ВИСНОВКИ

Проблема застосування Збройних сил України в ММО, якою збройні сили займаються вже понад 14 років, є винятково важливою. Це зумовлено великою роллю міжнародних миротворчих операцій у підтримці стабільності у всьому світі та окремих регіонах тощо.

Міжнародні миротворчі операції, як нове явище, що прийшло на заміну гуманітарної інтервенції, постійно розвивається та видозмінюється. Нормативно–правове забезпечення та організаційні питання застосування також постійно знаходяться у процесі розвитку і не повинні відставати від практики застосування підрозділів у міжнародних миротворчих операціях.

Останнім часом поставлена під сумнів здатність ООН щодо ефективності проведення миротворчих операцій. Це було викликано рядом об’єктивних причин, серед яких – відсутність окремих військ у ООН. Кризове регулювання потребує рішучих негайних дій, а багатонаціональні миротворчі сили на практиці направляються до району конфлікту з великим запізненням, причому рівень підготовки деяких національних контингентів абсолютно не відповідає вимогам. Окрім того, уряди держав у будь–який час мають можливість відкликати контингенти з місій і в ряді випадків так і відбувалось.

На думку експертів, ООН потребує постійного резерву збройних сил. Основна причина – характерні зміни загроз стабільності у світі. Участь у міжнародних миротворчих почала розглядатися державами як складова частина системи своєї національної безпеки. В цей період формується Концепція „Багатонаціональні операції другого покоління” або „Коаліційні миротворчі операції”. Ключовими моментами цієї Концепції є три положення :

· можливість відсутності згоди сторін для введення ММК;

· зменшення обмежень застосування сили;

· відмова від обов’язкового керівництва місією відповідними органами ООН.

Розвиток цієї Концепції ставить під сумнів традиційно створені принципи забезпечення міжнародної безпеки. Таким чином, втручання без врахування фактора згоди конфліктуючих сторін або офіційного уряду країни обов’язково призведе до дискредитації самого принципу миротворчості та знищення головної якісної ознаки держави – національно–державного суверенітету.

Сутністю проблеми миротворчих операцій останнього покоління (Ірак, Югославія), на наш погляд, є те, що миротворці усвідомлено або неусвідомлено стають фактично ще однією стороною конфлікту зі своїми інтересами та зазіханнями в регіоні проведення операції. Але політична ситуація у світі потребує участі України і в таких операціях для того, щоб залишатися вагомим політичним гравцем на світовій арені.

На захист виносяться пропозиції і висновки, отримані в результаті дослідження, що відображають позицію автора з питань теорії і практики залучення підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях, а саме:

1. Міжнародні миротворчі операції є одним з важливих інструментів досягнення відповідного рівня національної безпеки України, роль якого в подальшому буде зростати. Виходячи з цього:

· на основі аналізу досвіду миротворчої діяльності світового суспільства та практики застосування підрозділів ЗСУ в миротворчих операціях стверджується, миротворчі операції можуть здійснюватись, як під проводом ООН, ОБСЄ, так і під егідою окремих держав без безпосереднього керівництва відповідними органами ООН. Обґрунтовано, що застосування підрозділів ЗСУ в миротворчих операціях повинно здійснюватись лише на підставі Закону України „Про участь України в міжнародній миротворчій діяльності”. Тому необхідно розширити форми участі Збройних сил України шляхом внесення змін до Закону. Застосування Збройних сил України за межами держави в миротворчих операціях під егідою окремих держав можливе при визначенні типових задач, як „миротворчих” відповідно до законодавства або при наявності Резолюції ООН, що визнає ситуацію в районі можливого проведення операції такою, що створює загрозу стабільності та безпеці в регіоні;

· пропонується для ефективного використання результатів миротворчої діяльності в економічних інтересах України включати елементи CIVIC до миротворчих контингентів;

· соціальний захист військовослужбовців, що брали участь в міжнародних миротворчих операціях, не є досконалим.

Також пропонується увести індивідуальні програми медичного страхування миротворців. Поліси медичного страхування гарантуватимуть кваліфіковану багатопрофільну медичну допомогу, причому медичні послуги можливо підвищити до загальноприйнятого рівня за рахунок інших статей бюджету.

2. Відсутність концептуальних документів в Україні по проведенню ММО є причиною того, що рішення на участь в міжнародних миротворчих операціях приймаються без далекоглядної перспективи і без урахування стратегічних результатів застосування підрозділів, як приклад – миротворча операція в Іраку.

Концептуальні документи по проведенню миротворчих операцій повинні визначати основні політико–правові погляди держави на ММО на перспективу. Результатом удосконалення нормативно–правової бази, що регулює участь у міжнародних миротворчих операціях, буде Концепція миротворчої діяльності.

Основна функція Концепції – збалансування інтересів держави по розбудові ЗСУ та підтримка їх на відповідному рівні бойової підготовки та зобов’язанням перед світовим суспільством в особі ООН, згідно міжнародних договорів щодо надання підрозділів Збройних сил України для участі в миротворчих операціях. Концепція повинна відображати основні напрями державної політики з питань участі ЗСУ в міжнародних миротворчих операціях, що забезпечить раціональне використання Збройних сил України, не порушуючи внутрішній баланс та не ставлячи під загрозу здатність виконання своєї основної функції Збройними Силами України.

На наш погляд вони повинні відображати наступні моменти:

· участь у міжнародних миротворчих операціях повинна відповідати національним інтересам України;

· участь підрозділів Збройних сил України у міжнародних миротворчих операціях не повинна ставити під загрозу здатність України виконувати більш важливі обов’язки у рамках безпеки, тобто участь підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях не повинна впливати на їх загальну боєздатність;

· цілі застосування військових підрозділів у міжнародних миротворчих операціях необхідно чітко визначити, їх досягнення повинна забезпечити держава;

· застосування Збройних сил України повинно бути підтримане парламентом та суспільством України;

· Збройні сили України виконуючи міжнародні миротворчі операції повинні мати такий рівень свободи дій, що забезпечить умови для успіху місії та забезпечить безпеку контингенту без порушень норм міжнародного гуманітарного права.

3. Для підтримання відповідного рівня дисципліни та законності в миротворчих підрозділах вважається за необхідне включати елементи служби військового правопорядку ЗСУ до складу миротворчих контингентів. Для цього необхідно внести зміни до Закону України „Про військову службу правопорядку ЗСУ” в частині про місце служби. Положення Закону про те, що служба правопорядку, призначена для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, не дозволяє залучати ВСП до миротворчих контингентів, що не мають своїх окремих містечок при проведенні міжнародних миротворчих операцій.

Вважається за необхідне застосовувати інститут військово–польових судів у миротворчих контингентах для порушників закону з метою демонстрації невідворотності покарання, полегшеного доступу до свідків з місцевого населення та підвищення авторитету миротворчого контингенту. Застосування комплексу цих заходів для підтримання законності та дисциплінованості одночасно з розширенням повноважень командирів підрозділів дасть позитивний результат.

4. Миротворчі операції за своєю сутністю відрізняються від бойових. Принципи застосування підрозділів в таких операціях неоднакові. Окрім того, при взаємодії різних національних миротворчих контингентів існують розбіжності в класифікації та підходах щодо засобів виконання завдань. Відсутність у статутних документах Збройних сил України відображення частин проведення миротворчих операцій ускладнює розуміння для військовослужбовців суті завдань та принципів і способів їх виконання. З іншого боку, наявність двох різних підходів до виконання різних завдань ускладнює виконання місій, заплутує командирів. Пропонується максимально наблизити ці принципи та розробити єдині підходи щодо порядку проведення як бойових, так і миротворчих операцій. Основна вимога до статутно–нормативних документів – це чіткість та одностайність у розумінні їх положень.

5. Однією з принципових проблем у миротворчій діяльності України є низька якість призовного ресурсу. Причина більшості втрат при виконанні миротворчих операцій – слабка підготовка особового складу та відсутній якісний призовний ресурс. Пропонуємо на законодавчому рівні створити нову систему підготовки призовного ресурсу, яка відповідатиме таким принципам:

· створення позитивного іміджу військової служби у молоді за рахунок рекламної діяльності;

· створення системи пільг для військовослужбовців миротворчого контингенту по отриманню безкоштовної освіти з можливим подальшим працевлаштуванням;

· підготовка кандидатів на участь у міжнародних миротворчих операціях заздалегідь (школи, технікуму, тощо.)

При застосуванні миротворчих контингентів увести чотирьохступеневу систему підготовки миротворчого контингенту, приділивши особливу увагу четвертому етапу – процесу заміни контингенту на місцях. Цей період необхідно продовжити для якісного входження в курс справ контингенту, що прибув для заміни.

6. На даному етапі розвитку миротворчих операцій визначено міжнародно–правовий статус миротворчих контингентів, що беруть участь у різних типах місій.

Правовий статус військ ООН при проведенні миротворчих операцій передбачений вищезазначеним Статутом ООН та Конвенцією про захист персоналу ООН (1994 р.). Конвенція, до якої Україна приєдналась у 1995 році, визначає правовий статус персоналу ООН, до якого відносяться:

- особи, залучені або направлені Генеральним секретарем ООН як члени військового, поліцейського або цивільного компонентів операції;

- інші посадові особи та експерти, що відряджені ООН або її спеціалізованими установами, або Міжнародним агентством з атомної енергії, та які присутні в офіційному статусі у районі проведення операції ООН.

Конвенція не застосовується до операції ООН, що санкціонована Радою безпеки, як примусовий захід на підставі глави 7 Статуту ООН, в якій персонал залучається як комбатант проти організованих ЗС та до якої застосовується право міжнародних збройних конфліктів.

При проведення миротворчих операцій поза егідою ООН та ОБСЄ, міжнародно–правовий статус контингенту буде визначений як „окупаційні війська” які будуть діяти відповідно норм Женевських конвенцій.

Щодо удосконалення правових підстав застосування ЗСУ в миротворчих операціях, то необхідно внести зміни та доповнення до діючого законодавства.

Положення і висновки дослідження можливо використати при безпосередньому проведенні практичної роботи з метою удосконалення системи законодавства у сфері регулювання участі України в міжнародній миротворчій діяльності.