КОНЦЕПЦІЯ «ЗАГАЛЬНОГО БЛАГА». ПРИНЦИПИ, ВИРОБЛЕНІ СУДОВОЮ ПРАКТИКОЮ

Для легітимного запровадження на національному рівні заходів, які будуть обмежувати чи перешкоджати реалізації права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, такі заходи мають характеризуватись за усією сукупністю наступних критеріїв:

належати до сфери, яка не була гармонізована на рівні Співтовариства;

[Оскільки нормативні акти, метою яких є гармонізація національних поло­жень, вже містять мінімальні застереження щодо «загального блага», які мають застосовуватись на рівні Співтовариства.

переслідувати мету «загального блага»;

[Європейським Судом Справедливості визначено, що за відсутності гармо­нізації на рівні Співтовариства до сфери застосування концепції «загального блага» можуть потрапляти такі питання:

— професійні вимоги, які пред'являються з метою захисту прав отримува­чів послуг;

— захист працівників, включаючи соціальний захист;

— захист прав споживачів;

— захист доброї репутації фінансового сектору держави;

— запобігання шахрайству;

— суспільний лад;

— захист інтелектуальної власності;

— збереження історичної та культурної спадщини держави;

— культурна політика та захист культурної різноманітності у аудіо-відео секторі;

— єдина система оподаткування;

— правила безпеки дорожнього руху;

— захист інтересів кредиторів;

— законність комерційних операцій;

— забезпечення належної процедури відправлення правосуддя.

Цей перелік не є вичерпним, і Суд Справедливості залишає за собою право на його доповнення].

— мати недискримінаційний характер;

[Цей принцип має застосовуватись буквально, за винятком тих випадків, коли дискримінаційні заходи запроваджуються, виходячи з міркувань публіч­ного порядку, громадської безпеки та охорони здоров'я1].

— бути об'єктивно виправданими;

[Запроваджувані заходи не мають виходити за рамки того, що є необхідним для досягнення поставленої мети].

Як передбачено ст. 46 Договору про ЄС.

36

— бути пропорційними переслідуваній меті;

[Запроваджувані заходи, спрямовані на досягнення певної мети, мають бути мінімально обмежуючими. Однак факт того, що одна держава запроваджує менш суворі правила, ніж інша, не свідчить автоматично про те, що правила остан­ньої не відповідають критерію пропорційності і, внаслідок цього є несумісними з правом Співтовариства2].

— щодо критерію переслідування мети «загального блага» — вимоги, що ставляться для її досягнення, не мають дублюватись для особи, яка на­дає послуги у приймаючій державі — члені після того, як вони вже попе­редньо закріплені і застосовуються до неї згідно з положеннями націо­нального законодавства держави — члена походження.

їм

2 Сазе С-384/93 Аїріпе Іпуе5(теп(5 БУ[1995] ЕСК 1-1141.