Місце органів прокуратури в сучасній системі правоохоронних органів

Одним із основних завдань, яке має вирішити кожна сучасна цивілізована держава є забезпечення громадської безпеки та правового порядку. Для цього державі створюються спеціальні правоохоронні механізми, які покликані охороняти та захищати життя і здоров’я людей, їх права, свободи і законні інтереси, а також права і законні інтереси юридичних осіб та інших колективних суб'єктів, в тому числі суспільства і держави в цілому, підтримувати на належному рівні режим законності та правопорядок.

Міністрів та інших органів виконавчої влади (виконавча гілка влади), органів правосуддя та Конституційного Суду України (судова гілка влади). З огляду на це прокуратура, в силу своїх функцій, займає начебто окреме місце у системі влади» [31, с.105].

Правоохоронні органи, зазначає О.М. Бандурка, - це державні заклади й організації, які функціонують у суспільстві, головною метою діяльності яких є забезпечення законності, боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями [256, с. 21-23; 74]. А. Гель, Г. Семаков та С. Кондракова вказують, що правоохоронні органи - це існуючі у суспільстві й державі установи та організації, які здійснюють правозастосовну та правоохоронну функції, основне завдання котрих полягає у забезпеченні законності, захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями [59, с.261 - 264; 128]. На думку С. Лихової, правоохоронні органи - «це система органів, які уповноважені державою здійснювати нагляд і контроль за точним і неухильним додержанням законів усіма громадянами, службовими особами, підприємствами, установами та організаціями, забезпечувати правопорядок, застосовувати засоби державного примусу до його порушників» [145, с. 74].

Заслуговує на увагу точка зору Р. Тевліна, який розглядає поняття «правоохоронні органи» у широкому та вузькому розумінні. Правоохоронні органи у вузькому розумінні він визначає як державні органи, які спеціально створені для боротьби зі злочинністю і яким з цією метою надані повноваження застосовувати передбачені законом заходи примусу і перевиховання щодо правопорушників. Систему їх, відповідно до точки зору вченого, становлять: органи юстиції, суду, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки. У широкому розумінні, на думку Р. Тевліна, правоохоронні органи - це всі інші державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку. До них належать спеціальні державні інспекції, контролюючі органи тощо. При цьому автор зазначає, що громадські організації, які беруть участь у правоохоронній діяльності, не входять до системи правоохоронних органів [259, с.

М.І. Мельник зазначає, що під правоохоронними органами слід розуміти державні органи, наділені владними повноваженнями, що здійснюють у межах своєї компетенції правоохоронну діяльність на основі чинного законодавства, тобто в самостійний вид державної діяльності слід виділити правоохоронну діяльність, яка володіє певними властивостями [154, с.119]. Автор поділяє точку зору Р.Б. Курбанова стосовно того, що правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, оскільки вона: 1) здійснюється спеціально уповноваженими органами;

2) реалізується при дотриманні встановленого порядку і певних правил і процедур; 3) у процесі її реалізації застосовуються заходи державної або суспільної дії з метою виявлення, попередження або припинення правопорушень; 4) націлена на охорону і захист прав у країні [136, с. 27; 154].

Вважаємо, що в контексті нашого дослідження слід погодитись із позицією Ю.О. Загуменної, яка зазначає що правоохоронні органи - це спеціально уповноважені державні органи, які забезпечують додержання та реалізацію прав і свобод громадян, законності та правопорядку із додержанням встановлених законом правил та процедур відповідно до своєї компетенції [89, с.149]. Автор, на основі аналізу законодавства України та теоретично - методологічних джерел, виділяє такі ознаки правоохоронного органу [89, с.149]:

1. Правоохоронний орган уповноважується законом для здійснення правоохоронної діяльності. Як правило, це спеціальний закон, присвячений завданням організації та діяльності цього органу.

2. Правоохоронний орган здійснює свою діяльність із додержанням встановлених законом правил та процедур. Порушення цих правил працівниками правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність.

3. Правоохоронні органи у своїй діяльності мають право застосовувати заходи державного примусу до осіб, які вчинили правопорушення. Названі заходи відрізняються один від одного залежно від компетенції органу та тяжкості вчиненого правопорушення.

4. Законні та обґрунтовані рішення, прийняті державними органами, обов’язкові для виконання посадовими особами та громадянами. Невиконання названих рішень становить самостійне правопорушення, що тягне за собою додаткову відповідальність [89, с.149].

Отже, підсумовуючи зазначене вище, можемо надати авторське визначення поняття «правоохоронні органи». Від так, під зазначеним терміном слід розуміти специфічні органи державної влади, на які відповідно до чинного законодавства України покладено відповідні обов'язки щодо здійснення охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інших колективних суб'єктів (в тому числі держави і суспільства в цілому), підтримки режиму законності та забезпечення публічного порядку і безпеки шляхом реалізації у межах своїх повноважень відповідних правових, організаційних, виховних та інших заходів.

У своїй сукупності правоохоронні органи складають певну систему. Так, О.В. Тюріна вказує, що система правоохоронних органів - це система суб'єктів, що здійснюють правоохоронну діяльність. Автор зазначає, що на відміну від інших систем державних органів система правоохоронних органів не має традиційної організаційної побудови, як, наприклад, система органів виконавчої влади, а являє собою цілісну сукупність, системоутворюючим чинником якої є не структурний (організаційний), а функціональний критерій - безпосередньо правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, що полягає, головним чином, в охороні і захисті права [269, с.20 - 21; 89, с.149 - 150]. Виходячи із зазначеного вище, Ю.О. Загуменна прийшла до висновку, що системоутворюючим чинником системи правоохоронних органів є правоохоронна діяльність, для здійснення якої держава і створює правоохоронні органи [89, с.150]. Одним із таких органів є прокуратура, яка, як ми вже зазначали вище по тексту, займає доволі специфічне місце у правоохоронній системі України. З цього приводу слушно зазначає В.М.

Термін «прокуратура» (від лат. ргосиго - піклуюсь, керую) означає державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, законності й для притягнення до суду правопорушника [121]. Цікавою в контексті нашого дослідження видається думка М.К. Якимчука, який у своїй науковій праці зазначав, що прокуратура - це самостійний орган державної влади, який здійснює особливий вид державної діяльності і володіє рядом конституційно і законодавчо закріплених ознак. До таких ознак автор відносить те, що [289, с. 54 - 55]:

1) це не просто одне відомство, а єдина централізована система, яка здійснює покладені на неї функції автономно і має особливий конституційний механізм призначення керівника цієї системи - Генерального прокурора України;

2) її повноваження, організація і порядок діяльності визначаються окремим законом;

3) одним із принципів організації та діяльності прокуратури є її незалежність від будь - яких органів державної влади;

4) незалежність та єдність забезпечуються жорсткою централізацією і внутрішньою побудовою органів прокуратури, заснованою на принципі суворого підпорядкування;

5) особливістю органів прокуратури є те, що кожний прокурор на основі доручення вищестоящого прокурора може виконувати обов’язки останнього (за винятком закріплених законом за певними прокурорами), а вищестоящий прокурор може взяти на себе виконання функцій нижчестоящого у повному їх обсязі;

6) прокуратура є державним органом, що здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів: прокуратура не втручається в оперативну діяльність органів, за законністю дій яких вона наглядає; прокуратура не піддає діяльність відповідних органів управління оцінці з точки зору практичної діяльності, а зобов’язана тільки здійснювати нагляд за тим, щоб у діяльності державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян не було відхилень від закону;

7) прокурорський нагляд - це виключний вид державної діяльності, який жодний інший орган держави, крім прокуратури, в такому універсальному вигляді не здійснює;

8) реалізація повноважень органами прокуратури носить владний, імперативний характер [289, с.

На нашу думку, для того щоб визначити місце прокуратури в системі правоохоронних органів також слід розглянути завдання, які покликаний вирішувати зазначений орган державний орган. Так, В.Г. Печерський та Ю.Ю. Трубін вказують, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку, а її основним завданням є захист від неправомірних посягань [44, с.401]:

- закріплених в Конституції України, зокрема: незалежність нашої держави, суспільний та державний лад, політична та економічна система, права національних груп і територіальних утворень тощо;

- гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально - економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

- основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування [44, с.401].

Також в рамках представленого наукового дослідження слід визначити функції прокуратури України. Так, В.Г. Печерський та Ю.Ю. Трубін зазначають, що під функціями прокуратури слід розуміти обумовлені політикою держави й необхідністю належної реалізації функцій держави, що ґрунтуються на конституційних положеннях особливі види діяльності прокуратури, що визначають її місце і роль у державному механізмі й спрямовані на забезпечення правового регулювання процесів, що відбуваються в суспільстві й державі [1, с.123]. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 1991 року, на зазначений орган державної влади покладаються наступні функції [218]:

1) підтримання державного обвинувачення в суді. Дана функція є однією із пріоритетних для прокуратури України. Її зміст полягає в публічному обвинуваченні прокурором підсудного і привселюдній вимозі справедливого покарання підсудного; допомозі суду в кваліфікованому вирішенні справи; приверненні уваги громадськості до причин і умов скоєння злочину і пошуку шляхів упередження злочинів [121, с.302].

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді. Це одна з важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів. Здійснюючи захист прав і законних інтересів громадян і держави, прокурор представляє їхні інтереси перед відповідними органами (органами державної влади, правоохоронними органами, підприємствами, установами, організаціями), які правомочні усунути порушення закону й поновити порушені права [184]. Приводами до дій прокурора щодо здійснення представництва може бути: 1) звернення до прокуратури громадянина; 2) звернення до прокуратури юридичних та посадових осіб; 3) повідомлення у засобах масової інформації; 4) безпосереднє виявлення прокурором порушеного права громадянина або держави [192, с.21].

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Належне виконання зазначеної функції сприятиме: а) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань; б) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; в) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності, г) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством; ґ) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх скоєнню [236, с.245].

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Виділення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їхніх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності [184]

Стосовно зазначених вище функцій справедливою є думка В.М. Бесчастного, який відзначає, що органи прокуратури у межах своєї компетенції, відіграють реальну та конкретну роль у виконанні завдань і здійсненні функцій, покладених на прокуратуру, їх система та структура побудовані так, щоб вплив прокуратури на забезпечення законності, правопорядку, прав і законних інтересів громадян був ефективним, всеохоплюючим на всій території України та на всіх напрямах соціальних відносин, урегульованих законами [222, с.29]. Автор вказує на те, що правоохоронна діяльність прокуратури полягає у тому, що вона спрямовує свою дію на захист усіх конституційних прав і свобод громадян, забезпечуючи тим самим режим законності та правопорядку в межах всієї держави [222, с.29].

Продовжуючи розгляд основного питання, що представлено в даному підрозділі дисертаційного дослідження зазначимо, що протягом існування української незалежної держави, прокуратура відігравала різну роль в системі правоохоронних органів. Відзначимо, що саме Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України «Про прокуратуру», який було введено в дію 1 грудня 1991 року [218]. Зазначений нормативно - правовий визначив, що Прокуратура України становить єдину систему, а її діяльність спрямовується на захист прав людини. Поряд з іншими правовими установами прокуратура входить до загальної системи гарантування державою прав і свобод людини, доповнює і посилює її.

У ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» від 1991 року закріплювались принципи організації та діяльності прокуратури, які залишились актуальними і в новому Законі України «Про прокуратуру», про який ми будемо говорити далі. Від так, до таких принципів законодавець відносить те, що органи прокуратури: [218]:

- становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим - принцип єдності та централізації;

- здійснюють свої повноваження на основі додержання Конституції України та чинних на території держави законів незалежно від будь - яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів - принцип незалежності;

- захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак - принцип захисту громадян на засадах їх рівності перед законом;

- вживають заходи до усунення порушень закону, скасування незаконного, необгрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня;

- відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособово вирішувати це питання. Принцип незалежності прокуратури означає, що прокуратура здійснює свої повноваження незалежно від органів влади та державного управління, політичних партій та громадських об'єднань. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько - політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь зумовлює передбачену законом відповідальність [218; 59].

Зважаючи на вагому роль прокуратури у сфері захисту прав громадян, 26 листопада 1993 р. до ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» [218] було внесено зміни, відповідно до яких прокурора зобов’язали розглядати заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких належить до компетенції суду [282, с.150]. Р.М. Шестопалов зазначає, що у такий спосіб законодавцем було розширено джерела інформації, приводи та підстави реалізації правозахисної діяльності прокуратури - звернення громадянина чи юридичної особи. Автор також зазначає, що норма закону, яка закріпила право громадянина на звернення до прокуратури для захисту його прав, була прийнята майже за три роки до прийняття самого Закону України «Про звернення громадян» як галузевого закону, що регулює порядок подачі та розгляду звернень громадян [282, с.150].

Зауважимо, що істотний вплив на визначення ролі і місця прокуратури в системі правоохоронних органів мало прийняття Конституції України 28 червня 1996 року [122], в якій, як ми відзначали раніше, регламентації діяльності прокуратури було присвячено окремий розділ. Необхідно також відмітити, що в зазначеному нормативно - правовому акті було закріплено функції прокуратури України, які дублювались і в Законі України «Про прокуратуру» від 1991 року. Вагоме значення для становлення та розвитку правозахисної діяльності прокуратури мало доповнення ст. 121 Основного Закону держави «п’ятою функцією», яка передбачала, що прокуратура здійснює нагляд за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Втім, незважаючи на численні дискусії серед науковців та практиків щодо доцільності існування зазначеної функції та застереження представників Ради Європи щодо її суперечності й невідповідності стандартам правової держави, 30 вересня 2010 р. Рішенням Конституційного Суду України у справі №1 - 45/2010 її виключено з переліку конституційних функцій прокуратури [282, с.150; 121, с.302].

Не менш важливою подією, пов'язаною з розвитком правозахисної діяльності прокуратури, стало підписання 12 квітня 2011 р. наказу «Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України», яким вперше за часів незалежної української держави Генеральний прокурор на відомчому рівні визначив правозахисну діяльність як напрям діяльності прокуратури, передбачив і форму її реалізації - шляхом здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів [282, с.151]. Р.М. Шестопалов підкреслює, що закріплення на відомчому рівні нагляду за додержанням і застосуванням законів, як форми реалізації правозахисної діяльності прокуратури, є постійною і необхідною передумовою забезпечення законності, правопорядку, захисту прав громадян та інтересів держави [282, с.151].

Таким чином, Конституція України [122] 1996 року та діючий тоді Закон України «Про прокуратуру» [218] надали органам прокуратури широкі повноваження щодо забезпечення законності та підтримки правового порядку в державі, захисту прав і законних інтересів, як останньої, так і громадян. Зазначені нормативно - правові акти не лише закріпили існування прокуратури в системі органів державної влади, а й зафіксували її в свідомості громадян, як один із ключових органів що спрямовано на захист їх прав. Від так, органи прокуратури не тільки стоять на сторожі чинних законів, інтересів держави і суспільства, а й активно захищають права окремих осіб.

В контексті нашого дослідження особливу уваги слід звернути на те, як змінилась роль прокуратури в системі правоохоронних органів України, після прийняття нового Закону «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року [219]. Стосовно зазначеного нормативно - правового акту А Кожем'якін зазначає, що новий Закон про прокуратуру «відкриває шлях до якісного оновлення всієї силової вертикалі, і тепер естафетна паличка передана співробітникам прокуратури, які повинні неухильно дотримуватися не тільки букви закону але і його «духу»» [278]. Безсумнівно, прийняття нового Закону України «Про прокуратуру» суттєво вплинуло на діяльність органів прокуратури, зокрема це стосується того, що:

- прокуратура повністю втрачає так звану функцію загального нагляду. В Законі України «Про прокуратуру» від 2014 року, на відміну від Закону 1991 року, відсутня норма, що закріплювала за Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами компетенцію в питанні нагляду за додержанням законів підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності. М. Ховранюк зазначає, що «відтепер не буде слідчих у прокуратурі, прокурор буде здійснювати нагляд за дотримання законів слідчими» [278]. Д. Сакварелідзе слушно зауважує, що «загальний нагляд» залишався елементом «радянської системи прокуратури». «Загально - наглядові» повноваження були потужним подразником для європейської спільноти і піддавалися гострій критиці як такі, що не відповідають демократичним стандартам. Венеціанська комісія, яка ревізувала цей закон, теж характеризувала їх як надмірні [169]. Саме тому, виключення зазначеної функції стало цілком логічним кроком законодавцем на шляху реформування прокуратури, як складового елементу системи правоохоронних органів України.

- зміцнюються гарантії незалежності прокурора. Відповідно до зазначеного Закону, прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурору нижчого рівня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації цим прокурором функцій прокуратури. Запроваджується право прокурора вимагати письмового підтвердження вказівки, якщо в нього виникає сумнів в її законності, а також право оскаржити таку вказівку до незалежного органу прокурорського самоврядування - Ради прокурорів України [234, с. 302; 193]. Зазначене, безумовно, сприятиме посиленню незалежності прокурора від прокурорів вищого рівня.

- вилучається функція із проведення досудового слідства. Однак, прокуратура, в порядку нагляду, може надавати письмові вказівки органам, які проводять оперативно - розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, які є обов'язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню. М. Косюта справедливо зазначає, що ці зміни є цілком виправданими, адже необхідність позбавлення прокуратури функції досудового слідства пов'язана із проблематичністю поєднання процесуального керівництва розслідуванням із безпосереднім провадженням розслідування, що загрожує формуванням упередженого підходу до вирішення процесуальних питань [18, с. 25];

- змінюється об’єм повноважень прокурора. Так, з всеосяжного переліку повноважень, визначених ст. 20 Закону від 1991 року залишиться лише право отримувати, копії документів та письмові пояснення тільки державних чи комунальних підприємств, установ, організацій і тільки в двох випадках - у разі відсутності суб’єкта, компетенція якого б поширювалась на захист інтересів держави в конкретній справі та для встановлення наявності підстав представляти інтереси громадянина. Дещо ширші повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян та при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство [170].

- позбавлення прокуратури частини повноважень щодо представництва інтересів громадян. Наразі вона здійснює дану функцію лише в частині представництва інтересів неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, які неспроможні самостійно захистити свої права у випадках, якщо законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. З метою забезпечення представництва інтересів громадян у суді і водночас зменшення повноважень прокурора у цій сфері Законом передбачено посилення ролі інституту безоплатної правової допомоги [21; 219].

- створюється кардинально нова система місцевих прокуратур (чіткий перелік міститься у додатку до закону), яка не у всіх випадках співпадає з адміністративно - територіальним поділом відповідної області, району, району у місті. При цьому кількість прокурорів та інших працівників органів прокуратури, а також структура Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури буде визначатися законом та затверджуватися наказом генерального прокурора за погодженням з Радою прокурорів України з урахуванням обсягу роботи прокуратури та у межах видатків, затверджених у державному бюджеті на утримання органів прокуратури [219; 193]. Такі законодавчі нововведення також мають сприяти розриву «корупційних зв’язків», які на сьогодні мають непоодинокі випадки (особливо у невеликих населених пунктах), наприклад, між районним суддею, прокурором та начальником міліції [193].

- створюється два органи прокурорського самоврядування - всеукраїнської конференції працівників прокуратури та Ради прокурорів. До повноважень всеукраїнської конференції (скликається один раз на два роки) належать призначення та припинення повноважень членів Вищої Ради юстиції, Ради прокурорів, Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів та ін. У період між всеукраїнськими конференціями вищим органом самоврядування є Рада прокурорів. Вона дає рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад, захищає їх незалежність [169].

- ускладняється порядок добору кандидатів на посади місцевих прокурорів та їх призначення, який фактично включатиме в себе 13 етапів. Порядок добору прокурорського корпусу фактично прирівнюється до порядку добору кандидатів на посаду судді вперше, визначеному у ст. 66-71 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тим самим зменшується ризик виникнення так званої корупційної складової під час призначення відповідних прокурорів на посаду. Адже наразі «бути чи не бути» прокурору області, міста Києва і Севастополя, їх заступникам, міському, районному, міжрайонному, а також прирівняним до них іншим прокурорам, майже цілковито залежить від волі Генерального прокурора України [193].

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище можемо з впевненістю стверджувати, що органи прокуратури є дуже важливою ланкою системи правоохоронних органів України, який виконує власні специфічні завдання і функції, забезпечуючи реалізацію загальної мети означеної системи. Протягом 25 - ти річної історії існування незалежної України, роль прокуратури в системі правоохоронних органів зазнавала певних змін, обумовлених особливостями соціального, економічного та політичного розвитку країни. Специфіка місця органів прокуратури у національному правоохоронному механізмі, окрім іншого, полягає у тому, що вона контролює та координує діяльність інших правоохоронних органів, забезпечуючи належний рівень законності, злагодженості, ефективності та результативності їх діяльності.

1.2.