Всенародні збори угорських русинів

Історично зумовленим виявом національно-державницьких змагань корінного населення Закарпаття, його проукраїнських симпатій стали Всенародні збори угорських русинів, що відбулися 21 січня 1919 року в Хусті і в яких представники Гуцульської республіки відігравали значну роль.

Незважаючи на різні труднощі як військово-політичного, так й економічного характеру, на 21 січня 1919 р. до Хусту прибуло 420 осіб, делегованих від 175 (з понад 400) населених пунктів Марамороського, Березького, Угочанського й Ужанського ко- мітатів Закарпаття, а також близько тисячі гостей з навколишніх сіл. Отже, якщо збори в Хусті й не були справді всенародними (делегати представляли лише частину населення Закарпаття - переважно його центральні та східні райони), усе ж безперечним є факт, що вони стали найбільш представницьким політичним форумом закарпатців у доленосний для їхнього краю час¹⁷.

Доступні джерела, насамперед спогади учасників тих подій, свідчать, що на зборах панували урочиста обстановка й одностайність настроїв учасників. Так, один з очевидців згадує: «Голова зборів, доктор Михайло Бращайко (адвокат з Рахова, голова Хустської Народної Ради. - Авт.)... запитав народ: Куди ми хочемо прилучитися? До Угорщини? Чи, може, до Чехо-Словаччини? Чи до України? - До України! - закричали делегати»¹⁸. Практично кожен, хто виступав, вимагав возз'єднання Закарпаття з Україною.

Резолюція Хустського з'їзду була ухвалена одноголосно. Вона складалася, як свідчить наведений без скорочень дослідниками Закарпаття лише в останні роки «Протокол всенародних зборів угро-руського народу», що складався з семи пунктів:

«І. Всенародні збори угорських русинів-українців з дня 21-го януара 1919 р. ви- сказують з'єднати всіх руинів-українців з комітатів Мараморош, Угоча, Берег, Унг, Земп- лин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна і прилучення русинами-українцями заселених земель до Соборної України, просячи, щоби нова держава при виконуванню (переведенню) сеї злуки узгляднила особливе (окремішнє) положення угорських русинів-українців. Для того Всенародні збори заявляють, що русько-українських нарід Угорщини Х (десятий) закон про Руську Країну, даний в Будапешті з року 1918-го, не признають законом, бо повстав без його волі і без заступництва народу.

II. З огляду на повисше рішення постановляють збори, що руський народ не пішле послів своїх до угорського парламенту.

III. Всенародні збори просять, щоби українські війська засіли землі, заселені русинами-українцями на Угорщині, і щоби засмотрили населення, живуче серед тяжких харчових відносин, поживою.

!V. Всенародні збори витають всі визволені народи австро-угорської монархії: Чехословаків, Югославян, Румунів, Поляків і Німців.

V. Дальше витають збори мадярське народне правительство на демократичних основах, що признало право самоозначення (саморозпорядження) народів і не уживало ніяких насильств проти політичного організовання єго правдивої волі.

VL Дальше висказують збори подяку всім державам Антанти і їх союзникам, що боронили демократичний їх рух і вибороли пригнобленим народам свободу і просять, щоби помогли здійснити ухвалу Всенародних зборів.

VN. Народні збори вибирають для ведення справ русько-українську народню Центральну Раду із сто членів і уповномочують її заступати русинів на Угорщині все і всюди де сього потрібно проти інших народів і зробити все, що каждого часу в інтересі русько-українського народу уважає за потрібне...

По сему одноголосно вибрано Центральну Народну Раду (у складі 100 осіб. - Авт.). Председатель: Др Михайло Бращайко. Заступники пред. Єміліян Невицький, духовник з Уяку (Шаріш), Євген Пуза, сотник із Ізи і Іван Волощук, господар з Нанкова»¹⁹.

На Всенародних зборах у Хусті була сформована делегація в складі Є.Пузи, І.Климпуша і С.Клочурака для ознайомлення української влади в Києві з волевиявленням закарпатців. Утім, делегація змогла дістатися лише до Станіслава, де її прийняв голова Національної Ради ЗУНР Є.Петрушевич, якому від імені закарпатських українців було передано «їхню тверду волю приєднати до України землю, на якій вони споконвіку живуть, як невід'ємну частку України»²⁰.

За деякими даними, про рішення Хустського з'їзду було повідомлено і Київ, зокрема телеграмою від Ю.Бращайка, і навіть владу радянської України в Харкові²¹. Наступного після Хустських зборів дня, 22 січня 1919 р., на Соборній площі в Києві, де відбувався історичний акт Злуки, представники ЗУНР уже говорили й від імені Закарпаття, хоча про рішення закарпатців у Хусті могли ще й не знати.

Проте цим історичним рішенням українського народу не судилося тоді втілитися в життя. Доля Закарпаття була визначена за його межами, і вирішальний вплив на це мали зовнішні чинники.

Після світової війни проблема Закарпаття набула досить широкого міжнародного звучання: чимало держав претендували на присутність у цьому стратегічно важливому регіоні й були зацікавлені у вирішенні питання щодо державної належності Закарпаття згідно зі своїми уявленнями про післявоєнний устрій Європи та власними національними інтересами.

Серед паризьких миротворців, не в останню чергу завдяки активній дипломатичній діяльності чехословацької делегації, вже від самого початку роботи конференції утвердилася спільна думка - Закарпаття має стати частиною новоутвореної Чехословацької республіки. За згодою держав Антанти, чехословацькі війська вже 12 січня 1919 р. захопили західні регіони краю - до річки Уж, включаючи й м. Ужгород. Румунські власті, у свою чергу, протягом січня-березня 1919 р. самовільно окупували східні райони Закарпаття у верхів'ях р. Тиса, мотивуючи це тим, що там мешкає більшість румун, які бажають жити в складі Румунії.

У цій складній воєнно-політичній ситуації й у самому Закарпатті посилюється прочехословацька орієнтація. 7 січня 1919 р. спочатку частина Пряшівської народної ради на чолі з А.Бескидом висловилася за злуку з ЧСР. Незабаром А.Бескида було включено до складу офіційної чехословацької делегації на мирній конференції в Парижі. До неї, крім прем'єр-міністра ЧСР К.Крамаржа та міністра закордонних справ Е.Бенеша, входили керівники Американської ради угорських русинів Г.Жаткович і

І.Гардош²². Наприкінці січня 1919 р. до Ужгорода прибули представники президента ЧСР капітани Ф.Пісецький і В.Вака, які проінформували діячів Ужгородської народної ради про діяльність Т.Масарика в США, його переговори з керівниками закарпатської еміграції та рішення американських русинів про приєднання Закарпаття до Чехосло- ваччини. А на початку березня Жаткович і Гардош докладно проінформували членів Ужгородської народної ради про хід обговорення питання про Закарпаття у США і на Паризькій мирній конференції та закликали закарпатців підтримати рішення американських русинів щодо приєднання Закарпаття до Чехословаччини²³.

2.