8.4. Центральне та місцеве управління держави франків
Показником могутності держави стало проголошення Карла імператором, у руках якого зосереджувалася значна влада, що свідчило про перетворення його на абсолютного монарха.
Та глава держави змушений був ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не приймалося жодне важливе рішення. Найвпливовіші світські та духовні феодали утворювали постійну раду при імператорові.Важливою складовою частиною державної систем й були так звані "травневі поля" (у стародавні часи - збори всього дорослого вільного чоловічого населення, на яких радилися щодо вирішення важливих справ). У часи Карла так називалися з'їзди впливової церковної та світської знаті. Та на них тільки обговорювалися питання, а остаточне рішення приймав глава держави. На цих з'їздах Карл видавав укази й особливі збірники розпоряджень - капітуляції (від лат. саріїиіа -глава, розділ). Саме тоді вперше стали надавати важливого значення поширенню указів у письмовій формі, щоби влада короля проявлялася по всій імперії.
З посиленням центральної влади формуються органи державного управління, особливості яких були такі:
- посадові особи, призначені королем для господарського управління, одночасно здійснювали й адміністративно-судову владу над населенням; -
винагородою за службу на користь держави були земельні наділи, а також право залишати на власну користь частину податків; -
не існувало розмежування між деякими сферами управління та суду.
Лише в системі органів центрального управління того часу намітилося певне розмежування в компетенції. Однак спеціального відомчого апарату ще не було.
57
Вищі посадові особи називалися міністеріалами.
Саме вони, | фактично, очолювали державне управління та суд. До найважливі- І ших міністеріалів належали: майордом (керуючий королівським і двором); пфальцграф (юридичний радник короля, очолював королівський суд, стежив за королівськими слугами); тезаурарій (державний скарбник); референдарій (керівник королівської канцелярії); маршал (керівник військових формувань); архікапеяан (духівник короля).Уся країна була поділена на округи - паги, на чолі кожного з яких стояв призначений королем з місцевої знаті граф (тоді це був не титул, а посада). Він очолював ополчення, збирав податки, вершив суд спільно з особливими засідателями - шеффенами. Крім цього, існували "королівські посланці" з найближчого оточення монарха для спеціальних доручень. Вони розїзджали по країні, контролювали місцевих управителів, судили від імені короля. Округи поділялися на сотні, що спочатку очолювалися виборними особами, а згодом призначуваними представниками монархії- центенарієм (на Півночі) або вікарієм (на Півдні). Вони підпорядковувалися графові та мали повноваження аналогічні йому, тільки в межах сотні. Сотні утворювались із общин (марків), які зберігали самоврядування. На кордонах країни округи об'єднувались у герцогства, управління якими здійснювали герцоги.
Еще по теме 8.4. Центральне та місцеве управління держави франків:
- Держава у франків й англосаксів
- 8.2. Виникнення держави франків і основні періоди її розвитку
- 8.5. Судова система держави франків
- §3. Держава і право франків й англосаксів
- ТЕМ А 8 Ранньофеодальна держава і право франків
- Місцевий апарат управління
- Акти відділів та управлінь місцевих державних адміністрацій
- Організація місцевих органів державного управління u самоврядування у Північній Буковині
- Розділ V Адміністративне право і управління в основних сферах місцевого самоврядування
- Держава, органи місцевого самоврядування: реалізація прав і свобод громадян
- ГЛАВА 1 історичний огляд розвитку системи центральних та місцевих органів виконавчої влади в Україні у 1990–2005р.
- § 5. Співвідношення органів держави та органів місцевого самоврядування
- § 6. Участь у цивільному процесі країн СНД органів державного управління, місцевого самоврядування, організацій і громадян з метою захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб