4.2.3. Найменування компанії
До 1981 року для реєстрації компанії під певним найменуванням було потрібно одержання дозволу в Реєстратора компаній. При цьому законодавство не містило чітких вимог до самого найменування.
Особи, що зверталися до Реєстратора за одержанням згоди, звичайно пропонували не одне, а кілька можливих найменувань для своєї компанії (на той випадок, якщо первісне найменування буде визнано небажаним). Зі збільшенням кількості компаній, що створювалися, робота Реєстратора істотно ускладнювалася – було дуже важко перевіряти тисячі найменувань компаній до проведення їхньої інкорпорації (при видачі дозволу на певне найменування) й під час здійснення інкорпорації [343, c. 60].З прийняттям СА 1981 відповідальність за обрання належного найменування була покладена на засновників компанії. Одночасно в законі були сформульовані певні вимоги до найменування (ст. 119 (5) і додаток 4 до СА 1981), що сьогодні містяться в СА 1985.
У відповідності зі ст. 26 СА 1985, компанія не може бути зареєстрована, якщо вона використовує найменування: 1) використання якого може кваліфікуватися Державним секретарем як злочин; 2) яке, на думку Державного секретаря, є образливим; 3) яке вже міститься в покажчику найменувань, що ведеться Реєстратором. Тільки за згодою Державного секретаря компанія може бути зареєстрована під найменуванням, яке, на думку Державного секретаря, може створювати уявлення про те, що компанія якимсь чином зв’язана з урядом або місцевою владою, або містить слово чи вираження, зазначене в підзаконних актах, що видаються Державним секретарем або іншим уповноваженим органом у відповідності зі ст. 29 СА 1985. На сьогодні з цього питання діє Положення про найменування компаній та комерційні найменування (Company and Business Names Regulation 1981 (SI 1981 № 1685) [298].
До прийняття СА 1981, зміна найменування компанії також могла здійснюватися тільки за згодою Реєстратора.
Сьогодні такої згоди не потрібно – досить ухвалити спеціальну резолюцію у відповідності зі ст. 28 (1) СА 1985. Цікавим є право Державного секретаря DTI у певних випадках вимагати зміни компанією свого найменування [див. 66, с. 89].Найменування приватних компаній з обмеженою відповідальністю обов’язково має закінчуватися словом "обмежена" ("Limited"), а публічних компаній – словами "публічна компанія з обмеженою відповідальністю" (public limited company") або їхньою абревіатурою (відповідно "Ltd" і "plc"). Обидві ці абревіатури вказують на обмежену відповідальність учасників компанії.
Будь-яка особа, чиї права були порушені інкорпорацією компанії під найменуванням, яке здатне привести до змішання підприємницької діяльності даної особи з діяльністю інкорпорованої компанії, може звернутися в суд з вимогою про винесення заборони щодо використання певного найменування для припинення правопорушення, відомого під назвою "ведення справ під чужим іменем". У даному випадку йдеться не стільки про право на найменування, скільки про ділову репутацію особи. Підставою для судової заборони використовувати те або інше найменування є можливість "уведення публіки в оману", тобто ведення своєї діяльності під чужим, уже відомим громадськості найменуванням, з яким у споживача вже асоціюється добра ділова репутація (яке є широко визнаним, викликає довіру). При цьому не має значення, чи було відомо самому відповідачеві про використання найменування іншою особою (позивачем). Випадковий або навмисний вибір схожого імені завжди є "веденням справ під чужим іменем", якщо він може ввести публіку в оману, привести до змішання підприємницької діяльності, товарів двох різних осіб [342]. У той же час, якщо компанія-відповідач використовує подібне найменування, але це не здатне привести до змішування підприємницької діяльності (наприклад, позивач і відповідач займаються різним бізнесом або ведуть свою діяльність у різних регіонах), те це не є підставою для судової заборони використовувати подібне найменування [456].
Комерційне найменування (business name). Великобританія належить до групи країн, які дозволяють своїм компаніям (товариствам) використовувати поряд із власним найменуванням також інше – комерційне найменування. Комерційним є найменування, що використовується будь-якою фізичною особою, партнерством або компанією для позначення свого бізнесу, й не співпадає з їхнім власним ім'ям або найменуванням. Так, компанія, зареєстрована під найменуванням "BLC, Ltd", може вести свій бізнес під найменуванням "Fish Antiques".
Найменування, під яким компанія зареєстрована в Будинку компаній й яке зазначене на її сертифікаті про інкорпорацію, є її дійсним найменуванням (true name або corporate name). Слід зазначити, що навіть незначна зміна найменування компанії, під яким вона веде свій бізнес у порівнянні з її дійсним найменуванням (наприклад, ведення компанією "BLC, Ltd" торгівлі під найменуванням "BLC") буде розглядатися у Великобританії як використання комерційного найменування.
В літературі відзначається, що найчастіше комерційним найменуванням користуються фізичні особи – підприємці та партнерства, а не компанії [381, c. 361]. Комерційні найменування використовуються компаніями переважно у сфері торгівлі та послуг. За допомогою комерційного найменування компанія може надати стороннім особам (споживачам) уявлення про характер своєї діяльності.
Сьогодні відносини, що виникають у зв’язку з використанням комерційних найменувань, регулюються у Великобританії Business Names Act 1985 (Актом про комерційні найменування 1985 року). Цей Акт є невеликим за об’ємом і регулює три основні групи питань: 1) розмежовує дійсні та комерційні найменування; 2) встановлює обмеження та заборони для використання певних найменувань у якості комерційних; 3) містить правила щодо розкриття інформації про дійсне найменування суб’єкта підприємницької діяльності.
Британське право не містить вимог щодо реєстрації комерційних найменувань. Однак, до лютого 1982 року комерційні найменування підлягали обов’язковій реєстрації відповідно до Registration of Business Names Act 1916 (Акту про реєстрацію комерційних найменувань 1916 року).
Цей Акт втратив чинність у зв’язку зі вступом у дію СА 1981. Відсутність єдиної системи реєстрації комерційних найменувань має свої недоліки. Сьогодні вибір комерційного найменування є досить складним завданням. Будинок компаній, пропонуючи своїм клієнтам докладний посібник з обрання комерційного найменування, радить звертатися до адвокатів, а також досліджувати місцеві телефонні довідники, друковані бізнес-видання, щоб бути упевненими в тому, що обране найменування ще ніким не використовується. Крім того, обране комерційне найменування не повинне збігатися з зареєстрованою торговою маркою або бути схожим на неї до ступеня змішання. Щоб переконатися в цьому необхідно досліджувати Реєстр торгових марок, що ведеться британським Патентним відомством.Найменування, що містять певні слова або вирази, можуть бути використані тільки після одержання дозволу Державного секретаря або іншого компетентного органу [298]. Наприклад, до таких слів та виразів належать: британський, Англія, європейський, національний, асоціація, рада, федерація, інститут, група, холдинг, біржа, профспілка, дантист, школа, вагітність, архітектор, червоний хрест, торгова палата, патентний повірений й багато інших. Існують слова і вирази, що не можуть бути використані як комерційне найменування (ст. 2 Business Names Act 1985) [детальніше див. 65].
Business Names Act 1985 передбачає не тільки ряд вимог щодо обрання комерційного найменування, але й містить правила щодо розкриття інформації про дійсне найменування компанії (disclosure rules). Так, поряд з комерційним найменуванням, дійсне найменування компанії повинне вказуватися: у місці ведення її бізнесу (тобто в тім приміщенні, де відбувається спілкування з постачальниками й покупцями компанії); у діловому листуванні компанії; на замовленнях компанії на постачання товарів або послуг; на накладних і чеках, що видаються компанією; на вимогах про сплату боргів, пов’язаних з веденням бізнесу.
Відомості про дійсне найменування компанії повинні також надаватися в письмовій формі негайно за вимогою осіб, що ведуть бізнес з компанією.
Порушення компанією зазначених вище вимог розглядається як злочин. Крім того, компанія, що не розкрила належним чином інформацію про своє дійсне найменування, позбавляється можливості вимагати застосування мір примусового характеру до контрагента, що порушив своє зобов’язання.