Місце податку з доходів фізичних осіб у податковій системі України

У чинній податковій системі України серед податків, якими обкладаються фізичні особи, центральне місце займає податок з доходів фізичних осіб. Фізичні особи є платниками декількох податків і зборів і за певних умов закріплюються як платники по групі податків, що припускають змішаного платника.

Проте, якщо можна так сформулювати, “чистих” видів податків у податковій системі України, де платниками виступають виключно фізичні особи, тільки два - податок з доходів фізичних осіб і податок на промисел^[351]. Звичайно, вони не однакові і за значенням, і за розмірами податкових надходжень, і за змістом, і за часом існування.

Податок з доходів фізичних осіб є найважливішим у цій групі. Його значення обумовлюється як певною досконалістю, чіткістю, зрозумілістю механізму сплати, що відпрацьовувався тривалий час (податок з доходів фізичних осіб є одним із найдавніших у податковій системі України), так і розміром надходжень до бюджету' доход.

Оподаткування доходів громадян і прибуткове оподаткування в силу об’єктивних причин з’явилося задовго до оподаткування юридичних осіб. Історично зафіксовані перші форми прибуткового оподаткування виникли ще до народження Icyca Христа у Віфлеємі. Так, за законами Римської Імперії всі громадяни зобов’язані були сплачувати податок у місті свого народження. Тому не виключено, що Йосип з Марією відправилився з Галилеї до Віфлеєму саме із цією метою.

У сучасній історії перший варіант прибуткового оподаткування було введено у Сполучених Штатах Америки в середині XVII століття. Обчислювався він за прогресивною шкалою ставок і почав застосовуватися вперше в Новій Плімутській колонії. Надалі така конструкція стала традиційною для Нової Англії й існувала протягом багатьох століть.

Наступним значним удосконаленням прибуткового оподаткування став прибутковий податок, введений в 1798 році Вільямом Піїтом.

Він припускав розвинену систему прогресивних ставок і податкових пільг, але в той же час фактично був потроєним податком на розкіш. У такому виді податок проіснував кілька десятків років і був реформований в 1842 році. Із часом дана конструкція поширилася на інші країни Європи, включаючи Пруссію, Францію та Росію.

Основною причиною введення прибуткового оподаткування в різних країнах, мабуть, є потреба держави в додаткових коштах, хоча існували й специфічні причини, обумовлені як економічним розвитком країн, так і іншими обставинами.

В Україні прибуткове оподаткування з’явилося у 1922 році у зв’язку з введенням прибутково-майнового податку. В якості об’єкта по цьому податку виступав сукупний дохід, що визначався на підставі поданої платником декларації. Примітно, що були встановлені окремі ставки податку на майно та дохід, при цьому ставки на дохід залежали від його розміру, тобто мала місце прогресивна система оподаткування доходів фізичних осіб.

У процесі подальшого розвитку національної податкової системи, оподаткування майна у 1924 році було скасовано та проведено заміну прибутково-майнового податку на прибутковий. Особливістю цього переходу було застосування змішаної системи ставок, податок був умовно поділений на основний та додатковий. В процесі цих змін було проведено перехід від прогресивної шкали ставок до пропорційного оподаткування доходів фізичних осіб за основною частиною податку. Всіх платників було поділено на окремі категорії та групи, а основний податок стягувався у твердих ставках, диференційованих в залежності від категорії та групи платників податку. Додатковий податок застосовувався до сукупного доходу, що перевищував певний розмір, та встановлювався за прогресивною ставкою залежно від суми такого доходу.

Необхідно звернути увагу’ на певне ставлення законодавця саме до надходжень від податку з доходів фізичних осіб, а також на характер закріплення цього механізму. В Україні цей податок має досить стабільну законодавчу форму, закріплену у відповідному законодавчому акті, й діє з 2004 року³⁶⁰.

Раніше це питання регулювалося Декретом Кабінету Міністрів “Про прибутковий податок з громадян”^[352]. У Російській Федерації частиною другою Подат-кового кодексу введено в дію чотири податкових платежі, серед яких І податок на доходи фізичних осіб^[353] ^{^[354] ^[355]. Незважаючи на досить стабільний характер відпрацьованості цілої низки механізмів, навряд чи можна вважати, що на сьогодні в Україні склався ідеальний варіант раціонального й ефективного використання податку з доходів фізичних осіб. Спробуємо відійти від необгрунтованого критиканства чинного податкового законодавства України, проте при цьому постараємося обґрунтувати необхідні, на наш погляд, зміни. Логіка розгляду проблем цього явища буде побудована на підставі аналізу елементів правового механізму податку. Важливо чітко закріпити елементний склад у правовому регулюванні податкового механізму^[356]. Податок вважається встановленим лише в тому випадку, коли точно й чітко закріплені в законодавчому порядку всі його елементи, що характеризують цей платіж як цілісний чинний механізм. Елементи правового механізму податку підрозділяють на основні й додаткові.
До основних елементів правового механізму податку, за допомогою яких формується уявлення про зміст податкового механізму та його фундаментальні характеристики, належать:
1) платник податку або збору;
2) об’єкт оподаткування;
3) ставка податку або збору.
До додаткових елементів правового механізму податку, за допомогою яких відбувається деталізація специфіки конкретного платежу, відносять:
1) податкові пільги;
2) предмет, базу, одиницю оподаткування;
3) джерело сплати податку;
4) методи, терміни й засоби сплати податку;
5) особливості податкового режиму;
6) бюджет або фонд надходження податку (збору);
7) особливості податкової звітності^[357].
Дійсно, податок з доходів фізичних осіб, без сумніву, належить до категорії прямих, що стягуються в процесі придбання і накопичення матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування і включаються в ціну виробництва товару.
Грошові відносини, регульовані податковим правом, виникають між державою і самим платником, який вносить податок безпосередньо до бюджету. З огляду на те, що прямі податки підрозділяються на особові (сплачуються з дійсно отриманого платником доходу (прибутку) і враховують фактичну платоспроможність платника) і реальні (податки, якими оподатковується не дійсний дохід платника податків, а гаданий, середній дохід, одержуваний за певних економічних умов від того чи іншого предмета оподаткування, коли оподаткуванню підлягає насамперед майно)³⁶³, податок з доходів фізичних осіб належить віднести до прямого особового податку. І на наш погляд, він має більш мобільний, динамічний характер, аніж інший різновид прямих майнових податків, які орієнтовані і прив’язані до стабільної, незмінної бази - вартості майна, яке розглядається як об’єкт оподаткування. Податок з доходів фізичних осіб орієнтований на мобільніші об’єкти регулювання - доходи, які можуть існувати або навіть зводитися практично до нуля. Акцент на змісті податку з доходів фізичних осіб як прямого в законодавчому акті фактично закладає найбільш фундаментальний орієнтир при окресленні місця й ролі даного податку в ціноутворенні й означає, що він входить елементом у ціну виробництва і буде врахований саме виробником, складе в нього один з елементів витрат.
31.2.}

<< | >>

↑

Источник: Кучерявенко М.П.. Податкове право України: Академічний курс: Підручник. - K,: Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”,2008. - 701 с.. 2008

Еще по теме Місце податку з доходів фізичних осіб у податковій системі України:

- Налоговое право России - Податкове право України -