Поняття усиновлення у сімейному праві України

Нині поряд із природним (біологічним) материнством, батьківством виділяють так зване соціальне материнство, батьківство, під яким слід розуміти вчинення з боку жінки, чоловіка певних дій, підтверджених відповідним юридичним актом (рішення суду про усиновлення), на підставі яких у них виникають права та обов'язки по відношенню до дитини тотожні тим, що виникають у батьків і дітей за природнім походженням^[22].

Таким чином, при усиновленні, батьківські права та обов'язки виникають на підставі відповідного рішення суду. Після здійснення акту усиновлення, усиновлювачі змінюють свій статус, оскільки в законі чітко зазначено, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч. 4 ст. 232 СК України). Тобто, і юридично, і фактично є підстави вважати їх батьками дитини, а відтак відносини, що виникають є батьківськими^[23].

Отже, можна зробити висновок, що усиновлення - це юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення між особою, яка прийняла дитину в сім'ю (усиновлювач), і дитиною (усиновлений) правових відносин, прирівнених до правових відносин, які існують між родичами за походженням. Така особливість дозволяє відмежувати усиновлення від інших форм прийомного виховання - опіки та піклування, патронату, прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу. Такі форми взяття дітей на виховання в сім'ю, також призводять до встановлення сімейних відносин, але не зводять їх до такого типу правовідносин, що складаються між родичами за походженням^[24].

Разом з тим, слід звернути увагу і на ту обставину, що усиновлення як юридичний факт, є складним за своїм юридичним складом. Цей факт включає в себе не тільки волевиявлення усиновлювача прийняти дитину у свою сім'ю на правах доньки чи сина, але й прийняття компетентним органом рішення про усиновлення.

Таким чином, усиновлення в першу чергу необхідно розглядати як державний акт, у зв'язку із яким у визначеної категорії осіб (усиновлені та їх нащадки, усиновлювачі та їх родичі) виникають такі ж права та обов'язки, які по закону існують між батьками і дітьми, і в другу чергу, як правовий інститут, на підставі норм якого відбувається передача дитини, позбавленої батьківського піклування у сім'ю усиновлювача.

В основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні покладені принципи, які відповідають вимогам міжнародних стандартів у зазначеній сфері: кожна дитина має право на виховання в сім'ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли вичерпані всі можливості щодо передачі дитини під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України; вирішення усіх процедурних питань щодо усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України; заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу; здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім'ях іноземців.

Правовою основою здійснення усиновлення є Конституція України, Сімейний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс, ряд міжнародних нормативно-правових актів, а також інші законодавчі акти, які регулюють відносини в сфері усиновлення.

Сімейним законодавством України встановлено ряд умов (вимог), яких необхідно дотримуватись при здійсненні усиновлення. Важливість дотримання умов усиновлення, пов'язана насамперед з тим, що ці «умови спрямовані на те, щоб інститут усиновлення слугував виключно інтересам дітей»^[27].

Таким чином, під умовами усиновлення пропонується розуміти встановлені сімейним законодавством вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення юридичного акту усиновлення.

Аналіз законодавства та джерел судової практики дозволяє виділити декілька груп таких умов.

Першу групу складають вимоги, що визначають категорію дітей, які можуть бути передані на усиновлення та вимоги, що пред'являються до кандидатів в усиновлювачі.

Друга група - це вимоги щодо отримання згоди на усиновлення від осіб, визначених законом.

Третя група - вимоги щодо обов'язковості отримання висновку органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлення.

І, нарешті, четверта - процедурні вимоги, які визначають процесуальний порядок провадження у справах про усиновлення.

Вимоги, що визначають категорію дітей, які можуть бути передані на усиновлення та вимоги, що пред 'являються до кандидатів в усиновлювачі.

Відповідно до сімейного законодавства на усиновлення можуть бути передані діти- сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»^[28] та ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»^[29] правовий статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування мають діти: єдиний або обидва із батьків якої: померли; невідомі; позбавлені батьківських прав; визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причини не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи.