3.1. Зарубіжний досвід застосування адміністративної відповідальності за булінг (цькування) та його використання у правовому полі України

На сьогоднішній день, Україна, підтримуючи антибулінгову політику, одним із пріоритетних завдань визнала формування безпечного освітнього середовища. Проте й досі, у навчальних закладах різних рівнів не впроваджені програми (встановлений алгоритм дій), які направлені на протидію булінгу (цькуванню) та викоренення цієї проблеми з життя та свідомості суб’єктів освітнього процесу.

В межах дослідження пропонуємо проаналізувати досвід «першопочатківців» антибулінгової діяльності - Норвегії, США, Канади, Фінляндії та деяких країн пострадянського простору (країни, які мали подібну історію розвитку та державний устрій з Україною) - Азербайджану, Республіки Білорусь, Арменії, Казахстану, Республіки Молдова задля виокремлення як позитивних, так і негативних рис зарубіжного законодавства у сфері адміністративної відповідальності за булінг (цькування) та формулювання пропозицій удосконалення антибулінгової програми в Україні, з подальшою імплементацією положень у національне законодавство.

Варто зауважити, що у більшості країн світу відсутній чіткий поділ юридичної відповідальності на адміністративну чи кримінальну, а існує відповідальність змішаного типу: кримінально - адміністративна, де розрізняють злочин та проступок, який є менш тяжкий за наслідками. Тому у межах дослідження пропонуємо проаналізувати наявну юридичну відповідальність за булінг та інші превентивні заходи, які представляються у вигляді профілактичних програм, що направленні на попередження та усунення наслідків цього явища як такого.

Як вже зазначалося у дослідженні, Норвегія стала однією з країн, в якої почала активно розвиватися програма протидії булінгу ще наприкінці минулого століття. Так, завдяки діяльності психолога Д. Ольвеуса у Норвегії, а згодом і у інших країнах світу, зокрема у США, Скандинавії, Канаді, Німеччині, Швеції та ін., була апробована програма «Olweus Bullying Prevention Program», відома як OBPP [221].

Історія зазначеної програми починається з 1970 рр., з ініціації Д. Ольвеусом систематичного дослідження проблемі булінгу, результати якого були опубліковані у книгах різних країн під назвою «Aggression in the Schools: Bullies and Whipping Boys». У 1983 р., після того як три хлопця - підлітка у північній Норвегії здійснили самогубство (вірогідно причиною якого стало цькування у школі), держава ініціювала громадську програму проти булінгу у школах, в основу якої й було покладено програми Д. Ольвеуса «Olweus Bullying Prevention Program». Дослідження даної програми проводилося за участю 40 000 школярів протягом двох з половиною років, результати були позитивними. У 2001 році дану програму визнали загальнонаціональною у рамках протидії злочинності серед дітей [228].

Цілями даної програми є зменшення існуючих проблем булінгу серед учнів; запобігання новим випадкам булінгу; покращення взаємовідносин серед школярів. Реалізація поставлених цілей програми здійснюється на чотирьох рівнях: індивідуальному, класному, шкільному та суспільному [228].

Отже, цілі даної програми направлені на попередження, припинення та відвернення булінгу (цькування) серед школярів, які здійснюються на багаторівневій основі, що призвело до позитивних результатів. При чому акцентуючи на проблемі булінгу в школі, Olweus Bullying Prevention Program пропонує заходи покращення шкільного клімату взагалі.

Доведено, що в Україні теж доречно створювати подібного роду програми, які б реалізувалися на усіх рівнях адміністрування.

Охарактеризуємо кожний з рівнів. На індивідуальному рівні пропонується впровадження таких заходів: контроль за діяльністю учнів; втручання будь - якого співробітника при виявлення булінгу; проведення зустрічей зі школярами та їх батьками; розробка індивідуальних планів [214].

На класному рівні заходи у протидії булінгу полягають у регулярних зборах учнів та їх батьків, а також «візуалізація» протидії цькуванню: розміщення плакатів з даної тематики, правил поведінки [214].

Як бачимо, реалізація даної програми на цих рівнях, у більшій мірі направлена на роботу з учнями та їх батьками у протидії цькуванню, що також призводить до позитивних результатів.

На шкільному рівні пропонується створення шкільного комітету у протидії булінгу, учасники якого повинні постійно проводити тренінги з учнями та вчителями направлені на профілактику цього явища; впровадити загальношкільні правила протидії булінгу; здійснювати періодичне тестування учнів з приводу виявлення випадків цькування; залучати батьків до діяльності комітету [214].

На суспільному рівні заходи протидії булінгу полягають у розголошенні проблеми насильства серед дітей та допомозі шкільному комітету у протидії булінгу [214].

Таким чином, у відповідності з програмою Д. Ольвеуса Olweus Bullying Prevention Program, у «боротьбу» з булінгом залучають адміністрацію школи (у тому числі і шкільний комітет), вчителів, учнів, їх батьків та суспільство в цілому. Саме при взаємозлагодженій діяльності усіх рівнів адміністрування відбуваються відповідні зміни щодо протидії булінгу (цькування).

Що стосується відповідальності за цькування, то слід зазначити, що учні, батьки та адміністрація школи на початку року підписують договір, у якому наголошено про неприпустимість нанесення психологічної, фізичної чи матеріальної шкоди. У разі порушення договору, кривдника ставлять на облік до поліції, а відповідальність у повній мірі несуть батьки [94].

Аналізуючи досвід Норвегії (у частині антибулінгової програми Olweus Bullying Prevention Program) можна виділити спільні риси з антибулінговою політикою України: 1. Визнання булінгу як проблеми насильства серед дітей, його попередження та відвернення. 2. Обов’язок адміністрації школи, вчителів та батьків реагувати на випадки булінгу (цькування).

Відмінними рисами є: 1) В Україні антибулінгова політика направлена на здійснення каральної функції або неповнолітнього ( віком з 16 до 18 років), або батьків (осіб що їх замінюють), та ( або) керівника закладу освіту на відміну від Норвегії, де відповідальність несуть лише батьки.

Досить цікавим у сфері протидії булінгу є досвід Сполучених Штатів Америки (США). Слід зазначити, що на сьогоднішній день не існує федерального закону США, що стосується цькування. Проте у всіх штатах є закони щодо протидії цьому явищу. Першим штатом, який ухвалив антибулінговий закон, була Джорджія (1999 рік). Останнім Монтана, у 2015 році [19, с 93].

За булінг у США залежно від характеру вчинку та дій, до учня - правопорушника може застосовуватися кримінальні санкції, а також у деяких штатах закон дозволяє дисциплінувати учнів відповідними та зваженими способами (шкільні санкції). Слід зазначити, що у 44 штатах передбачена кримінальна відповідальність за булінг (у тому числі й кібербулінг), у 45 штатах наявні шкільні санкції; 49 штатів підтримують шкільну антибулінгову політику, а у 25 штатах наявна відповідальність за дії, вчинені поза межами навчального закладу [225].

Отже, за діяння, які підлягають під ознаки булінгу, у деяких штатах США наявна кримінальна, а в деяких кримінальна й альтернативна їй- дисциплінарна відповідальність (шкільні санкції за менш тяжкі діяння).

Слід зазначити, що у штатах США постійно здійснюється оновлення антибулінгового законодавства. Так, одне із останніх таких оновлень відбулося у липні 2018 у штаті Індіана [225].

Постійні зміни законодавства у сфері протидії цькуванню зумовлені оцінкою дієвості антибулінгового законодавства, яка проводиться громадською організацією. Антибулінгові закони штатів повинні відповідати таким вимогам:

1) у тексті закону має бути використано слово «булінг». Даний пункт пояснюється тим, що деякі слова, що використовуються у текстах державних законопроєктів, - це «злочини на ґрунті ненависті», «переслідування», «дискримінація» чи «залякування» можуть бути одним із видів булінгу, проте можуть бути й випадки, коли діяння підпадають під окремий вид злочину;

2) текст закону прямо повинен бути направлений на протидію явища булінгу, а не забезпечення освітнього середовища.

3) повинні бути визначення таких категорій як «знущання» та «утиски» [213];

Тобто дані вимоги умовно можна віднести до блоку «понятійний апарат», де зазначено поняття «булінг» та дана категорія повинна відповідати розумінню та протидії саме цій проблемі, а не близьким за змістом.

4) повинні бути рекомендації формування антибулінгової політики та її «впровадження у життя»;

5) забезпечення навчання фахівців у сфері освіти на всіх рівнях, проти булінгу, навчання учнів та персоналу з питань протидії булінгу, а також програми профілактики [213];

Вищеперераховані вимоги можна віднести до блоку «навчальні», де забезпечується методичними рекомендаціями та навчанням суб’єкти протидії булінгу.

6) закон повинен передбачати запровадження програм проти булінгу, а не пропонувати їх;

7) закони повинні містити дату запровадження антибулінгової політики та термін її реалізації [213];

Ці вимоги умовно можна віднести до блоку «обов’язок». Тобто йдеться про забов’язальний характер політики закону проти цькування.

8) захист учнів від переслідувань, помсти або хибних звинувачень;

9) повинен бути захист шкільного округу від судових позовів за дотримання політики. У даному пункті мається на увазі те, що у випадках належних дій вчителів та адміністрації школи (запобігання, повідомлення, покарання за булінг) останні до відповідальності не підлягають;

10) передбачено консультації для жертв [213];

Дані вимоги можна віднести до блоку «захист», де на законодавчому рівні захищені права усіх суб’єктів навчального процесу у випадку вчинення булінгу.

11) за результатами роботи навчального закладу повинна надаватися звітність уповноваженим органам [213];

Дану вимогу умовно можна віднести до блоку «аналітика», де проводиться контроль за анибулінговою діяльністю навчального закладу.

12) Наявність положення у законі «кібербулінг» або «електронне домагання» [213].

Тобто визнання місцем вчинення булінгу не тільки офлайн - простір, а ще й онлайн (у мережі Інтернет).

Доведено за доцільне створення державновизнаного антибулінгового органу, з чіткими забов’язальними вимогами, направленими на удосконалення законодавства у сфері протидії цькуванню, заслуговує на увагу як позитивний досвід у боротьбі з цим явищем та може бути взятий Україною за основу для впровадження аналогічної системи удосконалення законодавства та контролю за діяльністю навчальних закладів при реалізації норм нормативно-правових актів, а також наявних антибулінгових програм.

Слід зазначити, що у США існує система оцінювання законодавства направленого на протидію цькуванню: штати без антибулінгового

законодавства отримують оцінку «F», з неефективними законами - «D» (2 бали або менше), штати з посередніми законами отримують оцінку « С» (3 - 5 балів), штати з прийнятними законами отримують оцінку «В» (6 -8 балів), штати які мають майже досконалі закони отримують оцінку « А» (9 + балів) [213].

Держави, які мають пункт про кіберзалякування, отримають плюс після отримання рейтингу А. Держави з акцентом на консультування жертв отримують «+» після отримання A рейтингу. Деякі штати, на сьогоднішній день, мають рейтинг A ++, наприклад, Делавер, Флорида та Кентуккі, оскільки вони мають пункт консультування, а також пункт про кіберзалякування [213].

З’ясовано, що саме надання оцінки діяльності, у тому числі при створенні антибулінгового законодавства є важливим і певним висновком його ефективності.

Пропонуємо у межах дослідження розглянути найефективніші антибулінгові програми США: Positive Action, Steps to Respect, S.S. GRIN

Positive Action, РА - багатопрофільна програма, яка направлена на зменшення девіантної поведінки, та підвищення самооцінки дошкільнят (діти у дитячих садках) та учням початкової та середньої школи (до 8 класу).

Програмою Positive Action передбачено 140 уроків, які відповідають віку та академічним стандартам. Навчальна програма складається з шести розділів, які охоплюють концептуальну основу програми, розвиток звичок до здорового духу та тіла, навички особистого управління та самоконтролю, побудову корисних відносин, розуміння відповідальності та самосвідомості, а також постановку цілей та їх досягнення. Уроки проводяться шкільним вчителем або зовнішнім інструктором.. Організація Blueprints проводила дослідження з 2016 - 2020 рр. на Гаваях з учнями від 1-2 класу до 5-6 та у Чикаго з 2013 - 2019 рр. з приводу ефективності даної програми. Результати виявили значний позитивний вплив на асоціальну поведінку дітей [223].

Дослідження 2014-2019 рр., проведені у Чикаго, показали, що при імплементації програми в освітній процес США, відбулися значні покращення: випадки залякування знизились на 41%, знущання (за

опитуванням учнів) - на 51 % (що становить 0, 39 ефективності), випадки булінгу (за результатами опитування батьків) - 13% (0,31 ефективності) [222].

Отже, у центрі уваги даної програми лежить протиправна поведінка дітей як така, та профілактика такої поведінки. Проте статистика свідчить про її результативність і у боротьбі з булінгом (цькуванням).

Steps to Respect (Кроки до поваги) - дана програма направлена на безпосереднє попередження випадків булінгу шляхом підвищення обізнаності учасників освітнього процесу. Суть програми полягає у тому, що всі учителі та адміністрація школи ознайомлюються зі змістом програми та її ключовими позиціями та на основі здобутих знань проводять уроки, засновані на літературі. Щотижня 45 - хвилинний урок відводиться на здобуття позитивних навичок у стосунках з однолітками. Курс програми розрахований на 12 - 14 тижнів. За результатами проведення даної програми зменшилось кількість випадків булінгу, спостерігалося поліпшення клімату серед учнів та адміністрації школи, збільшився рівень соціальної компетентності [227].

З вищезазначеного випливає те, що досягнення позитивних результатів у протидії булінгу можливо й шляхом обговорення літературних персонажів та розвитком навичок відносин у колективі. Тому переймаючи досвід даної програми, пропонуємо в Україні в навчальну програму закладів освіти додати навчальні предмети, направлені на розуміння емоційного стану інших осіб, співпереживання їм та поліпшення їхнього психологічного мікроклімату в учнівському середовищі.

Програма S. S. GRIN (Social skills group intervention), на відміні від двох попередніх направлена на адаптацію жертв булінгу. S. S. GRIN вирішує питання знущань, віктимізації та соціально-емоційної компетентності. Цілі даної програми у прийнятті однолітків; підвищення самооцінки та самоефективність; подолання соціальної тривоги та депресивних симптомів. Результатами даної програми було досягнення поставлених цілей, що є свідчення про її ефективність [226].

Доведено, що подолання наслідків булінгу є не менш важливим, ніж його попередження чи відвернення. Даній програмі відводиться велика роль, адже від адаптації жертв булінгу залежить їх подальше соціально - емоційний стан та становище у суспільстві.

У Канаді на законодавчому рівні закріплено поняття «булінг» та передбачено відповідальність кривдника, батьків та свідків цькування, за умови що останні не втрутились та не надали допомогу [14].

Встановлено, що впровадження відповідальності свідків цькування є законодавчо розумним. В Україні, на жаль, така практика відсутня, хоча свідки булінгу нормативно визнані його сторонами, й тому повинні притягатися до відповідальності.

О. О. Костюк досліджуючи досвід Канади щодо антибулінгової роботи зазначає, «що типовою та дієвою практикою в школах є впровадження антибулінгових освітньо-профілактичних програм. В їх основі лежить ідея про те, що учні, їхні батьки, вчителі, члени громади повинні дотримуватися єдиного погляду на булінг. Тому до антибулінгових програм та заходів залучаються сім’ї, представники організацій, знаменитості, громадські діячі, представники поліцейського відділку. За цільовою аудиторією такі програми можна поділити на загальні (охоплюють усіх школярів), корекційні (розраховані на агресора та жертву булінгу) та спеціальні (програми, які застосовуються у серйозних випадках булінгу)» [74, с. 33].

З’ясовано, що дійсно подолати проблему булінгу можливо за допомогою комплексної взаємодії усіх ланок адміністрування у суспільстві, метою якого викоренення цькування зі свідомості людей.

У Канаді атнибулінгові програми закладені в навчальні предмети щодо загальної обізнаності стосовно цькування, законодавчих актах та програмах, попередження та реагування на випадки булінгу. При чому багато уваги приділяється саме останньому пункту: якщо школярі долучаються до вирішення конфлікту, він припиняється за кілька хвилин [74; 14].

Виходячи з даної позиції, велика роль у вирішення ситуацій, пов’язаних з цькуванням відводиться саме свідкам. Ігнорування останніми такої ситуації, як правило, призводить до негативних наслідків, тому й запроваджання відповідальністі свідків булінгу за «невтручання» можна вважати одним із заходів боротьби з цим суспільно - негативним явищем - цькуванням.

Не менш популярною є фінська антибулінгова програма - KiVa (Kiusaa- mista Vastaan), що означає «проти булінгу», а саме слово «kiva» з фінського - «хороший» [224, с. 80].

Дана програма розроблена в Університеті Турку, Фінляндія, за фінансування Міністерства освіти та культури Фінляндії. Ефективність цієї програми доведена шляхом національного дослідження, а також використання даної програми у боротьбі з булінгом у всьому світі. Метою KiVa (Kiusaa-mista Vastaan) є запобігання булінгу та ефективне вирішення випадків цькування, а тому і базується на трьох основних елементах: запобігання (в ігровому форматі аналізуються конкретні дії пов’язані з булінгом, наголошується на недопустимості таких випадків); втручання (дії направлені з метою усунення причин та наслідків булінгу); моніторинг (проведення опитування задля виявлення випадків булінгу, а також задля постійного аналізу динаміки цькування у школі). Своєрідним пунктами програми можна назвати відеоігри та анімаційні уроки, направлені на протидію цькування [229].

Третій елемент «моніторинг» можна віднести до заходів запобігання булінгу, адже вчасне виявлення «підгрунтя» для булінгу (цькування) і є його запобіганням.

Слід зазначити, що позитивний досвід Фінляндії у боротьбі з булінгом полягає не тільки в ефективному застосуванні програми KiVa (Kiusaa-mista Vastaan), а й створення цифрової юридичної служби SomeBuddy, сутність якої полягає у психологічній та юридичній онлайн допомозі жертвам булінгу; Mightifier - програми, яка направлена на створення доброзичливого простору, шляхом розвитку у школярів соціальних навичок та підвищення самооцінки [57].

Про ефективність програми KiVa (Kiusaa-mista Vastaan) свідчать дані великого рандомізованого контрольованого Фінляндією дослідження, яке показало, що понад 200 фінських шкіл після першого року впровадження програми значно зменшили всі форми булінгу. Крім того, повідомлялося про позитивний вплив на улюбленість школи, навчальну мотивацію та досягнення. Серед тих учнів, які зазнали знущань, справу яких розглянула команда школи KiVa, 98% вважали, що їхня ситуація покращилася [229].

Аналіз вищезазначених програм дає змогу стверджувати про їх ефективність у зменшенні кількості випадків булінгу та насилля над дітьми, забезпечення безпечного освітнього середовища та покращення стосунків між учнями; комплекс антибулінгових дій направлений як на конкретну особу, так і на групи осіб (клас, школа, суспільство в цілому).

Таким чином, можна стверджувати про активну антибулінгову позицію Норвегії, США, Канади та Фінляндії.

Проте, встановлено, що висока ефективність антибулінгової програми в одній країні не буде прямо пропорційна ефективності в іншій. З’ясовано, існування різних факторів, які можуть впливати на їх результативність: економічні, географічні, правові, виконавчі, культурні (у т. ч. менталітет) та інші вагомі фактори.

Проаналізувавши найвідоміші антибулінгові програми та політику деяких країну боротьбі зі цькуванням, пропонуємо перейти до розгляду відповідальності за булінг у країнах пострадянського простору.

В Азербайджані відсутній закон, який регулював би відносини у сфері протидії булінгу. На даний момент, у державі поки існує єдиний пілотний проєкт у питаннях булінгу - «Moktoblinin dostu» «Друг школяра», який почав діяти у 2016-2017 навчальних роках. Метою даного проєкту є створення безпечного освітнього середовища для вчителів та учнів, надання медичної та (або) психологічної допомоги у випадках цькування, а також проведення виховної та діагностичної роботи з учасниками освітнього проєкту. Цікавим є те, що дану програму реалізують молоді волонтери, які попередньо пройшли підготовку на тренінгах з питань булінгу (їх головна задача при спілкуванні з дітьми виявити проблемні ситуації та повідомити про них вчителям чи батькам) та кваліфіковані психологи [152; 147].

В Азербайджані у 2020-2021 навчальному році проєкт успішно реалізується 400 співробітниками у 226 навчальних закладах та охоплює 400 000 учнів. У рамках проєкту, протягом 2020 року, 156 учням була надана психологічна допомога, а для 45 вчителів проведені тренінги по психології [37].

Отже, досвід Азербайджану стосовно реалізації антибулінгової політики не є показовим. Позитивним можна виділити перші спроби зменшення випадків цькування у країні шляхом реакції кваліфікованих психологів та вчителів на булінг серед учнів.

У Республіці Білорусь також відсутній закон, який би прямо передбачав відповідальність за булінг (цькування), проте законом «Про основи системи профілактики бездоглядності правопорушень неповнолітніх» передбачено захист прав неповнолітніх, у тому числі і в освітньому середовищі [101]. З вересня 2020 року у країні діє програма «Адаптація моделі створення дружелюбного та підтримуючого середовища в закладах загальної середньої освіти» (за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ)).

Дана програма розрахована на 5 років та розповсюджена у 26 школах усіх регіонів. Головною метою програми трансформація навчального закладу у психологічно безпечне місце : зменшення конфліктів серед учнів, булінгу, та усіх видів насилля [146].

Про ефективність даної програми говорити ще зарано, проте слід констатувати, що Республіка Білорусь робить перші кроки у боротьбі з цькуванням не зважаючи на відсутність законодавчого регулювання випадків булінгу.

Арменія - країна, у якій відсутній закон, внаслідок порушення якого наставала відповідальність за булінг (цькування). Окрім цього лише у 2020 році вперше було проведено програму для 73 учителів стосовно попередження булінгу. У 2021 у трьох областях Арменії, спільно зі шведською організацією Global to local, планується проведення пілотної програми попередження цькуванню в навчальних закладах [86].

У Казахстані до парламенту подано законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів Республіки Казахстан з питань захисту прав дитини». З прийняттям даного законопроекту у країні буде на законодавчому рівні закріплено поняття «булінг», та передбачено кримінальну та адміністративну відповідальність за окремі види цькування [201].

За підтримки Агенства США по міжнародному розвитку USAID в Казахстані проводиться проект «Айналайын SOS» направлений на створення соціальних плакатів на тему булінгу та безпеки дітей в навчальних закладах. Окрім цього жваво розповсюджують постери з даної тематики в мережі Інтернет та соціальних мережах Facebook, Instagram, TikTok [202].

Позитивним для України може бути досвід Казахстану у частині розповсюдження у соціальних мережах антибулінгової тематики. Зазвичай, школярі проводять велику кількість часу у мережі Інтернет, а тому впровадження даної практики, може бути досить ефективним у боротьбі зі цькуванням.

У Республіці Молдова відносно великою кількістю нормативних актах регулюються та забороняються будь - які прояви відносно дитини, у тому числі і в освітньому середовищі. Зокрема, Урядом Молдови затверджено стратегії розвитку освіти у період з 2014- 2020 рр. де прямо передбачено безпечне освітнє середовище, здатне запобігти насильству щодо дітей та негайне реагування у таких випадках. Забезпечення захисної шкільного середовища, здатної запобігти насильству щодо дітей та негайне втручання для виявлення, напрями і допомоги дітям-жертвам насильства, передбачає наступні дії: 1) розробка і реалізація політики захисту дітей на всіх рівнях з урахуванням прав дитини, здібностей дитини до розвитку і місцевих потреб. 2) розвиток можливостей органів, наділених шкільної інспекцією, з моніторингу та звітності про випадки насильства щодо дитини. 3) розширення прав і можливостей дітей, батьків і членів спільноти розпізнавати, запобігати і повідомляти про випадки насильства щодо дітей [191, с. 35].

У Типовому положенні загальноосвітніх навчальних закладів передбачено дотримання прав і свобод учням. Тілесні покарання, будь - які форми фізичного або психологічного насилля заборонено [191, с. 41].

Лауренція Філіпскі зазначає, що «згідно з Посібником по реалізації Політики захисту дітей в освітніх установах, неприпустимо таких дій співробітників і партнерів установи (батьків, волонтерів, стажистів, тренерів, помічників, експертів, партнерів, донорів, ЗМІ, дорослих, що вступають в контакт з дітьми під час діяльності установи, постачальників послуг і т. д.) у відносинах з дітьми: побиття дитини або застосування інших форм фізичного насильства до дитини або підбурювання дитини до насильства по відношенню до іншої дитини: штовхання, удари, щипки, шльопанці, тягнути за волосся або вуха і так далі; емоційне насильство: крики, приниження, глузування, залякування, прізвиська, лайка, словесні погрози, знищення особистих речей і так далі.; примус або підбурювання дитини брати участь у будь-яких сексуальної активності (порнографічних фільмах або фотографіях,

сексуальні стосунки, сексуальні домагання і так далі); сексуальне насильство: фізичне, словесне або невербальне поведінка сексуального характеру, що створює неприємну, принизливу, образливу атмосферу і ущемляє гідність дитини (погляди, вульгарні коментарі, непристойні жарти, натяки, дотику до інтимних місць); залучення або заохочення дітей до будь-якої незаконної діяльності: трудова експлуатація; покупка, продаж або споживання

алкоголю, тютюну або наркотиків; дискримінаційне поводження з певними дітьми: виключення одних і перевагу інших на підставі етнічної

приналежності, релігії, мови, якою розмовляють, результатів навчання, соціального статусу сім'ї, репутації батьків і так далі; проведення часу з дитиною наодинці (в класі, кімнаті гуртожитку, запрошення додому або в відокремлені місця, відвідування вдома без супроводу, коли дитина вдома один і так далі)» [191, с. 28].

Незважаючи на достатню кількість нормативних актів Республіки Молдови, які безпосередньо стосуються насильства над дітьми та боротьби з ними, жоден не дає визначення поняття булінг та не передбачає відповідальність за нього.

На основі викладеного можна стверджувати про пасивну антибулінгову позицію Азербайджану, Республіки Білорусь, Арменії, Казахстану, Республіки Молдови.

Аналіз зарубіжного досвіду стосовно протидії булінгу дозволяє виокремити загальні рекомендації для антибулінгової політики в Україні.

1. На основі антибулінгового досвіду США ми пропонуємо створити Національний антибулінговий комітет, який здійснюватиме попередження, виявлення та протидію випадкам булінгу (цькування); формуватиме та реалізовуватиме (шляхом контролю діяльності закладів освіти) антибулінгові програми в Україні (у тому числі й на основі досвіду країн з активною антибулінгову позицією). При чому, антибулінгові програми повинні бути гнучкими та зосереджені на локальній проблемі булінгу (цькуванню) не тільки в освітньому середовищі, а й поза його межами (Додаток Б).

2. На основі антибулінгово досвіду Норвегії пропонуємо створення у закладах освіти «антибулінгового самоврядування» - колективу учасників освітнього процесу, які забезпечують пізнавальну, моніторингову діяльність у попередженні та протидії булінгу (цькуванню).

3. На основі досвіду Фінляндії пропонуємо створення цілодобового чат - боту направленого на надання психологічної допомоги у випадках булінгу (цькування) (необхідність такої програми обумовлена тим, що жертви булінгу не завжди зручно здійснювати телефонний дзвінок на гарячу лінію (наприклад, у присутності інших осіб), а написавши оператору - миттєва реакція на проблему), а також розробка програмного забезпечення, яке автоматично в Інтернет - середовищі розпізнаватиме та блокуватиме коментарі насильницького характеру.

4. На основі досвіду Азербайджану пропонуємо залучення волонтерів та впровадження інституту наставництва, який полягатиме у моніторинзі, виявленні та психологічній допомозі жертвам та кривдникам булінгу особами, які на добровільній основі попередньо пройшли підготовчі «антибулінгові» курси [122].

3.2.