Соціальні збори компенсаційного характеру

37.4.1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Відповідно до розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р.

Таким чином, законодавець визначив порядок обліку платників страхових внесків, обчислення і сплати роботодавцями та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та контролю за сплатою страхових внесків.

Виникнення обов’язку щодо сплати цього збору пов'язується із певними особами. Законодавче закріплення таких зобов’язаних осіб поєднує дві підстави. Найголовнішим критерієм розмежування платників збору є безумовний обов’язок чи добра воля осіб, які беруть участь у формуванні коштів шляхом такого надходження. До платників страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, для яких сплата його є безумовною імперативною вимогою, виступають роботодавці та наймані працівники. Безумовно, принципово різний статус їх передбачає і різне податкове навантаження, що проявляється в деталізації об’єкта нарахування збору та розмірів його ставок.

а) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

б) фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю;

в) фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;

г) громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування иа випадок безробіття країни, у якій вони перебувають, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Окремою незручністю чинного законодавства є, на наш погляд, відмежування норм, які визначають платників збору, від норм, які закріплюють порядок легалізації осіб, у яких виникає обов’язок щодо сплати цього внеску. Здається, що більш доцільним та логічним було б поєднання норм, що регулюють визначення платників збору, з нормами, які обумовлюють та розкривають порядок реєстрації та взяття на облік платників. Взяття на облік юридичних та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється на підставі повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця та відомостей з реєстраційної картки з моменту фактичного отримання їх центром зайнятості. Після отримання такого повідомлення в центрах зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду, за місцезнаходженням (місцем проживання) суб’єктів підприємницької діяльності вноситься відповідний запис до журналу обліку платників страхових внесків.

Важливо звернути увагу на те, що момент реєстрації законо­давець поєднує з моментом виникнення прав та обов’язків платників збору.

Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, у якій вони перебувають, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, подають до центру зайнятості заяву та завірені відповідальною особою центру зайнятості копії таких документів:

а) документа, що підтверджує роботу особи в країні, де вона перебуває, та що вона не застрахована в системі соціального страхування цієї країни на випадок безробіття;

б) довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів.

На підставі повідомлення державного реєстратора про прове­дення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, відомостей з реєстраційної картки та на основі заяв і документів проводяться відповідні записи в журналах обліку платників страхових внесків.

Повідомлення про взяття на облік з вказаним персональним номером надсилається платникам поштою з повідомленням про вручення наступного робочого дня з дня взяття його на облік в центрі зайнятості. У разі отримання від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації змін вони вносяться до персональної справи платника. При цьому персональний номер платника зберігається. Якщо вищевказані зміни відбулися за межами території обслуговування центру зайнятості, то взяття на облік за новим місцезнаходженням здійснюється після проведення документальної перевірки платника страхових внесків та повного розрахунку' щодо сплати ним страхових внесків до Фонду. Взяття на облік здійснюється після зняття з обліку за попереднім місцезнаходженням. У разі неплатоспроможності платника борг на підставі акта перевірки враховується за новим місцем взяття його на облік.

Після одержання від державного реєстратора повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи (у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації), ліквідації) чи про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності працівники центру зайнятості у 10-денний строк здійснюють перевірку. Документальна перевірка в цьому випадку стосується правильності розрахунків роботодавця. За її результатами складається акт у двох примірниках.

У разі встановлення заборгованості платника, державна реє­страція якого скасовується, якщо роботодавець є фінансово неспроможним, його борги щодо сплати страхових внесків відображаються у акті перевірки (до якого додається акт звірки заборгованості). Цей акт складається в трьох примірниках, один з яких надсилається ліквідаційній комісії, другий - правонаступнику (якщо він визначений). Одночасно до відповідного органу держав­ної реєстрації надсилається повідомлення щодо існуючої заборгованості роботодавця перед Фондом. Погашення боргів зі сплати страхових внесків до Фонду проводиться у порядку черговості їх стягнення відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Працівниками центру зайнятості після остаточного погашення роботодавцем суми заборгованості зі сплати страхових внесків та інших платежів до Фонду платнику видається Довідка про зняття з обліку (надсилається поштою з повідомленням про вручення). Копія Довідки (повідомлення про вручення поштового відправлення) підшивається в особову справу страхувальника.

Справа роботодавця закривається тільки після отримання від державного реєстратора повідомлення про державну реєстрацію припинення діяльності юридичної або фізичної особи - підприємця. Персональний номер ліквідованого платника внесків у подальшому не використовується, а його платежі враховуються в базі даних до кінця поточного року, відомості щодо його платежів зберігаються в центрі зайнятості протягом трьох років.

Після одержання від державного реєстратора повідомлення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підпри­ємця у результаті смерті фізичної особи - підприємця, постановления судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою, постановления судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, постановления судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця працівники центру зайнятості знімають таких фізич­них осіб - підприємців з обліку.

Застосування ставки податку передбачає безумовну наявність та деталізацію таких елементів як база оподаткування чи об’єкт. Безумовно, найбільш зручним є закріплення як одного, так і другого елементу, але наявність хоч якого-небудь з них вже обумовила би можливість визначення розміру збору. На жаль, чинне податкове законодавство України не дає зручного підходу щодо цього. Вбачається певний зв’язок між нарахуванням збору цього типу та оподаткуванням доходів фізичних осіб. Це передбачає використання родового підходу до практики сплати прибуткових податків і сплати соціальних зборів.

Порядок обчислення ставок передбачає традиційне для плате­жів особистого характеру (які обчислюються від вартості, доходу, прибутку) відштовхування від положень, які закріплені законодав­ством, що регулює оподаткування доходів фізичних осіб. Страхові внески нараховуються:

а) для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників (які включають в себе витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”), які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

б) для найманих працівників - у відсотках до сум оплати праці, які включають в себе основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкла-данню податком з доходів фізичних осіб;

в) для осіб, які беруть участь в загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах - у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку), обчисленого відповідно до чинного законодавства України.

Деталізація в регулюванні цього аспекту застосування даного елементу правового механізму збору в Україні здійснюється листом Міністерства праці та соціальної політики України та Державного центру зайнятості від 11 червня 2004 р. №ДЦ-09-2598 “Щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Так, відповідно до нього нарахування та сплата страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” зі змінами та доповненнями. Цими законами визначено, що працедавці сплачують страхові внески у відсотках до суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають в себе витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України '‘Про оплату праці”, та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб (1,9%); наймані працівники - у відсотках до суми оплати праці, що включає в себе основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб (0,5%); особи, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах, - у відсотках до суми оподатковуваного доходу (прибутку) - 2,4%.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці” визначена структура заробітної плати. Склад основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат викладений в укрупненому вигляді. Закон не передбачає розробку окремого уніфікованого нормативно-правового акта щодо складу видів виплат, що включаються до фонду оплати праці.

Таким чином, якщо виплати найманим працівникам, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи, включаються до фонду оплати праці, відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, і підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, то на них нараховуються і утримуються страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, а якщо не включаються до фонду оплати праці і не підлягають оподаткуванню, то не нараховуються і не утримуються. При цьому слід враховувати, що працюючі пенсіонери та інваліди (як особи, які отримують пенсію) не сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у розмірі 0,5%. Проте роботодавці нараховують страхові внески на суму фактичних витрат на оплату праці працівників зазначеної категорії у розмірі 1,9%.

Особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно- правовими угодами, беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах. У разі якщо така особа бере участь у страхуванні, страхові внески сплачуються нею у встановлених законодавством для цієї категорії осіб розмірах. У тому випадку, коли виплати надаються за рахунок коштів підприємств, установ або організацій особам, які не перебувають з ними у трудових відносинах, страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття на ці виплати не нараховуються і не утримуються.

Традиційна проблема податкового законодавства України - несистематизованість податкових пільг - проявляється і в цьому випадку. Фактично з першого елементу збору закріплюються ті чи інші звільнення, що спрощують або зменшують обов’язок із сплати. Так, при виділенні складу зобов’язаних осіб передбачається, що від сплати страхових внесків звільняються:

а) роботодавці підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

б) роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС;

в) застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

г) застраховані особи в частині отримання допомоги по частковому безробіттю.

Даний перелік виділяє звільнення серед кола загальних суб’єктів, у яких виникає цей обов’язок. Але пільги стосовно цього збору торкаються ще і спеціальних суб’єктів. Важливо звернути увагу на те, що до таких осіб законодавство включає тих, у кого принципово не може виникнути обов’язок з участі у формуванні збору на випадок безробіття. Це, перш за все, ті особи, у яких вже виникло право на пенсійне забезпечення. Крім того, до осіб, які мають право користуватися звільненнями за спеціальними умовами, відносяться і негромадяни, які тимчасово працюють за наймом в Україні. До них законодавець відносить учасників, які не є платниками стра­хових внесків особи та не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

а) працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

б) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Роботодавець починає сплачувати страхові внески з дня набуття статусу платника страхових внесків до Фонду. Фізична особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору з роботодавцем, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. З дня взяття на облік як платника внесків починають сплачувати страхові внески особи, які беруть участь в загаль­нообов’язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах. У разі порушення установленого строку сплати страхових внесків за звітний період та несплати їх протягом наступного звітного періоду ці особи знімаються з обліку як платники страхових внесків до Фонду з першого дня, за який страхові внески не сплачено.

37.4.2. Збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Сплата специфічного різновиду компенсаційного загально­державного збору, шляхом якого акумулюються кошти для фінансування потреб при нещасному випадку на виробництві чи професійному захворюванні, які призвели до втрати праце-здатності, регулюється Законом України “Про загально-обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та низкою підзаконних актів, що деталізують його окремі положення.

Таким чином, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначається правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загаль­нообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здій-снюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Правовий режим застосування цього збору характеризується всіма особливостями, що деталізують використання компенсаційних зборів соціальної спрямованості взагалі. Тому, ми спробуємо виокремити специфіку цього збору, не зупиняючись на загальних положеннях, що характеризують цей тип зборів у цілому.

Згідно ЗІ ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” завданнями як страхування від нещасного випадку, так і сплати відповідного збору є низка заходів, що спрямовані на забезпечення окремого аспекту реалізації соціальних функцій держави. До них відносяться:

а) проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захво­рюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

б) відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

в) відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Відносини щодо сплати цього збору складаються між державою, з одного боку, та особами, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях. При цьому, законодавець не диференціює підприємства залежно від форм власності та господарювання. Крім того, сюди відносяться й особи, які працюють за трудовим контрактом у фізичних осіб. Специфічний правовий статус характеризує в щи відносинах осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності. Право на відшкодування шкоди не пов’язується законодавством з яким-небудь терміном. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством CPCP або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Не обмежується дія цього збору не тільки за термінами виникнення обов’язку, а і стосовно осіб, які знаходяться чи не знаходяться на території України. 9 вересня 2001 р. було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №998 “Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України’’. Згідно з нею було затверджено Порядок здійснення страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України

Цей Порядок застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України. Згідно з цим Порядком можуть здійснюватися страхові виплати, передбачені ст. 28 та призначені потерпілому відповідно до ст. 35 і 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Фінансування витрат, пов’язаних із здійсненням страхових виплат потерпілому, у тому числі на перерахування (переказ) грошових сум за межі України, провадиться за рахунок коштів Фонду' соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Страхові виплати здійснюються за умови подання потерпілим до Фонду щороку в грудні свідоцтва, яким засвідчується факт перебування потерпілого в живих, виданого відповідно до законодавства України дипломатичним представництвом або консульською установою України. Замість зазначеного свідоцтва потерпілий може подати Фонду документ, яким засвідчується факт перебування потерпілого в живих. Цей документ повинен бути виданий відповідною місцевою установою згідно із законодавством країни проживання потерпілого і легалізований в установленому порядку дипломатичним представництвом чи консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Легалізований документ подається до Фонду разом з перекладом його українською (російською) мовою. Переклад посвідчується в дипломатичному представництві чи консульській установі України за місцем постійного проживання потерпілого або в нотаріальному порядку на території України. У разі ненадходження зазначеного документа в установлений термін перерахування (переказ) сум страхових виплат потерпілому зупиняється до його надходження.

Перерахування (переказ) сум страхових виплат здійснюється Фондом через уповноважений банк у валюті країни проживання потерпілого або в доларах США за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день перерахування (переказу). Уповноважений банк за дорученням Фонду купує відповідну іноземну валюту з метою здійснення зазначених страхових виплат. Порядок визначення уповноваженого банку Фонд погоджує з Національним банком та Антимонопольним комітетом. Перерахування (переказ) сум страхових виплат потерпілому починається з місяця, що настає за місяцем його від’їзду за межі України, але не раніше ніж з дня, до якого потерпілому виплачено відповідні суми до його від’їзду за межі України.

Потерпілий, ступінь втрати професійної працездатності якому не встановлено безстроково, підлягає повторному медико-соціальному огляду в Україні у порядку, встановленому законо-давством України. У разі коли потерпілий не має можливості приїхати в Україну для повторного медико-соціального огляду, встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності може здійснюватися заочно, без присутності самого потерпілого. В цьому випадку необхідна: згода потерпілого, підтверджена його особистою заявою; відповідне клопотання Фонду та медичні документи лікувальної установи за місцем проживання потерпілого за межами України, які містять достатню інформацію для встановлення ступеня втрати професійної працездатності потерпілим. Медичні документи повинні бути засвідчені компетентними органами країни проживання потерпілого та разом з перекладом на українську (російську) мову легалізовані в установленому порядку дипломатичним представництвом чи консульською установою України.

Експертний висновок у разі заочного встановлення ступеня втрати професійної працездатності потерпілого дається установою медико-соціальної експертизи відповідно до нормативно-правових актів з питань медико-соціальної експертизи, які діють в Україні. Зазначений експертний висновок надсилається Фонду для вирішення питання про здійснення подальших страхових виплат потерпілому. Заочне встановлення ступеня втрати професійної працездатності потерпілим проводиться на підставі договору, який укладається між відповідною установою медико-соціальної експертизи та Фондом. Потерпілий подає необхідні документи до Фонду через дипломатичне представництво або консульську установу України в країні свого постійного проживання або іншим прийнятним способом.

У разі прийняття рішення про зупинення страхових виплат, зміну їх розміру або припинення Фонд у десятиденний термін надсилає потерпілому відповідне повідомлення з обгрунтуванням свого рішення. Потерпілий, який не одержував за час перебування за межами України страхових виплат, після повернення на постійне проживання в Україну одержує страхові виплати згідно із зако­нодавством України.

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Сплата збору передбачає існування певної подвійності при виділенні платника як зобов’язаної особи. З одного боку, її представляє, перш за все, особа, у якої виникає безумовний обов’язок щодо перерахування коштів в рахунок сплати цього збору. Її представляють роботодавці або в деяких випадках застраховані особи, на яких лежить цей обов’язок. Роботодавцем вважається:

а) власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;

б) власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

З іншого боку, визначення зобов’язаної сторони пов’язується і з особою, щодо якої виникає обов’язок щодо сплати збору, наявність якої в трудових відносинах є підставою виникнення обов’язку. Безпосередньо такі особи не беруть участі у сплаті збору, але без них не можуть ні виникнути, ні деталізуватися ці відносини. Це застраховані особи, яких законодавець визначає як фізичних осіб, на користь яких здійснюється страхування. Згідно зі ст. 8 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності” обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Особами, які виступають платниками збору, є як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства, що працюють за трудовими договорами. Відносини з обов’язкової сплати внеску виникають з моменту укладення трудового договору з праців­ником. З цього моменту будь-яка особа має право стосовно цієї виплати^[505].

Виникнення відносин з приводу сплати цього збору пов’язу­ється із окремими специфічними випадками. Так, заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв’язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років, їй надається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Страхувальниками виступають роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховика в цих відносинах представляє Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Місце та значення цього збору, виходячи із значення держав-них гарантій в цій галузі, обумовлює і особливу процедуру страхування працівників та взяття на облік страхувальників страховиком. Виходячи із змісту ст. 10 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещас-ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності’’ для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які віднесені до таких законодавцем, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності відповідного закону незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Страхові тарифи диференціюються також залежно від окремих галузей економіки. Так, згідно зі ст. 2 Закону України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва встановлюються такі страхові тарифи:

Суб’єкти господарської діяльності сплачують страхові внески за тарифами, якщо обсяг робіт (послуг) у вказаних галузях еконо­міки перевищує 50 відсотків загальних обсягів їх робіт (послуг). При визначенні страхових тарифів підприємства сільського господарства, з обслуговування сільського господарства, видобутку вугілля відкритим способом, збагачення вугілля, збагачення вугільних брикетів, підземного видобутку руд чорних металів, виробництва будівельних металовиробів, будівництва шахт, видобутку вугілля підземним способом, видобутку дорогоцінних металів дотуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за рахунок страхових внесків.

Підсобно-допоміжні виробництва (підрозділи) підприємств, які займаються незалежно від спеціалізації підприємства іншими видами виробничої діяльності та перебувають на самостійному балансі і є у зв'язку з цим самостійними обліковими одиницями, при визначенні розмірів страхових внесків відносяться до галузей економіки, яким відповідає їх діяльність. Для бюджетних установ та об’єднань громадян страхові тарифи встановлюються в розмірі 0,2 відсотка від сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Вони включають в себе витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів, страхові тарифи встановлюються в розмірі 50 відсотків страхових тарифів. До таких підприємств і організацій належать підприємства і організації, майно яких є власністю громадських організацій інвалідів, де чисельність інвалідів серед працівників становить не менш як 50 відсотків, а частка створюваного інвалідами фонду оплати праці перевищує 25 відсотків. Для фізичної особи, яка використовує найману працю інвалідів, фонд на оплату праці яких перевищує 25 відсотків, страхові тарифи встановлю­ються в розмірі 50 відсотків страхових тарифів. Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо ця особа є інвалідом, - у розмірі 0,5 мінімальної заробітної плати, встановленої на день сплати страхового внеску, в розрахунку на календарний рік.

37.4.3. Збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням

Правові, організаційні та фінансові основи загальнообов’яз­кового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв’язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей, особливості справляння відповідного збору податкового характеру регулюються Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”^[506]. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Цей Фонд формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел. За своєю природою цей різновид компенсаційного соціального збору дуже схожий на попередні, які ми розглядали вище. Саме тому принципові підходи щодо аналізу та характеристики елементів правового механізму суттєво не відрізняються. Цим буде обумовлено певний тезовий підхід щодо висвітлення правової природи цього збору, визначення змісту та особливостей його справляння.

Сукупність зобов’язаних осіб формується таким же чином, як і в інших різновидах соціальних зборів. Вона також передбачає триланкову побудову відносин між суб’єктами: держава (або орган, що й представляє), страхувальник та застрахована особа. Платниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є стра­хувальники та застраховані особи. Страхувальниками виступають юридичні та фізичні особи, які набувають статусу платників страхо­вих внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду^[507].

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є застраховані особи або інші особи, страхувальник та страховик. Застрахованою особою виступає найманий працівник, на користь якого здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Чинне законодавство України передбачає при регулюванні сплати цього збору специфічних суб’єктів відносин, які виконують представ­ницькі, агентські функції в галузі оподаткування. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (пред­ставники).

Страхувальником у відносинах щодо сплати цього збору є роботодавець. У якості роботодавця може виступати ціла низка осіб:

а) власник підприємства, установи, організації або уповно­важений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання;

б) фізична особа, яка використовує працю найманих праців­ників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

в) власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників.

Фактичним суб’єктом страхування, особою, в рахунок якої сплачується цей збір, є найманий працівник. Ним виступає фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи.

У відповідності зі ст. 6 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням” загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, також мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До цих осіб відносяться суб’єкти, які займаються підприємницькою, адво-катською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок.

Особам, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджу-ються Кабінетом Міністрів України.

Джерелами формування коштів загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахо­ваних осіб;

2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соціальним страху­ванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб;

3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та

фізичних осіб;

4) асигнування із Державного бюджету України;

5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

6) інші надходження.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального стра­хування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди з окремих видів страхування. Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів. Цей резерв формується у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення. Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитний рахунок приймає правління Фонду.

Статтею 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похованням” регулюється визначення розміру страхових внесків на загально­обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Він встановлюється щорічно за поданням Кабінету Міністрів України Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

1) для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

2) для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають в себе основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

3) для застрахованих осіб - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, нарахову­ються в межах граничної суми заробітної плати (доходу). Ці межі встановлюються Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітність та пологи.

При цьому Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності листом №01-24-666 від ЗО квітня 2002 р. звернув увагу на те, що відповідно до Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, як для роботодавців, так і для застрахованих осіб розраховуються виходячи із суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Ці витрати включають в себе, як витрати на виплату як основної, так і додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенса­ційні виплати, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. У той же час окремі суми витрат не входять до розрахунку розміру внесків. Це стосується і сум орендної плати, що сплачуються підприємством працівнику за користування його власним автомобілем, які не враховуються при нарахуванні цим підприємством страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.

У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату І перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати. Якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції. При ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов’язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.

37.5.