АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СІМЕЙНОГО ТА ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО УСИНОВЛЕННЯ

Сім’я є середовищем для фізичного, духовного, інтелек­туального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення та несе відповідальність за ство­рення належних для цього умов.

Відповідно до Конвенції ООН «Про права дитини», схвале­ної на 4-й сесії Асамблеї ООН (резолюція 44/25 від 20 листо­пада 1989 р.) і ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, держави-учасниці повинні поважа­ти і забезпечувати всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції.

Конвенцією закріплені такі права, як право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи право на збереження сімейних зв’язків, право дитини на виховання, включаючи право на навчання, право дитини на достатній життєвий рівень (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинс­тва»), право дитини на вільне висловлення думки, на отри­мання інформації, а також право на захист від усіх форм на­сильства, у тому числі від насильства у сім’ї. Втім існує сумна статистика стосовно того, що багато дітей не мають можли­вості використати ці права, та і саме проживання в сім’ї ста­новить загрозу нормальному інтелектуальному та фізичному розвитку, здоров’ю, навіть і життю дітей. За статистичними даними Державної судової адміністрації в Харківській облас­ті за 2006—2007 рр., у середньому за рік судами м. Харкова та області виносяться рішення про позбавлення батьківських прав відносно 900—1000 батьків.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рі­шення суду (ч. 1 ст. 207 СК України).

Для розуміння всього процесу усиновлення необхідно звернутися до законодавства, яке регулює ці взаємовідно­сини. Для законного усиновлення дітей застосовуються Європейська конвенція про усиновлення дітей, прийнята 24 квітня 1967 р. у Страсбурзі (далі —Конвен-ція), а також Сімейний кодекс (СК) України, Цивільно-процесуальний кодекс (ЦПК) України тощо.

Усиновленою може бути малолітня (до 14 років) або не­повнолітня (від 14 до 18 років) дитина, у виняткових випад­ках - повнолітня. Дітей, покинутих у пологовому будин­ку чи іншому закладі охорони здоров’я, можна усиновити після досягнення ними двомісячного віку, а підкинутих дітей - після спливу двох місяців з часу їх знайдення. Два місяці - строк очікування на батьків, інших родичів або з’ясування обставин, за яких дитину підкинули. За чинним законодавством мати, відмовляючись від дитини, має дати письмову згоду на усиновлення, яку засвідчує нотаріус. До 1996 р. в Україні законодавством не було заборонено усинов­лення дітей і до двомісячного віку, а відмову матері від ди­тини посвідчували лише лікарі.

Відповідно до ст. 210 СК України, якщо на обліку для мож­ливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усинов­лення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Статтею 7 Конвенції передбачено, що на усиновлення має право особа віком від 21 до 35 років, але у вітчизняному за­конодавстві передбачено можливість відступу від положен­ня про мінімальний вік.

Законом від 10 квітня 2008 р. № 257-VZ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення» (далі - Закон) до цієї статті внесено зміни. Частину 1 викла­дено в такій редакції: «усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа, віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини», абз. 1 ч. 2 до­повнено, у ньому зазначено, що різниця у віці між усиновлю- вачем та дитиною не може бути більшою за сорок п’ять років.

Частиною 2 ст. 208 СК України передбачена у виняткових випадках (зокрема щодо дитини-сироти або дитини, позбав­леної батьківського піклування) можливість усиновлення повнолітньої особи. Стосовно цього ч. 2 ст. 211 цього Кодексу визначено, що у разі усиновлення повнолітньої особи різни­ця у віці не може бути меншою ніж вісімнадцять років.

За законом усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини (в редакції Закону від 10 квітня 2008 р.). Перелік осіб, які не можуть бути усинов- лювачами, визначено у ст. 212 СК України.

Відповідно до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після уси­новлення (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377; далі - Порядок) керів­ники закладів, у яких проживають діти-сироти та діти, поз­бавлені батьківського піклування, а також посадові особи органів опіки та піклування протягом семи днів після от­римання відомостей про таких дітей надсилають письмове повідомлення про них до служб у справах дітей місцевих районних рад, а у разі, коли місце походження дитини не визначене, - за місцем її проживання.

Служба у справах дітей протягом семи днів після над­ходження повідомлення про дитину-сироту або дитину, поз­бавлену батьківського піклування, заносить дані про неї до книги первинного обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та електронного банку даних про дітей, позбавлених батьківського піклування.

Покинутих у пологових будинках дітей, підкинутих, а також тих, від яких відмовились батьки, влаштовують до дитячого закладу на підставі акта, складеного адміністра­цією закладу у присутності представника органу внутріш­ніх справ або органами внутрішніх справ за визначеною формою і на підставі рішення районних райдержадмініст- рацій, виконавчих комітетів районних рад за місцем розта­шування пологового будинку з документами, підготовлени­ми службою у справах дітей.

Якщо протягом місяця після взяття дитини на первин­ний облік службою у справах дітей за місцем її походжен­ня (проживання) не виявилось осіб, які бажають усинови­ти дитину або взяти їх під опіку чи піклування, ця служба складає анкету дитини і додає її свідоцтво про народження, документи, що підтверджують правові підстави для усинов­лення, висновок про стан здоров’я та витяг з історії розвитку дитини, її фотокартку.

Два примірники анкети з додатками передаються Мініс­терству молоді, сім’ї та тендерної політики АРК, службам у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. А за наявності у дитини, взятої на первинний облік, братів або сестер, у правому вер­хньому куті першої сторінки анкети проставляється штамп «Має братів (сестер)».

Міністерство, служби у справах дітей обласних, Київсь­кої та Севастопольської міських державних адміністрації протягом п’яти днів беруть дітей, які можуть бути усинов­лені, на регіональний облік. Якщо за місяць перебування дитини на регіональному обліку не виявляються особи, які бажають її усиновити або взяти під опіку чи піклування, передає один примірник анкети до Державного департамен­ту з усиновлення та захисту прав дитини (далі - Департа­мент), який упродовж п’яти робочих днів ставить цих дітей на централізований облік.

Тобто існує первинний, регіональний та централізова­ний облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У разі поновлення батьківських прав, усиновлення, ус­тановлення опіки та піклування, досягнення повноліття, набуття повної цивільної дієздатності, смерті діти з обліку знімаються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. № 367 «Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини» було затверджено та­кож Положення про Департамент, який відповідно до пок­ладених на нього завдань має багато прав і обов’язків щодо координації діяльності органів і служб у справах дітей, пов’язаної з усиновленням дітей. Він формує банк даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також про кандидатів в усиновлювачі, надає іноземцям та громадянам України, які проживають за межами Украї­ни, - кандидатам в усиновлювачі - в установленому порядку інформацію про дітей, що можуть бути усиновлені, а також направляє іноземців та громадян України, які проживають за межами України, до органу опіки і піклування для ор­ганізації знайомства з дитиною за місцем її проживання.

Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах ді­тей за місцем свого проживання. До заяви додають: довідку про заробітну плату або копію декларації про доходи, копію свідоцтва про шлюб, висновок про стан здоров’я, нотаріаль­но завірену письмову згоду на усиновлення другого з под­ружжя (у разі усиновлення одним із подружжя), довідку про наявність чи відсутність судимості, документ про право власності чи користування жилим приміщенням.

Щоб усиновити дитину - громадянина України, україн­ці, які проживають за межами України, та іноземці звер­таються до Департаменту і надають, крім вищезазначених документів, дозвіл компетентного органу країни, в якій проживають, на в’їзд і постійне проживання усиновленої дитини, копію паспорта, зобов’язання поставити дитину на консульський облік. Документи мають бути легалізовані у відповідній закордонній дипломатичній установі України.

Служба у справах дітей, прийнявши заяву про бажання усиновити дитину від громадян України, протягом деся­ти днів складає акт про обстеження їх житлово-побутових умов і розглядає питання про можливість усиновлення. У разі прийняття позитивного рішення ставить їх на облік як кандидатів в усиновителі із занесенням даних про них до відповідної книги. Висновок заявники отримують за ба­жанням разом із документами, на підставі яких вони мо­жуть звернутися за роз’ясненням умов усиновлення, прав та обов’язків, що виникають у зв’язку з усиновленням.

Департамент розглядає заяви громадян України, які про­живають за межами України, та іноземців протягом 20 днів і при позитивному рішенні ставить їх на облік як кандидатів, а в разі відмови надсилає обгрунтовану відповідь разом із доку­ментами. Строк дії документів щодо усиновлення - один рік.

Для організації знайомства та встановлення контакту з ди­тиною кандидатам в усиновителі видається строком на 10 днів направлення до районних держадміністрацій, виконавчих комітетів за формою, що затверджується Департаментом.

Якщо контакти з дітьми установлено не було, можливість повторного ознайомлення з інформацією, що міститься у централізованому банку даних, кандидатам може бути на­дана протягом періоду, що не перевищує 45 календарних днів від дати першого ознайомлення. І лише після встанов­лення контакту з дитиною кандидати в усиновителі звер­таються до служби у справах дітей за місцем проживання дитини із заявою про бажання усиновити її.

Керівник дитячого закладу готує документи, а служба у справах дітей протягом 10 днів - висновок про доцільність усиновлення для подання до суду, а громадянам України, які проживають за межами України, та іноземцям - для по­дання до Департаменту.

Усиновлення проводиться на підставі рішення суду. Суд, що постановив рішення про усиновлення дитини іноземцем, у десятиденний строк після набрання рішенням чинності подає Департаменту засвідчену в установленому порядку, копію рішення.

Усиновлювач зобов’язаний особисто забрати дитину з місця її проживання після пред’явлення копії рішення суду про усиновлення у присутності представника служби у справах дітей.

Порядок здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після їх усиновлення затверджений пп. 27-30 постанови Ка­бінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після уси­новлення» (далі - Постанова).

Згідно зі ст. 102 Кодексу про шлюб та сім’ю України (у першій редакції) усиновлення проводилось рішенням вико­навчого комітету районної чи міської Ради народних депу­татів. Згодом воно здійснювалося за рішеннями районних, міських державних адміністрацій 1 лише у 1996 р. ад­міністративна процедура була замінена судовою.

Віднесення розгляду заяви про усиновлення до компе­тенції суду і визнання рішення суду юридичною підставою для виникнення відповідних правових наслідків започат­кувало нову сторінку в діяльності судової влади.

Процедура розгляду судом заяви про усиновлення виз­начена ЦПК. При розгляді судом справ зазначеної категорії суди повинні керуватися розд. IV, статтями 207-235 СК Ук­раїни, розд. 5, статтями 251-255 ЦПК України, Конвенцією та вищезазначеною Постановою Кабінету Міністрів.

Відповідні справи розглядаються в порядку окремого провадження. Заява про усиновлення дитини або повноліт­ньої особи (у виняткових випадках), яка не має матері, бать­ка або була позбавлена їхнього піклування, подається до місцевого суду за місцем її проживання.

У період підготовки справи до судового розгляду суддя повинен вирішити питання про участь у ній як заінтересо­ваних осіб відповідного органу опіки і піклування, а у спра­вах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних, громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.

Так, наприклад, у справі за заявою М. П., С. О. як зацікав­лені особи до участі у справі були залучені служба у справах неповнолітніх виконкому Дзержинської райради м. Харкова, Обласний будинок дитини № 2, служба у справах неповноліт­ніх виконкому Київської райради м. Харкова, приватний навчально-виховний комплекс «К. —Харків», Департамент.

Підставою звернення до суду заявники зазначили те, що своїх біологічних дітей вони мати не можуть, але бажають, щоб у них була повноцінна сім’я. Рішенням суду служби у справах неповнолітніх м. Мілана (Італія) вони визнані при­датними до усиновлення однієї та більше дитини іноземного походження. Заявники перебували на обліку в Департаменті з лютого 2007 р. У березні цього року вони встановили кон­такт із хлопчиком Т., який їм сподобався, а дізнавшись, що він має брата й сестру, які на той час перебували у приватно­му навчально-виховному комплексі «К. - Харків», заявники, незважаючи на захворювання дітей, побажали всиновити їх усіх. Мати від них відмовилась, про що правоохоронними ор­ганами 23 грудня 2004 р. було складено акт, відомостей про батька та матір немає, діти в розшуку не перебувають. Рішен­ня щодо усиновлення дітей сім’єю з Італії було позитивним.

Як вбачається з матеріалів дослідження житлово-побу­тових умов для усиновлення, які надходять з місця прожи­вання усиновителів, з’ясовується склад сім’ї усиновителя, обгрунтування мотивації та розуміння ними усиновлення, біографічні дані батька та матері (усиновителів), ставлення їх до усиновлення, виховання, житлові умови та суспільство, медичний огляд, працевлаштування та фінанси, особисті рекомендаційні листи та довідки з поліції. Дослідження завершується підсумком та рекомендаціями щодо можли­вості усиновлення.

До квітня 2008 р. у вітчизняному законодавстві не було заборони на всиновлення дітей ІН03ЄМНИМИ громадя­нами, які не перебувають у шлюбі. Частину 1 ст. 212 СК України було доповнено п. 9 про те, що не можуть бути уси- новлювачами іноземці, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини. Такі положен­ня містять і ст. 24 Закону від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП «Про охорону дитинства».

Крім зазначених висновків, у пакеті документів, які по­даються до суду, необхідний висновок дитячої установи, в якій перебуває дитина, висновок виконавчого комітету райради про доцільність усиновлення, медичні висновки про стан здоров’я та розумовий розвиток дітей, які підля­гають усиновленню.

Аналіз цивільних справ, розглянутих судами в 2006— 2007 рр., свідчить про те, що суди в основному правильно вирішують ці справи. Процесуальний порядок розгляду су­дом справ про усиновлення регулюється гл. 5 ЦПК, який пе­редбачає подачу заяви про усиновлення дитини за її місцем проживання. До заяви має додаватися перелік документів, зазначений у ст. 252 ЦПК.

Підготовка справи до розгляду передбачає вирішення питання про залучення до участі у справі заінтересованих осіб. Обов’язковою є участь відповідного органу опіки та піклування, а у справах про усиновлення іноземними гро­мадянами - уповноваженого органу виконавчої влади. До заяви має бути доданий висновок органу опіки і піклуван­ня про доцільність усиновлення та документи: акт обсте­ження умов життя заявника, свідоцтво про народження дитини, медичний висновок про стан здоров’я дитини, про фізичний і розумовий розвиток, у випадках, встанов­лених законом, згода батьків, опікуна, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.

На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна пись­мова згода другого члена подружжя, засвідчена нотаріально, без згоди другого члена подружжя усиновлення може бути проведено, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздат­ним, позбавленим батьківських прав щодо цієї дитини. При цьому відповідно до п. 2 ст. 219 СК України усиновлення може бути проведено без згоди батьків, якщо судом буде встановле­но, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців, без поважних причин не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Втім, з метою повного з’ясування всіх обставин спра­ви суд може залучити до участі у справі осіб, зазначених у ст. 219 СК України.

Так, по справі за позовом К. до М. про усиновлення непов­нолітньої Р. справа була розглянута за відсутності батька ди­тини з тих підстав, що рішенням суду, яке набрало чинності за два місяці до розгляду справи про усиновлення, М. було позбавлено батьківських прав стосовно доньки, а тому справа була розглянута без його виклику до суду та без його згоди. У подальшому останній оскаржив як рішення суду про позбав­лення його батьківських прав, так і рішення про усиновлен­ня, посилаючись на процесуальні порушення при розгляді (він не був належним чином повідомлений про час слухання справи). В апеляційному порядку рішення суду про позбав­лення М. батьківських прав було скасовано та справа направ­лена на новий розгляд. Апеляційна скарга на рішення суду про усиновлення залишена без задоволення, оскільки на час ухвалення рішення не існувало процесуальних порушень. Рі­шення про усиновлення постановлено без згоди батька з тих підстав, що останній був позбавлений батьківських прав.

Враховуючи обставини цієї справи, суд при вирішенні справ зазначеної категорії повинен: по-перше, проводити ретельну підготовку справи до судового розгляду; по-дру­ге, як на стадії підготовки справи до судового розгляду, так і під час розгляду справи по суті вирішувати питання про виклик до суду батьків дитини, якщо це буде сприяти більш повному встановленню обставин справи.

Процес усиновлення, крім проведення процедури доку­ментального оформлення усиновлення, також має деякі мо­ральні та етичні аспекти, оскільки за усиновленням стоїть доля неповнолітньої або малолітньої дитини. Процесуальні порушення при постановленні рішень про усиновлення мо­жуть мати тяжкі психологічні наслідки для цих дітей.

Суд може вирішити питання про усиновлення без пись­мової згоди опікуна, піклувальника, органу опіки і піклу­вання, закладу охорони здоров’я, якщо буде встановлено, що усиновлення відповідає інтересам дитини. У даному ви­падку на суд покладена велика відповідальність за долю ди­тини, а тому у будь-якому разі суд повинен виходити перш за все з інтересів дитини. І висновок суду має бути достатньо обґрунтованим.

Для усиновлення дитини потрібна її згода. За статтею 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечу­ють дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати їх з усіх питань, які її стосуються. З цією метою, зокрема, надається можливість бути заслуха­ною під час будь-якого судового чи адміністративного роз­гляду справи, який стосується дитини.

Справи обов’язково повинні розглядатися за участю орга­ну опіки і піклування або уповноваженого органу виконав­чої влади, з викликом заінтересованих осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. А згідно із ч. 4 ст. 234 ЦПК розгляд справи проводиться судом у складі одного судді і двох на­родних засідателів.

Прийняття рішення усиновити дитину має бути вива­женим і продуманим, оскільки відмова від усиновлення після проведення всієї процедури усиновлення до набран­ня рішенням суду законної сили може призвести до мо­ральних і навіть фізичних страждань дитини, яка за цей період усвідомила, що вона комусь потрібна, що в неї бу­дуть батьки.

Так, у Краснокутському районному суді Харківської області громадянка С. звернулася ло суду із заявою про скасування усиновлення, посилаючись на те, що після усиновлення неповнолітнього Р. у неї не склалися стосун­ки з чоловіком і він пішов із сім’ї, а вона не змогла знайти порозуміння з дитиною, хоча й намагалася бути доброю для неї. Син її не слухав, і всі намагання зблизитися з ним та порозумітися були марними. Такі стосунки вис­нажили нервову систему і заявниці, і дитини. Допитаний у судовому засіданні неповнолітній заявив про своє неба­жання жити в сім’ї С. і хотів повернутися до державного закладу.

Частиною 2 ст. 218 ЦПК встановлено принцип незмін­ності судового рішення, відповідно до якого після його проголошення суд, який постановив рішення, не може сам скасувати або змінити таке рішення. Але у випадку, передбаченому в ст. 255 ЦПК, враховано особливий поря­док розгляду цих справ та передбачене право суду скасу­вати своє рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 225 СК України усиновлення вважаєть­ся здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Після набрання чинності рішенням суду про усиновлення заявники набувають статусу бать­ків усиновленої дитини з настанням правових наслідків, зазначених у ст. 232 СК України. Пізніше усиновлення може бути скасоване з підстав, передбачених ст. 238 СК України, А тому при повторній спробі усиновити дити­ну. якщо буде встановлено, що перше усиновлення було скасовано з вини усиновлювачів, вони відповідно до п. 4 ст. 212 СК України можуть бути зараховані до осіб, які не можуть бути усиновлювачами.

Тому психологічна та юридична підготовка громадян до усиновлення має велике значення, щоб звести до міні­муму випадки, коли усиновлювачі відмовляються від усиновлення.

Особлива роль у процесі усиновлення надана органам опіки та піклування. Загальні положення про опіку та піклування містяться в ЦК України. У СК України зали­шилися норми про опіку та піклування над дітьми як пра­вова форма влаштування дітей, позбавлених батьківсько­го піклування.

У ЦК України передбачено, що опіка чи піклування над дитиною можуть бути призначені судом, якщо при розгляді ним будь-якої справи стане відомо про наявність дитини, яка залишилася без батьківського піклування. При призначенні дитині опікуна або піклувальника ор­ганом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини (ч. 2 ст. 244 СК України). Згода дитини відносно опікунства чи піклування над нею може бути з’ясована і врахована при виборі опікуна чи піклувальника.

Відповідно до Правил опіки та піклування, затвердже­них наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охо­рони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. №-34/166/131/88 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 17 чер­вня 1999 р. за № 387/3680 (далі - Правила), органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є район­ні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільсь­ких, селищних рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлен­ня, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтерна- тів різних профілів, на усиновлення, під опіку, піклування та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім’ї та молоді, служби у справах не­повнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім’ї (прийомні сім’ї, дитячі бу­динки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Для допомоги в роботі при органах опіки і піклування створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання і громадськості.

При цьому потрібно розмежовувати поняття «орган опіки та піклування» та «опікунська рада», оскільки вони не є тотожними. А тому відповідно до норм СК Ук­раїни з позовами про позбавлення батьківських прав мо­жуть звертатися відповідний орган опіки і піклування, а не опікунська рада, яка наділена дорадчими функціями.

Так, у справі за позовом Люботинської міської ради про позбавлення батьківських прав громадянина Ш. ви­сновок про позбавлення батьківських прав наданий опі­кунською радою і підписаний головою опікунської ради. Відповідно до п. 1.6 Правил, опікунська рада створюється для допомоги в роботі при органах опіки та піклування. До опікунської ради, яка наділена дорадчими функція­ми, входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості.

Статтею 177 СК України також передбачено одержання батьками згоди на вчинення правочинів щодо майнових прав малолітньої дитини та надання дозволу на вчинення право-чинів неповнолітньої дитини саме від органів опіки та піклування.

Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структур­ними підрозділами відповідних управлінь і відділів міс­цевої державної адміністрації вирішують питання, які належать до їх компетенції. Перелік питань, які повин­ні вирішувати органи опіки і піклування, зазначено в п. 1.7 Правил. При цьому керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Значна роль надана цим органам при проведенні під­готовчих дій по усиновленню дітей (збирання необхідних документів, перевірка матеріального стану, житлових умов усинов-лювачів, аналіз стану моральної підготовки їх до усиновлення і усвідомлення ними цілей усиновлен­ня та наслідків відмови від усиновлення).

Враховуючи викладене, вважаємо, що питаннями усиновлення повинні займатися спеціально підготов­лені спеціалісти, з високими моральними якостями, які здатні любити і поважати дітей. Справи про усиновлення повинні розглядати судді, обізнані з усім спектром зако­нодавства, що регулює ці правовідносини, які розуміють усю хибність формального підходу до вирішення таких справ.

Примітки:

Усиновлення — юридичний факт,внаслідок якого між особами, які не мають біологічної спорідненості, виника­ють відносини як між батьком та дітьм. У випадку ж на­явності спорідненості між особами може йтися про виз­начення походження дитини

Керівникі закладів, у яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також поса­дові особи органів опіки і піклування протягом семи днів після отримання відомостей про таких дітей надсилають письмове повідомлення про них до служби у справах район­ної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністра­ції, виконавчого комітету міської, районної у місці ради (далі служба у справах дітей) за місцем походження дити­ни, а у разі, коли місце походження дитини не визначене, - за місцем її проживання.( Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затверджений постановою КМ від 28 серпня 2003 р. №-1.

Перелік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на об­ліку в Центрі з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України.(затверджено наказом Міністерства охо­рони здоров,я України 01.01.1997 №-2 0140-97( в редак­ції наказу від 21.01.2002р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 лютого 2002р. №-98/6386).

Нотаріальні дії щодо засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальника) на згоді про усинов­лення дитини не можуть вчинятися приватними нотаріу­сами, але можуть вчинятися державними нотаріусами у порядку встановленому Інструкцією про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, затверд- жена наказом Міністра юстиції України від 03.03.2004р. №-20/5( ст.36 Закону України „Про нотаріат”.

До набрання рішенням суду про усиновлення законної сили кожен із батьків може відкликати свою згоду неза­лежно від мотивів. (п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №-3).

Якщо після ухвалення рішення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд згідно з частиною п,ятою статті 255 ЦПК України скасовує це рішення і поновлює розгляд справи.

«Актуальні питання цивільного та господарського пра­ва» № 6 2008 р., - С. 49-57.

В основі найбільш значущих змін лежить компроміс. Сідней Сміт

Головною ознакою випадкового сімейства є відсутність у батька сімейства «ідеї», яку б він міг передати своїм дітям. Ще однією ознакою випадковості сім'ї є роз’єднаність чоловіка та дружини, батька та матері. Ця роз’єднаність може бути різною - інтелектуальною або духовною, але вона не лише роз’єднує дружину та чоловіка, а й завдає шкоди дітям. Ф. М. Достоєвський