РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. Потреба уточнити закон про фінансові послуги щодо кола осіб, на яких він поширюється

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»22 регулює відносини, що виникають між учасниками на ринку фінансових послуг.

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форм забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

— залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх по­вернення;

— фінансовий лізинг;

— надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;

— надання гарантій та поручительства;

— переказ грошей;

— послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпе­чення;

20 У листі Національного банку України №13-110/606 від 13 лютого 2002 року.

21 Згідно з Постановою Національного банку № 128 від 3 квітня 2002 року.

22 Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

23 Ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. № 2664.

24 Ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідно до ч. 1 ст. 2.

168

— торгівля цінними паперами;

— факторинг;

— інші операції, які відповідають критеріям, визначених у пункті 5 частині першої статті 1 цього Закону.

Але в даному переліку враховані не всі види фінансових послуг, що надають фінансові установи

Розділ шостий цього Закону передбачає обов'язкове ліцензування наступ­них послуг25:

— страхової діяльності;

— діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

— надання фінансових кредитів;

— діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Основним недоліком Закону є відсутність будь-яких винятків стосовно надання фінансових послуг на тимчасовій основі (наприклад, на сьогодні в українському законодавстві немає однозначної відповіді на питання, чи надає українське підприємство фінансові послуги у випадку надання разової позики, або у випадку коли воно виступає гарантом чи поручителем).

Тобто питання полягає в законодавчій невизначеності норми, яка б перед­бачала необхідність надання ліцензії тільки тим юридичним та фізичним осо­бам, які здійснюють надання фінансових послуг на постійній професійній основі або якщо це є для них основним родом занять.

Для усунення даного непорозуміння є потреба ввести розумні обмеження стосовно випадків надання фінансових послуг на тимчасовій основі зокрема.

Таким чином, українське законодавство не містить норм, які б чітко визна­чали, що отримання ліцензії необхідне тільки тим юридичним та фізичним особам, які здійснюють надання фінансових послуг на постійній професійній основі або якщо це є для них основним родом занять.

Недоліки Закону про фінансові послуги полягають в тому, що у ньому не передбачені випадки, за яких даний Закон не застосовується, і, як наслідок, спостерігається необгрунтоване надмірне регулювання певних видів діяльності.

2. Неналежне регулювання спеціальних видів ІСІ,

необгрунтоване) виділених в окрему категорію (та виведених таким чином із сфери застосування закону про ІСІ)

Проект Закону про фінансово-кредитний механізм26 не визначає вимоги до організацій, які можуть виконувати функції адміністраторів, зокрема, до їх фі­нансового стану та професійного досвіду, а також до освіти керівників. Крім того, цей проект створює можливість ухилення від відповідальності організато­рів цих фондів та тих, хто виконував функції адміністраторів. Проектом Зако­ну27 визначається, що інша фінансова установа може виконувати функції адмі­ністратора відповідно до цього Закону, якщо вона відповідає вимогам,

25 Ст. 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

26 Проект Закону України «Про фінансово-кредитний механізми будівництва нерухомості та операцій з нерухомістю», прийнятий Верховною Радою України 7 березня 2002 року.

27 Ст. З Проекту Закону України «Про фінансово-кредитний механізми будівництва нерухо­мості та операцій з нерухомістю» прийнятий Верховною Радою України 7 березня 2002 року.

169

встановленим уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Адміністратор виконує свої функції з довірчого управ­ління активами фонду без отримання додаткової ліцензії.

Крім того, проект Закону про іпотечне кредитування28 сприяє створенню неякісних фінансових інструментів та уникненню контролю за їх обігом. Без­підставне звільнення від реєстрації випуску іпотечних сертифікатів, яка є засо­бом контролю, не відповідає вимогам Директиви 85/61 щодо належного конт­ролю за ІСІ. Крім того проектом Закону передбачається, що емітентом іпотечних сертифікатів є управляючий іпотекою. Випуск іпотечних сертифікатів та інфор­мація про умови випуску та обігу іпотечних сертифікатів не підлягають реєстра­ції у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіаль­них органах. В інших випадках реєстрація здійснюється відповідно до положень, розроблених уповноваженим органом виконавчої влади з питань регулювання ринків фінансових послуг29.

На сьогодні в Україні є декілька реалізованих ідей та законодавчих ініціатив з приводу створення різноманітних фінансових фондів, які мають за мету залу­чення фінансування від населення. До таких фондів можна віднести пенсійні та дитячі фонди, фонди банківського управління (ФБУ), фонди фінансування бу­дівництва нерухомості (ФФБН) та фонди операцій з нерухомістю (ФОН), кор­поративні та пайові інвестиційні фонди (КПІФ).

Діяльність з залучення коштів цими фондами однакова (за винятком ФБУ), базується на випуску та розповсюдженні цінних паперів — інвестиційних серти­фікатів, однак форма управління активами фонду, а також шляхи спрямування коштів є різними.

3. Невизначеність правил роботи з похідними фінансовими документами

Концепція правового регулювання деривативів в Україні не відповідає кон­цепції, яка застосовується в ЄС. В Україні порядок випуску та обігу деривативів врегульовано в межах автономного поняття «похідні цінні папери», в той час як в ЄС ці питання стосовно деривативів регулюються в межах двох різних інсти­тутів права. З одного боку, це цінні папери («цінні папери, що підлягають віль­ному обігу» (емісійні) та інструменти грошового ринку (неемісійні)), а з іншо­го — «інструменти, еквівалентні фінансовим ф'ючерсам». Доцільність такого поділу обумовлена тим, що всі деривативи (похідні фінансові інструменти) хоч і мають однакове фінансове походження, все ж таки доволі різноманітні за правовою природою. Тому їх обіг має регулюватися в межах різних інститутів права. Поряд з тим в ЄС дозволяється визначення фінансових інструментів, що

28 Проект Закону України «Про іпотечне кредитування та факторингові операції з консолідо­ваним іпотечним боргом» прийнятим Верховною Радою України 7 березня 2002 року.

29 Ч. 5 ст. 11 Проекту Закону України «Про іпотечне кредитування та факторингові операції з кон«№й,сге.аш«л «оте,чи»л ^куртом», тсртолтоїтото ййрхсгамїУй ^адсло >/країт 1 березня 2002 року.

30 Закон України від 15 березня 2001 року № 2299 «Про Інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

170

використовуються в національному законодавстві для Інших цілей, таких як оподаткування.

Відповідно до Закону про цінні папери та фондову біржу31 цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, ви­значають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і пе­редбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих доку­ментів, іншим особам.

Відповідно до Правил випуску та обігу фондових деривативів33 похідними цінними паперами є цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, визначеного договором (контрактом), цінних паперів інших фінансових та/або товарних ресурсів. На даний момент регулюються як похідні цінні папери (деривативи): форварди, ф'ючерси, опціони, варанти.

Відповідно до тих же Правил варант є різновидом опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи обліга­ціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного еміте­нта протягом певного періоду за певною ціною. Відповідно Правил для реєст­рації випуску варатів емітент подає до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку такі документи: заяву, зразок сертифіката варанту, зареєстро­вану інформацію про випуск цінних паперів, які є базовим активом, річний звіт за попередній рік та (при наявності) останній після річного піврічний звіт34. Недоліком даної норми є те,' що цей пакет документів не забезпечує інвестору реальної можливості об'єктивно оцінити активи та пасиви, фінансовий стан, прибутки та збитки та плани емітента, а також права, пов'язані з цими цінними паперами.

4. Недосконала процедура допуску цінних паперів іноземних емітентів

на український ринок

Рішенням ДКЦПФР про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні35, яке регулює питання допуску іноземних цінних паперів на український фондовий ринок, визначено, що іноземні цінні папери, які пропо­нуються для обігу на території України, повинні мати лістинг на фондовій біржі або бути допущені до обігу в торговельно-інформаційній системі в країні їх походження та мати лістинг на одній із наступних фондових бірж: Нью-Йорк-ській, Американський, Токійській, Торонтській, Гонконгський, Франкфурт­ській, Лондонській, хоча доцільності прив'язуватись до формальних обставин, як, наприклад, включення цінних паперів емітента до лістингу на національній

11 Ч.

32 Ст. 5 Закону України від 18 червня 1991 року № 1201 «Про цінні папери та фондову біржу».

33 Правила випуску та обігу фондових деривативів, затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997р. № 13.

34 П. 13, 14 Правил випуску та обігу фондових деривативів, затверджених рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13.

35 Ч. 5 р. 1 Рішення ДКЦПФР від 20 листопада 1997 р. № 42 «Про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні».

171

фондовій біржі (п. 5 загальних положень), немає, адже, незважаючи на об'єктив­ну надійність капіталовкладень в такі цінні папери, в цій країні може просто не бути фондової біржі. І таким чином обмеження поширюються навіть на цінні папери достатньо стабільних підприємств, які проходять міжнародний аудит, акціонерами яких є відомі західні фонди. Отже, існують реальні перепони для того, щоб ці цінні папери прийшли на український ринок і котирувалися на ньому.

5. Проблема обміну боргів на акції товариства

Відповідно до Закону про банкрутство до боржника можуть застосовуватися наступні судові процедури36:

— розпорядження майном боржника;

— мирова угода;

— санація (відновлення платоспроможності) боржника;

— ліквідація боржника.

Мировою угодою є домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобо­в'язання за угодою сторін (далі — прощення боргів)37. Зміст мирової угоди має містити наступні положення38:

— про розміри;

— порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

— відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. Крім цього, мирова угода може містити умови про:

— виконання зобов'язань боржника третіми особами;

— обмін вимог кредиторів на акції боржника;

— задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать за­кону.

Рішення про укладання мирової угоди від імені боржника має право прий­мати керівник боржника чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, лікві­датор), які виконують повноваження органів управління та керівника боржни­ка і підписують її39.

Основною перепоною для використання цієї норми боржником для розра­хунку з кредиторами є норма Закону про цінні папери та фондову біржу, відпо­відно до якої рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонер­ного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства40.

Через неузгодженість норм законів підприємство не може здійснити обмін боргів на акції, зареєструвати випуск яких ДКЦПФР не має законних підстав. До того ж відсутній механізм обміну боргів на акції підприємства.

36 Ст. 4 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343 «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом».

37 Абз. 17 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343 «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом».

38 П. 4 ст. 37 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343 «Про відновлення платоспромо­жності боржника або визнання його банкрутом».

39 П. 4, ст. 35 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343 «Про відновлення платоспромо­жності боржника або визнання його банкрутом».

40 Ст. 6 Закону України від 18 червня 1991 року № 1201 «Про цінні папери та фондову біржу».

172