<<
>>

Аналіза тексту Кодексу з погляду його джерел

Щоб не порушувати системи Кодексу, вважаємо за до ціль» не перевести аналізу тексту Кодексу та порівняння його з дже* релами[58] за тим порядком, за яким стоять в Кодексі глави, артикули та пункти.

І глава: «С ила й можли ТГКс т ь прав М а л о р о* с і п с ь к и х» складається з одного артикулу та 2 пунктів. Во* на містить в собі вступні постанови, що визначають, на якій території норми Кодексу будуть чинні та які особи мають підлягати чинности цих норм. З того погляду вміщені тут постанови являються правдивим вводним до Кодексу законом (Einfiihrungsgesetz). Основним джерелом для цієї глави був ЛС, роз. І, арт. 1, п. 1—2), з якого Комісія запозичи* ла увесь законодатний матеріял. При цьому Комісія змінила назву держави та населення та деякі окремі речення Статуту в цілях пристосування статутового тексту до місцевих умов. В своє оправдання Комісія послалась на. царській указ: після цитати ЛС додала: «За силою указа с Дополненієм». Як вже зазначено виИге, ця глава складена останньою, після закінчення тексту ділоі'о Кодексу (нор. Додаток ч. 1).

II глава «О чести Божій» — містить норми, що торкаються релігійних відносин та порушень релігійних приписів, про відносини християнина до Бога та про утворені цими від* носинлми обов'язки. Подібних норм в Литовському Статуті вза* галі не було і це звернуло особливу увагу Комісії, в складі якої було немало представників духовенства й більшість членів якої ■ одержала освіту в Київській Академії. Тому Комісія доручила Лохвицькому протоієреєві, о. Рогачевському, скласти окрему главу про «обов'язки християнина щодо вшанування Господа* Бога, Божої Матері, святих, хреста та ікон; про злочини проти релігії та про кари релігійних злочинців». Основні принципи богопочитання рівнож види злочинів та кар Комісія занози* чида переважно з німецького права, додавши детайлі з україн* ського звичаєвого права. На змісті цієї глави яскраво відбились релігійні поняття, що панували того часу в житті й побуті ук* раїнського народу, занадто вже ригорозно формульовані о. Рога* чевським. 1 арт. про обов'язок кожного християнина віддавати Богові належну пошану — складено на підставі ЗС Щербина та «Порядку» Троїцького, а джерелами для цих книг служили ( S6, II, 13); ССС 106) а також S6, II 65; (JM, 38) (про відпо* відальність божевільного за злочин богохульства). Ті ж норми німецького права були за джерело і для 1 и. 2 арт., що трактує про злочин і кару за хулу на Божу Матір і на святих. Пункт 2 цього артикулу Комісія формулювала на підставі правил укр. ду* ховних судів: винних в «поруганії» св. хреста та ікон мав судити духовний суд, який потім передавав винних для пристосування кари до світського суду. В 3 арт; вміщено норму про злочин відстунлення від християнства та про відступників, що знов вернулися до християнства. Основну норму запозинено з ЗС ІДербича та «Порядку» Іроїцького (66, 13) п. 2, 3 та 4 цьо*

то артикулу складено на підставі укр. духовних судів. В 4 арт. про кари на єретиків та «розкольників» хоч і по* гано цитату з «Порядку» Ґреїцького, однак в дійсности Ко* нсія запозичила з цього джерела лише ідею про покарання ретиків, саму ж кару: позбавлення чести, майна та кара на тілі ' висилка за межі держави, Комісія позичила з існуючих зви* ілїв;.

що ж до додаткової кари—висилки за межі держави («в. спілку»), то Комісія' пішла слідом російського закону, що при* госувався до «раскольників» російського походження (в Україні мскольииків, цеб то людей, нриналежних до числених на Мос* товщині релігійних сект, українського походження, це було). ' арт. містить норми про злочини чародійства та ворож* ■■нцтна. Ці злочини вїдесено до категорії релігійних злочинів

на підставі норм німецького права SS, II, 13; V 62).

Текст 1 п. так формулює основну норму: «Хтоб, чоловік чи жінка, практикував чародійство й ворожбицтво і зака* заних наук вчився (під «заказаними науками» Комісія, оче* видно, розуміла: «окультні науки» — в Хельмінському праві

— «тайні науки»), та при дОігомозі їх злих духів закликав, або дійсні зносини з дияволом мав, і будь* кому своїм чарівництвом заподіяв шкоду, такого на підставі розсліду обставин і доказів, скарати на горло — живим спалити, бо через це він виявив себе прямим боговідступником». В 2 II., як додаток, вміщено норму, складену на підставі побутових уявлень українського народу про злочин чарівництва, при чому Комісія вжила цікавого для того часу терміну: «політична смерть». За 3 п. цього артикулу, караються смертю підсобники, а також і ті, що намовляють або підплачують чародія, щоб комусь ін* тому заподіяв шкоду (Право Хелмінське, кн. 5, розд. 62). Деякі вирази, вжиті Комісією в наведеному тексті 1 п., як, ирик* клад, «дійсні зносини з дияволом мав» свідчать, що Комісія ко* ристувалась і твором Б. Карпцова «Practica rerum criminalium» («Omnes magi et sagae pactum cum Diabolo habent expresse vel tacite». p. 122, Questio XLIX. De poena pactionis cum Demono). В пп. 5 й 6 цього артикула Комісія висловила свою персональну опінію про злочини чарівни* цтва й ворожбицтва, назвавши ці останні «забобонами». В остан* ньому, 6 артикулі цієї глави вміщено правила про святкування неділі й церковних вразників. (Додаток 3). Таким чином основ* ним джерелом для цієї глави Кодексу було німецьке право, в ба* гатьох випадках змінене й доповнене на підставі українського звичаєвого права. Слід ще зазначити, що Комісія користувалась також і працею німецького криминаліста Б. Карпцова, хоч і не згадала про те в цитатах.

III. глава «О чести і в ласти монарха». Скла* даючи цю главу, Комісія використала всі основні джерела: ЛС, правні книги німецького права, а також і українське звичаєве право. 1*й арт. містить в собі означення монарха, як носія верхов* ної влади в державі, зверхнього законодавця й судді. 1 екст його складено на підставі «Саксону» ІДербича з додатками Комісії (Додаток 4). В 2 арт. вміщено норми про державну зраду. Викладаючи запозичену з ЛС норму про злочин проти особи монарха, Комісія замінила постанову Статуту, що зло* чинця має судити «вальний Сойм», правилом: «такі злочинці мають бути суджені там, де й кому високомонаршою величністю буде наказано». Під пп. 1 та 2 Комісія поставила цитати з ЛС, але в дійсності текст було запозичено з SS, II, 16, 71, глоса Яскера, з «Великого Реєстру» Іроїцького та «Саксону» Щербича з додатками Комісії, при чому кару за злочин державної зради

— смертну кару — Комісія загострила, застосувавши найбільш жорстоку її форму — четвертування. Можливо, що й тут поз* начився вплив Б. Карпдова («Reus quandoque gladio. quandoque igne, quandoque diffectione in quatuor partes . . . . puniuntur. P. 93. Pars I. Questio XVI). В 3 арт. 1—5 іш. вміщено норми про майнові кари на злочинців та їх родичів, запозичені з ЛС. За Статутом і німецьким правом, жінки, сини й дочки зрадника караються тільки тоді, коли знали про злочин батька, та не донесли урядові. В 6 п. вміщено оригі* пальне правило, за яким, коли б злочинець або його спільник, злякавшись «мук і кари смерти», сам собі заподіяв смерть, то, крім конфіскації майна, тіло злочинця належить по вулицях во* лочити кіньми «на острах інших». Підставою для цієї норми послужили: SS, II, 25; JM, 26 Яскера, «Саксон» Щербича та ТИМ Троїцького. 4»й арт. містить норми про кари за недонесень ня урядові про злочини зради та за переховування ворожих шпигів, складені на підставі ЛС та ВР Троїцького, а цей автор запозичив матеріял з IJR(\ Йод. Дамгудера. В 5 арт. вміщено норми про злочини образи маєстату на словах або на письмі. Комісія цитувала ЛС, але цитовані місця Статуту відбили вплив німецького права ( SS II, 7Г глоса: «Si autem alias verbis et non facto maledixerit principi). 1 В 3 п. Комісія вмістила своє «Доповнення», складене на підставі російської практики, заведеної російським урядом і в Україні, про доноси в політичних справах шляхом оголошення відомої з історії Росії 30*х років 18 ст. форму* ли: «слово и д"кло государево». При цьому Комісія негативно по* ставилась до осіб, що зловживали небезпечною для тих часів формулою, і вмістила правило, що таких необережних та легко* важних «крикунів» належить «під караулом» відсилати з нижніх судів до вищих для «розсліду». ТЦе цікавіше «ІТрибавленіе» вмістила Комісія в 5 и., взявши матеріял з тогочасного побуту. 'Комісія констатувала, що, часто «командири» або господарі за непослух чи спротив своїх підлеглих, слуг та підданих назива* ють їх «бунтівниками та зрадниками», а також цих слів вжива* ють і в сварці між собою. З огляду на те, що ці слова в по* дібних випадках не мають жадного зв’язку з політичними зло* чинами, хоч очевидно були запозичені звідтіль та розповсюдились в народі, Комісія встановила кару — биття батогами для тих, хто про вжиток цих слів доноситиме, як про доказ політичного злочину — бунту або державної зради.

7— рухомого майна; в п. 1 арт. 9 вміщено правило про долю посагу дівчини, що вийде заміж за незаможного чоловіка. Комі» сі я назвала ці правила «додатком» у згоді з статутовим правом, тим часом цитовані місця ЛС трактують про протилежний ви» падок, коли жінка не має посагу. В розвиток цих правил у пп. 2 та 3 того артикулу вміщено правила про долю жінчиного майна після її смерти та про долю майна, придбаного під час шлюбу незаможнім чоловіком через вислугу або іншим способом. За основу для цих правил послужили українські народні звичаї. В нп. 3—4 арт. 13 Комісія вмістила норми про виправу дочок та про призначення їм посагу батьками, а за їх смертю —братами. В арт. 8 вміщено запозичене з JM, 23 правило про додержан» ня 40 днів жалоби по смерті жінки, протягом яких спадкоємці не мають права вимагати від чоловіка»вдівця жінчиного посагу, при чому Комісія змінила реченець жалоби з 40 днів на 6 тиж» нів; в арт. 10 Кодексу вміщено правила про те, що чоловік по смерті жінки повертає її спадкоємцям посаг або його вартість у грошах, а коли не має готівки, тоді відповідає віном, але в од» норазовому, а не подвійному розмірі (JM 57). В арт. 18, пп. 1—2 вміщено правила про те, на яке рухоме майно має право вдова, що принесла з собою посаг, але не була забезпечена віном (SS, III, 38 гл. JM, 22—23); в гі. З —^цро право вдови на бу» дік.іі, її коштом збудовані на землі чоловіка, обтяженої віном; в арт. 21 вміщено правила про право вдови на доживотне воло» діння й користування маєтками чоловіка, обтяженими віном (JM, 57, 95; XII, 3, 50). Арт. 23 присвячений правилам про ле» гальну опіку чоловіка, хоч би він походив і з нижчого стану, над жінкою, яку він заступає на суді та боронить її честь і ін» тереси; жінка перебуває під владою свого мужа до його смерти (SS, II, 45, 23, 41). В арт. 25 вміщено запозичені з німецького права норми про право спадкування після батька дітей, що на» родяться після його смерти, при чому Комісія прийняла за SS, І, 33 та JM, 96 час, на- підставі якого встановлюється леґаль» ність народження дитини (дев'ять місяців і два або три дні, рахуючи з дня шлюбу або з 8»го дня після смерти чоловіка). При складанні тексту п. З цього артикулу, що стосується ви» падку смерти чоловіка в скорому часі після шлюбу й народжен» ня дитини раніше 9»ти місяців після шлюбу, Комісія рахувала цей реченець так: «від дня шлюбного весілля або від дня церковного вінчання», а не просто від дня шлюбу, як то стояло в німецькому джерелі. Таке подвійне відрахування пояснюється українським звичаєвим правом, на підставі якого день шлюбного весілля, тобто шлюбної гостини, зв'язаний з стародавніми весільними обрядами, здавна вважався за день взяття шлюбу й давав право на подружнє співжиття;

церковне ж освячення шлюбу (вінчання) довгий час такого пра* ва не давало, так що коли обряд вінчання відбувався раніше, ніж весілля / (це часто траплялось на селах під час жнив), то все таки молоде подружжя не починало співжиття й перебувало у своїх батьків, аж поки не відбулось весілля. Тільки значно пізніше, /3 кінця 17 стол., церковний обряд вінчання набрав однакового значення з весіллям, а ще пізніше й першенства. Як видно з тексту п. З, за доби складання Кодексу весілля й він* чання мали рівновартне значення, а тому Комісія й прийняла під увагу обидва ці обряди (Додаток, ч. 29). Арт. 26 про при* чини, но яким чоловік втрачає право на посаг, а жінка — на віно, складено на підставі тексту, взятого з SS, І. 21 гл.; JM, 22 гл. та ХІТ, 3, 47. Так само арт. 27 про спадкові права синів та дочок у посазі та в іншому майні матері складено на під* ставі SS, І. 5, 22; JM 23, 96 з деякими змінами компромісом вого характеру (Додаток, ч. ЗО). Цілий арт. 29 про права дітей від першої та другої жінки на маєтки після матері, хцо пішла заміж з посагом і без посагу, Комісія склала на підставі україн* ського звичаєвого права. В п. З арт. ЗО Комісія вмістила цікаву норму, майже дослівно взяту з ХП, 2, 24, про те, що бездітна жінка має право записати но заповіту своєму чоловікові або кому іншому свій посаг та набуте нею або від матері спадком одержане майно, але не має права вільно розпорядитись маєт* ностями, одержаними спадком від батька чи діда без відома й згоди своїх сестер, на тій підставі, що батькові й дідові маєт* ності переходять у спадщину до прямого жіночого коліна, якщо нема спадкоємців прямого чоловічого коліна. В арт. 31 вміщено правила щодо маєтків чоловіка, записаних як віно: а) маєтків, об* тяжених віном, чоловік не має права відчужувати навіть за зго* дою жінки, ані суд не може віддати їх на сплачення боргів, без добровільної згоди жінки (п. 1); це правило взято з JM, 22 та з ЛС; б) доходами з вінованих маєтків розиоряджає чоловік, а не жінка (п. 2 ) JM; 22, "26; в) але за згодою жінки чоловік може замінити вінований маєток на інший (п. З ЗС Щербича, иід гаслом «Жінка» й «Віно»). В арт. 33 вміщено правила про відповідальність подружжя за спільні борги подружжя і за бор* ги чоловіка. Тут також зроблено запозичення з ХГІ, 3, 77, з ТПМ Троїцького та ЗС Щербича під гаслами: «Жінка» й «Борг». Цілий артикул 34, що містить правила про божевільних та мар* нотратних супругів, складено на підставі ХП, кн. З, розд. 77, та АПМ Троїцького. В н. 1 арт. 37 про розводи й порушення шлюбу правило про те, що справи про розвід подруж* жя й порушення шлюбу належать до компетенції духовних су* дів, запозичене з ЛС.

XI глава присвячена інститутові опіки над м а* лолітніми, божевільними й марнотратними. Основний матеріял для цієї глави Комісія взяла з спеціяльної праці Б. Троїцького: ОСВ, доповнивши його та де в чому змі* ішвши.на підставі інших джерел. В арт. 1 — про опікунів вза* галі — вміщено дефініцію опікуна, складену на підставі ЗС Щербина з доданими від Комісії поясненнями. В п. 2 цього ар* тикулу встановлюється дві форми опіки: «tutela testamentaria et activa», при чому вік підопічних* дітей встановлено в 18 ро* ків — для хлопців і в ІЗ - для дівчат. Джерелами для цього пункту були: ЛС, SS, І.; 23 гл.; JM, 26 гл., ХГІ, 3, 63 та АПМ Ґроїцького. Треба зазначити, що норми давнього саксонського права (Landrecht), вміщені в тексті арт. 23, книги I SS визнав вали лише одну форму опіки — легальну: опікуном сиріт є най* ближчий кровний родич «по мечу» (по батькові): «Svar der sone binnen iren sin, ir eldeste evenburdige svertmach is der kindere varmunde». Ця засада була змінена пізніше глоса* торами глоса до арт. 23 SS та до арт. 26 JM: «Hujus modi (per testamentem) tutorem constitutio admittitur ex iure Saxonico etiam in bona sanitate, ex certis causis coram iudicio tamen, ut is necesse est»). ОСВ знає три форми опіки: testamentaria, dativa, necessaria» '. В джерелах, використа* них Комісією, є також різниця і щодо віку підопічних сиріт: JM встановлює — 14 років для хлопців і 13 — для дівчат, SS відповідно — 14 та 13—12 років, ЛС — 18 і 13 років. Комісія прийняла — 18 років для хлопців і 13 для дівчат (в п. 2 арт. 37 глави XIII Кодексу показано 18 і 14 років). Арт. З передбачає випадок призначення вдови заповітом чоловіка опікункою дітей і містить правила, як має вдова провадити опіку. Ці правила взято з ЛС та з ОСВ. Арт. 4 містить правила про легальну й урядову опіку. Якщо не буде призначений опікун в заповіті, тоді наступає легальна опіка: в першу чергу опіку приймають мати або баба сиріт під умовою^ щоб були чесні, статечні, не марнотратні. Опіка матері базується на Юстиніяновій 118*й но* велі, яку ввели глосатори до арт. 11, книги I SS на той випа* док, коли не буде родичів «по мечу». В ОСВ вміщено цю саму засаду, звідки Комісія й запозичила її для Кодексу (п. 2). В тому випадку, коли нема тестаментарного розпорядження про опікуна, а мати також померла, то за п. З арт. 4 Кодексу обов'язки опікуна перебирає старший брат сиріт, а коли його нема, то котрийсь з дядьків або інших' родичів по батькові чоловічої статі. Це правило випозичене з XII, 3, 66 та з ЗС ІЦербйча. З відсутністю родичів чоловічої статі, приходять на чергу ро* дичі чоловічої статі по матері, після них родичі жінки но бать* кові і, нарешті, родички по матері. Складаючи ці правила, Ко* місія керувалась як ЛС, так і «Енхірідіоном» Церазина та ]М 26, 140. Правило, вміщене в п. 5 арт. 4 про те, що коли є два або більше родичів, що мають право бути опікунами, тоді уряд обирає з них найбільш здатного виконувати обов'язки [60] опікуна; у випадку, коли нема родичів, уряд може призначити когось з сторонніх «добросовісних і пожиточних» осіб (tutela dativa). Це правило Комісія позичила з SS, І, 11; JM, 26. На підставі цих же джерел Комісія склала й правила, вміщені в пп. 6—11 цього артикулу. Арт. 6 містить правила про встанови лення; опіки над марнотратними й божевільними. Джерелом для норм Кодексу було переважно ОСВ Троїцького, який сам багато запозичив з «Patrocinium Pupillorum» Damhouder’a. В арти= кулах 7 та 8 вміщено правила про обов‘язки опікуна. Обов'язок опікуна складати інвентар перед прийняттям опіки Комісія за* позичила з SS, І, 11, 16 та з .ІІХ (кн. З, розд. 63). Інші прави* ла про провадження опіки та про піклування над сиротами та їхнім майном узято з JM, 26, з ХП, «Енхірідіону», ЗС, АПМ та ОСВ, а також і з ЛС. Складаючи правила про спосіб винагороди опікуна, Комісія не наслідувала постанови SS, І. 11, 26; JM 26 про, таку звану, «вжиточну опіку» (tutela usuf- ructuaria), яка між іншим була прийнята і в Польщі, а прий* няла правило Литовського Статуту про винагороду опікуна, рівну 111 о частині прибутків від підопічного майна, доповнивши це правило вимогою, щоб решту прибутків, як і непорушне майно, опікун передав по закінченні опіки. В цьому відношенні Комісія була в згоді з И. Дамгудером. В арт. 10 вміщено пра* вила, які на підставі SS, І, 44; JM 26 глоса забороняють опі* кунові купувати і в дар приймати від підопічного сирітське добро, а також його продавати й закладати стороннім особам, крім випадків: на сплачення віна матері, боргів батька, для звіль* нення маєтку від застави, для викупу з неволі близьких роди* чів, а також для задоволення інших сирітських «нужд» за зго* дою родичів та за дозволом уряду.

XII глава містить норми про спадкування по за* повіту. При складанні цієї глави Комісія використала основ* пі джерела Кодексу: ЛС та німецьке право, додавши до них пояснення з українського звичаєвого права, але переважну більшість норм запозичила з нравних книг Магдебурзького права. За правилами українського звичаєвого права, спадкування по закону вважалось основним способом переходу майна померлого до його спадкоємців, а розпорядження майном на випадок емер* ти шляхом заповіту вважалось за надзвичайний спосіб, і остан* ня воля спадкодавця була обмежена як з погляду майна, яким він хмав право вільно розпорядитися, так і з погляду осіб, яким .міг передати спадщину по заповіту. 1 Тестатор міг розпоряди* тись своїм хчайном тільки між своїми законнихми спадкоємцями, в першу чергу — між своїми дітьми, а коли дітей не було, то між родичами. Нікому сторонньому тестатор не мав права иереда* вати по тестаменту спадкового майна. Маючи на увазі ці норми

- — — ■ 7“

> Проф. А. Крісгер, «Духівниці XVI—XVII в». Ювілейний Збірник ВУАІ І на пошану акад. Д. Баталія, том І. Київ, 1928.

звичаєвого права, Комісія, складаючи XII главу, старалась вико ристати такі джерела, які найбільш були в згоді з правосвідомістю українського народу та його давніми звичаями. Тому Комісія від; кинула норми ЛС, що давали право тестаторові вільно розпори» дитись спадщиною (крім, правда, дідизни), а, навпаки, запозичи» ла з Магдебурзького права (головно в переказі «Артикулів» та «Титулів» Троїцького) правила, що обмежували тестатора. Основ» на норма про це вміщена в артикулі 3 цієї глави: тестаторові дається право вільного розпорядження тільки тим майном, рухо» мим і нерухомим, яке він сам набув своєю працею чи зайняттям, та й то під умовою, що мусить у заповіті точно зазначити, кого з дітей і з яких причин позбавляє спадщини, і таке своє розпо» рядження мусить умотивувати під загрозою неправосильности заповіту (арт. 11, н.4). При цьому треба зазначити, що редак» ці я арт. З Кодексу досить неясна, й можна думати, що намір Комісії був признати тестаторові право вільного розпорядження тільки рухомим майном, ним самим набутим, що видно також з порівняння арт. З з текстом п. 1 арт. 6, в якому тестаторові визнається право записувати тестаментом тільки власні рухомі речі й гроші на церкви, монастирі, шпиталі, школи, академії, на різні інші благодійні й суспільству потрібні установи, а також і приватним особам, що можуть приймати спадщину (ЛС, розд. 8, арт. 3; SS, І, 57; JM, 65; ТИМ Троїцького). Щодо «отчизних та дідизних» маєтків, тобто маєтків, одержаних тестатором, як спадщина, від батьків і дідів з батьківського чи материнського коліна, то право розпорядження цими маєтками обмежене так, що тестатор може вільно розпорядитись у тестаменті, розділив» ши їх*тільки між своїми законними спадкоємцями. Ця норма, що базувалась на давньому національному українському праві, була ще й підперта цитатами з SS, І, 31, 56, з АПМ, ТПМ Троїцького та з ЗС ІДербича. У зв’язку з цим обмеженням права тестатора стоїть питання про право його позбавити спад» щини рідних дітей або інших законних спадкоємців. Глосатори вмістили в глосі до арт. 17 книги І та до арт. 84 книги III SS текст Новелі 118 імператора Юстиніяна, де зазначено 15 причин, з яких тестатор мав право усунути від спадщини рідних дітей або інших законних спадкоємців. Глосу цю Щербич вмі» стив у своєму ЗС під гаслом: «Видідичення або позбавлення спадщини». Редактори ЛС 1588 р. з цієї ж глоси запозичили тільки 9 причин (ЛС, розд. VIII, арт. 7), але Кодифікаційна Комісія використала майже повний текст глоси, подавши в арт. 12»му 14 причин (не взяла лише 15»ої причини: «якщо діти не оскаржать перед судом батькового вбивця (Додаток, ч. 32.). Правила про активне й пасивне тестаментарне право (арт. 2 і 6) Комісія склала на підставі головно ТПМ Троїцького, який в свою чергу запозичив з FA Тухольчика, а також з SS, І, 52, 36; JM,' 65. З німецького права Комісія позичила також норму про те, що тестатор має право в тестаменті розпорядитись про

повернення власникові ненравно взятого тестатором майна або про заплачений позичених без формального документа грошей. Решта правил, вміщених у главі XII (про форми заповіту, спосіб його складання, недійсність заповіту з причин іречових і фор» мальних), Комісія запозичила, головно, з ТИМ Троїцького.

XIII глава Кодексу присвячена правилам про спадку* в а н н я п о закон у низового, горового й бічного коліна з додатком правил про інститут у с и н о в л е н н я та про батьківську владу над дітьми. Джерелами для цієї глави були: ЛС, «Порядок» Троїцького, де автор вмістив правила, так званого, «Древа кревного споріднення», запозиче» ного Троїцьким з праці д»ра Стан. Ейхлера: «Figura seu tabula», «Енхірідіону» Церазина, а також з SS та JM. В арт. 1, п. 1 вміщено основне правило про спадкування за законом дітей та інших кровних родичів, запозичене Комісією як з ЛС, так і з SS, І, 52, а в п. 2 правило про право дітей, що народились піс» ля смерти батька «в пристойне врем’я» (див. вище арт. 25 глави X), запозичене дослівно з SS І, 33 з додатком, узятим з ТИМ Троїцького про особливий привілей таких дітей (Додаток, ч. 33). В п. З цього артикулу вміщено основне правило про розподіл спадщини між синами й дочками в такий спосіб, що сини одер» жують цілу спадщину після батька з зобов’язанням дати посаг сестрам, як вийдуть заміж, рівний вартості С частини спадщини; спадщина ж після матері ділиться між синами й дочками в рів* них частках. В основу цього правила покладено норми ЛС. Далі, в піі. 4 та 5 Комісія вмістила правила про те, що померлих си» ні в при спадкуванні заступають їх діти, тобто внуки спадкодав» ця, при чому спадщина між ними ділиться поколінно й ного» ловно (діти одного сипа одержують його частину спадщини й ділять між собою нарівно); коли ж внуків по синах не буде, тоді спадщину беруть дочки та їхні діти, а як і дочок не буде, тоді спадщина переходить до інших кровних родичів, при чому спадщина по матері — у рід матері. Ці правила Комісія пози» чила з SS, І, 5, 17; JM, 63, з «Енхірідіону», з XII та з «По» рядку» й АІІМ Троїцького. Для п. 1 арт. 2 Комісія дослівно взяла з SS, І, 17 та JM, 63 дефініцію низового (descendentes) коліна, горового (ascendentes) і бічного (collaterales) коліна спадкоємців. В п. 2 вміщено детальні правила спадкування за» значених колін, запозичені з ЛС, ЗС, АІІМ, «Порядку'» й «Ен» хірідіону». В п. З вміщено правила про спадкування батьків після померлих дітей, запозичені з SS, І, 27, а в п. 4 — правила про спадкування в бічних колінах, запозичені з JM, 66, з «Ен» хірідіону», XII та з АІІМ. Арт. З містить правила про порядок спадкування неповнорідних дітей — однокровних, одноутробних, а в арт. 4 — правила про те, що неповнорідні брати й сестри при спадкуванні після своїх братів та сестер неповнорідних усу» вають дальших родичів бічного коліна; останнє правило занози» чено з SS, II, 20 та JM, 63. В п. 2 арт. 7 Комісія вмістила дефініцію: споріднення природного або кровного, шлюбного або швагерства та духовного—кумівства. Дефініція складена на підставі переказу Щербичем тексту SS, І, 26, ЗО. В арт. 8 Комісія вмістила цікаві правила про спадкування маєтків, що були на* дані владою під умовою відбування військової служби або в нагороду за відбуту службу (Додаток, ч. 34). Комісія правильно прирівняла такі маєтки до денних німецького права й вико* ристала SS, II, 58, ЗС під гаслом «Лено» та АІІМ. При цьому, відповідно до умов українського побуту, Комісія внесла поправ* ку до арт. 58, кн. II, SS: німецьке право встановлювало, що при відсутності спадкоємців чоловічої статі ленний маєток по* вертається до денного пана, Комісія ж в п. 2 арт. 8 встановила, що в таких випадках служебні маєтки можуть спадкуватп й дочки під умовою, що їх чоловіки або сини відбуватимуть військову службу. В розвиток попередніх правил Комісія в п. З вмістила додаток про те, що спадкоємці, фізично нездібні від* бувати військову службу, спадкують тільки рухоме майно бать* ківське чи материнське, а з наданих для служби нерухомостей одержують тільки матеріяльне утримання (Додаток, ч. 34). На* решті, в п. 4 цього артикулу вміщено запозичене з SS, III, 38 глоса; JM, 22—23' правило за яким будівлі, що їх збудував спадкодавець своїм коштом на спадкових, для служби наданих маєтках, залишаються його спадкоємцям в тому випадку, коли б службовий маєток був відданий урядом комусь іншому. Арти* кул 10 присвячений правилам про правні відносини братів та сестер, дорослих і неповнолітніх, під час спільного володіння нерозділеною спадщиною. В п. 1 Комісія включила дослівно взяте з SS, III, 29 правило, що «поділ спадщини на рівні части* ни між братами*спадкоємцями переводить старший брат, а най* молодший вибере собі частину, яку схоче». В арт. її вміщено правила розподілу спадщини, а в арт. 12 — правила про дітей, що дістали свій поділ у майбутній спадщині ще за життя бать* ків (так звані «виділені діти»), В правному побуті українського народу ще за доби «Руської Правди» існує інститут виділу синів з спільної родини й приділення їм за життя батьків належної частини спадщини, а українське звичаєве право для унормування цього інституту має досить багато правил. Використовуючи рід* ні звичаї, Комісія підперла їх нормами, запозиченими з німець* ких джерел, знайшовши, що ці норми дуже близькі до українсь* ких звичаїв. РІа цій підставі Комісія, складаючи текст артикулу 12, всюди цитувала німецькі джерела: SS, II, 19, в переказі «Саксона» Щербича під гаслом «Виділений» (п. 1), SS, І, 17 — п. 2 з додатком з українського звичаєвого права; SS, І, 52; JM, 26 — п. З, в якому дослівно наведено текст арт. 26 АПМ про те, що спадщину після батьків „ одержують тільки невиділені діти, а виділені мусять задовольнитись своїми ви* ділами: SS, III, арт. 59 в переказі ЗС; її. 4 — дослівно наведено текст арт. 59 про те, що коли б виділені діти забажали взяти участь в розподілі спадщини, то мусять прирахувати до маси спадкового майна вартість одержаних за життя батьків наділів; JM, 22—23 (п. 5) про право невиділених дітей розпорядитись будівлями, що їх батьки збудували на спадкових грунтах, без згоди виділених дітей. Так само артикул 13, що трактує про батьківську владу, Комісія склала на німецьких джерелах, а саме: SS. І, 13 глоса; ІМ, 57, ХП, кн. З, розд. 57—58 (Додаток, ч. 35). Артикул 14 про інститут усиновлення Комісія скла» ла на підставі німецького права, запозичивши його норми з ЗС ІДербича, під гаслом «Усиновлення», і з ТПМ, доповнивши їх ук» раїнським звичаєвим правом. В п. З арт. 14 Комісія додала правила про порядок спадкування всиновленого в майні всино» вителя, у якого після всиновлення народяться діти: в таких ви» надках, за Кодексом, всиновлений одержує Vs частину спадщини, решту спадкують рідні діти всиновителя. Текст арт. 15, який містить правила про те, що до спадкоємців переходять усі права й зобов'язання спадкодавця, складено також на підставі німець» кого права: вміщене в п. 1 правило про те, що до спадкоємців переходять права й претензії спадкодавця, взято з глоси арт. 26 JM; норму для п. 2 про право спадкоємців вимагати судом по» вернення насильно забраних спадкових маєтків Комісія взяла з SS у переказі «Саксону» ІДербича та АПМ Троїцького; для п. З — про позбавлення спадщини спадкоємців, що силою від» бирають від батьків за їх життя свої частини спадщини, взято дослівно текст арт. 84, книги III SS. Текст арт. 16 про деякі відміни в порядку спадкування предметів, що становлять реміс» ничі знаряди й прилади, Комісія позичила дослівно з JM, 23, глоса. Арт. 17 про спадкування парохіяльних священиків, дияко» нів та їх дітей у батьківських та материнських маєтках Комісія склала під очевидним впливом німецького права. Для п. 1 Ко» місія взяла за основу арт. 5 книги I SS, тільки всупереч пра» виду SS, за яким сини»священики разом з своїми сестрами спад» кують речі, що належать до жіночого вбрання й прикрас (Додаток, ч. ЗО), Комісія на підставі українського звичаєвого права встановила, що сини»священики спадкують на підставі за» гальних правил про спадкування в низовому коліні, нарівні з іншими спадкоємцями. В п. 2 знов же на підставі арт. 5 книги І SS вміщено правило, за яким парохіяльні священики, диякони та їх діти не спадкують маєтків і доходів, що належать церк» вам, бо таке майно не становить власносте церковних службов» ців і тому не входить в масу їх спадкового майна. Арт. 18 містить правила про спадкування ченців (монахів) та про долю майна осіб, що прийняли чернечий сан. Джерелом для цих пра» вил було німецьке право з «поправками», що внесла Комісія в цілях пристосування запозиченого матеріялу до українських умов життя. Для п. 1 Комісія взяла з SS, І, 25 правило про те, що прийняття монашества прирівнюється до цивільної смерти й від» криває спадщину та що на цій підставі ченці втрачають право спадкування після батьків та інших родичів (також XII, кн. З, розд. 61, «Порядок», част. З «Дерево споріднення»). Для пп. 2 й 4, в яких вміщено правила, іцо монахи, які скинуть чернечий сан та виступлять з монастиря, набувають знову втрачені права, за* позичено матеріял з тих же джерел. Нарешті, для п. З запо* зичено з XII (кн. З, розд. 62) та з ЗС під гаслом «Монах» пра* вила про те, що коли один з подругів без згоди другого піде в монастир, а потім другий супруг «на підставі права духовного» його виведе з монастиря, тоді визволеному повертаються усі спадкові права. Арт. 19 присвячений правилам про долю майна особи, і що по суду скарана на смерть, на позбавлення чести або сама собі заподіяла смерть (самогубство). В п. 1 вміщено запо* зичене з SS правило про те, що після скараного нз смерть спад* кують його невинні діти, виключаючи політичних злочинців, майно яких підлягає конфіскації на користь держави; в п. 2 пе* редбачено випадок самогубства в наслідок хвороби, «мелянхолії» або з одчаю: після смерти таких самогубців спадкують законні спадкоємці (те ж джерело); в п. З вміщено правило, за яким позбавлений чести по суду (публічно скараний на тілі, шельмо* ваний або висланий за межі держави) прирівнюється до помер* лого, а його майно спадкують діти або близькі родичі (ХП, кн. 5, розд. 101). В арт. 20 вміщено правило про спадщину, що не має спадкоємців (так зване «виморочне майно»). За основним правилом, вміщеним в п. 1, виморочне майно переходить до мо* нарха. Джерелом для цього правила була норма, що вміщена в ЛС (розд. З, арт. 17) та в SS, III, 80; JM, 59. В розвиток цих же джерел Комісія вмістила додаток, що виморочне майно селя» нина підданого переходить після його смерти до його пана. На* решті, в останньому, 21*му, артикулі XIII глави вміщено правило про спадкові права нешлюбних дітей (бенкартів). В п. 1 вміщено дефініцію нешлюбних дітей, за ЛС (розд. З, арт. 28), та зазна* чено, що нешлюбні діти не спадкують після своїх батьків, ви* ключаючи випадки, коли службою державі здобудуть права чес» них людей або, коли батько по тестаменту щось їм залишить. В п. 2 вміщено правило, за яким, якщо батьки нешлюбних дітей візьмуть потім шлюб і породять шлюбних дітей, то нешлюбні діти спадкують тільки «натуральним правом», а шлюбні — і на* туральним, і правом законних дітей. Джерелом для цього пунк* ту були: ЛС (розд. З, арт. 28), ЗС, JM, 4, ХП, кн. З, розд. 31 та АПМ і ТПМ Троїцького. В правилах, вміщених у пп. 3 — 5 Комісія відступила від ригорозних приписів ЛС відносно «бен* картів», визнавши їм право спадкування матірніми маєтками при відсутності законних дітей, право на аліменти від натурального батька (п. 4), а' також значне поліпшення їх правного стану в тих випадках, коли натуральний батько їх визнає за своїх. Тіль* ки дітям, що народились від «підложниці» (конкубіни) за життя шлюбної жінки, Комісія, за ЛС і всупереч ПХ (кн. З, розд. 34), не визнала ні станових, ні спадкових прав, (ЛС, розд. З, арт. 28).

XIV глава Кодексу присвячена нормам, іцо торкаються нерухомого майна, його мобілізації в різних видах і формах (купівлячіродаж, викуп, дар, оренда і т.д.) та форм і правил передачі й закріплення права на них за новим власний ком. Джерелами для цих норм, поруч з деякими запозичення* ми з ЛС, були головно джерела німецького права. Вміщена в арт. 1 дефініція речей та поділ їх на рухомі й нерухомі (До* даток, ч. 37) запозичена Комісією з SS, І, 52 глоса, при чому Комісія не включила в текст Кодексу одного виду рухомого майна, а саме — рабів. Далі в пп. 2 — 5 вміщено правила, що дозво* ляють власникові вільне розпорядження його рухомим і нерухо* мим майном без жадних обмежень, але під умовою, щоб відчу* ження майна не було переведене з прямим наміром цим поїлко* дити дітям та іншим родичам, як майбутнім спадкоємцям, в противному випадку дітям та родичам дається право викупу родових маєтків, виключаючи випадок продажу чи дарування землі або грунту для збудування на них церкви, школи, шпита* лю або на іншу церковну потребу. Джерелом для цих правил були: ЛС, SS, І, 17, 52, 84; III, 83; JM, 20, ХП (кн. З, розд. 13, 14, 20), ЗС під. гаслами; «Власність, дар, добра», АПМ про ку* півлю*продаж. В арт. 2 вміщено правило про заборону відчужу* вати церковне майно, рухоме й нерухоме, особливо р^чі, що вживались при церковних службах, і церковні книги, крім випад* ків задоволення необхідних церковних потреб, викупу полонених з неволі або допомоги під час голоду. Ці правила Комісія скла* ла на підставі SS, І, 70; II, 1—2; JM 26, 140. На підставі арт. 55 і 140 JM та «Порядку» Троїцького й «Саксону» Щербича складено текст арт. 4, в якому вміщено правила передачі (traditio) купленого нерухомого майна та текст^ арт. 5 про фор* му й зміст актів купівлі*продажу маєтків та їх (регістрації в на* лежних урядах. Арт. 8, що забороняє вдруге продавати маєтки й невільних людей, які були вже раз продані на\ підставі фор* мальних актів, складено на підставі ЛС та SS 9, 21; III, 4; JM, 62 з додатками й поясненнями Комісії. Арт. 10 присвяче* ний правилам про записи актів на рухомі речі та боргових зо* бов’язань. У п. З цього артикулу вміщено запозичене з SS, І, 15 у переказі Щербича правило, що той, хто заперечує автен* тичність свого підпису й печатки на борговому документі, може довести правдивість заперечення присягою. На підставі ХП (кн. З, розд. 11), SS, І, 9; III, 4; JM, 140 складено артикул 12*й, в якому вміщене правило про правні наслідки недодержан* .ня договору купівлі*продажу нерухомих маєтків. В арт. 13 вмі* щене правило про відповідальність за пошкодження предмету продажу до і після вступу покупця у володіння купленим май* ном, запозичені Комісією з JM, 140, «Енхірідіону», під словом «emptio-vendicio», ЗС та ТПМ. В арт. І4*му вміщено правила про обов’язки продавця правно боронити покупця від претензій третіх осіб. Основна норма, що накладає цей обов’язок на продавця (п. 1), запозичена з SS, II, 36 глоса; JM, 21, 140, при чому Комісія встановила, що цей обов’язок продавця не вигасає з упливом давности, в той час, як німецькі джерела, навпаки, встановлюють давність; для присутніх — в 1 рік і 6 місяців, а для відсутніх — у ЗО років з додатком 1 року й 6 місяців. Арі. 15 про договори дарування складено на підставі норм SS у переказі ЗС Щербича під гаслом «Дар», а в арт. 16 вміщено правила про недійсність обіцянок щось подарувати, що були дані на словах, жартуючи або в п’яному стані, якщо не будуть потім стверджені на письмі, а також правило про те, що коли в договорі вміщено зобов’язання в двох неясних висловах, то за правосильне вважається зобов’язання в меншому розмірі або в легшій формі. Ці правила Комісія позичила з SS, III, 85 глоса; JM, 117 глоса. В арт. 17 вміщено запозичені з ХП (кн. З, розд. 14—16 та 17), з АПМ Троїцького та з ЗС Щербича правила про те, що дар, даний без жадних умов, не повертається до дари* теля, а дар, даний «під кондицією», повертається, якщо «конди* цію» не виконано. Комісія від себе додала, що й дар без «кон* диції» обдарований мусить повернути дарителеві, якщо виявить себе супроти дарителя невдячним, нападе на нього, спричинить йому безчестя, велику шкоду або ж доконає замаху на його честь і здоров’я. В арт. 18 вміщено взяті з SS, III, 4 правила про те, що проти позову продавця про повернення проданого майна но* купець чи обдарований може боронитись свідками та присягою, і іцо продавець, який відмовиться обороняти покупця від претен* зій 3*ої особи, може бути проголошений за безчесного та підоз* рілого і. повинен повернути покупцеві ціну проданого та шкоду й судові видатки. Арт. 25 містить правило про те, що хто ку* пить або в дар одержить з усіма приписаними формальностями якесь майно, але протягом давности не вступить у володіння ним, то вже не може відбирати купленого чи подарованого від того, хто ним володіє. Це правило Комісія склала на підставі JM, 140, тільки реченець давности взяла з ЛС — 10 років. Це ж правило, але в застосуванні до спадкоємців продавця, які не зобов’язані виконувати укладений спадкоємцем договір купівлі* продажу, тільки мають повернуїи покупцеві ціну проданого, вміщено в арт. 26 цієї глави; воно запозичене з JM, 36 та з «Епхірідіону». Нарешті, останній, 27 арт. XIV глави про право викупу (retractus) спадкоємцями спадкових маєтків містить гіра* вила, яким порядком, з додержанням яких умов і,які саме спад* коємці можуть викупляти спадкові маєтки,віддані в заставу спад* подавцем. Ці правила в основних позиціях Комісія взяла з XII (кп. 4, розд. 22—24, 27—28), але перевела значні зміни й доиов* нення на підставі норм українського звичаєвого права.

Главу XV про договори найму й оренди не* рухомих маєтностей Комісія склала на підставі норм німецького права, запозичивши їх з SS II, 32 глоса; II, 29, 56 гл.; І, 54; II, 53, 29, .з «Енхірідіону» (господар та орендар), JM, 140, з ХМ (кн. 4, розд. 45), з ЗС Щербича (гасла: «Найняте поле», «Чинш», «Будування», «Наєм», «Хліб») та з ТПМ Троїцького. До цих чужоземних джерел Комісія додала поправки й пояснень ня з практики українського життя й звичаїв (арт. 5, 6, 8).

Глава XVI — одна з найбільших глав Кодексу (49 артикул лі в) — містить норми про боргові зобов’язання взагалі (арт. І — 17), про заставне право (18 — 27), про поруку (28 — 35), про депозити (36 — 42) та про арешт майна за борги (43—49). Переважна більшість тексту цієї глави складена на підставі норм німецького права. У відділі про борги вміщено основну норму, що найліпшим доказом існування чи лікві* дації боргового зобов’язання є писані документи. Щоб не було зайвих спорів, то на борги в сумі від 12 рублів (10 кіп литовських грошей) і більше кредитор повинен мати писемне боргове зобов’язання. Якщо такого документа не буде, тоді боржник може виправдатись присягою (ЛС, розд. 7, арт. 26) з поправкою Комісії на підставі JM, 27, 67; «Енхірідіону». По* дібне ж правило застосовується до випадків,,коли боржник або кредитор помре і справу ліквідації боргів візьмуть на себе їх .спадкоємці. В артикулі 3 продовжується виклад правил про до* ка?и в спорах про борги, на підставі JM, 77 та ХП (кн. 4, роз. 46). В арт. 4 вміщено правила про конкурс кредиторів та про привілейовані борги, за які вважаються борги державі, но видаткам на похорон боржника, платня, слугам та віно; решта майна боржника призначається на задоволення інших кредито* рів пропорційно висоті їх претензій (SS, І. 22; JM, 26 та прав* ні книги Троїцького, «Саксон» Щербича та «Енхірідіон» Цера* зина (Додаток ч. 37). В арт. 5 вміщено норму про позбавлення судової охорони боргової претензії, що виникла при грі в карти, кості та з інших газардових забав, а також боргр, затягнуті з метою газардової гри; до таких боргів Комісія прирівняла бор* ги малолітніх, що затягнені були без згоди опікунів (ХП, кн. 5, розділи 86 — 90, SS, І, 6: JM, 104 та українське звичаєве пра* во) (Додаток, ч. 38). Арт. 8 встановлює трирічну давність для правлення боргів, що були записані на купленому маєтку, на підставі ЛС та XII (кн. 4, розд. 17 — 18). Артикул 11 містить норму про те, іцо борги звичайні й забезпечені заставою «дав* пости не мають». Тут розуміється не право кредитора вимагати сплачення боргу без давности (процесульпа давність встановлена для всіх випадків у 10 років), а право боржника сплатити борг і поза межами давности. Це правило було особливо важне для тогочасного цивільнопіравного побуту, коли, при відсутності ті* потекарної системи, закладений маєток знаходився в посіданні й користуванні кредитора. Джерелом для цієї норми були: JM, 20, 27 гл.; 140 та ЛС. В артикулах 12—14 Комісія вмістила пра* вила про стягнення боргів шляхом продажу рухомого й нерухо* мого майна боржника: при відсутності будь*якого майна борж* пик міг бути арештований або відданий кредиторові для від*

робітку боргу, але не довше, як на 7 років; при цьому передба* ченЬ право суду давати боржникам, що зубожіли в наслідок не* щасливих обставин, віддрочення на один або й кілька років під гарантією поручителів. Джерелами для цих правил були SS, III, ' 9 текст і глоса; JM, 27 гл.; 117 гл., АПМ Троїцького, ЗС ТЦер*

■ бича та ЛС (розд. 12, арт. 11). Доповненням цих правил було вміщене в арт. 15 правило про легальну висоту, відсотків по боргах (8°/о) та про заборону «лихви» (Додаток, ч. 39). Запози* чені з німецького права норми Комісія доповнила цікавими де* талями з українського звичаєвого права. Арт. 18 містить пра* вила, що торкаються обов’язку того, хто річ наймає або вино* зичає, вживати її згідно з умовою, та про відповідальність за зіпсуття, втрату або знищення. Матеріял для цього артикулу Комісія взяла з SS, II, 60; III, 5 в переказі ЗС Щербича (під гаслом: «Позичена річ») та з АПМ Троїцького, при чому засто* сувала запозичений матеріял до умов українського побуту іпля* хом наведення прикладів (про позику коня, одягу і т. п. неза* мінних речей). В арт. 19 — 27 вміщено норми заставного права. За цими нормами, основа заставного права полягала в тому, що заставний маєток віддавався у володіння й користування кредитора, при чому сторони умовлялись, що дохід з має'щу ‘ має йти на заплату боргу або відсотків; коли боржник в умовле* ний термін не заплатить боргу, або, як тоді мовилось, «не ви* купить -застави», тоді маєток або переходить на власність кре* дитора (це, так званий, «строк на упад»), або ж про термін ви* купу не було умовлено, тоді маєток так довго лишався у воло* дінні кредитора, доки його не викупить боржник; в останньому випадку викуп заставленого маєтку міг бути "доконаний без огйяду на уплив 10*літньої давности, бо «застава давности не має». Джерелами для цих правил були: SS, І, 54; ОМ, 27, 40: SS І, 70; ЛС» (розд. 7, арт. 23) та ХП (кн. 4, розд. 21 і 79). Текст див. в Додатку, ч. 40 [61]. В арт. 28 — 35 вміщено правила поруки, запозичені з SS, III, 9 і гл.; JM, 27 гл. 117 гл, «Ен* хірідіон» (о поруках), з «Саксону» Щербича та ХП (кн. 4, розд. 49, 52, 64). В арт. 38 — 40 Комісія вмістила правила про дого* вір поклажі (допозиту), запозичивши їх з праці Троїцького ТПМ (титул VIII), однак Троїцький в цьому місці використав не маг* дебурзьке, а римське право. В арт. 47 правило про заборону затримання чужинця за борги Комісія позичила з «Саксону» Щербича, але пояснила та застосувала до умов українського життя. Нарешті, в останньому, 49 арт. Комісія вмістила скла* дену на підставі українського звичаєвого права норму про ви* нагороду громадою того, хто поніс витрати в загальногромад* ських справах або на користь громади.

Глава XVII присвячена «земським справам», цебто справам про землю, про межі, про порушення володіння і т. п., а також нормам, що регулюють правні відносини з приводу знайдення втрачених речей та скарбів Складів). Основна норма, що відсилає спірні сторони до належного суду, який має вирішити спір через земельних комісарів (межівник ків), запозичена з SS, II, 28; JM, 16, рівно ж і правила про початкову стадію чинности комісарів — скликання помежних су* сідів на спірну землю чи межу, що вміщено в арт. 2, занози* чено з SS, II, 1; JM, 127. Детальні процесуальні правила для вирішення спорів про землі та межі, вміщені в арт. 2—16 цієї глави, Комісія взяла з ЛС та з практики українських земельнігх комісарів, що висилались з наказу Гетьмана або Генерального Суду'4 на місце спору'. В арт. 17 вміщено правила про відшкодування за виорання чужої землі й носіяння на ній хліба. Ці правила Комісія майже дослівно або з незначними змінами взяла з SS, II, 4С (Qui aiicuum aratagrum...): Ill, 43, 86 та ХП. В арт. 19 Комісія додала норми про знайдені речі, скарби та руди. В пи. 1—2 вміщено основну норму про знахідку: хто знайде якусь річ на публічній дорозі, в місті, селі, на полі, взагалі на поверхні землі, має зголосити й віддати урядові, який про це публікує до загального відома; на покриття витрат і як нагороду тому, хто знайде й зголосить, має власник знайденої речі заплатити. Коли ж знайденої речі не зголосить, то має власникові річ по* вернути й Нагородити шкоду. Якщо на протязі 5 років ніхто не зголоситься, тоді річ або її вартість ділиться на 3 частини: одну одержує той, хто річ знайде, друга дається на церкву, третя міському судові або власникові землі, на якій річ знай* депо. Це правило запозичене з SS (Quidquid aliquis inve- nerit postmodumque interrogatur id negaverit, furtum com- mittit), але Комісія не прийняла постанови про кару' за незго* лошення знахідки. На підставі глоси до арт. 37, книги I SS, складено дефініцію скарбу' (кладу') та правила про те, що поло* вина знайденого скарбу' належить власникові землі чи речі, де скарб знайдено, а друза половина — іОму, хто скарб знайде {пи. З—6). В н. 8 вміщено правило про знайдення скарбу на землі, що нікому не належить, а також металів, мінералів та різних барвил: знайдені скарби, як і землі, що в своїх надрах мають метали, мінерали чи барвила, переходять до монарха (до дер* жави), а бувшим власникам даються взаміну інші землі. Ці ира* вила Комісія взяла з SS, І, 35 та ХП (кн. З, арт. 2). В и. 2 арт. 20 вміщено правила про відшкодування пішоходів, що гіо* терпіли на публічних шляхах та вулицях від необережної їзди верхи, возом чи екіпажем. Ці правила взято з XII (кн. 5, арт. 79) та з «Порядку» част., 4 (про випадкове вбивство).

У главі XVIII вміщено норми водного права: про судноплавні (портові) ріки, про повідь, про товари, підмочені водою, про суміжні ріки, водяні млини, стави та сіножаті. Для управлення відносин, що виникають на грунті користування во* дами, Комісія скодифікувала норми, іцо знайшла в ЛС, в ні* мецьких правних книгах Саксонського права та в українському звичаєвому праві. З німецького права запозичено такі норми:

а) хто знайде або з води дістане чужі речі, занесені під час по* воді або викинуті під час аварії судна, той має поступати,' як з речами, знайденими на поверхні землі (п. 3. SS, II; 29);

б) це ж правило стосується і до речей, що належать до ванта* жу судна (п. 4 дослівно взято з SS, II, 29); в) суміжна ріка, що межує своїми берегами з двома маєтками різних власників, належить споловини кожному з них; на підставі цього правила встановлюється й право правобережного й лівобережного влас* ника на прибільшення його маєтку через намулювання піску чи землі або острова (ЛС та SS, II, 56); г) дерево і інші речі, що принесе ріка на чужий берег, власник їх може вільно забрати з чужої землі (SS, II, 28); ґ) про вільний вжиток судноплавної ріки й смуги в 3 аршини ширини для потреб навігації та ри* бальства (SS, II, 28 і глоса). В арт. З вміщено правила про ук* ріплення берегів ріки, запозичені з SS, II, 56, в арт. 5 вміщено правила, запозичені з SS, II, 28 про заборону, без дозволу власника, рибальчити в чужих озерах, ставках, сажалках та на ріках, а в останньому, 6 арт. вміщено правила про належне утри* мання водяних млинів та гребель, запозичені з SS, II, 59 глоса, та додатки Комісії, взяті з українського звичаєвого права.

Глава XIX присвячена нормам, що торкаються лісів та з в’я заних з лісами промислів і вигід, місь* ких сервітутів, а також правилам бороть* би з пожежами в містах та селах. Складаючи цю главу, Комісія зробила найбільше запозичень з ЛС, що по* яснюється однаковими побутовими відносинами в Україні за литовсько*польської й козацької доби. На грунті цих відносин зродилося багато українських правних звичаїв, особливо в ца* рині сервітутів: права полювання в чужих лісах та на полях, рибальства в чужих водах, права забудування на чужій землі, користування садками й городами на чужій землі і т. н. Характер прав і відносин, що служили предметом цієї глави, показує, що при запозиченні законодатного матеріялу Комісія перевела знач* ну працю в цьому напрямі, додаючи пояснення й доповнення на підставі українських місцевих звичаїв. Наприклад, в арт. 1 про поруб дерева в чужому лісі Комісія внесла поправки до правил ЛС, такі ж поправки зробила і в арт. 7 про пожежі в лісах та на стенах. В арт. 8 про ловлю дикого звіря додано по* правки до норм SS, II, 61 та JM, 123. В арт. 14 вміщено до* датки й поправки до ЗС Щербича про право сусіда на овочі з дерев чужого саду, що ростуть на межі; те ж джерело допов* нене в п. 2 арт. 15 та в арт. 16 правилами українського сусід* ського права. В тих випадках, коли Комісія не знаходила від* повідних норм у ЛС для цивільноправних відносин, які, на її думку, мусіли одержати правне оформлення, вона зверталась до джерел німецького права, позичаючи основні принципи, а іноді й дослівно виписуючи текст німецької норми. Наприклад, у п. 1 арт. 6 вміщено правило про заборону збирати хмель в чужому хмельнику під загрозою грошової покути. Це правило взято з ЛС (розд. 14, арт. 10). А в п. 2 вміщено доповнення цього пра* вила, що коли хмель, посаджений на межі, при огорожі, пере* росте огорожу й дасть плоди (цвіт) на стороні сусіда, то влас* ник хмелю має право збирати хмель і на стороні сусіда, скільки може дістати, не переступаючи межі; а що не дістане, те може взяти сусід. Це доповнення Комісія взяла з SS, II, 52 та з JM, 128. Арт. 8 містить правила про ловлю дикого звіря. В її. 1 Комісія вмістила загальну норму, яка забороняє ловити чи вби* вати звіря на чужій землі чи в чужому лісі без згоди власника. Цю норму взято з SS, II, 61 та JM, 123.

В артикулах 13—20 вміщено норми сусідського права та міських сервітутів, які Комісія запозичила з німецьких джерел. Правила для арт. 13 щодо сервітутів світла, вигляду й виводу води на чужий двір дослівно запозичено з SS, III, 66; II, 49, 51; JM, 126 в переказі ЗС Щербича та АПМ Троїцького (До* даток, ч. 41). Так само дослівно запозичено з SS, II, 52; JM, 127—128 правила для арт. 14 щодо правних відносин між сусі* дами з приводу посадки овочевих дерев на межах їх грунтів та користування плодами, з додатками Комісії. Для арт. 15, що трактує про сервітут спільної стіни для двох суміжних домів, та про умови будування домів, льохів, колодязів близько межі сусіда — запозичено норми з SS, II, 51; JM 1, 24 з додатком де* талів та пояснень з українського міського побуту. Нарешті, для арт. 16, що містить правила про забезпечення прав сусіда при будуванні печей і димарів, хлівів для свиней, хлібопекарень, бро* варень, кузень та інших подібних будов, небезпечних для сусіда з погляду вогню або шкідливих для здоров'я чи для чистоти повітря, запозичено матеріял з JM, 123—126 з певними поправ* ками Комісії в цілях ліпшого пристосування їх до умовин ук* раїнського міського життя. В арт. 17 вміщено правила, що тор* каються протиправного заволодіння чужою землею та будування на ній. Вміщене в п. 1 правило про те, що той, хто самовільно й протиправно заволодів землею сусіда чи пригородив собі ча* стину її, має повернути захоплене й винагородити шкоду та* кою ж кількістю своєї землі, запозичено з SS, II, 50 глоса; JM, 127 та з ЛС (розд. 9, арт. 3), а в п. 2 вміщено правило про долю будови, яку хтось протиправно збудує на чужій зем* лі, запозичене з SS, II, 53 та ХП (кн. З, арт. 3). В арт. 18 вмі* щено запозичені з SS, II, 50 глоса; JM, 127 правила про по* ставлення межових знаків, що ділять сусідні грунти, та про ви* рішення спорів за межу через знавців*межівників. В арт. 19—20 вміщено правила про збудування огорожі між сусідніми грун* атми, про шкоди від старих будов для сусіда, про обов'язки

сусідів щодо огорожешїя своїх грунтів та спуску води через двір сусіда. Ці правила комісія взяла з SS, III, 66; JM, 123—124 і ХГІ (кн. З, арт. 6) та доповнила їх правилами українського звичаєвого права. В останньому — 21 артикулі вміщено правила про боротьбу з пожежами в містах і селах та про кари паліям, складені на основі українського, звичаєвого права. З німецького права запозичено: норму про те, що хто навмисне підпалить фортецю (замок), місто, село, деревню, чиєсь житло або клуню з хлібом, той карається смертю через спалення живим (ЛС, ІІЦ, арт. 13) та правило про те, на яких умовах дозволено під час пожежі ламати чужий дім (SS, II, 49).

Наступні глави Кодексу з XX по XXV включно ирисвя* чені нормам карного права й процесу. Законодатний матеріял, вміщений у цих главах, Комісія запозичила з основ* них джерел: ЛС та німецького права. В багатьох випадках за* позичений з цих джерел матеріял Комісія мусіла пристосовувати до українських умовин життя й побуту. Тому Комісія при ко* дифікації матеріялу з основних джерел додала значну кількість доповнень, пояснень та інших власних творів на підставі україн* ського звичаєвого права.

Глава XX містить норми щодо злочинців проти життя і здоров'я людини: гвалтовних нападів і наїздів, убивства, покалічення, поранення, побоїв та кар за ці злочини. Текст п. 2 арт. 1, що торкається злочинного нападу на дім, клуню або нагородний двірець чи хутір, що належать особам шляхетського чи військового стану, та вбивства при цьому ко* гось, Комісія склала на підставі двох джерел ЛС та німецького права (SS, II, 64; JM, 38 Глоса):, відповідно їх скомбінувавши; так само складено й п. 5 з тексту ЛС (розд. 11, арт. 1) та ХП (арт. 18 кн. 5). Пункт 2 арт. 2 про напад на церкву й грабіж церковного майна складено на підставі JM, 38 глоса, тільки кару — вплетенням у коло — замінено четвертуванням. В арт. 5 н. 1 вміщено норму про злочин убивства дітьми батька або ма* тері. За SS, II. 14 (parricidium) убивство батьків каралось най* тяжчою карою, а глосатори додали ще й кару, запозичену з римського права, яку потім запозичив Троїцький і редактори ЛС 1588 р. (розд. 11, арт. 7). Комісія не пішла ні за ЛС, ні за «Порядком» Троїцького, вона запозичила кару й мотиви до неї з «Practicae rerum criminalium», В. Karpzov’a (Pars I.^Questio VIII, p. 9—10 (текст в Додатку ч. 42). В арт. 9 вміщено норму про вбивство, поранення слугою свого господаря, підлеглим — свого начальника і взагалі особою нижчого стану якоїсь поваж* ної особи та вбивства небезпечною зброєю. Джерелом для цієї норми були ЛС (розд. 11, арт. 9) та ІІЦ в арт. 82 «Постемгіку» Троїцького. Обидва джерела містили норму з кодексу Карла V. В арт. 10—11 Комісія вмістила норми про навмисне, підступне або кількома особами доконане вбивство чи тяжке поранення, при чому цитувала одночасно ЛС, JM, ~38 та «ІІостемпек» Гро* їцького (арт. 137 кодексу Карла V). В арт. 12 вміщено занози* чені з ЛС норми про вбивство простим чоловіком шляхтича, а в арт. 13 — складені Комісією на підставі Статуту норми про побої й рани, нанесені дітям. В арт. 14 вміщено норму про по* карання за протиправне позбавлення свободи, а потім скалічен* ня чи вбивство особи вільного стану. Основну норму, що виз* нає протиправне позбавлення свободи особи вільного стану за тяжкий злочин, Комісія запозичила з SS, II, 34 глоса, а решту правил узяла з ЛС. Для арт. 15 Комісія запозичила з ЛС норми про вбивство й поранення жінки або дитини крнем; а для п. 4 цього артикулу Комісія дослівно запозичила з SS, II, 40; JM, 38, ґл. норму про покарання того, хто посадить малолітню ди* тину на норовистого коня й цим спричиниться до її смерти або скалічення. В арт. 16 вміщено правила, що накладають обов'я* зок на кожного, хто знайде тіло вбитого проїжджого або вза* галі невідомого, за якого нема кому клопотатись ’ переди судом, негайно про знахідку зголосити на уряд і сусідам і це ховати ї'іла без дозволу уряду. Джерелами для цих правил, крім ЛС, були також: SS, III, 90, ХП (кн. 5, арт. 9) та карний кодекс Карла V в переказі «Постемпку» Троїцького (арт. 66). В розви* ток цих правил, на підставі SS, II. 90, вміщено правило про обов'язок подавати першу поміч знайденій в безлюдному місці тяжко пораненій особі та сповістити про це сусідів і уряд. Арт. 18 «про отруєння» складено на підставі німецьких джерел, а саме: карного кодексу Карла V в переказі «Постемпку» Гроїць* кого. Основну норму про злочин позбавлення життя людини отрутою (п. 1) Комісія запозичила з арт. 130 та 137 кодексу Карла V, тільки встановлену кодексом кару за отруєння (чоло* віка — в коло вплести, жінку розпаленими кліщами рватщ а потім утопити) замінила: для чоловіка — четвертуванням, а для для жінки — живу закопати в землю, а головщизну виправити на маєтках злочинця. В п; 3. вміщено правило про покарання за недоконаний злочин та замах на отруєння, запозичене з арт. 87 ГІЦ Троїцького, при чому Комісія від себе додала правило з практики козацьких ^дів про застосування умовного за* судження (Додаток, ч. 43). В пп. 4—6 вміщено правила про за* борону переховувати, продавати й купувати отруйні речовини, складене на підставі кодексу Карла V («Постемпек» Троїцького, арт. 66). В пп. 3—4 арт. 19 Комісія виклала правила про обов'я* зок міських та сільських урядів слідкувати за мешканцями, що займаються грабежами десь на стороні і переховують награбо* ване вдома, і не допомагати їм під загрозою кари за посіб* ництво та переховування здобутого злочином. Джерелом для Комісії був арт. 72, книги II, SS, який вона доповнила дета* лями з українського життя. Правила арт. 22 про випадки пора* нення на вулиці чи на дорозі та про доведення і^ього злочину Комісія запозичила з ЛС, з JM, 72 та з ХП (кн. 5, арт. 7, 13, 14 і 23), значно їх розвинувши та доповнивши. ' В арт. 23 вмі* їдено процесуальні правила про доведення Гвалтовних нападів та вбивства чи поранення при них. Ці правила запозичено з ЛС та доповнено нормами з кодексу Карла V («ГІостемпек» Гроїць* кого, арт. 85). Норму для арт. 25 про званого й незваного гостя та про вбивство його запозичено з ЛС. Так само й для правил арт. 26 про сварки й бійки Комісія наперед узяла правила з ЛС, а потім доповнила їх ^ матеріялом, взятим з ХГІ (кн. 5, розд. 21—22), з SS, 11, 16; з JM, 88 та з ПЦ («Постемпек», арт. 7 і 84). В артикулах 28, 29 та ЗО вміщено правила про вбивство непричетної особи при самообороні або при необхідній обороні іншої особи. Основним джерелом для цих правил був ЛС, Зле дещо запозичено з JM, 38, ХП (кн. 5, розд. 52—53) та з ПЦ, арт. 83 (Додаток, ч. 44). В арт. 31 v вміщено норму про вбивств во злочинця або його співучасника при нападі на дім власником дому або мешканцями. Основним джерелом знов таки був ЛС, але для доповнення його Комісія взяла матеріял з SS, II, 59 ХП (кн. 5, розд. 94), ЗС під гаслом «Убивство» та АПМ (про гвалт і вбивство). Правила про основні умови самооборони, вмі* іцені в п. 1 арт. 34, Комісія запозичила з ХП (кн. 5, арт. 52). Артикул 35 містить норми, що забороняють двобій та встанови лює кари: за вбивство при двобої — кару смерти, за поранення — позбавлення свободи. Поруч з ЛС Комісія використала тут SS, І, 18, 63; JM, 32, 35. За аналогією з двобоєм при допо* мозі стрільної й холодної зброї, и. 6 арт. 35 забороняє бій нав* кулачки під загрозою кари на тілі й позбавлення свободи. Цим доповненням Комісія зв'язала запозичені норми про двобій за побутовим явищем українського життя. В арт. 37 та 38 вміщен* норми,про погрози злочином та про намови до вбивства Ко* місія взяла з ЛС. Арт. 39 містить, правила про кари підсобниі кам злочинців, під якими Комісія розуміла не тільки тих, що чином допомагають злочинцеві (пп. 1—2), але й тих, що пере* ховують крадені речі, підтримують зносини з злочинцями, ві* дають про їх протиправну чинність та її мовчки схвалюють. Основне правило майже дослівно запозичено з ЗС Щербича, з JM, 41, 9І та ІІЦ, арт. 86. В арт. 40 вміщено норму про по* карання осіб, що намовляють іншу особу доконати напад, по* бити або поранити третю особу чи іншим способом їй ушкодити. Джерелами для цієї норми були, крім ЛС, також SS, II, 62; JM, 125. Арт. 41, що забороняє переховувати в себе вдома збіглого злочинця та крадені речі під загрозою такої ж кари, яка належить злочинцеві, складено на підставі ЛС, ІІЦ у вик* ладі Троїцького (арт. 12) JM, 96 та XII (кн. 5, розд. 97). Правило арт. 45 про припинення виконання кари смертю над вагітною жінкою до пологів і видужання складено на підставі SS, III,’ 3; JM, 96, які джерела повторює й ЛС. Арт. 44 мі* стить правила про непривинність (unzurechnungsfahig) за за* подіяні протиправні вчинки: нерозумних з природи (природних «дурнів»), божевільних, тих, що докопують злочин під час припадків хвороби («в гарячці»), малолітніх або старих, що впали в дитинство, запаморочених від пияцтва, за вбивство ви* родків («уродів, монстрів») та судових посланців, що вбили або поранили злочинця, який або загрожував їм смертю, або втікав від них. Правила ці Комісія склала на підставі ЛС, SS, II, 65; JM, 36 і 58, XII (кн. 5, арт. 38) та «Порядку» Троїцького (ч. 4). В арт. 45 подано додаткові правила про непередбачене випад* кове вбивство або поранення. Випадки таких непередбачених убивств Комісія запозичила (числом 5) з тих же джерел. В арт. 46 вміщено правила про матеріяльне відшкодування потерпілого від злочинів, а на випадок його смерти — спадкоємців його. В цих правилах Комісія почасти дотримувалась принципу пов* ного гальону (око за око, зуб за зуб), почасти ж замінила його матеріяльним відшкодуванням за певною таксою, що запозичила з ЛС, пристосувавши її до місцевих умовин. Крім ЛС, Комісія використала також: SS, II, 16 гл; JM, 31; ХП (кн. 5, розд. 13, 25, 26--32, 36, 37, 38), «Енхірідіон» (рани) та додала дещо з ук* раїнського звичаєвого права. Вміщене в арт. 49 казуїстичне пра* вило про те, що головщизну за вбитого чоловіка одержує його жінка, яка була вагітна в день його смерти, потім породила дитину, яка померла раніше, ніж суд виніс вирок по скарзі за вбивство, Комісія дослівно позичила з XII (кн. 5, розд. 47). В арт. 51 вміщено запозичене з «Порядку» Троїцького (ч. 4 про вбивство) правило про те, що кара смерти за злочин вигасає з упливом 10*літньої давности, при умові доброї поведінки вбивця, що уникнув кари. В и. З арт. 53 вміщено запозичене з JM, 32 та пристосоване до місцевого побуту правило, за яким — хто вис* ловлюється проти когось, що той не шляхетського або не козаць* кого походження, або безчесний чи публічно покараний, і ці слова на суді доведе належними доказами, той звільняється від кари за образу чести. В арт. 56 вміщено правило про кари за образу чести на словах в очі й позаочі. Основну норму (п. 1) взято з ЛС, але доповнено матеріялом, узятим з SS, II, 16, 45; JM, 87. Арт. 58 містить правила про правні наслідки для пер* сональпого становища особи, що була вже засуджена за якийсь карний вчинок на смерть або на кару на тілі, але через заступ* ництво якоїсь поважної, впливової особи або на прохання по* терпілого була від кари звільнена, а псе ж побувала в руках ката і була публічно скарана биттям чи ганьбливим позначен* ням: така особа тратить честь, право присягати на суді та бути свідком (capitis diminutio), її можна безкарно бити й безчести* ти, тільки за вбивство її карається, як за вбивство особи про* стого стану. Ці правила запозичено головним чином з SS, 1, 57, 51; І, 7—8. Нарешті, в останньому арт.—59 вміщено норми про наклепи й образу чести на письмі та про анонімні паїпквілі й доноси. Ці норми запозичено з ЛС та з «Постемику» Ґро* їцького (арт. 67), які самі запозичили їх з карного кодексу Карла V.

Глава XXI присвячена нормам про вбивство, покалічення, поранення й образу чести людей «посполитого з в а н * н я » , тобто нижчого стану, а також нешлюбних дітей та поз* бавлених чести судовим вироком. Виділяючи ті самі злочини, про які /вже вміщено норми в попередній главі у відношенні до осіб шляхетського стану, в окрему главу та зменшуючи додати кові кари й покути (головщизну, плату за рани й за образу чести), Комісія пішла слідом ЛС, який принцип пристосування кари до правного й соціяльного стану потерпілого послідовно проводив через усю систему матеріяльного карного права. З огля* ду на те, що вміщені в главі XXI норми мають ті самі джерела, що й норми глави XX, тільки зазнали деяких змін у санкціях через пристосування їх до осіб простого стану, було б зайвим переводити детальну аналізу тексту цієї глави. В главі XXI зверг тає на себе увагу тільки норма про кару за вбивство нешлюб* ної дитини — «бенкгарта», або «виблядка», за виразом Кодексу (арт. 5). В той час як ЛС установив, що за вбивство бенкгарта, або зганьбленої особи («ошельмованого») вбивця не карається на горло, тільки платить головщизну, як за простого стану лю< дину, Кодекс під впливом SS та JM, (арт. 129) встановлює, що і в цих випадках убивця карається смертю, як за звичайне вбивство, тільки головщизну платить за зниженою таксою, як за особу нижчого стану (Додаток, ч. 45). В цьому виявилась еволюція поглядів членів Комісії в напрямі більшої охорони людського життя, незалежно від його соціяльного чи мораль* ного стану.

Глава XXII присвячена нормам, що торкаються вбив* ства, покалічення, поранення, протиправ* ного затримання коней, домашньої худоби, собак та птиці, і шкод, заподіяних домашньою худобою і собаками, кар та відшкодування. Джерелами для цих правил були як ЛС, так і німецьке право, при чому Комісія перевела поважну працю над пристосуванням цих джерел до умов того* часного українського життя. Арт. 1 цієї глави містить правила про те, при яких умовах дозволено зайняти худобу, коні, пти* цю, що пасуться на чужому полі та чигіять шкоду. Правила за* позичено почасти з ЛС, почасти з німецьких джерел: ХП (кн. 5, розд/ 81—82), SS, II, 28, 68, 47—48; JM, 38, при чому правило п. 7 про дозвіл годувати голодного чужим хлібом на полі, зри* ваючи колосся руками при дорозі, дослівно взяте з SS, II, 48; правило п. 9 про те, що скотину належить виганяти в поле з пастухом, а не тримати вдома, також виписане з SS, II, 48; правило п. 11 про те, що шкода, заподіяна на полишеному в полі через недбайливість хлібові, не винагороджується, теж дослівно виписане з SS, II, 48 («Si quis dimittit fruges in campo...»). Арт. 2 містить правила, запозичені з SS, 48, про відшкодування за вбиту або скалічену скотину. В п. З арт. 4 вміщено запозичене з ЛС, SS, І, 15; JM, 28 ґл., 132 правило

про заборону затримувати приїжджих людей та позивати до суду за борги. З ЛС Комісія запозичила також і таксу відшкодуй вання за вбитих чи скалічених коней, військових і робочих, худоби, домашніх чи мисливських собак, домашньої й дикої > птиці, за знищений хліб у полі та різні речі домашнього госпо» дарства (арт. 6—11). При цьому Комісія в більшості випадків значно підвищила таксу ЛС, з огляду на стан тогочасного гос» подарства й ринку в Україні В арт. 12, пп. 2—5 вміщено пра» вила про те, при яких умовах власник пса або дикого звіря, якого тримає вдома, відповідає за ними заподіяну шкоду, або одержує винагороду за страту пса, вбитого іншою особою; ці правила запозичено з SS, II, 62, 40, 42; JM, 123 глоса; в п. 8 вміщено запозичене з ХП (кн. 5, розд. 80) та JM, 23 правило про відповідальність власника злого, кусливого коня за пора» нення й шкоду, ним учинені людям чи худобі.

' Глава XXIII присвячена злочинам проти моралі. Основним і, можна сказати, єдиним джерелом для цієї глави було німецьке право. Хоч Комісія й цитувала іноді ЛС, але ци» товапі місця були в свою чергу запозичені з німецького права редакторами Статуту. В арт. 1—3 вміщено норми, що торкають» ся порушення чистоти й вірности подружнього життя через пе» релюби (adulter) та розпусне життя вдів і незаміжніх жінок:

а) основна норма про кару за перелюби, вміщена в арт. 1, запо» зичена з SS, II, 13; б) вміщені в арт. 2 правила про сніймання чоловіком своєї жінки на «гарячому вчинку» адультеру, про до» кази цього, про кару винних та про право чоловіка вбити спій» маного мужчину запозичені з SS, II, 13 («De adulteris ubi aeque femina sicut et vir punitur); 50 I. (Moechum in aaulteri deprehensum necato); I, 37 глоса. В арт. З вміщено майже дослівно запозичені з SS, І, 37 гл; III, 1 правила про те, в яких випадках чоловік не має права обвинувачувати свою їжінку в порушенні подружнього життя, при чому Комісія за» позичила з глоси і, так звану, «помилку в особі» або, за висло» вом Кодексу — «якусь обману в персоні» — випадок, який гло» саторн взяли з римського права (Frdudulentium concubitum per deceptionem personae (Додаток, ч. 46). В арт. 4 вміщено норму, що торкається злочину викрадення («похиіцегїТгя») чу» жої жінки за її згодою та встановлення кари смерти для обох винних; ця норма взята з ЛС (розд. 14, арт. 20), але редактори ЛС запозичили її з арт. 119 ПЦ. В арт. 5 містяться норми, що торкаються ґвалтовного заволодіння дівчиною або вдовою без /. ^олі й відома батьків, родичів чи опікунів, але за взаємною згодою з метою одруження; як на джерело Комісія послалась на ЛС (розд. 11, арт. 13), але правдивим джерелом, і для Ста» туту був карний кодекс Карла V (арт. 119). В арт. 6 вміщено^ норми про злочин двоєженства (п. 1) та двоємужества (п. 2) та про кару за них, запозичені почасти з ГІЦ Троїцького (арт. 74), почасти з ХІТ. В арт. 7 .Комісія вмістила норми про злочин

кровозмішання й про кару винних, запозичені з ПЦ (арт. 72) та з «Порядку» Троїцького (ч. 4 про чужоложство). В арт. 8 вміщено правила щодо злочину зводництва та кари зводникам. Комісія запозичила ці правила почасти з ЛС, почасти з ПЦ Гро» їцького (арт. 76); в дійсності ж за джерело для цих правил були арт. 117 — 118 та 121 — 122 карного кодексу Карла V. В арт. 9 Комісія вмістила запозичену з того ж джерела норму про зло» чин протиприродньої розпусти (скотоложства та мужоложства). Арт. 10 та 11 містять норми щодо злочинів дітовбивства та підкинення матерями новонароджених дітей. За джерело для цих норм були ЛС (розд. 11, арт. 60) та ПЦ (арт. 80—81) в ре* дакції Троїцького з додатком складеної Комісією норми про вигнання плоду (викидень). Нарешті, в арт. 13—14 вміщено норми щодо злочину згвалтування жінок і дівчат, зокрема — чер» ниць та малолітніх дітей. За джерело для цих артикулів були: SS, II, 64; JM, 38 гл., ЛС (розд. 11, арт. 12), ЗС (під словом «гвалт»), ХП (кн. 5, розд. 54—55). Норми ж для арт. 14 про зґвал» тування малолітніх дітей склала Комісія на підставі звичаєвого права (Додаток, ч. 47).

Глава XXIV присвячена злочинам злодійства та карам на злодіїв. Значну частину матеріялу Комісія запо» зичила з ЛС, який з погляду свого змісту ближче стояв до VK» раїнського життя й побуту, але немало запозичено також і з німецького права. Як і в попередніх главах Кодексу, українське звичаєве право карне, особливо розвинене практикою народніх, копних судів, при кодифікації основних джерел, служило для Комісії матеріялом, що зв’язував, поширював, пояснював та при* стосовував основні джерела до живих потреб українського жит» тя й побуту. Арт. 1 цієї глави містить запозичені з ЛС основи домініяльного суду та порядку покарання господарем своїх слуг та підданих. В пп. 1—2, арт. 2 вміщено правила про заборон)- купувати крадені речі і про порядок доказів для усунення вини за набуті крадені речі; ці правила запозичено з ЛС, з SS, II, 36 гл.; JM 38 гл. та з ХП (кн. 5, розд. 6), а в п. З вміщено пра» вило про заборону силою, без судового дозволу, віднімати свою річ від посідача її, хоч би вона й була вкрадена (SS, II, 25, 35, 70; JM, *27, 112). В арт. 5 вміщено правила, як переводити трус у підозрілих осіб з метою знайти крадені речі («лице»); ці правила Комісія запозичила з ЛС. З цього ж джерела запози* чено особливий, копними судами встановлений, порядок розшу* ку злодіїв по залишених ними слідах («вести слід», «шляхувати»), при чому Комісія, знаючи, що на Лівобережжі копні суди не були розповсюджені так, як на Правобережжі, ніде в Кодексі не вживала терміну «копа», «копний суд», які, однак, вжито в ЛС. В арт. 7 вміщено правила про заборону затаювання знайде* них крадених речей, запозичені з SS, II, 35, 37—38. В арт. 8—9 вміщено норми про покарання злодіїв, запозичені головно з SS, II, 33, 13, 39; JM, 38- та з ЛС (див. Додаток, ч. 48). В арт. 10 вміщено запозичену з SS, II, 40; JM, 38 норму про покарання різками не через ката неповнолітніх злодіїв. Арт. 13 містить правила про покарання підсобників злодія, запозичені з SS, II, 77, ХП (кн. 5, розд. 68) та ІІЦ (арт. 12). В арт. 15—16 вміщено взяті з ЛС правила про відповідальність матері й дітей за бать* ка»злодія. В арт. 18 є правило, за яким не карається вбивство злодія, що буде боронитись при спійманні; де правило запози* чене з ЛС (розд. 14, арт. 21; див. також JM, 38 гл.). В п. 1, арт. 19 вміщено запозичені з SS, II, 28, 37, 39; JM, 38 правила про покарання за крадіж у полі або в клуні хліба в снопах, сіна, трави, а також дерев з лісу та риби зі ставу. В арт. 20 вмігце* но взяту з ЛС норму про крадіж дерева з чужого саду. В арт. 21 знаходимо правила про крадіж бджіл, які Комісія запозичила з ЛС та з JM, 131, 129 гл. В арт. 22 вміщено правила щодо злочину святокрадства та обкрадання мертвих в могилах, запо- зичені з ХП (кн. 5, розд. 63), при чому Комісія замінила вста* новлену ХП кару — биття у пренгіра — карою на горло. На підставі того ж джерела та ВР (літера Z) Троїцького Комісія склала норму для останнього артикулу цієї глави (23) про зло» чин кражі вільного чи підданого чоловіка або жінки та продажу' в неволю до християнина (кара на горло через новішання чи стинання голови) або до невірного (кара — четвертуванням).

Глава XXV присвячена процесуальним п р а в и * лам для переведення судом допиту під «муками» злочинців та запідозрених у злочинах людей, про порядок виконання смерт» ної кари, про ката та про заведення при судах книг судимости (так званих, «чорних книг»). Переважну більшість правил для цієї глави Комісія запозичила з карного кодексу Карла V в ре* дакції й переказі ПЦ або «Постемпку» Троїцького. Лише остан» ні два артикули складено на підставі інших джерел, а саме: арт. 13, п. 1 про ката складено на підставі «Порядку» Троїцького; п. 2 про винагороду катові — на підставі ЛС та українських судо* вих звичаїв (такса за виконання окремих видів кар); арт. 14 про ведення «чорних книг» при судах — на підставі ЛС та практики козацьких судів.

Глава XXVI містить у собі правила про управу, суд та порядки в містах на Магдебурзькому праві. Головним джерелом для цих правил було Магдебурзі ке міське право JM, яке Комісія взяла з правних книг ГЦер* бича та Троїцького і з практики українських міст, що утвори* лась на грунті наданого містам державною владою чи власника* ми міст Магдебурзького права. Виклад порядків міського управ* ління в Кодексі починається описом міського уряду з погляду його персонального складу: в п. 1, арт. 1 вміщено правила про склад міського уряду в містах з повним Магдебурзьким міським статутом, що звуться «містами упривілейованими» і мають пов» ний магістратський уряд, а потім в містах з неповним статутом, що звуться «неупривілейованими» та мають «ратушний» уряд;

в и. 2 вміщена правила про доиомоговий персонал міського уряду. Ці правила Комісія склала на підставі основних поста* нов JM, XII (кн. 1, розділ 5) та практики українських міст (Додаток, ч. 49). В арт. 2 вміщено правила про міські суди на Магдебурзькому праві. За джерела для цих правил були JM, 16, 114, 115; SS, II, 36, ХП (кн. 2, розд. 63); багато запозичено також з «Порядку» Троїцького ( ч. 2 про судовий устрій), а та* кож з практики українських міст. В арт. З вміщено правила про віддавання належної пошани членам міського суду та судо* вим урядовцям і про кари за образу їх чином чи словами, а та* кож про взаємне чемне поводження спірних сторін на суді. Правила взято з ЛС (розд. 4, арт. 62) та з JM, 8 глоса; SS, І, 12. В арт. 4 наведена правила щодо обов’язків війта, як началь» ника міста й міського судді (п. 1), членів міської управи (пп. 2—3), міського писаря (п. 9), межового комісара (гі. 10) та міського возного (підвойського) (п. 11). За джерела для цих правил були: JM, 18, 44, 10, 19, «Порядок» Троїцького (ч. 4), а також і ЛС та практика українських міст (Додаток, ч. 50). Арт. 5 при* свячений правилам для підтримання порядку, чистоти й санітар* них умов в містах (Додаток, ч. 51). Ці правила Комісія склала на підставі ЛС (про мости й вулиці — з поправками Комісії); JM, 44, ЗС та доповнила своїми додатками. В останньому ар* тикулі глави вміщено правила про способи боротьби з пожежа» ми в містах, запозичені з праці Троїцького: «Наука на випадок пожежі», вміщеної в його АПМ, при чому Комісія шляхом до» датків та поправок пристосувала «Науку» до умов міського життя України.

Глава XXVII присвячена п р а в н и м відносинам між господарями та робітниками, що в Кодексі виступають під різними назвами: слуг, найманих вільних людей та невільних, закріпачених селян. При складанні цієї глави Ко» місія використала основні джерела; ЛС та німецьке право і ба» гато додала з практики тогочасного життя України. В арт. 1 вміщено основну норму про правовідносини .між господарем та вільним слугою, що служить на підставі договору праці за пег.» ну платню; Комісія її склала на підставі праці Троїцького ТПМ (титул: «Про господаря й слугу»), а також ЛС, при чому в н. 2 вмістила дослівно з JM, 80, 140 правило, що довголітня служ» ба найнятого слуги не може позбавити його волі через уплив давности. Арт. 2 про обов’язки слуги та арт. З про заборону набувати від слуги речі, іцо належать господареві, без відома останнього, та про відповідальність господаря за речі слуги, не* редані на збереження, складено на підставі титула «Про госно* даря і слугу» Троїцького. На підставі того ж джерела та JM, 80 складено арт. 4 про відповідальність слуги за себе й за госпо» даря. Арт. 8 про платню слугам за їх службу складено на під» стані SS І, 22; JM 26, 80. Для арт. 9 про слуг, що покинуть службу раніше, як скінчиться реченець найму з вини господаря чи своєї, майже дослівно взято з правила SS, II, 22, 12 (Expellat dominus mercenarium, еі poenam mercedem praestare tenetur) 33; JM, 80. Арт. 14, що містить правила про претензії третіх осіб до слуг з наміром присвоїти їх собі, як невільних підданих, складено на підставі ЛС та JM, 4. Арт. 15 містить основні норми про слуг, невільних та підданих (кріпаків). В п. 1 цього артикулу вміщено дефініцію невільника, складену на підставі ЛС, SS, II, 32 (Servi ordinarii, vicarii, arearii, mercenarii); II, 16 гл.; ІМ.арт. З (Додаток, ч. 52). Арт. 19 містить правила про кари за вбивство чужого невільника, складені на підставі JM, 3. Пункт 1, арт. 21 — про кражу й «вивід» невільного чоловіка від його пана — складено на підставі кн. 5, розд. 70 ХП та аналогія* ної норми ЛС (розд. 12, арт. 15). Нарешті, в арт. 22 вміщено запозичені з JM, 3; SS, І, 52 ґл. правила про умови, на яких невільний чоловік може здобути волю й незалежне становище.

Глава XXVIII присвячена торговельному праву: купецьким договорам (контрактам), торгівлі й торгам на ярмар* ках. Вона складена, за вийнятком двох артикулів, на підставі німецьких джерел: SS, III, 66 ґл. про ярмарки та торги (арт. 1), про купівлю й продаж рухомих речей (арт. 2), JM 140, ЗС та ГГІМ про купівлю й продаж рухомих речей (арт. 3), про до* тримання торговельних договорів; SS, І, 9; JM, 99 — про товари, в яких після купівлі виявляться дефекти (арт. 4). Останні — 5 та 6 артикули щодо злодійства на ярмарках та торгах і судового поступовання в цивільних та карних справах під час ярмарків та торгів — складено на підставі ЛС із значними поправками й до* повненнями Комісії на підставі українського звичаєвого права.

Глава XXIX містить правила щодо сільських поряд* ків та селянського права. Арт. 1 містить правила про заборону судити хліборобів під час косовиці та жнив, а в інші місяці року — не затягати судового вирішення їх справ; про права сільської управи судити сторонніх людей в дрібних спра* вах, про кругову поруку сільської громади за борги, затягнені на громадські потреби, та про відповідальність за шкоди, спри* чинені скотиною. Правила ці запозичено з SS, II, 55, 4§, 38, при чому Комісія поробила скорочення й додатки. Арт. 2 — про приблудних коней і скотину — складено на підставі ЛС з поправ* ками Комісії, ХГІ (кн. 4, розд. 38) та SS, III, 36. В арт. З й останньому вміщено цілий статут про сільських пастухів, стадни* ків, плугатарів, погоничів та про їх права й обов’язки. За мате* ріял для цього статуту були: SS, II, 47, 54, ХП (кн. 5, розд. 83), ЗС (під гаслами: «Хліб», «Шкода», «Скотина») та АІІМ з пояс* неннями, додатками й доповненнями Комісії на підставі звичаїв українського сільського населення.

Глава XXX і остання Кодексу присвячена правному становищу в державі циган, татар, жидів та інших невірних, і карним нормам про злочини вбивства, поранення й образи їх чести. За головне джерело для цієї глави був ЛС, але поруч з ним Комісія дещ*. запозичила з правних книг німецького права та додала свої пояснення й до* повнення. Арт. 1 складено на підставі ЛС (про циган). В п. 1, арт. 2 вміщено заборону продавати, наймати, давати в заставу' земельні маєтки, грунти, двори, доми та інші нерухомості жи* дам і іншим невірним. Ці правила запозичено з ЗС (під сло* вом: «Жид») та з ЛС; в н. 2 вміщено правило про виплату мо* настирями чи полком або громадою жидові, татаринові тощо викупу за викупленого ними з полону християнина. Це правило запозичене з JM, 140, ЗС та «Порядку». В н. 5 вміщено за* позичене з «Порядку» правило про покарання жида за обиду, побої або образу чести новоохриіценого. В арт. 6 вміщено з тих же джерел правила про покарання жида або взагалі невір* ного за побої, покалічення, позбавлення життя або образу чести християнина. В арт. 7 вміщено запозичені з тих же джерел процесуальні правила, за якими християнин проти жида або ін» шого невірного може відприсяггись з двома соирисяжниками християнами, жид же може відприсягтися з другим жидом та християнином; також жид не може бути правним заступником на суді християнина, тільки жида або іншого невірного. В арт. 8 вміщено запозичену з «Порядку» Троїцького, так звану, «жидів» ську присягу», а в арт. 9 вміщено складене Комісією на підставі невідомого джерела (Комісія не подала цитати) правило про за* борону жидам або іншим невірним приїжджим носити «незви» клий одяг» з тих мотивів, що такий одяг може дати грунт для підозріння, що його одягнено в цілях шпіонажу (Додаток, ч. 53).

Висновки. Аналізуючи текст Кодексу за порядком його глав, артикулів та пунктів, ми порівнювали його з текстом джерел, які Комісія зазначила в коротких цитатах під текстом Кодексу. Одночасно ми перевіряли цитовані тексти ЛС та праць Щербича, Троїцького, Кушевича й інших джерел з текстом пер* шоджерел німецького права — Саксонського провінціяльного Магдебурзького міського права (JM) в латинському пере» кладі Яскера та карного кодексу імпер. Карла V (ССС). Пере» ведена таким способом аналіза тексту Кодексу та його джерел виявила нам у деталях працю Кодифікаційної Комісії, яку вона виконала, зводячи в один Кодекс норми численних своїх і чу* жих кодексів та правних книг різних авторів. Аналіза дала до» статній матеріял для носудку, яке джерело правило за основу для даної норми Кодексу, в якій мірі його зміст відбився на тексті й змісті цієї норми, що саме Комісія запозичила з вибра* ного нею джерела,, які зміни, доповнення та приклади*ілюстра* ції вона внесла до джерельного тексту, нарешті, які норми або правила утворила сама самостійно або на основі українського звичаєвого права та судової практики. На підставі здобутих та* килі способом даних можна скласти посудок про те, що являє собою Кодекс 1743 року з погляду джерел та яку ролю відіграло кожне окреме джерело при складанні його тексту Кодифі* каційною Комісією.

1. Перевівши підрахунок коротких цитат, які Комісія вмі* стила під текстом артикулів та пунктів Кодексу, ми при цій на* годі подали певні завваження й поправки щодо кількости цитат з кожного джерела та значення цієї кількости для кінцевого висновку про ролю того або того джерела при складанні Кодек* су (вище, стор. 76—78). І ам зазначено: 1) що кількість корот* них цитат з правних книг німецького права не відповідає дійс* пості, бо ж німецькі правні книги різних польських авторів мали ті самі основні джерела німецького прана, з яких вони черпали свій матеріял; 2) що більш самостійний в цьому відношенні Ли* товськин Статут 1588 р. для розділів про карне право й процес також мав одно з джерел, спільне з правними книгами німець* кого права — карний кодекс Карла V, а також підпав впливам «SS» в царині цивільного права; 3) що, нарешті, роля українсь* кого звичаєвого права була штучно зменшена через те, іцо Ко* місія або замасковувала це джерело цитатами з «Зерцала Сак* соиського» Щербича, або й зовсім не згадувала його в коротких цитатах. До цих попередніх завважень, які цілком підтвердила детальна аналізл Кодексу, мусимо додати ще одно завваження. Порівняння коротких цитат з текстом Кодексу виявило, що, ви* нисуючи цитати з різних німецьких джерел, іноді поруч з ними й цитати з Литовського Статуту, під одним і тим же артикулом чи пунктом, Комісія в значній більшості випадків бажала нока* зати, що в цитованих джерелах вона знайшла такі самі або ана* логічні норми; але цитати ці не значили, що Комісія позичила текст длЯ Кодексу з кожного із цитованих джерел. За відсут* нісгю «довгих цитат», цебто повних виписок запозиченого з джерел тексту, тільки шляхом порівняння тексту артикулів чи пунктів з цитованими місцями джерел можна було довідатись, з якого саме джерела, що саме і в якій мірі було запозичене Ко* місією та в якій формі внесене до Кодексу.

2. Аналіза, далі, показала, що більша частина глав Кодексу булл складена Комісією на підставі матеріялу, запозиченого з vcix основних джерел: Литовського Статуту, німець* кого права й українського звичаєвого права. Майже в кожній главі Кодексу можна знайти запозиченні: коли не з усіх, то, при* наймні, з двох джерел: Литовського Статуту й німецького права, або з німецького права й українського звичаєвого права, або ж з Литовського Статуту п звичаєвого права. Переважаючий вплив на зміст Кодексу мали: а) Литовський Статут в главах: I, IV, XVII, XIX, XXI та XXIV; б) джерела німецького права в главах:

II. VII, XIV, XV, XVI, XXIII, XXV, XXVII та XXX; в) укра* їнське звичаєве право в главах: V, VI та XXIX.

5. Щодо, зокрема, джерел німецького права, то роля й впливи їх позначились у Кодексі в трьох напрямах: а) занози*

чення з німецького права надали нормам Кодексу абстрактного характеру, що цілком відповідало інтенціям самої Кодифікаційної Комісії; б) джерела німецького права сприяли збільшенню й поширенню законодатиого матеріялу, що містився в Литовському Статуті, але був уже недостатній для регулювання иравного життя в Україні 18 ст.; особливо це поширення помітне на нормах Кодексу, що стосуються цивільного та почасти й карного права; в) на жаль, доводиться відзначити й негативний вплив на наш Кодекс одного з джерел німецького права — карного кодексу Карла V, до речі сказати, неофіційного джерела, яке Комісія використала не безпосередньо, а через «Постемпек» (Ґроїцького та почасти через Литовський Статут. На підставі цього джерела Комісія значно поширила матеріяльну частину карного права, як з погляду кількости видів злочину, так і з погляду посилення кар злочинцям, запозичила кари, що не від* повідали вже правосвідомості українського громадянства та виє* ла в Кодекс спосіб допиту «під муками». ,

4. Українське звичаєве право відіграло також немалу й своєрідну ролю при складанні Кодексу. Як самостійне джерело, звичаєве право було використане Комісією в переважній білю шості при складанні 3»х глав Кодексу, але роля його й вилив позначились на цілому Кодексі. Як джерело, українське звичає» ве право було використане Комісією у формі неписаного народ» нього права, або у формі постанов та розпоряджень органів ав5 тономної влади, або ж, нарешті, у формі звичаїв та практики існуючих того часу адміністративних і судових установ україн» ської держави. Але головна роля українського звичаєвого права виявилася в тому, що воно було використане кодифікаторами для зміни, пояснення й доповнення матеріялу, запозиченого з чужих джерел, а головне — для пристосування цього матеріялу до місцевих умовин життя й побуту. Українське звичаєве пра» во було для Комісії засобом, який вона використала для укра» їнізації запозичених чужоджерельних законів, воно утворило підложжя, ґрунт, на якому Комісія збудувала свою «Всезбірку прав, по яким судиться український народ».

5) На закінченн-я цих висновків треба спинитись ще на од» йому факторі, роля й вплив якого так яскраво відбились на тек» сті Кодексу, а саме — на творчій праці Кодифікаційної Комісії. Як уже зазначено під час опису праці Комісії для складання Кодексу, Комісія вийшла за вузькі межі чисто кодифікаційної праці. Запозичаючи певну норму чи правило з Литовського Статуту або німецького права, Комісія і: небагатьох лише випад» ках переносила до Кодексу дослівно текст джерела. Такі випад» ки були, зокрема, зазначені при аналізі тексту Кодексу. В не» реважній же більшості випадків Комісія, зібравши з різних джерел аналогічний матеріял для певної норми, з цьою матерія» лу або на основі його компонувала текст норми, яку і вносила до Кодексу. При цьому Комісія, коли вважала за потрібне.

доповнювала запозичений махеріял або пояснювала його основну ідею, ілюструвала прикладами з українського житія або іншим способом пристосовувала до місцевих умовим. Утворена таким способом і внесена до Кодексу норма закону лише своєю ідеєю була подібна до джерельної норми, з погляду ж зовнішньої форми, способу викладу й вислову вона була цілком новим ви* твором, автором якого була Комісія. Майже всі дефініції, вне* сені в Кодекс, є яскравими зразками цієї творчої праці Комісії, а деякі з них, навіть, зберегли цінні вказівки щодо самого про* цесу творчости Комісії (наприклад, дефініції иравпого заступник ка, иозовника й позваного та інші). Але цим праця Комісії не обмежилася. На підставі українського звичаєвого права та су- допої практики Комісія творила цілком нові нор.ми «на иользу малоросійского парода», або «на иользу судніцих и судимих», як вона висловлювалась, і цим вона не тільки переходила межі ко* дифікаційної праці, ба й сама ставала па місці законодавця. Оцінюючи працю кодифікаційної Комісії з цього погляду, мусів мо серед чинників, що вилинули на текст і зміст Кодексу 1743 р., на першому місці поставити живу, творчу пращо Комісії, якій, будь*що*будь, належить не тільки зовнішня форма Кодексу, але в багатьох випадках і його внутрішній зміст.

VI.

<< | >>
Источник: Андрій Яковлів. УКРАЇНСЬКИЙ КОДЕКС 1743 РОКУ «ПРАВА, ПО КОТОРЬІМЬ СУДИТСЯ МАЛОРОССІЙСКІЙ НАРОДЬ» ЙОГО ІСТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМАТИЧНИЙ ВИКЛАД ЗМІСТУ. Мюнхен - 1949. 1949

Еще по теме Аналіза тексту Кодексу з погляду його джерел:

  1. § 2. Поняття керівника органу виконавчої влади та його адміністративно–правового статусу
  2. 1.2. Еволюція національного законодавства про надання послуг у сфері освіти в контексті європейського вибору
  3. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  4. ТЕМА 2. ДЖЕРЕЛА ТОРГОВОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  5. § 2. Розгляд справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
  6. § 2. Джерела права
  7. Історики й правознавці про совісні суди та їх завдання
  8. Аналіза тексту Кодексу з погляду його джерел
  9. Систематичний виклад змісту Кодексу
  10. Про затвердження Інструкції про зміст, оформлення та порядок подання в ДКЗ України матеріалів геолого-економічної оцінки родовищ нафти і газу
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -