6.2.1. Загальні збори учасників компанії

Основним і донедавна єдиним засобом прийняття рішення учасниками компанії було проведення загальних зборів. Відповідно до СА 1985, кожна компанія обов’язково має проводити річні загальні збори.

При розробці реформи британського корпоративного права дуже значна увага була приділена інституту загальних зборів. Британські правники намагались вирішити два основних завдання:

- здійснити суттєву модернізацію інституту загальних зборів (переглянуті були майже усі вимоги – процедура скликання та проведення зборів, форма голосування, періодичність скликання, надання інформації, пов’язаної з питаннями порядку денного, доповнення порядку денного, форма резолюцій тощо);

- запровадити більш сучасні, аніж загальні збори форми волевиявлення учасників компанії.

Розглянемо більш детально сучасний стан регулювання та зміни, запропоновані СВ 2005 щодо інституту загальних зборів.

Ст. 366 СА 1985 передбачає, що кожна компанія зобов’язана проводити річні загальні збори акціонерів і перші загальні збори повинні бути проведені не пізніше 18 місяців з моменту реєстрації компанії. Кожні чергові загальні збори акціонерів повинні бути скликані не пізніше 15 місяців з моменту скликання попередніх зборів. Якщо збори не проводяться вчасно, будь-який учасник компанії може звернутися до DTI із проханням скликати загальні збори або видати розпорядження про їх скликання, а також внести необхідні зміни в статут компанії, пов’язані зі скликанням і проведенням загальних зборів (ст. 367 СА 1985).

Кожний учасник має бути сповіщений про скликання річних загальних зборів не пізніше 21 дня до моменту їх проведення (ст.

СА 1985 не містить навіть приблизного переліку питань, що належать до компетенції річних загальних зборів. Оскільки ст. 241 СА 1985 вимагає від директорів представити на загальні збори річну звітність, річний звіт директорів й аудиторський висновок, то цілком закономірно, що загальні збори розглядають ці документи. Також, як правило, на щорічних загальних зборах здійснюється призначення директорів й аудиторів компанії.

У відповідності до ст. 366 (А) СА 1985, приватна компанія може звільнити себе від проведення річних загальних зборів шляхом прийняття елективної резолюції. Але навіть якщо це було зроблено, будь-який учасник компанії має право не пізніше трьох місяців до кінця поточного календарного року сповістити компанію про необхідність провести загальні збори.

Слід зазначити, що СВ 2005 передбачає суттєву реформу з питань проведення річних зборів. Проект скасовує вимогу проведення річних загальних зборів для приватних компаній. Для цих компаній скасовується і обов’язкова вимога щодо затвердження річної фінансової звітності та переобрання аудитора компанії на загальних зборах (зазвичай ці питання виносились на річні загальні збори). У Білій книзі зазначається, що для приватних компаній річні загальні збори становлять лише зайву формальність, яка не має жодного практичного смислу (п. 2.11). Втім, розробники реформи визнають, що для деяких приватних компаній з великою кількістю учасників проведення річних зборів може бути досить корисною процедурою. Для таких компаній СВ 2005 встановлює можливість за допомогою звичайної резолюції зобов’язати компанію проводити річні загальні збори, із затвердженням на них фінансової звітності та переобранням аудитора компанії.

Для публічних компаній необхідність проведення річних зборів залишається, але вони отримують можливість на підставі одностайного рішення всіх учасників відмовитись від проведення таких зборів.

Крім того, якщо чинне законодавство вимагає проведення річних загальних зборів із інтервалом, який не має перевищувати 15 місяців, СВ 2005 передбачає більш щільну прив’язаність термінів скликання до циклів річної звітності, і закріплює обов’язок проведення річних зборів не пізніш 10 місяців після закінчення попереднього фінансового року для приватних компаній (якщо вони ухвалили рішення про проведення зборів) і шести місяців – для публічних компаній.

СВ 2005 скорочує термін повідомлення учасників про скликання річних зборів до 14 днів.

Будь-які інші збори акціонерів, крім річних, кваліфікуються як позачергові збори акціонерів. Про проведення позачергових загальних зборів учасники повинні бути сповіщені письмово не пізніше 14 днів до дати проведення зборів, а якщо планується прийняття спеціальної резолюції – то не пізніше 21 дня (ст. 369 (1) (b) СА 1985)^[44]. Даний строк може не братися до уваги якщо відповідне рішення приймуть учасники компанії, що мають право брати участь і голосувати на загальних зборах. Таке рішення має бути прийняте більшістю, що складає не менше 95 % від загальної кількості голосів. У приватних компаніях може бути прийнята елективна резолюція, що знижує даний бар’єр, але не менш як до 90 %.

Правом скликання позачергових загальних зборів володіють директори компанії. З 1900 року учасники компанії, що володіють у сукупності не менш як 10% голосів на загальних зборах даної компанії, можуть вимагати від директорів скликання позачергових загальних зборів із указівкою на їх цілі^[45].

На практиці може скластися ситуація, коли внаслідок певних умов неможливо скликати або провести загальні збори компанії відповідно до вимог СА 1985 або статуту. У подібних обставинах суд наділений повноваженнями видати наказ про проведення загальних зборів відповідно до правил, визначених судом (ст.

Повідомлення про скликання загальних зборів має вручатися кожному учаснику компанії, включаючи учасників, що не мають права на участь у зборах [427]. Спосіб розсилання повідомлень визначається статутом компанії. Загальні збори є правомірно проведеними тільки в тому випадку, якщо кожний учасник компанії, що має право на участь у загальних зборах, одержав відповідне повідомлення [464]. Для подолання негативних наслідків такого суворого припису в статути компаній часто включаються положення, згідно яких, неотримання особою повідомлення без вини компанії (унаслідок поганої роботи пошти, зміни адреси й ін.) не спричиняє недійсності рішень загальних зборів.

Крім розсилання учасникам повідомлень про скликання загальних зборів і спеціальних повідомлень директори компанії зобов’язані надати їм необхідну інформацію і пояснення щодо питань, що будуть обговорюватися на загальних зборах. За рахунок компанії директори вправі направляти учасникам будь-які інформаційні або пояснювальні матеріали. Такі повноваження підсилюють позицію директорів у випадку наявності альтернативних проектів або опозиції з числа учасників, що не підтримують проект резолюції, запропонований директорами. Тому СА 1985 наділяє учасників компанії правом вимагати розсилання своїх матеріалів, обсяг яких не перевищує 1000 слів. Крім того, учасники можуть вимагати від компанії розсилання проекту резолюції, що пропонується для прийняття на щорічних загальних зборах (ст. 376 СА 1985). Втім, британські юристи відзначають, що зазначене право носить переважно декларативний характер, тому що істотно обмежується обсяг розповсюджуваної інформації й учасники фактично змушені робити це за власний рахунок [343, c.

Будь-який учасник компанії з акціонерним капіталом може призначити свого представника ("proxy") для участі в загальних зборах. Для компаній без акціонерного капіталу учасники можуть призначати своїх представників тільки в тому випадку, якщо дане право закріплене статутом компанії. Статус представників учасників визначається в ст. 372 СА 1985. Представником учасника компанії може бути інший учасник компанії, її директор або третя особа (аутсайдер). Кожен учасник може мати тільки одного представника на загальних зборах, якщо інше не визначено статутом компанії. Особиста участь учасника компанії у зборах виключає можливість участі у них його представника. Компанія може за свій рахунок розсилати учасникам форму довіреності для призначення представника, що підлягає поверненню компанії, і список осіб, що можуть бути призначені як представники.

Статус представника на загальних зборах багато в чому відрізняється від статусу учасника компанії:

- представники мають право відвідувати всі збори (річні, позачергові, збори класів), але вони можуть голосувати підняттям руки тільки в тому випадку, якщо це передбачено статутом компанії;

- у приватних компаніях представники учасників мають таке ж право на виступ перед загальними зборами, як і самі учасники, але в публічних компаніях реалізація даного права залежить від положень статуту;

- повноваження представника визнаються тільки в тому випадку, якщо учасник, що його призначив, не є присутнім на загальних зборах;

- якщо повноваження представника припинилися до моменту проведення загальних зборів (у силу розірвання договору, смерті або ліквідації учасника, що призначив представника і т.п.), але компанія не була письмово сповіщена про це до моменту реєстрації учасників, або до моменту проведення голосування (якщо воно проводиться в інший час), то голоси, що належать представникові такого учасника, враховуються при визначенні результатів голосування і ухвалені з урахуванням таких голосів резолюції є дійсними.

У СВ 2005 передбачається розширення повноважень представників учасників – вони будуть наділятися тим же обсягом прав, як і самі учасники – тобто отримають право виступати на зборах, право голосувати не тільки шляхом подання голосів, але й підняттям руки, право вимагати голосування шляхом підрахунку голосів.

У випадку, якщо корпорації (тобто юридичні, а не фізичні особи) є учасниками компанії, вони призначають представників, що називаються "representative" і представляють інтереси корпорації на загальних зборах. Статус даних представників істотно відрізняється від статусу представників, призначених учасниками – фізичними особами ("proxy"). Представники корпорацій в однаковій мірі користується всіма правами, що належать учасникам – фізичним особам (ст. 375 СА 1985). На них не поширюються обмеження, установлені для "proxy".

Положення про електронні засоби комунікації 2000 р. (Companies Act 1985 (Electronic Communications) Order 2000), що вступило в силу 22 грудня 2000 року, надало компаніям можливість використання електронних засобів комунікації для доставки кореспонденції учасникам компанії, а також одержання від учасників компанії доручень про призначення представників (proxy). Інститутом дипломованих секретарів і адміністраторів (The Institute of Chartered Secretaries and Administrators (ICSA) був розроблений Кодекс чесної ділової практики, що регулює обмін інформацією між компаніями і їхніми акціонерами з використанням електронних засобів комунікації [339].

СВ 2005 йде ще далі і надає право компанії та учаснику самостійно визначити формат обміну інформацією між ними. Це може бути письмова, електронна або навіть усна форма. Дане правило поширюється на повідомлення про скликання зборів, призначення представників тощо. Єдина тверда вимога залишається щодо письмової резолюції – вона має бути викладена у об’єктивній текстовій формі – але це може бути не тільки документ у письмовій формі, але й повідомлення електронної пошти, текст на веб-сайті, або повідомлення, відправлене на мобільний телефон.

Для того, щоб резолюції, прийняті загальними зборами, були дійсними, необхідна наявність кворуму на даних зборах. Ст. 370 (4) СА 1985 закріплює, що кворум на загальних зборах компанії складають як мінімум два учасники компанії, що є присутніми особисто. Загальне право доповнює дану вимогу – для визначення кворуму враховуються лише ті учасники, що наділені правом брати участь і голосувати на загальних зборах [496]. Для приватної компанії з одним учасником законом установлені спеціальні вимоги щодо кворуму – кворум складає єдиний учасник, що є присутнім особисто, або його представник (ст. 370А СА 1985).

Загальне право закріплює, що при відсутності кворуму загальні збори підлягають розпуску. Таблиця А і статути більшості компаній закріплюють положення, що якщо кворум на загальних зборах не досягнутий по закінченні 30 хвилин з того моменту, коли збори повинні були початися, то їх проведення переноситься на наступний тиждень (на той же день, той же час і в тому ж місці) або на іншу дату, визначену радою директорів компанії.

СА 1985 передбачає, що рішення на зборах приймаються шляхом голосування. Існують два види голосування: шляхом підняття руки – у статуті компанії як правило закріплюється, що при такому голосуванні кожен учасник має один голос (незалежно від кількості належних йому акцій); шляхом підрахунку голосів, що належать кожному учасникові.

Статут компанії може закріплювати, що особа не має права голосу по акціях, що не були оплачені в розмірі, визначеному меморандумом або статутом компанії (п. 57 Таблиці А).

Голосування може проводитися у рамках загальних зборів – у день їх проведення або в інший день (при перерві в проведенні загальних зборів). Також голосування може здійснюватися поза процедурою загальних зборів (шляхом пересилання бюлетенів для голосування – поштою, факсом, телеграфом). Якщо учасник не реєструвався для участі в загальних зборах особисто або через представника, він усе рівно може брати участь і голосувати на зборах, проведених після перерви, або голосувати в письмовій формі шляхом відправлення бюлетеня [407]. Таким чином, право на голосування вже не є пов’язаним із правом участі у зборах. Ці права учасника компанії можуть розглядатися як відокремлені. У зборах може брати участь значно менша кількість учасників, аніж у голосуванні.

СВ 2005 наділяє учасників правом завчасно, до проведення зборів вимагати голосування шляхом підрахунку голосів і проголосувати таким чином, не приймаючи участь у зборах і не призначаючи представника.

Проект також запроваджує нове право учасників – вимагати перевірки результатів голосування, що здійснювалось шляхом підрахунку голосів. Така перевірка може проводитись аудитором, причому не обов’язково аудитором компанії, який перевіряє законність реєстрації учасників і представників. Перевіряється правильність підрахунку голосів, поданих при голосуванні, дотримання процедури голосування тощо. Перевірка може бути здійснена лише протягом одного місяця з моменту проведення зборів і її результати мають бути доведені до всіх учасників.

Хід загальних зборів підлягають фіксації в протоколі, що підписується головою загальних зборів (ст. 382 СА 1985). Усі протоколи загальних зборів компанії зберігаються в її зареєстрованому офісі і кожен учасник компанії має право ознайомиться з ними (безкоштовно) і вимагати необхідні йому копії протоколів (плата за які не повинна перевищувати 2,5 пенси за кожні 100 слів). Копії повинні бути надані протягом 7 днів з моменту одержання компанією відповідної вимоги (ст. 383 СА 1985).

СА 1985 називає чотири види резолюцій, що можуть бути прийняті на загальних зборах – звичайна, екстраординарна, спеціальна та елективна.

Звичайна резолюція ухвалюється у разі, якщо СА 1985 не передбачає для прийнятого рішення будь-якого іншого виду резолюції – спеціальної, екстраординарної або елективної. Звичайна резолюція приймається простою більшістю голосів і, за загальним правилом, не вимагає реєстрації. Загальні збори можуть вносити зміни в текст проекту резолюції, не змінюючи при цьому її тематики. Однак характер внесених змін не повинен бути таким, який міг би вплинути на рішення учасників компанії щодо їхньої участі в загальних зборах, що приймалося на підставі первісного варіанта резолюції (розісланого разом з повідомленнями) [283].

Екстраординарна і спеціальна резолюції приймаються кваліфікованою більшістю голосів – не менш 75 % голосів осіб, що беруть участь у загальних зборах. Спеціальна резолюція вимагає розсилання учасникам повідомлення не менш як за 21 день до скликання загальних зборів, на якому планується її прийняття. Екстраординарна резолюція підкоряється загальним правилам – повідомлення повинні бути розіслані учасникам не пізніше як за 21 день до скликання річних загальних зборів і не пізніше як за 14 днів до скликання позачергових загальних зборів.

До 1929 року спеціальна резолюція приймалася в особливому порядку – вона спочатку повинна була затверджуватися на зборах кожного класу учасників, а потім – на загальних зборах. Сьогодні істотних розходжень між спеціальною й екстраординарною резолюцією практично немає. Тому СВ 2005 залишає лише один вид резолюції – спеціальну.

Загальні збори не можуть вносити зміни або доповнення в текст спеціальної або екстраординарної резолюції, за винятком виправлення помилок, зміни стилю тексту або окремих виражень (тобто фактично допускається зміна форми, але не змісту резолюції) [428].

Елективна резолюція може бути ухвалена тільки в приватній компанії. Ця резолюція спрямована на усунення щодо приватної компанії дії окремих положень СА 1985. Можливість прийняття елективної резолюції була введена СА 1989 у рамках процесу дерегуляції діяльності приватних компаній.

Сьогодні елективні резолюції можуть бути прийняті приватною компа­нією щодо п’яти положень СА 1985, які встановлюють (ст. 379А (1) СА 1985): обмеження тривалості повноважень директорів з випуску акцій; обов’язок представляти на річні загальні збори звітність компанії; обов’язок проводити річні загальні збори; вимоги до більшості, що може приймати рішення про схвалення скороченого терміну направлення повідомлень про скликання загальних зборів (ці вимоги можуть бути знижені); обов’язок призначати аудиторів компанії.

Елективна резолюція може бути прийнята тільки одноголосно – всіма учасниками компанії, які мають право брати участь у загальних зборах і голосувати. Про можливості прийняття елективної резолюції учасники компанії повинні повідомлятися не пізніше 21 дня до дати проведення загальних зборів. Положення статуту, що забороняють прийняття елективної резолюції, є недійсними. Елективна резолюція може бути скасована шляхом прийняття звичайної резолюції.

Ухвалення учасниками рішень без проведення загальних зборів . Сучасне британське право виробило декілька форм волевиявлення учасників компанії без використання інституту загальних зборів. До таких форм належать письмова та неформальна резолюції.

Якщо компанія має незначну кількість учасників, вона фактично не потребує проведення формальних загальних зборів. Будь-які резолюції, що від­по­відно до СА 1985 повинні бути прийняті на загальних зборах, можуть змінюватися письмовою резолюцією – резолюцією, підписаною всіма учасниками компанії, що мають право брати участь у загальних зборах і голосуванні.

У Білій книзі зазначається, що письмові резолюції, які можуть ухвалюватись учасниками приватної компанії без проведення загальних зборів, вимагають одностайної згоди всіх учасників, що рідко досягається на практиці. І таким чином, приватні компанії навіть за наявності такого інструменту у більшості випадків вимушені все ж таки проводити збори – що розглядається як небажане та нераціональне регуляторне навантаження для таких компаній. Тому СВ 2005 закріплює, що письмова звичайна резолюція може прийматись простою більшістю голосів, а письмова спеціальна резолюція – більшістю у 75 % голосів. Це дозволить більшості приватних компаній приймати необхідні рішення швидко та ефективно.

Публічні компанії можуть передбачити можливість прийняття письмової резолюції у своєму статуті (зберігши в ньому положення п. 53 Таблиці А або прийнявши Таблицю А в цілому). Публічна компанія також може, шляхом модифікації Таблиці А, виключити для себе можливість прийняття письмової резолюції.

Загальне право виявилося більш прогресивним у порівнянні з положеннями СА 1985 і Таблиці А стосовно процедури прийняття резолюцій компанії. Воно ввело у обіг ще один інструмент, що заміняє резолюцію загальних зборів, – неформальну резолюцію. У низці судових рішень відзначалося, що, якщо всі учасники компанії, що мають право брати участь у загальних зборах і голосувати, були поінформовані про те чи інше рішення і виразили свою згоду з ним (не закріплену в письмовій формі), то таке рішення має силу резолюції загальних зборів (створює зобов’язання для компанії і самих учасників) [418; 420].

Реєстрація резолюцій. Деякі види резолюцій, прийнятих компанією, у 15-денний термін після ухвалення (підписання) повинні бути направлені Реєстратору компаній (ст. 380 СА 1985). Дана вимога поширюється на: елективні резолюції; спеціальні резолюції; екстраординарні резолюції; будь-які інші резолюції, що заміняють спеціальні або екстраординарні резолюції; та резолюції з окремих питань (добровільної ліквідації компанії, надання директорам повноважень з випуску цінних паперів тощо). Якщо резолюції, перелічені вище, не подаються для реєстрації у встановлений законом термін, то компанія та її винні посадові особи залучаються до відповідальності у формі штрафу. Відсутність реєстрації не є підставою для визнання резолюції недійсною. Однак компанія втрачає право посилатися на положення незареєстрованної резолюції в спорах з третіми особами.