Місцевий апарат управління

У кожній з держав існували органи місцевого управління, які підкорялися єдиному центру в особі монарха. В Єгипті на місцях державне управління здійснювали голови номів. Вони представляли вищу судову і адміністративну влади в номі, збирали податі в скарбницю.

У Вавилоні з розширенням території держави спостерігалося прагнення провести сувору централізацію управління. Царі позбавляли місцевих патесі їх світської влади, зберігаючи за ними лише їх жрецьку гідність, або перетворювали їх у своїх намісників, у підлеглих обласних правителів — шакканакку. Крім цих обласних правителів, відомі також рабіануми — посадові особи, що очолювали більш дрібні територіальні одиниці. Ім підкорялися квартальні старости в місті, а в сільській місцевості — органи громадського управління. Названі чиновники очолювали в своїх областях усю адміністративну діяльність по збору податей, мобілізації населення на публічні роботи, відповідали за прибуття ополченців в армію.

В Індії існувала чітка структура органів управління на місцях і розміщення загонів військ для збереження суспільного спокою на території декількох селищ. На чолі кожного селища стояв сільський староста, на чолі десяти селищ — десяцький, на чолі двадцяти — староста двадцяти, двох сотень селищ — соцький і тисячі селищ — тисяцький. В обов’язки цих посадових осіб входило збереження громадського порядку в підпорядкованих ним селищах і боротьба із злочинцями. Крім того сільський староста був зобов’язаний стягувати з населення продукти, які мали щодня доставлятися цареві.

У містах також існувала чітка система управління. Для кожного міста призначався головний управляючий всіма справами. Крім того, в містах були міські ради, що складалися з шести колегій з п’ятьма членами в кожній.

Схожа система управління на місцях існувала і в Китаї. Так, на чолі кожної провінції стояли губернатори, які ділили свою владу з представниками військового відомства, що очолювали розквартировані там армійські підрозділи. Тільки в прикордонних областях цивільні і військові функції зосереджувалися в руках губернатора.

Керівництво общиною здійснювали староста і «батьки-старійшини». Нижчий адміністративний персонал, починаючи з волосних старійшин, не входив до складу чиновництва. На чолі міського самоврядування стояла рада старійшин. Бюрократичний контроль розповсюджувався і на органи місцевого самоврядування. Система взаємного стеження, відповідальності діяла на всіх рівнях: від сільської общини, побудованої на основі кругової поруки, до вищих чиновників, що відповідали за порушення наказу або за погану роботу підлеглих йому чиновників.

Таким чином, ми бачимо, що найбільш централізованою була система місцевого управління в Китаї. Вона відрізнялася від інших країн Стародавнього Сходу більшою організаційною стрункістю, суворо окресленим колом повноважень посадових осіб і відповідних установ.

2.3.