Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Особливості адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду

Побудова демократичного суспільства неможлива без установлення належного рівня забезпечення місцевих суддів як основного чинника забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у демократичній правовій державі.

Особливо в умовах після низки пережитих політичних подій проблеми здійснення судочинства потребують особливої уваги. Відновлення рівня довіри громадян до судової гілки влади посідає важливе місце у сфері розбудови правової держави.

Місцевий суд є першою сходинкою до захисту громадян своїх прав, свобод і законних інтересів - як правило, судом першої інстанції. Для виконання всіх функцій, покладених на місцевий суд, створено апарат суду, який є, по-перше, проміжною ланкою між здійсненням судочинства судами (суддями) та фізичними і юридичними особами, які звернулися до місцевого суду з позовами (заявами); по-друге, взяв на себе майже всі забезпечувальні функції щодо здійснення судочинства, щоб судді мали всі належні засоби (організаційні, технічні, фінансові, охоронні та ін.) для здійснення справедливого та у визначені строки судочинства; по-третє, надає фізичним і юридичним особам якісних адміністративних послуг у системі місцевих судів. В умовах сучасної судової реформи правовий статус працівників апарату суду та апарату суду загалом перебуває в процесі постійного організаційно-правового оновлення.

Таким чином, для забезпечення права на справедливий суд потрібно встановити належний рівень здійснення організаційної діяльності суду, а отже потрібно дослідити інститут адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду, визначивши його особливості.

Для формулювання змісту та визначення особливостей адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду слід з’ясувати поняття «статус», «правовий статус» та «адміністративно-правовий статус». Відповідно до тлумачного словника української мови статус - це певний стан чого-небудь [126]. О. Скакун відповідно до основ теорії права трактує правовий статус особи як систему закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права (тобто як такий, що має правосуб’єктність) координує своє поведінку в суспільстві [173]. Інші вчені, зокрема О. Зайчук і Н. Оніщенко, виходячи з позиції теорії права, визначають, що правовий статус - це система законодавчо встановлених і гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів та обов’язків суб’єкта суспільних відносин [48].

В юридичній літературі існує багато поглядів щодо поняття правового статусу з боку різних аспектів права. А. Панчишин дає таке визначення правового статусу суб’єктів суспільних відносин: це багатоаспектна, комплексна універсальна категорія, що має стабільну чітку структуру та встановлює характер і принципи взаємодії суб’єктів суспільних відносин між собою, а також через визначення їх прав, обов’язків та гарантій їх реалізації визначає місце суб’єкта в системі правовідносин [132]. К. Індус характеризує правовий статус юридичної особи як правову категорію, що системно характеризує суб’єкта правових відносин, відображає його права, свободи й законні інтереси у сфері державного управління, визначає міру відповідальності за вчинені правопорушення [69].

Правовий статус особи М. Баймуратов визначає як сукупність або систему суб’єктивних прав, свобод і обов’язків, які належать конкретній особі й закріплені в чинній системі права [11]. Під правовим статусом судді Н. Шульгач розуміє нормативно визначені права, обов’язки, гарантії, які сприяють судді здійснювати свої повноваження та особливості їх притягнення до відповідальності [206].

Учені-адміністративісти досить широко у своїх працях дослідили інститут адміністративно-правового статусу. Так, О. Гумін під адміністративно-правовим статусом особи розуміє комплекс прав і обов’язків, передбачених нормами адміністративного права [36]. Адміністративно-правовий статус громадянина України, на думку Ю. Битяка, визначається обсягом і характером його адміністративної правосуб’єктності, яку становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність [6]. О. Музичук під правовим статусом суб’єкта адміністративно-правових відносин розуміє систему закріплених у нормативно-правових актах ознак, які визначають його роль, місце та призначення у системі правовідносин, вказують на його відмінність від інших суб’єктів і порядок взаємовідносин між ними [114]. В. Галунько вважає, що адміністративно-правовий статус особи - це сукупність юридичних засобів, що характеризують місце і роль фізичної або юридичної особи в адміністративно-правових відносинах [4]. Р. Мельник зазначає, що правовий статус суб’єктів публічної адміністрації - це закріплена в нормативних актах сукупність взаємозалежних і взаємозумовлювальних функціональних інструментів (компетенція) та статичних якостей (цільовий, організаційно-структурний компоненти), необхідних для повноцінної участі цих суб’єктів у адміністративно-правових відносинах, забезпечення досягнення соціального ефекту [110]. Н. Олефіренко визначила адміністративно-правовий статус

