§ 3. Правовий статус громадян — підприємців

Стаття 42 Конституції України закріпила правило, згідно з яким «кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Слово «кожен», застосоване в конституційній нормі, дозволяє дійти висновку про об'єктивне право всіх фізичних осіб на підприємництво.

Фізична особа стає суб'єктом господарювання після реєстрації у встановленому порядку та отримання статусу підприємця.

Особливістю правосуб'єктності фізичних осіб — підприємців є обсяг майнової відповідальності таких осіб, оскільки вони від­повідають не тільки тим майном, яке використовується ними для здійснення підприємництва, але і всім іншим майном, що належить їм на праві приватної власності (включаючи частку в спільній суміс­ній власності подружжя), окрім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 52, ст. 366 ГК України).

Фізичні особи — підприємці, які не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, можуть бути визнані банкрутом у порядку, встановленому ст.ст. 47-49 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Сучасні приватні підприємці мають практично ідентичний статус з представниками купецького стану Російської імперії (період до 1917 р.) і підприємцями, які вели комерційну діяльність за часів НЕПу. Такі особи повинні були реєструватися в установленому порядку, відповідати за наслідки своєї діяльності всім майном, що належить їм, вести торгові книги і виконувати інші вимоги за­конодавства того часу.

Правовий статус фізичної особи — підприємця має низку спе­цифічних ознак, що відрізняють його від суб'єктів господарюван­ня — юридичних осіб:

а) діяльність такого суб'єкта не регламентована статутом, заснов­ницьким договором або іншим актом — напрями його діяльності обмежуються лише законом;

б) він не зобов'язаний, але має право мати рахунок у банку, на нього не поширюються положення про ліміт каси;

в) його правовий статус не передбачає реорганізації або створення (припинення) відособлених підрозділів;

г) фізична особа — підприємець не може входити до складу гос­подарського об'єднання і промислово-фінансової групи;

д) після завершення процедури банкрутства такий суб'єкт має право знову займатись підприємницькою діяльністю;

є) крім «звичайних» (добровільного та примусового за рішенням суду) способів припинення фізична особа—підприємець може при­пинити діяльність також у разі смерті або оголошення судом зни­клою без вісти або померлою, визнання її недієздатною або обмежено дієздатною.

Слід враховувати, що майно приватного підприємця, придбане ним у період зайняття підприємницькою діяльністю і перебування у шлюбі, за загальним правилом є сумісною власністю подружжя. У цій сфері також немало колізій. Наприклад, із питань визначення обсягу податкових зобов'язань подружжя, зобов'язань щодо відшко­дування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, при застосуванні способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань або при обранні судами заходів із забезпечення позовних вимог. Важливо найближчим часом законодавчо визначити підстави відме­жування майна, що використовується особою для підприємницької діяльності, від його особистого майна. Деякі дослідники пропонують вирішувати ці питання за допомогою даних книги обліку доходів і витрат, які веде фізична особа — підприємець.

Як випливає із змісту ст. 50 ГК України, право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Нагадаємо, що повна цивільна дієздатність настає:

- при досягненні особою повноліття (18 років);

- до повноліття — з моменту вступу у шлюб у випадках, коли це дозволено законодавством.

Крім того, згідно зі ст. 35 ГК України повна дієздатність за на­явності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), опікуна або органу опіки та піклування може бути надана громадянинові, який:

3) досяг 16 років і працює за трудовим договором;

4) записаний матір'ю або батьком дитини;

5) досяг 16 років і бажає займатися підприємництвом.

В останньому випадку громадянин набуває повної цивільної діє­здатності з моменту державної реєстрації як підприємець.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом лише у випадках і в порядку, передбачених законом. При обмеженні дієздатності громадянин втрачає право на здійснення підприємницької діяльності.

Конституцією України, законами України «Про державну служ­бу», «Про запобігання та протидію корупції», «Про господарські товариства» та іншими законами встановлюються обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

На підставі аналізу чинного законодавства можна систематизу­вати категорії осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Це:

- Президент України, члени Кабінету Міністрів України, по­садові особи центральних державних і місцевих органів дер­жавної влади, інші державні службовці;

- народні депутати України і депутати місцевих рад;

-- посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, нотаріату;

- військовослужбовці, а також громадяни, які проходять аль­тернативну службу;

особи, яким вироком суду заборонено здійснення підприєм­ництва впродовж певного строку.

Слід ще раз зауважити, що володіння корпоративними правами згідно зі ст.167 ГК України не є підприємництвом, тому вищеза­значені категорії осіб не позбавлені права виступати засновниками господарських товариств, купувати і продавати акції, крім випад­ків, коли вказані операції з купівлі-продажу акцій спрямовані на отримання прибутку.