Податок на доходи фізичних осіб.

Найпоширенішим податком, який сплачують фізичні особи, є податок на доходи фізичних осіб. Платниками цього податку є фізичні особи (як громадяни України, так і іноземці), які проживають як в Україні, так і за її межами.

При обрахуванні податку враховуються майже всі види доходів громадян заробітна плата, авторська винагорода, подарунки, дохід, отриманий від здачі майна в оренду. Доходом вважають навіть отримані працівником віл роботодавця чи інших осіб безоплатне житло, майно, харчування, навіть знайдений скарб та отриманий хабар.

Водночас не вважаються доходом державна матеріальна та соціальна допомога — житлові та інші субсидії або дотації, компенсації, винагороди та страхові виплати, державні премії України, державні стипендії та нагороди. Не обкладається податком пенсія або щомісячне довічне утримання, виплати, отримані як відшкодування шкоди, завданої аварією на Чорнобильській атомній електростанції, кошти, які отримує працівник на відрядження, тощо.

Крім того, платник податку на доходи фізичних осіб має право отримати так званий податковий кредит. Це означає, шо людина може повернути частину податків, зокрема, із сум, які вона сплатила за своє навчання, лікування, внесла до благодійних фондів чи неприбуткових організацій, витратила на придбання (будівництво) доступного житла. Для отримання податкового кредиту платник має протягом року, наступного за тим, коли він здійснив зазначені плати, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи, документи, які підтверджують виплати, та заяву про повернення податкового кредиту.

Для забезпечення обліку платників податків, належних платежів, контролю за правильністю сплати податків та отриманням передбачених законодавством пільг, запроваджено Єдиний реєстр фізичних осіб. Будь-яка особа, яка проживає на території України, незалежно від свого віку, громадянства та інших обставин, має можливість звернутися до податкової адміністрації, пред’явити паспорт чи свідоцтво про народження та отримати ідентифікаційний код.

Ь . .... . ' .

Римський імператор Веспасіан (69 -79) запровадив податок на туалети (звідси походить відомий вираз «гроші не пахнуть*).

Правитель Галлії Лициній Ліциан (308-324) розділив рік на 14 місяців, здоб кожного року отримувати два додаткових податки з підданих — податок сплачували щомісяця.

У Китаї в II тис. до н. е. запровадили податок на сіль. Пізніше за допомогою цього податку римський консул Лівій повністю покрив видатки на другу пунічну війну. А в Індії британці довели ставку цього податку до 4 тисяч (І) відсотків вартості товару.

У Візантії платили податок залежно від розмірів будинку. Тому його назвали податком на повітря.

У середньовічній Німеччині існував податок на вбивство — чим більше вбивств не розкрила громада на своїй території за певний строк, тим вищою була сума податку.

З 1660 р. мешканці Великої Британії майже 300 років сплачували податок на утримання королівського замку Філлінгхем, який насправді ніколи не існував. Такий податок придумав Карл II.

У Великій Британії в 1797-1798 рр. усі власники годинників щорічно сплачували в казну 5 шилінгів.

На початку XVIII ст. в Башкири було запроваджено податок на очі. Сума залежала від кольору очей — сірі оцінювали у 8 алтинів (алтин у той час — З копійки), чорні — 2-3 алтини.

г

2.