адміністративного суду в Україні, який охоплює врегульований законодавством порядок створення, реорганізації, ліквідації адміністративних судів, визначення функцій і завдань суду та наділення його необхідною компетенцією [128]. Н. Армаш визначає адміністративно- правовий статус посади керівника органу виконавчої влади як поняття, зміст якого завжди полягає в сукупності нормативно визначених прав та обов’язків, характеризується специфічним обов’язком нести відповідальність у зв’язку з виконанням своїх повноважень і становищем посади керівника в системі управління [10]. В. Мащук визначає адміністративно-правовий статус апарату суду загальної юрисдикції як правове положення, зумовлене завданнями, функціями та повноваженнями, а також особливостями юридичної відповідальності, що врегульовані адміністративно-правовими нормами [106].

Таким чином, виходячи з положень теорії права і позицій різних науковців у галузі адміністративного права, можна дійти висновку, що адміністративно-правовий статус апарату місцевого суду - це сукупність прав, обов’язків, гарантій та повноважень апарату суду, які визначають його компетенцію (адміністративні обов’язки і права) у системі здійснення судочинства в Україні на основі реалізації норм адміністративного права, а також положень щодо адміністративної відповідальності в цій сфері.

Учені по-різному трактують кількість елементів правового статусу, тобто в сучасній теорії адміністративного права немає єдиного підходу до визначення елементів адміністративно-правового статусу. Основи теорії права передбачають, що до правового статусу особи входять такі базові елементи: правосуб’єктність; права, свободи, обов’язки, законні інтереси; юридична відповідальність; гарантії правового статусу [48]. Досить змістовною є думка Д. Бахраха, який статус державних органів поділяє на три основні інститути: 1) нормативно-цільовий, що визначає норми про мету й завдання діяльності; 2) організаційно-структурний, що відображає організаційні аспекти діяльності органу; 3) компетенції як сукупності владних повноважень і підвідомчості [12]. Р. Мельник до елементів правового статусу публічного службовця відносить права, обов’язки, підстави та межі відповідальності [110]. На думку В. Галунька, визначальними для аналізу адміністративно-правового статусу особи є такі юридичні інститути: 1) публічні суб’єктивні права та юридичні обов’язки; 2) правосуб’єктність особи; 3) адміністративна відповідальність; 4) у деяких випадках - дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації [4]. У свою чергу О. Марцеляк вважає, що до основних елементів правового статусу слід включати ті, які дають можливість зробити висновок про юридичне оформлення та відбуття органу як повноправного суб’єкта права, а саме правоздатність суб’єкта, його права й обов’язки та гарантії діяльності, бо саме ці елементи складають загальну статутну характеристику суб’єкта правовідносин [103]. Заслуговує на увагу думка О. Гуміна, який зауважив, що майже всі вчені виділяють у складі адміністративно-правового статусу особи права й обов’язки, а відносно решти елементів їх позиції різняться. Логічно виникає питання: чому структура правового статусу особи відрізняються від структури його адміністративно-правового статусу? Дослідник вважає, що швидше за все це пов’язано з тим, що відносини між особою та іншими суб’єктами обмежені адміністративно-правовим регулюванням - вони виникають, закріплюються й розвиваються за допомогою використання норм адміністративного права та у межах відносин, у яких одним із суб’єктів є орган публічної влади [36].

Отже, враховуючи думки та позиції різних учених щодо елементів правового статусу, до елементів адміністративно-правового статусу апарату суду слід віднести: адміністративну правосуб’єктність, функції апарату суду, компетенцію (тобто сукупність прав та обов’язків працівників апарату суду) та адміністративну відповідальність у цій сфері.

Для характеристики елементів правового статусу апарату місцевого суду необхідно визначити поняття «апарат місцевого суду». О. Калашник визначає апарат місцевого суду як об’єднання осіб, які працюють у місцевому загальному суді та виконують завдання, спрямовані на створення умов для здійснення правосуддя, а також функціонування місцевого загального суду як органу судової влади [72]. Досить обґрунтованим і змістовним є поняття апарату суду, визначене В. Мащуком: апарат суду - це самостійна структурна складова судового органу, що створена згідно із законом і становить собою організаційно поєднану сукупність підрозділів (управлінь, відділів, посад), працівниками яких є державні службовці, наділені виконавчо-розпорядчими повноваженнями для забезпечення необхідних матеріально-технічних, фінансових, кадрових, інформаційних та організаційно-технічних умов належного функціонування відповідного суду [106].

Отже, можна дійти висновку, що апарат місцевого суду - це підпорядкована йому структурна самостійна частина, яка утворена відповідно до законодавства та спрямована на організаційне, фінансове, кадрове, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення роботи суду й становить собою об’єднання посадових осіб, частину з яких складають державні службовці, що виконують свої функціональні обов’язки, мають відповідні права та наділені владними повноваженнями.

При цьому до функцій, які покладено на місцевий суд, належать такі:

1) посередницька - бути проміжною ланкою між здійсненням судочинства судами (суддями) і фізичними та юридичними особами, які звернулися до місцевого суду з позовами (заявами);

2) розвантажувальна - апарат суду взяв на себе майже всі забезпечувальні функції щодо здійснення судочинства, щоб судді мали всі належні засоби (організаційні, технічні, фінансові, охоронні та ін.) для здійснення справедливого та у визначені строки судочинства;

3) сервісна - надавати фізичним і юридичним особам якісні адміністративні послуги в системі місцевих судів. В умовах сучасної судової реформи правовий статус працівників апарату суду та апарату суду загалом перебуває в процесі постійного організаційно-правового оновлення.

Основним елементом правового статусу особи, на наш погляд, є його правосуб’єктність. С. Алексєєв визначив, що правосуб’єктність є первинною ланкою юридичних норм, де встановлюється загальне юридичне становище суб’єкта: суб’єкти мають певні взаємовідносини. Він вважає, що правосуб’єктність - це категорія, що має абстрактний характер і є потенційною можливістю особи бути учасником правових відносин [9]. Професор В. Галунько вважає, що адміністративна правосуб’єктність - це передбачена нормами адміністративного права юридична властивість фізичних і юридичних осіб бути учасниками адміністративно-правових відносин; вона складається з трьох елементів - правоздатності, дієздатності та деліктоздатності. [4]. На думку вченого, адміністративна правоздатність - це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати передбачені адміністративно-правовими нормами публічні права й обов’язки, здатність бути їх носієм. У свою чергу адміністративну дієздатність учений визначає як юридичну здатність особи своїми власними діями набувати права й обов’язки, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керувати своїми вчинками. Він уважає, що адміністративна деліктоздатність - це здатність особи нести адміністративну відповідальність за скоєні правопорушення [5]. В. Мащук визначив адміністративну правосуб’єктність апаратів судів, як і правосуб’єктність органів державної влади взагалі, як таку, що виявляється в нормативно закріпленій компетенції як сукупності юридично-владних повноважень, що надані їм для виконання відповідних завдань і функцій [106]. І. Діткевич трактує адміністративну процесуальну правосуб’єктність як специфічну особливість учасників адміністративного процесу, що визначає їх можливість бути носіями прав та обов’язків і можливість вступати в адміністративні процесуальні правовідносини [40].

Отже, адміністративна правосуб’єктність апарату суду - це передбачена нормами законодавства юридична властивість апарату суду бути учасником адміністративних правовідносин, тобто виконувати передбачені законом повноваження (мати відповідні права та обов’язки), а також нести юридичну відповідальність за належне і в повному обсязі забезпечення здійснення судочинства суддями місцевих судів, забезпечення організаційно-технічних прав учасників судових страв та інших осіб, які на законних правах перебувають в адміністративному приміщенні місцевого суду.

Проте в нашому дослідженні нас цікавить не загальна правосуб’єктність, а насамперед чинники її виникнення - як загалом в апараті суду в умовах його створення, реорганізації та ліквідації, так і окремо щодо правосуб’єктності керівника апарату місцевого суду та деяких його посадових осіб.

Відповідно до Типового положення про апарат місцевого й апеляційного судів у своїй діяльності апарат суду керується Конституцією України, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами, положенням про апарат суду, рішеннями зборів суддів, а також наказами й розпорядженнями голови суду, наказами керівника апарату суду [121]. Функції та повноваження апарату суду визначено у вищезазначених нормативно- правових актах.

Досить широко функції апарату місцевого суду визначено в Типовому положенні про апарат місцевого, апеляційного судів, який визначає, що апарат суду виконує такі функції із забезпечення роботи суду:

1) у сфері організаційного забезпечення - здійснює виконавчу, правотворчу обліково-аналітичну діяльність і діяльність у сфері безпеки (виконання наказів і розпоряджень голови суду, наказів керівника апарату суду); здійснює ведення судової статистики, забезпечує підготовку аналітичних довідок, таблиць, узагальнень з питань судової статистики та здійснює аналіз судової практики; формує статистичні звіти про роботу суду, огляди статистичних даних про підсумки діяльності суду; забезпечує облік та узагальнення пропозицій і зауважень, висловлених на зборах суддів суду; забезпечує організацію та проведення судових засідань, робочих нарад, міжнародних зустрічей, прес-конференцій та інших заходів; бере участь у підготовці проектів перспективних і поточних планів роботи суду, забезпеченні їх виконання, готує аналітичні матеріали щодо їх реалізації; організовує прийом громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до суду; бере участь у роботі з планування та проведення мобілізаційної підготовки в суді в умовах воєнного стану; бере участь у забезпеченні безпеки суддів і працівників апарату суду в умовах надзвичайних ситуацій та надзвичайного стану; забезпечує розроблення проектів відповідних актів щодо організації внутрішньої діяльності суду [121];

2) у сфері документального та інформаційно-технічного забезпечення - здійснює функцію документообігу (оформлення, фіксування, планування, зберігання, поширення документів), а також інформаційно-технічну та контрольну діяльність (забезпечує ведення протоколів зборів суддів суду, нарад, прес-конференцій тощо); забезпечує ведення журналів (протоколів) судового засідання, фіксування судового процесу (судових засідань) технічними засобами, проведення відеоконференцій; забезпечує ведення контрольних примірників актів законодавства України; розробляє та здійснює заходи щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням; забезпечує належну організацію роботи з документами в апараті суду, правильність їх оформлення та своєчасність проходження, приймання, реєстрації та експедиційної обробки; аналізує, опрацьовує та доставляє службову кореспонденцію відповідним адресатам; упроваджує передові технології організації роботи з документами в суді; забезпечує опрацювання, друкування, тиражування матеріалів і документів, пов’язаних із діяльністю суду; забезпечує розсилання в установленому порядку судових рішень, а також судових повідомлень і викликів; забезпечує підготовку і складання документів відповідно до чинного законодавства України та інструкції з діловодства у суді; організовує користування, облік і зберігання документів суду, комплектування архіву, підготовку документів та архівних справ для передання їх у встановленому порядку на постійне зберігання чи знищення, а також забезпечує дотримання режиму секретності; забезпечує функціонування, методичне і технологічне ведення відповідних баз даних інформаційних комп’ютеризованих систем індивідуального та колективного користування; здійснює інформаційно-технічне забезпечення судових засідань, зборів суддів; організовує бібліотечно-інформаційну роботу в суді; забезпечує функціонування автоматизованої системи документообігу суду, автоматизованого розподілу справ між суддями; забезпечує заходи взаємодії суду із засобами масової інформації; забезпечує підготовку та поширення матеріалів про діяльність суду; вивчає та узагальнює питання, які порушуються громадянами в їх зверненнях відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян»; організовує роботу щодо виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»; здійснює інформаційне наповнення веб-сайта суду; здійснює організацію доступу користувачів (суддів і працівників апарату суду) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і контроль за дотриманням вимог щодо захисту інформації; забезпечує надсилання електронних копій судових рішень до Єдиного реєстру судових рішень; вживає заходів щодо забезпечення підписувачів ключами електронного цифрового підпису [121];

3) у сфері фінансового, кадрового, матеріально-технічного забезпечення - здійснює управлінську, орієнтаційну, кадрову, підготовчу, аналітично-консультативну, сервісну діяльність (розробляє проекти штатного розпису та кошторису видатків на утримання суду; забезпечує підготовку пропозицій щодо обсягів фінансування суду); здійснює заходи щодо фінансового, кадрового забезпечення суддів і працівників апарату суду; забезпечує роботу з кадрами апарату суду та ведення кадрового діловодства суду; забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної служби з питань управління персоналом суду; здійснює добір персоналу суду; забезпечує організацію заходів з підвищення рівня професійної компетентності персоналу суду; здійснює документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення; здійснює аналітично- консультативне забезпечення роботи керівника державної служби в суді з питань управління персоналом і вносить йому відповідні пропозиції щодо вдосконалення роботи з персоналом суду; забезпечує у взаємодії з Державною судовою адміністрацією України та територіальними управліннями Державної судової адміністрації України суддів і працівників апарату суду необхідними засобами зв’язку та іншою оргтехнікою, здійснює господарське обслуговування суду; забезпечує дотримання вимог Закону України «Про охорону праці» [121].

Отже, функції та повноваження апарату місцевого суду визначаються спеціальним законом і підзаконними нормативно-правовими актами Державної судової адміністрації, виражені насамперед у Положенні про апарат місцевого суду у сферах організаційного забезпечення (здійснює виконавчу, правотворчу обліково-аналітичну діяльність і діяльність у сфері безпеки), у сфері документального та інформаційно-технічного забезпечення (виконує функцію документообігу, здійснює інформаційно-технічну та контрольну діяльність), а також у сфері фінансового, кадрового, матеріально- технічного забезпечення (здійснює управлінську, орієнтаційну, кадрову, підготовчу, аналітично-консультативну, сервісну діяльність).

Складовим елементом правового статусу апарату суду є компетенція його працівників. Згідно з основами теорії держави і права компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, поліції, прокуратури та ін.) - це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність владних повноважень (прав і обов’язків), юридичної відповідальності і предмета відання (предмет діяльності, функціональне призначення) [173]. На думку Н. Армаш, компетенція - це елемент правового статусу, який установлює сукупність юридично встановлених прав та обов’язків органу виконавчої влади або його керівника, реалізація яких забезпечує виконання їх основних функцій [10].

Таким чином, адміністративна компетенція працівників апарату місцевого суду - це сукупність юридичних обов’язків та адміністративних прав, якими наділено відповідних посадових осіб апарату місцевого суду для здійснення ними функцій і завдань організаційно-правового забезпечення діяльності місцевого суду, належних умова для здійснення суддями судочинства.

Права та обов’язки кожного працівника апарату суду визначено типовими посадовими інструкціями, які затверджені Наказом Державної судової адміністрації від 20 липня 2005 року №86 «Про затвердження

Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду» [116].

Більшість працівників апарату суду є державними службовцями. Основні права та обов’язки таких посадових осіб визначено Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-УШ «Про державну службу», ст. 8. якого регламентує основні обов’язки державного службовця. Так, державний службовець зобов’язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не припускатися порушень прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов’язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, не припускатися дискримінації державної мови й протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов’язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання й протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та вдосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію. Державні службовці виконують також інші обов’язки, визначені в положеннях про структурні підрозділи державних органів і посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах [49].

Отже, на працівників апарату суду як державних службовців законодавством (насамперед Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-УШ «Про державну службу») покладаються обов’язки: діяти на основі другого принципу правового регулювання «Заборонено все крім того, що прямо дозволено законом» та принципів і правил етичної поведінки державного службовця, ставлячи перед собою пріоритет прав і свобод людини з метою професійного й ефективного виконання своїх завдань у сфері діяльності місцевого суду.

Ст. 7 аналізованого Закону ґрунтовно визначає права державних службовців, відповідно до яких службовець має право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе й шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; чітке визначення посадових обов’язків; належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу; відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу; просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків; участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів; участь у діяльності об’єднань громадян, крім політичних партій; оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності; захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог, які висуваються до державного службовця; отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень; безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, зокрема висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності; проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри. Державні службовці також реалізують інші права, визначені в положеннях про структурні підрозділи державних органів і посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах [49].

Таким чином, для виконання вищезазначених обов’язків працівники апарату суду, як державні службовці, наділені законодавством такими правами: право на захист своєї честі, гідності та повагу до своєї особистості; дотримання належних умов праці, передбачених трудовим законодавством, з боку їх керівників та органів державної влади; право на участь у громадському житті суспільства; право на звернення до суду від неправомірних дій з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб; право на отримання необхідної інформації для виконання своїх посадових обов’язків, а також інші права, передбачені чинним законодавством.

Отже, права та посадові обов’язки працівників апарату місцевого суду передбачені законодавством України. Особливий статус мають працівники апарату суду, які є державними службовцями, оскільки здійснюють свої повноваження не лише відповідно до посадових інструкцій, а й відповідно до закону про державну службу; це пов’язано з тим, що на них покладено обов’язок виконання організаційно-розпорядчих владних функцій.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового статусу апарату місцевого суду. С. Алексеев під юридичною відповідальністю розуміє застосування до винної особи заходів державного примусу за вчинене правопорушення [9]. Досить влучною є думка М. Кельмана та О. Мурашина, які вважають, що юридична відповідальність - це визначені правом несприятливі наслідки, що настають для конкретної особи у зв’язку з учиненням нею правопорушення [73]. П. Рабінович вважає, що юридична відповідальність - це закріплений у законодавстві та забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали [161]. На думку Д. Лук’янець, юридична відповідальність - це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб’єктів), що можуть виявлятися в недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, завданні шкоди або збитків, виражена в застосуванні до осіб, які вчинили такі діяння, засобів впливу, що зумовлюють позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру. Вчений наголошує, що в чинному законодавстві передбачено різні класифікації юридичної відповідальності, проте виключний перелік видів юридичної відповідальності він визначає таким чином: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова та матеріальна [100].

Виходячи з визначень юридичної відповідальності, запропонованих видатними науковцями, можна вважати, що адміністративна відповідальність у сфері діяльності місцевого суду може стосуватися не лише невладних фізичних осіб, але й посадових осіб апарату суду в разі зловживання чи неналежного виконання ними посадових обов’язків.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України [88]. Відповідно до законодавства про державну службу, за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених законом про державну службу та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки й інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку [49].

На думку більшості вчених-адміністративістів, різновидом юридичної відповідальності, яка регулюється нормами адміністративного права поряд із нормами трудового права, є дисциплінарна відповідальність публічних фізичних осіб. Як визначив В. Середа, дисциплінарна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника відповідати перед керівним суб’єктом або уповноваженим органом за скоєний ним дисциплінарний проступок [170]. Варто сказати, що державні службовці відповідно до законодавства України несуть дисциплінарну відповідальність за порушення Правил етичної поведінки державних службовців, які регулюють моральні засади діяльності службовців і полягають у дотриманні принципів етики державної служби [147]. До державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби [49].

Згідно із Законом України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» державні службовці за вчинення корупційних правопорушень можуть бути притягнені до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку [54].

Прикладом притягнення до кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення працівника апарату суду є Постанова Івано- Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2012 року у справі № 0907/5709/2012, відповідно до якої Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську кримінальну справу про обвинувачення ОСОБИ_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.364 ч.1, ст.190 ч.1 КК України. ОСОБА_3, працюючи на посаді помічника судді Господарського суду Івано-Франківської області, будучи службовою особою, умисно вчинив заволодіння чужим майно шляхом обману і зловживання довірою. Шахрайство та зловживання своїм службовим становищем заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам у вигляді підриву престижу та авторитету органу державної влади в системі правосуддя. Відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.03.1993 року № 3723-ХІІ, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції від 25.03.2011 року № 14 ОСОБА_3, як помічник судді, була посадовою особою, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень та сприяє здійсненню правосуддя. Крім того, відповідно до ст.4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року №3206-VI ОСОБА_3 є суб’єктом корупційного діяння. Таким чином, ОСОБА_3 протягом перебування на державній службі на посаді помічника судді господарського суду Івано-Франківської області постійно здійснювала функції щодо практичного виконання завдань і функцій держави та згідно з положенням ч.1 Примітки до статті 364 Кримінального кодексу України була службовою особою. Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 вину у пред’явленому обвинуваченні визнав повністю. Пояснив, що він дійсно працював на посаді помічника судді Господарського суду Івано-Франківської області. Скориставшись довірою ОСОБИ_2, за нібито його працевлаштування дійсно отримав від останнього грошові кошти в сумі 1000 доларів США. Після вчинення злочину із займаної посади звільнився за власним бажанням, на даний час перебуває на обліку в державній службі зайнятості. У вчиненому розкаюється. Просив суд закрити цю кримінальну справу відносно нього у зв’язку зі зміною обстановки. Захисник ОСОБА_1 підтримала думку підсудного про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, оскільки ОСОБА_3 вперше притягається до кримінальної відповідальності, злочин, у скоєнні якого він обвинувачується, належить до злочинів невеликої тяжкості, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, перебуває на диспансерному обліку в кардіологічному відділенні міської клінічної лікарні. Прокурор проти задоволення такого клопотання заперечив, оскільки вважає, що закриття кримінальної справи з цих підстав є правом, а не обов’язком суду. Потерпілий в судовому засіданні заявив, що претензій будь-якого характеру до підсудного не має, просить суд суворо його не карати. На підставі наведеного, керуючись ст. 48 КК України, ст.ст. 7, 282 КПК України, суд постановив: ОСОБУ_3, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.364 ч.1, ст.190 ч.1 КК України, звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України у зв’язку зі зміною обстановки, кримінальну справу відносно нього закрити. Міру запобіжного заходу у вигляді застави, обрану відносно ОСОБИ_3, після набрання постановою законної сили скасувати [145].

Таким чином, цей приклад свідчить про реальне притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб - працівників апарату суду

Відповідно до ст. 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків [83].

Істотними є особливості відповідальності керівника апарату суду. Ст. 152 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453VI «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів і судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу [55]. Згідно з Наказом Державної судової адміністрації від 20 липня 2005 року №86 «Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду» керівник апарату суду несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх функціональних обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує місцевий суд, порушення трудової дисципліни, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов’язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням відповідно до законодавства України [116]. Ст. 63 Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-УШ «Про державну службу» передбачає, що керівник державної служби, який в установленому порядку не вжив заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення державним службовцем адміністративного проступку, корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, злочину до органу, уповноваженого розглядати справи про такі правопорушення, несе відповідальність згідно із законом [49].

Особи, які не є державними службовцями, проте є посадовими особами апарату суду, несуть відповідальність відповідно до Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни, неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань та обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки [116].

Таким чином, адміністративна відповідальність є одним із провідних елементів адміністративно-правового статусу апарату суду. Відповідальність працівників апарату суду може бути дисциплінарною, адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою. Юридична відповідальність державних службовців, які працюють в апараті місцевого суду, регулюється низкою нормативно-правових актів, оскільки вони перебувають на публічній службі. Важливими є норми щодо відповідальності керівника апарату суду, який несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, за невиконання або неналежне виконання своїх функціональних обов’язків, а також за неналежний порядок вжиття заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності. Також законодавством установлено відповідальність за неналежне виконання посадових обов’язків для працівників апарату місцевого суду, які не є державними службовцями.

Вищезазначене дає підстави зробити такі висновки:

1) апарат місцевого суду - це підпорядкована місцевому суду його структурна самостійна частина, яка утворена відповідно до законодавства та спрямована на організаційне, фінансове, кадрове, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення роботи суду і становить собою об’єднання посадових осіб, частину з яких складають державні службовці, які виконують свої функціональні обов’язки, мають відповідні права та наділені владними повноваженнями;

2) адміністративно-правовий статус апарату місцевого суду - це закріплена в нормативно-правових актах сукупність прав, обов’язків, гарантій та повноважень апарату суду, які визначають його компетенцію в системі здійснення судочинства в Україні, а також положень щодо юридичної відповідальності у цій сфері, що врегульовані нормами адміністративного права;

3) до елементів адміністративно-правового статусу апарату суду слід

віднести: адміністративну правосуб’єктність, функції апарату суду,

компетенцію (тобто сукупність прав та обов’язків працівників апарату суду) та адміністративну відповідальність;

4) адміністративна правосуб’єктність апарату суду - це передбачена нормами законодавства юридична властивість апарату суду бути учасником адміністративних правовідносин, тобто виконувати передбачені законом повноваження (мати відповідні права та обов’язки), а також нести юридичну відповідальність за належне і в повному обсязі забезпечення здійснення судочинства суддями місцевих судів, забезпечення організаційно-технічних прав учасників судових страв та інших осіб, які на законних правах перебувають в адміністративному приміщенні місцевого суду;

5) до функцій, які покладено на місцевий суд, належать такі: посередницька - бути проміжною ланкою між здійсненням судочинства судами (суддями) та фізичними і юридичними особами, які звернулись до місцевого суду з позовами (заявами); розвантажувальна - апарат суду взяв на себе майже всі забезпечувальні функції щодо здійснення судочинства, щоб судді мали всі засоби (організаційні, технічні, фінансові, охоронні та ін.) для здійснення справедливого та у визначені строки судочинства; сервісна - надавати фізичним і юридичним особам якісні адміністративні послуги в системі місцевих судів;

6) функції та повноваження апарату місцевого суду визначаються спеціальним законом, а також підзаконними нормативно-правовими актами Державної судової адміністрації, виражені вони насамперед у Положенні про апарат місцевого суду у сфері організаційного забезпечення (здійснює виконавчу, правотворчу обліково-аналітичну діяльність і діяльність у сфері безпеки), у сфері документального й інформаційно-технічного забезпечення (виконує функцію документообігу і здійснює інформаційно-технічну та контрольну діяльність), а також у сфері фінансового, кадрового, матеріально- технічного забезпечення (здійснює управлінську, орієнтаційну, кадрову, підготовчу, аналітично-консультативну, обслуговуючу діяльність);

7) адміністративна компетенція працівників апарату місцевого суду - це сукупність юридичних обов’язків та адміністративних прав, якими наділені відповідні посадові особи апарату місцевого суду для здійснення ними функцій і завдань організаційно-правового забезпечення діяльності місцевого суду, належних умов для здійснення суддями судочинства;

8) особливий статус мають працівники апарату суду, які є державними службовцями, оскільки здійснюють свої повноваження не лише відповідно до посадових інструкцій, а й відповідно до Закону про державну службу; це пов’язано з тим, що на них покладено обов’язок виконання організаційно- розпорядчих владних функцій;

9) на працівників апарату суду як державних службовців законодавством покладаються обов’язки: діяти на основі другого принципу правового регулювання «Заборонено все крім того, що прямо дозволено законом» та принципів і правил етичної поведінки державного службовця, ставлячи перед собою пріоритет прав і свобод людини з метою професійного й ефективного виконання своїх завдань у сфері діяльності місцевого суду;

10) працівники апарату суду як державні службовці наділені законодавством такими правами: право на захист своєї честі, гідності та повагу до своєї особистості; дотримання належних умов праці, передбачених трудовим законодавством, з боку їх керівників та органів державної влади; право на участь у громадському житті суспільства; право на звернення до суду щодо неправомірних дій з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб; право на отримання необхідної інформації для виконання своїх посадових обов’язків, а також інші права, передбачені чинним законодавством;

11) відповідальність працівників апарату суду може бути дисциплінарною, адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою. Також законодавством установлено відповідальність за неналежне виконання посадових обов’язків для працівників апарату місцевого суду, які не є державними службовцями;

12) адміністративна відповідальність є одним із провідних елементів адміністративно-правового статусу апарату суду, у сфері діяльності місцевого суду адміністративна відповідальність може стосуватися не лише невладних фізичних осіб, але й посадових осіб апарату суду в разі зловживання чи неналежного виконання ними посадових обов’язків.

Отже, особливостями адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду є комплекс засадних і формально законодавчих чинників, які встановлюють місце і роль суб’єктів публічної адміністрації (керівника апарату місцевого суду, посадових осіб апарату суду та апарату суду як відносно відокремленого інституту у сфері судової влади в цілому) у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів, яка складається з їх правосуб’єктності, компетентності (юридичних прав та адміністративних обов’язків) та відповідальності, що базуються на нормах адміністративного права, що мають подвійну юридичну природу: по-перше, базуються на джерелах організаційно-правового забезпечення діяльності судової влади, по-друге - на адміністративних джерелах регулювання публічної служби.

2.4.

<< | >>
Источник: БОЙКО В’ЯЧЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Особливості адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду:

  1. § 1. Особливості адміністративно–правового статусу керівників органів виконавчої влади, що обіймають посади державних службовців
  2. § 1. Адміністративне право Франції
  3. 2. Юридична природа і призначення адміністративної юстиції як провідної форми судового захисту прав громадян у державному управлінні
  4. 3. Принципи адміністративної юстиції та проблеми їх законодавчого закріплення
  5. 4. Проблема забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві
  6. § 3. Адміністративно-територіальний устрій українських земель і місцеві органи управління
  7. Правові засади попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні та їх місце в системі адміністративного примусу
  8. 3.2. Удосконалення правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  9. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  10. Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, які впливають на захист прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  11. 2 Форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  12. Нотаріус як особливий суб’єкт адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією
  13. Напрями розвитку адміністративно-правових засобів протидії дискримінації за ознакою інвалідності
  14. Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  15. Нормативне регулювання адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  16. Принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  17. Поняття та зміст кадрового забезпечення діяльності місцевих судів
  18. Роль і місце Державної судової адміністрації України в забезпеченні діяльності місцевих судів
  19. Особливості адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду
  20. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -