Загальна характеристика концепцій розуміння права
Праворозуміння є завжди суб'єктивним, оскільки кожна людина сприймає його посвоєму, залежно від розвитку, традицій, звичаїв і в цілому від стану суспільства.
Уже в стародавньому Римі юристи відрізняли поняття «право» і «закон». На сучасному етапі розвитку юридичної науки також не існує єдиного, загальновизнаного поняття «права». Протягом XVIIXX століть виникло багато різних концепцій і теорій про поняття та розуміння права, які дійшли до нас. Серед них можна виділити різні підходи до розуміння права, такі як: теорії природного, позитивного (нормативного) права; історична школа права, психологічна, соціологічна теорії права.> Ідеї теорії природного права виникли ще в стародавніх Греції та Римі. Платон і Сократ у своїх працях робили спробу обгрунтувати право як справедливість, що базується на моральній основі і закладене самою природою в людині.
Згодом, у XVIIXVIII ст., ці ідеї знайшли свій розвиток у працях Т. Гоббса, Г. Греція, Д. Локка, О. Радіщева та інших вчених. Прихильники цієї теорії відрізняли поняття «право» і «закон». Вони стверджують, що політичне і правове життя суспільства має відповідати вимогам природного права, яке походить із самої природи людини і
113
громадянина. Тому чинне в державі законодавство повинно закріпити й забезпечити права і свободи, які обумовлені самою природою. Теорія природного права базується на визнанні цивілізації, пріоритетами якої є ідеї справедливості, добра, невід'ємність прав і свобод людини, панування розуму. Представники теорії природного права стверджували, що право, яке творить держава, має своє значення лише тоді, коли воно відповідає основам природного права.
З критикою теорії природного права виступали представники історичної школи права, представниками якої були Г.
Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пухта. Вони вважали, що теорія природного права тотожна нормативістській (позитивістській) теорії. На їх думку, право це історичне явище, що як і мова, виникає поступово, непомітно, стихійно, у результаті діяльності людей, а законодавча влада тільки систематизує та доповнює його. За цією концепцією право, перш за все, це правові звичаї, а закони, похідні від звичаєвого права, грунтовно перевірені часом. Законодавець не може на свій розсуд творити право, повинен враховувати в законодавчому процесі культурноісторичні й національні особливості права. Будьяке право не може функціонувати, якщо воно відірване від історичного розвитку суспільства. Таке твердження в цілому є позитивним. Недолік цієї теорії в тому, що перебільшена роль правових звичаїв.Представниками концепції позитивізму в праві, що виникла і оформилась в XIX ст., були Д. Остін, Н. М. Коркунов, Г. Ф. Шершеневич, згодом Г. Кельзен. Право, згідно з їх уявленнями, є сукупністю норм, даних об'єктивно, які не потребують ідеологічного обгрунтування. Вихідний елемент права норму права позитивісти розглядали як раз і назавжди постійну догму, а єдиним джерелом права визнавали державну владу, наділену примусовою силою. Право, вважає Г. Кельзєн, це сукупність правил поведінки, які регулюють суспільні відносини, з точки зору належного і сущого, незалежно від реального життя. Право виникає безпричинно, із самого себе, з першої (основної) норми, котра і забезпечує єдність та узгодженість права.
114
У цій теорії позитивним є те, що такий підхід дає змогу створити і вдосконалити систему законодавства, а негативним нехтування природними і моральними аспектами в праві.
Психологічна теорія права виникла у XIX ст. і найбільшого розвитку досягла у XX ст. її засновниками були: в Україні Л. Петражицький, Західній Європі Г. Тард, Л. Кнапп та ін. За цією концепцією психіка людини це фактор, який визначає розвиток суспільства. Поняття і сутність права не пов'язуються з діяльністю законодавця, а характеризуються як правові емоції, переживання людей. Правові явища це особливого роду складні емоційноінтелектуальні психічні процеси, які здійснюються у сфері психіки індивіда.
Право ними поділяється на:
S позитивне (встановлене державою); •S інтуїтивне (результат внутрішнього, інтуїтивного самовизначення індивіда).
Інтуїтивні переживання (інтуїтивне право) виступають регулятором поведінки людини і тому вважаються реальним, діючим правом. Воно визнається критерієм оцінки позитивного права.
На їхню думку, протиріччя між позитивним та інтуїтивним правом є причиною соціальних катаклізмів.
Позитивним у цій теорії є те, що вона враховує психологічні особливості людей, роль правосвідомості у правовому регулюванні суспільних відносин, негативним відірвана від об'єктивної реальності.