов’язкове надання рекомендацій від осіб, які не є родичами кандидата, досягли 18 років та постійно проживають на території штату (3 рекомендації у Вашингтоні, 25 - в Небрасці, рекомендації від практикуючих юристів - в Коннектикуті).

Межі контрольних повноважень держави за нотаріальною діяльністю в різних штатах мають певні відмінності, хоча в загальному підсумку - незначні.

Так, призначати на посаду нотаріуса, видавати дозвіл на здійснення нотаріальної діяльності та контролювати її здійснення уповноважені різні державні органи: Державне казначейство (Нью-Джерсі), директор ліцензійної палати (Вашингтон), державний секретар штату (Пенсільванія, Невада, Каліфорнія, Колорадо), губернатор (Огайо) чи його заступник (Аляска, Юта) [120, с. 118].

Такий дозвіл строковий (від двох до десяти років в різних штатах) і поширюється на межі відповідного штату. Кількість нотаріусів, які можуть займатись нотаріальною діяльністю в одному штаті не обмежується. У разі винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку, невиконання своїх обов’язків, зловживань чи грубого порушення законності, до нього можуть бути застосовані такі заходи впливу, як скасування, призупинення або обмеження дії дозволу на здійснення нотаріальної діяльності [40].

Дещо відмінною від загальноамериканської моделі є організація контролю за нотаріальної діяльності в штаті Флорида. Державні органи тут наділяються значно ширшими контрольними повноваженнями, що обумовлено запровадженням з 1998 року системи цивільного нотаріату (civil-law notary). Нотаріуси Флориди наділені значно ширшими повноваженнями, ніж їх колеги з інших штатів: вони не лише посвідчують підписи на документах, але й надають юридичні консультації, посвідчують правильність змісту документа, оформлюють доручення тощо [79, с. 131]. Відповідно, нотаріусом може стати лише професійний та досвідчений юрист, що має не менше 5 років практичного досвіду, бездоганну репутацію, пройшов професійне навчання, успішно склав комплексний державний іспит та отримав призначення Державного департаменту.

Великобританія. В загальних рисах нотаріальна система Великобританії схожа із нотаріальною системою США: професія нотаріуса тут є публічною; досить часто допускається змішування нотаріальних та адвокатських функцій; нотаріальні акти не мають доказового значення; відсутній спеціальний нормативно-правий акт, який регулює порядок здійснення нотаріальних дій.

Водночас, останнім часом науковці відмічають поступовий відхід від традиційних принципів англо-американського нотаріату та збільшення кількості так званих «seriveners notaries» (особливо в Лондоні). Акти, засвідчені такими нотаріусами, хоч і не мають юридичної сили в країні, однак визнаються за її межами [133, с. 24].

Певні відмінності має також організаційно-правовий механізм державного контролю за нотаріальною діяльністю в Великобританії.

По-перше, тут встановлені більш формалізовані вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса, які залежать від класу, на який претендує особа: загальний нотаріус («нотаріус-писар»), окружний нотаріус (практикуючий солісітор) та церковний нотаріус [44, с. 43]. Найбільше вимог висувається до загальних нотаріусів, які, окрім іншого, повинні володіти двома іноземними мовами та пройти додаткове стажування в нотаріальній конторі за кордоном [44, с. 154].

По-друге, більш жорсткою є процедура відбору кандидатів на посаду нотаріуса: вони мають пройти п’ятирічне стажування на посаді секретаря практикуючого нотаріуса, скласти кваліфікаційний іспит, надати рекомендації від двох нотаріусів, у яких підтверджується їх компетентність, кваліфікованість та чесність, скласти присягу.

По-третє, певні особливості має порядок допуску до професії нотаріуса: професійна компетенція кандидата на посаду нотаріуса підтверджується свідоцтвом на право здійснення діяльності солісітора або свідоцтвом на здійснення нотаріальної практики [44, с. 45. Однак, виконавши всі вимоги та отримавши таке свідоцтво нотаріус ще два роки повинен пропрацювати під наглядом практикуючого досвідченого нотаріуса і лише після успішного завершення іспитового строку може займатись нотаріальною діяльністю самостійною.

По-четверте, які і в США, в Великобританії нотаріуси зобов’язані застрахувати свою професійну діяльність на весь період чинності свідоцтва шляхом укладення відповідного договору страхування.

Таким чином, підсумовуючи аналіз англосаксонського типу нотаріальних систем, можна відмітити принципову відмінність у завданнях, функціях та організації нотаріальної діяльності в країнах, що до нього відносяться, та в Україні. Роль і юридична сила нотаріальних актів тут незначна, що обумовлює фрагментарність та обмеженість державного контролю за нотаріальною діяльністю, а відтак, звужує межі імплементації позитивного досвіду в національну правову систему. Однак, повністю ігнорувати досвід реалізації контрольних повноважень у зазначених країнах під час реформування українського нотаріату все ж не варто. Так, зробити його більш професійним, конкурентоздатним можна завдяки впровадженню таких елементів англосаксонського нотаріату, як строковість дозволу на здійснення нотаріальної діяльності; дотримання вимоги постійного проживання на певній території; тривале стажування і подальша праця під наглядом; володіння іноземними мовами тощо.

Латинський тип. Визнаючи такі переваги англосаксонського типу нотаріальних систем, як швидкість, оперативність, доступність та інші, останнім часом все більша кількість країн тяжіє до впровадження системи латинського нотаріату. Сьогодні ця система набула поширення практично у всіх західноєвропейських країнах (Австрія, Бельгія, Греція, Голландія, Італія, Іспанія, Люксембург, Німеччина, Франція, Португалія, Швейцарська Конфедерація), Латинській Америці, Японії, а також, віднедавна, в Китаї, деяких країнах Східної Європи та Африки (загалом, понад 80 країн). Всі ці країни входять до Міжнародного союзу латинського нотаріату - міжнародної неурядової організації, створеної з метою координації та розвитку нотаріальної діяльності у всьому світі [81, с. 253].

«Латинський нотаріат» - це узагальнений термін, синонімом якого є «вільний нотаріат», тобто «нотаріат, здійснюваний у формі вільної професії». Прикметник «латинський» тут обрано не випадково. Він вказує на взаємозв’язок із римським правом, у якому документу відводиться особлива роль, зокрема як доказу в справі. Шляхом нотаріального посвідчення документів підтверджується достовірність вчинюваних юридичних дій та фіксуються істотні юридичні умови укладення різних правочинів. Таким чином, документи, складені чи засвідчені нотаріусом, набувають повної юридичної сили «публічних документів», не вимагають додаткового підтвердження й можуть бути оскаржені лише в суді [79, с. 143]. Відтак, кількість спорів, що розглядається судами, є меншою, аніж в країнах англосаксонського типу. Зменшується також навантаження на судову систему, витрати учасників правовідносин на розгляд справ у суді, а також витрати держави на функціонування системи гарантованої правової допомоги.

Отже, нотаріат у країнах латинського типу є вагомим публічним інститутом та одним із найбільш ефективних превентивних механізмів захисту прав і законних інтересів учасників цивільно-правових відносин а також попередження судових спорів. Нажаль, обмежений обсяг роботи не дозволяє нам більш детально зупинитись на аналізі завдань, функцій та компетенції нотаріусів, тим більше, що це виходить за рамки визначеного нами предмета дослідження. Тому, нижче пропонуємо більш детально розглянути лише специфіку адміністративно-правового механізму державного контролю за нотаріальною діяльністю, спочатку в загальних рисах, а потім в окремо взятих країнах.

Як правило, в країнах латинського типу нотаріус здійснює свої функції в рамках вільної юридичної професії, виступає як незалежний представник держави та не входить до державного апарату (за винятком Португалії, Куби, більшої частини Швейцарії, деяких земель Німеччини, де нотаріуси є державними службовцями). Водночас, публічний характер нотаріальної діяльності передбачає, що свої повноваження нотаріус отримує від держави, яка делегує йому право посвідчувати документи з метою надання їм публічної сили та доказовості. Водночас, нотаріус несе персональну відповідальність за вчинення нотаріальних дій і якість наданих послуг, а також може бути притягнутий до відповідальності за заподіяну ним шкоду.

Викладені вище особливості адміністративно-правового статусу

нотаріуса обумовлюють встановлення підвищених вимог до кандидатів на цю посаду у порівнянні з іншими юридичними професіями. Так, вони обов’язково повинні мати вищу юридичну освіту та пройти спеціалізоване стажування (від 1до 3 років). В деяких країнах призначенню на посаду нотаріуса передує проходження кандидатами конкурсу (Іспанія, Італія, Греція, Португалія) [405, с. 5]. Призначаються нотаріуси на посаду, як правило, державою (переважно міністром юстиції) і не можуть відчужувати свою посаду або передавати її в спадок (за винятком Франції і, частково, Бельгії) [59, с.4].

Нотаріуси є вільними в організації своєї діяльності: вони самостійно облаштовують своє робоче місце, наймають працівників та оплачують їх роботу тощо. Водночас, така самостійність обмежується суворими рамками державного контролю, здійснення якого покладається на органи юстиції та нотаріальні палати. Передусім, вони контролюють розміщення нотаріальних офісів, їх кількість, місцезнаходження, порядок утворення, ліквідації та реорганізації [76, с. 163]. Також, держава визначає максимальні межі тарифів на оплату нотаріальних послуг і визначає загальний порядок їх надання. Контролюється здійснення і власне нотаріальної діяльності, зокрема, належне оформлення документів, ведення звітності, дотримання вимоги вчинення нотаріальних дій лише в межах визначеного округу тощо.

У системі латинського права існує кілька варіантів організації органів нотаріату, що обумовлює впровадження різних форм і методів контролю за нотаріальною діяльністю. Так, в Європі науковці нараховують принаймні три відносно самостійні моделі латинського нотаріату: німецьку, французьку та змішану [59, с.4]. Межі повноважень нотаріуса, його адміністративно-правовий статус, вимоги, що висуваються до кандидатів на цю посаду, а також форми та методи контролю за нотаріальною діяльністю тут мають деякі принципові відмінності:

• Основною особливістю німецької моделі є незначна активність нотаріуса в реалізації інтересів осіб, які до нього звернулися. Діяльність нотаріуса максимально формалізована і практично не допускає творчих відступів [43, с. 146]. Саме завдяки цій особливості досягається максимальна одноманітність нотаріальних процедур і відносно стандартна форма нотаріально посвідчених документів.

• Французька модель допускає більшу ініціативність нотаріусів і ширше коло наданих ними послуг. Нотаріуси не лише складають і посвідчують документи, але також проводять переговори, збирають допоміжні довідки, виступають посередниками тощо. Завдяки цьому забезпечується індивідуальний підхід до клієнта і максимально повне задоволення його інтересів.

• Змішана модель поєднує в собі елементи німецької та французької моделей й існує в Іспанії, Нідерландах, Швейцарській Конфедерації та низці інших країн [21, с. 132].

Визначивши загальні особливості реалізації контрольних функцій держави в латинському нотаріаті, перейдемо до безпосереднього аналізу окремих країн, що входять до даного типу нотаріальних систем. Необхідність такого дослідження обумовлена тим, що широка розповсюдженість ідей латинського нотаріату призвела до формування значної кількості його моделей, які враховують національні правові традиції та рівень розвитку економічних відносин у різних країнах. Дослідження таких особливостей може відіграти позитивну роль під час розробки концепції реформування українського нотаріату, який на сьогодні тяжіє саме до латинського типу.

Німеччина. Як уже зазначалося вище, у порівнянні з іншими країнами повноваження нотаріусів в Німеччині мають обмежений характер і зводяться, переважно, до розробки відповідного документа та його посвідчення.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює організацію німецького нотаріату, є Федеральне положення про нотаріат. Детальний аналіз даного положення, інших правових і наукових джерел дозволив нам виділити відразу декілька напрямів здійснення державного контролю за нотаріальною діяльністю в Німеччині.

По-перше, контроль за допуском до професії нотаріуса. Кандидат на посаду нотаріуса повинен обов’язково мати німецьке громадянство, бути не старшим 60-ти річного віку (граничний вік перебування на посаді нотаріуса теж обмежено - 70 роками [317]), а також бути «повним юристом» (за німецькою термінологією, це означає, що особа відповідає вимогам, які висуваються до суддів [54, с. 33]). З метою встановлення наявності необхідних особистих та ділових якостей кандидата, з ним проводиться додаткова співбесіда-іспит, за результатами якої він направляється на проходження державної професійної підготовки [374]. Після навчання протягом 7 семестрів кандидати здають перший державний іспит, далі, проходять дворічну юридичну практику і лише потім здають другий іспит [358, с. 154]. Зазначену процедуру можуть не проходити особи, які раніше працювали в державному нотаріаті.

Контроль за дотриманням законодавчо встановлених вимог допуску до нотаріальної діяльності покладається на нотаріальні палати, які забезпечують компетентне навчання кандидатів, а також на Міністерство юстиції, яке призначає їх на посади нотаріусів та звільняє з таких посад.

По-друге, встановлення чітких меж нотаріальних округів і контроль за їх дотриманням. Нотаріальні палати в Німеччині створюються з урахуванням територіального розподілу на судові округи. В кожному окрузі Апеляційного суду діє своє нотаріальна палата, яка, в свою чергу, є складовою Федеральної нотаріальної палати. До складу нотаріальної палати в обов’язковому порядку входять усі нотаріуси, робоче місце яких територіально відповідає регіону компетенції відповідної палати. Німецькі нотаріуси мають право вчиняти нотаріальні дії виключно в межах закріпленого за ними округу.

По-третє, контроль за якістю наданих послуг. Такий контроль здійснюють відразу два органи - Міністерство юстиції та на нотаріальні палати [331, с. 44]. До контрольних повноважень останніх, зокрема, належить: здійснення нагляду за сумлінним і чесним виконанням нотаріусами своїх функцій; розгляд скарг громадян з приводу неналежного виконанням нотаріусом своїх обов’язків; забезпечення всебічного сприяння наглядовим органам в контролі за діяльністю нотаріусів, за виконанням вимог законодавства про нотаріат, а також в контролі за сумлінним ставленням нотаріусів до виконання своїх функцій [348, с. 71]; вжиття заходів щодо підвищення рівня професійної кваліфікації нотаріусів, в тому числі організація підготовки та проведення їх атестації; надання нотаріусам дозволу на зайняття іншими видами діяльності; притягнення нотаріусів до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх професійних обов’язків, у тому числі накладення на них таких дисциплінарних стягнень, як попередження та застереження; порушення клопотання перед управліннями юстиції про накладення на нотаріусів більш суворих дисциплінарних стягнень, таких як штраф та усунення з посади; погодження питання про призначення та звільнення нотаріусів з посади управлінням юстиції. Крім того, нотаріальні палати мають право голосу при прийнятті управліннями юстиції будь-яких рішень у справах нотаріусів [376, с. 146].

Франція. На відміну від Німеччини, повноваження нотаріусів у Франції більш різнобічні й охоплюють усі етапи надання правової допомоги громадянам. Саме тому, французькі нотаріуси достатньо ініціативні й забезпечують дотримання індивідуального підходу при роботі з кожним клієнтом [21 ,с. 132]. Нотаріат Франції має одну суттєву відмінність від нотаріату інших європейський країн - посада нотаріуса може передаватися у спадок [59, с. 4; 358, с. 155].

Зазначені особливості організації нотаріальної системи обумовлюють встановлення підвищених вимог до кандидатів на посаду нотаріуса і, відповідно, посилення державного контролю за їх дотриманням. Так, кандидат на посаду нотаріуса повинен бути громадянином Франції та мати вищу юридичну освіту (за спільним рішенням міністра юстиції та міністра вищої освіти диплом про іншу вищу освіту теж може бути визнаний «гідним професії нотаріуса» [54, с. 33]). Не може претендувати на посаду нотаріуса особа, яка притягувалась до відповідальності за правопорушення проти честі, порядності та норм моралі, визнана банкротом, а також засуджена за борги у минулому.

Кандидати, які пройшли перший етап відбору, направляються на професійне навчання або в спеціально створені Центри нотаріальної професійної підготовки, або на спеціалізовані курси з нотаріального права в університети. По завершенню навчання вони отримують професійний диплом та в обов’язковому порядку мають пройти дворічне стажування в одній з нотаріальних контор (допускається проходження частини стажування за іншим правовим напрямом та стажування за кордоном строком до шести місяців [313, с. 58]).

Бельгія. Так само як і у Франції, в Бельгії нотаріуси виконують низку невластивих їм функцій: проводять експертизи, виступають посередником при продажі нерухомості, здійснюють інші делеговані судом повноваження[59, с. 2]. Однак, не зважаючи на таке навантаження, державний контроль за допуском до професії нотаріуса тут має більш ліберальні форми. Зокрема, кандидат на заняття нотаріальною діяльністю повинен мати як мінімум п’ятирічну вищу юридичну освіту, пройти спеціальне навчання (протягом одного року), отримати ліцензію з права та з нотаріату, а також пройти практичне стажування (протягом трьох років) [358, с. 154]. За наявності здібностей та придатності до виконання нотаріальних функцій, які перевіряє «комісія призначення», кандидат складає письмовий та усний іспити [54, с. 33]. За умови їх успішного складання король Бельгії призначає кандидата на посаду нотаріуса без конкурсного відбору. Не може бути призначена на посаду нотаріуса особа, яка має судимість або щодо якої проводиться кримінальне розслідування [313, с. 60].

Швейцарія. Основною особливістю організації та адміністративно- правового регулювання нотаріату в Швейцарії є допущення поєднання функцій нотаріуса та адвоката [12, с. 12]. Водночас, так само як і в Бельгії, тут відмічається спрощена процедура допуску до професії нотаріуса. Кандидат на цю посаду повинен мати швейцарське громадянство, вищу освіту, а також пройти стажування в нотаріальній конторі [358. с. 156].

Італія. Ця країна є найбільш типовим прикладом вдалого поєднання засад «приватного» та «державного» нотаріату в адміністративно-правовому регулюванні нотаріальної діяльності [358, с. 155]. Так само як і в Німеччині, в Італії кількість нотаріальних місць обумовлена кількістю судових округів. Водночас, чисельність самих нотаріусів не є сталою величиною і визначається міністерством юстиції кожні десять років з урахуванням чисельності населення.

Законодавством Італії передбачена досить жорстка система контролю за допуском до професії нотаріуса. Так, кандидат на таку посаду повинен мати громадянство Італії, вищу юридичну освіту, обов’язково пройти дворічне стажування в нотаріальній конторі, перемогти в щорічному національному конкурсі, що передбачає складання трьох письмових іспитів та одного усного, а також скласти присягу. Окрім високого рівня кваліфікації, кандидат також повинен підтвердити власну фінансову стабільність: зробити вступний внесок (грошима чи нерухомістю), відкрити й зареєструвати власну нотаріальну контору, отримати печатку нотаріуса.

Контроль за виконанням нотаріусами своїх функцій здійснюється розгалуженою мережею як державних, так і громадських органів: 1) Міністерством юстиції та його галузевими органами (в тому числі Нотаріальним архівним управлінням); 2) Національною радою нотаріату та окружними нотаріальними радами (безпосередньо контролюють організацію нотаріальної діяльності та якість наданих нотаріальних послуг); 3) Міжокружними комітетами (діють на громадських засадах); 4) Прокурором республіки та підпорядкованими йому прокурорами; 5) дисциплінарним трибуналом [79, с. 144]. Водночас, як свідчать результати проведеного нами дослідження, тотальним державним контролем охоплено лише організаційні аспекти нотаріальної діяльності в Італії. Якість надання нотаріальних послуг знаходиться переважно в полі зору органів корпоративного контролю.

Австрія. Нотаріуси Австрії наділені досить широким колом повноважень щодо вчинення нотаріальних дій. Так, наприклад, окрім основної функції - засвідчення актів, що мають юридичне значення, вони також виконують функції судового комісара, тобто представляють у суді спадкоємців та готують до судового розгляду спадкові справи [192, с. 154].

Зважаючи на такі широкі межі компетенції, процедура допуску до нотаріальної професії тут перебуває під особливим державним контролем. У першу чергу, перевіряється відповідність кандидата формальним вимогам, які висуваються до посади нотаріуса, а саме: наявність вищої юридичної освіти та не менше 7 років стажу роботи за спеціальністю. Далі, проводиться відкритий конкурс на заміщення вакантних посад. Безпосереднє призначення особи на посаду нотаріуса здійснює Міністерство юстиції Австрії за рекомендацією нотаріальної палати з урахуванням результатів конкурсу.

Характерною особливістю австрійського нотаріату є те, що контроль за сумлінним виконанням нотаріусами своїх функцій здійснюється відразу на двох рівнях: державному та корпоративному. Останній рівень представлений діяльністю нотаріальних палат: регіональної (що об’єднує однин або два райони і членом якої нотаріус стає автоматично відразу ж після призначення на посаду [192]), та Австрійської нотаріальної палати (національний рівень). При цьому останнім часом простежується суттєве збільшенням контрольних повноважень зазначених органів, що дозволяє деяким ученим навіть висловлювати думки з приводу поступової заміни у майбутньому державного контролю на корпоративний [331, с. 44].

Іспанія. Так само як і в Австрії, в законодавстві Іспанії теж особлива увага приділяється контролю за дотримання вимог допуску до професії нотаріуса. Це обумовлено тим, що іспанські нотаріуси характеризуються як юристи «високого класу». Вони виконують суто нотаріальні функції, а решту часу викладають в університетах, займаються розробкою проектів законодавчих актів. Безпосереднім складанням договорів і наданням додаткових нотаріальних послуг займаються в основному адвокати. У зв’язку з цим, в Іспанії встановлені відносно високі вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса. Окрім іншого, вони повинні скласти п’ять іспитів: з цивільного, торгівельного, заставного (операції з нерухомістю), нотаріального, адміністративного права та процесу, кожен з яких включає як теоретичну, так і практичну частину. За умови успішного складання іспитів кандидат допускається до участі у конкурсі [358, с. 155]. Переможці конкурсу отримують диплом нотаріуса від імені короля Іспанії і право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Контрольні функції за належним виконанням нотаріусами своїх обов’язків на центральному рівні зосереджені в Національній раді іспанського нотаріату, а на місцевому - в регіональних нотаріальних палатах.

Греція. Не зважаючи на той факт, що роль нотаріуса в Греції зводиться лише до посвідчувальної функції, організаційно-правовий механізм контролю за нотаріальною діяльністю тут доволі складний і громіздкий.

У першу чергу, науковці відмічають тотальний, поглиблений характер державного контролю за процедурою допуску до професії нотаріуса [120, с. 121]. Так, кандидат на посаду нотаріуса повинен бути громадянином Греції, не молодшим 28 років та не старшим 42 років (граничний термін перебування на посаді нотаріуса становить 70 років); мати вищу юридичну освіту; стаж роботи адвокатом, суддею, або керівником органу реєстрації земельних книг (не менше двох років). За умови відповідності зазначеним вимогам, кандидат подає документи на участь у конкурсі, який організовується Міністерством юстиції Греції. І лише в разі успішного проходження конкурсу (дуже складного як з теоретичної, так і з практичної точок зору) за рішенням міністра юстиції кандидат призначається на посаду нотаріуса.

Грецькі нотаріуси вважаються «посадовими особами без державної влади» і можуть здійснювати свою діяльність лише у відповідному судовому окрузі [79, с. 145]. Їх кількість також суворо регламентується. Водночас, раз на чотири роки міністр юстиції може звернутись до відповідного вищого земельного суду з пропозицією переглянути їх граничну чисельність.

Контроль за виконанням нотаріусами своїх функцій теж має всеохоплюючий характер і здійснюється державними контролюючими органами (передусім Міністерством юстиції, земельними судами, прокуратурою, податковою інспекцією [198, с. 42]), професійними органами, а також громадськістю [358, с. 155].

Нідерланди. Організаційно-правові основи здійснення контролю за нотаріальною діяльністю в Нідерландах визначені Законом про нотаріат 1999 року. Прийняття зазначеного закону засвідчило впровадження в країні нової організаційної моделі нотаріату, характерними рисами якої є активізація конкуренції у сфері нотаріальної діяльності шляхом спрощення процедури доступу до посади нотаріуса, ліквідації обмежень щодо їх кількості, а також лібералізації розмірів оплати нотаріальних послуг.

Водночас, незважаючи на проведену реформу, в Нідерландах продовжують діяти основні принципи латинського нотаріату з усіма характерними для нього контрольними механізмами. Так, оскільки нотаріус в Нідерландах є службовою особою, існує відповідна процедура його призначення, а також встановлені вимоги, яким він має відповідати. Зокрема, кандидата на посаду нотаріуса повинен мати відповідне громадянство, вищу університетську освіту, необхідну практичну підготовку (протягом перших трьох років він має отримати відповідну освіту, працюючи в нотаріальній конторі, потім пройти шестирічну практику в нотаріальній конторі, з яких два останні роки - на посаді помічника нотаріуса [79, с. 151]), а також надати позитивні характеристики з місця проживання та з нотаріальної палати відповідного округу. Ще однією умовою допуску до професії нотаріуса є схвалення експертною комісією підготовленого кандидатом бізнес-плану, в якому обґрунтовується його спроможність забезпечити відкриття та належне функціонування нотаріальної контори на найближчі три роки. Дозвіл на призначення кандидата нотаріусом дає король.

Не зважаючи на істотну лібералізацію державного регулювання нотаріальною діяльністю, державні органи продовжують здійснювати широкі контрольні повноваження. Так, наприклад, якість наданих нотаріальних послуг контролюється дисциплінарною палатою відповідного земельного суду. До її складу входить президент, голова земельного суду, два судді чи працівники податкової служби та два нотаріуси [120, с. 122]. Фінансовий контроль за нотаріусами здійснює служба фінансової дисципліни, організація та функціонування якої забезпечується міністерством юстиції Нідерландів [108, с. 45]. Здійснення корпоративного контролю покладається на Королівську нотаріальну професійну організацію, членство в якій кожного нотаріуса є обов’язковим.

Окрему увагу пропонуємо приділити аналізу організаційних форм контролю за нотаріальною діяльністю в країнах пострадянського простору, а також в країнах, найбільш територіально наближених до України. Спільна історія (як було доведено в першому підрозділі роботи), спорідненість правових систем, схожі соціально-економічні та політичні процеси, а також приблизно однаковий рівень розвитку економіки робить такий аналіз вкрай актуальним. Врахування ж позитивних та негативних наслідків проведених реформ може суттєво прискорити євроінтеграцію України, а також активізувати процес адаптації національного інституту нотаріату до загальновизнаних принципів латинського нотаріату.

Латвія. Особливості контролю за нотаріальною діяльністю в Латвії обумовлені специфікою організації нотаріальної системи в цій країні. Так, виконання нотаріальних функцій тут покладається на присяжних нотаріусів, які належать до судової системи і здійснюють свою діяльність при окружних судах. Відповідно, найбільшим обсягом контрольних повноважень за нотаріальною діяльністю наділений відповідний окружний суд, на території обслуговування якого знаходиться нотаріальна контора. Зокрема, він здійснює нагляд за веденням нотаріальних справ і в будь-який час може перевірити книги та справи присяжних нотаріусів. Голова окружного суду може давати присяжним нотаріусам вказівки і розпорядження, обов’язкові для виконання.

Певним обсягом контрольних повноважень наділені також Колегія присяжних нотаріусів та Рада присяжних нотаріусів. Остання, до-речі, так само як і Міністр юстиції Латвії, може порушити дисциплінарну справу щодо нотаріуса за поданням суду або прокурора, а також за скаргами осіб чи з власної ініціативи. Дисциплінарне стягнення на нотаріуса може бути накладене «за порушення законів та інших нормативних актів, а також інструкцій, що регулюють діяльність присяжних нотаріусів, і за допущення присяжним нотаріусом халатності у своїй діяльності або невиконання своїх обов’язків, або вчинення поза службою такого вартого осуду вчинку, який не сумісний з посадовим становищем і гідністю присяжного нотаріуса або з його перебуванням на посаді, або у колишньому місці практики» [380]. Водночас, з позитивного боку слід відмітити запровадження подвійного контролю за законністю притягнення нотаріуса до дисциплінарної відповідальності. Так, рішення Ради присяжних нотаріусів про накладення дисциплінарного стягнення на нотаріуса в обов’язковому порядку спрямовується на перевірку до Міністра юстиції.

Литва.Відразу ж після розпаду Радянського Союзу Литва взяла курс на ліквідацію державного нотаріату та поступове впровадження системи нотаріату латинського типу, що знайшло своє законодавче закріплення в Законі про нотаріат 1992 року. Внаслідок проведеної реформи литовські нотаріуси отримали вільний доступ до всіх державних реєстрів, оскільки їх компетенція не обмежилась формальним посвідченням документів, а включила в себе, за зразком французької моделі, підготовку проектів документів, збір додаткової інформації та надання всіх необхідних консультацій.

Зважаючи на такі широкі повноваження, литовське законодавство висуває досить високі вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса. Серед іншого, це наявність литовського громадянства, університетської юридичної освіти, а також стажу практичної роботи в галузі права. Якщо кандидат відповідає встановленим вимогам, він може подати документи для проходження кваліфікаційного іспиту та публічного конкурсу.

Так само як і в Німеччині, в Литві встановлено чіткі межі нотаріальних округів і здійснюється жорсткий контроль за їх дотриманням. Міністр юстиції, відповідно до Методики оцінки потреби правових послуг, що надаються нотаріусами населенню, визначає кількість нотаріусів, їх місцезнаходження та територію обслуговування. При цьому до уваги береться не лише кількість населення, але також і кількість вчинених нотаріальних дій.

Контроль за якістю виконання нотаріусами своїх повноважень здійснюють суди та Міністерство юстиції. Перші контролюють законність вчинення нотаріусами нотаріальних дій, а також приймають і розглядають скарги на дії нотаріусів чи відмову в їх вчиненні. Міністерство юстиції контролює дотримання нотаріусами загальних правил вчинення нотаріальних дій, оформлення нотаріальних свідоцтв, ведення діловодства, нотаріального реєстру, архівної справи тощо.

Естонія. Первинний контроль за нотаріальною діяльністю в Естонії здійснює Міністр юстиції через уповноважених ним чиновників. При цьому контролюються всі елементи службової діяльності нотаріуса: відповідність вчинюваних нотаріальних дій встановленим вимогам; дотримання розпорядку роботи нотаріального бюро; ведення службової документації; зберігання документів; порядок здійснення електронної обробки персональних даних тощо [380].

В окремих випадках Міністр юстиції може залучати до здійснення контролю Нотаріальну палату, а також делегувати їй контрольні повноваження з окремих питань. Водночас, навіть у цих випадках Нотаріальна палата не володіє повною самостійністю при виборі форм і методів контролю, оскільки діє згідно виданих Міністерством юстиції інструкцій. Прийняті нею рішення за результатами проведених перевірок теж не мають остаточної сили, оскільки Міністр юстиції має право вносити до них зміни і доповнення.

Польща. Так само як і в проаналізованих вище прибалтійських країнах, сучасний етап реформування польської нотаріальної системи розпочався в 90-х роках минулого століття. І хоча на сьогодні Польща перейшла до приватного нотаріату, державний контроль за нотаріальною діяльністю тут має розвинений характер.

Передусім, під державним контролем перебуває процес допуску до професії нотаріуса. Зокрема, на законодавчому рівні встановлено, що кандидат на посаду нотаріуса має бути громадянином Польщі, не молодшим 26 років, та мати вищу юридичну освіту. Крім того, він повинен пройти нотаріальне стажування, скласти нотаріальний іспит та пропрацювати на посаді помічника нотаріуса (asesora) не менше двох років [79, с. 148]. Винятки з даного правила встановлені лише для професорів юриспруденції, суддів, прокурорів та адвокатів (за умови наявності не менше трьох років практичного стажу). Нотаріус призначається на посаду Міністром юстиції Польщі за рекомендацією регіональної ради нотаріальної палати.

Контроль за безпосереднім здійсненням нотаріальної діяльності покладається на органи нотаріального самоврядування (нотаріальні палати), а також на Міністерство юстиції, яке, в окремих випадках, делегує контрольні повноваження президентам апеляційних судів [316, с. 16].

Молдова. Організаційно-правові основи здійснення контролю за нотаріальною діяльністю в Республіці Молдова визначені Законом про нотаріат 2002 року. Серед іншого, в ньому зазначається, що нотаріус є посадовою особою, уповноваженою від імені держави здійснювати нотаріальну діяльність [300, ст. 8]. Закон визначає вимоги, яким має відповідати кандидат на посаду нотаріуса, а також досить детально прописує процедуру професійного відбору. Зокрема, нотаріусом може бути громадянин Молдови, який постійно проживає на її території, володіє молдовською мовою, має повну дієздатність, є ліцензіатом права, не має непогашеної судимості, а також раніше не притягувався до відповідальності за тяжкий умисний злочин [54, с. 32]. Кандидат на посаду має пройти стажування у нотаріуса (не менше одного року) та скласти кваліфікаційний іспит, який включає два етапи: тести та письмова робота (два теоретичні питання і одне практичне завдання). На вакантну посаду нотаріуса призначається той кандидат, який успішно здав кваліфікаційний іспит та пройшов конкурсний відбір. Кандидат затверджується на посаду нотаріуса наказом Міністра юстиції за поданням Ради Спілки нотаріусів.

Якість надання нотаріальних послуг контролюють переважно державні органи - Міністерство юстиції та його територіальні органи, а також суди.

Основною формою контролю є перевірки, що проводяться один раз на два роки. При цьому, як правило, перевіряється порядок ведення нотаріальних реєстрів, зберігання документів, використання електронного зв’язку, дотриманням розпорядку роботи тощо [120, с. 125]. Крім того, нотаріус два рази на рік подає до Міністерства юстиції звіт про свою професійну діяльність [380].

Румунія. Так само як і Польща, Румунія на початку 90-х років минулого століття запровадила систему приватного нотаріату що, на думку експертів, призвело до поліпшення якості нотаріальних послуг, зростання кількості вчинюваних нотаріальних дій, зменшення навантаження на державний бюджет [79, с. 149].

Закон про приватний нотаріат та нотаріальну діяльність 1995 року надав нотаріусам досить широку автономію, однак при цьому встановив жорсткі рамки державного контролю за нотаріальною діяльністю. Основний обсяг контрольних повноважень нині покладається на Міністерство юстиції Румунії. З цією метою в його складі створено Управління інформації приватного нотаріату, судового виконання та юридичних радників, до основних повноважень якого віднесено: здійснення контролю за допуском до професії нотаріуса та їх фаховою підготовкою; облік та впорядкування кількості нотаріальних контор та приватних нотаріусів; підготовка документів про призначення на посаду нотаріуса та припинення нотаріальної діяльності; здійснення контролю за сплатою державного мита; організація іспитів на право заняття нотаріальною діяльністю тощо. Разом із Національною спілкою приватних нотаріусів Управління здійснює контроль за дотриманням нотаріусами інших вимог законодавства [121, с. 41].

Білорусь. Адміністративно-правові засади здійснення контролю за нотаріальною діяльністю в Республіці Білорусь визначені Законом про нотаріат і нотаріальну діяльність 2004 року [199]. Серед іншого, Закон встановлює загальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади державного нотаріуса. Це обов’язково має бути громадянин Республіки Білорусь, який має вищу юридичну освіту та відповідає іншим законодавчо визначеним вимогам (досягнення 18-річного віку, володіння державними мовами). Кандидати, які відповідають зазначеним критеріям, мають пройти стажування в державній нотаріальній конторі строком до одного року, а також отримати свідоцтво на право зайняття нотаріальною діяльністю [54, с. 31].

Казахстан. У Казахстані відсутній єдиний підхід до визначення адміністративно-правового статусу нотаріуса. Тут одночасно функціонують і державні нотаріуси, і приватні. Відповідно, існує певна відмінність в організаційно-правових формах контролю за їх діяльністю. Так, функції контролю за законністю вчинюваних нотаріальних дій та дотриманням правил діловодства державними нотаріусами покладаються на територіальні органи юстиції, а приватними нотаріусами - на територіальні органи юстиції спільно з нотаріальною палатою. Порядок, форми, методи, періодичність, межі та інші питання здійснення контролю встановлюється Міністерством юстиції спільно з Республіканською нотаріальною палатою [380].

Киргизстан. Так само як і в Казахстані, в Киргизстані система нотаріату включає в себе державні органи, посадових осіб та приватні нотаріальні контори, що забезпечують вчинення нотаріальних дій. При цьому кількість приватних нотаріусів не обмежується.

Незважаючи на різний адміністративно-правовий статус, в Киргизстані встановлені єдині вимоги до кандидатів на посаду державного і приватного нотаріуса. Зокрема, нотаріусом може бути лише громадянин Киргизької Республіки, який має вищу юридичну освіту та склав кваліфікаційний іспит. Приватний нотаріус додатково має отримати в Міністерстві юстиції ліцензію на право зайняття нотаріальною діяльністю терміном дії 5 років. В Киргизстані нотаріусам забороняється займатись підприємницькою діяльністю, а також надавати посередницькі послуги при складанні договорів [358, с. 163].

Здійснення контролю за виконанням професійних обов’язків нотаріусами покладається на Міністерство юстиції Киргизької Республік, а контролю за дотриманням нотаріусами податкового законодавства - на податкову інспекцію [380].

Азербайджан. Організаційні особливості побудови нотаріальної системи Азербайджану, зокрема її зрощеність із судовою ланкою, обумовлює включення судових установ до контрольного процесу на всіх його стадіях. Так, наприклад, кваліфікаційний іспит в осіб, які претендують на зайняття посади нотаріуса, приймає кваліфікаційна комісія органу виконавчої влади. За умови успішного складання іспиту вона звертається до суду щодо можливості видачі посвідчення нотаріуса [315, с. 59]. Після отримання такого посвідчення приватні нотаріуси повинні зареєструватися у відповідному органі виконавчої влади та отримати реєстраційне посвідчення приватного нотаріуса. Термін дії посвідчення - 5 років. Його автоматичне продовження можливе лише за умови внесення на спеціальний рахунок відповідної плати [120, с. 126].

Таким чином, підсумовуючи аналіз особливостей організації нотаріальних систем в країнах латинського типу, ми можемо зробити важливий в аспекті нашого дослідження висновок: незважаючи на численні відмінності, що обумовлені національними особливостями правових систем окремо взятих країн, основний обсяг контрольних повноважень за нотаріальною діяльністю покладається на державні органи. Також, останнім часом все більшого розвитку набувають різноманітні форми корпоративного контролю, які у поєднанні з державним регулюванням забезпечують незалежність і одночасно підконтрольність нотаріату.

Після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності, наша країна взяла курс на ліквідацію системи державного нотаріату та побудову нотаріату латинського типу. На сьогодні такий корок схвально оцінюється переважною більшістю науковців, політиків та міжнародних експертів. Однак, вимушені констатувати, що процес реформування вітчизняної нотаріальної системи, який триває більш як чверть століття, й досі не завершився. Фундаментальні принципи латинського нотаріату так і не були в повній мірі імплементовані у вітчизняне законодавство, що свідчить про необхідність продовження кропіткої роботи в цьому напрямі. При цьому необхідно уникати безальтернативного, суто механічного впровадження іноземних моделей державного регулювання нотаріату. Наша правова система унікальна, а тому створення ефективного механізму контролю за нотаріальною діяльністю має базуватись не лише на запозиченні позитивного досвіду зарубіжних країн, але також враховувати історичні особливості формування українського нотаріату, сучасний рівень економічного, політичного, соціального розвитку, а також національні правові традиції.

Узагальнивши позитивні та негативні риси різноманітних зарубіжних моделей організації нотаріальної діяльності, ми прийшли до висновку, що формування національного механізму контролю за нотаріальною діяльністю в обов’язковому порядку має відбуватись з урахуванням таких вихідних постулатів латинського нотаріату:

• нотаріальна функція має публічний характер, визнається державною і здійснюється нотаріусом від імені держави;

• нотаріус є представником держави, наділений державною владою, однак здійснюючи нотаріальну функцію є незалежним, як особа вільної юридичної професії;

• держава зберігає за собою повноваження адміністративно-правового регулювання нотаріату та здійснення контролю за нотаріальною діяльністю;

• державний контроль за нотаріальною діяльністю поєднується із корпоративним контролем;

• контроль за нотаріальною діяльністю багатоетапний, починаючи від допуску особи до професії нотаріуса й закінчуючи припиненням нотаріальної діяльності;

• держава суворо контролює дотримання законодавчо встановленої процедури призначення на посаду нотаріуса;

• нотаріус розглядається як висококваліфікований юрист, що є запорукою якісного надання нотаріальних послуг;

• для кандидатів на посаду нотаріуса встановлюються підвищені вимоги щодо наявності громадянства, юридичної освіти, практичного досвіду, бездоганної репутації;

• перевага надається конкурсній формі допуску до професії нотаріуса, що передбачає обов’язкове складання кваліфікаційних іспитів та надання рекомендацій;

• виконання нотаріальних функцій визнається несумісним із здійсненням деяких видів діяльності;

• нотаріус виконує свої функції неупереджено і несе персональну відповідальність за заподіяну ним шкоду;

• з метою гарантування професійної відповідальності нотаріусів передбачено спеціальне страхування;

• нотаріуси обмежені територіально у здійсненні своєї діяльності і можуть вчиняти нотаріальні дії виключно в межах закріпленого за ними нотаріального округу;

• за державою зберігаються повноваження визначати межі нотаріальних округів, кількість нотаріусів і нотаріальних контор, а також вирішувати питання про їх утворення, ліквідацію та реорганізацію;

• встановлення ставок державного мита та розмірів плати за вчинення нотаріальних дій теж контролюється державою;

• основну роль у системі суб’єктів державного контролю за нотаріальною діяльністю відводиться адміністративним органам, зокрема Міністерству юстиції та його територіальним відділенням;

• корпоративний контроль за нотаріальною діяльністю здійснюють незалежні від держави громадські професійні об’єднання нотаріусів, членство нотаріусів в яких є обов’язковим;

• високий ступінь розвитку професійного самоврядування нотаріусів є гарантією дотримання їх прав, а також забезпечення законності й етики нотаріальних дій [172].

Звісно, це далеко не повний перелік засадничих постулатів латинського нотаріату, які мають бути покладені в основу оновленого механізму контролю за нотаріальною діяльністю. Аналіз практики їх втілення в нотаріальні системи багатьох зарубіжних країн уже сьогодні засвідчує їх високу ефективність, а тому є всі підстави для їх імплементації також і в українське законодавство. Це дозволить: по-перше, забезпечити незалежність і одночасно підконтрольність нотаріусів під час здійснення нотаріальних функцій; по-друге, розширити межі державного та корпоративного контролю за якістю надання нотаріальних послуг; по-третє, посилити правову безпеку громадян і юридичних осіб, зміцнити правопорядок, підвищити стабільність правової системи; по-четверте, знизити державні витрати на функціонування системи гарантованої й необхідної правової допомоги громадянам та юридичним особам; по-п’яте, знизити кількість суперечок між сторонами цивільних правовідносин та зменшити навантаженість на судову систему; по-шосте, прискорити і спростити процедуру розгляду цивільних справ у судах унаслідок особливо високої доказової сили та фактичної безспірності нотаріальних актів тощо.

Висновки до розділу 3

У результаті аналізу системи суб’єктів здійснення контролю за нотаріальною діяльністю, їх адміністративно-правового статусу, а також зарубіжного досвіду здійснення контролю у зазначеній сфері, ми зробили кілька важливих висновків.

Суб’єктам, на яких покладається здійснення контролю за нотаріальною діяльністю, характерні наступні ознаки: 1) це уповноважені державою суб’єкти;

2) межі їх контрольних повноважень, конкретні права та обов’язки, принципи, форми та методи їх діяльності мають відповідне законодавче закріплення; 3) у своїй сукупності вони утворюють цілісну систему контролюючих суб’єктів, до якої входять як різноманітні органи та організації, так і посадові особи, а також громадськість; 4) здійснювана ними контрольна діяльність має послідовний і цілеспрямований характер.

Під суб’єктами здійснення контролю за нотаріальною діяльністю необхідно розуміти цілісну систему уповноважених державою органів, установ, організацій, посадових осіб, громадськості, які здійснюють послідовну та цілеспрямовану контрольну діяльність на підставі та у межах, що встановлені в чинному законодавстві, спрямовану на підвищення якості та ефективності організації і функціонування нотаріату.

В залежності від характеру та змісту контрольних повноважень, усіх суб’єктів, які здійснюють контроль за нотаріальною діяльністю, можуть бути класифіковані наступним чином:

1) Суб’єкти, що здійснюють державний контроль за нотаріальною діяльністю: 1.1) суб’єкти, наділені загальною компетенцією в сфері здійснення контролю за нотаріальною діяльністю (Президент України, ВРУ, КМУ тощо); 1.2) суб’єкти, наділені предметною компетенцією в сфері здійснення контролю за нотаріальною діяльністю (Мін’юст; Департамент державної реєстрації та нотаріату Мін’юсту та Управління з питань нотаріату в його складі; Головні територіальні управління юстиції Мін’юсту в АРК, областях, містах Києві та Севастополі та Управління (відділи) з питань нотаріату в їх складі; спеціалізовані структурні підрозділи Мінюсту, такі, наприклад, як ВККН, Комісія з питань складення іспиту із спадкового права посадовими особами органів місцевого самоврядування, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій, Комісія з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення тощо); 1.3) суб’єкти, наділені спеціальною компетенцією в сфері здійснення контролю за нотаріальною діяльністю (фіскальні (контролюючі) органи, Пенсійний фонд України та його територіальні підрозділи, Державна служба фінансового моніторингу України тощо); 1.4) суди, які здійснюють судовий контроль у сфері нотаріату у двох напрямах: контроль за дотриманням законності під час надання нотаріальних послуг; контроль за дотриманням законності під час організації нотаріальної діяльності.

2) Суб’єкти, що здійснюють недержавний контроль за нотаріальною діяльністю: 2.1) суб’єкти, які здійснюють корпоративний контроль у сфері нотаріальної діяльності; 2.2) суб’єкти, які здійснюють громадський контроль у сфері нотаріальної діяльності.

Усі нотаріальні системи, які існують в зарубіжних країнах, умовно можна об’єднати у два відносно самостійні типи: англосаксонський та латинський.

Формування національного механізму контролю за нотаріальною діяльністю в обов’язковому порядку має відбуватись з урахуванням таких вихідних постулатів латинського нотаріату: 1) нотаріальна функція має публічний характер, визнається державною і здійснюється нотаріусом від імені держави; 2) нотаріус є представником держави, наділений державною владою, однак здійснюючи нотаріальну функцію є незалежним, як особа вільної юридичної професії; 3) держава зберігає за собою повноваження адміністративно-правового регулювання нотаріату та здійснення контролю за нотаріальною діяльністю; 4) державний контроль за нотаріальною діяльністю поєднується із корпоративним контролем; 5) контроль за нотаріальною діяльністю багатоетапний, починаючи від допуску особи до професії нотаріуса й закінчуючи припиненням нотаріальної діяльності; 6) держава суворо контролює дотримання законодавчо встановленої процедури призначення на посаду нотаріуса; 7) нотаріус розглядається як висококваліфікований юрист, що є запорукою якісного надання нотаріальних послуг; 8) для кандидатів на посаду нотаріуса встановлюються підвищені вимоги щодо наявності громадянства, юридичної освіти, практичного досвіду, бездоганної репутації; 9) перевага надається конкурсній формі допуску до професії нотаріуса, що передбачає обов’язкове складання кваліфікаційних іспитів та надання рекомендацій; 10) виконання нотаріальних функцій визнається несумісним із здійсненням деяких видів діяльності; 11) нотаріус виконує свої функції неупереджено і несе персональну відповідальність за заподіяну ним шкоду;

12) з метою гарантування професійної відповідальності нотаріусів передбачено спеціальне страхування; 13) нотаріуси обмежені територіально у здійсненні своєї діяльності і можуть вчиняти нотаріальні дії виключно в межах закріпленого за ними нотаріального округу; 14) за державою зберігаються повноваження визначати межі нотаріальних округів, кількість нотаріусів і нотаріальних контор, а також вирішувати питання про їх утворення, ліквідацію та реорганізацію; 15) встановлення ставок державного мита та розмірів плати за вчинення нотаріальних дій теж контролюється державою; 16) основну роль у системі суб’єктів державного контролю за нотаріальною діяльністю відводиться адміністративним органам, зокрема Міністерству юстиції та його територіальним відділенням; 17) корпоративний контроль за нотаріальною діяльністю здійснюють незалежні від держави громадські професійні об’єднання нотаріусів, членство нотаріусів в яких є обов’язковим; 18) високий ступінь розвитку професійного самоврядування нотаріусів є гарантією дотримання їх прав, а також забезпечення законності й етики нотаріальних дій.

<< | >>
Источник: МАРТИНЮК ОЛЕНА АНТОНІВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Зарубіжний досвід здійснення контролю за нотаріальною діяльністю та шляхи його впровадження в національну правову систему:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Зарубіжний досвід здійснення контролю за нотаріальною діяльністю та шляхи його впровадження в національну правову систему
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -