Загальне поняття зовнішніх форм об’єктивного юридичного права. Їхні види

Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих вони призна­чені регулювати, їхній зміст має бути так чи інакше сконструйований та виявлений назовні, об'єктивований, тобто виражений у певних знакових матеріальних «джерелах».

Загалом кажучи, форма об’єктивного юридичного права - це спосіб внутрішньої організації, а також зовніш­нього вираження змісту юридичної норми.

Відповідно, розрізняють внутрішню форму юридичної норми - спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) та зовнішню форму - такий спосіб об'єктивізації, зовнішнього вияву, матеріально-знакової фіксації змісту нор­ми, який засвідчує її загальну формальну обов'язковість та державну гарантованість.

Щоправда, слід зауважити, що у прямому сенсі ідеологіч­ним (психічним) джерелом юридичної норми є представлена державою воля домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства (або ж усього суспільства), зміст якої визначається певними, життєво зумовленими, потребами цих суб'єктів. А самі ці потреби (та й інтереси, що їх відображають) становлять «матеріальне» джерело такої волі.

Отже, тут термінопоняття «джерело права» у розглядува­ному (юридичному) аспекті має дещо умовний, специфічний, «фаховий» смисл.

Види зовнішніх форм (джерел) об'єктивного юридич­ного права:

1) юридичний звичай - санкціоноване і забезпечуване державою вже існуюче загальне звичаєве правило поведінки. Різновидом такого звичаю може бути, наприклад, релігійна норма, загальнообов'язковість якої почала забезпечуватись також державою;

2) юридичний прецедент - об'єктивоване (виражене зов­ні) рішення органу держави, ухвалене в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні на­ступних аналогічних справ;

3) нормативно-юридичний договір - встановлене за вза­ємною домовленістю кількох певних суб'єктів об'єктивоване загальне правило поведінки, формальна обов'язковість якого для них забезпечується державою;

4) нормативно-юридичний акт - письмовий документ компетентного органу держави (або уповноваженого нею ор­гану місцевого самоврядування чи громадського об'єднання), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру.

5) нормативні висновки, судження вчених чи високо­кваліфікованих юристів-практиків, які визнаються формально обов'язковими компетентними державними орга­нами (юридична доктрина).

6) релігійні канонічні тексти. Вони використовуються у тих державах (найчастіше країнах Африки та Океанії), які належать до теократичних, тобто таких, у яких приписи, правила,

норми певної релігії офіційно визнані загальнообов'язковими для всіх членів суспільства і їхнє виконання забезпечується дер­жавними, у тому числі державно-примусовими, засобами. Така ситуація нині спостерігається зокрема там, де панує релігія іс­ламу, канонічним джерелом якої є Коран.

Зв'язок і співвідношення між сутнісним типом і зов­нішньою формою об’єктивного юридичного права відобра­жається такими положеннями:

1) зовнішня форма права зумовлюється насамперед його історичним типом (тобто його конкретно-історичною соціаль­ною сутністю);

2) крім типу права, на його зовнішню форму впливають також інші соціальні явища, фактори (зокрема, внутрішня соці­альна ситуація в державі, історичні, національні, культурні традиції, рівень правової культури правотворчих суб'єктів, стан суспільної юридичної свідомості, юридичної науки та ін.), тому у кожному типі права, зазвичай, використовуються кілька його зовнішніх форм;

3) кожному історичному типу права притаманна найбільш поширена, основна його зовнішня форма;

4) форма права здатна, зі свого боку, впливати певною мі­рою на тип права, тобто на його соціальну сутність.

2.