2.3. Мова міжнародного договору. Встановлення автентичності його тексту

Встановлення автентичності тексту міжнародного договору означає, що до писаного тексту відповідного договору можна відноситись як до справжнього і віро­гідного. Саме тому мова, якою викладено той чи інший текст договору, стає суттєвим елементом його форми.

І тут знову слід наголосити на неоднозначності терміну "текст міжнародного договору" та на необхід­ності обережного використання цього терміну. Текст міжнародного договору, якщо під ним розуміти зміст тієї домовленості, якої суб'єкти міжнародного права досягли, завжди існує один. Якщо ж під ним розуміти конкретну письмову форму, в якій цей зміст викладе­но, тобто як документ, тоді таких текстів може існу­вати більше, ніж один.

Коли текст міжнародного договору викладено одні­єю мовою, вважається, що зміст домовленості суб'єктів міжнародного права автентично викладено саме у ньо­му, тобто - цей текст як раз й відтворює у належному вигляді та у повному обсязі зазначений зміст. Зазвичай особливих проблем у такому випадку не виникає, хоча це зовсім не означає, що їх немає або не може виникнути ніколи. Проте, у багатьох випадках текст міжнародного договору складається не на одній, а на двох або більше мовах, тобто він має декілька мовних варіантів. Саме в цих випадках особливо важливим стає розрізнення текс­ту міжнародного договору як комплексу домовленостей суб'єктів міжнародного права (власне текст), що може бути лише одним, та його мовних варіантів (писаних відбитків цих домовленостей), яких може бути більше, ніж один.

Коли міжнародний договір викладено однією мо­вою, його текст стає офіційним автентичним текстом відповідного договору і, як зазначалось, стосовно нього діє презумпція адекватності, тобто вважається, що саме цей мовний варіант договору відтворює дійсний зміст домовленостей, яких було досягнуто в процесі укладення даного міжнародного договору.

Ситуація, яка хоча принципово не відрізняється від попередньої, але уявляється складнішою, виникає тоді, коли зазначений вище єдиний зміст домовленос­тей викладається (автентизується) у декількох мовних варіантах. Як відомо, офіційними мовами ООН є на­ступні шість: англійська, французька, іспанська, араб­ська, китайська та російська. Саме завдяки цьому між­народні договори, що укладаються під егідою ООН, автентизуються зазначеними шістьма мовами. І цьому випадку текст міжнародного договору (зміст домовле­ностей) залишається єдиним, хоча має шість варіантів свого зовнішнього відтворення. Тому зазначена вище презумпція дещо видозмінюється: вважається, що всі шість офіційних текстів договору мають однаковий зміст, тобто всі вони адекватно відтворюють досягнуті домовленості, внаслідок чого є тотожними (автентич­ними) один одному. Якщо вказівка на автентичність текстів міжнародного договору, викладених точно за­значеними мовами, міститься у даному договорі, ця презумпція діє доти, доки не буде доведено протилеж­не. З цієї презумпції випливає важливий практичний наслідок: користувач тексту міжнародного договору сам обирає необхідний йому автентичний мовний ва­ріант і має право посилатись саме на нього у будь-якому органі ООН.

Питання про те, якими саме мовами буде автентифіковано зміст досягнутих домовленостей (текст договору) вирішується самими учасниками договірно­го процесу. Двосторонні міжнародні договори у най­поширенішому випадку викладаються мовами відповідних держав. Проте можуть мати місце випадки, особливо якщо у державах застосовуються у якості офіційних мови, що належать до різних мовних сімей, коли текст договору укладається або третьою мовою, або трьома мовами.

Так, у міжнародно-договірній практиці нашої дер­жави склався звичай, за яким двосторонні угоди України з державами Середньої Азії або Закавказзя нерідко укла­даються тільки російською мовою. Навпаки, з Китаєм Україна інколи укладає договори, автентифіковані трьо­ма мовами: українською, китайською та англійською. Сенс такої автентифікації полягає у наступному: держа­ви домовляються (і це знаходить відображення у тексті), що у разі виникнення труднощів стосовно тлумачення тексту, спорів щодо застосування договорів і т. ін., текст договору, викладений третьою (нейтральною) мовою буде мати переважну силу.

Проте, вказівка стосовно автентичності тексту міжнародного договору, який викладено іншою мо­вою, ніж мови первісно виготовленого тексту, може з'явитися у договорі пізніше. У таких випадках, зазви­чай, складається додатковий документ. Наприклад, текст Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. свого часу було складено на трьох мо­вах - англійській, іспанській і французькій. Проте пізніше виявилось, що Договірні держави висловили спільне бажання передбачити положення про те, що мається автентичний текст цієї Конвенції російською мовою. Наслідком цього стало укладення протоколу про зміну Конвенції про Міжнародну цивільну авіацію від 30.09.77 р., за яким існуючий текст заключного положення Конвенції було викладено наступним чином: "Здійснено в Чикаго сьомого дня грудня 1944 року на англійській мові. Текст цієї Конвенції, складений ро­сійською, англійською, іспанською і французькою мо­вою, є рівно автентичними."

Багатосторонні міжнародні договори, що уклада­ються в межах міжнародних організацій, викладають­ся всіма офіційними мовами цих організацій. Проте інколи в них може міститись вказівка, що автентичний текст відповідного міжнародного договору буде виго­товлено депозитарієм ще однією чи двома широко розповсюдженими у світі мовами, які не є офіційними мовами даної міжнародної організації. Так, наприклад, діє Міжнародна організація праці, коли виготовляє ав­тентичний текст конвенції російською мовою.

Віденська конвенція 1969 р. виходить з того, що текст міжнародного договору має бути єдиним не див­лячись на розбіжність мов, якими його викладено. При цьому, відповідно до вимог статті 10 Конвенції зазна­чений текст стає автентичним і остаточним:

а) у результаті застосування такої процедури, яку може бути передбачено в цьому тексті або погоджено між державами, що беруть участь у його складанні; або

b) при відсутності такої процедури - шляхом під­писання, підписання ad referindum або парафування представниками цих держав тексту договору або за­ключного акту конференції, який містить цей текст.

Автентичний текст міжнародного договору, який завжди є офіційним, не слід плутати з офіційним пере­кладом цього тексту на іншу іноземну мову, оскільки такий переклад може бути неавтентичним.

Документ, прийнятий Радою Європи 4.11.50 р. у Римі в англійському автентичному тексті має наступ­ну назву: Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms.

З цієї назви випливає, що держави, які домовляли­ся, проводили різницю між поняттями "права люди­ни" і "фундаментальні свободи", бо останні стосу­ються не тільки окремих фізичних осіб. До речі, саме так розмірковував й Європейський суд з прав людини у відомій справі Лінгенса коли зауважив, що свобода вираження поглядів не зводиться тільки до права лю­дини на вільне їх вираження, а передбачає ще обов'язок преси повідомляти інформацію та ідеї та право громадськості отримувати їх. На думку Суду "свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція".

Міністерство закордонних справ України переклало назву зазначеної Конвенції так: "Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р.", чим зазначені вище поняття були ототожнені. Інакше кажучи, пере­кладачі звузили фундаментальну свободу до звичайного права людини, що не може бути визнано за автентичне викладення змісту міждержавної домовленості.

Подібні переклади міжнародних договорів, особ­ливо коли вони є офіційними, здатні породити хибну практику виконання державою своїх міжнародних зо­бов'язань. До речі, слід зауважити, що у випадках спо­рів Україна не буде мати змоги на своє виправдання посилатись на цей переклад: у міжнародних судах по­силання, як зазначалось, можливе лише на автентичні тексти договорів.

З викладеного випливає висновок, за яким про­блема здійснення офіційного перекладу тексту міжна­родного договору на державну мову учасника, коли вона не є одночасно офіційною мовою міжнародної організації або мовою конкретного договору, не є про­стою. У деяких міжнародних договорах існують вказі­вки, що на прохання держави-члена депозитарій дого­вору складає автентичний текст договору відповідною іноземною мовою і направляє його зацікавленому уча­снику. Проте, таких вказівок небагато, а у загальному вигляді це питання у Віденській конвенції 1969 р. не вирішено. З цього приводу не існує також сталої між­народної практики.

За таких умов безумовно вірними є наступні ви­моги ст. 20 Закону "Про міжнародні договори Украї­ни" від 22.12.93 р.: якщо міжнародний договір України має автентичний текст державною мовою України – саме він і повинен бути опублікованим; у протилеж­ному випадку має бути опублікованим один з автенти­чних текстів іноземною мовою, а також офіційний пе­реклад державною мовою України, здійснений Мініс­терством закордонних справ України. Подібне рішен­ня здатне усунуту певну кількість питань або непоро­зумінь.