<<
>>

СТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

Приватизація та відновлення діяльності фондових бірж поступово відроди­ли ринок цінних паперів (далі — РЦП) шляхом удосконалення трансформації капіталу в процесі його обігу. Внаслідок цього виникла об'єктивна необхідність створення не хаотичного, а організованого РЦП, що складався б із взаємодопо­внюючих елементів.

Із зростанням рівня економічного розвитку та ускладнен­ням механізму обігу капіталу в структурі РЦП з'являються нові елементи та вдосконалюється процедура контролю та нагляду за діяльністю на РЦП з ме­тою захисту прав учасників ринку. Необхідність удосконалення державного регулювання в частині захисту прав учасників ринку обґрунтовується хоча б тим, що відповідно до звіту Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) за 2001 рік встановлено, що у діяльності 87,0% еміте­нтів, 57,3% реєстраторів, 70,0% торговців, з 1279 учасників які перевірялися, мали місце порушення вимог чинного законодавства про цінні папери.

Необхідно визнати, що законодавче регулювання РЦП в Україні недосконале, і це перша основна перепона для виходу РЦП України на світові ринки. Тому застосування досвіду розвинутих країн з урахуванням особливостей розвитку національної економіки хоча і банальна пропозиція, проте найбільш відповідна до ситуації, що склалася в Україні. З метою прискорення економічних реформ, підвищення ролі фондового ринку в процесі залучення інвестицій в економіку, вдосконалення правових, економічних та організаційних засад державного ре­гулювання фондового ринку, Президент України видав Указ від 26 березня 2001 року № 198 «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку Украї­ни». З метою створення належних умов для нормального функціонування націо­нального РЦП та на виконання вищенаведеного Указу Президента Кабінетом Мі­ністрів України була видана постанова від 22 серпня 1995 року № 342 «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України», в абзаці пер­шому пункту третього якої теж наголошується на залученні європейського та світового зразків побудови ринків цінних паперів.

Структура РЦП України містить дві основні складові, які є основою для створення цілісної системи взаємопов'язаних елементів. Такими складовими є:

— інструменти РЦП;

— учасники РЦП.

Існує велика кількість підходів до класифікації інструментів ринку цінних паперів (за емітентом, за ознакою дроблення, за майновими правами, залежно від мети випуску тощо), але найточніше відображення основних функцій цін­них паперів у сфері фінансових послуг має класифікація за економічною при­родою цінних паперів на пайові, боргові та похідні. Ні до якої з цих категорій не можна віднести приватизаційні цінні папери, що являють собою доволі специ­фічний вид цінних паперів та за економічним змістом не належать до жодної з наведених вище категорій.

Структура РЦП в Україні

Учасники РЦП

Інструменти РІЦІ

Фінансові

посередники

ЦП

Організатори торгівлі ЦП

Приватизаційні ЦП

Опціони І Фючерси Форварди Варанти тощо І

Уряд

Органи

місцевої влади

Підприємства

(господарські

товариства)

Банки

ДКЦПФР Верховна Рада України інші державні органи

ІСІ

Пенсійні фонди Довірчі товариства Страхові компанії тощо

(Прості та іменні На пред'явника та [привілейовані

/Облігації підприємств Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик Облігації місцевих позик Казначейські зобов'язання республіки Ощадні сертифікати Депозитні сертифікати Векселі Інвестиційні сертифікати

Структура ринку цінних паперів в Україні

Щодо класифікації учасників ринку цінних паперів теж немає єдиного під­ходу, але на сьогоднішній день найпоширенішою є класифікація на емітентів, інвесторів, посередників та державу.

Але вірогідність того, що і дана класифіка­ція може бути змінена в майбутньому, зважаючи на різноманітність операцій та функцій учасників ринку, завжди існує.

ІНСТРУМЕНТИ УКРАЇНСЬКОГО РЦП

Подальша деталізація інструментів на ринку цінних паперів потребує дода­ткового розмежування їх за видами. Перелік цінних паперів, що знаходяться в обігу, врегульовано Законом України від 18 червня 1991 року №1201-XII «Про цінні папери та фондову біржу» (далі — «Закон про цінні папери та фондову біржу»), але даний перелік не можна назвати вичерпним. На сьогоднішній день законодавством України передбачена можливість емісії інших видів цінних па­перів, що не увійшли в основний перелік, а регулюються окремими норматив­ними актами.

Інструменти РЦП

Прості та Іменні На пред'явника та привілейовані

Облігації підприємств \ Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик Облігації місцевих позик Казначейські зобов'язання республіки Ощадні сертифікати Депозитні сертифікати Векселі \ Інвестиційні сертифікати І

Уряд

Органи

місцевої влади

Підприємства

(господарські

товариства)

Банки

тощо

136

Пайові ЦП

Основною категорією цінних паперів є пайові цінні папери, що відображають співучасть їх власників у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку підприємства. До даної категорії цінних паперів відносять акції. Відповідно до ст. 4 Закону про цінні папери та фондову біржу акції являють собою цінні папери без встановленого строку обігу, що засвідчують дольову участь у стату­тному фонді акціонерного товариства, підтверджують членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, надають власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Відповідно до цієї норми акції поділяються на прості та привілейовані, на пред'явника та іменні. Даний поділ є основним, проте не вичерпним. В економічній літературі зустрічається й інша класифікація акцій, але вона не є визначальною для даного дослідження.

Боргові ЦП

Іншою категорією цінних паперів, що обертаються в Україні, є боргові цінні папери, які відображають відносини боргу. До боргових цінних паперів відно­сять облігації підприємств, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, казначейські зобов'язання республіки, депозитні сертифікати та векселі. Цінні папери, що належать до боргових, об'єднує тільки засвідчення боргу одного учасника ринку перед іншим. Але на цьому їх схожість закінчується, бо деякі з видів боргових цінних паперів мають досить специфічні функції та регулюють­ся різними нормативними актами.

Так, відповідно до звіту ДКЦПФР за 2001 рік, найбільшим попитом серед боргових цінних паперів на ринку користуються облігації підприємств, обсяг емісії яких на 2001 рік дорівнює 3% (0,6943239 млрд грн.). А якщо зважити на те, що інші 97% від загального обсягу — це виключно акції, то навіть і 3% від загального обсягу емісії є суттєвим досягненням. Дана тенденція свідчить про розвиток підприємств та підвищення довіри інвесторів до стабільності в роботі цих підприємств, але цей показник значно знижує можливість більшої дивер­сифікації коштів інвесторів через недовіру до інших видів цінних паперів. Від­повідно до законодавства в Україні крім облігацій підприємств існують ще об­лігації місцевих позик та облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик. Обіг облігацій регулюється Законом про цінні папери та фондову біржу, інши­ми нормативними актами. Відповідно до глави 3 Закону про цінні папери та фондову біржу облігації підприємств можуть бути іменними та на пред'явника, процентними та безпроцентними, з вільним або обмеженим колом обігу. Облі­гації внутрішніх і місцевих позик випускаються тільки на пред'явника. Облігації можуть містити купонний лист на виплату процентів по облігації, але обов'яз­кова наявність купонного листа вимагається тільки від облігацій, що пропону­ються для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцент­них облігацій). Різниця між облігаціями підприємств та облігаціями внутрішніх і місцевих позик полягає в умовах прийняття рішення про їх емісію та у вико­ристанні коштів, одержаних від реалізації облігацій. Окрему увагу необхідно приділити облігаціям зовнішніх державних позик, що розміщуються на міжна­родних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явником облігації їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Відповідно до Закону про цінні папери та

137

Облігації зовнішніх державних позик

Облігації

внутрішніх' і

місцевих позик

Іменні та на пред'явника Процентними та безпроцентними (цільовими) Що вільно обертаються та з обмеженим колом обігу

1
На предявника

Казначейські зобов'язання республіки (на пред'явника)

Процентні Дисконтні Іменні та на пред'явника З вільним або обмеженим колом обігу

Довгострокові Середньо строкові Короткострокові

Ощадні (депозитні)
І

Строкові та до запитання Іменні та на предявника

фондову біржу облігації зовнішніх державних позик можуть деномінуватись у конвертованій іноземній валюті та оплачуватись виключно у конвертованій іно­земній валюті відповідно до умов їх випуску, а рішення про їх випуск прийма­ється КМУ, що оформлюється постановою. Але для випуску облігацій зовніш­ніх державних позик необхідні певні економічно обумовлені підстави.

. Іншим видом боргових цінних паперів є казначейські зобов 'язання республі­ки, основні характеристики яких закріпленні в главі 4 Закону про цінні папери та фондову біржу. Казначейські зобов'язання випускаються на пред'явника, розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та засвідчу­ють внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Рішення про випуск казначейських зобов'язань прийма­ється Мінфіном або КМУ, в залежності від строку, на який випускаються зобо­в'язання (довгострокові — 5-10 років, середньострокові — 1-5 років, коротко­строкові — до 1 року). Казначейські зобов'язання, як і облігації внутрішніх державних позик, випускаються з метою покриття дефіциту бюджету. Крім того, казначейські зобов'язання як державні цінні папери можуть обертатись в якості засобу платежу для отримання заставного кредиту. На сьогоднішній день був зареєстрований тільки один випуск казначейських зобов'язань серії А, затверд­жений наказом Мінфіну від 18 березня 2002 року № 184.

Що стосується сертифікатів, то до прийняття змін до Закону про цінні па­пери та фондову біржу від 3 червня 2002 року в Україні випускалися та були в обігу тільки ощадні (депозитні) сертифікати. Після прийняття змін до цього Закону стаття 3 доповнилась ще одним видом цінного папера — інвестиційним сертифікатом. Відповідно до глави 5 статті 18 Закону про цінні папери та фон­дову біржу ощадним (депозитним) сертифікатом є письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержан­ня після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощад­ні сертифікати можуть бути строкові та до запитання, іменні та на пред'явника. Обіг ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється відповідно до Закону про цінні папери та фондову біржу та Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів затверджених постановою Правління НБУ від ЗО червня 1998 року № 250.

Поняття інвестиційного сертифікату міститься в загальних положеннях За­кону України від 15 березня 2001 року №2299-111 «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі — Закон про інститути спільного інвестуваня). В абзаці 12 статті 3 загальних положень стве­рджується, що інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається компанією з управліннями активами пайового інвестиційного фонду і засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів проводиться відповідно до поло­ження ДКЦПФР про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду і інвестиційної компанії та інформації про їх випуск.

Останнім цінним папером категорії боргових цінних паперів є вексель. Особ­ливості обігу векселів в Україні регулюють Закон про цінні папери та фондову біржу (глава 6 ст.12), Закон про обіг векселів в Україні, Женевська конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Женевська конвенція 1930 року про врегулювання деяких колі­зій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевська конвенція 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів. Век-

139

сель являє собою безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Однак необхідно визнати, що цінні папери такого роду негативно впливають на полі­тику фінансової стабілізації, бо фактично вони є сурогатами грошей з меншою платоспроможністю та їх емісія збільшує кількість засобів платежу в економіці. Якщо векселів буде видаватися більше, ніж погашатись то держава таким чи­ном буде видавати векселі сама собі. А поява казначейських векселів знизить попит на облігації внутрішньої державної позики. Загалом, за даними Першої фондової торгівельної системи (далі — ПФТС), за 2001 рік було укладено 106 угод з векселями, а за результатами торгів з початку 2002 року було укладено 31 угод з векселями. Взагалі ПФТС відзначилась різноманіттям фінансових ін­струментів, але протягом 2001 року угоди з векселями на первинному ринку укладалися тільки на Українській фондовій біржі (УФБ).

Похідні ЦП

Що стосується похідних цінних паперів, то, за даними ДКЦПФР, обсяг торгів деривативами за 2001 рік на первинному ринку становить 10.707 млн грн., а на вторинному ринку — 26.765 млн грн. Протягом першого півріччя 2002 року на первинному ринку весь обсяг торгів припадав на акції. На вторинному ринку про­відну позицію за обсягами торгів, як і раніше, займають операції з акціями, на які припадає 99,9% ринку, торгівля деривативами складала лише 0,008% ринку. Наведені економічні показники свідчать про відсутність у більшості учасників ри­нку зацікавленності використовувати даний інструмент. І це цілком нормальне явище з огляду на «якість» законодавства, яке при регулюванні данного інстру­менту породжує більше проблем, ніж можливостей ефективного використання цього інструменту при вкладанні коштів. Відповідно до Закону України від ЗО жовтня 1996 року № 448 «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» похідними цінними паперами визнаються цінні папери, механізм ви­пуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом тер­міну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. В законодавстві України, що регулює питання випус­ку та обігу цінних паперів, немає єдиного підходу до використання термінів «по­хідні цінні папери» та «деривативи». Відповідно до Закону України від 28 груд­ня 1994 року № 334 «Про оподаткування прибутку підприємтв», дериватив — це стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» деривативами є форвардний контракт, фючерсний контракт та опціон. Але да­ний перелік не є вичерпним і було б доцільно виділити в окрему категорію такий дериватив, як варант, який відповідно до правил випуску та обігу фондо­вих деривативів віднесений до різновиду опціону на купівлю.

Форвардний контракт визначений як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у пев­ний час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитись від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивіль-

140

Опціони на продаж (ПУТ)

Опціони на купівлю (КОЛ)

ним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого фор­вардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (про­дати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форва­рдного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (лі­квідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту. По суті, форвардний кон­тракт є фючерсним контрактом, який до настання дати експірації не вдалося закрити за допомогою клірингового механізму, тобто фючерсним контрактом, який закривається реальною поставкою. Інакшн кажучи форвардний контракт — позабіржовий еквівалент фючерсного контракту.

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язан­ня придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'я­зань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контрак­ту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавст­вом. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт про­тягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Базовим активом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні ресурси або кошти (валютні цінності). Використання товарних ресурсів як ба­зових активів повинно бути погоджене емітентом у Міністерстві економіки України або (щодо коштів чи валютних цінностей) у Національному банку Укра­їни перед реєстрацією випусків цих похідних цінних паперів в Державній комі­сії з цінних паперів та фондового ринку. Але першкодою є непрописаний поря­док погодження для використання товарних ресурсів як базових активів фючерсів. У законодавстві деякі вимоги до різних деривативів збігаються. Так, опціон та ф'ючерс можуть передбачати замість придбання (продажу) базового активу здій­снення (одержання) плати, розрахованої залежно від різниці між ціною вико­нання та ціною базового активу на момент виконання. Опціони та ф'ючерси на будь-який базовий актив, укладені як стандартизовані контракти, є похідними цінними паперами, обіг яких здійснюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно оформлених позабіржових торговельно-інформа-ційних системах (далі — ТІС) за правилами, встановленими біржами (ТІС) і

141

затвердженими в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку відпо­відно до вимог Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-ін­формаційних систем і регулювання їх діяльності. Біржі, на яких здійснюється торгівля опціонами та ф'ючерсами, базовим активом яких є цінні папери, по­винні забезпечити доступ учасників ринку до регулярної та особливої інформа­ції про емітента цих цінних паперів.

Опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та без­відкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умо­вах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'я­зань з опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути продано без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Але емітентами опціонів можуть бути тільки юридичні особи — торговці цінними паперами, що є членами фондової біржі або учасниками ТІС, які по­винні відповідати обов'язковим нормативам достатності власних коштів і ін­шим показникам та вимогам, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами, встановлених ДКЦПФР. Опціони поділяються на опціон на про­даж — «пут» та опціон на купівлю — «колл». Придбавши опціон «пут», поку­пець має право продати продавцю опціону вказаний у контракті актив у вста­новлені строки за ціною виконання або відмовитися від цього продажу. Придбавши опціон «колл», покупець має право придбати у продавця опціону вказаний в контракті актив у строки і за ціною виконання, що погоджені рані­ше, або відмовитися від цієї купівлі.

Відповідно до Правил випуску та обігу фондових деривативів від 24 червня 1997 року № 13 специфічним різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи обліга­ціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітен­та протягом певного періоду за певною ціною. Але за своїм економічним зміс­том є необхідність виділити варант в окремий вид деривативу на купівлю, бо відповідно до тих же правил випуску та обігу фондових деривативів, варан­ти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами (далі — емітент) і тільки в документарній формі. Строк дії варанту не повинен пере­вищувати одного року, а обсяг базового активу емітента варантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій даного емітента, випуск (випуски) яких було зареєстровано. Не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від гос­подарської діяльності емітента з зарахуванням надходжень від продажу варантів як результату поточної господарської діяльності. Забезпеченість виконання ва­рантів може гарантуватися новим випуском (емісією) акцій, які є базовим акти­вом щодо даних варантів, укладенням договору (договорів) комісії з власником (власниками) базового активу в кількості, передбаченій умовами випуску варантів, з розміщенням цього базового активу у зберігача, викупом у акціонерів належ­них їм акцій та утриманням їх до закінчення строку дії варантів.

На сьогодні в Україні немає окремого закону про похідні цінні папери, тому обіг деривативів регулюється в основному Законом про оподаткування прибут­ку підприємств, постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 року № 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартно» та правила-

142

ми випуску і обігу фондових деривативів, затверджених рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 року № 13. Крім цього, на затвердженні Верховної Раді України знаходиться проект Закону про похідні цінні папери, але його було відправлено на доопрацювання в основному через неузгодженість деяких поло­жень даного Закону з чинними нормативними актами. Є сподівання, що цей Закон буде доопрацьовано з урахуванням всіх проблемних питань, що поро­джує сучасне законодавство про деривативи — починаючи з розмежування по­нять «деривативи» та «похідні цінні папери» і закінчуючи розмежуванням ком­петенції державних органів влади щодо регулювання окремих видів похідних цінних паперів.

Приватизаційні ЦП

Як окрему категорію цінних паперів слід розглядати приватизаційні цінні папери, що віднесені статтею 3 Закону про цінні папери та фондову біржу до основних видів цінних паперів. Комерційна діяльність з приватизаційними па­перами ліцензується відповідно до Інструкції про порядорк видачі дозволів на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами від 25 квітня 1994 року № 232. Надання дозволів на здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами проводиться відповідно до Інструкції про умови ліцензування представницької діяльності з приватизаційними паперами від 25 листопада 1993 року № 514. Надання дозволів на здійснення як представни­цької діяльності, так і комерційної діяльності з приватизаційними паперами проводиться Фондом державного майна України. Відповідно до Закону Украї­ни «Про приватизаційні цінні папери» це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Окрім цінних паперів вітчизняного емітента на українському РЦП оберта­ються ще й цінні папери іноземних емітентів, але процедура допуску іноземних цінних паперів на український ринок, м'яко кажучи, «недосконала». Основним негативним наслідком цього є зменшення зацікавленості працювати на вітчиз­няному ринку цінних паперів. Цей факт може відвернути не тільки емітента іноземних ціних паперів, а й інвестора.

Державна політика щодо захисту вітчизняного інвестора як учасника ринку цінних паперів має своє підґрунтя, але те, що воно повинно вдосконалюватись відповідно до темпів розвитку світового ринку цінних паперів взагалі не має сумніву. Найефективнішим способом регулювання ринку цінних паперів зали­шається державний контроль учасників РЦП шляхом їх звітування перед ДКЦПФР про результати своєї діяльності та отримання ліцензії на право здій­снення професійної діяльності на РЦП. Це дає можливість впливати, через оброблення інформації поданої в звітах на стан ринку та по можливості вдоско­налювати механізм роботи на ньому шляхом усунення наявних недоліків.

Відповідно до звіту ДКЦПФР за 2001 рік кількість зареєстрованих випусків акцій порівняно з попередніми роками зросла. У 2001 році ДКЦПФР було за­реєстровано 2504 випуски акцій на загальну суму 21,921 млрд грн., що майже на 6,427 млрд грн. більше, ніж у попередньому році. До складу регіонів з найбіль­шими обсягами зареєстрованих випусків акцій увійшли Львівська та Івано-Фран­ківська області. Провідну позицію щодо обсягів випуску акцій займають Київ та Київська область.

143

УЧАСНИКИ УКРАЇНСЬКОГО РЦП Емітенти

Відповідно до статті 2 Закону про цінні папери та фондову біржу емітентом цінних паперів (далі — емітент) може бути держава в особі уповноваженого орга­ну, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обо­в'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в поряд­ку, передбачені Законом про цінні папери та фондову біржу, іншими актами законодавства України, а також своїм рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі еміте­нтом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповно­важеній особі. Особливості реєстрації випуску та обігу цінних паперів регулю­ються окремими нормативними актами залежно від виду емітента та форми цінного папера, що випускається.

Інвестори

Емітенти, як учасники фондового ринку можуть бути також інвесторами, які прийнято групувати на інституціональні, індивідуальні та державу. Відпові­дно до Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схва­леної постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року № 342 (далі — Концепція функціонування та розвитку фондового ринку), інвесторами є фізичні та юридичні особи, в тому числі інституціональні інвестори (інвести­ційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і бажають вкласти їх в цінні папери з метою одержання доходу від капіталовкладень чи то у вигляді відсотків, чи то через виплату рин­кової вартості цінних паперів. Державні органи повинні забезпечити захист прав інвесторів і контроль за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Для інституційних інвесторів діяльність із залученням коштів від громадян та юридичних осіб з метою їх подальшого інвестування або здійснення будь-яких комерційних операцій, не заборонених законом, має бути основним або одним з основних джерел доходу. Залежно від основної мети створення інституціона-льного інвестора вони можуть бути: інститутами спільного інвестування (ІСІ), пенсійними фондами, довірчіми товариствами, страховими компніями тощо.

Інститути спільного інвестування

Інститути спільного інвестування були започатковані в Україні вже під час проведення приватизаційної реформи для того, щоб забезпечити функціону­вання фондового ринку та обігу приватизаційних цінних паперів. Указом Пре­зидента України від 19 лютого 1994 року №55/94 було затверджено Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, в якому визначались поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників. Відповідно до Закону про інститути спільного інвесту­вання ІСІ класифікують залежно від порядку здійснення діяльності на відкри­тий, інтервальний і закритий. ІСІ відповідно до ст. 4 цього Закону вважається

144

о» -о

2 ?

2

00

•о я л -~< в>

І І О

X

2

ДКЦПФР Верховна Рада України інші державні органи

Уряд

Органи місцевої

влади

Підприємства

(господарські

товариства)

Банки

тощо

ІСІ

Пенсійні фонди Довірчі товариства Страхові компанії тощо

[СІ

Пенсійні фонди Довірчі товариства Страхові компанії тощо

відкритим, якщо він (або ком­панія з управління його акти­вами) бере на себе зобовязання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами). ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобовя­зання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних папе­рів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовле­ного у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. ІСІ належить до закритого ^' типу, якщо він (або компанія з

управління його активами) не

бере на себе зобовязань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами), до моменту його реорганізації або ліквідації. До того ж ІСІ закритого типу можуть бути лише строковими.

Крім того, ІСІ класифікують на: строкові та безстрокові, диверсифіковані та недиверсифіковані. Строковими відповідно до Закону про ІСІ визнаються ті, що були створенні на відповідний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазаначений ІСІ ліквідуєтья або реорганізується. Безстроко­вий ІСІ створюється на невизначений строк. Диверсифікованими визнаються такі ІСІ, в яких кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не переви­щує 10 відсотків загального обсягу емісії; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих акти­вів ІСІ; не менше як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Всі інші ІСІ визна­ються недиверсифікованими.

Інститут спільного інвестування за своїм економічним змістом може бути двох видів: корпоративним інвестиційним фондом та пайовим інвестиційним фондом.

Відповідно до розділу II Закону про інститути спільного інвестування кор­поративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвесту­вання. Органами корпоративного інвестиційного фонду відповідно до ст. 14 Закону про інститути спільного інвестування є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада. Механізм роботи корпоративного інвестиційно­го фонду полягає в тому, що він передає право на управління активами компа­нії з управління активами на підставі договору, а право на зберігання цінних

146

Корпоративний

інвестиційний

фонд

Інститут спільного інвестування (ІСІ)

Пайовий

інвесиційний

фонд

Компанія

з управління

активами

Компанія

з управління

активами

Інвестиційні сертифікати

паперів — зберігачу на підставі договору між корпоративним інвестиційним фондом та зберігачем. Загальні збори мають право приймати рішення відповід­но до ст. 14 Закону про інститути спільного інвестування, а саме: питання про затвердження укладених договорів з компанією з управління активами та збері­гачем, затвердження рішень по розірванню договорів з компанією з управління активами та зберігачем; затвердження змін до регламенту фонду; обрання чле­нів спостережної (наглядової) ради, а також інші положення, визначені законо­давством про акціонерні товариства. Спостережна (наглядова) рада здійснює нагляд за діяльністю компанії з управління активами.

Пайовий нвестиціший фонд, відповідно до розділу III ст. 22 Закону про ІСІ — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, зна­ходяться в управлінні компанії з управління активами та обліковуються окремо від результатів її господарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового пайового інвестиційного фонду не може бути менше розміру початкового ста­тутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Основною від­мінністю пайового інвестиційного фонду від корпоративного інвестиційного фонду є те, що пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, створю­ється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвес­торами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Відповідно до ст. 24 Зако­ну про ІСІ особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом. До того ж інвестори (учасники) пайового інвестиційного фонду не мають права втручатися у діяльність компанії з управління активами, крім випадків, передбачених ст. 25 Закону про інститути спільного інвестуван­ня. До окремих випадків Закон відносить прийняття рішення спостережною (наглядовою) радою пайового інвестиційного фонду шляхом прийняття рішен-

147

ня простою більшістю голосів. До компетенції спостережної (наглядової) ради пайового інвестиційногго фонду належать: обрання голови спостережної (на­глядової) ради; затвердження рішення про розірвання договорів зі зберігачем, реєстратором, аудитором (аудиторською фірмою) та незалежним оцінювачем майна; затвердження змін до регламенту фонду.

Механізм роботи пайового інвестиційного фонду полягає в тому, що компа­нія з управління активами випускає інвестиційні сертифікати, після чого реєст­рується пайовий інвестиційний фонд, в якому обліковуються всі операції з ін­вестиційними сертифікатами. Компанія з управління активами укладає договір з обслуговуючим банком та зберігачем активів. До того ж кожний інвестицій­ний фонд повинен мати тільки одного зберігача цінних паперів. Необхідно зауважити, що Законом про інститути спільного інвестування передбачається випуск пайововим інвестиційним фондом тільки інвестиційних сертифікатів як цінних паперів.

Після прийняття Закону про інститути спільного інвестування інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, створені до набрання чинності цим Законом, повинні ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону. Відповідно до звіту ДКЦПФР за 2001 рік, крім зменшення загаль­ної вартості інвестиційних сертифікатів, розміщених серед учасників інвестицій­них фондів, та загальної кількості інвестиційних сертифікатів, показники діяль­ності ІСІ суттєво не змінювались. Змін у співвідношенні вартості фінансових вкладень інвестиційних фондів та взаємних інвестиційних фондів інвестиційних компаній також не відбулося. За станом на 1 січня 2002 року було скасовано ви­пуски інвестиційних сертифікатів у звязку з ліквідацією 29 інвестиційних фондів на суму 240,070 млн грн. та 31 інвестиційних компаній на суму 154,290 млн грн., з перетворенням 7 інвестиційних фондів на суму 166,188 млн грн. та 3 інвести­ційних компаній на суму 0,915 млн грн. За даними комісії, у звязку з необхідні­стю здійснення розрахунків за розміщеними інвестиційними сертифікатами ІСІ, які ліквідуються, обовязковою умовою є перевищення вартості чистих активів над вартістю зобовязань за розміщеними сертифікатами. Протягом року сукупна вартість чистих активів перевищувала сукупні фінансові зобовязання в 3 рази, що свідчить про можливість ІСІ розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

Довірчі товариства

Наступним з інвесторів є довірчі товариства, діяльність яких визначається декретом Кабінету Міністрів України від 14 березня 1995 року № 90/95-ВР «Про довірчі товариства» (далі — Декрет про довірчі товариства). В Декреті про довірчі товариста визначається, що довірчім товариством є товариство з додат­ковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації прав їх власників. Майном довірителя є кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя. Відповідно до ст. 2 Декрету про довірчі товариства особ­ливістю створення довірчого фонду є те, що установчий договір довірчого това­риства має передбачати домовленість про відповідальність щодо обов'язків пе­ред комерційним банком та довірителями майна, про право довірених осіб на підпис чеків, проведення інших операцій або отримання документів, що знахо­дяться на відповідальному зберіганні в комерційному банку. Статутний фонд довірчого товариства повинен становити не менше 1 млн укр. крб і формується виключно за рахунок грошових коштів та цінних паперів учасників. До момен-

148

ту реєстрації довірчого товариства кожен з його засновників зобов'язаний вне­сти на тимчасовий рахунок не менше 50 відсотків від вказаного в установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду, що повинно підтверджу­ватись документами, виданими комерційним банком. Фінансовий стан заснов­ників довірчих товариств (крім фізичних осіб) щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). Відносини між довірчим товариством і комерційним банком визначаються договором, який повинен відповідати типовому догово­ру, що затверджується Фондом державного майна України та Національним банком України. Дана норма (про форму договору з комерційним банком) була введена Розпорядженням Президента України віді березня 1995 року з метою захисту інтересів громадян України при здійсненні з їх грошовими коштами операцій довірчими товариствами та запобігання зловживанням з боку довір­чих товариств.

Після реєстрації довірчого товариства відповідно до ст. 4 Декрету про довірчі товариства він може здійснювати операції з цінними паперами від імені фізич­них та юридичних осіб. Довірчі товариства отримують за умовами укладеного договору право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями това­риств, створених шляхом перетворення державних підприємств на акціонерні товариства. Довірче товариство може здійснювати операції, пов'язані з розмі­щенням приватизаційних паперів, у тому числі для товариств покупців. Ця діяльність здійснюється після подання до комерційного банку дозволу (ліцен­зії) Фонду державного майна України на право здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами. Джерелом прибутків довірчого това­риства є плата, яку довірені особи отримують за здійснення довірчих операцій. Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між довірителями майна та довіреною особою.

Виходячи з того, що в діяльності багатьох довірчих товариств мали місце факти грубого порушення чинного законодавства, шахрайства і зловживань під час здійснення ними операцій з коштами та майном громадян, про що свідчили їх численні звернення, та з метою проведення всеохоплюючих комплексних перевірок діяльності довірчих товариств Президент України видав розпорядження від 11 серпня 1995 року «Про утворення комісій з комплексної перевірки діяль­ності довірчих товариств». На даний Указ Президента була видана постанова Кабінету Міністрів України від 1 лисопада 1995 року № 873 «Про результати комплексних перевірок діяльності довірчих товариств». В даній постанові стверд­жувалось, що після розгляду матеріалів комппелексних перевірок було встанов­лено, що зазначені установи допустили численні порушення законодавства, зокрема несвоєчасне формування статутного фонду, здійснення представниць­кої діяльності з приватизаційними паперами без ліцензії Фонду державного майна, порушення валютного та податкового законодавства, а також неправо­мірне здійснення банківських операцій тощо. Нерідко не укладалися договори товариств з комерційними банками та не складалися акти на зберігання і розмі­щення активів, що призводило до тіньового обороту коштів. Мали місце чис­ленні факти зловживань та шахрайства з фінансовими ресурсами, що спричи­нило значні матеріальні і моральні збитки громадянам, завдало шкоди майновим інтересам держави. Внаслідок цього у деяких регіонах погіршилось соціально-політичне становище. Мали місце пікетування, мітинги, інші прояви громадсь­кого невдоволення населення. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів

149

України від 26 червня 1995 року № 455 «Про недоліки в роботі довірчих това­риств» зазначені порушення пов'язані з недосконалістю законодавства, що ре­гулює діяльність довірчих товариств, недостатнім контролем за їх діяльністю з боку Фонду державного майна, невизначеністю участі в такому контролі Мініс­терства фінансів та Національного банку, відсутністю необхідної статистичної звітності про діяльність та фінансовий стан довірчих товариств, недоліками в їх реєстрації, а також з недотриманням вимог чинного законодавства комерцій­ними банками, що обслуговують довірчі товариства.

Страхові компанії

Що стосується страхових компаній як інвесторів на РЦП, то вони виступа­ють у ролі інвесторів лише в обсязі передбачених на на це коштів. Відповідно до ст. 2 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі — Закон про страхування) страховими компаніями (страховиками) визна­ються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом Украї­ни від 19 вересня 1991 року № 1576 «Про господарські товариства» з урахуван­ням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановле­ному порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється ви­ключно страховиками — резидентами України. В окремих випадках, встановле­них законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону про страхування. У цьому разі вико­ристання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страхови­ка дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Для здійснення страховими компаніями івестиційної діяльності на РЦП За­коном про страхування передбачено формування страхових резервів. Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибут­ковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами передбачених Законом про страхування категорій. До однієї з таких категорій Закон про страхування відносить акції, облігації та цінні папери, що емітують­ся державою. Відповідно до п. З Положення про порядок формування, розмі­щення та обліку страхових резервів з видів страхування інших ніж страхування життя затвердженого 26 травня 1997 року № 41, у відсотках, що передбачають одержання доходів — не більше 40, в тому числі:

— акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більше 15, з них акції одного емітента — не більше 2;

— акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більше 5 одного емі­тента;

— облігації — не більше 5, з них облігацій одного підприємства — не більше 2.

Індивідуальні учасники (приватні особи) теж можуть виступати в ролі інве­сторів на ринку цінних паперів. Однак у більшості випадків такі інвестори біль­ше зацікавлені в отриманні прибутку з цінних паперів та у збереженні вкладе­них активів. Як свідчить світова практика, індивідуальні інвестори в силу своєї розрізненості фактично не мають змоги реалізувати своє право на управління акціонерним товариством.

150

Держава як учасник РЦП

Держава теж може виступати в ролі інвестора на РЦП, з урахуванням об'єк­тивних обставин існуючої економічної ситуації. Як безпосередній учасник РЦП держава виступає передусім в процесі регулювання РЦП. Доречну класифіка­цію органів, що здійснюють дежавне регулювання ринку цінних пеаперів, зро­бив О. Мозговий, який підрозділив їх на чотири групи.

1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів Украї­ни, які через прийняття законодавчих та нормативних актів з питань РЦП, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї групи необхідно віднести Мінцстерство юстиції, яке виконує загальну нормо-творчу роль.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (забезпечує реалі­зацією єдиної державної політики з розвитку та функціонування РЦП та їх похідних)

3. Державні органи, які:

3.1) здійснюють контроль або функції управління на РЦП України (Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Анти-монопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністра­ція, національне агенство з реконструкції та розвитку, державна інвестиціна компанія, Міністерство зовнішньоекономічних звязків і торгівлі);

3.2) виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі (Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокура­тура, Служба безпеки, Вищий господарський суд).

Фінансові посередники

Наступними з учасників РЦП е посередники. Відповідно до ст. 4 Закону Украї­ни «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» посередницт­вом на РЦП можуть займатися юридичні і фізичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чин­ним законодавством та за умови вступу до щонайменше однієї саморегулівної організації. Згідно з постановою Верховної Ради України «Про концепцію фу­нкціонування та розвитку фондового ринку Україні» посередниками є:

— торговці ЦП — підприємства, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність по випуску та обігу цін­них паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за дорученням та за рахунок своїх клієнтів (комісійна (брокерська) діяльність), за власний рахунок (комерційна (ділерська) діяльність), за дорученням емітента в процесі первинного розміщення цінних паперів та надаючи інші послу­ги щодо цінних паперів (інвестиційне консультування, управління порт­фелями цінних паперів, довірчі операції з цінними паперами, реєстра­ційні функції тощо). Ці підприємства зобов'язані мати власний капітал, адекватний обсягу їх операцій на фондовому ринку;

— банки, які поряд з іншими фінансово-кредитними функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних папе­рів, виконуючи операції на фондовому ринку за власний рахунок, за дорученням і за рахунок своїх клієнтів, здійснюючи реєстраційні функ­ції, довірчі операції з цінними паперами та надаючи позики, пов'язані з

151

ІСІ

Фінансові посередники

Банки

Торговці ЦП

цінними паперами. Мають бути розширені можливості банків щодо ін­вестування в цінні папери з одночасним забезпеченням захисту вклад­ників банків через економічні нормативи, встановлені для комерційних банків;

— інвестиційні компанії, які поєднують функції фінансового посередника на РЦП і інституційного інвестора, тобто інвестора, для якого інвесту­вання в цінні папери є основним джерелом доходу та невід'ємною час­тиною діяльності. Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок і в інтересах осіб, які придбавають їх цінні папери. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвестиційни­ми менеджерами і консультантами, формують їх активи в цінних папе­рах, організовують нарахування та сплату доходів по цінних паперах. Для здійснення своєї діяльності посередники можуть об'єднуватися у доб­ровільні об'єднання, у тому числі фондові біржі. Посередники фондового рин­ку здійснюють операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

Організатори торгівлі ЦП

Останньою, але суттєвою ланкою ринку цінних паперів є організатори тор­гівлі на РЦП, до яких необхідно віднести зберігачів, реєстраторів, депозитаріїв, кліринговий банк, біржі, торговельно-інформаційні системи (ТІС). Відповідно до ст. 11 Закону України від 10 грудня 1997 року № 710/97-ВР «Про національ­ну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (далі — Закон про національну депозитарну діяльність) зберігачами є комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного дозволу, які мають право провадити за власника операції з депонованими цінними па­перами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Відповідно до абзацу 3 п.2.12 Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положен­ня про розрахунково-клірингову діяльність» учасники торговельно-інформацій­ної системи, які мають дозвіл зберігача цінних паперів, укладають договір про кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів з депозитарієм, який обслуговує цей організаційно оформлений ринок, або з депозитарієм, який уклав угоду про кореспондентські відносини з таким депозитарієм.

152

II

* й

Організатори торгівлі ЦП

Відповідно до п. 2 Закону про національну депозитарну систему зберігані здійснюють зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітен­та з цінними паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їх власни­кам (у тому числі самому зберігану). У разі одержання зберігачем дозволу на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігану забороняється здій­снювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Зберігай не може бути інвестиційним управляючим депонента, який є інституційним інвестором.

Зберігач цінних паперів здійснює операції та тримає на рахунках знерухом-ленні цінні папери. Документарні цінні папери обліковуються на рахунках у реєстратора, але тільки іменні цінні папери. Відповідно до ст.12 Закону про національну депозитарну систему юридичні особи можуть одержати дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, якщо реєстраційна діяль­ність передбачена їх статутом. Органи державної влади не можуть бути заснов­никами або учасниками реєстратора. Центри сертифікатних аукціонів та їх пра­вонаступники не можуть вести реєстри і бути засновниками та учасниками реєстратора. Частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищувати десяти відсотків. Емітент може вести власний реєстр само­стійно, якщо кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визна­ченої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстратор веде реєстр власників іменних цінних паперів на умовах договору, що уклада­ється з емітентом цінних паперів.

Реєстратор може передавати на підставі договору цінні папери для знерухом-лення до депозитарій, яким відповідно до ст. 10 Закону про національну депо­зитарну систему може бути юридична особа, яка створюється у формі відкрито­го акціонерного товариства, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яка здійснює виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного уча­сника в статутному фонді депозитарія не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків цього фонду. Відповідно до п. З ст. 10 Закону про національну депо­зитарну систему клієнтами депозитарія є зберігачі, які уклали з ним депозитар­ний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі дого-

153

ворів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року «Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України» сис­тема національного депозитарія може бути кліринговою та виконавчою систе­мою щодо угод по цінних паперах. Кліринговим банком щодо грошових коштів для національного депозитарія є Національний банк України.

Для того, щоб створити ринок цінних паперів та торгівлю на ньому більш організованими, була створена фондова біржа, яка відповідно до ст. 32 Закону про цінні папери та фондову біржу являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. За своїм правовим статусом, відповідно до ст. 33 Закону про цінні папери та фон­дову біржу, фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійс­нює свою діяльність відповідно до Закону про цінні папери та фондову біржу, інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі. Відповідно до абзацу 4 ст. 33 Закону про цінні папери та фондову біржу фондова біржа — організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається ви­ключно організацією укладення угод купівлі і продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарія.

Відповідно до Концепції функціонування та розвитку фондового ринку Укра­їни основною метою створення фондових бірж є формування максимально спра­ведливої ціни на цінні папери через процедуру лістингу та механізм біржових торгів, де визначатиметься котирування цінних паперів, що має підвищити до­віру інвесторів до них.

Для організації торгів цінними паперами за межами фондових бірж відповідно до Положення про організаційно оформлені позабіржові торгівельно-інформа-ційні системи від 23 грудня 1996 року № 328 торговельно-інформаційна систе­ма (далі — ТІС) — це юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє електронною торгове­льно-інформаційною мережою (ЕТІМ) або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. ТІС може використовувати ЕТІМ, не зареєстровану як суб'єкт підприємницької діяльно­сті. ТІС створюється для забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ, інформування учасників ТІС про кон'юнктуру, що склалася на позабіржовому ринку цінних паперів, забезпечення швидкого, то­чного, надійного та достовірного збору, обробки, поширення та публікації ін­формації про котирування та операції з цінними паперами, забезпечення до­стовірності такої інформації, забезпечення можливості отримання зацікавленими особами на прийнятних умовах інформації про котирування та операції з цін­ними паперами, запобігання використанню, поширенню або публікації недо­стовірної чи шахрайської інформації про котування та операції з цінними папе­рами, захисту учасників ТІС від можливих зловживань.

Відповідно до звіту Комісії за 2001 рік продовжує спостерігатися тенденція до збільшення кількості номінальних утримувачів у системах реєстрів порівня­но з 2000 роком в 1,3 рази. Зміни, що відбуваються, пов'язані перш за все з розвитком інститутів зберігачів, депозитаріїв та створенням сприятливих умов для обігу цінних паперів у бездокументарній формі. Також спостерігається тен­денція до поступового скорочення кількості емітентів, які ведуть власний ре-

154

єстр іменних цінних паперів. Все більше емітентів передають права ведення реєстру «професійним» реєстраторам. За станом на 1 січня 2002 року в Україні діють 86 зберігачів, 67% від загальної кількості яких діють у м. Києві та Київсь­кій області. Що стосується депозитаріїв, то сьогодні в Україні існує два депози­тарії: Національний депозитарій України та ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз». У 2001 році спостерігається збільшення кількості рахунків у ціних папе­рах, які відкривають депоненти у зберігачів, та кількості знерухомлених ціних паперів. Це обумовлено збільшенням кількості угод з цінними паперами, які відбуваються на організованому ринку, та скороченням строку оформлення опе­рацій за угодами з цінними паперами і переходом прав власності, що наближає РЦП України до міжнародних стандартів.

<< | >>
Источник: Вовк Т., Друзенко Г., Зугравий Г., Качка Т., Коноваленко І., Парапан М., Перестюк Н.. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспекгиви адаптації законодавства України. — Харків,2002. — 912с.. 2002

Еще по теме СТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ:

  1. 7.1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів * чи білетів державної лотереї
  2. 7.25. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів
  3. 7.26. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів
  4. 8.2.2. Структура ринку цінних паперів
  5. 8.3. СТАНОВЛЕННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
  7. Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів
  8. Стаття 223-1. Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів
  9. Стаття 223-2. Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів
  10. Стаття 224. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів
  11. 4. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
  12. Глава 34 Збільшення різноманітності видів громадських організацій
  13. ЗМІСТ
- Европейское право - Международное воздушное право - Международное гуманитарное право - Международное космическое право - Международное морское право - Международное обязательственное право - Международное право охраны окружающей среды - Международное право прав человека - Международное право торговли - Международное правовое регулирование - Международное семейное право - Международное уголовное право - Международное частное право - Международное экономическое право - Международные отношения - Международный гражданский процесс - Международный коммерческий арбитраж - Мирное урегулирование международных споров - Политические проблемы международных отношений и глобального развития - Право международной безопасности - Право международной ответственности - Право международных договоров - Право международных организаций - Территория в международном праве -
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -