§ 7. Основні види та особливості змісту екологічних правовідносин

Екологічними правовідносинами охоплюється широке коло самих різнома­нітних відносин, що потребує їх певної систематизації та відповідноїкласифікації. Серед них можна виділити декілька найбільш значущих груп правовідносин, а саме: природоохоронні правовідносини, зокрема, з приводу охорони довкілля, правовідносини з приводу природокористування, тобто користування об'єктами та ресурсами природного походження, правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки, зокрема, попередження погіршення екологічної ситуації, антропоохоронні правовідносини, тобто охорони життя і здоров'я людини від небезпечного впливу природного середовища^[56], управлінські правовідносини у сфері охорони навколишнього природного середовища тощо.

Природоохоронні правовідносини охоплюють відносини щодо охорони природних об'єктів та їх ресурсів, природних ландшафтів і об'єктів природно- заповідного фонду, курортних територій та їх природних лікувальних ресурсів, природних оздоровчих об'єктів і рекреаційних територій, існуючих екосистем та утворених природних комплексів тощо. Особливе місце серед природоохо­ронних правовідносин займають повітряноохоронні відносини.

Правовідносини з природокористування, як правило, носять комплексний характер і мають чіткий прояв, обумовлений конкретністю об'єктного визна­чення: земельні, водні, лісові, гірничі, флористичні, фауністичні тощо. Вони здій­снюються безпосередньо на основі реалізації багатогранного права власності на природні об'єкти або реалізуються на засадах права природокористування, що складає підстави для різноманітних видів використання природних об'єктів та їх ресурсів.

Правовідносини із забезпечення екологічної безпеки складають відносини стосовно попередження та уникнення погіршення екологічної ситуації у певній місцевості чи в країні у цілому. Особливістю правовідносин щодо забезпечення екологічної безпеки є їх публічний характер, що обумовлює обов'язкової участі в них публічних суб'єктів права, зокрема, держави в особі своїх уповноважених органів та їх посадових осіб і органів місцевого самоврядування.

Антропоохоронні правовідносини включають відносини щодо охорони життя і здоров'я людини від впливу стихійних сил природи та природних явищ, а також самої людини у природному середовищі від негативних наслідків природних явищ. Проте в умовах індустріального періоду існування людини у природному середовищі суттєве поширення одержали техногенні впливи на її природне оточення, від яких життя і здоров'я людини потребують більш по­силеного захисту.

Управлінські правовідносини у сфері охорони довкілля об'єднують групу відносин щодо здійснення спостереження за станом довкілля, дослідження кількісних і якісних змін, що відбуваються у природному середовищі, здійснення контролю за якістю довкілля, організації та проведення екологічної експерти­зи, прогнозування, програмування та інформування щодо змін у природному середовищі, здійснення розподілу та перерозподілу природних обертів та їх ресурсів між природокористувачами або вилучення природних об'єктів з ко­ристування, а також виконання інших видів виконавчо-розпорядчої діяльності. Для управлінських правовідносин притаманним є участь в них поряд з іншими суб'єктами екологічного права органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За характером участі кола суб'єктів в екологічних правовідносинахїх можна класифікувати на загальні та спеціальні. У загальних екологічних правовідноси­нах коло їх учасників не обмежено. У спеціальних екологічних правовідносинах коло їх учасників завжди визначено.

Екологічні правовідносини можна поділяти на матеріальні та процесуальні. Матеріальні правовідносини виникають і реалізуються на основі норм матері­ального права, які безпосередньо регулюють певні відносини шляхом надання їх учасникам відповідних прав та обов'язків. Процесуальні правовідносини ви­никають і реалізуються на підставі норм процесуального права і носять органі­заційний характер, тобто передбачають процедуру здійснення прав і обов'язків суб'єктами екологічних відносин.

Взалежності від функціональної ролі екологічні правовідносини можна по­діляти на регулятивні правовідносини, які виникають і реалізуються, наприклад, на основі договорів та інших угод, та охоронні правовідносини, що пов'язані, на­приклад, із застосуванням примусових заходів стосовно забезпечення охорони довкілля. У свою чергу, регулятивні правовідносини можна також поділ ити на дві різновиди: активні, що пов'язані зі здійсненням певних позитивних дій (право­відносини оренди природних об'єктів), та пасивні,що пов'язані з дотриманням встановлених заборон (не погіршувати екологічну ситуацію).

В залежності від складу учасників екологічні правовідносини можна поділяти на прості,що виникають між двома суб'єктами (правовідносини природокорис­тування), та складні,що виникають між багатьма суб'єктами (правовідносини щодо охорони водного об'єкту, який використовується багатьма учасниками екологічних відносин). Терміни дії екологічних правовідносин дозволяють по­діляти їх на безстрокові то строкові. У свою чергу, строкові екологічні право­відносини поділяються на короткострокові та довгострокові.

За визначеністю сторін у екологічних правовідносинах вони можуть визна­ватися відносними та абсолютними. У відносних правовідносинах конкретно (поіменно) визначені усі їх учасники, тобто уповноважені і зобов'язані суб'єкти відомі (наприклад, орендодавець і орендар природного об'єкту). В абсолютних правовідносинах відома лише уповноважена сторона (наприклад, держава), а зобов'язаними особами є усі можливі суб'єкти права, на яких покладаються ви­моги щодо утримання від порушень інтересів уповноваженої особи (наприклад, відносин власності на природні об'єкти).

Особливістю абсолютних екологічних правовідносин є те, що здійснення наданих прав та виконання покладених обов'язків відбувається у силу вимог закону, наприклад, ст. 66 Конституції, стосовно зобов'язання не заподіювати шкоду природі. Це також відрізняє окремі види екологічних правовідносин від правовідносин, що регулюються іншими галузями права.

Під змістом екологічних правовідносин розуміють права й обов'язки їх учас­ників щодо використання природних об'єктів та їх ресурсів, здійснення охороні навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Зміст прав та юридичних правовідносин залежить від складу учасників та виду об'єкта у конкретних екологічних правовідносинах.

За змісту прав і обов'язків усіх суб'єктів екологічних правовідносин можна поділити на чотири групи: органи державної влади і місцевого самоврядування, що наділені правом регулювання використання природних об'єктів та забез­печення охорони довкілля; природокористувачі як носії прав і обов'язків щодо використання природних ресурсів; правоохоронні та правозастосовчі органи, які здійснюють нагляд за виконанням та уповноважені застосовувати вимоги чинного законодавства у екологічних правовідносинах; громадські об'єднання екологічного спрямування, які наділені повноваженнями здійснення громад­ського контролю за виконанням екологічних приписів.

В екологічних правовідносинах слід відрізняти їх фактичний та юридичний зміст. У якості фактичного змісту, як правило, виступають конкретні дії учасників правовідносин, у яких реалізуються їхні права й обов'язки. Традиційно юридич­ний зміст правовідносин пов'язують з наділенням суб'єктивними правами та покладанням юридичних обов'язків на учасників правовідносин.

Однак такий юридичний зміст характерний не для усіх екологічних право­відносин. У тих правовідносинах, де однієї із сторін виступає державний орган чи орган місцевого самоврядування, або їхні посадові особи, їх юридичний зміст можуть складати відповідні повноваження, зобов'язання та заходи від­повідальності. При цьому під суб'єктивним правом слід розуміти вид і міру можливої поведінки уповноваженої особи, під юридичним обов'язком - вид і міру необхідної поведінки зобов'язаної особи, під юридичним повноваженням (юридичною компетенцією) уповноваженої особи - вид і міру владного впливу, спрямованого на забезпечення встановлених вимог, або на винну особу, а під юридичною відповідальністю-застосування до правопорушника передбачених юридичними нормами примусових заходів у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру¹.