<<
>>

Створення позаконституційного механізму державного управління радянізованою Україною

Структури радянської державності в Україні формувалися з «голови», тобто через Раднарком УСРР і персонально тотожшйз ним ЦК КП(б)У. Дослідники (C. Кульчицький) наголошують, щ0 основа більшовицької державності - padi< існували здебільшого в губернських центрах.

Ha початковій стадії більшовицької інтервенції в Україні створювались різні надзвичайні форми радянської влади: революційні штаби, революційні «трійки», «шістки», «сімки» та «дев’ятки». У переважній більшості міст і на селі, як, зрештою, і в губернських та повітових центрах, радянська влада утверджувалась у формі позаконституційннх т. зв. тимчасових падзвтт- них органів, найчастіше - ревкомів.

Революційні комітети (ревкоми) офіційно проголошувались органами диктатури пролетаріату. Насправді вони здійснювали диктатуру позбавленої питомих національних коренів в українськом; суспільстві більшовицької партії.

Перші ревкоми на контрольованій більшовиками територіїУк- раїни, що називалися військово-революційними комітетами, масово виникали наприкінці 1917 - початку 1918 pp. Вимушений відхіл більшовиків з України після укладеного Брестського мирного договору припинив діяльність ревкомів на території республіки. Проте вони не відмовилися від спроб поширити свою владу на Україну Влітку 1918 p. далеко за межами України розпочався новийетапу створенні радянської української державності. У Москві на сгш- альпо організованому З’їзді Рад України було сформовано КП(б)> (липень 1918 p.) як «складову та невід’ємну частину» РКП(б) Ue11 з’ізд розпустив формально незалежний від нього вищий орган ДСР" жавноі влади - Народний Секретаріат. Натомість було створ*1 цілком партійну інституцію - Всеукраїнський Центральний Військово- Революційний Комітет (ВЦВРК), на який покладалося завдання створення на території України нелегальних ревкомів, повстанських партизанських загонів, ведення агітаційно-пропагандистськоір®®

У серпні 1918 p.

ВЦВРК видав наказ про початок загальногозорт ного повстання в Україні. Для цього ним було навітьсформо дві «украінські» радянські повстанські дивізії. 1 лише за умова гетьманського повстання, яке спалахнуло в листопаді l91oP-

Ііроводом Директори, було вирішено терміново етвориги замість шртійної структури - Всеукраїнського Центрального Військово- Революшйного Комггету - державну, за зразком більшовицької Росії-Т. зв. Тимчасовии робітничо-селянськин уряд України

Можна погодитися з тими дослідниками ІД ЯневськийУ які вважають сіворення ВЦВІ K чи пе єдиним у світовій практиці прикладом того, як нартійнии орган формально став «правонаступником» органу державного - Народного Секретаріату (уряду). Цс опосередковано підтверджує гезу {Д. Волкогонов) про те, що В. Ленін нс розділяв партійні і державні справи. Для нього державні інтереси завжди підпорядковувалися партійним. Обгрунтованою видасться думка (В. Верстюк) про те, що створення ревкомів як надзвичайних органів влади, які наділялися широкими повноваженнями, ставило їх поза контролем широких народних мас. Відновідію, така організація влади дозволяла центру ефективніше коїггролювати ситуацію і провадити ссою політику.

Нова хвиля творення ревкомів припадає на неріод другого повернення більшовиків в Україну. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України «Про організацію влади іш Miapvcn (28листопада 1918 p.) передбачалосяформуваннясистсми військово- революційних комітегів у губерніях, повітах, волостях, сслищах, селах і павїіь па залізницях і телеграфних нунктах. Вони утворювалися місцевими комітетами КП(б)У з числа більшовиків з метою «придушення контрреволюції та встановлення революційного порядку». Фактично організація мережі ревкомів означала створення не республіки Рад, а «республіки ревкомів» (А/. Стахів). Па підтвердження цісїтези - утворення (II грудня 1919 p.) більшовиками поза ме- жахіи України Всеукраїнського революційного комітету (Всеукрревкому) - як координаційного органу діяльності ревкомів - у складі и яти осіб (з них троє - більшовики) на чолі з I I Іетровським.

Створення Всеукрревкому, що оголошувався вищим органом виконавчої та законодавчої влади більшовицької Украіни («"/існ- Mcoee положення про організацію Радянської влади на Україні» від 22 грудня 1919 p.), стало чи не найбільш показовим прикладом відвертого нехтування конституційними приписами організації влади Конституція УСРР 1919 p. визначала органом виконавчої влади Радпарком, що створювався Всеукраінським Цсніральним Виконавчим Комітетом, у свою чергу обраним Всеукраїнським л їздом Рад. Крім того, вчені {О. Мироненко,Д. Яненськиіі) обгрунтовано звернули увагу на те, що створешіяВсеукрревкому, тобто органу партійного, а пе державного, було нічим іншим, як «актом неприкритого свавілля чужої політичної партії».

Основні напрями діяльності Всеукрревкому були сформульо- Ва"' У кількох його документах декларації «Про воату політику "“ Україні» та маніфесті «До робітників і селян України» (обидва видано 11 грудня 1919 p.). Вважаємо, іцо найбільш показовимс останній документ, оскільки чітко виокремлює основне завдання іцо стояло перед тогочасною більшовицькою владою в Украші Попри свою назву, документ побудований як заклик до українського селянина поділитися своїм хлібом з Червоною армією, «забсз- печити продовольством робітників Донецького басейну і робітників міст». Укладачі документа висловлювали упевненість у тому, Щ0 українські селяни усвідомлюють свої інтереси, і самі будуть віддавати «потрібну кількість хліба за твердими цінами» для пспреб «російсько-української» Червоної армії. Здійснювати означенупо- літику Всеукрревком мав намір, опираючись на місцеві ревкоми.

Показовою в діяльності Всеукрревкому була також його постанова «77/ю поширення на Україну декретів ГРФСР» (27 січня l920p ) Згідно з нею, посилаючись на декрет ВЦВК про «воєшю-політ- ний союз» (1 червня 1919 p.), Всеукрревком поширив натериторію України чинність усіх декретів РРФСР, що стосувалися галузей, керівництво якими зосереджувалося в об’єднаних наркоматах. Пам'ятаючи про хибну політику на селі в попередній період, яка спричинила численні селянські повстання, Всеукррсвкомурочисто проголосив, що земельна політика здійснюватиметься з особливою увагою до інтересів трудящих селян, а продовольчі надлншкнвн- лучатимуться у них в обмежених розмірах.

Під керівництвом Всеукрревкому за погодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії формувалися губернські ревкоми (губревкоми) за керівної ролі комуністів. Han- ких самих засадах губернськими ревкомами призначалися повтоа ревкоми, а тими - волосні та сільські. Проте на практиці, як зазначають дослідники (В. Окіпнюк), порядок утворення ревкомів був різним і не завжди збігався з вимогами Всеукрревкому.

Структурно ревкоми (крім сільських) складалися з відділів (при Всеукрревкомі створювалися ще й колегії): управління, земельною, продовольчого, охорони здоров’я, соціального забезпечення, віи ськового, народної освіти, юридичного, фінансового, праці, статистичного, раднаргоспу, агітаційно-видавничого. Основними формаМ" роботи ревкомів були колегіальні засідання членів комітету, 3¾11 представників і завідувачів відділів підзвітних ревкомів тоШС Прт тикувалися спільні засідання ревкомів і місцевих комітетів КП(6)>

Порядок формування та функції усіх ревкомів в УСРР закрій лювали 'затверджені Всеукрревкомом акти - «Тимчасове іюложе>11 про організацію радянської влади на Україні» та «Інструкція про з№ данин ревкомів у будівництві радянської влади на місірес»№ЛІ топада 1919 p.). Зокрема, офіційно ревкомам слід було здійснК*> т. зв. «радянське будівництво». По суті це означало: відбір потр1 кандидатів у депутати рад; проведення виборів до рад; створені виконавчих комітетів; ліквідація старого апарату влади. земельних селян, стягнення продрозкладки, контроль над усісю ліяь ністю сільських рад, волосних виконкомів та їх відділів. У топ час комнезами фактично виступали організаціями влади на селі її у багатьох випадках заміняли собою сільради. Декрети ВУЦВКіРи наркому УСРР 1921-1922 pp. законодавчо закріпили цейстату комнезамів, визначаючи їх як «організації державного значенв» наділяючи їх низкою суто адміністративних функцій.

Отже, захопивши владу в Україні, більшовики розпочали фор мувати позаконституційний державний механізм у формі надіїс них широкими повноваженнями тимчасових надзвичайних органів ревкомів (за деякими даними, на кінець 1920 p. вони перевш за кількістю «представницькі» органи радянської влади-радил їх виконкоми), а також комбідів та комнезамів. Вони створюваж та функціонували на основі проголошених принципів револШ»' доцільності, соціалістичної законності, контролювалися осеред» комуністичної партії і були покликапі вирішити на той час голда для російських більшовиків проблему - сформувати життєздатні^ гани центральної та місцевої влади, а отже, утримати в України# місцеву» в етнокультурному сенсі й чужу та жорстоку для перевал* більшості населення - селян та інших верств - «диктатуру nPc г таріату», тобто антиукраїнську радянську (більшовицьку) державикД

"Воєнний комунізм» як організаційно-правова форм3 здійснення соціал ьно-економічноТ політики радянської України

Насадження радянськоїдержавності призвело до карДИнаД^ змін життя українського суспільства у соціально-економічній^ формах власності та виробництва, методах розподілу tiau^jlf ного продукту в промисловому та аграрному секторах ек0'® Цей процес, який фактично призвівдо руйнування н Україні)

Організоване по-комуністичному виробництво більшовики бачили Mi'unwptno бачала вилучення такого майна, якщо воно становило надлишки визначені спеціальними комісіями.

Першоджерелами виникнення українського радянського зеть- кого законодавства були програмні документи Всеросійськихз’їзії Рад. Зокрема, концептуальні засади земельної політики російсьш більшовиків, згодом відтворені в Україні, було визначеноудекрет «Про землю» та «Селянському наказі про землю»(8 листопада l917p.i Дослідники (/. Заріцька) зауважують, що попри загальні деклараші у першому з названих документів щодо лередання у користуванні селянам усієї землі (соціалізація землі), вже у другому докуяда передбачалась диференціація всього земельного фонду, коли земелв ні ділянки окремих висококультурних рослинницьких і тваринні' цьких господарств оголошувалися державною власністю (нацюк лізація землі). Фактично перші нормативно-правові акти раданськг влади у сфері регулювання земельних відносин у прихованійфор мі закладачи підвалини одержавлення земель, тобто папіоішліззиїн а не задекларованої соціалізації. Ha таких же засадах була no6'.i' вана земельна політика радянської влади в Україні.

Початок земельному законодавству УСРР фактично поивт прийняті II Всеукраїнським з’їздом Рад «Тимчасові полоЖаМ*"? соціалізацію землі» (19 березня 1918 p.). .,

Характерною рисою цього документа було порушення балз- між індивідуальними та суспільними інтересами селян на коР' задоволення державних інтересів через одержання сільсько

дарської продукції. Зокрема, у ньому прямо зазначалося,ш(>з

надавалась у користування передусім тим, хто бажав Ha..H^j^r цювати не для здобуття особистого зиску, а для суспільної к

(С.ІІД розуміти - як державної користі) По суті цей иормаїивно- мравовий акт зобов язував селянина лише прашовати, а результати fioro прані у виді прибутку мало одержуваги Rcc суспільство тобто держава (або одержавлене суспільство).

Матеріальною основою розподілу землі була споживчо-трудова норма, вирахувана з фактичного середнього землекористування у відповідній місцевості. При обчисленні фактичного середнього ЗСМ- лекористування як основи визначення спожнвчо-грудової норми до уваги бралася тільки сумарна кількість цілком або частково працездатних (12-16 років з коефіцієнтом - 0,5 та 16-18 років з коефіцісн- юм-0.8) на момент визначення цієї норми. ГІоряд із цим наявність іклірацездатного за віком сільського населення не враховувалася. Цс означало, що діти, молодші за 12 років праном на отримання землі не наділялися.

Доволі показовим був перелік суб’єктів землекористування для здійснення сільськогосподарської діяльності. ІЗоіІІІ були вингику- iiaiii в такій послідовності: сільськогосподарські комуни; сільсько- , господарські товариства; сільські топарисіва; окремі сім'їта особи.

I Іака структура складу суб’єктів сільськогосподарського землекористування визначалася пріоритетом колективних форм господарювання над одноосібним селянським господарством. Дослідники (/. Знріцьксі) наголошують, mo зміст надання такої псрсваїи розкри- наєгься у cr. 35 Тимчасових положень. Гам ідеться нро re, mo держала змстоіо швидшого досягнення соціалізму всіляко енрняє спільному I обробітку землі у формах трудових комуністичних, артільних і кооперативних господарств. Отже, термін «соціалізація» більшовики пов’язували нс з поняттям задоволення природних потреб селян У землі, а з соціалізмом, тобто усуспільненням (одержавлсішям) земельних ресурсів України.

Першими законодавчими акгами УСРР у галузі сімейного npa. Одночасно Президія «тимчасово» розформувала ВУЦВК та направила його колишніх членів «у розпорядження партійних та військових установ» ^ll Яіижькиіі).

«Доба договірних відносини: взасмовідиосиїш між УСРР і РСФРР. У третьому радянському періоді Радянська Росія з мегою забезпечення свого впливу в Україні розмістила туї шість армій, загальна чисельність яких перевищувала мільйон CinuiR (C. Kyn,- 'iw|bKuii). Разом з органами державної безнеки і міліції вони утворювали потужне силове поле, B якому ПІХТО HC МІГ KIIIIMH виклик силоміць насадженій диктатурі. Проте пролетарські вожді розуміли, що утримувати тільки силою величезну республіку неможливо. Нанрикінці 1919 p. було змінено ленінський курс в політиці щодо України (резолюція VIII конференції РКП(б) «ЇІ/ю радянську и.шду на Україні»), відтепер спрямований иа врахування національного факгора. Цс стало підставою для заміни декрету Всеросійського ЦВК у взаємовідносинах з Україною видимістю міжнародного договору, який в науковій літературі відомий під назвою «Сомтого робітничо-сеишського договору»(28 грудня 1920 p.).

Підписаний головою Раднаркому РСФРР В. Леніним і наркомом закордонних енрав Г. Чичеріним. з одною Соку, а також головою Радиаркому і за сумісництвом наркомом закордонних енрав УСРР X. Раковським - з іншого, цей «рівноправний» договір нро військовий і господарський союз вважасмо другим ударом по суверенітету радянської України.

Попри те, що у преамбулі договору підівсрджувалась незалежність і суверенність обох договірних сторін, зокрема, наголошувалося (ст. 2), що з факту приналежності території УСРР до колишньої Російської імперіїдля УСРР пе випливало ніяких зобов язаиь, Я. Дашкевич обгрунтовано називає цей договір цинічніш. Bo посилання на незалежність і суверенність радянської України тут - порожній звук, тому що цілком формально, до того ж і незаконно, ЦІєї незалежності й суверенітету її позбавив декрет ЦВК РСФРР від 1 червцд 1919 p. Насправді, зміст договору сунеречив нреамбулі. Найважливіші галузі державного управління були визнані спільними для обох державних формацій, але передані під керівництво уряду РСФРР. За ст. 3 Договору об’єднаними вважались сім комісаріатів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці шляхів сполучення, пошти і телеграфів та Вищої ради народного господарства. Цс означало, що відповідні комісаріати Раднарком) радянської Росії здійснювали свої функції в Україні через уттюва- жених при уряді УСРР. Останніх повинні були затверджувати і контролювати IlBK і з’їзди Рад УСРР. Додамо, що Всеросійські з’їзди Рад і Vx ЦВК (від 16 червня 1920 p. до складу ЦВК Росіївве- дено також 30 делегатів від УСРР) мали право видавати у цих галузях закони й постанови, спільні для обох радянських республік При цьому ЦВК УСРР, як правило, й собі повторював їх законодавчим порядком. У віданні уряду України в 1920 p. формальноза- лишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров’я, сільського господарства, юстиції. Проте й вони діяли під впливоч жорстко централізованої системи, запровадженої комуністичною партією, і орієнтувалися на московські відомства.

Отож, закладені вдоговір правові норми позбавлялиУкраїн; будь-якої можливості істотно впливати на об’єднані комісаріати а відтак спеціальні угоди, що мали регулювати порядок і форм; внутрішнього управління, детально розроблені так і не були. Цс давало змогу російським наркоматам, що стали фактично наддержавними, цілком контролювати військовий і народіюгосіюдарськюі комплекси України. Було централізовано управління фінансами, шляхами сполучення, зв’язком, торговим флотом, об’єднувалися бюджетна, податкова та грошова системи. Більш того, окремі господарські структури в Україні навіть передавалися у безпосередні підпорядкування російським структурам. Як результат - на кінеш> 1922 p. у віданні уряду УСРР залишалась незначна кількість підприємств місцевої та кустарної промисловості.

Зазначимо, що на початку 1920-х pp. зовнішні зносини УСРР'< іншими країнами провадились ще безпосередньо, адже республім скориставшись з формальної незалежності, розвинула досить-тда активнудіяльність на міжнародній арені. Були встановлені дип*- матичні відносини з Латвією, Литвою, Австрією та іншими краіна'Яі. підписанорядміжнароднихдоговорів. 14лютого 1921 р.булопи писано мирний договір УСРР з Литвою, 18 березня 1921 p. У дено, відомий вже, Ризький мирний договір з Польщею. Ha почав, 1922 p. було підписано також договір про «дружбу й братерств між Україною і Туреччиною. Щоправда, зміст його повністюв повідав договору, укладеному між Росією і Туреччиною у 6eP^ 1921 року. Зрештою, всі закордонні виступи УСРР були ц|_ скоординовані з РСФРР. Це незабаром привело до т. зв.

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Створення позаконституційного механізму державного управління радянізованою Україною:

  1. Створення позаконституційного механізму державного управління радянізованою Україною
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -