Які особливості змісту рішення суду (його резолютивної частини) про встановлення факту, що має юридичне значення? Чи можна усувати недоліки ухваленого рішення у цих категоріях справ?

Статтею 259 ЦПК зазначено, якого змісту повинно бути рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте в ній зазначені лише загальні положення. Тому рішення в цих категоріях справ повинно відповідати також і вимогам ст.

В силу ст. 14 ЦПК рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, при набранні ним законноїсили є обов'язковим для органів, що реєструють такі факти або посвідчують права, що виникають у зв'язку зі встановленим судом фактом. При встановленні в судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган РАЦС провадить відповідний запис акту цивільного стану на підставі рішення суду.

Рішення про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

В обов'язковому порядку в рішенні суду повинно бути зазначено з якою метою встановлюється той чи інший факт, що має юридичне значення. Мета встановлення факту - це той юридичний інтерес, який має заявник, при встановленні якого для нього настануть правові наслідки. При цьому слід звернути увагу на норми матеріального права, що регулюють відносини, що виникли. Зокрема, в рішенні про встановлення факту родинних відносин з метою оформлення спадкових прав потрібно зробити висновки про відсутність установлених цивільним законодавством про спадкування перешкод для оформлення спадщини заявником. Так, суд повинен з'ясувати, чи є спадкоємці тієї черги, яка може бути призвана до спадкування раніше тієї черги, до якої відноситься заявник.

При ухваленні рішення про встановлення факту перебування на утриманні суд повинен дослідити обставини, які мають юридичне значення, відносно утримання, так як в залежності від мети встановлення цього факту (для оформлення спадщини, відшкодування шкоди чи для призначення пенсії, допомоги) вони є різними і випливають з гіпотез відповідних норм матеріального права (відповідно ст.

Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, крім таких ознак як загальнообов'язковість, виключність, преюдиціальність, повинно бути реально виконаним, тобто повинно володіти ознакою реалізованості. Рішення суду є актом правосуддя, яким повністю вирішується справа по суті, і його резолютивна частина повинна містити в собі вичерпні висновки, які випливають з установлених у мотивувальній частині фактичних обставин.

У зв'язку з цим у резолютивній частині рішення суду слід чітко і ясно сформулювати, що саме ухвалив суд по всім заявленим вимогам (щодо всіх фактів); хто, які конкретні дії і на користь кого повинен здійснити; який конкретний факт встановлений; чи є підстави для стягнення судових витрат, якщо це передбачено відповідними нормами ЦПК. При відмові в задоволенні заяви слід чітко викласти у встановленні якого факту, що має юридичне значення, заявнику відмовлено.

Слід звернути увагу на те, що резолютивні частини рішень різних категорій справ про встановлення факту, що має юридичне значення, відрізняються одне від одного за своїм змістом у залежності від характеру факту, який судом встановлюється. Ця частина рішення має важливе значення й тому, що є підставою для видачі компетентним органом правовстановлюючого документа.

Наприклад, у справах про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами в резолютивній частині рішення зазначається вид цих відносин: хто, яким та чиїм родичем є. У разі встановлення родинних відносин спадкоємців наступних черг, то зазначається про відсутність відповідних спадкоємців попередніх черг.

У резолютивній частині рішення про встановлення факту належності правовстановлюючих документів слід зазначити: відмінні ознаки документа (його назву, орган, що видав цей документ, час видання, на чиє ім'я, номерта ін.); прізвище, ім'я та по батькові особи (за паспортом або свідоцтвом про народження), якому належить цей документ.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення » нічого не зазначено про можливість усунення недоліків рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте це не означає, що застосування загальних положень ЦПК щодо цих категорій справ не допустимо, оскільки ніяких винятків розділ ЦПК про окреме провадження не містить.

Передбачаючи право суду ухвалювати додаткове рішення, ст. 220 ЦПК разом з тим обмежує це право питаннями, які були предметом судового розгляду, проте не отримали відображення в резолютивній частині рішення, або тими випадками, коли вирішивши спірне питання, суд не стягнув судові витрати. Тому суд не вправі вийти за межі змісту ст. 220 ЦПК, а може виходити лише з обставин, розглянутих у судовому засіданні, усунувши недоліки рішення.

Якщо в рішенні суду є недоліки, які перешкоджають наступній видачі заявнику потрібних документів, такі недоліки, якщо вони не відносяться до суті рішення, можуть бути судом усунені за правилами, передбаченими статтями 219, 221 ЦПК.