<<
>>

4.2.1. Створення та державна реєстрація компанії

Теоретичні основи. Англійська правова доктрина підтримує так звану концесійну теорію виникнення корпорацій, відповідно до якої, корпорації як самостійні суб’єкти права можуть виникати тільки на підставі державного акту – тобто можуть інкорпоруватися винятково владою Корони або Парламенту.

Ця теорія зародилася в той період, коли тільки монарх, а згодом і Парламент, могли "дарувати" привілей інкорпорації обмеженому числу компаній. Однак й сучасна система реєстрації компаній, що припускає практично автоматичну їх інкорпорацію при виконанні всіх необхідних формальностей, базується на концесійній теорії. Жодна приватна особа або група осіб не можуть власними зусиллями наділити створену ними організацію статусом юридичної особи, учасника правовідносин. Тільки Реєстратор компаній або інша особа (орган), діючи на підставі повноважень, делегованих Короною або Парламентом, може інкорпорувати організацію шляхом видачі засновникам сертифіката про інкорпорацію. Сутність британської концесійної теорії відбита у висловленні Лорда Темплмена в справі Arab Monetary Fund v Hashim (No. 3) [1991]: "Коли засновники компанії укладають правочин про інкорпорацію компанії у формі меморандуму про асоціацію і статуту, то такий правочин не створює корпорації. Коли меморандум і статут реєструються відповідно до Акту про компанії 1985 року, ця реєстрація є не визнанням корпорації, а її створенням" [268, c. 160].

Сьогодні досить рідко використовується інкорпорація компанії за допомогою видання королівської грамоти або акту Парламенту. Королівською владою може бути інкорпорована компанія, створювана в благодійних або інших суспільно-корисних цілях. Парламент може видати акт про інкорпорацію державної компанії – звичайно це стосується компаній у націоналізованих (монополізованих державою) галузях економіки. Більшість сучасних компаній виникає відповідно до положень СА 1985 – шляхом реєстрації документів компанії, що здійснюється спеціально призначеною особою – Реєстратором компаній.

На початковому етапі існування британської системи реєстрації компаній функції Реєстратора виконував спеціальний чиновник, що призначався Державним секретарем DTI. Зі збільшенням кількості компаній збільшувався й штат, що забезпечував виконання функцій Реєстратора компаній (фактично вже діяла не одна особа, а реєстраційне бюро).

В даний час функції Реєстратора компаній покладені на спеціальну агенцію – Companies House (Будинок компаній). Будинок компаній був створений у 1988 році як виконавча агенція DTI. Агенція виконує дві основні функції: а) інкорпорацію, перереєстрацію компаній і їхнє виключення з реєстру; а також реєстрацію документів та відомостей, що подаються відповідно до положень законодавства про компанії і неплатоспроможність; б) забезпечення публічного доступу до інформації про компанії. На Будинок компаній покладено також низку регуляторних повноважень, делегованих Державним секретарем відповідно до законодавства про компанії, зокрема з питань найменування компаній.

У Великобританії автономно діють два реєстратори: Реєстратор компаній Англії й Уельсу та Реєстратор компаній Шотландії. Однак Реєстратор Шотландії підзвітний з адміністративних питань Генеральному директору Будинку компаній, який є одночасно Реєстратором Англії й Уельсу.

Для виникнення інкорпорованої компанії необхідно, щоб певні особи (засновники) домовились створити компанію, склали установчі документи цієї компанії (меморандум про асоціацію й статут) і виконали формальності, пов’язані з інкорпорацією. Перелік необхідних формальностей залежить від форми здійснення інкорпорації.

Правовий статус засновників компанії (промоутерів). Особа, що виступає ініціатором створення компанії, позначається в британському праві терміном "promoter" – промоутер або засновник. Чинне законодавство та прецедентне право Великобританії не містять чіткого і вичерпного визначення поняття "засновник". Але британські суди, будучи не пов’язаними будь-яким легальним визначенням даного поняття, встановлюють певні обов’язки для тих осіб, які за тими чи іншими ознаками підпадають під правову категорію засновників [486].

У справі Whaley Bridge Calico Printing v Green у 1879 році зазначалося: "Термін "засновник" є терміном не права, а бізнесу, що звичайно поєднує в собі різні ділові операції, у результаті яких виникає нова компанія" [492].

Слід зазначити, що положення британського права щодо засновників на сьогодні частково втратили свою практичну значущість. Ці норми зародилися ще у 19 сторіччі і їхня дія була розрахована перш за все на випадки, коли компанії могли проводити відкриту підписку на акції з самого початку своєї діяльності, без наявності сформованого засновниками капіталу. Правовий статус промоутерів (засновників) таких компаній та звичайних акціонерів (осіб, що підписалися на її акції в ході публічної пропозиції) дуже відрізнявся. Засновники часто використовували свої широкі повноваження з метою обману акціонерів компанії. Сьогодні такі ситуації є неможливими, оскільки публічна підписка на акції на організованому ринку дозволяється лише, якщо компанія має сформований засновниками капітал та існує протягом не менше трьох років. Публічна підписка на неорганізованому ринку може проводитись одразу після створення компанії, але це відбувається надзвичайно рідко, бо пересічні інвестори не бажають вкладати гроші у щойно створений і тому вельми ризиковий бізнес. Для фінансування такого бізнесу існують спеціальні венчурні інвестиційні фонди, які можуть придбати акції новоствореної компанії.

Доктрина не дає однозначної відповіді на питання щодо характеру правовідносин, які складаються між засновниками і компанією. Засновники не є агентами або довірителями майна стосовно створюваної ними компанії, оскільки остання юридично не існує. Судові прецеденти і доктрина британського корпоративного права відображають наявність фідуціарних (заснованих на довірі) відносин між засновниками і компанією[25]. Такі довірчі відносини породжуються здійсненням засновниками перших дій, спрямованих на створення компанії, і припиняються після завершення всіх дій, запланованих ними.

Лорд Блекборн у справі Erlanger v New Sombrero Phosphate Co (1878) [341] у такий спосіб сформулював правові підстави виникнення фідуціарних обов’язків у засновників компанії: "Акт про компанії надає засновникам практично необмежені повноваження з визначення правового статусу створюваної корпорації й цілей її діяльності, з обрання осіб в органи управління корпорації і визначенню їхніх повноважень. Ті, хто одержує і використовує такі надзвичайно широкі повноваження, не вправі діяти без врахування інтересів створюваної корпорації. Засновники зобов’язані забезпечити розумне використання повноважень, наданих їм законом... і тому між ними і корпорацією дійсно складаються деякою мірою довірчі відносини".

Правовий статус засновників припускає наявність трьох основних обов’язків у відношенні створюваної ними компанії: 1) не отримувати схований прибуток за рахунок створюваної компанії; 2) звітувати перед компанією про кожний укладений контракт на придбання майна, яке цей засновник має намір продати компанії; 3) не діяти оманливим шляхом, несумлінно, а також не використовувати номінальних (підставних) осіб для здійснення комерційних операцій у своїх інтересах [детальніше див. 87, с. 127 – 129].

Компанія, інтереси якої порушені неправомірними діями засновників, має право вимагати визнання відповідного контракту недійсним; повернення засновниками суми отриманого від компанії прибутку, інформація про який не була належним чином розкрита; відшкодування збитків, заподіяних компанії неналежним виконанням засновником своїх фідуціарних обов’язків або обманом.

Англійське право не наділяє засновників фідуціарними обов’язками стосовно акціонерів або кредиторів. Проте, за загальним правом останні можуть пред’являти позови до засновників з приводу дій, що являють собою шахрайство, введення в оману або необережне завдання шкоди.

Контракти, укладені до інкорпорації компанії (предінкорпораційні контракти). Проблема предінкорпораційних контрактів пов'язана із класичною позицією британського права, яке, на відміну від багатьох європейських країн, визнає компанію створеною тільки після її реєстрації.

До моменту одержання у встановленому порядку сертифіката про інкорпорацію компанія вважається такою, що не існує, і не може від свого імені вчиняти правочини. У той же час практика створення компаній свідчить, що досить часто ще на стадії формування компанії засновниками укладаються правочини на її користь. І тоді виникає питання про те, на яку особу покладаються обов’язки, що випливають з цих правочинів, і чи несуть засновники особисту майнову відповідальність за ними?

Позиція загального права з означеного питання була досить складною. У діловій практиці контракти, укладені засновниками, затверджувалися компанією після її інкорпорації, і після цього права й обов’язки за контрактом переходили до компанії. Така схема діяла лише до моменту появи будь-яких ускладнень – наприклад, компанія, на користь якої укладалися договори, могла взагалі ніколи не виникнути або інкорпорована компанія відмовлялася від контрактів, укладених засновниками. У судових рішеннях неодноразово відзначалося, що засновники не є агентами компанії і тому остання не має правових підстав затверджувати укладені ними договори [367]. Поняття "новації" договору (заміни договору із засновниками на новий договір із компанією) також не відображало сутності відносин [430]. Питання про залучення до відповідальності засновників вирішувалося судами неоднозначно, з урахуванням конкретних обставин справи (формулювань умов контракту, сумлінності й розумності дій засновників). У більшості випадків засновники все-таки залучалися до відповідальності як дійсні сторони договору або як особи, що діяли при укладенні контракту без повноважень і завдали збитки іншій стороні (дана відповідальність наставала не за порушення умов контракту, а за фактичні дії засновника, що заподіяли контрагенту збитки).

Ситуація була урегульована законодавчо досить пізно – у рамках процесу гармонізації. Положення ст. 7 Першої директиви було відтворено в European Communities Act 1972 р. (Акті про Європейські Співтовариства) і згодом у CA 1985 р.

Ст. 36С (1) СА 1985 р. закріплює: "контракт, з якого випливає, що він був укладений від імені компанії або на користь компанії, яка ще не створена, є дійсним, якщо немає домовленості про зворотне, як контракт, укладений з особою, що діє від імені компанії або в якості її агента, і ця особа несе персональну відповідальність за контрактом".

Сучасна судова практика свідчить, що згода сторін контракту про виключення персональної відповідальності засновника повинна бути прямо і ясно вираженою (а не просто випливати з тлумачення різних положень контракту). Однак подібні умови досить рідко включаються в предінкорпораційні контракти, оскільки контрагенти (постачальники, кредитори) не ризикують вступати в договірні відносини на такій основі. Фактично "такі контракти можуть бути примусово виконані проти них [контрагентів], але вони у свою чергу позбавлені права вимагати примусового виконання" [405, с. 359].

Установчі документи компанії. Основними документами, що підлягають реєстрації при інкорпорації компанії, є меморандум про асоціацію й статут компанії. Ці два документи в сукупності утворюють "company’s constitution" – конституцію (устрій) компанії[26] або, іншими словами, її установчі документи.

Уперше необхідність складання даних документів та їхня форма були передбачені Joint Stock Companies Act 1856, на норми якого вплинув аналогічний американський законодавчий акт – New York Business Corporations Act (Акт про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк). Сьогодні зміст й форма установчих документів компанії визначаються Державним секретарем у відповідності зі ст.ст. 3, 8 СА 1985 [293].

Основна мета меморандуму про асоціацію – визначити основні індивідуальні ознаки компанії. Меморандум включає положення про найменування компанії та місцезнаходження її зареєстрованого офісу, предмет діяльності й повноваження, відповідальність учасників, розмір акціонерного капіталу та кількість акцій. Меморандум підписується першими учасниками (засновниками) компанії, стосовно яких обов’язково вказується їхнє ім'я, адреса й кількість належних їм акцій.

Статут покликаний регулювати відносини усередині компанії – у ньому визначаються категорії акцій, що випускаються компанією, права, що випливають з акцій різних категорій, порядок обігу акцій, процедура проведення загальних зборів й засідань ради директорів, порядок виплати дивідендів тощо. Модельні статути міститься в Положенні про компанії (Таблиці від A до F) [293]. Особливе значення має даний нормативний акт для компанії з відповідальністю, обмеженою сумою, що підлягає сплаті за акції (публічної або приватної), оскільки передбачений у Таблиці А статут буде діяти для такої компанії, якщо вона зареєстрована без статуту або зареєстрований статут компанії не виключив або не змінив положення Таблиці А (ст. 8(2) СА 1985). Таким чином, для компанії з відповідальністю, обмеженою сумою, що підлягає сплаті за акції, статут, викладений у Таблиці А, має не рекомендаційний, а диспозитивний характер – його норми застосовуються у випадку, якщо учасники компанії не домовилися про інше (у формі прийняття й реєстрації власного статуту). Статути інших видів компаній (таблиці С, D, E) мають рекомендаційний характер. У СВ 2005 передбачається запровадження модельних статутів для компаній всіх типів.

Слід зазначити, що СВ 2005 передбачає, що компанії будуть функціонувати на підставі тільки одного установчого документа – статуту компанії. Меморандум буде складатись тільки при створенні компанії і міститиме лише відомості щодо всіх учасників компанії та їх підписи. У подальшому внести будь-які зміни до меморандуму буде неможливо.

Для здійснення реєстрації компанії особа, уповноважена засновниками, подає реєстратору комплект необхідних документів. Крім установчих документів до нього входять:

1. Декларація про дотримання вимог закону щодо реєстрації (Declaration of Compliance), підписана адвокатом, притягнутим до створення компанії, або особою, зазначеною в статуті компанії в якості її директора або секретаря.

2. Заява, що містить дані про осіб, призначених першими директорами (директором) і секретарем компанії (Particulars of Directors and Secretary), підписана всіма підписчиками меморандуму або від їхнього імені. Заява повинна містити згоду особи виступити у відповідній якості і бути підписана кожним з кандидатів на посаду директора або секретаря.

3. Заява про майбутнє місцезнаходження зареєстрованого офісу компанії після її інкорпорації (Particulars of Registered Office), підписана всіма підписчиками меморандуму або від їхнього імені.

Потрібно також оплатити реєстраційний збір в розмірі 20 фунтів [290]. За реєстрацію протягом одного робочого дня стягується підвищений збір.

Після одержання пакету документів, поданих для реєстрації нової компанії, Реєстратор компаній зобов’язаний переконатися, що представлені документи відповідають вимогам закону і всі необхідні для реєстрації формальності дотримані. При цьому Реєстратор компаній не наділений повноваженнями здійснювати будь-які перевірки (крім законності мети створення компанії). Заява (декларація) про дотримання вимог закону у відношенні реєстрації, підписана уповноваженою особою, є для нього достатнім доказом (ст. 12 (3) СА 1985).

В результаті проведення реєстрації компанії Реєстратор видає серти­фікат про її інкорпорацію. Реєстратор зобов’язаний розмістити оголошення про видачу сертифіката в офіційному друкованому органі ("Gazette"). З дня інкорпорації, зазначеного в сертифікаті, підписчики меморандуму разом з іншими особами, що згодом стануть учасниками компанії, вважаються такими, що створили корпорацію під названим у меморандумі найменуванням. Особи, зазначені в заяві як директори або секретарі компанії, з дня інкорпорації набувають статусу директорів або секретарів.

Ст. 13 (7) (а) закріплює: "Сертифікат про інкорпорацію, виданий організації, є незаперечним доказом того, що вимоги цього закону у відношенні реєстрації, та питань, що їй передують, дотримані і що організація є компанією, що підлягає реєстрації і зареєстрована належним чином відповідно до цього закону". Дія даної статті спрямована на виключення з англійського корпоративного права інституту визнання корпорації недійсною (унаслідок недотримання вимог закону при її створенні), що існує в континентальному праві.

Якщо Реєстратор компаній відмовляє у видачі сертифіката, то підписчики меморандуму компанії (їхні представники) наділені правом звернутися до суду з відповідним позовом [410].

У Великобританії досить популярні так звані "shelf company" (часто також іменуються "off-the-shelf company" або "ready-made company") – готові компанії. Shelf company реєструються фірмами, бізнесом яких є надання послуг з реєстрації компаній. Співробітники даних фірм виступають у якості перших акціонерів, директорів і секретарів shelf company. Кожен такий акціонер має по одній акції. Потім shelf company продається клієнтам фірми шляхом перереєстрації акцій на його ім'я або на ім'я зазначених ним осіб. Директор і секретар компанії звільняються й повідомлення про їхню відставку направляється Реєстратору компаній.

Бізнес із продажу готових компаній є суто легальним. Британські shelf company коштують дуже дешево (близько 45 фунтів), процес їхнього придбання є простим і швидким. У той же час, істотним недоліком shelf company є непристосованість її установчих документів до потреб осіб, що купують такі компанії. Можливість створення shelf company зумовлюється і відсутністю у Великобританії вимог до мінімального розміру капіталу приватних компаній. Такий капітал може дорівнювати усього декільком фунтам. Таким чином, фірми, що займаються продажем shelf company, не мають робити істотних капіталовкладень.

Електронна інкорпорація компанії (Electronic Incorporation Service). Одним із нововведень, запроваджених прийнятим у 2000 р. Актом про електронні засоби комунікації, є можливість здійснення електронної інкорпорації (реєстрації) компанії з використанням зв’язку через Інтернет.

З 23 липня 2001 року Будинок компаній забезпечує можливість електронної реєстрації публічних і приватних компаній в Англії, Уельсі та Шотландії. На початковому етапі така реєстрація може здійснюватися тільки через посередників – агентства з реєстрації компаній (комерційні фірми, основна діяльність яких полягає в наданні послуг з реєстрації компаній). Агентства, що мають намір надавати своїм клієнтам послуги з електронної інкорпорації, зобов’язані пройти реєстрацію в Будинку компаній. Для надання такої послуги агентства мають установити відповідне програмне забезпечення. Документи, необхідні для реєстрації компанії, включаючи її меморандум і статут, скануються, форматуються і пересилаються на адресу Будинку компаній електронною поштою.

В майбутньому передбачається можливість здійснення прямої електронної реєстрації компанії будь-якими особами (без використання для цього послуг посередників).

Електронна реєстрація здійснюється в тому ж порядку й у ті ж терміни, що і звичайна. Плата за проведення електронної реєстрації складає 20 фунтів стерлінгів.

У звіті Державного департаменту торгівлі та промисловості “Компанії в 2003 – 2004 рр.” (Companies in 2003-2004. London: TSO. July 2004) [297] відзначалося, що близько 67% від загальної кількості реєстрацій компаній здійснюється в електронній формі. Сьогодні більшість посередників, що надають послуги з реєстрації компаній, використовують лише електронну інкорпорацію через її швидкість, надійність і доцільність.

СВ 2005 передбачає можливість не тільки електронної реєстрації компанії, але й її електронного створення (тобто підписання установчих документів в електронній формі з відповідною аутентифікацією осіб). Враховуючи, що багато сучасних британських компаній мають дійсно інтернаціональний склад учасників така новація буде затребуваною на практиці.

Аналіз викладеного вище дозволяє виділити наступні цікаві особливості створення компанії в Великобританії: а) відсутність вимог щодо формування капіталу до моменту реєстрації компанії, б) можливість реєстрації компанії з обмеженою відповідальністю без індивідуального статуту (на компанію поширюватиме свою дію модельний статут); в) можливість електронної реєстрації компаній; г) можливість легальної купівлі готової компанії (a shelf company); д) відсутність у державного реєстратора права здійснювати будь-які перевірки (крім законності мети створення компанії). Ці особливості забезпечують дуже швидке та зручне створення компанії у Великобританії. Втім, проектом Акту про компанії передбачається подальше спрощення цього процесу. Зареєстрована компанія вважається законно створеною і за жодних обставин реєстрація не може бути визнана недійсною.

<< | >>
Источник: Кібенко Олена Рувімівна. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2006. 2006

Скачать оригинал источника

Еще по теме 4.2.1. Створення та державна реєстрація компанії:

  1. Стаття 205-1. Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців
  2. Стаття 321-2. Порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів
  3. Порядок створення банків в Україні та їх державна реєстрація
  4. 8. Державна реєстрація прав на землю
  5. Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок
  6. § 4. Державна реєстрація, облік кількості та якості земельних ділянок, бонітування ґрунтів, економічна та грошова оцінка земель
  7. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
  8. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ, ПРОДУКТІВ І ПРОДУКЦІЇ, ІННОВАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
  9. ПОЛОЖЕННЯ про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора
  10. ПОЛОЖЕННЯ про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій
  11. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ТА ОБЛІКУ ГЕОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  12. Про затвердження статуту Національної акціонерної компанії "Надра України”
  13. РОЗДІЛ 6. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ТА ОБЛІКУ ГЕОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  14. Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації та обліку робіт з геологічного вивчення надр
  15. Зміст
  16. 4.1.3. Визнання товариства недійсним (скасування державної реєстрації)
  17. 4.2.1. Створення та державна реєстрація компанії
  18. 4.3. Рекомендації щодо вдосконалення законодавства України з питань створення та державної реєстрації товариств
  19. 4.3.4. Визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації
  20. Господарсько-правовий статус військових частин Збройних Сил України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -