АКЦЕНТ НА «ХВОРІСТЬ» НОРМИ, А НЕ НА «НЕДОСКОНАЛІСТЬ» ЗАКОНУ

Говорити про необхідність адаптації законодавства України до законодавст­ва ЄС можна довго і багато. Проте не будемо зупинятись на необхідності вико­нання УПС як міжнародного договору, за яким Україною було прийнято на себе ряд зобов'язань, зокрема, йдеться про статтю 51 УПС.

Поглянемо на адаптацію з іншого боку, як на моживість поліпшення україн­ського законодавства, як на механізм вирішення проблем тих, хто з цим зако­нодавством працює, за допомогою міжнародно-правових зобов'язань України перед ЄС.

Саме демонстрація дійовості такого механізму і є основною метою Проекту-Моніторингу взагалі та його частини в контексті реформування сектору фінан­сових послуг зокрема.

Тому в ході реалізації Проекту-Моніторингу основний акцент робився саме на «хворих місцях» українського законодавства. Тобто, говорячи про вдоскона­лення законодавства України, що регулює фінансові послуги, ми перш за все маємо на увазі вдосконалення конкретних правових норм, які є «хворими», а не говоримо про те, що «поганим» є весь закон. Цей підхід було покладено в основу всього Проекту-Моніторингу.

Саме тому при зборі «проблем» українського законодавства, що регулює сферу фінансових послуг, особлива увага приділялась отриманню інформації від основних учасників цього ринку. Адже саме вони день у день натикаються на недосконалість українських нормативно-правових актів, з якими вони ма­ють якимось чином «уживатися». І такі процедури «уживання» віднімають у учасників цього ринку безліч часу і ресурсів, які можна було б використати з більшою користю для розвитку бізнесу.

БАНКІВСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Вимога щодо подання документів для видачі банкам банківських ліцензій, обґрунтованої необхідності в яких немає.

Перелік документів, що необхідні для отримання банківської ліцензії, міс­титься в главах 6 та 7 постанови Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окре­мих операцій».

В цих главах документи, що подаються для отримання банківської ліцензії, поділяються на основні та спеціальні. До основних належать:

а) клопотання банку про видачу банківської ліцензії за підписом голови правління банку (додаток 2);

б) інформація про керівників банку, зазначених у підпункті «г» пункту 3.1 цього Положення, яка подається за формою, встановленою в додатку 4,

156

яка повинна бути засвідчена Операційним управлінням Національного банку (по банках, кореспондентський рахунок яких відкрито в Опера­ційному управлінні Національного банку) або територіальним управлін­ням за місцезнаходженням банку згідно з вимогами Інструкції з діловод­ства в центральному апараті та установах Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 2000 року № 40. Крім того, зазначена інформація засвідчується відповідним підрозділом банку, який займається кадровими питаннями;

в) відомості про забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційни­ми засобами, що відповідають вимогам Національного банку, потрібним для здійснення банківських операцій;

г) документ на право власності на приміщення (свідоцтво про власність, цивільно-правові угоди, що підтверджують право власності) або договір оренди на приміщення, в якому буде розміщено банк на строк не менше п'яти років;

ґ) відомості про відповідність технічного стану та організації охорони при­міщень банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

До спеціальних документів належить план (бізнес-план), що визначає види діяльності згідно з банківською ліцензією на поточний рік та стратегію діяль­ності на наступні три роки (у розрізі кожного року окремо), який має містити:

— розрахунок балансового звіту (за формою № 11 (місячна) на кінець кож­ного фінансового року за підписом голови правління і головного бухгал­тера банку;

— розрахунок звіту про фінансовий результат (за формою № 2-КБ) усієї діяльності банку та окремо за кожним видом діяльності на кінець кож­ного фінансового року за підписом голови правління і головного бухгал­тера банку;

— опис банківських операцій з обґрунтуванням їх економічної доцільності (економічного ефекту);

— коло клієнтів, яких банк має намір залучити з метою обслуговування;

— розрахунок прибутковості всієї діяльності банку та за кожним видом діяльності окремо на кінець перших трьох років за підписом голови прав­ління і головного бухгалтера;

— економічне обґрунтування прогнозних показників розрахунку балансо­вого звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат (опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових результатів діяльності, формування фондів та резервів у розмірах, потрібних для покриття мож­ливих збитків, прогнозний розрахунок дотримання економічних норма­тивів);

— опис та дані про управлінську та організаційну структуру банку (підроз­діли, у тому числі підрозділи внутрішнього аудиту та з питань аналізу та управління ризиками, їх підпорядкованість, порядок прийняття рішень);

— внутрішні положення про правління (раду директорів) банку, а також відповідні внутрішні положення, що регулюють виконання ним опера­цій, право на здійснення яких надає йому банківська ліцензія Націона­льного банку.

157

та до Генерального департаменту банківського нагляду в двотижневий строк з дня внесення змін до них.

Як бачимо, перелік документів є дуже великим. Саме подання бізнес-плану може викликати певні труднощі, оскільки банківські показники, які зазнача­ються в ньому, є доволі динамічними, а джерела залучення коштів в процесі банківської діяльності залежно від їх доходності можуть змінюватись. Тому на сьогоднішній день ця норма може розглядатися як стримуючий фактор роз­витку банківської діяльності в Україні навіть на першій стадії її становлення, тобто на стадії створення банку.

В праві ЄС це питання врегульовано в статтях 4—17 Директиви 2000/12 Європейського парламенту та Ради від 20 березня 2000 року щодо започатку-вання діяльності кредитних установ та її ведення. В них встановлюється пере­лік основних вимог для отримання ліцензії. Крім таких основних вимог до кредитної установи, як розмір початкового капіталу, власних коштів, визнача­ється необхідний документ, який потрібно пред'явити для отримання ліцен­зії — програма діяльності (рго§гатте оГ орегаІіот/рго§гатте сГасІіуіІез). В програмі діяльності повинна міститися інформація про види діяльності, які установа планує здійснювати, та організаційну структуру установи.

Прикладом застосування цього положення директиви може виступити фран­цузьке право, яке відповідає стандартам та духу права Європейського Союзу. Французький закон встановлює, що в програмі діяльності установа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, повинна зазначити:

— опис та обсяг операцій, які установа бажає здійснювати, та коло клієнтів;

— інформацію про керівництво (організаційна структура керівництва уста­новою, відповідальні особи (прізвища та відповідальність керівників уста­нови та її департаментів) з наданням їх сиггісиїит уііае);

— людські ресурси (чисельність робітників з можливим збільшенням про­тягом трьох років та фонд заробітної плати);

— опис технічних, бухгалтерських та інформаційних засобів, необхідних для початку здійснення діяльності (комп'ютерна техніка, інформаційні мережі, доступ до мережі Інтернет).

— деонтологічні заходи;

— здійснення діяльності за кордоном (чи передбачається вільне надання послуг або відкриття структурного підрозділу на території іншої держа-ви-члена ЄС або на території третьої країни).

Отже, приклад Франції яскраво ілюструє, що бізнес-план та програма діяль­ності не є тотожними поняттями — бізнес-план спрямовано на визначення економічних показників, в той час як програма діяльності в більшій мірі описує організацію установи та її майбутні дії.

2. Недосконалість механізму резервування під портфельне інвестування

Механізм обов'язкового резервування є одним з важелів монетарно-грошо­вої політики регулювання грошової маси. Він здійснюється за рахунок комер­ційних банків шляхом «блокування» частини коштів, які залучаються на гро­шовому ринку, головним чином на платній основі, в результаті чого, по-перше,

158

скорочуються ресурсні можливості банку, по-друге, зменшується дохідність бан­ківських операцій.

Одна з актуальних проблем банків полягає в самому підході до резервування під портфельне інвестування, тобто певним чином гарантувати вклад коштів від ймовірного ризику виникнення фінансових втрат, через інвестування кош­тів в ті чи інші види цінних паперів при формуванні портфелю цінних паперів. Постанова Правління Національного банку України від ЗО грудня 1999 року № 629 «Про затвердження Положення про порядок розрахунку резерву на від­шкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» (далі — Положення) регламентує основні методологічні засади створення резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що вини­кають в разі:

— погіршення фінансового стану емітента цінного папера;

— зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринко­вих процентних ставок;

— зміни інвестиційної політики банку.

Для уникнення можливих збитків внаслідок вищенаведених обставин, відпо­відно до цього ж Положення, основою розрахунку резерву для портфелю цінних паперів є розподіл цінних паперів на чотири категорії (п. 4.7 Положення):

Категорія 1: цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2: цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3: цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4: цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

Залежно від категорії цінних паперів в портфелі визначається методологія оцінки портфелю цінних паперів, тобто методика визначення ринкової вартос­ті груп цінних паперів у портфелі банку на продаж та у портфелі банку на інвестиції. Приклад розрахунку в балансовому вигляді встановлюється Інструк­цією щодо заповнення тимчасової форми «Інформація щодо формування коме­рційними банками резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами» на 2000 рік», що затверджена листом Національного банку України від 29 травня 2000 року № 43-220/2361-3464.

Але норми резервування визначаються Національним банком України залеж­но від ліквідності цінних паперів. Показники ліквідності імперативно визначає сам НБУ. Банку економічно невигідно резервувати такі гроші під цінні папери, що формують портфель, бо такі норми призводять до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банку, тобто скорочення їх вільної ліквідності, зни­жується рівень чистого прибутку від операцій з цінними паперами, ліквідність яких залежить в основному від господарської діяльності емітента.

З метою стимулювання розвитку банківської системи необхідно максималь­но зменшити норми обов'язкового резервування шляхом впровадження інших інструментів регулювання грошової маси. В іншому випадку економічна неви­гідність формування банком портфелю цінних паперів може бути приводом спрямувати кошти на інші фінансові інструменти, тим самим виключивши себе з ринку цінних паперів.

159

3. Проблема з поданням звітності акціонерів банку — нерезидентів

Форма № 645 «Інформація щодо суб'єктів господарювання, у яких власник істотної участі банку має участь, що перевищує 10 відсотків», затверджена по­становою Правління Національного банку Україна від 27 липня 2001 року № 296, повинна подаватися комерційними банками щорічно до 15 лютого після звіт­ного періоду територіальним управлінням НБУ.

В цій формі зазначаються повна назва суб'єкту господарювання, в якій вла­сник істотної участі комерційного банку має участь, що перевищує 10%, його юридична адреса, ідентифікаційний код, вид економічної діяльності, участь юридичної особи — власника істотної участі в статутному капіталі суб'єкта го­сподарювання на дату набуття ним статусу власника істотної участі в банку та на звітну дату.

Проблема полягає не стільки в поданні самої форми №645, а в тому, що форма подається разом з річним звітом власника істотної участі в банку, який включає в себе звіт про основні показники діяльності підприємства, баланс на 31 грудня звітного року (форма № 1), звіт про фінансові результати за рік (фор­ма № 2), супровідну записку до річного звіту.

Юридична особа — власник істотної участі повинна подати відповідні доку­менти, що її стосуються, так щоб комерційний банк встиг подати документи до 15 лютого. У випадку, коли юридична особа — власник істотної участі є нерези­дентом, то виникає проблема з дотриманням строків, оскільки може виникати така ситуація, що в своїй державі юридична особа ще не підготувала такі звітні документи через те, що ще не настали строки їх подачі, а в Україні вже потріб­но було їх подати.

Наявна ситуація неодмінно призведе до застосування штрафних санкцій до комерційних банків за порушення встановлених строків подачі річної звітності. Але насправді комерційні банки не мали наміру їх порушувати, а це виходить через те, що встановлені строки не дають фізичної змоги сумлінно дотримува­тися їх. А зобов'язати юридичну особу — нерезидента подавати річну звітність раніше встановленого її державою строку також є неможливим і нераціональним.

на

4. Необхідність отримання дозволу НБУ придбання пакету акцій комерційного банку (істотної участі)

Відповідно до ст. 34 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-111 «Про банки та банківську діяльність» в Україні необхідно отримати письмовий дозвіл Національного банку України для придбання істотної участі в банку. Для його отримання подається велика кількість документів щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі в банку. Перелік таких документів встановлено в п.5 Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року № 375.

Проблема полягає в тому, що видача письмового дозволу є занадто заре-гульованою.

По-перше, потрібно зазначити, що, як підказує європейський досвід, для придбання істотної участі в кредитній установі отримання дозволу є зайвим. При придбанні істотної участі необхідно лише проінформувати компетентні органи (про це піде мова трохи пізніше).

160

По-друге, пакет документів, який подається особою, містить необгрунтова­не великий обсяг фінансової та приватної інформації, що відбирає досить бага­то часу та майже повністю розкриває внутрішню інформацію про особу, що теж не є позитивним моментом для заявника.

При видачі письмового дозволу НБУ враховує статус заявника, тобто відпо­відно до розподілу на фізичну/юридичну особу та резидента/нерезидента ви­значається різний обсяг інформації, необхідної для отримання дозволу. Але навіть при такому розподілі певна інформація не має істотного значення для визначення «фінансової відповідності» заявника.

Цілком зрозуміло побоювання держави за комерційні банки в світлі остан­ньої тенденції — боротьби з тероризмом та «брудними» грошима. Ця тенденція знайшла своє відображення у всьому світі. Не зважаючи на це, Європейський Союз все ж таки не вважає, що для того, щоб придбати істотну участь в креди­тній установі, необхідно отримувати письмовий дозвіл.

СТРАХУВАННЯ

1. Відсутність дійового механізму забезпечення виконання вимоги

щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності

власників транспортних засобів

Метою здійснення страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів є захист інтересів потерпілих у дорожньо-транспортних приго­дах, і, зокрема, забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок таких ДТП.

Цей вид страхування є обов'язковим відповідно до законодавства України, і це передбачено п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування». Питання щодо порядку та умов проведення обов'язкового страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних заходів регулюються постановою Кабінету Міні­стрів України №1175, якою також затверджено Положення про Моторне (транс­портне) бюро.

Принцип обов'язковості страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу відповідає нормам і стандартам права Європейського Союзу, однак норми українського законодавства не містять дійового механізму забезпечення виконання цієї вимоги.

Відсутність такого механізму має результатом наступні наслідки:

не реалізується норма українського законодавства; і, отже

інтереси третіх осіб не є захищеними належним чином (у випадку заподіян­ня шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

В той же час існує порядок такого забезпечення виконання вимоги щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, зокрема, у випадках:

здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення паса­жирів і вантажів автомобільним транспортом1;

1 Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Міністерства транспорту України від 16 січня 2001 року №6/18 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів І вантажів автомобільним транспортом» (його положеннями визначено, що обов'язкове страхування цивіль­ної відповідальності власників транспортних засобів є однією з ліцензійних умов).

161

виїзду власників транспортних засобів, зареєстрованих в Україні, на терито­рію іншої країни [на цих транспортних засобах]2.

2. На законодавчому рівні не закріплено розмежування розмірів

мінімальних страхових сум на випадок заподіяння шкоди одній та кільком особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

Відповідно до положень українського законодавства мінімальною страхо­вою сумою за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів, що виплачується за заподіяну внаслідок дорожньо-транс­портних пригод шкоду, є:

500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день укладення дого­вору страхування (у випадку заподіяння шкоди життю та здоров'ю третіх осіб);

1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день укладення до­говору страхування (у випадку заподіяння шкоди майну третіх осіб)3.

Однак дане положення не містить розмежування випадків, коли шкода за­подіюється одній особі, та випадків, коли шкода заподіюється кільком особам. Таким чином, у випадку заподіяння шкоди кільком особам внаслідок однієї дорожньо-транспортної пригоди, сума страхового відшкодування з розрахунку на одну особу суттєво зменшується.

Це питання є особливо актуальним при заподіянні шкоди життю та здо­ров 'ю третіх осіб (наприклад, пасажирів транспортного засобу, що потрапив у ДТП), оскільки ймовірність заподіяння шкоди життю та здоров'ю кількох осіб значно вища за ймовірність заподіяння шкоди майну кількох осіб.

3. Порівняно вищий рівень мінімальної страхової суми

при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну особи,

ніж відповідний рівень мінімальної страхової суми

при заподіянні шкоди життю та здоров'ю особи

внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

Співвідношення розмірів сум мінімального відшкодування відповідно у ви­падках заподіяння шкоди:

— життю та здоров'ю третіх осіб (500 нмдг);

— майну третіх осіб (1500 нмдг)4.

— свідчить про більший ступінь «піклування» держави стосовно забезпе­чення відшкодування витрат, пов'язаних із заподіянням шкоди майну третіх осіб, ніж їх життю та здоров'ю.

2 Постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 року № 1024 «Про здійснення кон­тролю за наявністю страхового сертифіката у власників (користувачів) зареєстрованих в Україні транспортних засобів у разі виїзду на територію іншої країни» (її положеннями презюмується можливість виїзду на територію іншої країни лише за виконання відповідних вимог, що ставлять­ся до осіб при перетинанні кордону, умови щодо особи і, зокрема, наявності чинного договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів).

3 П. З постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року №1175 «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

4 П З Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

162

:рито-

рахо-ників ранс-

цого-

ядо-

,аза-)бам. цнієї унку

здо­їш у осіб

ви-

Іпе-йну

сон-Іаїні гься ять-Іору

ок і них

Іого

4. Збитковість страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу для страхової компанії

Встановлені на законодавчому рівні5 розміри страхових платежів за звичай­ними договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів є надзвичайно низькими для цього виду страхуван­ня, якщо брати до уваги ймовірність настання ризиків, що страхуються. Це призводить до збитковості для страхових компаній цього виду страхування, оскільки такий розмір страхових премій не виправдовує обсягу відповідальнос­ті, яку бере на себе страхова компанія за таким договором.

5. Перешкоди безпосередньому доступу іноземних страхових посередників до ринку страхових послуг в Україні

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуван­ні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і полягає, зо­крема, у:

— консультуванні;

— наданні експертно-інформаційних послуг;

— виконанні робіт, пов'язаних з підготовкою, укладенням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відпо­відно із страхувальником або перестрахувальником,

— наданні інших посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом6.

Страховими посередниками в Україні можуть бути як резиденти, так і нере­зиденти.

§ 1. Що стосується страхових (перестрахових) брокерів — нерезидентів, то вони можуть надавати вищезазначені послуги лише через постійні представни­цтва (філії) в Україні. Причому ці представництва мають задовольняти наступ­ним вимогам:

— бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства Укра­їни; та

— бути включені до державного реєстру страхових або перестрахових бро­керів7.

Мета пред'явлення таких вимог є очевидною: оподаткування, ведення облі­ку та звітності щодо діяльності нерезидентів — страхових посередників відбува­тимуться у державі перебування (Україні), що дає можливість здійснення кон­тролю за такою діяльністю з боку компетентного органу та суттєві економічні переваги.

5 Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1228 «Про затвердження розмірів страхових платежів за звичайними договорами обов'язкового страхування цивільної від­повідальності власників транспортних засобів на території України».