§ 1. Основні напрями охорони навколишнього природного середовища у сільському господарстві

Сільськогосподарська діяльність як предмет правового регулювання являє собою виробництво продукції рослинництва і тваринництва, її первинну пере­робку і реалізацію безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками.

Суспільні потреби в сільськогосподарській продукції зростають з кожним роком. Збільшуються також технічні можливості, не спрямовані на збереження природних ресурсів в процесі їх сільськогосподарського використання. Це по­роджує надмірний та руйнівний вплив сільськогосподарського виробництва на навколишнє природне середовище. В результаті такого впливу і деградації до­вкілля знижуються можливості використання природних ресурсів в сільському господарстві та наноситься шкода здоров'ю людини.

В процесі здійснення сільськогосподарської діяльності виділяються два на­прямки взаємодії екологічних і економічних факторів в сільському господарстві: охорона навколишнього природного середовища від негативного впливу сіль­ськогосподарського виробництва (індустріалізації, меліорації, хімізації) і охорона сільського господарства від негативного впливу навколишнього середовища (промислове забруднення вод, лісів тощо).

Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві являє собою врегульовані нормами екологічного законодавства види діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, а також суб'єктів підприємництва та інших осіб, направлені на дотримання екологічних стандартів і нормативів в процесі здійснення сільськогосподарського виробни­цтва і попередження негативного впливу технічних засобів, технологічних про­цесів, антропогенних способів і природних умов виробництва на навколишнє середовище.

Як сукупність еколого-правових норм, правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві виступає комплексним ін­ститутом екологічного права. До нього включаються вимоги норм права щодо охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві при здійсненні меліорації; хімізації; розширенні механізації, застосуванні но­вої техніки і технологій у виробництві; здійсненні господарського, житлового та шляхового будівництва у сільському господарстві; знешкодженні відходів сільськогосподарського виробництва у переробній промисловості та інших видів впливу на стан навколишнього середовища, в межах якого здійснюється сільськогосподарська діяльність.

Екологічні проблеми в сільському господарстві пов'язані охопленням антропогенними навантаженнями великих площ сільськогосподарських угідь, незначною лісистістю і невеликими площами лугово-степових ділянок; значною еродованістю ґрунтового покриву; переважанням певних видів забруднення в ґрунті.

До основних напрямів охорони навколишнього природного середовища у сільському господарстві належать: формування високопродуктивних і еко­логічно стійких агроландшафтів; впровадження вимог щодо екологічної без­пеки в системі сільськогосподарського природокористування; забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунтів шляхом формування та реалізації системи ґрунтозахисних природоохоронних заходів; забезпечення екологічно обґрунтованого поводження з пестицидами та агрохімікатами; формування механізму економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог; створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сіль­ськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства; підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля.

Основними заходами охорони навколишнього природного середовища у сільському господарстві є: проведення комплексноїеколого-економічної оцінки (районування) території з виділенням в її складі природоохоронних комплексів, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель для інтен­сивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівни­цтва, а також забруднених районів для здійснення цільових природоохоронних заходів; впровадження галузевих схем збереження та відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів; здійснення землевпорядкування територій з ураху­ванням екологічної ситуації, що склалася, вилучення з обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених, екологічно вразливих земель; створення цілісної системи поле­захисних і водозахисних лісонасаджень; забезпечення активного переходу на біологічні методи ведення сільського господарства та виробництво екологічно чистої продукції; удосконалення розміщення сільськогосподарського виробниц­тва з метою раціонального використання місцевих природних умов і ресурсів.

Отже жодна галузь сільськогосподарського виробництва не пов'язана так з використанням природних ресурсів, як сільське господарство. Виробництво товарної сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження - це, по суті, використання навколишнього природного середовища для задо­волення потреб людини. Тому сільське господарство необхідно розглядати як постійно діючий механізм охорони, культивування живих природних багатств і підходити до нього слід під кутом охорони навколишнього природного сере­довища. В умовах сільськогосподарського виробництва використання природних ресурсів повинно поєднуватись із заходами охорони довкілля.