§ 3 . Цивільне процесуальне законодавство

Джерелами цивільного процесуального права є Конституція Укра­їни, ЦПК, закони та інші нормативні акти.

У Конституції містяться норми, які регламентують право громадян на судовий захист, їх правовий статус у цивільному судочинстві (стат­ті 24, 29, ЗО, 31, 32, 55, 59) і визначають принципи організації і діяль­ності суду (розд.

Див.: Горшенев, В. М. О системе процессуального права в советском государстве І ГЙСС11 / В. М. Горшенев, П. С. Дружков// Вопр. правоведения. - Новосибирск, 1970. - I 15-16.

Специфічними джерелами цивільного процесуального права є рі­шення Конституційного Суду України. Вищий авторитет Конституцій­ного Суду України, його верховенство в судовій системі держави за­безпечується переконливістю аргументації, яка проводиться Судом, у своїх рішеннях, обгрунтованістю юридичних висновків і послідов­ністю правових позицій, тобто власної практики. Цей авторитет визна­чається також тим, що рішення Конституційного Суду України і фор­мально мають загальний характер, і поширюються на всі аналогічні випадки судової практики, є загальнообов'язковими, не підлягають затвердженню чи підтвердженню з боку якихось органів чи посадових осіб. Це дає підстави стверджувати, що рішення Конституційного Суду України, тобто акти тлумачення конституційних положень, безумовно, можливо віднести до джерел права, якщо їх розуміти як систему фак­торів і соціальних явищ, які виступають як певний процес правотво- рення та застосування права.

Особливістю рішень Конституційного Суду України є те, що вони є джерелами права України з тієї точки зору, що, вирішуючи питання конституційності нормативно-правових актів, суд не створює норми, а визнає нечинними ті чи інші нормативно-правові акти або ту чи іншу їх частину. Те саме стосується і рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення чинного, у тому числі й цивільного процесуального законодавства.

Конституційного Суду України: від 22 квітня 2008 р. (справа про мову судочинства); від 27 січня 2010 р. (справа про апеляційне оскарження ухвал суду); від 28 квітня 2010 р. (справа про забезпечення апеляційно­го оскарження ухвал суду); від 9 вересня 2010 р. (справа щодо відпо­відності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних з соціальними виплатами»).

Джерелами цивільного процесуального права також є рішення Єв­ропейського суду з прав людини, особливо що стосується застосування ст. 6 ЄКПЛ щодо права на справедливий судовий розгляд. З точки зору їх впливу на судову практику та правової дії у правовій системі рішення ЄСПЛ можуть розглядатися за певною аналогією з рішеннями Консти­туційного Суду України. Разом із тим між цими рішеннями мають місце і деякі суттєві відмінності, які визначаються різними статусами цих судів. Якщо функція Конституційного Суду України полягає в нормо- контролі у національній правовій системі, то Європейський суд з прав людини вирішує питання застосування конвенційних норм і не здійснює судовий нормоконтроль за національним законодавством.

Правовою підставою прецедентності рішень ЄСПЛ є офіційне ви­знання державою як джерела права рішення цього Суду. Україна ви­знала обов'язковою юрисдикцію ЄСПЛ у всіх питаннях тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України застосовують Конвенцію та рішення Європей­ського суду як джерело права.

Враховуючи реальний вплив на національну судову практику рі­шень ЄСПЛ і Конституційного Суду України, не виключається їх певна конкуренція. Мова, власне, йде про проблему співвідношення рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини.

Рішення і висновки Конституційного Суду України, як і рішення ЕСПЛ, рівною мірою є обов'язковими до виконання. Формально на законодавчому рівні це питання вирішено, і цивільне процесуальне законодавство передбачає механізми корегування судової практики у зв'язку з прийняттям рішень як ЄСПЛ, так і Конституційним Судом України. Відповідно до ст. 355 ЦПК судове рішення у цивільних спра­вах може бути переглянуто Верховним Судом України з мотивів вста­новлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирі­шенні справи судом. Що стосується рішень Конституційного Суду України, то вони мають застосовуватися при розгляді цивільних справ, їх незастосування може бути підставою для оскарження рішення в апе­ляційному або касаційному порядку.

У реальній практиці вже мають місце окремі випадки конкуренції рішень Конституційного Суду України та рішень ЄСПЛ, в яких даєть­ся різна інтерпретація тих самих положень стосовно реалізації прин­ципу верховенства права щодо права власності. Це означає, що у по­дальшому національний цивільний процес дедалі більше буде інтер­націоналізуватися завдяки універсалізації прав людини та функціону-

2

ванню універсального міжнародно-правового механізму їх захисту .

Цивільний процесуальний закон, як і будь-який закон, діє в часі, просторі й за колом осіб. Дія цивільного процесуального закону в часі пов'язана перш за все з проблемою зворотної сили закону. В законо­давстві існує загальне правило про те, що закон зворотної сили не має. Відповідно до частин 3,4 ст. 2 ЦПК провадження в цивільних справах

у судах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учас­никам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зво­ротної дії в часі. Щодо припинення дії цивільного процесуального закону, то воно, як правило, відбувається в результаті офіційного його скасування, тобто прийняття нового закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відпо­відно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Тобто законодавство про цивільне судо­чинство застосовується всіма судами України при розгляді ними ци­вільних справ відповідно до судової юрисдикції і підсудності цивільних справ.

Правила дії цивільного процесуального законодавства визначають його дію і за колом осіб. Цивільне процесуальне законодавство поши­рюється на фізичних осіб, юридичних осіб України, іноземців, а також осіб без громадянства. Разом з тим дія цивільного процесуального за­конодавства за колом осіб має особливості. Воно діє тільки відносно учасників цивільного процесу та осіб, які мають будь-яке відношення до справи, що розглядається судом, хоча і не залучених до процесу. Так, згідно із ст. 137 ЦПК суд може витребувати докази у тих осіб, які не є учасниками цивільного процесу, але утримують письмові або речові докази.

Певні правила цивільного процесуального законодавства діють відносно всіх або тільки щодо окремих суб'єктів цивільного судочин­ства. Так, ст. 7 ЦПК, яка передбачає правило про державну мову судо­чинства, стосується всіх учасників цивільного судочинства, а ст.

Принагідно відзначити, що чинне законодавство не передбачає можливості застосування цивільного процесуального закону за анало­гією. Якщо допустима аналогія у застосуванні матеріального права при розгляді цивільних справ, то аналогія процесуального закону не до­пускається. Порядок правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, процедур цивільного судочинства є дозвільним, який забезпечує єдність правового регулювання і тим самим єдність режиму судочинства. Процесуальна діяльність передбачена тільки законом. Незважаючи на це, окремі науковці та практики пропонують можли­вість аналогії в цивільному процесуальному праві, а в деяких проце­суальних законодавствах це питання вже вирішене. Наприклад, відпо­відно до ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації у випадках відсутності норми процесуального права, що регулює відносини, які виникають у ході цивільного судочинства, федеральні суди загальної юрисдикції і мирові судді застосовують норму, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такої норми діють, виходячи з прин­ципів здійснення правосуддя в Російській Федерації (аналогія права) .