§ 5. Предмет, метод і принципи екологічного права

Предмет будь-якої галузи права є основним критерієм його виділення в якості самостійної галузі права. Пізнання предмета екологічного права можливо за допомогою виявлення кола суспільних відносин, що його складають.

В запежності від джерел і об'єктів правового регулювання виділяються дві групи суспільних відносин, урегульованих нормами екологічного права. Першу групу складають галузеві екологічні відносини, до яких відносяться: землеохо- ронні, надроохоронні, водоохоронні, лісоохоронні, флороохоронні, фауноохо- ронні та повітряноохоронні, тобто пооб'єктні середовищеохоронні відносини. До другої групи включаються комплексні екологічні відносини, що складають відносини стосовно охорони окремих природних територій і комплексів, зо­крема, природно-заповідного фонду, лікувально-оздоровчих, рекреаційних, курортнихта інших спеціальнихтериторій, а також відносини щодо забезпечення екологічної безпеки у певних сферах людської діяльності, включаючи населені пункти, промисловість, сільське господарство, енергетику, транспорт тощо.

В залежності від об'єктів правового регулювання виділяються природоохо­ронні йантропоохоронні¹ відносини, кожний з яких у свою чергу підрозділяється на певні види в залежності від характеру об'єктів, а також форм і джерел неспри­ятливого екологічного впливу на них. Проте об'єктом правового регулювання завжди виступають суспільні відносини, тобто відносини між людьми, між чле­нами суспільства з приводу охорони навколишнього природного середовища існування людини і суспільства.

У правовій літературі висловлені й інші думки щодо видового розподілу суспільних екологічних відносин. Так, професор В. І. Андрейцев пропонує підроз­діляти екологічні відносини на природноресурсові та природоохоронні. При усій простоті такої класифікації екологічних відносин, вона, на нашу думку, є недостат­ньо обґрунтованою. Справа втім, що будь-які еколого-правові відносини, утому числі і ресурсоохоронні, так чи інакше, носять охоронний характер. Крім того, основна мета правового регулювання природноресурсових відносин відповід­ними галузями права переважно носить економічний, а не екологічний характер. Наприклад, установлення правового режиму виключної (морської) економічної зони спрямовано на вирішення насамперед економічних та державно-політичних інтересів. Безумовно, використання ресурсів виключної (морської) економічної зони чи континентального шельфу супроводжується природоохоронними за­ходами і виконанням екологічних задач. Проте, природноресурсові відносини, що носять певний природоохоронний чи середовищезахисний характер, все ж таки за своїм змістом є ресурсними і відносяться до предмету природноресур- сового, а не екологічного права.

Якщо на сучасному рівні розвитку правової системи країни спроби одних авторів розширити предмет екологічного права за рахунок широкого комплексу природноресурсових відносин є дискусійними, то спроби інших дослідників підсилити предмет екологічного права за рахунок розширення кола природо­охоронних відносин шляхом трансформації їх у середовищеохоронні мають певні перспективи і знаходять своє відображення в законодавстві. Зазначене має місце, наприклад, при підсиленні екологізаціїтехнічних норм, розвитку й еколо- гізаціїзаконодавства про захист прав споживачів, підвищенні екологічних вимог до якості продуктів харчування і т. п. Позитивним з цієї точки зору є реальний стан природного і соціального оточення людини і суспільства, що з розвитком науково-технічного прогресу віддаляється від поняття «природне середовище». Тому у даний час більш вірним було б говорити про середовище буття людини як сукупності природних і техногенних складових, що, безумовно, впливає на коло суспільних відносин, які складають предмет сучасного екологічного права.

Специфічні ознаки притаманні й методу екологічного права, під яким розумі­ють сукупність способів, прийомів і засобів впливу на суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічних прав і свобод громадян та екологічної безпеки суспільства і держави. В силу публічної юридичної природи екологічного права переважним залишається імператив­ний метод регулювання екологічних суспільних відносин, тобто застосування обов'язкових для виконання екологічних вимог. Імперативний метод регулювання екологічних відносин застосовується, наприклад, при здійсненні стандартизаціїта нормування в сфері природокористування й охорони навколишнього природного середовища, встановленні видів юридичної відповідальності за екологічні право­порушення, забезпеченні використання й охорони окремих природних об'єктів та їх ресурсів, а також щодо регулювання охорони навколишнього середовища у відповідних галузях господарської діяльності та захисту особо охоронюваних природних об'єктів і комплексів, регулювання умов та порядку проведення еко­логічної експертизи та впровадження її висновків, поводження з виробничими та побутовими відходами, забезпечення екологічної безпеки тощо.

Сучасному екологічному праву відомий і диспозитивний метод правового регулювання, завдяки застосуванню якого визначаються лише межі поведінки учасників екологічних відносин, що надає їм можливість вільно і самостійно регулювати свої взаємини у встановлених межах. Диспозитивний метод регу­лювання екологічних відносин може мати місце, наприклад, при застосуванні

договірних форм природокористування, регулюванні прогнозування у сфері охорони навколишнього природного середовища, обранні форм і методів здійснення еколого-правової освіти та формування екологічного світогляду в суспільстві тощо.

Застосування загальноправових засобів впливу на учасників суспільних відносин у сфері охорони довкілля, а саме: заборони, дозволу, санкціонування, узгодження, уповноваження, стимулювання, попередження, профілактики, реко­мендацій тощо, відбувається у межах імперативного та диспозитивного методів правового регулювання екологічних відносин.

Одночасно екологічному праву відомі свої власні методи правового регу­лювання, які виділяють його від інших галузей права. Вони за своїм змістом і призначенням є спеціальними методами, які розраховані на регулювання саме екологічних відносин. До таких спеціальних методів екологічного права можна віднести метод еколого-експертної оцінки, завдяки якому виявляється рівень негативного впливу чи можливого впливу на навколишнє природне середовище, метод еколого-соціального обмеження з метою збереження окремих природних об'єктів і територій, метод еколого-охоронного обтяження господарської діяль­ності з метою виконання певних дій чи, навпаки, утримання від них тощо.

Важлива роль у регулюванні екологічних відносин належить принципам екологічного права. Принципи екологічного права - це системоутворюючі ідеї й основні засади, що закріплені в екологічних концепціях, загальноправових доктринах, джерелах та нормах екологічного законодавства і права, які спря­мовані на досягнення цілей екологічної політики держави та реалізуються в екологічних суспільних відносинах.

У правовій літературі традиційним є виділення загальних (загальноправових) та спеціальних (галузевих) принципів правового регулювання суспільних відно­син. Екологічному праву також властивий розподіл основних засад правового регулювання екологічних відносин на загальні та спеціальні принципи.

До загальних (загальноправових) принципів екологічного права можна від­нести наступні: відкритості та демократизму прийняття екологічно значущих рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середови­ща; екологізації матеріального виробництва на основі охорони навколишнього природного середовища; відтворення відновлюваних природних ресурсів на засадах широкого впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтованого узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук; вирішення питань охорони навколишнього природного середо­вища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій та сукупності факторів, що негативно впливають на екологіч­ну ситуацію; соціальної орієнтованості формування екологічного світогляду в сус­пільстві; застосування заходів економічного стимулювання за дотримання вимог екологічного законодавства та юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу; міжнародне співробітництво у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища тощо.

До спеціальних (галузевих) принципів екологічного права відносяться: пріоритетність змісту вимог екологічної безпеки та запобіжний характер еколо­гічних заходів; гарантованість якості навколишнього природного середовища для життя і здоров'я людей; прогнозування, планування і нормування якості навколишнього природного середовища; безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; обов'язковість дотримання екологічних стандартів, нормативівта лімітів викорис-s тання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та інших видів діяльності; погодженість екологічних, економічних та соціальних інтересів людини і суспільства; обов'язковість екологічної експертизи рішень і об'єктів та прогнозування стану навколишнього природного середовища; стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; плата за погіршення якості навколишнього природного середовища; невідворотність відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу порушенням екологічного законодавства та деякі інші принципи, що передбачені у спеціальних природоохоронних за­конодавчих актах.

Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 38-39. - Ст. 248.