<<
>>

3.3. Правоохоронні адміністративні процедури в діяльності органів прокуратури

Однією із основних і найважливіших функцій органів прокуратури є здійснення правоохоронної діяльності. Правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженого державою органу (посадової особи) шляхом охорони правопорядку, виявлення або розслідування порушення права, відновлення права з обов’язковим дотриманням встановлених у законі процедур цієї діяльності [86, с.

98 - 99]. С.М. Тимченко пропонує розуміти правоохоронну діяльність у широкому та вузькому значенні. Так, на думку автора, у широкому розумінні правоохоронна діяльність - це діяльність усіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку. У вузькому ж розумінні, зазначає вчений, правоохоронна діяльність - це діяльність спеціально уповноважених органів (державних і недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій законом формі згідно з компетенцією того чи іншого органу [264, с.5; 114].

Як зазначає О.С. Семерак, правоохоронна діяльність - це діяльність органів держави по забезпеченню законності і правопорядку, захисту прав і інтересів громадян, суспільства, держави, попередженню і припиненню правопорушень та застосуванню державного примусу до осіб, які порушили законність та правопорядок. Місце правоохоронних органів в системі органів держави вчений визначає тим, що вони спеціально створені для виконання правоохоронної функції держави, що становить головний і основний зміст їх роботи [235, с. 17; 63].

Н.І. Клименко під правоохоронною діяльністю розуміє таку державну діяльність, яка здійснюється спеціально уповноваженими органами шляхом застосування згідно з нормами закону юридичних заходів з метою забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями, охорони та захисту прав і свобод громадян, державних і громадських організацій [112, с.10; 81].

A. С. Піголкін доводить, що правоохоронна діяльність - це діяльність компетентних органів з охорони норм права від будь - яких порушень, розв’язання справ про правопорушення - застосування правових санкцій або відмова від їх застосування, а також вжиття спеціальних заходів щодо попередження порушень у майбутньому [203, с. 31; 269].

М.І. Байтін вважає, що «правоохоронна діяльність - це форма здійснення функцій соціалістичної держави за допомогою владної оперативної діяльності органів соціалістичної держави по охороні норм права від порушень, захисту наданих громадянам суб’єктивних прав і забезпеченню виконання покладених на них юридичних обов’язків» [23, с. 230; 87].

B. Д. Басай вважає, що правоохоронна діяльність - це така переважно державна діяльність, яка здійснюється у встановленому законом порядку і на його основі уповноваженими державними органами з метою охорони і захисту прав, свобод та інтересів суб’єктів права шляхом застосування правових заходів впливу [28, с.

9].

Деякі вчені зазначають, що правоохоронна діяльність - це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу із суворим дотриманням встановленого законом порядку. До завдань правоохоронної діяльності належить захист: встановленого Конституцією України суспільного ладу держави; прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій, установ, суб'єктів усіх форм власності; суверенітету та територіальної цілісності України [59, с. 5]. До основних ознак зазначеної діяльності автори відносять: вона може здійснюватись тільки із застосуванням юридичних заходів впливу; юридичні заходи впливу, які застосовуються при здійсненні такої діяльності, повинні суворо відповідати вимогам законів, що регламентують їх застосування; правоохоронна діяльність реалізується у встановленому законом порядку з дотриманням певної процедури; здійснення цього виду діяльності покладено на органи, які, як правило, спеціально створюються державою з цією метою і комплектуються спеціалістами [59, с. 5-6].

О.М. Джужа, зазначає, що головна ознака правоохоронної діяльності полягає в її соціальній цінності охороняти права фізичної або юридичної особи певними юридичними процедурами. До характерних ознак правоохоронної діяльності, на думку автора, належать [83, с. 275]:

- владний характер цієї діяльності, що має полягати у захисті певних суспільних відносин компетентними органами. Це певний різновид суспільної і державної діяльності, яка здійснюється від імені та за дорученням держави відповідними (уповноваженими) посадовими особами, їх приписи є обов'язковими для адресатів;

- під законність діяльності, що передбачає здійснення повноважень у чітко регламентованих законом процесуальних (прощ дурних) межах і формах;

- правозастосовний характер рішень, що приймаються, відмінність яких полягає не у встановленні нових норм права, а лише у застосуванні відповідних чинних норм, характерних своїм правоохоронним спрямуванням;

- використання примусу як запобіжного заходу для припинення протиправної діяльності та спроб уникнути відповідальності чи перешкодити провадженню встановленої законом процедур розслідування (розгляду справи). Саме необхідність використання державного примусу, підкреслює вчений, головним чином, і обґрунтовує потребу в спеціальній (правоохоронній) діяльності із застосували права. Окрім цього, використання державного примусу обумовлює необхідність наявності спеціального суб'єкта - компетентного органу, покликаного перевіряти законність, обґрунтованість та доцільність застосування державно - примусових заходів, а у необхідних випадках, у передбачених законом межах, конкретизувати їх та визначати порядок використанні здійснювати індивідуально - правове регулювання [83, с. 275].

Відповідно до точки зору В.І. КунченкоХарченко, правоохоронна діяльність - це владна державна діяльність, яка здійснюється спеціально уповноваженими державою органами на підставі закону і у встановленому нею порядку з метою охорони і захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом застосування правових заходів впливу. Вчена зазначає, завдання правоохоронної діяльності полягають у захисті встановлених Конституцією України: суспільного ладу держави; економічної та політичної систем; прав і свобод людини і громадянина; законних інтересів юридичних осіб - суб'єктів усіх форм власності; економічної та інформаційної безпеки держави; суверенітету і територіальної цілісності України [135].

Таким чином, під правоохоронною діяльністю органів прокуратури слід розуміти цілеспрямовану діяльність органів прокуратури та їх посадових осіб, що спрямована на забезпечення та захист гарантованих Конституцією України, законами та підзаконними нормативно - правовими актами прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а також прав і законних інтересів колективних суб'єктів, держави і суспільства в цілому.. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року [219], правоохоронна діяльність прокуратури включає в себе: підтримання державного обвинувачення в суді (ст.22); представництво інтересів громадянина або держави в суді (ст.23); нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст.25); нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст.26) [219]. Розглянемо більш детально кожен із зазначених напрямків правоохоронної діяльності органів прокуратури та їх посадових осіб.

Підтримання державного обвинувачення в суді - це процесуальна діяльність прокурора, яка полягає у доведенні вини особи, що притягується до кримінальної відповідальності [283, с.131].

Прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України [219].

Підтримання державного обвинувачення відноситься до тих видів прокурорської діяльності, котрі вимагають особливо високого рівня професійної підготовки прокурорів. Окрім як належного знання закону, усіх матеріалів справи, прокурор повинен володіти здатністю швидко й оперативно реагувати на різноманітні зміни ситуації, що так властиві судовим розглядом кримінальних справ [223, с.147].

Обов’язково слід зазначити, що здійснюючи підтримання державного обвинувачення в суді, прокурор також виступає гарантом прав і свобод підсудного, а також інших громадян, які беруть участь у кримінальному провадженні, тобто прокурор у суді здійснює правозахисну функцію. Таке розуміння функцій прокурора в суді відповідає конституційним вимогам про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [122; 184, с.171].

Наступним напрямком правоохоронної діяльності органів прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді, воно є однією із важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів. При здійсненні прокуратурою представництва інтересів громадян або держави виникають правовідношення, в силу яких прокурор (представник) виступає в суді від імені держави або громадянина (осіб, чиї інтереси представляються) з приводу захисту їх порушених прав, свобод і інтересів.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року [219], прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист [219, ст.23].

Крім того, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу [219].

Слід погодитись із думкою авторського колективу підручника «Прокурорський нагляд в Україні», які зазначають, що представництво є ефективним інструментом реалізації правоохоронної функції прокуратури, що забезпечує законність у державі, захист прав та свобод громадян і державних інтересів [101].

Значна частина прокурорського нагляду стосується дотримання прав і свобод людини та громадянина, а також юридичних осіб при здійсненні оперативно - розшукової діяльності (ОРД). Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року Генеральний прокурор України, керівники регіональних та місцевих прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Координаційні повноваження прокурори здійснюють шляхом проведення спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп, а також проведення узгоджених заходів, здійснення аналітичної діяльності. Порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності визначається положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора України, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України [219].

Дотримання прав і свобод людини та громадянина є одним з елементів прокурорського нагляду за додержанням законів в оперативно - розшуковій діяльності. Основні права і свободи людини та громадянина закріплені в Конституції України, визначені нормами й принципами міжнародного права, а також міжнародними договорами. Режим законності в ОРД значною мірою залежить від дотримання порядку проведення оперативно - розшукових заходів і законності прийнятих при цьому рішень. Тому прокурори повинні звертати увагу на те, щоб у процесі оперативно - розшукової діяльності проводилися тільки ті заходи, перелік яких визначено Законом України «Про оперативно - розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року [151, с.168; 214].

І останнім напрямком правоохоронної діяльності органів прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян [219]. Здійснюючи вказаний вид діяльності прокурор має велику кількістю прав та повноважень, якими він наділений відповідно до чинного законодавства України. Зазначений вид правоохоронної діяльності прокурор здійснює шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв’язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь - яких інших джерелах. Для здійснення зазначеної діяльності прокурор має право залучати відповідних спеціалістів. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно (за відсутності відповідного судового рішення, рішення адміністративного органу або іншого передбаченого законом документа чи після закінчення передбаченого законом або таким рішенням строку) перебуває у місці тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі, установі для виконання заходів примусового характеру [219].

Таким чином, під «правоохоронними адміністративними процедурами в діяльності органів прокуратури» слід розуміти встановлений чинним законодавством порядок реалізації органами і посадовими особами прокуратури України відповідних правоохоронних заходів.

На основі аналізу норм чинного законодавства України та теоретичних поглядів вчених, нами були виділені наступні адміністративні процедури під час здійснення органами прокуратури правоохоронної діяльності:

1) встановлення фактичних обставин. Фактичні обставини визначаються як життєві факти та явища дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Встановлення фактичних обставин здійснюється у процесі діяльності правозастосовчого органу шляхом використання доказів [261, с.199]. Вважаємо, що слід погодитись із точкою зору О.Ф. Скакун [243], яка зазначений етап правоохоронної процедури в органах прокуратури пропонує поділити на такі підетапи:

- встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) складу. Так, юридичний факт - це явище реальної дійсності, яке відрізняється від інших лише можливістю спричиняти юридичні наслідки, то він не може складатися з ознак, які являють собою ідеологічне відображення тих чи інших якостей, сторін цього явища [127]. Отже встановлення юридичного факту передбачає визначення тих чи інших конкретних обставин умов і чинників, що сприяли виникненню, зміні чи припиненню відповідних правовідносин. В свою чергу, юридичний склад представляє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних юридичних фактів, які є необхідними для початку здійснення відповідної діяльності.

- збір та визначення юридичних доказів. Так, в теорії права докази - це фактичні данні, що мають значення для встановлення юридичних фактів які виражені в передбаченій законом формі [91, с. 107; 87]. Докази, на думку М.С. Строговича, - це ті факти, на основі яких встановлюється злочин чи його відсутність, винність чи невинність тієї чи іншої особи в його скоєнні та інші обставини справи, від яких залежить ступінь відповідальності цієї особи [254].

Слушною є думка О.Ф. Скакун, яка зазначає, що юридичні докази повинні відповідати наступним вимогам: а) вірогідність - залучення і аналіз лише тих фактів, які мають значення для справи, що розглядається. Виключається підтасування фактів і залучення фактів, що не стосуються справи; б) обґрунтованість - використання лише зазначених процесуальними нормами засобів доведення. Наприклад, для встановлення причин смерті необхідно проведення експертизи. Виключається використання засобів доведення, взятих з іншого джерела, який не вказується; в) повнота - встановлення всіх даних, які мають значення для справи, що розглядається [243].

Таким чином, визначення доказів має дуже важливе значення, адже уповноважена особа не може спостерігати відповідних юридичних фактів, так як ці вони є такими, що вже відбулись у минулому.

- і останній підетап встановлення фактичних обставин справи є доведення цих обставин. Під доведенням слід розуміти творчу діяльність з встановлення і надання доказів, участь в їх дослідженні та оцінці. Доведення, відповідно до точки зору О.Ф. Скакун, дозволяє відтворити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обставини з метою встановлення істини для застосування норм права [243].

Таким чином, встановлення фактичних обставин справи є важливим етапом у здійсненні правоохоронної діяльності органами прокуратури

України, адже саме на зазначеному етапі визначається конкретна необхідність у здійсненні тих чи інших функцій зазначеним органом державної влади та його посадовими особами. Зауважимо, що розглядаючи фактичні обставини особливу увагу слід звернути лише на ті факти, які мають юридичне значення, тобто із настанням яких пов'язано дію відповідної норми права.

2) Юридична кваліфікація фактичних обставин справи. О.Ф. Скакун вважає, що юридична кваліфікація - це правова оцінка всієї сукупності обставин справи через співвіднесення конкретного випадку з певними юридичними нормами [244, с. 394]. На зазначеному етапі встановлюється юридична основа справи шляхом підбору та аналізу правових норм. Традиційно, в юридичній літературі виділяють наступні підетапи юридичної кваліфікації фактичних обставин справи:

а) вибір норми, що підлягає застосуванню. Як слушно зазначає О.В. Зайчук, підбір норми права передбачає необхідність критичного осмислення змісту норми у двох аспектах: визначення правомірності закону, мети його дії, а у випадку застосування підзаконного правового акта його відповідність закону; визначення змісту норми шляхом аналізу її словесного викладу в офіційному документі [261, с.201]. На даному етапі насамперед визначається галузь права, що регулює подібні відносини, а потім вибирається конкретна норма, що передбачає даний життєвий випадок. Відбувається правова кваліфікація, суть якої полягає в тому, що вирішується питання, чи поширюється застосовувана норма права на даний випадок, чи підпадає цей випадок під її дію [191].

б) перевірку правильності (справжності) тексту того акту, у якому міститься обрана норма. На даному етапі перевіряється щоб у тексті, який є документальним викладенням норми, були відсутні недоліки та помилки технічного характеру (наприклад, друкарська помилка, невірний переклад тощо). Для цього слід користуватися офіційними виданнями у останній редакції [251].

в) перевірка дійсності самої норми і її дії в часі, просторі і по колу осіб. При визначенні чинності закону в часі необхідно додержуватися правила, яке визначено у Конституції України. В даному випадку мова йде про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи [122, ст.58].

г) з'ясування змісту норми права. Необхідна перевірка, чи немає офіційного тлумачення норми. Якщо правотворчий орган видав нормативно - правовий акт, а потім - акт, у якому наводиться офіційне тлумачення, то таке тлумачення є обов'язковим для того, хто застосовує норму [242]. А.С. Піголкін підкреслює, що недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Правозастосовний орган має сам її тлумачити, тому що без тлумачення не можна застосовувати правову норму. Всі зазначені дії є головними вимогами до застосування норм права і служать одній меті - правильній кваліфікації фактів, а відтак - зміцненню законності та правопорядку [191; 242].

Тож, етап юридичної кваліфікація фактичних обставин справи є основою (базисом) для подальшого вирішення відповідної справи, адже від того, яким чином буде обрана та розтлумачена норма права напряму залежить подальший розгляд справи та вірність прийнятого управлінського рішення.

3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Зазначений етап, на думку К.Г. Волинки передбачає: по - перше, оцінку зібраних доказів, встановлення на їх основі дійсної картини того, що відбулось насправді, кінцева юридична кваліфікація ситуації або спору, визначення юридичних приписів; по - друге, видання акта застосування права, в якому закріплено результат вирішення юридичної справи, певні юридичні наслідки для конкретних осіб [50, с.132]. Отже, вирішення справи - це діяльність, у процесі якої конкретні факти підводяться під дію відповідної норми права. Результатом вирішення юридичної справи є індивідуальне державно - владне веління, тобто припис, що має форму певного юридичного документа - акті застосування права [261, с.201]. В свою чергу, під актом застосування права слід розуміти індивідуальний правовий акт державно - владного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб’єкта, що підтверджує, встановлює, змінює або припиняє його права чи обов’язки [15, с.128; 272].

Таким чином, прийняте рішення у юридичній справі вирішує її долю. Особи, що приймають відповідні рішення несуть персональну відповідальність, як перед державою, так і перед всіма її громадянами. Обґрунтоване та законне рішення не лише зміцнює правопорядок у державі і сприяє охороні законних прав людини і громадянина, воно також дозволяє підвищити рівень довіри населення до відповідних правоохоронних органів зокрема, та до держави взагалі.

Узагальнюючи все представлене в даному підрозділі дисертаційного дослідження вважаємо за необхідне ще раз наголосити на важливості дотримання відповідних адміністративних процедур під час здійснення правоохоронної діяльності органами прокуратури України. Адже від того, наскільки послідовними будуть дії прокурора у цьому напряму залежить ефективність та продуктивність діяльності органів прокуратури, вірність прийнятих рішень її посадовими особами, а також рівень довіри населення України до зазначеного органу державної влади.

<< | >>
Источник: АНДРІЄВСЬКА ЮЛІЯ ІГОРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме 3.3. Правоохоронні адміністративні процедури в діяльності органів прокуратури:

  1. РОЗДІЛ VI. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
  2. § 3. Адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади
  3. 1. «Адміністративна процедура» у змісті адміністративного процесу
  4. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ В УКРАЇНІ
  5. Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  6. Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  7. РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ
  8. 2.2. Адміністративно-правові гаранти діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  9. РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ
  10. Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  11. АНДРІЄВСЬКА ЮЛІЯ ІГОРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  12. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ
  13. Поняття та значення адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України
  14. Види адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України
  15. РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -