<<
>>

Поняття та значення адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України

Для належної реалізації прокуратурою своїх повноважень та ефективного вирішення задач, що стоять перед нею, нормативно встановлюються загальні і спеціальні процесуальні форми, в рамках яких визначаються і використовуються на практиці відповідні правові процедури.

Зауважимо, що умовах демократизації публічних відносин і децентралізації публічної влади істотно зростає роль і значення адміністративних процедур, адже головним їх завданням є упорядкування діяльності органів влади, їх службових і посадових осіб, а також інших суб’єктів адміністративних правовідносин, що є одним із головних факторів підвищення ефективності та якості роботи публічної адміністрації щодо забезпечення належного виконання нею своїх завдань і функцій [67, с.28]. Саме тому першочергового значення на сучасному етапі реформування адміністративного права України набуває дослідження сутності адміністративних процедур та їх значення в діяльності органів прокуратури України.

У тлумачних словниках категорія «процедура» визначається як [74]:

1) будь - яка тривала, послідовна справа, порядок, обряд [70, с. 526];

2) встановлена, прийнята послідовність дій для здійснення або оформлення якої-небудь справи [82, с. 543];

3) офіційний порядок, обговорення чого-небудь [179, с. 577];

4) порядок, послідовна справа, послідовність дій [171, с. 231].

В.В. Кощинець вказує, що процедура як загально - соціальне явище являє собою систему, яка: а) орієнтована на досягнення конкретного соціального результату; б) складається з актів поведінки, які послідовно змінюють один одного, і як діяльність внутрішньо структурована доцільними суспільними відносинами; в) володіє моделлю свого розвитку, попередньо встановленої на нормативному або індивідуальному рівні; г) ієрархічно побудована; д) постійно перебуває в динаміці, розвитку; е) має службовий характер: є засобом реалізації основних, головних для неї, суспільних відносин [125, с.174]. Л.В. Коваль вважає, що процедура - це офіційно встановлений або прийнятий за звичаєм порядок у веденні, обговоренні, розгляданні, оформленні, виконанні будь - яких справ управлінського чи юридичного характеру [113, с. 143; 68].

Т.О. Коломоєць зазначає, що процедура не є рухом або діяльністю і становить лише процесуальні етапи, інакше кажучи, процедура - це розташовані на часовому відтінку віхи, від яких і до яких здійснюється розвиток явища, його прогрес або регрес [4, с. 240].

В свою чергу, О.І. Миколенко вказує, що процедура завжди перебуває в динаміці, але ця динаміка відбувається не хаотично, а за певним алгоритмом. За такого підходу, «процедура» залишається послідовністю дій, об’єднаних спільною метою, тобто поняттям динамічним, але, як і будь яка дія, набуває свого зовнішнього вираження в поняттях статичних [158, с. 150151].

Слушною, на нашу думку, є точка зору Д.С. Денисюка, який зазначає, що для поняття «процедури» характерні дві головні ознаки: по - перше, це впорядковані, послідовні дії; по - друге, всі вказані дії спрямовані на досягнення певної мети (оформлення, виконання, здійснення, обговорення будь - якої справи). Якщо ж йдеться про специфічну процедуру у сфері правового регулювання суспільних відносин, тобто про процедуру в її правовому значенні, то послідовні дії, які становлять процедуру, мають бути, по - перше, врегульовані нормами права, а по - друге, спрямовані на досягнення правового результату, що відображається в певних правових наслідках [74, с.

83].

Отже, поняття «процедури» є універсальним та характерним для багатьох сфер наукового пізнання, в тому числі правознавства, де даний термін набув значного поширення. З правової точки зору, вважає О.С. Лагода, «процедура» - це регламентований юридичною нормою порядок дій або регулювання відповідних суспільних відносин у сфері правозастосування [139, с. 12].

Ю.І. Мельников зазначає, що правова процедура - це законодавчо встановлені способи реалізації норм права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання в будь - якій сфері суспільних відносин [156, с. 29; 150].

Вчені М.І. Байтін і О.В. Яковенко вважають, що правова процедура - це особливий нормативно встановлений порядок здійснення юридичної діяльності, яка забезпечує реалізацію норм матеріального права та заснованих на них матеріальних правовідносин, які охороняються від порушень правовими санкціями [22, с. 97; 74].

О.Ф. Скакун у підручнику «Теорія держави та права» поняття «процедура» пов'язує із такими юридичними явищами: по - перше, правотворчий процес, під яким слід розуміти систему взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів [242, с. 297]; по - друге, законодавчий процес - це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій - самостійних, логічно завершених етапів і організаційно - технічних дій [242, с. 317]; по - третє, правозастосування - це здійснювана в процедурно - процесуальному порядку владна - організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права [242, с. 389].

Вдалою, на нашу думку, є точка зору О.П. Євсєєва, який вказує, що «правова процедура - це нормативно або індивідуально встановлений порядок послідовного здійснення уповноваженими суб’єктами права узгоджених юридичних дій, спрямованих на досягнення загального для них правового результату» [84, с. 20].

Також в контексті нашого дослідження слід погодитись із позицією О.С. Лагоди, який у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що правова процедура характеризується такими ознаками [139, с. 13; 54]:

а) це попередньо визначена модель її застосування у реальному житті, через яку досягається необхідний результат;

б) юридична сила, тобто норми, що визначають процедурну діяльність, закріплені у законі, як і основні;

в) межі регулятивного «впливу» процедурних норм. Процедурні норми не торкаються змістової (внутрішньої) сторони реалізації основних норм, лише передбачають зовнішній процес їх впровадження;

г) синхронність, тобто з виникненням основної норми відразу приймається процедурна. Це забезпечує нерозривність правотворчості та правореалізації, теорії та практики;

д) законність - відповідність процедури нормативній моделі, закріпленій у нормативно - правовому акті;

е) ознака демократизму правової процедури стосується тільки тих, які є шляхом до реалізації владних відносин [139, с. 13; 54].

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище можемо стверджувати, що правова процедура - це встановлений на законодавчому рівні порядок дій, якому мають слідувати суб'єкти права, реалізуючи свої права та обов'язки, повноваження, якщо йдеться про діяльність суб'єктів - носіїв публічної влади. Поняття процедури широко використовується в різних галузях права: зокрема адміністративному, фінансовому, земельному, цивільному, кримінально - процесуальному, господарському тощо. Однак, на нашу думку, найбільшого поширення та вивчення воно дістало саме в адміністративно - правовій галузі.

С.С. Овчарук зазначає, що в адміністративно - правовій науці домінує точка зору, згідно з якою адміністративні процедури - це процесуальний порядок розгляду органами виконавчої влади адміністративних справ [178, с. 184].

О.В. Волкович вказує, що адміністративна процедура - це установлений в акті порядок дій фізичних та юридичних осіб, спрямований на реалізацію їх прав і виконання обов’язків або визначення повноважень державного органу, його посадової та службової особи [51; 212, c. 12].

За визначенням В. Галунька, адміністративні процедури - це встановлений законодавством порядок розгляду і розв'язання органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [5, с.276].

І.М. Лазарев у монографічному дослідженні «Виконавча влада у Росії. Історія та сучасність, проблеми та перспективи розвитку» зазначає, що під адміністративною процедурою слід розуміти врегульовану нормами правозастосовчу діяльність органів виконавчої влади, що направлена на реалізацію своїх повноважень у взаємовідносинах з не підпорядкованими їм громадянами і їх організаціями та не пов'язана із розглядом спорів або застосуванням примусу [141, с. 122].

О.М. Бандурка вважає, що адміністративна процедура - це передбачені спеціальним нормативно - правовим актом (кодексом, законом, положенням, інструкцією) послідовні, цілеспрямовані дії органів державної влади або органів місцевого самоврядування щодо: 1) гарантування реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, 2) виконання повноважень, покладених на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або ж 3) завдань держави [8].

Г. Філатова пропонує розуміти адміністративну процедуру як нормативно - правове закріплення (правову модель) певних видів діяльності, що реалізуються в межах адміністративних правовідносин і відбиваються в певній, встановленій законом, правовій формі [273, с. 92]. О. Миколенко розглядає адміністративну процедуру як врегульовану адміністративно - процедурними нормами послідовність дій суб'єктів нормотворчої і правозастосовної діяльності, структурованих відповідними процедурними відносинами, щодо прийняття нормативно - правових актів управління та вирішення адміністративних справ [157, с.29].

На думку Е.Ф. Демського та Ю.В. Костюк, адміністративна процедура - це встановлені законом правила, порядок і умови вчинення суб'єктом владних повноважень процесуальних дій щодо розгляду, розв'язання і вирішення конкретної індивідуальної справи у сфері публічного адміністрування, а адміністративне провадження - система послідовно здійснюваних адміністративних процедур (процесуальних дій) суб'єктом владних повноважень з розгляду та вирішення адміністративної справи, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням [73, с. 4].

На думку Л.Л. Попова, адміністративні процедури - це процедури здійснення різних видів позитивної управлінської діяльності (процедури нормотворчої діяльності, процедури реалізації прав і обов'язків громадян і організацій у сфері управління, процедури контрольної діяльності), а також процедури, пов'язані з організацією роботи апарату органів виконавчої влади [199, с.222].

Н.В. Галіцина вказує, що адміністративну процедуру можна визначити як встановлений нормами адміністративно - процесуального права порядок діяльності владних суб'єктів правовідносин публічної адміністрації щодо реалізації нормативно - правового регулювання у сфері публічного управління та розгляду й вирішення конкретних адміністративних справ [57, с.166]. Автор виокремлює наступні ознаки адміністративних процедур:

1. Адміністративні процедури застосовуються в публічній сфері;

2. Адміністративні процедури регулюють порядок здійснення правозастосувальної діяльності; 3. Адміністративні процедури охоплюють управлінську діяльність позитивної спрямованості, тобто діяльність, спрямовану на створення умов для ефективної реалізації прав і законних інтересів громадян і організацій; 4. Адміністративні процедури встановлюють визначений порядок здійснення тих або інших дій; 5. Для адміністративних процедур характерний особливий суб’єктний склад.

Однією зі сторін в адміністративній процедурі завжди виступає державний орган або посадова особа, наділені державно - владними повноваженнями; 6. Адміністративні процедури закріплюються адміністративно - процесуальними нормами, які, в свою чергу, регулюють застосування матеріальних норм адміністративного та інших галузей права (фінансового, господарського, трудового та ін.), і при цьому регламентують діяльність уповноважених органів і посадових осіб [57, с.168].

Т.О. Коломоєць на підставі аналізу наявних наукових джерел прийшла до висновку, що адміністративна процедура - це регламентовані адміністративним правом дії, які вчиняються суб'єктом владних повноважень щодо розгляду, розв'язання і вирішення індивідуально - визначеної справи, які характеризуються: 1) публічністю; 2) індивідуальністю; 3) детальною правовою регламентацією; 4) специфікою суб'єктного складу; 5) цілеспрямованістю [120, с. 17].

Р.С. Мельник зазначає, що під адміністративною процедурою необхідно розуміти встановлений законодавством порядок розгляду та вирішення адміністративних справ суб‘єктами публічної адміністрації [155]. Автор виділяє такі ознаки адміністративної процедури [155, с.99 - 100]:

- в межах адміністративної процедури знаходить вираз юридична діяльність, яка регламентується адміністративно - процедурними нормами;

- в свою чергу, адміністративно процедурні норми виступають як засоби реалізації матеріальних норм адміністративного права та норм інших галузей права, які не мають «власних» процесуальних (процедурних) норм;

- обов'язковим учасником будь - якої адміністративної процедура є суб'єкт публічного управління (орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, якому делеговані державно - владні повноваження);

- юридична діяльність, яка здійснюється у межах адміністративної процедури, має зовнішній характер, тобто спрямовується на фізичних або юридичних осіб, організаційно не підпорядкованих суб'єкту публічного

управлінця. Зазначена ознака, на думку вченого, є головною, визначальною у характеристиці адміністративної процедури, дозволяє відмежувати останню від інших видів юридичної діяльності;

- наслідком такої діяльності може стати прийняття обов'язкового до виконання нормативного або індивідуального акта управління чи вчинення дій, які безпосереднім чином не зачіпають правового статусу фізичних або юридичних осіб [155, с.100].

Ю.М. Фролов, досліджуючи зміст та особливості адміністративних процедур, визначає адміністративну процедуру як встановлений адміністративно - процесуальними нормами порядок розгляду та вирішення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування індивідуальних адміністративних справ [275, с.696]. До визначальних ознак, які характеризують поняття «адміністративна процедура», автор відносить такі [275, с.696]:

1) публічний характер та особливий суб'єктний склад - адміністративна процедура здійснюється в публічній сфері, безпосередньо пов'язана із діяльністю органів публічної адміністрації і супроводжується використанням ними відповідних владних повноважень з урахуванням публічних інтересів [275, с.696];

2) нормативний характер - адміністративна процедура врегульована адміністративно - правовими нормами, які чітко регламентують діяльність уповноважених органів та посадових осіб [275, с.696];

3) індивідуальний характер - прийняте у справі рішення стосується конкретних фізичних або юридичних осіб, що перебувають у стосунках з органами публічної адміністрації [275, с.696];

4) безспірний характер - предметом адміністративної процедури є індивідуальні адміністративні справи, в яких не вирішуються суперечки і не розглядаються скарги осіб на дії та рішення публічної адміністрації [275, с.696];

5) стадійний характер - передбачає послідовну реалізацію декількох стадій за умови, що кожен наступний етап має своєю «відправною точкою» правовий результат попереднього етапу [275, с.696];

6) особлива спрямованість - адміністративна процедура не має своїм результатом застосування примусових заходів, її мета полягає у забезпеченні реалізації прав або обов'язків певного суб'єкту правовідносин у сфері державного управління; адміністративна процедура завершується прийняттям відповідного нормативного акту, який є обов'язковим для виконання [275, с.696].

На нашу думку, досить повно та всебічно розкривають сутність адміністративних процедур ознаки, що були запропоновані Р.С. Калініним, зокрема [97]: 1) адміністративні процедури застосовуються в публічній сфері. Саме за допомогою адміністративних процедур управлінській діяльності публічної адміністрації надається правова форма, що забезпечує чітке функціонування суб'єктів управління [97]; 2) адміністративні процедури регулюють порядок здійснення правозастосовної діяльності та закріплюють порядок дій і прийняття рішень компетентними органами та посадовими особами, у зв'язку із застосуванням ними правових вимог до конкретного життєвого випадку [97]; 3) адміністративні процедури охоплюють

управлінську діяльність позитивної спрямованості, тобто діяльність, спрямовану на створення умов ефективної реалізації прав та законних інтересів громадян й організацій [97]; 4) адміністративні процедури

встановлюють визначений порядок здійснення певних дій. Завдання адміністративних процедур - упорядкувати діяльність уповноважених органів влади та всіх зацікавлених осіб. Кінцевою метою такого упорядкування є підвищення ефективності та якості роботи органів влади й місцевого самоврядування, забезпечення належного виконання публічною адміністрацією своїх задач і функцій [97]; 5) для адміністративних процедур характерним є свій суб'єктний склад (однією зі сторін завжди виступає суб'єкт публічного адміністрування) [97]; 6) адміністративні процедури закріплюються адміністративно - процедурними нормами, які у свою чергу регулюють застосування матеріальних норм адміністративного та інших галузей права (цивільного, господарського, трудового та інших) і при цьому регламентують діяльність уповноважених органів і посадових осіб, тобто мають обслуговуючий характер [97].

Таким чином, спираючись на аналіз зазначених вище наукових позицій щодо визначення поняття «адміністративна процедура», пропонуємо під адміністративними процедурами в діяльності органів прокуратури розуміти встановлений за допомогою відповідних нормативно - правових актів порядок здійснення органами та посадовими особами прокуратури своїх повноважень, як зовнішнього, так і внутрішнього характеру.

Для того, щоб більш змістовно розкрити значення адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури вважаємо за необхідне з'ясувати коло завдань, що виконують процедури. Проаналізувавши низку наукових поглядів на даний аспект юридичних, в тому числі адміністративних, процедур, можемо виділити наступні завдання адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України:

- шляхом законодавчого упорядкування діяльності органів прокуратури та їх посадових осіб, вони (тобто адміністративні процедури) мають сприяти ефективній реалізації ними своїх функцій та повноважень;

- забезпечити необхідну послідовність в реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав і законних інтересів [275, с.696];

- адміністративна процедура, шляхом чіткого регламентування правил взаємостосунків органів прокуратури з іншими суб'єктами адміністративних правовідносин, покликана попередити свавілля та зловживання з боку органів прокуратури та їх посадових осіб своїми владними повноваженнями;

Розглядаючи значення адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України обов’язково, на нашу думку, слід розглянути функції, що мають виконувати адміністративні процедури в діяльності органів прокуратури. Вважаємо, що до таких функцій слід віднести:

- забезпечення законності. В юридичній науці «законність» тлумачать як неухильне виконання законів і відповідність їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями [35, с. 101]. І.Л. Неврозов зазначає, що законність - це насамперед основна (провідна) правова ідея, покладена в основу всього права в цілому, ідея, яка за допомогою держави втілюється в певних незаперечних вимогах та стає загальнообов’язковою для всіх. Її вимоги мають абстрактний характер і не є прямими вказівками до дії. На думку автора, законність здійснює ідейний, інформаційно - виховний вплив загального характеру на правозастосувача [163, с. 11; 66]. Отже, визначаючи конкретний порядок поведінки органів та посадових осіб прокуратури, процедури, таким чином, сприяють реалізації ними наданих їм владних повноважень суворо у межах положень діючого законодавства, що є дуже важливим для попередження можливих випадків свавілля та зловживань своїм владним становищем з боку даних владних суб'єктів;

- регулююча функція. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови термін «регулювати» означає «впорядковувати що - небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі» [47, с.1207; 72]. В контексті нашого дослідження регулююча функція адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури полягає в тому, що за її допомогою встановлюється і регламентується загальний порядок здійснення органами прокуратури свого функціонального призначення. Адміністративні процедури конкретизують окремі аспекти діяльності органів прокуратури, надаючи їм певні права та покладаючи на них відповідні;

- охоронна функція. У загальному розумінні охоронна функція - це такий напрямок правового впливу, що спрямований на охорону позитивних і витиснення шкідливих для суспільства відносин. Охоронний вплив права виражається у визначенні заборон на вчинення протиправних діянь, у встановленні юридичних санкцій за вчинення таких діянь й у безпосереднім застосуванні юридичних санкцій до осіб, які скоїли правопорушення [45, с.109]. Отже, завдяки охоронній функції адміністративних процедур забезпечується дотримання встановлених державою адміністративно - правових норм під час здійснення органами прокуратури та їх посадовими особами своєї діяльності.

- організаційна функція. Вона покликана полегшити роботу державним службовцям, заощадити час і ресурси учасників адміністративних правовідносин. У цій функції відображаються принцип слідування усталеній практиці та принцип універсальності адміністративних процедур [148, с.407].

- забезпечувальна функція, яка полягає у створенні таких правових умов для діяльності органів прокуратури та їх посадових осіб, за яких вони матимуть можливість повноцінно, ефективно та результативно повністю реалізовувати свої повноваження;

- обмежувальна функція. Полягає у безпосередньому створенні системою адміністративних процедур надійного стримуючого адміністративно - процедурного механізму, що обмежує державне свавілля [148, с.407].

Підсумовуючи зазначене вище зауважимо, що вказаний нами перелік функцій адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України не претендує на вичерпність, однак, на нашу думку, саме вказані функції дозволяють усвідомити основний зміст цієї категорії, її роль та значення в діяльності прокуратури.

В контексті нашого дослідження заслуговує на увагу точка зору С.А. Подоляки, який зазначає, що правовими засадами адміністративних процедур в Україні є досить об'ємна сукупність нормативно - правових актів різної юридичної сили та змісту, які регулюють основоположні питання здійснення окремої конкретної адміністративної процедури, тобто її призначення, зміст, визначення її суб'єктів, учасників, тощо. Адміністративно - процедурний кодекс України опрацьовується, серед іншого, також з метою оптимізації кількості нормативно - правових актів, що врегульовують здійснення адміністративних процедур [195, с.285]. Автор наголошує, що цілісне розуміння суті адміністративної процедури в діяльності прокуратури базується на визначенні принципів, відповідно до яких ці процедури створюються [195, с.285]. До таких принципів, на нашу думку слід віднести:

- принцип верховенства права. П. Рабінович під верховенством права розуміє «визначальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільностей, груп, об’єднань, усіх людей». Автор зазначає, що принцип верховенства права має самостійний характер лише у випадку, коли саме право інтерпретується як явище, що виникає й існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих та інших органів [225]. В рамках нашого дослідження принцип верховенства права полягає у тому, що адміністративні процедури не мають обмежуватись лише нормами права, вони мають містити в собі і норми моралі, традиції, звичаї і т.д.

- принцип законності. Даний принцип належить до числа конституційних. Конституція України прямо передбачає, що органи державної влади діють лише на підставі, в межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією й законами України [61]. А.Б. Калюта зазначає, що принцип законності - це універсальний принцип, дія якого поширюється на всі сфери правового регулювання суспільних відносин. Законність, як принцип адміністративної діяльності державних органів, безпосередньо випливає з підзаконно - розпорядчого характеру цієї діяльності і полягає в тому, щоб державні органи виконували свої завдання та функції відповідно до чинного законодавства України [98, с.86 - 87]. Отже, принцип законності з одного боку вимагає, щоб система, повноваження та порядок дій прокуратури визначалися виключно Законом, а з іншого - щоб діяльність даного органу держави відбували тільки на підставі, порядку та межах, визначених діючим законодавством;

- принцип рівності. Стосовно зазначеного принципу Ю.М. Фролов зазначає, що зараз вказаний принцип набуває особливого значення в адміністративній процедурі. Автор підкреслює, що даний принцип закріплює рівність учасників адміністративного провадження перед законом. Таким чином, вирівнюється правове становище приватної особи у відносинах з органом публічної адміністрації, а також встановлюється рівність різних приватних осіб перед законом [276].

- принцип ефективності. Даний принцип передбачає, що адміністративний орган має застосовувати найпростіші засоби для досягнення результату і діяти своєчасно. Адміністративна процедура не повинна бути надмірно формалізованою. Отже, адміністративна процедура в діяльності органів прокуратури повинна бути такою, щоб зазначений орган державної влади найбільш ефективно використовував надані йому державою ресурси задля досягнення мети його діяльності.

Таким чином, як підсумок зазначеному в даному підрозділі дисертаційного дослідження, можемо з впевненістю стверджувати, що існування адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури, беззаперечно має важливе значення, тай як вони вистають одним із ключових організаційно - правових засобів, що забезпечують законність та обґрунтованість, цілеспрямованість та послідовність, одноманітність та зрозумілість діяльності даного органу держави. Як слушно зауважує С.Г Братель, що саме завдяки адміністративним процедурам управлінська діяльність в органах прокуратури набуває правової форми, що в свою чергу сприяє забезпеченню ефективної діяльності зазначеного органу державної влади. Автор підкреслює, що адміністративні процедури регулюють як внутрішні (організаційні) так і зовнішні прояви повноважень органів прокуратури [39, с.67].

1.3.

<< | >>
Источник: АНДРІЄВСЬКА ЮЛІЯ ІГОРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття та значення адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України:

  1. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  2. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТОВАРИСТВА
  3. Сучасні криміналістичні інформаційні системи міжнародних організацій з протидії міждержавній злочинності
  4. Кваліфікуючі ознаки примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  5. 2.3. Медичний працівник як суб’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи
  6. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  7. Стан дослідження проблематики щодо рішень адміністративного суду у науковій доктрині
  8. Загальна характеристика правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей
  9. ВСТУП
  10. Місце органів прокуратури в сучасній системі правоохоронних органів
  11. Поняття та значення адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України
  12. Види адміністративних процедур в діяльності органів прокуратури України
  13. Особливості адміністративних процедур під час прийняття на службу до органів прокуратури в сучасних умовах
  14. Удосконалення адміністративних процедур припинення служби в органах прокуратури
  15. 3.1. Юрисдикційні адміністративні процедури в діяльності органів прокуратури та можливості їх покращення
  16. Процедури прийняття та реалізації управлінських рішень в органах прокуратури
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -